Урок+ Презентація "Урок позакласного читання. Тарасова доля - то правда жива"

Тема. Урок позакласного читання.  «Тарасова доля – то правда жива» 

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка. Розвивати  навички свідомого, правильного та виразного читання; мислення, творчі здібності дітей. Збагачувати словниковий запас. Виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія, шану до поетичної спадщини, яку залишив поет.

Обладнання: мультимедійна презентація «Тарас Шевченко», малюнки учнів, виставка книг, телевізор.

 

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

1. Вступна бесіда  (Слайд 1)

— Сьогодні на уроці ми будемо говорити про видатну, талановиту, відому в усьому світі людину, про чудового поета, прозаїка, драматурга, художника — Т. Г. Шевченка. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

— А що ви, діти, знаєте про Тараса Григоровича? (Відповіді учнів.)

— Наші маленькі дослідники-репортери підготували розповідь про Великого Кобзаря. Надамо їм слово.

1-й учень. (Слайд 2) Темної ночі перед світанком, 9 березня  1814 року, в селі Моринці, на Черкащині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, народилася третя дитина, майбутній великий співець України Тарас Григорович Шевченко.

2-й учень. Минає рік, два, п’ять років. Росте Тарас Шевченко. Батьки — на панщині, брат — десь пастушить, сестра на городі, а маленький Тарас — по бур’янах. Не любив хлопець сидіти в темній хаті, не любив сумних розмов про злидні, про горе. Все було тікає з хати до сонця, на простори. Чого-чого тільки він не наслухається — все про тих же панів: і як людей били, і як продавали людей, на собак міняли, засилали в Сибір, у москалі голили.

3-й учень. (Слайд 3)  Тяжка доля дісталася  Тарасові. Батьки рано померли, і пішов хлопець поневірятися: пас гусей, овець, носив у школу воду, у дяка дрова рубав, дітей глядів. Та було в нього прагнення до малювання та складання віршів.

4-й учень                          

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

5-й учень  (Слайд 4)

Вмерли мама й тато...

Сирота — в дяка,

Тут  була в  хлоп’яти

Грамота гірка.

6-й учень

В пана — бусурмана

В Петербурзі дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

7-й учень   (Слайд 5)

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

За ясну свободу,

Світле майбуття —

Він віддав народу

Все своє життя!

III. РОБОТА ЗА ТЕМОЮ УРОКУ

— До нас на урок завітала шкільний бібліотекар. Надамо їй слово.

Бібліотекар. Діти, шкільна бібліотека запрошує вас ознайомитись із творчим доробком видатного поета. Деякі книги з віршами Т. Шевченка та творами про нього ви бачите зараз на цій виставці.

— Які з них вам знайомі?

— А в кого вдома є «Кобзар»?

— Які вірші  Т. Г. Шевченка ви знаєте, читали?

1. Конкурс на кращого читця віршів Т. Г. Шевченка

(Учні  читають вірші напам’ять)

2. Виставка малюнків 

(Перегляд виставки малюнків за творами Т. Шевченка, коментарі учнів)

3. Фізкультхвилинка  (музична)

Учитель. Сьогодні ми з вами дізналися, що Тарас Шевченко народився в с. Моринці. Коли йому йшов другий рік, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівка. Окрім Тараса в родині було ще шестеро дітей. Тут і пройшло важке й безрадісне дитинство поета. Та ріс хлопчик добрим, розумним, допитливим. Дуже  любив свою матусю малий Тарасик.

4. Інсценізація

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда. 

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє.  А коли добра, любить людей — горить  ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові.)

Учитель. Коли ж Тарасові було 9 років, померла мама. Батькові було важко самому вправлятись з господарством та доглядати за дітьми, і він привів у хату мачуху. З перших днів вона не злюбила Тараса, ставилась до нього суворо, часто карала. А маленький лопчик сумував за матір’ю, постійно думав про неї.

— Сьогодні ми з вами прочитаємо оповідання Василя Ковалюка «Тарасів  сон».  (Слайд 6)

5. Опрацювання оповідання  Василя Ковалюка «Тарасів  сон»

1. Словникова робота  (Слайд 7)

      2. Читання оповідання учнями.

3.  Бесіда за змістом (з елементами вибіркового читання).

— Про що думав  Тарас того вечора?

— Куди він побіг, ховaючись від мачухи?

— Кого побачив Тарасик пiд яблунею?

— Куди повела мaти сина?

— Що сказала мама синові уві сні?

— Чому хлопчик у снi почувався щасливим?

— Про що вiн мріяв?

 ІV. ПІДСУМОК УРОКУ

— Тяжким було життя великого Кобзаря. Укрaїні він віддав своє життя і мріяв бачити її народ вільним і щасливим. До своїх нащадків він звертався  словами «Заповіту», який ми з вами зараз і послухаємо.

Учениця  читає  вірш  Т.Шевченка  «Заповіт».

— Помер Тарaс Шевченко  10 березня 1861 року в Петербурзі й там був похований. Та за його заповітом у квітні того ж року був перезахоронений «на Вкраїні милій», на високій кручі над Дніпром у місті Каневі, що на Черкащині.   (Слайд 8)

 В усьому світі знають визначного поета, художника, прозаїка. Коли відзначали його 200-річчя, журналісти нарахували в Україні та за її межами близько 1060 пам’ятників та пам’ятних знаків на честь Кобзаря.   (Слайд 9)

В нашому місті також є пам’ятник Т. Шевченку.  (Слайд 10)

В усьому світі, не лише в Україні, вшановують  Великого Кобзаря. І пам’ять про нього житиме вічно.   (Слайд 11)

 

1-й учень

Щовесни, коли стануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2-й учень

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

3-й учень  

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

4-й учень 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами — сльозами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  ТАРАСІВ  СОН
       Був  пізній  вечір. У Шевченковій  хаті діти лягли спати. Усі вже спали, лише Тарасик не  міг  заснути. Він думав про те, як завтра піде до сестри Катерини. Вона вже одружи-лася  і  поїхала  з  чоловіком жити в друге село. Тарасик нудьгував за своєю нянею. Тим паче йому бракувало її тепер, коли не стало дорогої  матусі, а до хати прийшла сварли-ва мачуха. Тарасик побіг і заховався у бур'яні.
      Несподівано  він побачив під яблунею матінку. Вона була  така гарна, молода, одяг-нена в усе біле. Мати  підійшла  до  нього, взяла  за руку й  повела хлопчика до церкви. То була та сама церква, до  якої Тарас ходив щонеділі. Там так любив він  приглядатися до святих ікон. Але  тепер церква  була чомусь іншою. Вона вся блищала, а ікони вигля-дали світлішими та виразнішими.
    Тарасик став навколішки перед престолом та й почав гаряче молитися. Почував себе таким  щасливим!  Матуся  була  біля нього. Потім  він  устав  і  пішов  за  матір'ю.  Вони вийшли  з церкви  і попрямували  в Тарасів садок. Там сіли під тією самою яблунею, де вона з'явилася. Мати  взяла  хлопчика  на  руки. Йому було так добре! Вона щось ніжно говорила йому, а потім закінчила:
— Будь сильний, синку, не піддавайся лихові!
Тарасик хотів щось відповісти, але враз відчув, що матері вже немає.
      Тарасик здригнувся, розкрив оченята і побачив перед собою не розквітлу яблуню, а вікно. Він  хотів  ще  трохи  помилуватися  своїм  чудовим сном, але мачуха вже будила його і кричала:
—    Уставай, ти, ледарю! Як  довго  будеш  висиплятись?! Пора на леваду!
      Тарас  швидко  встав, натягнув  штанці  й  зітхнув. Потім  вибіг  у  садок до розквітлої яблуні...
—    Мамо, мамочко, хоча б уві сні приходь до мене, і то я буду щасливим.

Василь Ковалюк

 

 

 

 

 

 

 

 ВИПАДОК

Тарасові було дванадцять років, мачуха му­чила його по-всякому. А тут іще цей випадок.

На постій в хату покійного Григорія Шев­ченка поставили солдата. В один із днів він закричав, що зникли його гроші. Галасу слу­живий наробив багато — хоч біжи світ за очі.

«Украв Тарас!» — гучно оголосила недобра Терешенчиха. Божився і клявся: не винний. Але жодні запевняння не допомогли. Втік, заховався — знайшли.

Ярина розповіла, що Тараса взяли на до­пит — зв'язали руки й ноги, катували різ­ками. Особливо «старався» батьків брат — дядько Павло. Дізнання тривало три дні, поки знесилений хлопчина не «зізнався». Зажада­ли, щоб гроші повернув. А де йому їх узя­ти? Знову били, потім у темну комору кину­ли. Свої монети солдат одержав: заради цього продали святкову материну спідницю, яку вона заповідала Катерині. А справжній злодій виявився пізніше. Це був підлий Степанко, який і заховав украдене в дуплі старої верби.

Отакий був «гостинець» сироті в його два­надцять років. А хто міг за нього заступи­тись? Щиро співчували Микита, Ярина, сліпа Марія, маленький Йосип, сусідка Оксана, але...  сльозами не допоможеш,  кров не спиниш. Пішов у Зелену Діброву, до Катерини. Старша сестра по-материнському пригорну­ла, нагодувала, навіть картинку подарува­ла — на ярмарку для нього купила, нехай дивиться та змальовує. Коли повернувся, був битий знову, тільки тепер тримався твердіше. А картинку заховав так, що навіть пронозі Степанку не знайти. До чого ж хочеться ма­лювати так красиво, як тут...

Л. Большаков