Урок "Новела "Марія" В. Стефаника – трагічна сторінка української історії"

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок позакласного читання у 10 класі

Новела «Марія» В. Стефаника – трагічна сторінка української історії

Мета: ознайомити учнів із новелою «Марія» В. Стефаника, розкрити її ідейно-художній зміст; формувати вмiння аналiзувати експресiонiстський твiр, характеризувати його пiдтекст, дослiджувати символiчнiсть образiв; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, тлумачення образів та символів; виховувати вміння співпереживати чужому горю, вчитися на чужих помилках, повагу до творчості В. Стефаника; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: комбінований

Форма уроку: урок позакласного читання, урок-дослідження.

Обладнання: текст новели В. Стефаника «Марія», ілюстрації до новели, підручники, портрет письменника, виставка його творів, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Василь Стефаник – се правдивий

артист із Божої ласки, яким уже нині

можемо повеличатися перед світом»

Іван Франко

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Під впливом Першої світової війни, утворенням ЗУНР, сподіванням українців на об’єднання у своїй національній державі, В. Стефаник пише низку творів, серед яких особливе місце посідає новела «Марія» (1916 рік). Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть і мирному населенню Галичини, хвилювали Ольгу Кобилянську, Осипа Маковея, Марка Черемшину, Осипа Турянського. Не обминув цих подій і Василь Стефаник. У новелі «Марія» зображено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Твір було присвячено світлій пам’яті Івана Франка. У новелі знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту.

Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

1. Дослідження історії написання новели.
2. Дослідження особливостей назви новели.
3. Дослідження жанру твору, композиції.
4. Дослідження сюжету новели.
5. Дослідження проблематики новели.
6. Дослідження образів новели.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

1.               Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання новели».

Улітку 1914 року розпочалася Перша світова війна. Західноукраїнські землі зразу стали тереном кривавих боїв. Їх захоплювала то російська царська армія, то знов поверталися австро-німецькі війська. Люди гинули від куль і голоду. Австрійські військові власті знали про симпатії певної частини населення до російських військ. Багатьох людей арештовували і вішали чи заганяли в концентраційні табори на важкі роботи й голодну смерть. Міста і села вкрилися шибеницями та згарищами. Коли в лютому 1915 року до міста Русів знову повернулась австрійська армія, Василя Стефаника арештували, звинувативши у шпигунстві. Багато зусиль доклали друзі, щоб урятувати його від розправи. Допомогло те, що Стефаник був депутатом від радикалів Покуття в австро-угорському парламенті. Деякий час письменникові довелося жити у Відні. Після тривалого мовчання (12 років нічого не виходило з-під пера Василя Стефаника) під впливом вражень від подій Першої світової війни – нової світової трагедії, що розігралася на полях Галичини, – знову народилося слово письменника. Першим було написано оповідання часів війни «Марія» (1916 р.).

Смерть Івана Франка, який був мистецьким взiрцем i близьким другом письменника, – страшна втрата, яку могла втамувати лише цiлоденна лiтературна праця в iм’я пам’ятi про цю славетну людину. Саме Франковi, про якого колись писав, що його «може єдиного з українських великих письменникiв найбiльше любив», присвятив В. Стефаник пiсля довгих рокiв мовчання новелу «Марiя». Упродовж кількох років письменники вели діалог про народ і його потенціальні можливості, і новела – своєрідний аргумент Стефаника на підтвердження своїх думок.

Уперше надруковано «Марію» у «Віденському ілюстрованому альманасі за 1917 рік», що його видавав Ярослав Веселовський. Цей твір не друкувався за часів Радянського Союзу через те, що в ньому письменник висловив сокровенні сподівання й надії на державність України. Український читач отримав змогу ознайомитися зі змістом цієї патріотичної новели тільки після здобуття незалежності країни. В основі твору – драматичні сторінки історії України. Автор відтворює у новелі всю глибину нашої національної трагедії – жах братовбивчої війни, плюндрування цілого народу, роздертого поміж двох ворогуючих імперій, прагнення до об’єднання українських земель і української нації. Самовіддана боротьба кращих синів України за державність, соборність і незалежність, яку спостерігав і всією душею підтримував В. Стефаник, надихнула його на створення новели «Марія».

2. Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви новели».

У 1914-1916 роках військові баталії точилися на території Західної України. Навесні 1915 року через села Снятинщини проходили то російські, то цісарські війська. І всі грабували, карали навіть за слово рідною мовою, за знайдений у хаті портрет Т. Шевченка. Про все це В. Стефаник, свідок вищезгаданих подій, напише в новелі «Марія». Прототипом головної героїні, за свідченням автора, була селянка з Русова: «Марія… донедавна жила тут, коло мене. Умерла в більшім завзяттю, ніж по програній війні, а сини її розлізлись десь по світі. Вона до смерті, ця Марія, панувала над оточенням». Крім життєвого, новела має і літературний прототип – однойменну поему Т.Г. Шевченка.

Образ України-матерi, яку роздирають на шматки братовбивчi вiйни, символiчно переданий через образ Марiї: «…вона, тая Україна, плаче й голосить за своїми дiтьми; хоче, щоби були всi вкупi». Для неї й чужi сини стають рiдними, коли вони тi свiдомi українцi, якi воюють за волю рiдної землi. Вiддає Марія козаковi синову сорочку, демонструючи єднiсть усього українського народу, що сам знищує себе, виконуючи чужу волю. Богородиця Марiя – не випадково обране iм’я. Назвавши свого персонажа так, автор пiдкреслив зв’язок iз Божою Матiр’ю, яка вiддала власного сина на смерть заради спасiння людства. Жiнка знає, що жертва її синiв не марна. Тужачи за ними, вона свiдома тiєї високої мiсiї, яку вони виконують, тому не втрачає сили духу, хоча й не сподiвається діждати їх живими: «Дiти мої, сини мої, де вашi кiстки бiлi? Я пiду позбираю їх i принесу на плечах додому! Пiдлiзла Марiя на грядки, виймила зi скринi сорочку i подала роздягненому. – Вбирай, це з мого сина; Бог знає, чи верне, чи буде її носити».

Марія – словесний пам’ятник українській матері-патріотці, який підноситься до символу самої України. Це не лише Богородиця, яка є символом кожної матері, яка є матір’ю кожному синові, яка пожертвувала своєю дитиною задля людства. Не випадково героїню звати Марією, і в спогадах своїх завмирає вона, «як на образі намальована». Марія                 В. Стефаника – це Україна, чиї сини, виховані на однакових традиціях, зі спільною вірою, сприйняттям, свідомістю, змушені вбивати один одного

3.               Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру твору, композиції».

«Марія» – історичний твір, написаний у яскравій експресіоністичній манері. В. Стефаник створив в українськiй лiтературi жанр реалiстично-психологiчної новели, для якої характернi психологiзм, драматизм зображуваних подiй, глибокий, але прихований лiризм i лаконiзм, зосередження основної уваги не на описi зовнiшнiх подiй iз життя сiльського люду, а на вiдтвореннi душевних трагедiй. Стислостi творiв письменника пiдпорядкована і їх побудова. В. Стефаник не вдавався до етнографiчних описiв сiльських звичаїв i обрядiв, не подавав широких пейзажних картин. У новелах письменника майже немає iсторiї формування персонажiв. Автор мало говорить вiд себе, бiльше говорять чи роздумують його персонажi. Тому велику роль у новелах вiдiграють дiалоги й монологи. Крiм того, Стефаник не визнавав багатослiв’я. Вiн домагався, щоб кожне слово було вагомим, образним i вивiреним на слух, промовляло на повен голос. Концепцiя поетики художнього тексту В. Стефаника – максимальне наближення до реалiй життя через психологiю художнiх типiв.

Ознаки експресіонізму в новелі: використання образів-символів; широко використовувану експресіоністами «нервову» емоційність ілюструє епізод, коли жінка, душу якої події абсурдної братовбивчої війни наповнили болем і розпачем, ладна була вкоротити собі віку без синів, та потім усвідомила: біль утрати не повинен відділити її від їхнього патріотичного вибору.

У новелі «Марія» передано найпотаємніші сподівання, надії автора на державність України, її самостійність та незалежність, засуджено братовбивчу війну, показано її абсурдність; для твору характерна фрагментарність сюжету.

Особливість композиції – у поєднанні трьох часових вимірів: минуле, сучасне, минуле. Мета – якомога повніше зобразити події цілої епохи та за допомогою зіставлення мирної праці, родинного щастя (минуле) та війни, крові, руїн (теперішнє) увиразнити гуманістичний пафос твору.

4. Виступ VІ творчої групи «Дослідження сюжету новели».

Сюжет новели не класичний, бо тут традицiйнi елементи, як-от:

• експозицiя – Марiя на призьбi;
• зав’язка – прихiд козакiв;
• розвиток дiї – розмова з «гостями»;
• кульмiнацiя – виступ сивого козака;
• розв’язка – козацька пiсня, – переплетенi з позасюжетними вкрапленнями (рефлексiйними звертаннями до минулого головної героїнi та iнших персонажiв, лiричним вiдступом-описом внутрiшнього стану Марiї пiд час пiснi, змалюванням жахливих картин вiйни).

Кульмiнацiєю твору є виступ старого козака, який пiсля чергових звинувачень Марiї у злочинних намiрах не витримав i скинув з себе одежу, демонструючи, що не має сорочки, що з великого скарбу в нього є лише хустка, яку мати поклала, щоб побратими накрили очi, коли прийде смертний час. Марiя зрозумiла, що її «гостi» – це тi самi українцi, яких так поважали її сини, що й вони вболiвають за долю України, тiльки невiдомо чому опинилися у ворожому таборi. І на пiдтвердження цього усвiдомлення залунала пiсня.

5. Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики новели».

У новелі «Марія» В. Стефаник порушує проблеми:

• війна і люди;
• боротьба за «мужицьке право»;
• віковічне прагнення штучно розмежованих українців до возз’єднання;
• патріотизм;
• добро і зло;
• любов і моральність;
• пошуки людиною смислу існування;
• віри і зневіри;
• милосердя;
• особистого і суспільного;
• самозречення в ім’я України;
• національної гідності;
• роль революційних ідей Т. Шевченка у національно-світоглядному формуванні приниженого і безправного суспільства.

6. Виступ VІ творчої групи «Дослідження  образів новели».

У новелі «Марія» на першому плані високо поетичний, новий для української літератури образ матері-страдниці. Марія – добра, ніжна, спокійна. У той же час у її характері присутні твердість, достоїнство, здатність постояти за себе. Оточуючі цінують її за працьовитість, здатність виявити співчуття. Марія випромінює навколо себе тепло, увагу. Вона завжди готова допомогти людині, що потрапила в лихо. У шлюбі вірна, любляча мати, віддає всю себе дітям. Вони відповідають їй взаємністю, завжди виступають на її боці.

Прототипами персонажів багатьох новел Василя Стефаника були реальнi селяни. Не становить виняток i Марiя, котра, як згадував письменник у статтi «Пiд вражiнням вистави "Землi"», «...донедавна жила тут, близько коло мене. Умерла в бiльшiм завзяттю, нiж по програнiй вiйнi, а сини її розлiзлися десь по свiтi. Вона до смертi, ця Марiя, панувала над оточенням». Також на характер образу вплинула матiр письменника. Як видно з його листiв, саме вона була для нього головною людиною в життi, яка розумiла й пiдтримувала його. Син часто вiдвiдував хвору матусю, а вона, узявши синову руку, казала до нього: «Дiти, дiти, кiлько вас маю, а так, як бих вас не мала! Ти десь свiтами отуда блукаєш, не знаю, чи би то за мої, чи за татовi грiхи». Як це нагадує Марiїнi слова: «Дiти мої, сини мої, де вашi кiстки бiлi? Я пiду позбираю їх i принесу на плечах додому». Активна громадська дiяльнiсть i радикальнi полiтичнi погляди Стефаника завжди були в родинi письменника предметом батькових докорiв i материної гордостi.

Образ Марії є наскрiзним у творi й багатогранним за своїм прихованим змiстом. Читач зустрiчається з Марiєю в той день, коли вона, сховавши доньок у льоху, на призьбi власної хати-пустки чекає на «свiжих козакiв». Вражає погляд жiнки, її «великi, нещаснi очi, якi шукали на днi душi скарбiв цiлого життя». Автор дає читачевi зрозумiти, що перед ним непересiчна особистiсть, доля якої потребує пильної уваги. Жiнка багато пережила за свiй нелегкий вiк. Вона усвiдомлює важливiсть усiх подiй, що сталися в її життi, здатна аналiзувати й мислити масштабно, вписуючи власний життєвий досвiд у контекст суспiльно-iсторичних обставин. Її душа, збагачена цим досвiдом, годинами щастя i трагiчними подiями, наповнюється скарбами життєвої мудростi, без якої людське життя позбавлене сенсу.

Стислiсть викладу зумовлена жанровими особливостями твору. У новелi немає мiсця розлогим портретним описам, внутрiшнiм монологам чи лiричним вiдступам. Тому письменник кiлькома влучними штрихами передає всю повноту образу. Сиве волосся, яке стало таким за одну нiч, великi очi, що зазирали глибоко в душу, фiзична сила, яка збереглася до старостi – ось кiлька деталей, що їх використав автор для змалювання персонажу.

В. Стефаник створив героїчний образ української матері, особисте горе якої не тільки не зламало її фізично, а й не похитнуло національно-патріотичного духу. Відтворюючи еволюцію почуттів і свідомості матері-селянки, загартованої у жорстоких випробуваннях, автор не приховує свого захоплення її духовною величчю, підносячи до образу святої.

Марiїн старший син має дещо спiльне з самим письменником. Життєвий вибiр хлопцiв зумовила освiта, яку вони здобули завдяки материнiй наполегливостi й турботi: «Пiшли до школи. Ходила за ними по всiх мiстах, носила на плечах колачi й бiлi сорочки...» Разом з освiтнiм рiвнем зростала й нацiональна свiдомiсть юнакiв. Вони розумiли, яку велику просвiтницьку роботу слiд вести помiж односельцiв, аби настало гiдне життя кожному на власнiй землi. Отже, в образах Марiїних синiв автор змалював типових молодих українських iнтелiгентiв, до яких належав і він сам.

Спочатку нам здається, що нападники, яких чекає пiд хатою Марiя – це абсолютно негативнi персонажi, однак коли вони звертаються до жiнки дуже чемно, з повагою поводяться в її хатi й вiддають останнi хустки, щоб пов’язати портрет Кобзаря, ми, як i Марiя, бачимо, що це тi самi українцi, яких поважали Марiїнi сини. Вони опинилися з iншого боку барикад. Немає слiв для виправдання братовбивства, але вiра в козаків та, що i в Марiїних синiв, i пiсень вони тих самих спiвають. Жiнка згадує, що найменший син її в одному з ними таборi був, поки на Сибiр етапом не повели за крамолу. І чує мати серцем, що всi вони – її сини, i не вороги вони один одному, а така вже гiрка доля у нашого народу, що «ми самi один одного рiжем». Незважаючи на це, селянки не визнають козакiв своїми: «Це ж не наше вiйсько. Вони такi, як у книжках писано здавна або мальовано на образах, як вони ще нашi були». Однак вiдчувають духовну спорiдненiсть iз ними: «Вашi пiснi такi самi, як Марiїних синiв...»

В образах новели втілена концепція народного бачення історії, ця історіософія наснажена християнсько-фольклорною символікою та поетикою.

Портрет Шевченка, його пісня, могила – деталі, що виростають в образи-символи. Через них геніально відтворена споконвічна і найзаповітніша мрія українського народу про возз’єднання.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про новелу «Марія» В. Стефаника».

V. Підбиття підсумків

Вправа «Вільний мікрофон»

1.               Я сьогодні…
2.               Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
3.               Найцікавішим було…
4.               Найбільше мене вразило…
5.               Новела «Марія» В. Стефаника для мене – це…

Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

Підсумкове слово учителя

Василь Стефаник створив в українській літературі жанр короткої реалістично-психологічної новели, для якої характерний «психологізм, драматизм зображуваних подій, глибокий, але прихований ліризм і лаконізм», зосередження основної уваги не на описі зовнішніх подій з життя сільського люду, а на відтворенні їхніх душевних трагедій. Одним iз прекрасних мистецьких зразкiв змалювання такого гарту є новела Василя Стефаника «Марiя», де автор зображує жiнку, на долю якої випало багатостраждальне життя, не позбавлене, однак, i щасливих миттєвостей. У наш час – час загальної стандартизацiї i морального збайдужiння, коли моральну аморфнiсть пiдносять до рiвня норми людської поведiнки i неминучої умови людського iснування, люди iнтуїтивно, а то й свiдомо тягнуться до морального очищення, шукають глибинних духовних джерел, до яких можна припасти, щоб вдовольнити свою духовну спрагу. У колi цих шукань – нове прочитання християнських духовних цiнностей, намагання заново вiдродити принципи народної моралi. І тут Стефаникiв досвiд на часi.

VІ. Домашнє завдання

1) Створити буктрейлер новели «Марія» В. Стефаника.

2) За мотивами новели В. Стефаника «Марiя» написати твiр-роздум на тему «У повнотi життєвих випробувань зростає душа» або «…щоби були усі укупі» (Заклик українського народу до єдності за новелою «Марія»).

Література

1.               Єсипенко Д. Трагічна сторінка української історії, концепти Страшного Суду і Богоматері у новелі В. Стефаника «Марія» // Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. – № 6. – С. 29-32.
2.               Жук Н.Й. «Його новели – як найкращі народні пісні»: до 100-річчя від дня народження Василя Стефаника. – К.: Знання, 1971. – 48 с.
3.               Конончук М.М. Художня концепція історизму в новелах Василя Стефаника // Вісник Запорізького державного університету. – 2001. – № 1. – С. 1-4.
4.               Лесин В. Славетний новелiст // Стефаник В. Вибране / упоряд.           В. Лесин, Ф. Погребенник. – Ужгород: Карпати, 1979. – С. 5-27.
5.               Мафтин Н. «…бо Україні потрібні її діти»: до вивчення в школі новели Василя Стефаника «Марія» // Дивослово. – 1998. – № 8. – С. 41-44.
6.               Музичка М. Штрихи до бiографiї Василя Стефаника // Дивослово. – 1995. – № 5-6. – С. 30-32.
7.               Погребенник Ф. Від антимілітаристського до національно-патріотичного пафосу: [про новелу В. Стефаника «Марія»] // Дивослово. – 1998. –  № 3. –  С. 62.
8.               Погребенник Ф. Стефаникова «Марія» // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Вип. 1. – К., 1993. – С. 83-92.
9.               Слоньовська О. Василь Стефаник – майстер психологiчної новели // Українська мова та лiтература. – 2001. – № 3. – С. 6.
10.          Стефаник В. І чого ти, серце моє…: Вибране. – К.: ВЦ «Академія», 2015. – С. 197-206.
11.          Тимків Н. Філософія повноти життя в новелі «Марія» // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 21-25.
12.          Токарик М. Новели Василя Стефаника як експресіоністичне відображення дійсності: конспект уроку // Дивослово. – 2003. – № 2. – С. 64-66.
13.          Шевченко З. Експресіонізм у новелістиці В. Стефаника в контексті світової художньої культури: (методологічні рекомендації до вивчення в контексті світової культури) // Укр. мова і л-ра в шк. – 2012. – № 4. – С. 31-35.
14.          Шумило Н. Літературний феномен Василя Стефаника (національний варіант експресіонізму) // Укр. літ-ра в загальноосвіт. шк. – 2001. – № 3. –  С. 34-42.
15.          https://docviewer.yandex.ua/view/0
16.          https://uk.wikipedia.org/wiki/Марія_(новела)
17.          http://www.linguistika.com.ua/konspekt-uroku/konspekt-uroku-novela-mar-ya-vasilya-stefanika
18.          https://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=9003
19.          http://massovoodessa.blogspot.com/2016/05/145.html
20.          http://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/627.pdf
21. http://schoollit.com.ua/biografiya-vasilya-stefanika/
22. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/14922/