Урок. Творча робота "Самостійна робота як засіб навчання, виховання і розвитку учнів"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одним з найбільш доступних і перевірених практикою шляхів підвищення ефективності уроку, активізації учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. На мою думку,вона займає виняткове місце на сучасному уроці, тому що учень здобуває знання тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності. Передові педагоги завжди вважали, що на уроці діти повинні трудитися по можливості самостійно, а вчитель - керувати  самостійною працею, давати для нього матеріал. Тим часом у школі ще рідко можна бачити самостійні роботи, які були б спрямовані на формування прийомів пізнавальної діяльності, школярів мало навчають способам і прийомам самостійної роботи, зокрема прийомам розгорнутого і згорнутого опису, пояснення, виведення правил і приписів, виходу на формулювання ідей тобто тим прийомам, які складають основу навчально-пізнавальної діяльності школяра.

Я впевнена, що під  самостійною навчальної роботою повинні  розуміти будь-яку організовану вчителем активну діяльність учнів, спрямовану на виконання поставленої  дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Самостійна робота представляє собою, з одного боку, навчальне завдання, тобто те, що повинен виконати учень, об'єкт його діяльності, з іншого - форму прояву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчої уяви при виконанні учнем навчального завдання, яке в кінцевому рахунку призводить школяра або до отримання зовсім нового, заздалегідь невідомого йому знання, або до поглиблення і розширення сфери дії вже отриманих знань.

Отже, на мою думку, самостійна робота - це такий засіб навчання, який:

• в кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретні дидактичної мети і задачі;
• формує необхідний  обсяг і рівень знань, навичок і вмінь для вирішення певного класу пізнавальних завдань і відповідного просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;
• виробляє у учнів психологічну установку на самостійне систематичне поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та громадської інформації при вирішенні нових пізнавальних завдань;
• є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учня в процесі навчання.

 

Рівні самостійної діяльності школярів

Досвід роботи та спостереження за роботою учнів дають можливість роботи певні висновки, тому що самостійна робота учнів не є однаковою. Тому умовно даний вид роботи можу розділити на чотири  рівні самостійної діяльності учнів, що відповідають їх навчальним можливостям:

1 рівень. Копіювання учнями дій  за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів і явищ, їх впізнавання шляхом порівняння за відомим зразком. На цьому рівні відбувається підготовка учнів до самостійної діяльності. Тобто репродуктивна діяльність по відтворенню інформації про різні властивості досліджуваного об'єкта, в основному не виходить за межі рівня пам'яті. Однак на цьому рівні вже починається узагальнення прийомів і методів пізнавальної діяльності, їх перенесення на вирішення більш складних, але типових завдань.

2 рівень.  Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, що виходять за межі відомого зразка, що вимагає здатності до  висновків.

3 рівень. Самостійна діяльність з перенесення знань при вирішенні завдань в абсолютно нових ситуаціях, умовах щодо складання нових програм прийняття рішень, вироблення гіпотетичного аналогового мислення.

 Кожен з цих рівнів, хоча вони виділені умовно, об'єктивно існує. Дати самостійне завдання учневі рівнем вище - це в кращому випадку марно втратити час на уроці.

 Природно, що програма-максимум для будь-якого творчо працюючого вчителя - довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності. Однак слід пам'ятати, що шлях до нього лежить тільки через три попередні рівня. Відповідно будується програма дій вчителя при організації самостійної роботи на уроці.

        Чітко впевнена в тому, що даний вид роботи на пурці має свої вимоги. Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці, які на мою думку є досить важливими.  Вони зводяться до перерахованих нижче. Будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні самостійності має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принципом поступового переходу з одного рівня самостійності на інший. У навчальному процесі використовуються результати, висновки самостійної, в тому числі домашньої роботи. Забезпечується поєднання різноманітних видів самостійних робіт і управління самим процесом роботи.

Призначення самостійної роботи - розвиток пізнавальних здібностей, ініціативи у прийнятті рішення, творчого мислення. Тому, підбираючи завдання, треба звести до мінімуму шаблонне їх виконання. Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійні роботи організовуються так, щоб вони виробляли навички і звичку до праці.

За формою організації самостійні роботи можна розділити на індивідуальні, фронтальні і групові, які я широко використовую у своїй роботі.

Відповідно до рівнів самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів можна виділити чотири типи самостійних робіт:

•          відтворюючі самостійні роботи за зразком, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі. Кожен з чотирьох типів має свої дидактичні цілі.  Відтворюють самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій у конкретних ситуаціях (ознак понять, фактів і визначень), формування вмінь і навичок та їх міцного закріплення. Діяльність учнів при виконанні робіт цього типу, строго кажучи, не зовсім самостійна, оскільки їх самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак роль таких робіт дуже велика. Вони формують фундамент справді самостійної діяльності учня. Роль вчителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Поспішний перехід до самостійних робіт інших типів позбавить учня необхідної бази знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразком - даремна трата часу, що породжує нудьгу і неробство. У школярів пропадає інтерес до навчання і предмету, настає гальмування в їх розвитку.
•             Самостійні роботи реконструктивно-варіативного типу дозволяють на основі отриманих раніше знань і даної вчителем загальної ідеї знайти самостійно конкретні способи вирішення завдань стосовно до даних умов завдання. Самостійні роботи цього типу призводять школярів до осмисленого переносу знань в типові ситуації, вчать аналізувати події, явища, факти, формують прийоми і методи пізнавальної діяльності, сприяють розвитку внутрішніх мотивів до пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів. Самостійні роботи цього типу формують підстави для подальшої творчої діяльності учня.  
•             Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Як правило, учень визначає сам шляхи вирішення завдання і знаходить його. Знання, необхідні для вирішення завдання, учень вже має, але відібрати їх у пам'яті буває нелегко. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення та систематизація отриманих знань, перенесення їх в абсолютно нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють вміння, навички і потреба самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт, як і робіт інших типів, можуть бути найрізноманітнішими.

Одним з поширених у практиці школи видів евристичних самостійних робіт є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, ре акції, суворе обгрунтування висновків за допомогою аргументів або рівнянь і розрахунків.

•             Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів. Ця діяльність дозволяє учням отримувати принципово нові для них знання, закріплює навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань багато в чому аналогічна розумової діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу - одне з найбільш ефективних засобів формування творчої особистості.

 Види самостійних робіт у навчанні

У практиці навчання кожен тип самостійної роботи представлений великою різноманітністю видів робіт, що використовуються  в системі визначених і позаурочних занять. Перелічу найбільш поширені та ефективні з них. 

• Робота з книгою. Це робота з текстом і графічним матеріалом підручника: переказ основного змісту частини тексту; складання плану відповіді по прочитаного тексту; короткий конспект тексту; пошук відповіді на заздалегідь поставлені до тексту питання; аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками та науково-популярною літературою, конспектування і реферування прочитаного.
•  Вправи: тренувальні, які відтворюють вправи за зразком; реконструктивні вправи; складання різних завдань і питань та їх вирішення; рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності на уроці; різні вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь і навичок.
• Рішення різноманітних завдань і виконання практичних і лабораторних робіт.
•                 Різні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, хімічні диктанти. Підготовка доповідей та рефератів.
•        Виконання індивідуальних і групових завдань у зв'язку з екскурсіями і спостереженнями в природі.
• Домашні лабораторні досліди і спостереження.
• Технічне моделювання та конструювання.
•          Велика частина перерахованих видів самостійних робіт може бути складена для різних рівнів самостійної навчальної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох перерахованих вище типів самостійних робіт. Величезний арсенал різноманітних самостійних робіт для самих різних дидактичних цілей, наявний у розпорядженні творчо працюючого вчителя.
•        Різноманіття самостійних робіт виключає рецептурні вказівки до їх проведення. Однак будь-яка робота повинна починатися з усвідомлення учнями мети дії і способу дій. Від цього багато в чому залежить ефективність всієї роботи.

Досвіду роботи показує, що одним з головних ознак,  є вміння використовувати в роботі різноманітні, що доповнюють один одного самостійні роботи, які враховують навчальні можливості школярів. В своїй роботі широко використовую алгоритми для кращого розуміння теми, виконання задач та вправ.

Сьогодні поганий урок головним чином характеризується насамперед тим, що на такому уроці більшість учнів бездіяльно проводять час, не працюють. На уроках великих майстрів учні значну частину уроку виконують різноманітну самостійну роботу.

В організації самостійної роботи дуже багато позитивного та корисного. Але неправильно організована самостійна робота учнів може призвести тільки до витрачення часу на уроці. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями великого числа таких робіт дозволяють виділити недоліки в їх організації:

•          немає системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;
•          рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня;
• слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;
•        самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не оптимальна для даного класу.

Щоб учні могли самостійно описати той чи інший об'єкт або явище при виконанні навчального завдання, вирішенні навчального завдання і правильно виконати всі операції, треба:

•          чітко сформулювати завдання на опис із зазначенням її меж - згорнута або розгорнуте;
•          пред'явити об'єкт для спостереження - в натурі чи моделлю, на схемі, кресленні, малюнку; якщо вивчається явище, то дати загальну картину його протікання - словесно, за допомогою карти, малюнка, схеми;
•          дати всі необхідні раніше вивчені опорні поняття, а також пред'явити в готовому вигляді карту мови опису - назви об'єкта та його складових частин, у тому числі терміни, умовні позначення, кодові знаки;
•        визначити межі і дати орієнтири для самостійного розпізнавання суттєвих ознак подібності та відмінності; якщо необхідно, дати підказку - де, як і які ознаки шукати.

Позначене  коло питань, що становлять зміст самостійної роботи учнів на уроці, можуть успішно вирішуватися, коли учні підготовлені до вищого рівня пізнавальної самостійності. Але до нього можна прийти через проміжні кроки, кожен з яких буде піднімати учнів з однієї сходинки на іншу.

Отже, враховуючи значення самостійної роботи учнів у навчальному процесі сучасної школи, моє завдання, як завдання  вчителя полягає насамперед у тому, щоб на уроці були створені необхідні умови для ефективної реалізації всіх видів самостійної роботи, найважливішими з яких є:

•          поступовість запровадження різних за ступенем складність і стимулюванню розумової активності видів самостійної роботи;
•        обов'язковість підготовки учнів до виконання завдань (повідомлення вихідних знань та навчання загальнонавчальних умінь);
•          різноманітність видів самостійності роботи, використовуваних при викладанні навчального предмета;
•          підбір завдань, що сприяють пробудженню інтересу до їх виконання, містять посильні труднощі;
•        ознайомлення учнів з джерелами отримання необхідної для виконання завдання інформації;
• надання, у разі необхідності, допомоги в роботі;
• навчання учнів прийомів самоконтролю при виконанні роботи;
• обов'язковість перевірки вчителем самостійних робіт учнів.

 

Загалом весь описаний матеріал можна підсумувати склавши таку схему

 

          Як видно із схеми 1 самостійні роботи реалізують такі головні дидактичні цілі: сприяють вивченню нового матеріалу, закріпленню і вдосконаленню знань і вмінь, перевірці результатів навчання. Тому за дидактичною метою усі види самостійних робіт можна поділити на три групи:

1. вивчення нового матеріалу;
2. закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів; 
3. перевірки знань та вмінь учнів.

        Набування нових знань і оволодіння самостійної роботи здійснюється на основі різноманітних джерел знань. За джерелами знань самостійні роботи на уроках хімії поділяються на такі види:

1. робота з навчальною книгою:

а) обов’язковими навчальними посібниками: підручником, збірником задач і вправ з хімії для середньої школи;
б) додатковою літературою: дидактичними посібниками, книгами для читання, довідниками з хімії для учнів, енциклопедичним словником юного хіміка, словником хімічних термінів, науковою-популярною літературою;

2. учнівський хімічний експеримент

а) за формою організації: лабораторні досліди (фронтальні, групові, індивідуальні); практичні заняття; уявний експеримент;
б) за методом застосування: ілюстративний (або інформаційний) і дослідницький (або евристичний);

3. робота з роздавальним матеріалом:

а) графічними наочними посібниками: періодичною системою хімічних елементів Д.І. Менделеєва, таблицею розчинності, електрохімічним рядом напруг металів, рядом електронегативності, діаграмами розповсюдження елементів у природі; малюнками, схемами, таблицями;
б) об’ємними наочними посібниками: колекціями, моделями, макетами, прикладами;

4. робота з використанням аудіовізуальних засобів навчання (наприклад, навчальних кінофільмів, кінофрагментів, діапозитивів, діафільмів, навчальних телепередач) та педагогічних програмних засобів (ППЗ);
5. робота школярів при слуханні викладу вчителя і доповідей учнів, наприклад, конспектування, рецензування, тощо.

       Характерною ознакою методу навчання, на який останнім часом,є тип пізнавальної діяльності учнів. Практично доцільно враховувати три основних типи пізнавальної діяльності учнів і відповідно розрізняти самостійні роботи трьох типів: 

1. репродуктивні (копіюючі);
2. частково-пошукові (евристичні);
3. дослідницькі.

    Яка особливість завдань для організації самостійної роботи того чи іншого типу? 
Завдання для самостійних робіт репродуктивного типу містять вимогу виконати ту чи іншу дію за зразком або здійснити, як кажуть, “близьке перенесення знань”. У них здебільшого зазначено, як і в якій послідовності розв’язувати ту чи іншу задачу.    Хоч ці завдання в основному вимагають відтворення знань, вони, безперечно, розвивають учнів. Виконуючи роботу, учні перебудовують і систематизують здобуті знання. Мета самостійної роботи в такому разі – краще осмислення учнями нового і закріплення вивченого матеріалу. Прикладом завдання, розрахованого на самостійну роботу копіюючого типу, може бути робота ознайомлення учнів у VII класі з лабораторним обладнанням. Учитель пояснює і демонструє будову газового пальника, правильний спосіб нагрівання, а потім учні самостійно виконують ті самі операції: запалюють газ, регулюють полум’я, нагрівають розчини в пробірці.
      Інший приклад. При вивченні сполук алюмінію, для самостійної роботи учням доцільно запропонувати на основі поданих у підручнику пояснень написати рівняння реакцій, що відбуваються під час взаємодії алюмінію з лугом. Дослід уже демонстрували під час вивчення властивостей алюмінію і учні вже знають, які продукти реакції утворюються.
       Самостійна робота в такій постановці також має репродуктивний характер.
Позитивне значення копіюючих робіт втрачається, якщо вони починають переважати в практиці навчання. В такому разі такі роботи стати гальмом у розвитку учнів, оскільки спонукають їх тільки до відтворення знань і вмінь, до того ж у такій самій послідовності, як це їм було дано. За таких умов, як довели праці психологів, дуже повільно виробляється вміння усвідомлювати своєї діяльності, а отже, не розвивається і згасає пізнавальний інтерес.
      Самостійні роботи частково-пошукового характеру спонукають учнів до цілком свідомої діяльності. Завдання для такого типу робіт дають учням можливість самим знайти шлях і спосіб розв’язання певної задачі на основі наявних знань. Наприклад, завданнями такого типу є поширений в практиці навчання вправи, що грунтуються на знанні генетичного взаємозв’язку і властивостей речовин, що вивчаються. Зокрема, до них належать такі: Напишіть рівняння реакцій, за допомогою яких можна здійснити перетворення:

NH₄NHCl₃NONO₂HNO₃NH₄NO₃

      Тут учні повинні доповнити відомості, яких не вистачає, а саме: підібрати ті речовини, що реагуватимуть з вихідною речовиною, утворюючи зазначений продукт, пригадати умови реакцій і правильно написати хімічні рівняння.
      До такого типу завдань належать експериментальні задачі в IX класі на доведення іонного складу конкретної солі або на добування певної речовини, якщо відома хоч одна з вихідних речовин, наприклад: “Доведіть за допомогою реакцій обміну склад хлориду амонію”; “Добудьте гідроксид міді (ІІ) з нітрату міді (ІІ)”.
     Виконання таких завдань відбувається в процесі розв’язування тієї чи іншої навчальної проблеми на уроці. Учні можуть самостійно шукати відповідь на запитання не тільки під час проведення експерименту чи під час письмового розв’язування задачі а й в інших випадках, користуючись, наприклад, письмовими інструкціями або текстом підручника. Так, у Х класі після того, як учні з’ясують суть π-зв’язку в молекулі етилену, їм дають завдання самостійно за підручником, користуючись моделями, розібратися в електронній будові ацетилену.
    Дослідницькі самостійні роботи – один з методів проблемного навчання. Такі роботи – невеликі учнівські дослідження, в результаті яких учні здобувають нові знання або дізнаються про новий спосіб дії. Як відомо, дослідження починається із запитання. Запитання викликає утруднення. З’являється мета діяльності, накреслюється план, в якому можуть передбачатися варіанти розв’язання. Після аналізу учні вибирають оптимальний варіант, виконують роботу і роблять висновок.    Така загальна схема виконання дослідницьких самостійних робіт. Але вона, звичайно, може змінюватися залежно від змісту питань, джерела знань і т.д. Під час виконання такого типу робіт виявляється творчість учнів. Це відбувається, коли учні складають задачі, шукають різні способи їх розв’язання.
     Прикладом дослідницької самостійної роботи може бути виконання учнями, наприклад, таких завдань: “Глюкоза має хімічну формулу C₆H₁₂O₆. Яка будова молекули цієї речовини? Як практично довести будову молекули глюкози?” або “Треба добути в лабораторії хлорид міді (ІІ) у кристалічній формі. Запропонуйте і здійсніть два найзручніших з практичного погляду способи добування”
      Називаючи три типи самостійних робіт учнів, слід сказати, що на практиці не завжди можна цілком певно визначити, якого саме типу роботу в кожному конкретному випадку було проведено. Різкої межі між типами самостійних робіт немає. Може йтися лише про переважання того чи іншого виду пізнавальної діяльності під час роботи.
     Окрім названих ознак, самостійні роботи мають характерну особливість, що стосується організації цього методу. За цією ознакою самостійні роботи поділяються на фронтальні (загальнокласні), групові та індивідуальні (в тому числі, диференційовані). Фронтальна діяльність полягає у виконанні всіма учнями під безпосереднім керівництвом викладача спільних завдань [2, 37]. Але і в цьому випадку зберігається можливість індивідуалізації навчання. Прикладом фронтальної роботи може бути робота учнів за одним чи кількома аналогічними варіантами завдань “середньої” складності. Так, у VII класі організовується самостійна робота для закріплення знань про вміст (масову частку) розчиненої речовини в розчині та вміння робити відповідні обчислення.

Варіант 1. 

1. Яка масова частка цукру в розчині, добутому в результаті розчинення цукру масою 30г у воді масою 120г?
2. Скільки міститься води в 10-% розчині солі масою 50г?

Варіант 2.

1. У воді масою 170г розчинили сіль масою 30г. Яка масова частка солі в добутому розчині?
2. Скільки грамів солі залишиться після повного випарення її 18-% розчину масою 50г?

     Групова робота об’єднує учнів у ланки по два або чотири чоловіки, члени якої працюють у тісному контакті один з одним. Обов’язковим елементами такої групової роботи є: постановка і усвідомлення мети; виконання індивідуального завдання кожним учасником роботи відповідно до спільної мети; обов’язкова взаємна перевірка результатів роботи кожного, допомога і пояснення утруднень один одному, що виникають; формування висновку разом на основі узагальнення результатів; співвіднесення висновку з поставленою метою.
    Наведу приклад групової роботи, на тему: “Типи хімічних реакцій: сполучення, розкладу, заміщення”. Робота розрахована для двох учнів. Вона організовується на спеціальному уроці, присвяченому повторенню і закріпленню вивченого матеріалу.
     Мета: навчитися застосовувати поняття про реакції сполучення, розкладу, заміщення при класифікації конкретних реакцій; закріпити вміння розставляти коефіцієнти в хімічних рівняннях.
     Завдання: розставте, якщо треба, коефіцієнти в наведених схемах і поряд з кожним рівнянням напишіть, до якого типу воно належить.

 

Перший учень: а) H₂O+SO₃H₂SO₄         Ag+Brб) AgBr₂            ZnClв) Zn+HCl₂+H₂

Другий учень: а) CaCO₃CaO+CO₂         б) Zn+PbCl₂Pb+ZnCl₂       Naв) Na+S₂S
Учні повинні перевірити  роботу один в одного, виправити і пояснити помилки.
     На відміну від фронтальних індивідуальні самостійні роботи організуються за завданнями, які розраховані не тільки на “середнього” учня, а й на тих, яким важко засвоїти навчальний матеріал, а також на тих, хто виявляє підвищений інтерес до хімії, легко і швидко оволодіває знаннями і набуває вмінь. Такі завдання, розраховані на різні за рівнем підготовки групи учнів, дістали назву диференційованих. Суть його полягає в тому, що завдання складаються для всіх учнів однакові, але так, що містять послідовний ряд задач і вправ, розміщених за принципом зростаючої складності. Учні можуть почати з першого, найлегшого завдання, і поступово переходити до другого, третього і т.д. Можуть, оцінивши свої сили і знання, пропустити перші запитання, а почати із складніших, щоб зрештою перейти до найскладніших задач.
    При цьому учні правильно оцінюють свої досягнення, бачать перспективу і можливості свого дальшого зростання.
     Інша методика організації індивідуальної самостійної роботи грунтується на тому, що вчитель складає завдання, які містять варіанти різної складності. Знаючи можливості кожного учня, вчитель пропонує їм посильні, але досить складні для них завдання: “слабким” – простіші, “сильним” – ускладнені. Решта ж учнів класу, які становлять більшість, працюють за завданнями середньої складності. Важливо пам’ятати, що робота учнів за диференційованими завданнями служить насамперед не контролюючій, а навчальній меті. Тому оцінки мають відповідати якості виконання роботи незалежно від її складності. Наведемо приклад для індивідуальної диференційованої самостійної роботи.
    ІХ клас. Тема уроку: “Ступінь електролітичної дисоціації. Сильні і слабкі електроліти.”
    Мета: повторити, як дисоціюють сполуки електроліти, як можна виявити наявність іонів у розчинах за властивостями розчинів, закріпити вміння писати рівняння дисоціацій.
Варіант 1. (спрощений)

1. Написати рівняння дисоціацій речовин, формули яких: CaCl₂, HBr, NaOH. Назвіть іони, що утворюються.
2. Як виявити в розчинах іони OH­­^- і H⁺ ( або H₃O⁺)?

Варіант 2а (середньої складності)

1. Складіть формули солей, утворених сірчаною кислотою і металами: Na і Al. Напишіть рівняння їх дисоціації; назвіть іони.
2. Відомо, що іон MnO₄^- забарвлений. Як на досліді можна довести, що цей іон має негативний заряд? Опишіть дослід.

 

Висновки

Широке застосування самостійних робіт учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань, підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння і навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільній корисній праці; розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість, логічне мисленняя, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися самоосвітою після закінчення школи.