Урок української літератури в 5 класі на тему "Подорож до Країни Казок ."

Тема: Подорож до Країни казок 

 

Мета: систематизуючи вивчене, провести  підсумок про усну народну творчість і народні казки; вчити п’ятикласників тематично об’єднувати різні види народної творчості; розвивати твор­чу уяву учнів, виробляти навички комунікативної діяльності; вихову­вати любов до рідної мови, почуття прекрасного.

 

Тип уроку: тематична атестація.

 

ХІД УРОКУ

 

У класі стоїть театральна шир­ма, вона святково прикрашена. Зву­чить чарівна мелодія «Вальсу квітів» П. І. Чайковського. З’являється вчи­тель в образі казкової феї.

Фея

Жила собі казка в бабусиній хижі, А в казці віками жили дивовижі І добрі, й недобрі, химерні й лукаві,— Усі страшнуваті, а інші цікаві. Вони полонили й страшили вони ж, Бо казка — не казка без тих дивовиж. Було восени о вечірній порі Нараз домовик загуде в димарі, Або в тиховодді старий водяник Розсічує ніччю кушир на сітник, Або, коли місяць купається в річці, На берег русалки виходять погріться, Або лісовик у глухому бору Тріщить сушняком та страшить дітвору. Або... Та чимало усього бувало Такого, що змалечку нас чарувало! А нині... На думку прийшло казкарю: — Візьму та лиш казку нову сотворю! І буде усяких там сил чарівних, Бо сказано: казка — не казка без них. ...Можливо, комусь без потреби казки,

Та як же ростимуть без них малюки?!

— День добрий, дівчатка і хлопчи­ки. Я бачу ви гарно приготувалися до свята. І я його з нетерпінням чекала. Та й шлях до вас був дуже нелегкий. Ішла я до вас три дні і три ночі, через ліси дрімучі та високі кручі. Мій літаючий килим зламався, а чарівна паличка не чаклує в такий лютий холод. Я лед­ве не захворіла. Ось тільки у вас і відігрілася.

Хлопчик. А хто Ви така? Снігова королева?

Фея. Ні, я казкова добра фея. Я прийшла, щоб провести вас у Країну казок, відкрити до неї двері.

Хлопчик. А я не вірю, що Ви — фея. Килим зламався, паличка у Вас замерзла. З феєю такого ста­тися не могло. І дверей у Країну казок не існує. Ось якби Ви довели нам, що Ви — справжня фея, може, ми б і повірили Вам.

Дівчинка. Не слухайте його, добра феє. Ми і так віримо Вам. А він завжди нічому не вірить.

Фея. Дякую тобі, дівчинко, але я все ж спробую довести хлопчику, що я — справжня фея і що двері до Країни казок існують.

Паличко чарівна, допоможи.

Ти зірками закружи.

Двері Країни покажи.

Путь зірками посвіти,

Щоб дорогу нам знайти.

(Відкривається дошка, прикрашена казковими декораціями, включають­ся вогники.)

Хлопчик. Ой, вибачте мені. Ви — насправді казкова фея. Який же я дурень, що одразу не повірив Вам! Я з радістю піду з Вами до Країни казок.

Фея. Перш ніж туди потрапити, треба відчинити важкі двері, а це може зробити тільки кращий зна­вець казок.

Хлопчик. Так я і є кращий зна­вець казок.

Фея. Зараз ми це перевіримо. Де ж моя квіточка поділася? Невже я її загубила? Ну, нічого. Паличка моя запрацювала, я собі зараз іншу замовлю.

Прилети до мене, чарівний цвіточок

І щоб був у тебе з питаннями листочок.

(З-за ширми вилітає квіточка.)

Дівчинка. Яка гарна квіточка! А які питання вона з собою при­несла?

Фея. На листочках цієї квіточки знаходяться уривки з відомих вам казок. Ви повинні впізнати ці каз­ки. А кращий знавець казок отри­має від мене ключ і відкриє замок на дверях, які нам покажуть шлях у Країну казок.

Хлопчик. Я знаю всі казки.

Дівчинка. Ая більше.

Хлопчик. Моя команда «Чаклу­ни» переможе у цьому змаганні, тому що ми дружні та веселі.

Дівчинка. А в моїй команді «Фан­тазери» зібралися кмітливі та вина­хідливі хлопчики й дівчатка.

Фея. Не сперечайтеся, краще почнемо бліц-конкурс. А ви, капі- І тани команд, відривайте по одному І листочку від квітки і відповідайте ( разом зі своїми товаришами.

(Капітани дають відповіді на питання, що містяться на листочках.)

 

1. «Ото пішов дід-батько по світу... Пішов, а тоді вертається — поди­витися, як-то його сини живуть та з правдою не розминаються». («Названий батько»)

2.  «Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. {«Мудра дівчина»)

3.  «Ь-е-е!... Добрі люди! Де тепер би правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити крив­дою, аніж правдою. («Про правду і кривду»)

4.  «Вічною ганьбою вкрилися імена підступного царя Нелюда, зрадника Попихача, різних запроданців і перекинчиків, які правдою служили завойов­никам. («Казка про Хоробрих з Найхоробріших»)

 

Фея. Молодці, тримайте цей ключ і відчиняйте разом двері до Країни казок. Вона з радістю зустріне вас, тому що ви любите казки, свій край, фантазуєте і мрієте про те, щоб ста­ти кращими знавцями казок.

(Діти відчиняють двері до Країни казок.)

Фея. Мешканці казкової краї­ни зустрічають вас. Це Макрофаг і клоун Пузя (герої дитячого жур­налу «Барвінок»), Вони стережуть вхід у Країну казок, але вас вони пропустять, тому що ви прекрасно відповіли на мої питання.

Але є на світі людина мудріша від вас, яка знає багато казок, вміє цікаво їх розповісти своїм малятам перед сном. Хто ця людина?

Діти. Бабуся!

Фея. Правильно, діти, це — бабуся. І в моїй казковій країні живе мудра старенька бабуся, звуть її Орися. І є в неї дід Свирид, він знає багато загадок і гарно розв’язує кросвор­ди. Давайте їх покличемо.

Діти кличуть:

Бабо Орисю і діду Свириде,

Виходьте до нас із своєї хатини.

Фея. Та чи вони поснули там? Зараз піду покличу їх.

(На фоні слів з’являються ляльки діда та баби.)

В хаті, край села,

Баба з дідом жила.

Дід корзиночки плів

І носив на базар,

На хліб-сіль заробляв

Невмирущий трудар...

Баба ткала такі

Рушники й килими,

Що гарніших ніде

Не знайти між людьми.

Пролітали літа,

Наче в річці вода,

А минулі літа

Час назад не верта.

Дуб засох край села,

В бурю впав сухостій,

Ось і прядка стара

Поламалась старій.

Баба Орися

Йди-но, діду, в лісок,

Пошукай, походи —

І міцненький дубок

Там на прядку знайди.

Може, ще поживу —

Треба прядку нову!

А я йду до діток,

Казку їм розкажу.

 

День добрий, малята мої гарненькі.

Діти. І вам доброго здоров’ячка, бабусю.

Баба Орися. Фея сказала мені, що ви гарно знаєте казочки, люби­те їх слухати. Просила, щоб я вам казочку розказала.

Дівчинка. Бабусю, тільки найці­кавішу.

Баба Орися. Добре, слухайте.

Жили собі дід і баба, і не було в них діточок. Ось говорить дід бабі:

-  Спечи мені Колобка.

-  Так борошна ж нема,— відповідає бабуся.

-  А ти пошкреби, помети, у амбрі знайди,— вперся дід.

Нічого бабі робити,— пішла, пошкре­бла, помела і спекла Колобка. А Коло­бок до неї голосно промовляє:

-  Не плач, дід, не плач, бабо, я вам нове яєчко знесу, не просте, а золо­те...

Хлопчик. Яке іще яйце? Бабусю, щось ви не те говорите. Спочатку «Колобок», а потім казка «Про кур­ку Рябу». Оце так дивина.

Баба Орися. Вибачте мене, діточ­ки, останнім часом мене оцей, як його — скліроз замучив. Незабаром не пам’ятатиму, як мене звуть.

Дівчинка. Бабо Орисе, вам би треба чайку попить, щоб пам’ять повернути, краще з м’яти, липи і меліси. Він і нерви заспокоїть, і пам’ять поверне.             

Баба Орися. Зараз я свою внучку покличу вона нам усім чайку принесе. Настусе, дитино моя, іди — бабуся кличе. Принеси нам, будь ласкава, чаю смачного та ще й запашного.

Внучка. Добре, принесу.

Баба Орися. Я нічого не пам’ятаю. Як же тепер з казками бути? Може, ви мені розкажете якусь казочку?

Хлопчик. Ми не тільки розкаже­мо, а ще й покажемо. Ви такого, бабусе, не бачили. Ця вистава нази­вається «Названий батько».

Баба Орися. Ой як гарно. А я тро­хи відпочину, чайку вип’ю. А хто розкаже кращу казку, тому бубликів дам в’язку.

(Діти І групи показують лялькову виставу «Названий батько» (ури­вок).)

Хлопчик. Чи сподобалась вам вистава, бабо Орисе?

Баба Орися. Дуже цікава каз­ка. Молодці. А от якби ви мені ще й заспівали та станцювали, то ціни вам зовсім не було б.

Дівчинка. Ми вам і заспіваємо, і потанцюємо.

(Співають і танцюють «Подоля­ночку».)

Бабуся. А з якої казочки ця пі­сенька?

Дівчинка. З казочки про хлопчи­ка Котигорошка, ми зараз її пока­жемо.

(Діти II групи показують лялькову виставу казки «Котигорошок» (ури­вок).)

Бабуся. Як мені сподобались обид­ві казочки. Не можу визначити переможця. Треба дати вам ще одне завдання. Чи знаєте ви прислів’я та приказки?             

Діти. Знаємо! 

Бабуся. Тоді слухайте уважно. Вам треба буде продовжити мої прислівʼя та приказки, а не продовжи­те — хід перейде іншій команді.

 Трошки гречки, трошки проса, ... трошки взута, трошки боса.

 Не спіши язиком,... а спіши ділом.

 Берись дружно — ... не буде сутужно.

 Зробив діло — ... гуляй сміло.

 Як хочеш багато знати — ... треба мало спати.

 З ким поведешся,... того й набе­решся.

Бабуся. Ну, що ж, обидві коман­ди гарно відповіли на мої питання, тому отримують за казку та приказ­ку бубликів в’язку.

Та де це мій дід так довго ходить? Наказала йому знайти міцного дуба прядку, його тільки за смертю поси­лать. Піду покличу. Свириде, ти де, старий дідуган? Де тебе носить?

Ось він розлігся, кросворд розв’я­зує. (На фоні слів з’являється лялька діда, потім — баби.)

Дід трима в руках газету,

А в газеті тій кросворд.

Бабця лається на нього:

 Тьфу на тебе, бісів чорт!

Там його чекають діти,

А Свирида все нема.

Він розв’язує кросворди,

Діла кращого нема.

 Не кричи на мене, бабо,

Замовчи і схаменись,

Поладнав тобі я прядку,

То прядінням ти займись.

Дід Свирид. Оце так кросворд, ну й складний. Але я його розгадав і зараз буду слухати дітей. А чи зна­єте ви вірші?

Діти. Знаємо.

Дід. Добре, я вас уважно послухаю, може, тоді визначу кращу команду.

(Діти розказують вірш «Іде, іде дід, дід»,— інсценізуючи його як пісню; співають «Пісню про груші».)

Дід. Знов нічия. Що ж ще приду­мати? Може, ви загадки одне одно­му позагадуєте?

Діти. Ми знаємо багато загадок, це завдання для нас не складне.

Дід. Тоді загадуйте.

(Діти загадують загадки.)

Дід. Ну й порадували ж ви мене, малята. Тому кожна група отримує від мене мішечок з горіхами.

Діти. Дякуємо, діду.

Голос баби. Свириде, іди сюди, допомогти треба.

Дід. Діточки, ви почекайте, я неза­баром повернуся, бабі допомога потрібна.

(Звучить тиха мелодія, з’являється мала фея.)

Мала фея. Де ж вона поділась? Я її скрізь шукаю, а знайти не можу.

Дівчинка. Кого ти шукаєш, хто ти така?

Мала фея. Я шукаю казкову Фею, я — її учениця. Я ще не Фея, я про­сто помічниця. Фея загубила свій чарівний килим, а я його знайшла і полагодила. І ще я знайшла квітку, яку вона несла на зустріч з малюка­ми. Чи не ви ці діти?

Хлопчик. Так, це ми, і Фея вже була тут, але пішла давненько від нас.

Мала фея. А що ж тепер робити з цією квіткою. Вона зав’яне, якщо не відповісти на її завдання. Допо­можіть її врятувати.

Дівчинка. Загадуй нам питання, а ми на них відповімо.

Мала фея. Дякую вам за допомогу. Слухайте перше завдання.

Кому належать ці слова:

Гуся, гуся, гусенятко,

Візьми мене на крилятко Та понеси до батенька,

А в батенька — їсти й пити,

Ще й хороше походити? («Івасик- Телесик»)

А тепер відривайте собі 2 пелюстки цієї квітки, і ви отримаєте інди­відуальне завдання, яке повинні виконати і продемонструвати через З хвилини.

 Прочитати ці фрази: з інтонаці­єю окличною, питальною, розгубленою, здивованою, захопле­ною, сумною, радісною.

І група: Я кращий знавець казок.

ІІ група: Я зовсім не читаю казок.

 Колективно по черзі промовити скоромовки.

І група:

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

— Ти не вмієш так, як я,

Так, як ти, не вмію я.

ІІ група:

Хитру сороку спіймати морока,

А на сорок сорок — сорок морок.

• Яка цифра найчастіше зустріча­ється в казках? (З і 7)

Мала фея. Ви виконали всі завдання квітки, тепер вона може виконати будь-яке ваше бажання. Чого ви бажаєте, діти?

(Діти загадують бажання.)

Дівчинка. А я хочу, щоб зараз з’явилася наша вчителька, яка б ду­же зраділа, що на уроці ми без неї гарно впорались із завданням Феї, бабусі Орини, діда Свирида та твої­ми питаннями, маленька Феє.

Мала фея. Ваших бажань багато, яке ж виконати квітці?

Діти. Останнє.

(Беруть усі квітку і промовляють слова.)

Ми просимо цю квіточку З’явити нашу вчительку.

(З-за ширми виходить учитель)

Учитель. Малята мої, дорогенькі діточки. Я щось не розумію, що тут діється таке?

Хлопчик. Ми подорожували до Країни казок.

Дівчинка. Виконали найскладні­ші завдання.

Учитель. Які ви в мене всі розумні та кмітливі!

Мала Фея. Мені треба поверта­тися у свою країну, але спочатку нам слід зачинити двері до казко­вої країни, бо в ній завжди літо, а у вас незабаром почнеться зима, тому квіти і метелики можуть загинути. (Зачиняє двері.) А ключі я залишу вам, щоб ви завжди могли потрапити в чудову Країну казок. До побачення.

Діти. До побачення.

Учитель. Діти, ви гарно впорались з усіма завданнями і дали на них чудові відповіді. Тому заслуговуєте високих балів за цю тему.