Філія “Волостківська ЗОШ І-ІІ ст.” ОЗ Судововишнянського НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

Урок з Історії України на тему: “ Західноукраїнська Народна Республіка”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Робота

Вчителя історії та правознавства

                                                                   Яреми Марії Романівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            2018

 

Урок на тему: “ Західноукраїнська Народна Республіка”

Тип уроку: вивчення нового матеріалу ( з елементами аналізу учнями історичних джерел )

Мета уроку: Учень повинен ─

■ знати: Події: 18 жовтня 1918 - у Львові створено Українську Національну Раду;  вересень 1918 р. створення Центрального Військового комітету; 1 листопада 1918р. - українське національне повстання у Львові; 9 листопада 1918р. - створення Державного Секретаріату Західноукраїнської народної Республіки; 22 січня 1919 р. – проголошення в Києві Акту злуки Україн­ської Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки; червень 1919р. - Чортківська офензива

Особи: К. Левицький; Г. Гуйн; Є. Петрушевич; О.Греков; Ю. Пілсудський;  М. Омелянович-Павленко; О. Греків; Ю.  Галлер; Ж. Бартельмі

Терміни і поняття: Польська організація військова (ПОВ); Чортківська офензива; “лінія Бартельмі”;  “місія Бартельмі”.

■ розуміти: причини листопадового повстання; значення міста Львова як осередку українсько-польського політичного суперництва 1918-1919рр.; історичне значення ЗУНР; зовнішню та внутрішню політику уряду ЗУНР; важливість підписання Акту злуки Україн­ської Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки як обєднання значної частини України; ставлення Антанти до створення ЗУНР та ЗОУНР.

■ вміти: описувати становище на території Західної України під час українсько-польського політичного суперництва 1918-1919рр.; характеризувати процес організації держави на західноукраїнських землях та перебіг воєнних дій під час українсько-польської війни; аналізувати причини поразки ЗУНР в польсько-українській війні; висловлювати власну думку щодо історичних подій та історичних діячів; аргументувати   її; аналізувати історичні джерела.

Обладнання: підручник для 10 кл.  Турченко Ф. Г. Історія України. - К. 2010, картки з джерелами та історичні карти, ілюстративний матеріал.

Література:  Макарчук С.А. Українська Республіка Галичан. - Львів, 1997.-210с.; Михальський Ю. Польські політичні партії та українське питання в Галичині на початку ХХ ст.- Львів, 2002;  Дорошенко Д. І. Нарис історії України- Львів: Світ, 1991. - 574 с.;  Грицак Я. Нариси з історії України. Формування української модерної нації.- Київ. 2007, - 450с; Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / Укладачі Й. Й. Брояк, В.Ф.Верстюк. - Донецьк: ТОВ ВКФ ”БАО”, 2006.-736с.; Губарев В.К. Довідник школяра і студента. Історія України – Донецьк, 2006.; Крипякевич І. П. Історія України - Львів: Світ, 1990. - 520 с.;  Субтельний О. Україна: історія.- К: Либідь, 1993. – 720 с.; Зайцев Ю. Історія України. Львів: Світ, 1996. - 488 с.;  Аркас М. Історія України-Русі  - 1990р. “Вища Школа” К. 395с.; Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т 2. -К: Либідь,1993. - 608 с.; Історичні постаті України: Історичні нариси. О.В.Болдирев. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.; Новий довідник: Історія України. – К.:ТОВ”КАЗКА”, 2006.-736с.; Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності.-Львів: Світ, 1995.; Тараненко М., Левітас Ф. Історія україни від найдавніших часів до поч ХХст.: Запитання-відповіді. Методичні рекомендації.- Київ: Магістр S, 1999. – 720с.

 

 

ХІД  УРОКУ

 І. Організаційний момент

1. Привітання вчителя з учнями.
2. Виявлення відсутніх.
3. Бесіда на повторення:

 

1. Коли було утворено надзвичайний орган управління - Директорія?
2. Вкажіть прізвища основних діячів в складі Директорії.
3. Які обставини сприяли захопленню Директорією влади в Україні?
4. Проаналізуйте коротко внутрішню та зовнішню політику гетьманського уряду?
5. Дайте узагальнену характеристику діяльності Директори. У чому, на Вашу думку, її сильні й слабкі сторони?

 

II. Мотиваційний аспект

 

Внаслідок зміни міжнародної кон’юнктури становище українців дуже ускладнилося. У новій післявоєнній Європі Україна опинилася у таборі переможених, а не переможців, адже з весни 1918 р. переможені Центральні держави контролювали майже всю українську територію. Ідея утворення українського коронного краю в Австрії із Східної Галичини та Північної Буковини була головним змістом таємного додатку до Берестейського мирного договору між Україною й Центральними державами, однак у планах Антанти не було місця на утворення незалежної української держави. Молоді українські дипломати не зуміли зберегти таємницю, і зміст угоди швидко став відомим польській стороні. Австрія швидко денонсувала таємну угоду, але цей факт дозволив польським політикам представити перед Антантою питання української державності в Галичині як “австро-німецьку інтригу”.

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

(повідомлення теми, мети, завдань та плану уроку)

 

План

 

1. Активізація визвольного руху на західноукраїнських землях
2. Повстання у Львові
3. Організація держави на західноукраїнських землях
4. Початок польсько-української війни. Обєднання УНР і ЗУНР.
5. Місія Бартельмі

 

1. Активізація визвольного руху на західноукраїнських землях

( Розповідь учителя)

У червні 1917 р. один з авторитетних депутатів від Галичини Кость Левицький заявив в австрійському парламенті, що “українці домагаються...повної надіонально-територіальної автономії по їх з'єднаних національних територіях Австро-Угорщини”. Питання про західноукраїнські землі було одним з головних на переговорах України і держав німецько-австрійського блоку в Бресті. Делегація Центральної Ради їхала з наміром домогтися об'єднання “всіх етнічних українських земель Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини та Підляшшя - в єдину соборну державу”. Переговори заверши­лися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати Холмщину та Підляшшя, які входили до складу Російської імперії Українській Народній Республіці. Справу Галичини, Буковини й Закарпаття, що її українська делегація хотіла включити в загальний мирний договір, пред­ставники Австро-Угорщини відмовилися обговорювати, заявивши, що це внутрішня справа монархії.

Тим часом економічне становище Австрії було критичним. Сподіваючись на одержання продовольства з України, австрійці мусили погодитися на укладення додаткового, таємного догово­ру  між Австрією та УHP про поділ Галичини на польську та українську й об'єднання української Галичини з Буковиною в окремий коронний край. Проте ратифікувати його так і не вдалося.

16 жовтня 1918 p., коли імперія доживала останні дні, з'явився мані­фест імператора “До моїх вірних австрійських народів”, який обіцяв феде­ративну перебудову держави. “...Кожне плем'я на області, яку воно засе­ляє, творить свій власний державний організм”, - відзначалося в маніфес­ті. Відповідно до цього документа 18 жовтня українські парламентарії  Галичини й Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи, разом 150 чоловік - утворили у Львові Українську Національну Раду, яка мала представницькі функції. Наступного дня вона оголосила про намір об'єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу. Своїх ці­лей Національна Рада прагнула домогтися виключно мирними методами.

Нове політичне утворення зразу ж опинилося в гострому конфлікті з польською етнічною спільнотою.

 

Запитання до учнів: Чому, на Вашу думку, виник конфлікт між українцями та поляками? Чи можна було його уникнути?

 

Поляки інтенсивно розбудовували власну державу, у складі якої бачи­ли й Західну Україну. Польські державні кола спиралися на місцеве поль­ське населення, якого в західноукраїнських землях, особливо в містах, було досить багато. 28 жовтня поляки утворили в Кракові Польську лікві­даційну комісію, яка мала завдання розпустити окупаційні органи влади і передати всі повноваження польським. До Львова члени ліквідаційної комісії сподівалися прибути 1 листопада.

 

2. Повстання у Львові та утворення Західноукраїнської Народної Республіки

( Розповідь учителя)

 

У цей критичний момент ініціативу перехопили молоді українські офі­цери, яких не задовольняло прагнення Української Національної Ради мирно і в межах існуючої законності домогтися визнання Української держави. Ситуація, за їх переконанням, вимагала рішучих методів боротьби. У вересні 1918 р. вони утворили Центральний Військовий комітет, що об'єднував керівників українських гуртків ав­стрійських військових частин Львова. Очолював його Сотник Українського січового стрілецтва Дмитро Вітовський, якого згодом було призначено наказним отаманом Української Національної Ради.

Напередодні повстання група відомих галицьких діячів планувала зустрітися з намісником Галичини графом Гуйном з проханням підписати маніфест про передачу державної влади Українській Національній Раді. Але ця місія, як і кілька попередніх, зазнала невдачі. Мирне розв'язання конфлікту було неможливе. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада перебрала до своїх рук владу в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Жовкві, Раві-Руській, Коломиї, Снятині, Печеніжині, Перемишлі та інших центрах Східної Галичини. Того ж дня представники австрійських властей у Львові погодилися, нарешті, на передачу влади Українській Національній Раді, авторитет якої серед українського населення був незаперечним. Цьому сприяли обіцянки забезпечити демократичні права всім громадянам, здійснити аграрну реформу, внаслідок якої землі великих землевласників будуть передані бідноті, законодавчий порядком ввести 8-годинний робочий день, охорону праці тощо.

 

Робота з історичним документом

Джерело №1 (Цей документ зачитує хтось з учнів).

Відозва Української Народної Ради (1 листопада 1918р.)

Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави...

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави.

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу....

Всі жовніри української народности підлягають віднині виключно Українській Національній Раді й приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають ста­ти на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави.

Все здібне до оружжя українське население має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані залізниці, почта й телеграф.

Всім горожанам української держави без різниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність.

Національні меншости Української Держави — поляки, жиди, німці — мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради....

Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національ­на Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави...

Львів, 1 падолиста 1918 р.

Запитання до тексту:

1. Про що свідчить ця відозва?
2. До кого ця відозва звернена?
3. Які права гарантувалися національним меншинам?
4. Що плувалося зробити найближчим часом? Для чого?

 

3. Організація держави на західноукраїнських землях

( Розповідь учителя)

8 листопада Українська Національна Рада призначила перший уряд Української держави - Тимчасовий Державний Секретаріат Є. Петрушевич. Головою Секретаріату та секретарем фінансів став Кость Левицький. 10 листопада 1918 р. уряд склав присягу. 13 було прийнято назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка.

Центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, достатньо авторитетну серед українського населення.

Основний закон ЗУНР затвердив герб нової держави — зображення золотого лева на синьо­му тлі та синьо-жовтий прапор. На момент про­голошення територія ЗУНР охоплювала 70 тис. кв. км, населення країни становило 6 млн. осіб.

 

 (Вчитель вивішує зображення на дошку та дає 3  хв. на розгляд (додаток №1та №2)).

 

Запитання до учнів: Чи були можливості узгодити міжнаціональні відносини в ЗУНР?

 

Формуючи державний механізм, керівництво ЗУНР виявило неабияку толерантність до на­ціональних меншин. Поляки, євреї, австрійці мог­ли й далі обіймати свої посади, якщо погодилися б присягнути на вірність Україні. Не випадково з 226 депутатів Сейму ЗУНР українці мали займати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — б місць.

 

4. Початок польсько-української війни

Від самого початку свого існування ЗУНР опини­лася в дуже важких умовах. За згодою з країнами Антанти Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку загарбала Угорщина, а в січні - квітні 1919 року — Чехословаччина. Тепер до складу Західноукраїнської Народної Республіки входила тільки територія Східної Галичини з населенням 4 млн. осіб (75% становили українці, 12% — поляки, 11% — євреї, 2% — інші національності). Проте й цю державу сусідні країни не визнавали, оскільки Польща вважала Східну Галичину своєю землею.  На момент проголошення Західно-Української Народної Республіки польської держави ще не існувало – вона виникла декількома днями пізніше.

У Львові діяли три польські військові організації, найвпливовішою з яких була Польська організація військова (ПОВ) - місцевий відділ загальнонаціо­нального об'єднання, очолюваного Юзефом Пілсудським. У перші ж дні виявилися слабі сторони українського війська. Солдати, здебільшого вихідці з села, непевно почували себе в місті і не мали досвіду вуличних боїв. Дуже гостро серед українських військ відчувався брак офіцерів. Крім об’єктивних слабостей, українське військове керівництво допустило серйозні помилки і прорахунки. Воно мало всі можливості, щоб в зародку знищити опір, якщо проявило б більше рішучості і злагодженості в діях. Тактичні прорахунки українського війська були причиною того, що після трьохтижневих боїв воно було змушено 21 листопада покинути Львів. Майже одночасно зі Львовом розгорілися бої за Перемишльську фортецю розміщену на кордоні між Східною Галичиною і Поль­щею. 11 листопада український гарнізон Перемишля залишив місто.

Саме в Перемишлі формувалися польські військові з'єднання, що перекидалися в Східну Галичину. Ці з'єднання врешті і визначили долю Львова. 21 листопада українці почали відступати з міста. Того ж дня поляки захопили Хирів, а через декілька днів - Раву-Руську. Протягом лястопада-грудня 1918 р. польські з'єднання заволоділи 10 з 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. Але біль­шість західноукраїнських земель усе ж залишилася під контролем уряду ЗУНР, який після евакуації зі Львова перебував у Тернополі, а з 2 січня 1919 р. - у Станіславі, звідки керував державотворчим процесом.

Почалася справжня польсько-українська війна. Найбільша іронія полягала в тому, що ця війна розгоралася саме в той час, коли весь західний світ святкував встановлення миру.

 

Запитання до учнів: Як Ви вважаєте, чи можна було уникнути польсько-української війни?

 

Протягом листопада - грудня 1918 року польські війська за­хопили 10 повітів із 59. 22 листопада 1918 року українці покинули Львів, дер­жавні структури переїхали спочатку до Тернополя, а на початку січня 1919 ро­ку — до Станіслава.

Армія ЗУНР, яка одержала назву УГА (Українська галицька армія), налічувала до 120 тис. вояків. Спочатку її очолював генерал Михайло Омелянович-Павленко, але влітку його замінив генерал Олександр Греків. У цій армії воювали не тільки українці, але також і австрійці, угорці та представники інших національностей; у складі УГА був сформований єврейський курінь, до якого входило 1,2 тис. вояків. Українській армії протистояла численна польська армія генерала Ю. Галлера, підготовлена за кошти Антанти.

Ще 10 листопада, у розпал боїв за Львів, Українська Національна Рада уповноважила уряд (Державний секретаріат) прийняти всі необхідні міри для об’єднання українських земель в одну державу. 1 грудня 1918 р. у Фастові делегація ЗУНР разом з Директорією Української Народної Республіки ухвалила попередній договір про злуку новох держав. 22 січня 1919 р. у Києві, на Софіївській площі, під час урочистої маніфестації було проголошено Акт злуки Україн­ської Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР) і автономію.  Рішення про Злуку було затверджено на Трудовому конгресі.

 

Робота з історичним документом

 

Джерело №2 (Цей документ зачитує хтось з учнів).

Універсал Директорії Української Народної Республіки - 22 січня 1919 р.

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської  імперії і як найвищий їхній за­конодавчий чинник, торжественно проголосила з луку Західньої Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.... Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Респуб­ліка (і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умиали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року у м. Києві. Голова Директорії: Володимир Винниченко Члени: Симон Петлюра, Андрій Макаренко,Панас Андрієвський,Федір Швець// Кнституційні акти України 1917-1920.- С. 107.

Запитання до тексту:

1. Про що свідчить даний документ?
2. Чому не відбулося справжнього возз'єднання українських земель?

 

6. Місія Бартельмі

( Розповідь учителя)

У той час, коли українці були найближчими до успіху, до Галичини приїхала місія Антанти на чолі з французьким генералом Жозефом Бартельмі. Місія мала завдання розв’язати польсько-український конфлікт, переклавши справу державної приналежності Галичини на вирішення майбутньої Паризької мирної конференції. Ціною перемирення мав послужити територіальний компроміс з обидвох боків. Лінія розділу двох ворогуючих сторін (“лінія Бартельмі”) залишала третину Галичини, разом зі Львовом і Бориславсько-Дрогобицьким нафтовим басейном по польському боці, решта земель переходила до українців. Водночас місія Бартельмі запевнювала, що у випадку згоди українського уряду на цей компроміс Антанта визнає західно-українську державу і надасть їй всеможливу допомогу.

Пропозиція Бартельмі була реальною можливістю для розв’язання польсько-українського конфлікту. Одним словом, пропозиції Антанти давали об’єднаній молодій українській державі добрий шанс вистояти у боротьбі з численними противниками.

Цей шанс не було використано. Серед галицьких українців переважала думка, що місія Бартельмі вислана спеціально для стримання успішного наступу УГА на Львів. Здобуття Львова вважалася справою декількох найближчих тижнів, якщо не днів. Прийняти пропозицію Бартельмі, на їхню думку, означало створити загрозу для соборності України, адже місія обіцяла визнання Антанти тільки для галицької держави. Тому позиція галицького уряду зводилася до слів наказу генерала Омеляновича-Павленка до Української Галицької Армії: “Хай нас розсудить залізо й кров!” Залізо й кров розв’язали справу не в користь українців. Поляки використали коротке перемир’я під час візиту Бартельмі для зміцнення своєї армії. Польські війська витіснили українців від Львова і весною 1919 р. повністю перебрали воєнну ініціативу у свої руки.

Невдачі на фронті контрастували з успішною внутрішньою політикою західноукраїнського уряду. За весь час тривання польсько-української війни в українському тилі панували лад та безпека. Політична стабільність та громадянський мир забезпечувались перш за все усталеною двопартійною системою – більшість місць у Національній Раді належала націонал-демократам та їхнім політичним опонентам – радикалам. Крім того, націонал-демократи уступили певну кількість своїх місць іншим партіям, щоб забезпечити їм повноцінну участь в законодавстві й виконавчій владі. Це створило можливість утворення уряду національної коаліції.

В умовах постійної розрухи й військових дій урядові вдалося налагодити адміністрацію краю, уникнути загрози поширення голоду й епідемій, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу й залізниці. Доказом зрілості української влади був той факт, що за весь період польсько-української війни на території ЗОУНР не було масових репресій проти цивільного неукраїнського населення. У цьому відношенні поведінка західноукраїнського уряду вигідно відрізнялася від польської влади, яка до пустилася анти-українських й анти-єврейських погромів. Аграрна політика ЗУНР теж відрізнялася прагматичністю. На відміну від соціалістичних експериментів УНР, Національна Рада поклала в основу земельної реформи право приватної власності. Експропріації підлягали лише державні землі, землі, що належали до членів пануючої династії, землі двірські і духовні, землі, набуті з метою спекуляції, а також ті, які перевершували певну дозволену норму площі. Але успіхи державного будівництва начисто перекреслювалися військовими невдачами.

У квітні 1919 р. на польсько-українському фронті відбулися докорінні зміни у розстановці сил: з Франції сюди прибула 110-тисячна армія генерала Юзефа Галлера, сформована з числа польських військовополонених, колишніх австрійських солдат й офіцерів. За розпорядженням Антанти ця армія мала вести військові дії з більшовиками, але польське командування обійшло цю умову і використало її у боробтьбі з українцями.

 

Запитання до учнів: Чому, на Вашу думку, українці не мали підтримки з боку Франції?

У середині травня польські війська, підкріплені армією Галлера, перейшли у загальний наступ, і до початку червня зайняли майже всю Галичину, за винятком невеликого трикутника між р.Дністер і р.Збруч. 23 травня румунські війська перейшли галицько-буковинську границю і зайняли Коломию і ціле Покуття аж по Дністер.

Становище української влади виглядало безнадійним. 9 червня Національна Рада передала президенту ЗОУНР Євгенові Петрушевичу диктаторські повноваження. Ставши диктатором, Петрушевич назначив нового начального вождя УГА, наддніпрянського генерала Олександра Грекова.

Наступні два тижні були свідками останнього відчайдушного наступу УГА (т. зв “чортківської офензиви” (наступу)). Було відвойовано майже половину території, зайнятої польськими військами з середини травня. УГА швидко просувалася вперед, і знову опинилася близько воріт Львова. Успіх не вдалося закріпити через недостачу амуніції. 27 червня командування польськими військами у Галичині перейняв у свої руки сам Пілсудський.

Зорганізована ним контратака відкинула українців на попередні позиції. Лише слабість натиску польських військ та вдало спланований і проведений відхід врятував УГА від повного знищення. 16-18 липня війська ЗОУНР перейшли р.Збруч, залишивши всю Східну Галичину у руках польської влади.

Політичним результатом дев’ятимісячних боїв для польської сторони була перемога концепції Дмовського над концепцією Пілсудського, причому завдяки енергії й зусиллям останнього. Але перемога 1919 р. рівно через 20 років обернулася для відновленої Речі Посполитої великою геополітичною поразкою. Спроба утворення самостійної української держави закінчилась невдачею; зворотньою стороною цієї поразки було відновлення російської імперії у вигляді СРСР. Ця імперія у 1939 р. разом з фашистською Німеччиною провела “четвертий поділ Польщі”.

 

Учні законспектовують за вчителем наступне: “Причини поразки ЗУНР  в польсько-українській війні”

1. Воєнна перевага Польщі
2. Відсутність міжна­родної підтримки, міжнародна ізоля­ція ЗУНР.
3. Прихильне ставлення країн Антанти до Польщі
4. Поразка Україн­ської Народної Ре­спубліки

 

Історичне значення ЗУНР 

1. ЗУНР вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці
2. На першому місці стояло завдання національного державного будів­ництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень за­безпечувало авторитет ЗУНР в українського населення
3. Належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії
4. ЗУНР засвідчила прагнення українського населення до незалежності та створення Соборної Української держави

 

Висновок

Період існування ЗУНР увійшов в історію як героїчний епізод у бороть­бі українського народу за незалежність, вільний і демократичний роз­виток своєї держави.

 

Домашнє завдання

1. Опрацювати з підручника § 51-52
2. Завдання (виконується за бажанням учня): Визначіть спільне та відмінне в процесі створення першої УНР та ЗУНР.
3. Заповнити таблицю: ”Події періоду польсько-української війни”

 

Дата	Подія
13 листопада 1918 р.	Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Згодом її президентом було обрано Є. Петрушевича

 

 

Роздатковий матеріал

Джерело №1

 ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ (1 листопада 1918 р.) Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави...

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави. Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу....

Всі жовніри української народности підлягають віднині виключно Українській Національній Раді й приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають ста­ти на ЇЇ оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави.

Все здібне до оружжя українське население має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані залізниці, почта й телеграф.

Всім горожанам української держави без різниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність.

Національні меншости Української Держави — поляки, жиди, німці — мають вислати своїх від-поручників до Української Національної Ради....

Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національ­на Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави...

Львів, 1 падолиста 1918 р.

 

Джерело №2

Універсал Директорії Української Народної Республіки - 22 січня 1919 р.

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської  імперії і як найвищий їхній за­конодавчий чинник, торжественно проголосила з луку Західньої Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.... Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Респуб­ліка (і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умиали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року у м. Києві. Голова Директорії: Володимир Винниченко. Члени: Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Панас Андрієвський, Федір Швець // Конституційні акти України 1917-1920.- С. 107.