Урок. "Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення – значущі частини слова"

Урок 23

Тема: Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення – значущі частини слова.

Мета:  повторити й поглибити знання учнів про частини слова; розвивати пам’ять, увагу,  образне й логічне мислення, навички розрізнення форм слова та спільнокореневих слів, змінних і незмінних слів; сприяти формуванню культури мовлення, усвідомленню багатства виражальних засобів української мови

Обладнання: схеми, підручник

Тип уроку: повторення та систематизація вивченого

Очікувані результати: учні знають значущі частини слова; уміють їх виділяти у слові; розуміють важливість усвідомлення багатства виражальних засобів української мови.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Після лексикології переходимо до морфеміки — мовознавчого розділу, що об’єднує найменші частки слова. Морфеміку ще називають будовою слова. І не дарма, адже префікс, суфікс, корінь, закінчення, основа — це ті цеглинки, з яких складається кожне слово. Заміна одного із компонентів слова чи зміна їхнього розташування може призводити до творення нового слова — процесу деривації.

Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає значу­щі частини слова (морфеми);  він вивчає будову слів без огляду на те, як вони утворилися.

Більшість слів мови містять кілька частин, або морфем, у своєму складі. Значущими частинами слова є корінь, префікс, суфікс, закінчення.

Порядок розташування частин слова такий:

префікс — корінь — суфікс — закінчення .

Основа — частина слова без закінчення. Вона виражає лексичне значення слова, тому є спільною для всіх форм слова (міст-о, міст-а, міст-у, міст-ом).

Лише з основи складаються незмінювані слова, а саме:

незмінювані іменники: манто, ситро, таксі, Марокко;

форми дієслова — інфінітиви: писати, читати, любити;

форми дієслова — дієприслівники: писавши, читаючи, люблячи;

форми дієслова — безособові форми на -но, -то: писано, читано, люблено;

прислівники: безоглядно, сміливо, по-перше, натщесерце, по-українськи.

Незмінювані слова не мають ніякого закінчення: читати, солодко.

Закінчення — змінна значуща частина слова, що виражає його граматичне значення (рід, число, відмінок, особу, час тощо,) і слугує для зв’язку слів у словосполученні й реченні. Наприклад, у слові весняна закінчення |а| вказує на жіночий рід, однину, називний відмінок.

Закінчення мають усі змінні слова, хоча воно може бути нульовим, тобто таким, що не виражається звуком і не позначається літерою, але має певне граматичне значення: лісП, (чоловічий рід, однина), прочитавО (минулий час, чоловічий рід, однина).

Не мають закінчень незмінювані слова:

— прислівники (тихо, увечері, здалеку);

— дієприслівники (співаючи, прибігши);

— інфінітив дієслова (любити, знати);

— незмінювані слова іншомовного походження (таксі, поні, бюро).

Деякі змінювані слова мають нульове закінчення. Нульове закінчення — це матеріально не виявлене закінчення, про існування якого в слові робимо висновок, порівнюючи це слово з іншими його формами.

Корінь — головна значуща частина слова, що містить спільне значення спільнокореневих слів (воля, воленька, звільнити). Корінь є носієм лексичного значення. Коренем слова називається спільна частина споріднених слів, яка є носієм основного лексичного значення.

Зауважте! Треба відрізняти спільнокореневі слова від слів з омонімічними коренями. Так, у словах гора, горе, горювати, угорі однаковий корінь гор, однак ці слова не є спільнокореневими, оскільки корінь у них має різне лексичне значення. Тому маємо дві групи споріднених слів: гора, угорі, гірка; горе, горенько, горювати.

Префікс — значуща частина слова, що стоїть перед коренем і слугує для творення слів із новим лексичним значенням або відтінком у значенні: осінній — передосінній, чекати — зачекати.

Більша частина префіксів української мови є словотвірними, тобто допомагають утворювати нові слова.

Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня та слугує дія творення слів з новим лексичним значенням або відтінком у значенні: учити — учитель, калина — калинонька).

Словоформа – це коли ми відмінюємо слово за відмінками, числами, родами, тоді ми змінюємо форму слова. Тобто ми змінюємо лише закінчення слова, а основа залишається сталою. ( вода,води,воді….)

Спільнокореневі слова – це слова, що мають спільний корінь, але відрізняються за лексичним значенням. (Літо- літній, літечко, влітку, літувати.)

ІV. Формування вмінь та навичок

1. Розподільний диктант

 (до першої колонки записуємо слова, які складаються тільки з кореня і закінчення, до другої – слова, які мають ще й інші значущі частини слова).

Білка, дробина, під’їзд, зима, учень, відступати, гриб, смуга, осінній, відтінок.

2. Творча робота.

Доберіть до поданих слів спільнокореневі слова; утворіть від поданих слів їх форми.

Море, риба, мова, казка, ліс.

3.     Словниковий диктант. Записані слова розібрати за будовою.

Підводка, зореліт, перелаз, уперше, повітря, додавати, зашити, зліва, сповна.

      4. Доберіть по 2 слова до кожної схеми:

1)    Префікс, корінь, суфікс;

2)    префікс, корінь, суфікс, закінчення;

3)    корінь, закінчення;

4)    корінь, суфікс.

 V. Рефлексія

   Гра «Так/Ні»

1. Значущими частинами слова є тільки  корінь і основа.

2. Носієм лексичного значення у слові є суфікс.

3. Префікс – це частина слова, яка стоїть після кореня.

4.  Основа слова – це частина слова без закінчення.

5.  Закінчення – це незмінна частина слова.

6.  Корінь слова – це спільна частина споріднених слів.

7.  Суфікс  ніколи не змінюється.

8.  Закінчення слугує для зв’язку слів у словосполученні й реченні.

9. Закінчення мають усі змінні слова.

10. Лише з основи складаються незмінювані слова.

11. Спільнокореневі слова не відрізняються за лексичним значенням.

12. Словоформа  - це коли ми змінюємо лише закінчення слова, а основа залишається сталою.

V. Домашнє завдання.

Повторити теоретичний матеріал.

Ст. 57, вправа 122 (підручник)