Урок "Озвалась у серці бандура моя"

Вчитель музичного мистецтва Білоцерківської загальноосвітньої школи  І-ІІІ ступенів № 22: Незвиська Людмила Володимирівна

Озвалась у серці бандура моя …

Мета. Познайомити учнів з українським народним інструментом бандурою; розвивати пам’ять, творчі здібності учнів, мислення, дикцію, мовлення; формувати культуру художнього сприйняття літературних та музичних творів, естетичні смаки; виховувати почуття патріотизму та поваги до героїчного минулого українського народу, любові до пісні рідного краю свого народу.

Обладнання. Музичний інструмент, мультимедійна презентація.

Хід уроку.

І Організаційний момент.

Продзвенів урок

        Починається урок

        З Божої ласки, з маминої казки

З щирого старання з гомінких пісень

Добрий день!

Вчитель.  Щиро вітаю вас, шановні друзі і гості нашого уроку. Щоб зрозуміти про що ми будемо говорити на сьогоднішньому уроці, вам, діти, потрібно розгадати загадку.

Україну прославляє, хоч не знає слів,

Тугу людям розганяє многострунний спів.

У похід її з собою брав козак Мамай,

Мов ясну леліяв зброю,

Хто вона? Вгадай. (Бандура)

Отже, мова піде про бандуру. А тема уроку звучить так: «Озвалась у серці бандура моя…»

 Учні вашого класу провели чималу роботу і підготували розповіді, вірші, легенду про цей чудовий музичний інструмент. То ж «Знайома незнайомка»…

Учень. Бандура гуде в Україні бандура,

Дзвенить і грає крізь віки

Така вже пісенна натура,

Такі вже люди – козаки.

Бандура, як душа народу

Сміється, плаче гомонить.

Безсмертна, як жива природа

Між люди музика летить.

Сам Бог, що нам бандуру дав

 Підспівує собі тихенько.

Спасибі Боже за твій дар

За чудо це маленьке.

Учениця. Бандура належить до струнно-щипкових інструментів. Навколо походження бандури, її назви точилися постійні суперечки. Так, О. Фамінцин вважав, що бандура виникла в Англії 1561 року, звідти поширилася по Західній Європі і дійшла до України. Відомий музикознавець Г. Хоткевич заперечував твердження О. Фамінцина про запозичення українцями англійської бандори. Дослідник вважав, що до кобзи (попередниці бандури) додали приструнки і таким чино утворився новий інструмент, що мав назву «бандура».

Учень. Першим свідченням про появу бандури на теренах України є інформація про Войташека, бандуриста, що був при дворі польського магната Зборовського датована 1580 роком. Українські бандуристи були при царському дворі у палацах вельмож, у маєтках польських і українських поміщиків. Бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри, раб-соди бандуристи. Також бандуристи офіційно входили до складу війська-запорізького і разом із довбишами, сурмачами, трубачами  виконували козацьку військову музику.

Учениця. Співців-бандуристів називали «народними гомерами України». Ці талановиті сліпі музиканти  мандруючи містами і селами України, співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги хоробрих козаків з легендарного минулого, закликали до боротьби проти гнобителів. Бандуристи об’єднувалися в братства, передаючи традиції свого мистецтва нащадкам. Майстер підбирав учнів, які мали гарний слух і голос, після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед товариством своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи майстер дарував учневі бандуру.

Учень. Отже, у 17-19 ст. бандура набула найбільшого поширення серед нашого народу. Саме український народ з його багатою культурою витворив шляхом удосконалення власний національний інструмент бандуру, яка не має аналогів у світі.

Вчитель. А наш талановитий народ склав поетичну легенду про кобзу. То ж послухаємо.

Легенда.

Колись давно-давно на Україні, у глухому селі жила собі дівчина, не красою славилася, не рукоділлям, чи ще якимось умінням, цінним для дівчат. А вміла почути про що шепочуть трави, про що шелестять дерева, яка туга у зозулиному «ку-ку», чому стогне земля, який біль ховають в собі прадавні могили. А потім все те перекладала в пісні. І линули вони по Україні, і співали їх усі – кожному вони промовляли до серця, знали про те диво і за межами України, прочув і султан турецький і вирішив викрасти дівчину – хай про мене співає, хай мою країну прославлять її пісні.

 Темної ночі невеликий загін яничар прокрався в село, схопили дівчину і повезли в чужий край, привели до султана, він наказав заспівати. Та дівчина похитала головою і промовила: «Навіть в золотій клітці пташка не співає, до душі чужа земля не промовляє». Тоді розгніваний володар наказав кинути дівчину до в’язниці і тримати там доти, доки вона не погодиться співати. А до султана, прочувши про дивну невільницю, поз’їжджалися гості. Той наказав привести дівчину -  лютував, кричав, змушував співати, але з вуст дівочих не злинув жоден звук. Тоді з люті він прошипів по-зміїному: «Я накажу катові замучити тебе!»

Хвильку повагавшись, дівчини погодилася. Хотіли переодягти її в пишне вбрання, та вона відмовилась, що тоді зовсім не буде співати. Так у рідній вишиваночці перев’язала голову стрічкою і пішла до зали. Слуга, що вів її нашіптував: «Хто тебе, красуне, чув там, на Україні? А тут весь світ про тебе знатиме, слава ляже тобі до ніг.» та дівчина презирливо зміряла улесника очима і нічого не сказала.  Коли залунала пісня – всі закам’яніли: пісня проклинала неволю, кликала на поміч рідну землю, кляла поневолювача і їх володаря, виливала тугу за рідним краєм, єдиним у світі любим і прекрасним… Та ледь розтали останні звуки  пісні, побілілий від люті володар наказав замурувати дівчину навіки у в’язниці. І хоч зворушені гості благали відпустити співачку на волю, та він залишився глухим.

Кожен хто слухав ту пісню, поніс у душі образ нескореної співачки і гірку муку її долі. А пісня вільним птахом полинула в рідний край. Почули її краяни, зажурилися, що дівчина у неволі, почув про те і її суджений, зібрався йти визволяти, а його побратими, вирішили йти з ним : «Це не тільки твоя дівчина в неволі – це наша українська пісня поневолена…» Довга і тяжка дорога була, один за одним гинули побратими. До в’язниці, де була мила, дійшов тільки сам один і тут його схопила охорона. Розпач охопив хлопця і сам собою виплеснувся спів, тугою та благанням була насичена пісня, і охорона  мов заворожена відчинила  в’язницю і випустила дівчину. Мов пара переляканих голуб’ят кинулися козак з дівчиною від страшного місця, а вартові довго стояли, мов заворожені. А коли отямились, то перелякались вчиненого. Доповіли султану, він затупотів ногами, вимагаючи негайно догнати втікачів. А закохані чимдуж поспішали подалі від чужої землі. Та ось почули за ними женуться, захвилювалися. Тоді й мовила дівчина до свого судженого: «Прощавай, коханий. Мене зараз не стане… Та ти завжди будеш чути мій голос співатимеш мої пісні» пригорнулася до свого милого… Так і захопили їх переслідувачі.   Та лиш доторкнулися до дівчини, як вона зникла, а на землю, жалібно зойкнувши струнами упала ще ніким не бачена річ. Отетеріли чужинецькі вояки. А тоді  в нападі люті кинулися до козака, люто катували його і наостанок викололи очі так і лишили непритомного серед безлюдного чужого степу.

Зранений, змучений, осліплений  козак довго лежав нерухомо. Ніби з небуття до його свідомості долинув дивний передзвін струн, навпомацки поліз на звук, знайшов, пригорнув до грудей, до торкнув струн. І заговорили вони до козака, озвалися голосом коханої, ніжно бриніли, жаліючи його тужачи за коханням. Кликали вставати іти в рідну землю. Пригорнув хлопець Кобзу (бо так звали дівчину – те слово у давнину означало скарбниця), обливаючи її кривавими слізьми, ніжно пестячи чутливі струни. Поволеньки встав і долаючи нелюдські муки, попростував до рідного краю.

Від тоді і почали називатися українські співці – кобзарями. Співають вони про рідну землю, про її болі-смутки, радощі, долю-недолю. І чують голос її, матінки – землі рідної, про все це струни – дзвоном, а кобзарі – словом, співом.

Вчитель. Народ увіковічив пам’ять про кобзарів не лише в легендах, піснях, а й у живописі, зокрема в народній картині «Козак Мамай». Козак Мамай – це втілення образу вольового українця.

Слід відзначити, що на сучасному етапі бандура використовується, як сольний, ансамблевий інструмент. Існують тріо, капели бандуристів, бандура входить до складу оркестрів народних інструментів, поєднується, як з класичними так і електронними інструментами. (Послухати музику).

«Срібні струни України» саме так називають бандури, а ще це «музичний символ України». Іван Коваленко написав думу «Бандура», тож послухаємо. (Виконання).

Бандура (дума)

Я не знаю, чи вам щось говорить бандура,

Чи якісь почуття з глибини підійма.

А у мене чудна, дивовижна натура:

Від бандури хворію, і ліків нема.

Ну, а вам, хоч-що не будь говорить бандура?

Я люблю звуки скрипки, баяна, гітари,

Мені серце Бетховеном крає рояль.

Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари –

Це озвалась у серці бандура моя…

Це у серці моєму заграла бандура.

Як зачую, прокинусь і в раз стрепенуся

Щось знайоме до болі в душі постає,

 Ніби в рідну хатину з дороги вернувся,

У дитинство далеке, моє й не моє.

Щось далеке і рідне збудила бандура.

Може я був причетний до створення світу,

Може, я колись сам ту бандуру зробив,

І на ній я заграв пісню степу і вітру,

Як закінчив це диво з ялини й верби…

Ти заграй мені знову ту пісню бандуро!

Може, я колись був бандуристом незрячим

І в бандурі всю душу народу зібрав,

Може, я її співом і словом гарячим

Правду й волю здобути народ закликав.

Забрини і скажи усю правду бандуро.

Ми не ставили опер, не грали симфоній,

У нас стачило хисту для більших вистав:

Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і воля

А в оркестрі сопілка й бандура проста.

А в оркестрі могутньо гриміла бандура!

Чи жила б Україна без кобзи, бандури?

Чи світила б колись нам свободи зоря?

Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?

Чи без неї діждалися ми б Кобзаря?

Хай ридає й розкаже про це нам бандура.

Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,

Дивні звуки полинуть.

Послухаєш – рай!

Тільки я не захочу

Я встану і крикну:

• Забери своє диво!

Бандуру віддай!

Ти віддай, поверни мені рідну бандуру!

Поверни мені ту, що з верби і ялини,

Що душа в ній народу живе й не вмира,

Ту що з волі й тополі, і вишні, калини,

Її світу усьому послухать пора.

На весь світ хай озветься, заграє бандура!

Нашу думу і славу нікому не стерти,

Наша пісня зове на звитяжні діла.

Я сто тисяч разів за це згоден померти,

Щоб жила Україна й бандура жила!

Нехай душу народу розбудить бандура!

Вчитель. В нашій школі є дівчатка які теж обожнюють бандуру, вчаться грі на цьому інструменті. Мають не аби які досягнення. І ми їх запрошуємо продемонструвати свій талант (звучить бандура).

Підсумок. Вчитель. Ось і завершується наша зустріч. Я думаю, що ви дізналися багато нового і цікавого про цей дивовижний інструмент. І на завершення нашого уроку пропоную виконати українську народну пісню «Взяв би я бандуру».