МІНІСТРЕСТВО ОСВІТИ  І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ МОЛОДІ, СПОРТУ, КУЛЬТУРИ

ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ СТАРОСИНЯВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

 

 

Педагогічна виставка

«Освіта Хмельниччини на шляхах реформування»

 

 

«…Я була тоді з моїм народом…»

(вивчення творчості Анни Ахматової на уроках зарубіжної літератури в 11 класі)

 

Корчевна Галина Олексіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пасічна 2018

Схвалено для використання в навчально-виховному процесі на засіданні методичної  ради відділу освіти, молоді, спорту, культури виконавчого комітету Старосинявської селищної ради Протокол № 4  від 26.12. 2017 р.

 

Упорядники: Корчевна Галина Олексіївна, вчитель зарубіжної літератури

Пасічнянського НВК

.

                          

                       

 

 

 

 

Рецензент: Дацюк Лариса Володимирівна – завідуюча методичним кабінетом відділу освіти, молоді, спорту, культури Старосинявської селищної ради  

 

 

 

 

Поезія Анни Ахматової читана, гнана, замурована, належала людям. Вона дивилась на світ спочатку через призму серця, потім - через призму живої історії.

Дані матеріали можуть бути використані вчителями зарубіжної літератури під час підготовки до уроків, присвячених творчості Анни Ахматової

Мета розроблених уроків: донести до учнів складність і трагічність долі поетеси, жінки, матері, розкрити особливості творчої манери Анни Ахматової як яскравого явища світової поезії ХХ століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

« І все-таки почують голос мій…»

До 130-річчя від дня народження Анни Ахматової (1889-1966)

На долю А.Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Пройшовши через усі катаклізми історії перших двох третин ХХ століття, переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «срібної доби», поетеса стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80 років. Й.Бродський писав: «... за іменем Анни Ахматової стояв весь народ, цим пояснюється її популярність, це дало їй право говорити від імені усіх людей. Її поезія, читана, гнана, замурована, належала людям.

Вона дивилась на світ спочатку через призму серця, потім - через призму живої

історії».

Стали пророчими слова А.Ахматової:

Ржавеет золото и истлевает сталь,

Крошится мрамор - к смерти все готово.

Всего прочнее на земле печаль

И долговечней - царственное слово.

Мета розроблених уроків - донести до учнів складність і трагічність долі поетеси, жінки, матері, розкрити особливості творчої манери Анни Ахматової як яскравого явища світової поезії ХХ століття, вказати на художні особливості і неповторність жіночої любовної лірики поетеси, донести розуміння того, що саме любов до Батьківщини була тією животворною силою, що допомогла Анні Ахматовій здолати всі життєві труднощі, негаразди і залишити після себе те, що варте людської шани.

Тема: Життєвий і творчий шлях Анни Ахматової. Анна Ахматова і Україна.

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом російської поетеси Анни Ахматової, звернути увагу учнів на її зв’язок з Україною, дати поняття про акмеїзм як літературний напрям, розвивати навички виразного читання, уміння аналізувати ліричні твори, виховувати інтерес до поезії.

Обладнання: збірки поезій Анни Ахматової, портрет поетеси, відеофільм « Анна Ахматова і Україна» фонозапис вірша у виконанні автора.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Епіграф.

Я – голос ваш, жар вашего дыханья,

Я – отраженье вашего лица.

Анна Ахматова                                                Хід уроку:

І. Учитель.

Людина народжується для щастя. Але часто на  її долю випадає нести хрест, який іноді їй не під силу. Тільки мужні і сильні, терплячі і милосердні, добрі та вірні, всі, хто вміє любити, витримують їх.

Сьогодні на уроці ми познайомимося з поетом «срібного століття» Анною Ахматовою, «королевою російської поезії», «російською Сапфо», як називали її у літературних колах.

ІІ. Слово вчителя.

Мне дали имя при крещенье – Анна ,

Сладчайшее для губ людских и слуха…, - в одному із віршів сказала поетеса.

Ім’я «Анна» - біблійного походження і означає «благодать».

-                      Як ви розумієте значення цього слова? (Благодать – це натхнення небесне, любов, милість.)

Справжнє прізвище поетеси – Горенко. Але свої вірші ніколи не підписувала ним, тому що батько не схвалював захоплення дочки поезією і попросив її не соромити його прізвище. Псевдонімом вона взяла прізвище прабабусі по материнській лінії, татарської княжни, що вела рід від татарського Ахмат хана, потомка Чингіза, останнього правителя Золотої Орди.

Анна Ахматова не тільки поет, а й літературознавець, перекладач. Вона володіла німецькою, французькою, іспанською, англійською мовами, перекладала з китайської і корейської. Читала Данте і Шекспіра в оригіналі.

Перед нами портрет А. Ахматової, виконаний Ю. Анненковим у 1921 році.

-                      Якою постає Анна Ахматова на портреті? ( Це сувора і мужня жінка, що пережила смерть друга О. Блока і чоловіка М. Гумельова.)

-                      Що виражає обличчя Анни? (Смуток. Перед нами – сумна красуня.)

У своїх спогадах художник писав: «Смуток був найбільш характерним виразом обличчя Ахматової. Навіть коли вона посміхалась. І цей чарівний смуток робив її обличчя особливо красивим. Кожний раз, коли я бачив її, слухав її читання або розмовляв з нею, я не міг відірватись від її обличчя: очі, губи, вся її стрункість були теж символом поезії.»

Цікаві спогади про Анну Ахматову залишили її сучасники. Виступи учнів.

Читає учень М. Гумільов «Вона»:

Я знаю женщину: молчанье,

Усталость горькая от слов

Живет в таинственном мерцаньи

Ее расширенных зрачков.

 

Ее душа открыта жадно

Лишь медной музыке стиха, Пред жизнью, дольней и отрадной,

Высокомерна и глуха.

 

Неслышный и неторопливый, Так странно плавен шаг ее,

Назвать нельзя ее красивой,

Но в ней всѐ счастие мое.

 

Когда я жажду своеволий И смел и горд — я к ней иду Учиться мудрой сладкой боли

В ее истоме и бреду.

 

Она светла в часы томлений

И держит молнии в руке,

И четки сны ее, как тени

На райском огненном песке.

                   (1912)

Учень.

Спогади К. Чуковського.

-                      «Вона була однією із найосвіченіших поетів епохи. В коло її читання входили Овідій, Вергілій, Данте, Пушкін Достоєвський.»

-                      «Пушкіна знала всього напам’ять.»

-                      «І в її очах, і в поставі, і в ставленні до людей намітилась одна головна риса її особистості: величавість, саме величавість: царська, монументально важлива хода, непорушене почуття поваги до себе, до своєї високої письменницької місії.» Учень.

Спогади Й. Бродського.

-                      «Вона була неймовірно приваблива, вона була дуже високого зросту… У ній була величавість, якщо хочете, імператорська величавість.»

-                      …«Я думаю, що якщо в мені і прищепились деякі елементи християнської психології, то це відбулося, дякуючи їй, її розмовам на теми релігійного існування. Просто те, що ця жінка пробачила ворогам своїм, було найкращим уроком для молодої людини.»

-                      «На мою думку, є п’ять найкращих поетів ХХ століття: О.

Мандельштам, А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Ф. Форст, У. Оден. Бути краще за них на папері неможливо, неможливо бути краще за них і в житті, яким трагічним і гірким воно не було. Головна ознака їхньої поезії – те, про що писала Ахматова: створювати вишукану красу зі «сміття» дійсності, тобто підніматися із землі до зірок, а потім повертатися зорепадом віршів знову на землю.» Учениця.

  Спогади О. Бергольц

-                      «Я пам’ятаю її коло старовинних кованих воріт на фоні чавунної загорожі фонтанного будинку… З обличчям, замкнутим у суворості і гніві, з противогазом через плече, вона чергувала як рядовий боєць протиповітряної оборони. Вона шила мішки для піску, якими обкладали траншеї… В той час вона писала вірші, полум’яні, лаконічні…» Підсумок учителя.

Висока ерудованість, непорушне почуття поваги до себе і інших, щедрий талант, високе призначення поета, рішучість А. Ахматової- ось про що йдеться в спогадах сучасників.

Рольова гра « У нас в гостях – Анна Ахматова.» (Виступ учениці – матеріали із автобіографії поетеси «Коротко про себе»)

Розповідь учителя

Анна Ахматова написала свій перший вірш, коли їй було 11 років, у 1900 році. 1912 р. – вийшла перша збірка віршів «Вечір», що зробила її знаменитою. Наступна збірка «Чотки (1914) принесла їй славу, потім вийшли у світ такі збірки: «Біла зграя» (1917), «Подорожник »(1921), «Anno Domini» (1922).

У  передмові до збірки «Вечір» поет М. Кузьмін писав: «До нас іде новий, молодий поет, що має всі дані стати справжнім. А звуть його – Анна Ахматова.»

Поетеса в цей період писала так про своє місце серед поетів: «В 1910 році почалась криза символізму. Одні пішли в футуризм, інші – в акмеїзм. Я стала акмеїсткою.»

Записи у зошити

Акмеїзм (від гр. acme - найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила) -  стильова течія в російській поезії, основні принципи якої зводилися до творення елітарної поезії.

Особливості акмеїзму. Акмеїсти створили організацію «Цех поетів», секретарем якої обрали Анну Ахматову, друкувались в журналах «Аполлон», «Гіперборей».

У своїх маніфестах акмеїсти проповідали ясну, свіжу, просту поетичну мову, де б слова прямо і чітко називали предмети, вони закликали очистити поезію від філософії, від використання туманних натяків і символів, відмовились від соціальних проблем і стверджували принцип «мистецтво для мистецтва». 

Основні положення акмеїзму:

а) розвиток традицій світової класики;

б) відображення духовного світу особистості;

в) спрямованість на удосконалювання поетичної майстерності.

Анна Ахматова у своїх віршах оспівувала людські почуття, переживання, її витончена манера письма розкривала духовний світ ліричної героїні. Творила поетеса, дотримуючись норм і правил цієї стильової течії російської поезії – акмеїзму.

Виразне читання поезій Анни Ахматової («Любовь», «Дверь полуоткрита», «Я и плакала и каялась»).

-                      Яка тема цих поезій? (Тема кохання)

-                      Який настрій поезій? (Сумний, адже кохання, на думку поетеси, забирає спокій, вселяє тривогу)

-                      Які риси поетики акмеїзму притаманні цим творам? (Простота, зрозуміла поетична мова, предметність, переживання героїні)

Підсумок. Ранні збірки поетеси «Вечір», «Чотки», «Біла зграя» присвячені темі кохання, їх називають «щоденником жіночої душі». Жіноча любовна лірика – це те, з чим Анна Ахматова ввійшла у великий світ літератури. Це «щоденник жінки, яка закохується, страждає».

Робота з підручником

І група. Читання і аналіз поезії «Сіроокий король»

-                      Які знайомі мотиви ахматівської лірики звучать у вірші? (Безвихідний біль від утрати коханого.)

-                      Хто ще розділяє цей біль? (Тополя.)

-                      За допомогою яких деталей розкривається психологічний стан героїні? (Безвихідний біль, криваві барви «Вечір осінній задушно палав», конкретна деталь

«сірі очі доньки, народженої від сіроокого короля».)

ІІ група. Читання та аналіз вірша «Був ти не щирим у ніжності».

-                      Про яке кохання йде мова у вірші? (Нещире.)

-                      Які засоби художної виразності допомагають це зрозуміти? (Епітети «не щирий у ніжності, піснею лестивою, доля сліпа».)

-                      Чи усвідомлює героїня свою провину? (Так.  Вона не змогла зігріти душу коханого, недбайливою і скупою рабинею була для нього.) Висновок

           Дійсно, героїня частіше звинувачує себе, ніж впадає у гнів, скоріше прощає, ніж звинувачує. Ранні поезії відрізняються неповторністю поетичного голосу, спокійного, тихого. 

-                      Чому ранню поезію ще називають «поезією втрат»? (Поетеса говорила про жінок, які втратили кохання, зустріли обман у житті, це жінки з трагічною долею.)

Ви маєте можливість почути голос Анни Ахматової звучить фонозапис вірша «Сжала руки под тѐмной вуалью…»,читання поезії автором.

Розповідь учня «Трагедія людини і поетеси».

В автобіографії А. Ахматова нічого не сказала про трагічні сторінки свого життя. З 20-х років починається трагедія Анни Андріївни і як людини, і як поетеси.

20-і роки пройшли важкою ходою по її житті. В ніч з 3 на 4 серпня 1921 року її чоловіка М. Гумільова заарештують і за два тижні розстріляють. У 1924 році нові вірші поетеси публікуються востаннє перед 15-річною перервою. Її ізолювали від літературної і суспільної діяльності. У 1925 році виключають із ленінградського відділу Всеукраїнської спілки письменників як непролетарського поета.

Не маючи можливості друкувати свої вірші, Ахматова позбавилася коштів для існування. Переведення листів Рубенса, виданих в 1973 році, принесли їй перший за багато років заробіток.

1946 рік. Повоєнні роки розпочались новою компанією проти «антирадянських» творів Ахматової. 14 серпня цього року вийшла горезвісна постанова ЦК «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», у якій творчість поетеси була піддана нещадній критиці.

Президія правління Спілки письменників СРСР 7 вересня 1946 р. виключила А. Ахматову із Союзу радянських письменників.

Через рік після жданівської  постанови поетесу залишили без продовольчих карток, її рятували друзі.

На довгі роки вірші її були викреслені з літератури.

Рольова гра-діалог «Хай розсудять нащадки».

Жданов. «Ахматова – типова представниця чужої нашому народу порожньої безідейної поезії. Її вірші наповненні духом песимізму і занепаду, що виражають смаки старої салонної поезії, яка не бажає іти в ногу зі своїм народом, приносить шкоду справі виховання нашої молоді.» Ахматова. «Молитва»:

Дай мне горькие годы недуга,

Задыханья, бессонницу, жар,

Отыми и ребенка, и друга, И таинственный песенный дар —

Так молюсь за Твоей литургией

После стольких томительных дней, Чтобы туча над темной Россией Стала облаком в славе лучей.

Жданов. «Ахматова є одним із представників безідейного реакційного літературного болота…»

           Ахматова.

Мне голос был. Он звал утешно.  

Он говорил: "Иди сюда,  

Оставь свой край глухой и грешный.  

Оставь Россию навсегда.  

Я кровь от рук твоих отмою,  

Из сердца выну черный стыд,  

Я новым именем покрою  

Боль порожений и обид".  

Но равнодушно и спокойно  

Руками я замкнула слух,   Чтоб этой речью недостойной   Не осквернился скорбный дух.

Жданов. «Тематика Ахматової наскрізь індивідуалістична. До убогості обмежений діапазон її поезії – «поэзии взбесившейся барыньки, мечущейся между будуаром и моленной…».

Ахматова.

                                      Не с теми я, кто бросил землю

На растерзание врагам.

Их грубой лести я не внемлю,

Им песен я своих не дам.

 

Но вечно жалок мне изгнанник, Как заключенный, как больной.

Темна твоя дорога, странник,

Полынью пахнет хлеб чужой.

 

А здесь, в глухом чаду пожара

Остаток юности губя,

Мы ни единого удара

Не отклонили от себя.

 

И знаем, что в оценке поздней Оправдан будет каждый час...

Но в мире нет людей бесслезней, Надменнее и проще нас.

Жданов. «Ахматовська поезія зовсім далека від народу… Що повчального можуть дати твори Ахматової нашій молоді? Нічого, крім шкоди. Ці твори можуть посіяти смуток, занепад духу, бажання відійти від злободенних питань… суспільного життя… Як можна віддати в її руки виховання нашої молоді?» Ахматова.

Мы знаем, что ныне лежит на весах И что совершается ныне.

Час мужества пробил на наших часах, И мужество нас не покинет. Не страшно под пулями мѐртвыми лечь,

Не горько остаться без крова, -

И мы сохраним тебя, русская речь, Великое русское слово.

Свободным и чистым тебя пронесѐм, И внукам дадим, и от плена спасѐм Навеки!

Слово вчителя.

Так, нехай розсудять нащадки. Поетесу звинувачували в «песимізмі» в шкідливому впливі на виховання молоді, її вірші називали «ідеологічношкідливими, релігійно-містичними».

Але, як бачимо, в роки суворих випробувань, тривог, Анна Ахматова розділяла народне горе. Вона не залишила батьківщину. К. Чуковський писав: «… в житті і в поезії Ахматової був Дім, який служив їй в усі часи вірним і рятівним притулком. Цей Дім-батьківщина, рідна земля. Цьому Дому вона з юних літ віддавала всі свої найсвятіші почуття.»

А. Ахматова завжди була патріотом. І хоч на довгі роки її вірші були викреслені з літератури, але вона продовжувала працювати. Анна Андріївна писала: «Я не переставала писати вірші… Для мене в них – зв’язок мій з часом, з новим життям мого народу. Коли я писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива тим, що жила в ці роки і бачила події, яким немає рівних.»

Згодом час і справедливість перемогли свавілля влади. В останнє десятиліття життя поетеси її вірші поступово, долаючи опір партійних бюрократів, боязкість редакторів, приходять до нового покоління читачів.

 

 

 

Повідомлення учня.

Прийшло до поетеси і Міжнародне визнання. В грудні 1964 року А. Андріївна їде до Італії на вручення премії «Етна – Таормина», якої вона була удостоєна за 50річчя поетичної діяльності та за книгу вибраних творів, випущену в Італії.

А влітку 1965 року в Оксфорді їй вручили диплом почесного доктора літератури Оксфордського університету. Вперше в історії університету англійці порушили традицію: не Анна Андріївна піднімалася мармуровими сходами, а ректор спускався до неї.

1989 рік було оголошення Юнеско роком Анни Ахматової. 

Повідомлення учениці.

Є у Анни Андріївни вірші, присвячені Україні. Вони ввійшли до циклу «З першого Київського зошита». Поетеса писала про Україну, красу її столиці, тому що її доля пов’язана з нашою країною. Анна Андріївна народилася в передмісті Одеси, тут пройшов перший рік її життя.

Пізніше часто бувала у Києві, де жили близькі родичі матері поетеси: її старша сестра Анна Еразмівна. Юна Анна тут отримала гімназійну освіту, після чого поступила на юридичне відділення Вищих жіночих курсах при університеті Святого Володимира.

25 квітня 1910 року в Нікольській слобідці Києва в Миколаївській церкві вона вінчалася з Миколою Гумільовим.

Життя Анни Ахматової пов’язане також з Поділлям. У невеличкому селі на Хмельниччині Слобідці – Шелехевській знаходився будинок рідної сестри матері поетеси Інни Еразмівни.

Відомо, що Ахматова відвідувала ці місця неодноразово у 1910, 1911, 1912, 1914 роках, оскільки мати поетеси останні роки життя провела біля сестри Анни Вакар. Тут, на сільському цвинтарі, знаходиться могила Інни Еразмівни, матері поетеси.

У 1989 році у Слобідці – Шелехівській, в будинку тітки поетеси Анни Еразмівни Вакар, було засновано музей Ахматової, а також встановлено перший пам’ятник поетесі в Україні – роботи санкт-петербурзького скульптора Володимира Зайка.

(Перегляд фрагментів відеофільму «Українські стежки Анни Ахматової»)

 

Слово учителя.

Свій останній спочинок Анна Андріївна знайшла під соснами Комарова, під Ленінградом.

У «Поемі без героя» Анна Ахматова писала:

И тогда из грядущего века

Незнакомого человека Пусть посмотрят дерзко глаза,

Чтобы он отлетающей тени Дал охапку мокрой сирени В час, как эта минет гроза.

Дар поета – пророчий. Минули грози…

У 21 столітті не тінь, а жива Анна Ахматова стоїть поруч з нами.

Вона не знала нас. Але ми мусимо знати звуки її ліри, голос її музи, трагедію і подвиг її життя.

ІІІ. Підсумок уроку. «Закінчіть речення.»

1.Марина Цвєтаєва назвала Ахматову «Музею Плачу», тому що…

2.Поезія Ахматової сподобалась тим,…

 Домашнэ завдання.  Прочитати поему «Реквієм»,   підготувати індивідуальні завдання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Анна Ахматова. «Реквієм»- пам’ятка доби сталінського терору.

Мета: дослідити, як у творі поетеса створила узагальнений портрет народного страждання, вирішила проблему історичної пам’яті, визначити роль жанрово-стильової поліфонії та біблійних символів, формувати дослідницькі навички і вміння виховувати громадянські почуття, непримиренність до зла та насильства.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Анни Ахматової,  Анни Ахматової і Миколи Гумільова з сином, звукозапис «Реквієму» В.А. Моцарта, «Аве Марія» Ф. Шуберта, репродукція картини Г.І.Попова «Розп’яття Ісуса Христа».

Епіграф. 

Я была тогда с моим народом,

Там, где мой народ, к несчастью был.

Анна Ахматова

Хід уроку.

І. Слово вчителя. Сьогодні ми звернемось до поеми «Реквієм» Анни Ахматової, що є шедевром громадянської лірики. Нам потрібно дослідити, як поетесі вдалося створити у поемі узагальнений портрет народного страждання, розкрити єдність ліричної героїні-матері і країни. Якими художніми засобами поет змальовує страшну епоху сталінського терору? Як вирішується проблема історичної пам’яті?

Відповіді на ці питання ми отримаємо на уроці.

ІІ. Бесіда.

- Якими були 20-30 роки ХХ століття?

1                    учень. Це був час масових репресій та переслідувань. По країні прокотились три хвилі сталінських репресій:

1-а - колективізація і індустріалізація. Пік її прийшовся на 1928-1931 роки, жертвами якої стали від 250 тисяч до 1 мільйону сімей.

2-а - 1932-33 р. і 1939-40 роки - жертвами стали прості трударі. Кількість засуджених була величезною: на початку війни - 2 млн. 300 тисяч.

3-я - це арешт і знищення державних, народногосподарських, військових, науково-технічних кадрів, а також творчої інтелігенції.

2                    учень. Фактично майже всі носії високої письменницької культури України та Росії були знищені: одні були розстріляні, другі - вислані на Соловки (Соловецький табір примусових робіт особливого призначення, який називали «табором смерті»), треті - заметені колимськими снігами.

М. Гумільов розстріляний у 1921 році, Григорій Чупринка розстріляний чекістами у 1921 році, у 1937 р. розстріляні перекладачі М.Зеров та П. Филипович. Микола Вороний розстріляний у 1938 році. Осип Мандельштам репресований і помер у лікарняному бараці в таборі на Далекому Сході. Д. Мережковський, З. Гіппіус, О.Олесь були загнані в еміграцію. Змушені покінчити життя самогубством В.Малковський, М. Цвєтаєва, М.Хвильовий.  

3                    учень. 30-і роки стала для Ахматової одним із найважчих випробувань в її житті. Страшні репресії не минули мало не всіх її друзів і однодумців. В жовтні 1935 року були заарештовані як «учасники антирадянської терористичної групи» її другий чоловік, професор Всеросійської Академії мистецтв Н.Пунін і її син, студент історичного факультету Ленінградського університету Лев Гумільов. В результаті - три арешти і 18-річна каторга сина, смерть чоловіка в одному з концтаборів ГУЛАГу. 

Учениця.

Темі сталінського терору присвячено багато віршів Анни Ахматової та поема «Реквієм».

У творі «Поема без героя» вона пише: 

Ты спроси у моих современниц,

Каторжанок, сто пятниц, пленниц,

И тебе порасскажем мы,

Как в беспамятном жили страхе, Как растили детей для плахи,

Для застенка и для тюрьмы.

 

 

Слово вчителя.

Сьогодні ми повинні усвідомити весь жах епохи, позначеної насильством, страхом, кров'ю, смертями. Анна Ахматова була не просто свідком злочинності проти людини, вона була матір'ю, яка, за її словами сімнадцять місяців провела в тюремних чергах, щоб хоча що-небудь дізнатися про долю сина. Поетесі вистачило мужності одній із перших піднести свій голос проти сліпучої пітьми сталінщини у скорботних, написаних без надії на публікації рядках свого "Реквієму".

- Що означає слово  «реквієм»? Записи у зошити.

(Слово «реквієм» лат. - в перекладі означає «спокій».)походить від перших слів латинського поминальної молитви - «Вічний спокій». Від церковного обряду народилась музична традиція реквієму як траурного хорового твору. Реквієм включає поліфонію, тобто він складається із різних голосів і мелодій, які об'єднуються в єдиний твір. 

Поліфонія - (грец. – багатозвучність) багатоголосся, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці і літературі.

До традицій реквієму зверталось багато композиторів, але найбільш відомим є «Реквієм» Моцарта. 

Звучить уривок з «Реквієму» Моцарта.

- Яке враження справляє твір? (Це духовна музика, коли людська душа промовляє до вічності, до Бога.)

Повідомлення учня-музикознавця. 

Вольфганг Амадей Моцарт незадовго до смерті отримав дещо таємниче замовлення: до нього прийшов чоловік, який не назвав свого імені і замовив композиторові реквієм - музику для заупокійної церковної служби. Моцарт, уже хворий, сприйняв появу «людини в чорному» як передвісника смерті й не зміг позбутися думки, що пише «Реквієм» для власного похорону... Він так і не встиг завершити цей твір, який забрав його останні сили. Він писав його, лежачи в ліжку.

«Реквієм»- це музика скорботи і плачу. Це останній твір Моцарта.

 

 

Розповідь учня-біографа. Історія створення поеми.

У 30-40 роках Анна Ахматова займалася вивченням творчості Моцарта, його «Реквієму». Молитва, звернена до сумуючої Матері, могла вплинути на твір поетеси. Більша частина поеми була написана у 1935-1940 роках і була пов'язана з арештом сина та чоловіка. У цей час вона лише надійним друзям довіряла текст «Реквієму», щоб ті завчали напам'ять. 

Лідія Чуковська писала у своїх «Спогадах про Анну Ахматову» про те, з якою обережністю, пошепки читала вона свої вірші, а іноді не зважувалась і на шепіт: «Внезапно, посреди разговора она умолкала, а затем показав глазами на потолок и стены, брала клочок бумаги и карандаш, записывала очередное стихотворение, передавала его мне. Я прочитывала стихи и, запомнив, молча возвращала их ей. Анна Андреевна, чиркнув спичкой, подставляла бумагу к огню, и через несколько минут оставалась черная горстка пепла».

Два з половиною десятиліття поетеса берегла «Реквієм» в пам'яті, боячись довірити паперу стрічки, які могли стати для неї смертним вироком. Ахматова ніби писала щоденник спочатку свій, особистий, потім загальний, всенародний. Вона розуміла, що потрібно виразати масштаб і значення подій, які відбулися. Її мета - залишити нащадкам документ епохи сталінського терору.   

Ці вірші Ахматова буде вважати найкращим виправданням перед сучасниками і нащадками свого існування.

Восени 1962 року, коли «Реквієм» було перенесено на папір, Ахматова сказала: «Реквієм знали 11 чоловік і ніхто мене не зрадив». 

Анна Андріївна поверталась до поеми і в 1957 і в 1961 роках. В 1962 році вона передала поему в журнал «Новий мир». Однак за життя поетеси твір на її батьківщині так і не був оприлюднений.

В 1963 році «Реквієм» був надрукований у Мюнхені (Німеччина). В Росії вперше поема з'явилася в журналі «Жовтень» за 1987 рік.

 

 

Аналіз поеми «Реквієм».

Учитель. «Замість передмови»- коротке повідомлення, позначена датою 1 квітня 1957 року. 

-                      Яка його основна думка?(Поетеса пише на замовлення жінок, що стояли у черзі під в’язницею, щоб побачитися з рідними.) Робота з епіграфом.

Анна Андріївна взяла слова із вірша «Так не зря мы вместе бедовали»  (1961 р.), що входив у цикл «Из заветной тетради»(збірка«Бег времени»). У цьому циклі Ахматова виразила свої думки про особисту відповідальність поета за історичний час, в якому він живе.

-                      Яку думку поетеса висловлює в епіграфі? (Поет і народ нероздільні.)  Бесіда за питаннями:

-                      Від чийого імені ведеться розповідь у поемі? (Оповідач-мати засудженого сина.)

-                      Кому адресовані вірші? (Народу – сучасникам і нащадкам.)

-                      Який жанр поеми? (Це ліро-епічна поема, героїко-трагічний епос, у якому зливаються плач, заклинання, молитви, прокляття, клятви.)

-                      У чому полягає особливість композиції «Реквієму»? («Реквієм» - це монтаж окремих віршів, різних за своїм звучанням, віршовою структурою, це схвильований монолог ліричної героїні, яка пережила драму в особистому житті. Усі вірші пов’язані із репресіями 30-х років і мають спільною тематику. Початок і кінець поеми об’єднані звертанням до подруг, до сестер – до всіх жінок, до всього народу: у «Замість передмови» вона отримує «замовлення», в «Епілозі» говорить про його виконання. 

Така композиція називається кільцевою або з обрамленням.

-                      Де розгортаються події? (Ленінград і Москва, і Волга, і Дон, і сибірські рівнини, і холодний Єнісей.)

-                      Коли відбуваються події, описані в поемі? (Соціально-політичне життя 30-х років, «страхітливі роки єжовщини», атмосфера тиранії, репресій.)

-                      Передайте сюжет поеми. (Це єдина низка подій: арешт сина, слідство, суд, вирок, покарання, самотність і нескінченне чекання матері. Але це не лише сімейна трагедія, а трагедія  всього народу, це художній документ доби сталінського терору.) - Назвіть героїв поеми. (Мати, син, народ.)

-                      Чому Ахматова обирає образи матері та сина? (Мати – Вітчизна, син – народ.

Немає нічого страшнішого від горя матері.)

-                      Які теми підняті у творі? (Змалювання страждань народу в добу сталінського терору, єдність материнської трагедії та трагедії країни, тема пам'яті.)

-                      Які проблеми вирішуються на сторінках поеми? (Проблеми добра і зла, жорстокості і насильства, страждання і співчуття, пам'яті і смерті, віри в торжество справедливості, вічної долі жінки.) Робота в групах.

І група. Дослідження на тему: «Узагальнений образ народного страждання».

У поемі тема особистого горя, плач матері за сином переростають у тему загального страждання народу. Головна тема поеми - трагедія народу. Занурившись у безодню горя, Ахматова завоювала право говорити від імені народу.

З перших сторінок звучить тема смерті. На пекло перетворюється Росія. У земному пеклі люди вже не люди, а тіні. Ми зустрічаємось з однією із жертв репресій – жінкою «з голубими губами», яка розучилася посміхатись і говорить пошепки.

Деталі («голубі губи», «те, що колись було обличчям») вказують, що перед нами виснажена горем жінка – «мрець», у якої не тільки забрали рідну чи близьку людину, але довели до стану «заціпеніння».

«Посвята» виражає народну душу великого страждання. Горе таке велике, що навіть природа не є стороннім спостерігачем. Під впливом страждань «никнуть гори», «ріка кам'яніє». А людина повинна вистояти, перенести моральні і фізичні страждання.

У «Вступі» дана історично конкретна характеристика епохи терору. Це був час, коли «всміхався тільки мрець». Центр життя перемістився до в'язниць. Символом епохи розправ були «чорні марусі» і «криваві каблуки» вбивць. Жертв терору не злічити: «полки в'язнів». Постають картини арешту та прощання. Ніби покійника, проводжала лірична героїня рідну людину з дому. Вирази «смертний піт», «зорі смерті» говорить про те, що не повернеться він додому.

Вірш «Вирок» - це кульмінація у розповіді про долю сина: вирок тут  аналогічний смерті. На передньому плані - реакція не сина, а матері.

Надо память до конца убить,

Надо, чтоб душа окаменела,  Надо снова научиться жить.

В цьому розділі вперше постає тема оновлення. І хоч «слово кам'яне» придавило груди, лірична героїня зрозуміла, що повинна навчитись жити по-новому.

У VIII розділі героїня звертається до смерті, відмовляється від життя.

Смерть для неї була жаданим гостем, бо лише вона могла врятувати ліричну героїню від самотності, невинних мук, безумства. Смерть дитини для матері є початком її власної смерті. 

-                      Яким же великим має бути страждання людини, щоб просити для себе смерті?!

Цитування тексту мовою оригіналу «До смерті».

Тема страждань народу завершується картиною мук розп'ятого Христа у розділі «Розп'яття». 

Зачитується уривок.

Розгляд картини художника Г. Попова «Розп'яття Ісуса Христа». 

-                      Чому Ахматова використовує біблійний сюжет? (Смерть безвинних жертв сталінського терору порівнюється із розп'яттям Христа.)

Поетеса малює символічну сцену смерті Сина і горе Матері. Ісус Христос приймає муки на Голгофі, спокутуючи людські гріхи.

Муки приймає і син ліричної героїні, який постає в ролі мученика за людство. Його арештували, ув'язнили, засудили. Він один із мільйонів засуджених, чиї невинні життя закінчуються у в'язниці. Ця сцена узагальнює всенародне горе і підносить його до масштабів вічності та ідеї духовного воскресіння.

ІІ група. Дослідження на тему: «Єдність трагедії матері і трагедії країни».

Анна Ахматова піднімається над особистим болем і єднається із загальним стражданням. Власна її доля переплелася з долями інших людей. В «Епіграфі» поетеса говорить, що була зі своїм народом у лиху годину, тому все, що вона описує, - правда.

Із «Прологу» ми дізнаємось, що лірична героїні 17 місяців простояла у черзі в надії побачитися з сином. У ІV вірші основної частини героїня уточнює: під Хрестами була не сама, а трьохсота стояла у черзі з передачею. В «Епілозі» вона молиться за всіх, хто стояв з нею у черзі і в лютий холод, і в жару. Вона благає милосердя для всіх, для них пише вірші, щоб увіковічнити їхню мужність і терпіння. Лірична героїня впевнена, що в час, коли смерть рахували спасінням, вона говорила від стомільйонного народу.

Зачитується уривок з поеми. (Епілог, 2 ч.)

Свою власну трагедію як трагедію цілого покоління вона передає, використовуючи слова і словосполучення: «ми», «нас», « ми не знаєм», «чуєм», «дзвонять нам», «стояли над нами».

ІІІ група. Дослідження на тему: «Проблема історичної пам'яті»  Тема пам'яті - одне із філософських питань, піднятих в поемі.

 Героїня проходить через відчай, страх, внутрішня омертвіння, безумство.

Мотиви відчаю звучать у багатьох віршах основної частини. Вона використовуює вирази: «не тямлю білий світ», «смертний звіт», у «незабуття сліди», «ідеш, немов сновида», «що стряслось, не збагну», «нашіптують про смерть». Смерть, безпам'ятство, безумство торжествували в попередніх віршах. Але хоч невимовні її страждання, вона приходить до прозріння, розуміння свого обов'язку і подолання безумства і смерті пам'яттю.

Вже в «Епілозі» торжествує пам'ять над смертю. Героїня усвідомлює свою долю в єдності з долями інших. Її розповідь сповнена сили волі і мужності. Пам'ять торжествує. Лірична героїня переносить усі випробування, які випали на її долю і долю її народу, пам'ятає все і боїться забути тих, хто з нею, був під в'язницею.

Тема пам'яті пов'язана з темою пам'ятника. Своєю поемою Анна Ахматова ставить пам'ятник не лише епосі, в яку жила, вона ставить його і собі.

 

Звучить мелодія Ф. Шуберта «Аве Марія». 

Виразне читання уривку напам'ять: «А если когда-нибудь в этой стране…». 

Пам'ятник Ахматовій - це пам'ятник народному горю, народному стражданню і мужності, це пам'ятник жіночому терпінню і великій любові, це нагадування про страшне минуле і заклик вчитись людяності, це молитва від імені всіх, хто страждав разом з нею.

ІІІ. Розповідь вчителя. Підсумок.

Всю поему «Реквієм» пронизують біблійні мотиви. Вони підкреслюють святість долі народу. У поемі з'являються біблійні образи: Христа, Матері Марії, Магдалини. Ці образи допомагають розкрити загальнолюдські страждання і трагедію народу, по-філософському осмислити їх, включити своїх героїв у безсмертний потік життя людського духу.

 На думку Анни Ахматової, причини сталінщини слід шукати в духовній, нестямі людства, в забутті християнських заповідей. 

 Головна ідея твору Ахматової - духовне очищення і воскресіння свободи, добрих почуттів, християнських заповідей, про які люди забули. тому стало можливим лихо, про яке ми повинні пам'ятати, бо це обов'язок живих. 

Поетеса до останніх років життя залишилась вірною обраним духовним цінностям. Вони тільки зміцніли, бо пройшли випробування часом і кривавими подіями, випробування гучною славою і ганебним замовчуванням, роками громадянського і особистого болю.

Анна Ахматова виконала свій громадянський обов'язок: розповіла правду, щоб ми пам'ятали.

Запалюється свічка.

Нехай цей вогонь буде пам'яттю про ті страшні часи, які ми сьогодні згадали, про безневинно вбитих і разом тим хай стане вогнем очищення, вогнем прощення.

Нехай він стане вогником Надії, вогником щасливого Майбутнього.

Д/з: написати твір-мініатюру «Яким я уявляю пам'ятник Анні Ахматовій».