Урок."Молодий театр" Леся Курбаса – продовження традицій "епічного" театру Бертольда Брехта"

"Молодий театр" Леся Курбаса – продовження традицій "епічного" театру Бертольда Брехта

Мета:

• розкрити особливості "епічного" театру Б. Брехта та "Молодого театру" Леся Курбаса; показати відмінності від традиційного театру, що працює за системою К. Станіславського; продемонструвати особливості репертуару новітніх театрів на творах Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти" та  М. Куліша "Мина Мазайло", використовуючи методику структурового огляду, навчити застосовувати прийом "знаємо – хочемо знати – дізнались";
• розвивати навички критичного мислення через техніку "лінія цінностей"; розвивати початки акторського мистецтва;
• виховувати почуття естетичної насолоди до театрального мистецтва.

Тип уроку: урок критичного мислення.

Обладнання: ілюстрації до уроку, презентація, твори Б. Брехта та М.Куліша, магнітофон, комп’ютерні технології.

Хід уроку

І. Вступне слово вчителів

Клас прикрашений декораціями та нагадує театр. Тихо звучить класична музика. Вчителі-предметники  читають вірш сучасного поета Бориса Терена.

Твій п’єдестал – чотири на чотири –
Коротка сцена з натяком вікна.
Натягнута на поспіх білизна
Сповзає, оголивши чорні діри.
Ти залишкове втілення землі,
Ти єсть народ у кожній мізансцені.
А ми… Ми як завжди – чим більш численні,
Тим пропорційно більше ми малі.
Нас не стомили візерунки ґрат,
Ми не стомились плакатись поетам.
Ми – божевільний твій електорат,
Нестерпна черга біля кабінету.
Ми тут, маестро. Кожен з нас – війна.
Не знаю чи дійду, та перебуду.
А ти довіку гратимеш Іуду
Й куритимеш отут, біля вікна.

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок учнів. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні у нас нестандартний урок. Ми говоритимемо про визначні трагічні особистості ХХ століття – Бертольда Брехта та його "епічний" театр, про театр Леся Курбаса "Березіль", в якому з великим успіхом ставив свої п’єси Микола Куліш. Прослідкуємо основні принципи розвитку театрів цих визначних режисерів. Зупинимося на творі Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти" і М. Куліша "Мини Мазало".

Чим є для нас, людей, театр як культурне явище і як спосіб життя суспільства?

Як ми розуміємо, сприймаємо його з погляду сучасності?

Мабуть, саме на ці питання знайшов відповідь кожен з нас.

Перед вами карточки з висловлюваннями визначних людей про театр. Пропонуємо вам виконати наступне завдання: протягом хвилини подумайте, як ви розумієте даний вислів; поверніться до свого сусіда й обміняйтесь міркуваннями, дійдіть до спільної думки.

Тихо звучить музика. Учні виконують завдання.

Вислови:

1. Великий той актор, який змушує глядачів забувати про деталі (Сара Бернар).
2. Театр – вища інстанція для вирішення життєвих питань (Олександр Герцен).
3. Якщо б театр був створений лише для розваги, то не варто на нього витрачати стільки праці. Але театр є мистецтво відображати життя (К.Станіславський).
4. Театр стає важливою ділянкою загального фронту, тому що театр завжди був і є більш чи менш рупором і більш чи менш трибуною, а крім того, театр – організатор емоцій, театр – настройщик глядача (Лесь Курбас).
5. Життя – театр, в якому ніхто не хоче бути глядачем (Яна Джангірова).
6. З-помiж усiх нетривких мистецтв найнетривкiше те, чиïм матерiалом є людське тiло й дух. Нема на свiтi нiчого нетривкiшого, нiж життя. А театр - це сума життiв..." (Ю. Шерех)

Виступи учнів.

Висновок: Усі міркування були досить цікавими, обґрунтованими й продемонстрували ваше бачення місця театру, як виду мистецтва, в житті кожної людини.

ІІІ. Виклад нового матеріалу

Вчитель. Повернемося до теми уроку. Спробуємо дати відповідь на запитання: Ким були ці визнані світом митці?

Слово надамо дослідникам творчості режисерів і драматургів.

Розповідь супроводжується презентацією.

Дослідник творчості Б. Брехта.

 Бертольд Брехт (1998-1956) належав до тих митців, які успішно працювали у різних галузях культури. Він був талановитим поетом, прозаїком, критиком, драматургом, обдарованим режисером, видатним теоретиком і реформатором театру. Творчість митця викликала гострі естетичні дискусії. Постановки п’єс завжди супроводжувалися запеклими суперечками, що часто тривали десятиріччями.  Так було у Мюнхені та Берліні у 20-ті – 30-ті роки, так було і в період його перебування в еміграції, й після повернення на батьківщину. Але, без сумніву, Б. Брехт був "найвизначнішим німецьким письменником свого покоління і, не зважаючи на існування Й.‑Ф. Шіллера та Г. Клейста, певно, найвидатнішим драматургом з усіх, кого знала Німеччина…" (С. Каффнер).

 Уже в ранні роки Брехт бунтував проти батьків і шкільної муштри. Навчання в університеті перервала І світова війна, оскільки 1918 року він був призваний до армії санітаром аугсбурзького військового шпиталю. Мілітаристський психоз викликає у нього гнів, бунт проти насильства, втілений у літературній творчості: сатирична балада "Легенда про мертвого солдата"; п’єси "Ваал", "Барабани серед ночі". Остання принесла Брехту успіх і премію імені Клейста. Згодом драма стає головним жанром його творчості.

Уже в 20-ті роки складається естетика драматурга, його новаторський погляд на завдання драматургії і театру. Свої теоретичні погляди (теорію "епічного театру") на мистецтво Брехт виклав у окремих статтях, згодом об’єднаних у збірники "Проти театральної рутини" і "На шляху до сучасного театру". Пізніше, у 30-ті роки, Брехт систематизував театральну теорію в знаменитих трактатах "Про неарістотелівську драму", "Нові принципи акторського мистецтва", "Малий органон для театру", "Про оперу", "Театр розваг чи театр повчання?" "Про експериментальний театр". Їх доповнюють коментарі Брехта до власних постановок, додатки до текстів п’єс.

 Славу тридцятирічному драматургу принесла цинічна антибуржуазна "Копійчана опера" ("Трьохгрошова опера") (1928р.), де зображується світ авантюристів, бандитів, повій і жебраків.

 Коли у Німеччині до влади прийшли нацисти, через день після підпалення рейхстагу в 1933 році, Брехта висилають. Ще у листопаді 1923 року під час гітлерівського путчу в Мюнхені його ім’я було занесене до "чорного" списку осіб, які знаходилися під особливим наглядом цензури і в слушний момент мали бути знищені в першу чергу. Він розумів, що за умов нацизької диктатури живим не залишиться. І тому разом із родиною емігрує. Тепер шлях Брехта проліг через Чехословаччину, Австрію, Францію, Данію, де зупинився на 6 років, а тоді до Фінляндії, Швеції, США. Чотирнадцять років еміграції митець присвятив активній антифашистській боротьбі, яка ускладнювала і робила небезпечним його перебування у країнах Європи. Це був важкий період для Брехта як німецького письменника й особливо як драматурга та театрального діяча: емігранти практично не мали можливості видавати свої твори рідною мовою, тим більше ставити їх на сцені. Але саме далеко від батьківщини Брехт написав свої найкращі п’єси: "Страх і відчай у Третій імперії" (1935-1938рр.), "Добра людина з Сичуані" (1938-1940рр.), "Матінка Кураж та її діти" (1939р.), "Життя Галілея" (1939-1949рр.). Наприкінці 1948 року Брехт повертається до Берліна, де згодом започаткував театр "Берлінський ансамбль", у якому ставилися власні твори драматурга-новатора.

 Вплив і слава літературної творчості й театру Брехта поширилися далеко за межі Німеччини. Його п’єси ставилися в багатьох театрах світу. У кожній з них йдеться про діалектику добра і зла в людині, про соціальну залежність та необхідність її позбутися, про відповідальність за завтрашній день усієї планети.

 Помер Брехт від інфаркту міокарда 14 серпня 1956 року в Берліні.

Дослідник творчості Леся Курбаса.

 Лесь Курбас – помітна постать у театральному свiтi, адже на той час вiн був новатором: творив власний театр, синтезував ритм, поєднував малярство й музику, створював "звуковi пейзажi". За твердженням критикiв, його постанову "Золотого черева" на харкiвськiй сценi можна вважати вiзитiвкою Курбаса, а його самого – творцем незалежного украïнського театру, адже традицiï "корифеïв" не наслiдувались, митець вдався до жанру захiдноï гротесковоï п'єси. У його театрi була вiдсутня спецiалiзацiя актора, оскільки останній мусив бути унiверсальним.

 Уже в 1918 році в Україні були відомі ім'я Курбаса та його постановки в "Молодому театрі". Останні вистави і праця Мистецького об'єднання "Березіль" змусили всю пресу заговорити про нього на батьківщині й знайшли відгук у закордонних українських виданнях. Студія Курбаса була зорганізована ним давно, але в 1921 році змушена була припинити діяльність і тільки в 1922 році змогла знову розпочати свою величезну роботу. Через те, що це сталось у березні, то студію названо "Березіль". Вона мала 4 майстерні. Цікаво навести тут слова самого Курбаса про роботу його Мистецького об’єднання: "Студія бореться з дилетанством, кустарництвом у театрі. Треба ставити роботу в театрі на науковий професійний ґрунт. Щоб артист працював не по якійсь інтуїції, та "нутром", а на підставах певних законів ритміки, руху і т. і. Треба, щоб артист зробився майстром театральної дії, а не був сценічним аматором та дилетантом, як було до цього часу. Звичайно, на першому місці треба підкреслити зміст та організуюче соціяльне значення театру".

 Виступи студії відбулись в Києві і в Харкові. Скрізь їх зустрічає великий успіх і справедливе визнання, що студія є дійсно театром для пролетаріату.

 Будучи ув'язненим, Лесь не перестав бути собою, артистом-ідеалістом, що не вмів сидіти мовчки, заклавши руки. Хоча в таборі були всі умови для організації самодіяльності, та досі не було нічого зроблено, через брак організатора. Курбас почав з того, що познайомився з різними цікавими людьми, студіював їх характери, пізнавав сценічні здібності. Почав з ними укладати сценарій, в якому зображувався  реальний табірний побут, де кожен грав "себе", але в благородному світлі. Ця обставина так впливала на артистів, що вони росли морально, а свого режисера стали боготворити. Театр був потужною організацією, а Лесь своїм авторитетом став загрозливим конкурентом для керівників табору. Він мав такий вплив на таборовиків, що кожної хвилини міг їх підняти до будь-якого виступу проти адміністрації.

 Курбас, на зразок Шевченка, приїхав на Соловки з гілкою тополі за халявою. Він зразу посадив її, доглядав з якоюсь фанатичною вірою. Весь вільний час проводив біля деревця, з яким пов'язував свої душевні сподівання. Це всі бачили, і начальство про це знало. Тож склало хитрий план – зрубати тополю і в такий спосіб знищити психологічно Курбаса. Знайшли одного драбугу, що за пляшку горілки погодився на цей план. Про намір начальство розголосило по таборі, щоб це дійшло і до Леся. Сподівалися, що Курбас стане боронити своє дерево, зчепиться з вандалом, а той "у власній обороні" вб’є митця.

 Почалося все згідно плану. Впала тополя, але прикликаний Лесь не кинувся на бандита, а припав до пенька та почав спазматично ридати. План було зруйновано. Виконавець зм’як і розказав, з чийого доручення він зрубав тополю. А потім побіг до того, від кого дістав завдання, і одним помахом сокири зарубав його.

 Ніхто ніколи не дізнався, яку провину причепили Курбасові після того випадку. Знаємо лише, що його вкинули у глибоку печеру, якою карали найгірших злочинців. Це була яма, викута в скелі над морем. При сильному припливі вода наповнює її цілковито і людина тоне. Як довго там костенів у крижаній воді Курбас та коли він скінчив своє життя, нам не було відомо. Знаємо лише, що помер таки в ямі.

 Такої смерті діждався Курбас не від нацистів, а від законної влади "найдемократичнішої держави" у світі, не в середньовіччі, а таки в нашій добі. Не в дикій Азії чи Африці, а таки в Європі.

 У театрі "Березіль" свої п’єси ставив Микола Куліш.

 Дружба між Кулішем і Курбасом тривала 8 років — аж до смерті обидвох і мала великий вплив на становлення українського театру в першій половині ХХ століття.

 Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі "Березіль" найчастіше. Це "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса", "Комуни в степах" і "97". Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії "Отак загинув Гуска", "Хулій Хурина", драми "Зона", "Закут", "Вічний бунт", "Патетична соната" — це було в намірах театру "Березіль".

 Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях.

Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона "романтична в реалістичному".

 Тандем Курбас – Кулiш, на жаль, не склався через полiтичнi обставини, хоча потенцiал був великим.

 Шкода, що долі цих митців склалися трагiчно, як i бiльшостi талановитих митцiв, що подавали великi надiï на майбутнє. Але вiдрадно те, що Лесь Курбас i "Березiль" повернулися до нас знову, що ми маємо можливiсть прилучитися до спадщини великого майстра.

Учителі. Дякуємо нашим дослідникам. Розглянемо, що лежить в основі театрів цих двох режисерів. Зараз надамо слово театральному критику, який розповість про систему К. Станіславського.

 Театральний критик. Неможливо переоцінити вплив Костянтина Сергійовича Станіславського на театральне мистецтво ХХ століття. Його принципами акторського мистецтва користуються й донині. Це обдарованість, здібність і талант. Такі чинники необхідні будь-якому актору. Станіславський основний акцент робить на підсвідомість, тобто виконавець ролі на сцені живе життям  того образу, який він грає. Це надає життєвості герою. Така гра викликає великі емоції у глядачів.

 Учитель світової літератури. За свою довгу творчу діяльність Брехт написав понад 30 п’єс. Паралельно він розробляв теоретичні питання, пов’язані з утвердженням епічного театру та епічної драми. Над цими проблемами працював тридцять років. Вони стали підґрунтям багатьох його творів та самобутніх режисерських знахідок.

 Свій театр Брехт назвав "епічним", тому що він відрізнявся від традиційного, який митець-новатор визначив як драматичний (арістотелівський). У своїй праці "Сучасний театр — театр епічний" (1931р.) Брехт подає схему, в якій порівнює обидві форми театру.

 Головним у пошуках Брехта була настанова на активне втручання театру в життя, перебудову психології глядача, мобілізацію його розуму та активності. Сцена для митця — трибуна. Театр Брехта — політичний, він виховує, спонукає до рішучих соціальних дій. Саме цим, на думку драматурга-новатора, його епічний театр і відрізняється від традиційного, що дійшов до нас з невеликими змінами з доби античності, часів Арістотеля.

 Проаналізуємо схему-таблицю порівняння двох театральних систем.

 Театр традиційний спрямовував свій вплив на почуття глядача, який мав перейнятися проблемами героїв і поспівчувати їм. Але на думку Брехта, театр епічний має впливати на розум глядача, вимагає вдумливого сприйняття п’єси, пошуків рішення проблем, про які йдеться на сцені. Тому він ще називає свій театр інтелектуальним. Ознакою традиційного театру є "вживання" актора у свою роль, тобто він на час вистави має ніби перевтілитись у свого персонажа.

Виконавець в епічному театрі мають показувати свою роль, грати відсторонено, усвідомлювати, що це лише робота, яку має бачити глядач!

 Для традиційного театру важливо те, ЩО показується на сцені, тобто самі події, вчинки персонажів, а в епічному театрі важливішим є те, ЯК це усе показується, завдяки чому актори передають головні ідеї твору. Важливим у традиційному арістотелівському театрі є сам спектакль. Театр Брехта поєднує різні види мистецтва (кіно, музику, фотографію, живопис). І головною відмінністю між цими видами театрів є ефект "очуження", який відсутній у традиційному. Його особливість у незвичному зображенні звичайного, показі предмету, події, образу не такими, як ми бачимо завжди, а з неочікуваного боку. Мета — "викликати у глядача аналітичне, критичне ставлення до зображуваних подій". Це допомагає в окремому, конкретно-історичному побачити загальне, універсальне. Для досягнення  ефекту "очуження" Брехт використовує декілька прийомів:

• Використання чужого відомого сюжету зі змінами відповідно до сьогодення (джерело "Матінки Кураж" — повість письменника ХVІІ ст. Г.Гриммельсгаузена "Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж"; опис трагедії та провини матері, драматичної долі народу, а не шахрайських пригод маркітантки, як у повісті XVII ст..);
• Перерва дії п’єси так званими "зонгами" — піснями-монологами, що доволі часто не пов’язані з розвитком сюжету та навіть з персонажами, які їх виконують, а відбивають думки самого автора щодо почутого та побаченого (наприклад, "Пісня про капітуляцію" у п’єсі "Матінка Кураж та її діти"), викладають зміст наступних сцен ( "Страх і відчайдушність у Третій імперії"). Зонги є прямим зверненням до глядача.

Висновок

Б.Брехт відстоював право драматурга на умовність. Вважав, що п’єсу потрібно ставити так, аби глядач весь час пам’ятав, що він у театрі, перед ним сцена, а не справжня кімната, випадково позбавлена четвертої стіни, що на сцені актори, а не справжні люди зі своїми радощами та горем. Цій меті слугують такі засоби: ефект "очуження"; мінімальні декорації (написи замість речей); умовні костюми (джинси, роба і корона — король), зонги. Усе це для того, щоб зосередити увагу глядача на самих подіях, примусити замислитися над побаченим і після закінчення перегляду.

Учитель української літератури. Театр "Березіль", який було відкрито 30 березня 1923 р., вимагав від акторів фіксувати створений образ, працювати над виразністю жестів, міміки, рухів, знати закони світлотіні. У своїй режисерській і театральній практиці широко використовував ходи, прийоми, не тільки не властиві традиції як українського театру, але й не сумісні з ним. Застосовував акробатичні вправи, циркову техніку, пантоміму. Курбас поціновував неординарність і мистецьку індивідуальність виконавця, тому принцип його акторського мистецтва полягав у тому, що актор, не втрачаючи своєї особистості, не перевтілювався в образ, а лише виконував роль на сцені. Цікавим є той факт, що й герой вистави грав перед самим собою.

 Якщо актори, які працюють за системою Станіславського, як твердять психологи, піддаються навіюванню і, як наслідок, настільки вживаються в роль, що їм важко повернутися до свого реального "я". Входячи в образ, отримуючи щовечора оплески, захоплюються характером героя. Тому іноді актору важко втриматися від спокуси перенести частину життя свого персонажа в особисте. А це вже проникнення в психіку людини, яке рано чи пізно може призвести до розладу нервової системи, хвороби всього організму, виснаженості, а потім до загибелі.

 Система, розроблена Курбасом, не становить ніякої загрози для психіки актора. Це лише гра.

 Отже, ми бачимо тут продовження традицій "театру абсурду" Бертольда Брехта.

 Сам Курбас говорив: "За своїм спрямуванням у мистецтві ми відносимо себе до експресіонізму". Риси німецького експресіонізму в українського режисера певною мірою деформовані, перенесені на українську сцену, а отже пристосовані до української свідомості та дійсності.

 Декорації організовано так, що сцена виглядала плакатом у стилі графіки Ґросса. Режисер будував усю виставу за принципом кіномонтажу, використовував естетику експресіонізму німого кіно. Тут обов’язковим було:

• монтаж;
• світло, подане в особливий спосіб;
• використання напливів;
• застосування екрану як безпосереднього фрагменту декорації;
• використання музики як низки монтажних фрагментів.

 Отже, ми бачимо, що тут є певні перегуки з принципами епічного театру Брехта, а саме так званий "ефект відчуження", який полягав у тому, що актор діяв на сцені і як персонаж, і від власного імені. Театр відмовився від звичних діалогів; персонажі розташовувалися настільки довільно, що не бачили з ким розмовляли. Монологи усунено зовсім – їх розбито на репліки та деформовано музикою.

 Театр Курбаса був спрямований на інтелектуального глядача.

Висновок. Курбас вібрав у себе все нове, авангардне, а потім трансформував це через власне сприйняття і вивів уже свою формулу актора, вистави, театру.

 Перш, ніж продовжувати працювати над творами "Матінка Кураж" Б. Брехта та "Мина Мазайло" М. Куліша, запросимо на сцену наших акторів. (Інсценізація уривків творів).

Бертольд Брехт "Матінка Кураж та її діти"

 П’єса була написана напередодні  ІІ світової війни. Прем’єра відбулась у Цюріху в 1941р. Поставлена в театрі "Берлінер Ансамбл". Знаменитою виконавцею була актриса Гелена Вайгель, дружина Брехта.

1. Коли відбувається дія п’єси?
2. Що ми знаємо про 30-літню війну?
3. Визначте тему твору ( у центрі уваги Брехта – долі людей і долі світу; п’єса про провину й трагедію матері, про драматичну долю народу).
4. Жанр п’єси (історико-алегорична драма).
5. Проблематика (проблема відповідальності кожної людини за участь у війні, за долю всього людства).
6. Чи розуміла матінка Кураж жорстокість війни?
7. Чому образ Катрін викликає у нас симпатію?
8. Чи є актуальними на сьогодні проблеми, порушені в творі?
9. Як побудована п’єса?

М. Куліш "Мина Мазайло"

 Драма була закінчена в грудні 1928 р. Через місяць її було надруковано. А 22 березня поставлено в Дніпропетровському театрі імені Т. Шевченка. 18 квітня 1929 р. відбулася прем’єра постановки "Березолем". Харківський глядач дуже добре сприйняв твір, незважаючи на те, що мова йшла про зросійщений Харків.

 З "Миною Мазайлом" "Березіль" поїхав на гастролі в Грузію, де п’єсу чекав великий успіх.

1. Твір був написаний у час "українізації", коли Микола Скрипник офіційно дав зелене світло українській мові і культурі. Де і як у творі про це сказано?
2. Чому Мина Мазайло не здатний збагнути, що виною в його мікроскопічних нещастях у житті є не прізвище, а риси характеру і вроджена провінційність, незважаючи на проживання в столиці? Чому Мокій поважає рідну мову як філологічну науку, а не національну святиню?
3. Образи тьоті Моті та дядька Тараса – сатиричні. Доведіть це.
4. Як ви думаєте, сам письменник вірив у легку долю українізації чи взагалі в неї не вірив?
5. Як "філологічна" комедія стала політичною сатирою?
6. Доведіть, що "Мина Мазайло" – не комедія, а трагікомедія.
7. Чи є актуальними на сьогодні проблеми, порушені в творі?
8. Як побудована п’єса?

Учитель. Отже, ми повторили зміст та проблематику творів, а зараз будемо працювати в групах. Завдання: довершити табличку, яку ми розпочали на попередньому занятті.

 І група працює за твором Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти"

Висновок. Кожна людина повинна нести відповідальність перед собою і суспільством.

ІІ група працює за твором М. Куліша "Мина Мазайло"

Висновок. Специфіка п’єси в тому, що жоден із персонажів не може сприйматися серйозно. Всі вони ніби вихоплені з життя, але відірвані від багатовікової національної культури свого народу.

IV. Консолідація

Техніка "лінія цінностей"

Ця техніка передбачає висловлювання протилежних суджень, які могли б бути висновком уроку.

Учитель, який зобов’язаний збудити протилежні думки вихованців, висловлює думку, розуміючи, що з нею ніхто не погодиться, адже технологія передбачає кардинально протилежні судження.

Учитель світової літератури.

"Тільки війна краща за мир, – вона годує людей" (Кураж).

Учитель української літератури.

Я вважаю, що наші сучасники, як і сучасники Мини Мазайла, не готові стати справжніми українцями…

V. Підсумок

Інтерактивна вправа "Незакінчене речення":

"Я сьогодні дізнався про…"

"Мене вразило те, що…"

VI. Домашнє завдання

Написати рецензію на вистави "Матінка Кураж та її діти" Бертольда Брехта та "Мина Мазайло" Миколи Куліша.