17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Урок "Україна в роки окупації"

Про матеріал
Мета: • охарактеризувати нацистський «новий порядок» та його наслідки, злочин окупантів, визвольний рух; • формувати вміння порівнювати та аналізувати основні течії визвольного руху на території України, працювати з картою; • виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості, гідності; • формувати власні судження щодо відновлення Української держави
Перегляд файлу

Тема: Україна в роки окупації.

Мета:

  •                 охарактеризувати нацистський «новий порядок» та його наслідки, злочин окупантів, визвольний рух;
  •                 формувати вміння порівнювати та аналізувати основні течії визвольного руху на території України, працювати з картою;
  •                 виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості, гідності;
  •                 формувати власні судження щодо відновлення Української держави.

Тип уроку: урок-лекція.

Обладнання: підручник, настінна карта «Україна в роки німецької окупації 1941—1944 рр.», відеоматеріали, дидактичні та документальні фотодокументи.

Основні терміни і поняття: окупаційний режим, «новий порядок», колабораціонізм, план «Ост», Голокост, остарбайтери,  рейхскомісаріат «Україна»

 Основні дати і події:

  •                 30 червня 1941 р. — Акт відновлення Української держави у Львові;
  •                 травень 1942 р. — створення Українського штабу та партизанського руху;
  •                 14 жовтня 1942 р. — створення УПА;
  •                 22 липня 1942 — 28 жовтня 1944 р — окупація України гітлерівською Німеччиною та її союзниками.

Хід уроку

  1.                Організаційна частина

Учитель оголошує учням тему уроку-лекції.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Назвіть найважливіші оборонні бої Червоної армії в 1941 році. Чим пояснюються її невдачі на початку війни?

2. Охарактеризуйте оборонні заходи радянського керівництва. Які прорахунки були допущені при перебудові життя держави на воєнний лад?

3. Визначте наслідки поразки Червоної армії в 1941 році для України.

 

IІI. Мотивація навчальної діяльності

У ХІХ ст. німецькі політики запровадили термін «лебенсраум» – життєвий простір. Мова йшла про східні простори – територію Російської імперії. Починаючи з XVII століття, з часів царювання Олексія Михайловича, Росія запрошувала німців на службу, і вони сприяли перетворенню держави у цивілізовану країну. В період правління Катерини ІІ кількість німців вимірювалася уже сотнями тисяч. Але, як відзначили німецькі геополітики, вони перебували на службі, а  тепер настав час змінити становище – землі Росії повинні належити  Німеччині.

У 1925 році Гітлер у праці «Майн кампф» писав: «Якщо ми сьогодні говоримо про нові землі в Європі, то думаємо насамперед про Росію і підвладні їй окраїнні держави».

Метод «Мозковий штурм»

- Які будуть ваші припущення про плани Гітлера щодо Радянського Союзу і України зокрема?

- Перевірити вірність ваших припущень ми зможемо, розглянувши тему сьогоднішнього уроку. Оголошується тема і мета уроку.

Проблемне завдання. Коли в 1918 р. німці прагнули перетворити Україну в економічну колонію, надаючи П. Скоропадському певну свободу дій, то в 1941-1944 роках території України розглядалися як життєвий простір. Які це могло мати наслідки для України?

ІV. Вивчення нового матеріалу

План уроку:

  1.               «Новий порядок»
  2.               Життя українського населення в умовах окупації
  3.               Концентраційні табори та масове знищення людей
  4.               Голокост – геноцид європейського народу
  5.               Остарбайтери

 

  1.               «НОВИЙ ПОРЯДОК»

Окупаційна політика Німеччини здійснювалася згідно з планом «Ост». За цим документом:

  •                 Україна розглядалась як «лебенсраум» — життєвий простір для німецького народу;
  •                 призначенням України було постачання продуктів та сировини «новій Європі»;
  •                 народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина корінного населення, яка б вижила, мала перетворитися на рабів;
  •                 після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8—9 млн. німецьких колоністів.

Свої людиноненависницькі плани нацисти почали здійснювати одразу після загарбання території України (червень 1941 — липень 1942 р.). Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони:

  •                 Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області утворили «Дистрикт Галичина», який підпорядковувався так званому генерал-губернатору;
  •                 Правобережна Україна, більша частина Лівобережної та південні райони України утворили «рейхскомісаріат Україна»;
  •                 східні райони України аж до узбережжя Азовського моря й Кримський півострів потрапляли під владу військової адміністрації;
  •                 із території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької та Миколаївської областей була сформована нова румунська провінція під назвою «Трансністрія».

На Закарпатті угорська влада створила окрему адміністративну одиницю — «Підкарпатську територію» з центром в Ужгороді, на чолі якої стояв комісар. У вересні 1941 р. Гітлер призначив на посаду рейхскомісара України «випробуваного бійця» націонал-соціалістичної партії Е. Коха, який нагадував своїм підлеглим: «Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати й ще раз працювати. Ми прийшли сюди не для того, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити умови для перемоги. Ми — панівний народ, а це означає, що ра- сово найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший, ніж місцеве населення».

Е. Кох

Картинки по запросу

Особливістю німецького «нового порядку» став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних громадян — українців, євреїв, росіян та представників інших національностей: у Бабиному Яру в Києві (понад 150 тис. осіб), у Дробицькому Яру в Харкові (30 тис. осіб), у Доманівці й Богданівці на Одещині (понад 50 тис. осіб). Загалом на території України нараховується понад 700 місць масових розстрілів євреїв.

Порушуючи міжнародні конвенції, гітлерівські кати на території України вдалися до масового знищення військовополонених: у Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутському (так званому гросслазареті) — 150 тис. осіб, Дарницькому (Київ) — 68 тис. осіб, Сирецькому (Київ) — 25 тис. осіб, Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис. осіб, в Уманській Ямі — 50 тис. осіб. За військовими підрозділами вермахту просувалися спеціальні загони карателів — айнзац-групи СС, на які покладалися завдання масового знищення місцевого мирного населення. Із чотирьох груп «А», «В», «С» й «D» дві останні діяли в Україні. За короткий термін гітлерівська окупаційна влада створила розгалужену карально-репресивну систему. Підрозділам СС усебічну допомогу надавали військові, без активної участі яких есесівці не змогли б виконати багато завдань злочинного характеру.

Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50% від загальної кількості заручників-євреїв і 50% — представників інших національностей (українців, росіян та ін.). Загалом на території України німецько-фашистськими окупантами були знищені 4,5 млн мирних жителів.

Гітлерівський «новий порядок» передбачав онімечення місцевого українського населення. Була відновлена тільки початкова освіта. Учні повинні були вміти рахувати в межах 500. Із географії знання школя- рів обмежувалися фразою: «Столиця рейху — Берлін». Багато вчителів зазнали репресій чи змушені були жебракувати. Тільки на Київщині загарбники закатували близько 200 учителів, жертвами гітлерівського геноциду стали 7 тис. представників інтелігенції Харкова.

За наказами німецьких комендантів усе населення України мусило здати місцевій владі запаси продуктів, одягу, цінні речі. На окупованих територіях була запроваджена комендантська година.

 

  1.               ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ

 

На загарбаних українських землях фашисти застосували примусову працю на виробництві, зберігали сталінську колгоспну систему й навіть намагалися підтримати стахановський рух. Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини, з України до Третього рейху вивезли близько 2,5 млн осіб. Спочатку українців до Німеччини намагалися вер- бувати добровільно, місцеві колабораціоністські газети й німецькі засоби масової інформації друкували неправдиві розповіді про райське життя в Німеччині. Поки умови життя й праці в рейху були невідомі, дехто погоджувався туди їхати. Українцям обіцяли, що на них чекає цікава робота на «світлих фабриках із досконалими верстатами», а всіх, хто прийде, очікують «прекрасні житлові умови» та висока зарплатня на рівні німецьких робітників. Коли ж в Україну стали надходити звістки з Німеччини, люди за будь-яку ціну намагалися уникнути вербування.

Усього за роки окупації в Україні загинуло 3,9 млн цивільних людей.

Фашисти організували масове винищення військовополонених: 1 млн 366 тис. було загублено у львівському, славутському, кам’янець-подільському, житомирському, уманському, володимир-волинському, кіровоградському, хорольському, кременчуцькому, сирецькому, дарницькому та інших концтаборах.

Точних даних про кількість цивільного населення, яке загинуло на окупованих радянських територіях, немає. Відомо лише, що до війни на цих територіях проживало 88 млн осіб, після війни залишилося 55 млн. Отже, 33 млн осіб загинули або покинули рідні місця. Із них 10 млн були евакуйовані в тил, частина населення призвана до лав Радянської армії, а інші — вивезені до Німеччини, знищені або загинули від голоду та хвороб.

Окупаційний режим, установлений в Україні, перевершував деспотичні порядки, які запровадили гітлерівці в інших країнах Європи. Українське населення було позбавлене всіх економічних, політичних і соціальних прав.

Відступ Червоної армії з території України супроводжувався евакуацією важливих для оборони підприємств і зруйнуванням тих, що залишалися. З початком гітлерівської окупації це обернулося для мешканців міст і промислових центрів масовим безробіттям. Проте окупаційний режим справився з цією проблемою досить швидко. Потребуючи якнайшвидшого відновлення підприємств і шляхів, нацисти запровадили трудову повинність для всього населення.

Через виснаження робітники мусили кидати роботу. Вони могли займатися обмінними операціями, але постійно ризикували потрапити до трудового табору під час облави. У такому випадку їхні сім’ї залишалися без будь-якої підтримки. Бранців трудових таборів використовували для робіт у сільському господарстві, у найнебезпечнішому будівництві, для ремонту шляхів. На останньому етапі війни їх інтенсивно використовували для окопних і фортифікаційних робіт.

Масове голодування стало ознакою міського життя вже в першу воєнну зиму. За статистикою окупаційних властей, 60 % смертей у Харкові протягом перших трьох місяців 1942 р. були спричинені голодом.

У пошуках продуктів міські жителі йшли зі своїм жалюгідним майном у села, часто помираючи в дорозі. Тих, кому пощастило виміняти продукти, при поверненні до міста затримували патрулі польової жандармерії. Керуючись принципом “продукти харчування належать німецькому народові”, а не мешканцям окупованих територій, вони відбирали всі надлишки понад норму, установлену місцевою владою. Згідно зі згаданим принципом, торгівля та обмін сільськогосподарських продуктів із перших і до останніх днів окупації оголошувалися незаконними, а базари постійно розганялися.

Ознакою повсякдення стали такі хвороби, як черевний і висипний тиф, дизентерія, туберкульоз. При цьому нацисти за час окупації зруйнували понад 500 лікарень, майже 1 тис. поліклінік і амбулаторій, 800 аптек. У тих закладах, що збереглися, медичні послуги надавали тільки за плату. Значно подорожчали ліки (у 2-20 разів) порівняно з доокупаційним часом.

Однією з форм пограбування населення стали різні державні податки. Мешканці окупованих територій сплачували податок на заробітну плату й потреби житлового будівництва, на благодійну справу, худобу та ін. Крім того, діяли місцеві податки. У Кам’янці-Подільському був запроваджений подушний податок, який принижував людську гідність: глава сім’ї мав сплачувати однаковий податок за себе і за собаку, а податок за жінку був такий самий, як за кішку. За ухиляння від сплати податків передбачалися різні форми покарання, у тому числі й смертна кара.

Пограбування й приниження зумовлювалися політикою сегрегації. У містах при входах до магазинів, перукарень та інших громадських закладів вивішували оголошення: “Тільки для німців”, “Українцям вхід заборонений”. У багатьох місцевостях корінним мешканцям заборонялося користуватися залізницею, трамваєм, електрострумом, телеграфом, поштою. За умов воєнного часу головним економічним завданням, яке покладалося на окупаційні власті в Україні, було безперебійне забезпечення продовольством вермахту та Німеччини. Тому вони зосередилися насамперед на експлуатації сільського населення. З цією метою окупанти зберегли громадські форми господарювання, трансформувавши колгоспи в “громадські господарства”, а радгоспи – у “державні маєтки”.

На полях застосовувалася переважно ручна праця, оскільки техніка була евакуйована або знищена. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Дозволялися перерви: на сніданок – 30 хв, на обід – 1 год, на підвечірок – 15 хв.

Постійним явищем стали фізичні покарання за зволікання на роботі чи її припинення, за зупинку чи пошкодження механізмів. За неякісну чи невчасно виконану роботу селян штрафували, відбирали в них городи, брали заручників, яких страчували за незадовільну роботу всієї громади.

Історичний факт

Документи фіксують використання селян як тяглової сили. Окупанти примушували їх запрягатися по 8-10 чоловік і тягнути плуга. Сівалку тягнули по 10, борону – по 2 чоловіки. Працювати примушували під загрозою розстрілу. Такі факти зафіксовані в Запорізькій, Херсонській і Харківській областях.

У 1942 р. в селах була запроваджена пайкова система. Наприклад, у Вінницькій області селянам видавали щомісячний пайок: 12 кг хліба і круп на одну особу. Решту врожаю, за винятком насіннєвого фонду, конфісковували. Селян обкладали різноманітними податками, визискували за допомогою “ножиць цін”: коса коштувала 100 л молока, лопата – 5 десятків яєць.

 

  1.               КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ ТА МАСОВЕ ЗНИЩЕННЯ ЛЮДЕЙ

Нацистські табори на українських землях:

  •                 (за даними з Довідника про табори, тюрми та ґетто на окупованій території України(1941–1944)
  •                 2 класичні концтабори. До концентраційних таборів на території України належать концтабір у Львові (Янівський) та Києві (Сирецький). Вони зазначені у переліку концентраційних таборів Федерального закону Німеччини стосовно компенсаційних виплат. 
  •                 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв. За суворістю режиму утримання ці табори наближалися до концтаборів. Частина з них знаходилася безпосередньо в ґетто.
  •                 7 виправно-трудових таборів
  •                 15 таборів примусової праці
  •                 304 ґетто
  •                 23 пересильні табори
  •                 66 гестапівських тюрем. Кількість таких тюрем значно більша, але про це відсутня інформація.
  •                 242 табори для військовополонених

Попри істотні відмінності у призначенні й специфіці функціонування, усі табори стали ланками єдиної системи, в основі якої був сконструйований безупинний конвеєр смерті. Табори на окупованих східних територіях мали найбільш жорстокий характер, що визнають і німецькі дослідники. У всіх таборах на території окупованої України спостерігалася висока смертність, голод, відсутність медичної допомоги, тортури, знущання над в'язнями, масові знищення.

 

  1.               ГОЛОКОСТ – ГЕНОЦИД ЄВРОПЕЙСЬКОГО НАРОДУ

 

Складовою масового знищення населення України стало цілеспрямоване винищення євреїв, циган і психічно хворих людей. З початком окупації Західної та Правобережної України нацисти створили у великих містах 50 гето, до яких силоміць зганяли всіх євреїв. Це були огороджені колючим дротом міські квартали, де вони жили в найзлиденніших умовах. Ізолювавши євреїв, гітлерівці або розстрілювали їх окремими групами за межами гето, або відправляли на знищення в табори смерті, побудовані в Німеччині й Польщі.

Найбільшим в Україні було Львівське гето (існувало з листопада 1941 р. по червень 1943 p.). У ньому утримували 409 тис. євреїв. З подальшим просуванням на схід їх знищували відразу на місці. Ці винищувальні акції виконували спеціальні групи, сформовані з нацистів і місцевих жителів, які співпрацювали з окупантами. В Одеській області євреїв знищували румунські війська. Мирне населення України шокували масові розстріли євреїв у Бердичеві, Браїлові, Дніпропетровську, Житомирі, багатьох інших містах і містечках. У Києві місцем винищення євреїв став Бабин Яр. Протягом 28 вересня — 3 жовтня 1941 р. тут було розстріляно майже 40 тис. євреїв. У Бабиному Яру розстрілювали також радянських партизанів, членів ОУН, військовополонених і заручників, психічно хворих людей. Усього там загинуло наглою смертю понад 195 тис. мешканців України.

Загалом гітлерівський окупаційний режим відповідальний за загибель 1,5 млн євреїв. Ті, хто залишилися живими в Україні, урятувалися насамперед завдяки місцевим жителям-неєвреям. Незважаючи на смертельну небезпеку, вони мали мужність здійснити моральний подвиг. Цих людей назвали «праведниками світу», серед них і 1755 українців. Рятівниками євреїв визнано митрополита Андрея Шептицького й греко-католицького священика Омеляна Ковча.

 

  1.               ОСТАРБАЙТЕРИ

 

Перші українці опинилися на німецькій примусовій роботі ще влітку 1939-го. Це були мешканці окупованого угорськими військами Закарпаття, яких вивозили на роботу до Австрії. Наступними на початку вересня 1939-го потрапили до Рейху галичани – військовослужбовці польської армії, які виявилися в полоні й з часом були переведені до розряду цивільних робітників. Перші цивільні робітники з окупованої вермахтом України стали добровільно виїжджати до Німеччини ще влітку 1941-го з дистрикту «Галичина».

До початку німецько-радянської війни нацистське керівництво не планувало використовувати в промисловості своєї країни робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, й з України). Розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих мешканців (генеральний план «Ост») та німецької колонізації захоплених радянських земель.

Особливістю початкових німецьких трудових наборів була чітка спеціалізація робітників за професіями (перевага віддавалася чоловікам зі спеціальністю будівельників, металургів, гірників тощо), а також їхній здебільшого добровільний характер.

Жителі України незалежно від того, поїхали вони до Рейху добровільно чи примусово, мали однаковий соціальний і правовий статус  перебували в безправному становищі. Щоб забезпечити «чистоту німецької крові», запобігти поширенню впливу «більшовицької пропаганди» на німців і досягнути продуктивного використання вихідців зі східних окупованих територій, Головному управлінню безпеки Рейху (РСХА) було доручено розробити комплекс спеціальних документів, які регламентували б згаданий процес. Один із чиновників РСХА Бернхард Баатц запропонував розпізнавальний знак для цієї багатонаціональної категорії робітників у вигляді прямокутника з літерами OST на блакитному тлі (за аналогією зі знаком для польських робітників із Генерального губернаторства, які носили літеру Р). Згодом вихідців з окупованих східних територій за цим знаком стали називати остарбайтерами, тобто східними робітниками. Не всі приїжджі з України були остарбайтерами. Галичани мали в Рейху інший правовий статус.

Основні положення стосовно використання праці східних робітників були викладені в так званих Указах про остарбайтерів, які підготувала спеціальна комісія РСХА і підписав Генріх Гіммлер 20 лютого 1942-го. Вони передбачали контроль над їхньою працею, пересуванням, дозвіллям і навіть статевим життям. Остарбайтерів утримували в спеціальних таборах під суворою охороною. На виробництві ізолювали від німців і решти іноземних робітників, видавали кошти, що становили половину, а то й третину зарплати німця, з яких до того ж вираховували гроші на їх утримання. Норми харчування були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. Штрафні санкції за трудові та політичні провини включали широкий спектр заходів: від тілесних покарань до відправлення на кілька тижнів до штрафного чи концентраційного табору. За статеві контакти остарбайтера з німкою – смертна кара для партнера і концтабір для жінки.

Упродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Шанси на виживання залежали значною мірою від того, куди людина потрапляла: на державне виробництво, де умови праці та побуту були найважчими, чи до сільського господаря, де було легше прохарчуватися. Третина остарбайтерів працювала в сільському господарстві, 45% – у промисловості. За статево-віковим складом поміж східних робітників був найбільший відсоток жінок (51%) і найбільша кількість неповнолітніх (майже 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).

Погані умови проживання, недостатнє харчування, тяжка праця, катастрофічний санітар­но-гігієнічний стан у таборах, поширення різноманітних паразитів і шкідників призводили до того, що серед остарбайтерів спостерігався найвищий відсоток (порівняно з іншими іноземцями) випадків травматизму та смертності від інфекційних хвороб і виснаження. Найбільше смертей було від туберкульозу, серцево-судинної недостатності, сухот, виробничих травм і тифу.

Від табору до табору, від господаря до господаря умови життя вихідців з України різнилися. Багато хто з примусових робітників зміг уже через багато років по війні розповісти про допомогу й співчуття німецьких колег по роботі, людяне ставлення до них «бауерів» (німецьких фермерів – Ред.). Для частини з них це була перша, а часом єдина поїздка не лише за кордон, а й за межі рідного села. І через колючий дріт багатьом вдалося розгледіти значно вищий рівень життя не лише звичайних німців, а й чехів, поляків, французів, своїх братів по неволі. Для декого то була можливість втекти від колишньої радянської дійсності, не повернутися до СРСР.

Після завершення бойових дій у Європі 1945-го більшість примусових робітників зі Сходу деякий час перебували в таборах переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з міжнародними угодами між союзниками по антигітлерівській коаліції, ухваленими на Кримській та Потсдамській конференціях у 1945-му, повернення (репатріацію) до СРСРбуло  оголошено обов’язковим для всіх громадян, які до 1939-го мешкали в Країні Рад. Таких із території УРСР налічувалося 1 млн 850 тис. осіб, серед яких значну частину становили колишні примусові робітники. Ті з них, хто не побажав повертатися до Радянського Союзу й зміг уникнути примусової репатріації, стали однією зі складових так званої третьої хвилі еміграції з України.

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

 

Колективна робота із застосуванням репродуктивної бесіди:

  1.               Визначте і охарактеризуйте напрямки окупаційної політики гітлерівців в Україні
  2.               Доведіть, що кінцевою метою нацистів було фізичне знищення радянських полонених
  3.               Охарактеризуйте становище евакуйованих українських працівників у радянському тилу
  4.               Проаналізуйте форми експлуатації селян, які застосовувала окупаційна влада

 

VI. Підведення підсумку уроку

 

Узагальнення учителя:

Суть окупаційного режиму - як у місті, так і в селі - полягала в тому, щоб жорстокістю і терором залякати людей, зламати їхній опір і перетворити їх на покірних рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прирікав на голодне вимирання.

 Риси «нового порядку»:

- ліквідація суверенітету або державності завойованих країн, (територій);

- економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інте­ресах III рейху;

- расова дискримінація, геноцид, антисемітизм;

- терор, репресії, масові вбивства невинних людей.

Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обу­рення народу, сприяючи масовому зростанню руху опору.

VІI. Подача домашнього завдання

  1.               Опрацювати матеріал підручника
  2.               Підготувати повідомлення з теми «Доля української культури за «нового порядку» (1941 – 1944 рр.)
docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Струкевич О.К., Дровозюк С.І., Котенко Л.В.)
Додано
31 березня
Переглядів
223
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку