Матеріал конспекту направлений на удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь складати висловлювання в художньому стилі з дієсловами у формі 2-ї особи однини; розвиток мовлення, плекання в душах учнів святого почуття любові до рідного краю
Тема. Складання висловлень у художньому стилі з дієсловами у формі 2-ї особи однини.
Мета : удосконалювати мовленнєво-комунікативні вміння складати висловлювання в художньому стилі з дієсловами у формі 2-ї особи однини ; розвивати мовлення, плекати в душах учнів святе почуття любові до рідного краю.
Тип уроку: розвитку комунікативних умінь.
Перебіг уроку
І. Організаційна частина.
ІІ.Робота над формуванням комунікативних умінь.
1.Оголошення теми й мети.
2.Читання й аналіз текстів художнього стилю
1.Отак лежиш у полі, посеред сивого полину, у задушливому теплі, лежиш серед жовто-білого ромашкового мерехтіння, на самісінькому дні чебрецевої хвилі, що прокочується по тобі хмільним потоптом, - і крутиться голова. Паморочиться в ній чи то від цієї дикої навали польового духу, від його споконвічної снаги, чи від лоскітливо-дитячого остраху, що всі ці трави, на яких лежиш і які ти прим’яв, проростуть крізь тебе, пронизавши хребет, пробивши груди. Отак заплющ очі, дай волю уяві – й відчуєш, як уже став часткою землі, як усе те зело вже росте крізь тебе, п’ючи твої соки, твою кров (Є. Гуцало ).
2. Родючі поля запорізькі ! Та цього літа напрочуд заколосились вони ще небувало буйним врожаєм. Аж стебло прогнулось, по натужилося під вагою зернистого колоса. Дивишся на масиви оці неозорі, пощедрені силою життєдайною, - і не надивишся : і легко стає на душі, і радість проситься в серце, і забувається лихо людське, і всі страхіття нічні, пережиті ще зовсім недавно, лише кілька годин тому ( Яків Баш).
3.Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многолосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не земне, а небесне (М. Коцюбинський ).
4.Стоять смереки. Ледве коливаються важкими вітами і мовчать, як намальовані. Стінами непорушними зеленими творять ліс, вірять у свою силу. Ідеш – і мов казку таємну хто мовить тобі, шепоче устами смерек, вітає гостинно та любо (За. Г. Хоткевичем ).
5.Як хороше мандрувати літом по Україні! Проїжджаєш її шляхами, і розкриваються перед тобою все нові й нові обрії. Вони манять і кличуть тебе. Теплий вітер лоскоче лице, квіти кивають тобі з обочин шляху, як старому знайомому. Перепели ніби запрошують до степових криниць попити холодної води ( За І. Цюпою ).
6.Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки (Іван Нечуй-Левицький).
7.Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, і над нею чутно, як прокочується бджолиний звук… Ген по згірку темно-зелено причаївся гайок, а самий верх згірка вільний від дерев, там, либонь, щось було засіяно, а тепер скошено… На все це дивишся, усе це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі. Ти любиш тут кожен соняшник, кожну їхню усмішку, тобі воно дороге, рідне, наймиліше. Звідки й коли прийшла до тебе ця любов і залишилась у серці вогнеликим соняшником ?
А як на гінких стеблах палахкотять рожі ! Оксамитові квіти дитинства, юності, твоєї зрілості, - вони протягом усіх стоять на моріжку твоєї долі, дивляться тобі всередину пристрасними очима. І маєш відчуття, що якби зараз сам або хтось інший спробував зірвати хоч би одне-однісіньке їхнє стебло із чорно-кривавими дзвонами квіту, то вирвав би його не із землі, а наче зі своєї душі, - і ти аж здригаєшся в передчутті чогось лихого й недоброго ( За Є. Гуцалом ).
-Визначіть тип і стиль текстів.
-Якою темою об’єднані ці тексти?
-Від якої особи передається краса рідної землі?
-Виберіть дієслова у формі 2-ї особи однини.
-Яке значення вони мають у тексті ?
Надають тексту образності, посилюють експресію висловлювання. Речення з такими дієсловами виражають узагальнені судження, передають психічний стан особи, служать засобом створення пейзажних картин, які особливо близькі кожній людині.
3.Трансформація поданого тексту в текст з дієсловами у формі 2-ї особи однини.
Женеш від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі ? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене темно. Блискають тільки гострі, колючі звуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку… Хочу спіймати, записати у пам’яті – і не виходить.От-от, здається… Тью –і, тью-і, ті-і…Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх… І не подібно.
Розплющую очі. А згори сипле та й сипле… витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито.
Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як у небі співають хори, грають цілі оркестри.
Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок, лоскоче серце біля вуха чимось невловим.
-Чи змінився текст?
-Якого відтінку надають тексту дієслова 2-ї особи однини?
4.Складання тексту з дієсловами у формі 2-ї особи однини.
Зразок учнівської роботи.
Рідна земля
Солодкий сон огортає тебе дивним видінням. Ось-ось, здається, упіймаєш у руки золоту жар-птицю… Та раптом голосне цвірінь-цвірінь долинає крізь солодке марево казки. Розплющуєш очі. Перші промені лагідно торкаються твоєї щоки і зігрівають теплом нового дня. Сонячні зайчики кличуть тебе на вулицю. Відчиняєш двері. Духмяна хвиля ранкової свіжості додає тобі сили й бадьорості. Піднімаєш очі. Угорі – бездонна високість неба, чистого, голубого. Холодні крапельки роси лоскочуть босі ноги. Чуєш, як у шовковій зелені трави сюрчать коники. Зриваєш білосніжні ромашки , дивуєшся їхній незвичайній красі. Так привільно, так радісно стає серед цього буйного царства природи . Відчуваєш, як душа по вінця наливається святим почуттям любові до рідної землі. І саме в цю хвилину розумієш, що ні на які казкові палаци не проміняєш тиху пристань отчого краю. Тут усе таке до болю рідне й знайоме: м’який килим споришу й сині зірочки волошок, крислаті верби над водою й стежка через різнотрав’я…
На повні груди вдихаєш повітря , і, здається, чистішого й цілющішого нема ніде у світі. На хвилинку заплющуєш очі і зринає в пам’яті найсокровенніше, найдорожче : ніжна мелодія колискової неньки, мудра усмішка бабусі, теплий поцілунок тата. «Я – найщасливіша людина у світі »,- промовляєш до сліпучого сяйва сонця. Джерельною прохолодою манить до себе криниця. Поспішаєш до неї, набираєш із відра повні долоні води, тамуєш спрагу й розумієш, що й «вода ніде не п’ється так солодко, як з рідної криниці » (П. Куліш).
ІІІ. Підсумок уроку.
Домашнє завдання: використовуючи дієслова у формі 2-ї особи однини, скласти й записати текст «Тепло отчого дому».