Урок на тему " Розвиток хорової музики в Західній Європі."

Розвиток хорової музики в Західній Європі

План

1.Місце протестантського хоралу в епоху Реформації.

2.Клеман Жанекен – яскравий представник французького Ренесансу chanson.

3.Розквіт нідерландської поліфонічної школи в другій половині XV ст.

4.Місце хорової поліфонії в музиці Італії епохи Відродження.

Ранній розвиток багатоголосного співу відноситься до IX-X ст., коли в європейських країнах почали зароджуватися нові форми світської і духовної лірики. Протягом середніх віків в зарубіжній музиці склалися різноманітні форми хорових творів. В Німеччині в епоху Реформації (початок XVI ст.) домінуюче положення займав протестантський хорал. Спочатку це був одноголосний церковний спів. Автором деяких хоралів був Мартін Лютер. Мартін Лютер був чудовим знавцем не тільки німецької, але і нідерландської та італійської музики. Він проголошував морально-виховну місію музичного мистецтва, був противником імітаційно-лінеарної поліфонії, застосовуючи складні контрапунктичні способи. Поступово спів становився багатоголосним. Мелодії запозичувалися з німецьких, французьких, італійських народних пісень, до яких підбирався текст духовного змісту. Обробки робилися у визначеному стилі, який відрізняв протестантський хорал: натуральні лади, рівномірний рух рівними тривалостями, зупинки на ферматах в кінці фраз. Французький музичний Ренесанс по гуманістичному духу був близьким та співзвучним італійській епохі Відродження. Він покликав до життя музику, яка була спрямована до тих же ідеалів, але пішла дещо іншими шляхами, втілилася в інші форми, збагатилася оригінальними жанрами, стилями письма та виконанням. У Франції в  XIV ст. самим відомим музичним жанром був шансон ( chanson – пісня). До цього  жанру зверталося багато композиторів Франції.  Багатоголосні пісні, які відображали життя та побут народу по змісту були самими різноманітними: життєрадісними та сумними, ліричними та гумористичними. Багато шансон зберігали ритмічну основу та характер народних французьких пісень та танців. Зайнявши центральне місце у себе на батьківщині, французька пісня набула загальноєвропейського значення. Її досвід був набутий музикантами Італії, Нідерландів та інших країн.

Представником  французького музичного Ренесансу chanson був  Клеман Жанекен (1480-1564). Ним написані мотети, меси, більше 200 пісень. Його твори відрізняються яскравою трактовкою жанру: інтонаційною близькістю фольклору та ноелей (святкові пісні на евангелійські тексти про народження Христа, поклоніння волхвів), колоритним звукозаписом, а іноді виникнувшими пародійними мотивами. Жанекен був справді народним композитором, використовував інтонації та поспівки фольклорних та побутових мелодій, військової музики, танцювальних ритмів. Він написав хорові твори, в яких гармонічне багатоголосся поєднується з розвинутим поліфонічним викладом. Найбільш відомі хори «Битва у Мариньяно», «Охота на оленя», «Пение птиц», «Крики Парижа». В них змальований побут того часу, картини та звуки природи. Висока майстерність хорового письма поставила Жанекен в ряд найкращих музикантів епохи Відродження. В другій половині XVст. нідерландська школа вступає в період вищого розквіту. Цей період починається творчістю Жоскена Депре (бл.1440-1521) – одного із великих композиторів епохи Відродження, який зробив великий і різносторонній вплив на послідуючий розвиток всієї західноєвропейської музичної культури. Жоскен був технічно та естетично сильнішим за італійських та французьких поліфоністів початку XVстоліття. Спадщину Жоскена Депре складають меси, мотети, поліфонічні світські пісні, (зокрема французькі, італійські) та інструментальні композиції. Заслуга Жоскена в тому, що він по-новому усвідомив колишні жанри, підняв їх до зрілого, гармонічно завершеного стилю. Мелодика Жоскена по її жанровим джерелам,  інтонаційному строю та формам руху багата, багатогранна, художньо краща ніж у більш ранніх нідерландських майстрів. Жоскен Депре був співаком, капельмейстером, композитором, одним з найвидатніших учителів свого часу, який створив цілу школу поліфоністів. Його музика відрізняється народністю мелодики, закінченістю форми, віртуозним використанням різноманітних засобів виразності і разом з тим легкістю, простотою, сердечністю, гумором (наприклад, хорова пісня «Саранча»). Кульмінаційним фазисом в історії нідерландської школи є творчість великого поліфоніста XVI ст. Орландо ді Лассо (бл.1532-1594). Талановитий музикант, чудовий співак, Лассо ще в юнацькі роки об’їхав великі міста Італії, Франції, Голландії, Німеччини. Він ознайомився з усіма європейськими школами та стилями і творив талановито в дусі французької  шансон; італійського мадригалу, німецької багатоголосної пісні, фламандських народних піснях. Творчість Лассо проникнута реалізмом, гуманністю, стремлінням правдиво відобразити в музиці людські характери, картини сучасного життя. Більшість хорів композитора написано в поліфонічному складі (меси, мотети, пісні – наприклад, «На рынке в Аррасе»), деякі в гомофонно-гармонічному з елементами імітації («Старый муж», «Матона»). Лассо часто використовував засоби зображувальності, звукоподразнення, створюючи яскраві твори. Таким є твір «Эхо», де для досягнення ефекту відображення звуків композитор використовує подвійний склад хору. В хорі  «Тик-так» («Кукушка») імітується хід годинника. Проста мелодія побудована на фламандських народних піснях з характерною зміною ладового забарвлення  (постійне чергування мажору та мінору),  з синкопами, перенесенням наголосу на останню долю такту. Прозора хорова фактура, виконання приспіву на staccato («Так, ти-ки, ти-ки, ку-ку») посилює зображувальний елемент в музиці хору. В голосоведенні при загальному гармонічному складі викладу відчувається своєрідна поліфонічна тканина. В XVI ст. культура італійського Відродження досягає найвищої кульмінації – Високого Ренесансу. Головне місце в музиці Італії епохи Відродження займає хорова поліфонія, яка склалася в тісному інтонаційному зв’язку з народною пісенністю, а також із світськими професійними жанрами XIV - XV століття. В цей період, коли в Італії ще не було опери, єдиним монументальним жанром стала меса. Меса – недільне богослужіння. В піснеспівах меси поступово зазвучали мелодії, що близькі народним. Це було ударом по релігійній ідеології та перемогою народної творчості, показником його міцності. Главою італійської поліфонічної школи XVI ст. був великий майстер вокальної та хорової музики Джовані Палестрина (бл.1524-1594). Спадщина Палестрини складається з культової музики – мес (близько ста), мотетів (більше двохсот), ламентацій, імпроперій, духовних гімнів, мадригалів. Італійський мадригал - жанр вокальної лірики, який «затух» в XV ст., саме в той час, коли в малярстві піднімалися великі постаті, подібні Боттічелі, знову повернувся до життя, але в новій якості, синтезуючи досвід ars nova (нового мистецтва) з набуттям нідерландської поліфонії та французькі пісні (chanson) багатоголосного складу.  Багато мадригалів написано на світські сюжети та вірші Петрарки. Основним  змістом мадригалів є любовна лірика. Музика відрізняється настроєм, засобами хорового викладу. Наприклад «На берегу Тибра» - складний чотириголосний мадригал, з щільною поліфонічною тканиною, а мадригал «Пастушка и нимфа» - легкий, прозорий, написаний в гармонічному викладі. Мадрігал «В синем небе» написаний для трьохголосного однорідного хору. Це один з ліро-пейзажних, споглядальних мадригалів композитора. Його мелодія побудована на коротких інтонаціях. Поліфонічний виклад партитури відтворює непреривність звучання, об’єднуючи короткі фрази в одне ціле. Зручні теситурні умови хорових партій, витончене нюансування, мінорний лад (соль мінор) надають звучанню цій мініатюрі ніжності та чистоти. В пошуках пісенної основи своїх композицій Палестрина звертався не тільки до хоральних наспівів середньовіччя, але і до народних італійських та французьких пісень. Звідси чотириголосний акордовий склад його знаменитих імпроперій. Мелодика його творів співуча, красива, потребує великого дихання, л’ється широко та велично.

Творчий розквіт Палестрини був досягнутий тоді, коли епоха Відродження для інших мистецтв уже пішла в минуле. Палестрина, як пише Р.І.Грубер, «широко використовує багатство італійської народної пісенності, її гнучкість та соковитість, розспівність, глибоку та разом з тим стриману виразність. Пісенність ця відображає нові риси внутрішнього світу передових людей того часу». Музика Палестрини піднесена та сяюча, гармонічно-урівноважена проникнута глибокою людяністю. Італійські співочі ансамблі, особливо знаменитої Сикстинської капели, досягли високої майстерності, виконуючи хори Палестрини. Інтерпретація творів цього майстра потребує великої прозорості звучання, тонкого та помірного динамічного нюансування. Великі майстри хорової музики епохи Відродження своєю творчістю заклали міцні основи подальшого розвитку цього виду мистецтва у всій світовій музичній культурі. Поліфонія епохи Відродження – це поліфонія строгого стилю, або «строгого письма». (Танєєв С.И. Подвижной контрапункт строгого письма. М., 1959, С.8).

Питання до самоконтролю

1. У чому полягають особливості протестантського хоралу та  жанру «шансон»?

2. Що нового вніс Клеман Жанекен у розвиток французького музичного Ренесансу?

3. Поясніть, в чому полягають особливості музики Жоскена Депре?

4. Охарактеризуйте музику мадригалів Джовані Палєстрі