Урок-подорож "Чарівними стежками літературних казок"

  Тема. Чарівними  стежками  літературних  казок.

 

Мета:

• вчити орієнтуватися у змісті прочитаних казок, характеризувати героїв, оцінювати їхні вчинки й моральні риси, висловлювати власне враження і ставлення до подій;
• розвивати усне монологічне й діалогічне мовлення, творчі здібності учнів, критичне мислення, вміння працювати в групі;
• виховувати моральні цінності: чесність, справедливість, любов до ближнього, виховувати повагу до інших культур.

 

Тип уроку. Урок – подорож.

 

Обладнання: портрети  письменників,  картки  з прізвищами письменників, картки з  назвами  літературних  казок,  мультимедійний  додаток, картки  з  уривками творів,  книжкова виставка.

 

                                                      Хід  уроку

 

І. Вступна  частина.

1. Повідомлення  теми  уроку.

Учитель. Відомий російський казкар П. Бажов говорив: «Стара казка потрібна. У ній багато того доброго, яке корисне нині й знадобиться потім». Справді,

кожна людина з дитинства полюбляє казки і з захопленням слухає, читає їх, дивиться  мультфільми та кінофільми за їхніми сюжетами. Нас завжди приваблювали добрі, сміливі, працьовиті герої. А злих, бездушних та несправедливих ми засуджували. Хто не прагне помріяти про дива, які створюють люди, зазирнути в далеке майбутнє! Адже багато з того, що нафантазували в казках, здійснилося, хоча, і не в такій формі. Чоботи-скороходи та килим-літак  перетворилися на види транспорту, скатертина – самобранка – на сучасний супермаркет, дзеркальце, у якому видно увесь білий світ – на телевізори та комп’ютери. І у нас сьогодні  незвичний  урок. Ми  відправляємось  у  подорож  чарівними  стежками  літературної  казки(слайд 1).

 

2. Вступна  бесіда:

- На чому  любите  подорожувати? (слайд 2)

- Чому  саме  на  цих  видах  транспорту?

- Ми  сьогодні  будемо  подорожувати  пішки. Тому  що  саме  так  ми  зможемо  побачити  всю  красу  навколишнього  світу(слайд 3).

-  Для  подорожі  нам  потрібно  зібрати  рюкзак. Що  ми  покладемо  в  нього? (слайд 4)

3. Збирання  рюкзаку.

4. Перегляд слайду «Бременські музиканти»(слайд 5).

 

ІІ. Основна  частина.

1. «Мозковий  штурм»:

• З  якої  казки  цей малюнок?
• Це  літературна  казка  чи  народна?
• Яка  казка  називається  народною,  а  яка  - літературною?(слайд 6)

 

2. Гра  «Хто  автор?»(слайд 7)

 

Розподілити  казки  за  авторами (назви  казок – на  партах, портрети  авторів – на  дошці).

Автори: О. Пушкін, Г. Андерсен, Р. Кіплінг, Ш. Перро

Назви казок: «Казка про золотого півника», «Казка про рибалку та рибку», «Казка про мертву царівну та сімох богатирів», «Казка про попа та робітника його Балду», «Дюймовочка», «Гидке каченя», «Русалонька», «Соловейко», «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Червона Шапочка», «Спляча красуня», «Мауглі», «Слоненя», «Книга джунглів», «Казки просто так».

 

3. Перевірка  домашнього  завдання (випереджувальна  робота  в  групах): інсценування  уривку  казки.

 

1 група - Інсценізація казки «Хлопчик-зірка»

 

Хлопчик. Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха. Ходімо проженемо її звідти, бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

Пішла геть, брудна жаба!

 

Лісоруб. У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя. Що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

 

Хлопчик. А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

 

Лісоруб. То правда, що не син. Але я ж тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

 

Жінка. Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?

 

Лісоруб. Так, я знайшов його в лісі, і це справді було 10 років тому.

 

Жінка. А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов? Чи не було в нього часом на шиї бурштинового намиста? І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними по ньому зірками?

 

Лісоруб. Саме так. Ось цей плащ та бурштинове намисто.

 

Жінка. Це він, мій синочок, якого я загубила в лісі. Благаю вас, покличте його негайно, бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

 

Лісоруб. Хлопче, іди до хати, там на тебе чекає твоя мати.

 

Хлопчик. Ну, а де ж моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

 

Жінка. Я – твоя мати.

 

Хлопчик. Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке! Ніякий я тобі не син, бо ти – бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя.

 

Жінка. Благаю, не проганяй мене, я так довго тебе шукала!

 

Хлопчик. Іди геть!

 

Жінка. Ой, синочку мій! Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

 

Хлопчик. Нізащо, адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу – ропуху, ніж тебе.

 

2 група - Інсценізація казки «Дванадцять місяців»

 

Дочка. А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде?

 

Баба. Та чимало.

 

Дочка. На шубку вистачить?

 

Баба. Та що там - на шубку, донечко! На ціле придане вистачить – і на шубки, й на спіднички. Та ще й на панчішки й хусточки зостанеться.

 

Дочка. А в цей скільки влізе?

 

Баба. А в цей ще більше. Тут вже й на будинок кам’яний вистачить, і на коня з гнуздечкою, і на баранця з овечкою.

 

Дочка. Ну я цього кошика і візьму. Одна біда – пролісків не знайти. Мабуть, посміятися з нас хотіла королева.

 

Баба. Молода ще, от і вигадує всяку всячину.

 

Дочка. Ні, піду – та й усе. Королева цілий кошик золота обіцяла тому, хто принесе до Нового року проліски.

 

Баба. Замерзнеш у лісі!

 

Дочка. Ну, так ви самі до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я їх до палацу віднесу.

 

Баба. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода?

 

Дочка. Та хоч і шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе шкода! Ну хіба  ж вам важко? Завірюхи не бачили? Закутайтесь тепленько та йдіть.

 

Баба. Хороша дочка, що й казати! У таку погоду хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене.

 

Дочка. Ну, коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то хоч нехай хоч сестра піде. Ось прийде вона з лісу, а ви її знов туди пошліть.

 

Баба. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, а ми з тобою їх до палацу віднесем. А замерзне…То, значить, така її доля. Хто за нею плакати стане?

                                                Входить Пасербиця.

Баба. Що там на дворі, мете?

 

Пасербиця. Так мете, що ні землі, ні неба не видно. Ледве додому добралася.

 

Дочка. Треба тобі ще декуди збігати.

 

Пасербиця. Куди ж це? Далеко?

 

Дочка. До лісу. По проліски.

 

Пасербиця. Хіба що по проліски. А я відразу й не добрала, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко – сніг так і валить.

 

Дочка. А я не жартую. По всьому місту говорять: тому, хто сьогодні пролісків набере, королева цілий кошик золота дасть, шубку подарує і в своїх санках по місту прокотить.

 

Пасербиця. Сутеніє вже. Не піду я.

 

Баба. Як це так не підеш? Що ж, мені замість тебе до лісу йти?

 

Пасербиця. Та золото ж не мені потрібне.

 

Баба. Авжеж, тобі нічого не потрібно. Ти все маєш, а чого нема – те в мачухи та в сестри знайдеться.

 

Дочка. Вона в нас багата, від цілого кошика золота відмовляється! Ну, чи ти йдеш, чи ні? Кажи прямо! Не підеш? Де моя кожушинка?

 

Баба. Ти куди? Сідай на місце, дурненька! (до Пасербиці) А ти хустину на голову, кошик в руки й іди. Та гляди мені: без пролісків не повертайся!

 

3 група - Інсценізація казки «Снігова королева» 

 

Бабуся. А добре, діти, слухати, як тріщать дрова, коли за вікном мороз. Дивіться, знову пішов сніг. І кожна сніжинка схожа на білу бджілку.

 

Герда. Бабусю, а звідки прилітають ці білі бджоли, сніжинки?

 

Бабуся. З далекої півночі летять до нас через холодне море крижані вітри, завірюхи й тумани. Всі вони вірні слуги Снігової королеви. Там стоїть льодовий палац. В цьому палаці і живе Снігова королева.

 

Кай. А вона гарна?

 

Бабуся. Важко собі уявити, наскільки вона вродлива. Вона вся з льоду. Зі сліпучого, сяючого льоду. Очі її сяють, як зірки. Але немає в них тепла. Багато чудес в її холодному палаці. Є в ньому льодяне дзеркало. Снігова королева дивиться в нього і бачить всі свої володіння, безмежні поля, замерзлі річки та моря. Інколи уночі пролітає вона міськими вулицями і зазирає у віконця.

 

Герда. Ось вона! Дивиться на нас!

 

Кай. Чого ти злякалась? Тут нікого немає.

 

Герда. А вона не може потрапити до будинку?

 

Кай. Хай тільки спробує, я посаджу на гарячу піч, вона й розтане!

 

Герда. Дивись, яка завірюха.

 

Кай. Давай подивимось. Снігова королева! Вона зазирнула до нас у вікно!

 

Бабуся. Швидше зачиніть вікно.

 

Кай. Гостра льодинка кольнула мене в око…і в серце…

 

Герда. Можна я подивлюсь?

 

Кай. Нічого страшного. Вже пройшло.

 

Герда. Наші квіти… Вони замерзли!

 

Кай. Викинь їх у смітник. (сміється, вибігає)

 

Герда. (кидається до бабусі, плаче) Бабусю!

 

Бабуся. Не плач.

 

 

4 група - Інсценізація казки «Соловейко»

 

Автор. Було це давно, але якраз тому і варто послухати цю історію, поки її не забули зовсім. Богдиханів палац був найкращий у світі, весь із чудової коштовної порцеляни, але такий крихкий, що в ньому належало ходити дуже обережно, аби ні до чого не торкнутися. У саду росли найдивовижніші квітки. До богдиханової столиці приїздили мандрівники з цілого світу. Вони милувалися палацом і садом, та як чули соловейка, то казали: «Але найкращий цей птах!»

 

Богдихан. Але найкращий за все соловейко! Що таке? Соловейко? Я не знаю його. У моїй державі, навіть у моєму саду живе такий птах, а я його ніколи не чув! Мушу дізнатися про нього з книжки! Чому мені  ще й досі ніхто не доповів про нього?

 

Урядовець. Я навіть не чув про таку пташку! Її ніколи не відрекомендовували до двору!

 

Богдихан. Я хочу, щоб вона сьогодні ж таки ввечері була тут і співала мені! Цілий світ знає, що вона в мене є, а сам я не знаю!

 

Урядовець. Я ніколи не чув про таку пташку. Але я пошукаю і знайду її! А де її шукати? Нехай ваша величність не вірить усьому, що пишуть у книжках, то самі вигадки, або, як кажуть, чорна магія!

 

Богдихан. Але ж цю книжку, де я прочитав про соловейка, мені прислав сам могутній володар Японії, і в ній не може бути неправди. Я хочу послухати соловейка сьогодні ж увечері! І оголошую йому свою найбільшу ласку! А коли його не буде тут, я накажу набити після вечері всіх при дворі палицями по животах!

 

Урядовець. Тзінг-пе! (іде, по дорозі зустрічає дівчину). Дівчино, ти не знаєш соловейка?

 

Дівчина. Господи, чого ж би я не знала соловейка! От уже хто співає! Мені дозволено ввечері відносити своїй хворій матері залишки від обіду. Вона мешкає на березі моря. Коли я втомлена повертаюся і сідаю відпочити в лісі, то чую солов’їний спів. Тоді в мене сльози виступають на очах, а серце аж мліє, наче мене цілує мати.

 

Урядовець. Дівчино, я призначу тебе кухаркою і добуду для тебе дозвіл дивитися, як обідає богдихан, коли ти поведеш мене до соловейка, бо його запрошують на вечір до палацу.

 

Корова. Му-у! Му-у!

 

Урядовець. О! Це він! Яка сила в такої маленької пташки! Ми певні, що вже чули його раніше!

 

Дівчина. Ні, це так корови ревуть. Нам ще далеко до того місця.

 

Жаби. Ква! Ква!

 

Урядовець. Чудово! Тепер я чую! Як дзвіночки в нашій божниці!

 

Дівчина. Ні, це квакають жаби. Але зараз, я думаю, ми почуємо і його. Оце він! Он там він сидить!

 

Урядовець. Невже? Я уявляв собі його зовсім не таким. Яка простенька пташка! Мабуть, у нього зблякли всі барви, як він побачив біля себе таке блискуче товариство!

 

Служниця. Соловейчику! Наш ласкавий богдихан хоче, щоб ти йому заспівав!

 

Соловей. Залюбки!

 

Урядовець. Я маю велику приємність запросити вас на бенкет, що відбудеться сьогодні ввечері в палаці богдихана. Ви напевне зачаруєте своїм чудовим співом його величність.

 

Соловейко. Мій спів краще слухати в зеленому лісі. Але якщо його хоче послухати богдихан, я полечу з вами.

 

4. Гра «Відповідності» (з’єднати автора і назву казки) – на дошці.

      С. Маршак                                                                «Попелюшка»

О. Толстой                                                               «Снігова королева»

А. Мілн                                                                 «Вінні-Пух і всі-всі-всі…»

О. Пушкін                                                             «Казка про царя Салтана»

Р. Кіплінг                                                               «Хлопчик-зірка»

Г. Андерсен                                                           «Золотий ключик»

Л. Керролл                                                             «Аліса в країні Див»

Ш. Перро                                                                «12 місяців»

С. Аксаков                                                              «Пурпурова квітка»

О. Уайльд                                                                «Мауглі»

5. Вікторина «Вгадай казку за ілюстраціями» (ілюстрації на слайдах 8-19)      

 

       

         

 

         

 

        

 

6. Робота в групах: відновити послідовність сюжету у казках.

 

1) На Сіонійські гори спав тихий, задушний вечір.

 

Просто перед ними, вхопившись за найнижчу гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но почала ходити.

 

Він жив серед вовків і виховувався разом з вовченятами, хоч вони, звичайно, стали дорослими вовками раніше, ніж він хлопчиком – підлітком.

 

Він встромив суху гілку в полум’я і, коли вона зайнялась та затріщала, почав вимахувати нею у себе над головою в колі вовків, що тремтіли зі страху. Акела, старий грізний вовк, який зроду не просив ні в кого ласки, благально дивився на хлопця.

 

Я навчив тебе Закону, - промовив Балу,- хоча тепер я не бачу навіть скель перед собою, зате бачу далеко. Маленьке Жабеня, іди своїм власним слідом, роби собі лігва зі створіннями своєї крові, зграї і племені. Та коли тобі буде потрібна лапа, зуб, око або слово, що хутко переноситься вночі, пам’ятай – Джунглі з’являться на твій поклик.

 

2) Мачуха зненавиділа пасербицю за її красу.

 

Спала дівчина аж під самим дахом, на горищі. Виконувала брудну роботу. Та вона  покірно терпіла всі кривди й образи.

 

Якось син короля, молодий і гожий принц, улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення.

 

Дівчина побігла на город, знайшла найкращий гарбуз, зірвала його і принесла хрещеній матері, й гадки не маючи, як цей гарбуз допоможе їй поїхати на бал. Потім вона заглянула в мишачу пастку й побачила в ній шість мишей.

 

Принц посадив дівчину на ослінчик і поміряв черевичок на її маленьку ніжку. І диво! – черевичок узувся так швидко та легко, ніби ніжка тільки того й чекала. Сестри здивувалися, але коли вона вийняла з кишені другий такий черевичок і наділа його на другу ніжку, вони аж уклякли на місці.

 

3)Ти ж бо знаєш, що в Китаї і сам богдихан, і всі його піддані – китайці.

 

Виявляється, у нас є чудова пташка. ЇЇ вважають найбільшим скарбом моєї великої держави. Чому ж мені ще досі ніхто не доповів про неї?

 

 

Посеред великої зали, де сидів богдихан, стримів золотий кілок, на якому мав сидіти птах. Там зібрався весь двір. Усі були вбрані у найкращий одяг і не зводили очей із маленької сіренької пташки.

 

Він був схожий на живого, але весь обсипаний діамантами, рубінами та сапфірами. Якщо накрутити пташку, вона співала один уривочок пісні та водила вгору і вниз хвостиком, що поблискував сріблом і золотом.

 

Я не можу жити в палаці, але дозволь мені прилітати до тебе, коли я захочу. Тоді я співатиму тобі вечорами на гіллячці біля твого вікна, щоб ти міг і порадіти, і задуматися. Я співатиму тобі про щасливих і про нещасних, про добре й лихе, що діється навколо тебе. Я люблю тебе більше за твоє серце, за твою корону.

 

4)Жив собі один лихий троль. Він був злючий, наче сам чорт!

 

У великому місті, де так багато людей і будинків, мешкало двоє бідних дітей. Діти не були рідні, проте любили один одного як брат і сестра.

 

На майдані з’явилися великі білі сани, у яких сиділа жінка, закутана у пишне біле хутро. Сани двічі об’їхали навколо майдану, і хлопчик швиденько встиг прив’язати до них свої санчата.

 

Посередині найбільшої снігової зали стояло замерзле озеро. Крига тріснула на ньому на тисячу шматків, і всі вони були такі рівні й доладні, що в це важко було повірити. Хлопець мудрував над гостроокими крижинами, складаючи з них різні фігури й слова.

 

Хлопець і дівчина вийшли з пустельного крижаного палацу. Вони йшли, тримаючись за руки, й розмовляли про бабусю, про свої троянди, і на їхньому  шляху  вщухали  буйні  вітри  й  виглядало сонце. Зацвірінькали  перші  пташки,  дерева  вкрилися  зеленими бруньками. 

 

ІІІ. Заключна частина.

1. Робота за прислів’ями (слайд 20):

Прочитайте прислів’я і скажіть, до яких казок вони підходять.

 

2. Бесіда:

• Чи сподобалась вам наша подорож?
• Що найбільше запам’яталось і про що ви можете розказати своїм друзям?
• Яка казка стала вашою улюбленою?

 

3. Продовжити речення (по колу):

• Казки навчили мене бути…

 

4. Підведення підсумків, оцінювання роботи на уроці.

 

VI. Домашнє завдання

Написати листа улюбленому літературному герою.