Урок на тему: "Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті"

УРОК 1

(Історія України 8 клас)

Тема: Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті

Мета: охарактеризувати суспільно-політичний розвиток українських земель у  XVI столітті

Цільові завдання:

• порівнювати становище  непривілейованих і привілейованих груп населення;             
• характеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель;
•  розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки;
• виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

•   виявляти територіальні зміни, що відбувались на українських землях від середини 14 століття до початку 16 століття;

•   визначати роль кожної суспільної верстви та станової групи в житті тогочасного суспільства, порівнювати їхнє становище;
•   визначати причини виникнення українського козацтва;
•   характеризувати князя Василя – Костянтиновича Острозького як людину та історичного діяча, давати оцінку його діяльності.

Навчально-методичне забезпечення: підручник  «Історія України. 8 клас» В.С. Власов,  2008 рік, видавництво «Генеза»; ілюстрації до теми (додаток); атлас «Історія України. 8 клас»

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

І.  Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ.  Актуалізація опорних знань

Репродуктивна бесіда за запитаннями:

1)  Що таке соціальна структура суспільства?

2)  Якими  були  основні  верстви  населення  українських  земель у другій половині XIV—XV ст.?

3)  Які  верстви  населення  українських  земель  другої  половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище?

IІІ. Мотивація навчальної діяльності

Вступна розповідь вчителя. Сьогодні на уроці ми розглянемо соціальну структуру українського суспільства, схарактеризуємо становище основних станів українського суспільства, з’ясуємо, чим відрізнялося становище привілейованих та непривілейованих станів.

IV. Вивчення нового матеріалу

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани - великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей - пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

     Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

    Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

        До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів,  але  вирізнялася  давністю  походження,  спадковим  землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта - привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.

      Назву шляхта запозичено з чеськ. «šlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht — рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів в кастовому суспільстві і походить від німецького слова Shlacht — битва.

     До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна  від  князів  і  панів  верства,  представники  якої  здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

       1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства.

      Водночас  терміни  «зем’янин»  і  «боярин»  замінили  на  єдиний - «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.

      Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів -Литовських  статутів. Перший  Литовський  статут  1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів - князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

       Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

        До напівпривілейованого  стану належало  міщанство,  що  мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

       Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або  середньої  за  рівнем  заможності  частини  міщанства,  належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

        Переважну  більшість  населення  українських  земель  (близько 80 %)  складало селянство,  що  було непривілейованим  станом.  За своїм  правовим  становищем  воно  поділялося  на  «похожих»  (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Чому виникло українське козацтво

     Далі  вчитель  пропонує  учням  дослідити  походження  слова  «козак» С.12

і знайомить їх із варіантами визначень цього терміна.

Обговорення

1.  Спробуйте порівняти ці визначення. Що в них спільного, а що відмінного?

2.  Як ви думаєте, а чому слово «козак» має різні значення?

V.  Закріплення знань учнів.

Бесіда

1) Що таке соціальний стан?

2) Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

3) Які стани на початок ХVІІ ст. були привілейованими?

4) Хто такі магнати?

5) На які групи за рівнем заможності поділялося міщанство?

6) Представники якого стану складали більшість населення українських земель?

7)  На які групи поділялося селянство за виконанням повинностей?

8)  Чим відрізнялося становище привілейованих і непривілейованих станів.

9)  Назвіть причини виникнення козацтва.

VІ. Домашнє завдання

1.  Опрацювати §1