Урок поезії"Шевченкове село"

       Мета: Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів, формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати, знати та розуміти твори Т.Шевченка; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

     Обладнання: малюнки учнів, виставка книг про життя і творчість Т. Г. Шевченка.

«Люди читатимуть Шевченка, 
знаходячи радість у тому, 
що їх внутрішній світ – рідний красі 
тих гаїв, степів, місячних вечорів, 
що їх оспівував Шевченко у своїх поезіях» 
                                                Назим Хікмет

                                   

Хід свята

Вчитель. Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.  (Запалює свічку.)

Учень 1. Хай палає свічка.

       Хай палає,

       Поєднає нас вона в цей час.

       Друзів голоси нехай лунають,

       Слово й музика нехай єднають нас.

 

Учень 2. Березень… Весна… Паморозь… Прохолода…

                Небо. Зорі. І Зірка яскрава-яскрава

                Над Моринцями засяяла…

                Світло-світло село заяскрила,

 

Учень 3.І ім’я тій Зірці незвичайній  – Тарас.

                Григорій та Катерина, кріпак і козачка,

                 У сім’ю бідняцьку об’єднавшись,

                Зірку цю велику засвітили –

               Допитливу, кмітливу, талановиту, але вразливу…

 

Учень 4.  З тих пір,  щовесни, коли тануть сніги

        І на рясті засяє веселка,

        Повні сил і живої снаги

        Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Учень 5.Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

 

Учень 6. Його ім’я стало символом нашого народу. Його вірші вишиті на рушниках, а «Кобзар» лежить поруч із Біблією.

 

Учень7.  Твори Кобзаря перекладені більш як двадцятьма мовами світу.

 

Учень8.Коли читаєш вірші Кобзаря, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню , бо Т.Г.Шевченко належить до числа наймелодійніших поетів світу.

 

Учень9. На  мотиви його творів 120 композиторів створили близько 500 хорових, сольних, оперних, хореографічних та інших творів.

 

Учень10.Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів, проймемося їхнім духом.

 

Чи то було так, чи не було

Відродимо Тарасове село

З його віршами та піснями,

З його забавками і днями

З дитячими та гомінкими

 

Дитинство -  це така пора ,

Що все сприймається, як гра

І болі, і жалі й турботи

Тягар селянської роботи

Потоне у дитячій грі…

 

Що ще потрібно дітворі?

Весело грати та співати,

У хороводах танцювати

Й весну – красну зустрічати…

 

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає. 

 

 

 

…Світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

 

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

 

І все-то те…

Повите красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає..

 

Пісня «Вітер  з  гаєм  розмовляє»  
 

      Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

 

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

(Хлопчик грає на сопілці, діти граються)

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

 

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!

 

.. А дівчина при самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

 Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

 

- Ой, дивіться  тут ставочок, а за ним уже лісочок!А в ставку вода холодна - можна й замочити ноги.

- Хлопці, гайда стрибати!Гоп!

- Гоп!

 

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
 

Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
 

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
 

А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
 

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.

 

Пісня-танок «Зацвіла в долині»
 

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
 

Почула  дівчина  у  білій  свитині  
З  біленької  хати  
Вийшла погуляти  у  гай  на  долину.

 

 Пісня-танок «Якби мені черевики»

 

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

 

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих. 

 

За  сонцем  хмаронька  пливе,  
Червоні  поли  розстилає  
І  сонце  спатоньки  зове  
У  синє  море:  покриває  
Рожевою  пеленою,  
Мов  мати  дитину.  
 

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка.

 

Сидить неначе й досі

Сивий дід коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
 

І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе.

 

 А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком:

 

— Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
 

І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати. 

 

 

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і  серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря

 

Дитинство моє босоноге,
Я згадую часто тебе,
Той шлях, яким йшов я до Бога,
Той шлях, що до дому веде.
Ту хату, де я народився
Садок і матусю свою,
Дівчину, з якою зустрівся
І вперше сказав їй, -люблю.

 

Танок під пісню «Зоре моя вечірняя»

 

Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні —
неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
 

Цвітуть сади, біліють хати,
а на горі стоять палати, неначе диво.

 

А кругом широколистії тополі,
а там і ліс, і ліс, і поле,
і сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

 

 

Нехай світом росте наша слава

По світах хай лине!

Бо Тарасове село –

Сонце України!

 

Між берегами вічності клекоче час,

Дзвенить нового дня весела повінь.

Живуть, Тарасе  рідний, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і Слово.

 

«Твої думки, діла і заповіти –

Як вічне світло, як весняні квіти

Цвітуть, живуть

І будуть вічно жити!»

 

Пісня «Кобзареві»

 

 

 

 

 

У творах Шевченка гірка правда розкрита,
Бо наша країна сльозами полита...
Писав він про те, що в душі наболіло,
І мріяв, щоб сонечко завжди нас гріло.
 

Він прагнув відкрити нам з вами очі!
З тих пір пролетіли незлічені ночі...
Мабуть, його мрії все ж не здійснились,
І очі в нас на цей час “не відкрились”!
 

І все ж у душі ще тліє надія,
Що все ж таки збудеться Генія мрія,
Що ми безтурботно колись заживемо,
По хвилі життя в ті часи допливемо!