Урок з історії України "Нацистський «новий порядок» в Україні"

Нацистський «новий порядок» в Україні. Остарбайтери. Військовополонені. Концтабори. Масове знищення окупантами мирного населення. Голокост.

Опорні поняття і дати уроку Опорні поняття: Геноцид; Голокост; Концентраційний табір (концтабір); «Новий (світовий) порядок» ; Окупація; Остарбайтер; Табір смерті; Терор. Опорні дати: 1941 — 1944 рр. — окупація України гітлерівською Німеччиною та її союзниками.

Зміст опорних понять Геноцид – знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов не сумісних з життям. Концентраційний табір (концтабір) – місце для ізоляції і утримання «небажаних елементів» переважно у нелюдських умовах, які оголошувалися ворогами режиму. «Новий (світовий) порядок» – назва окупаційного режиму, встановленого гітлерівцями на загарбаних територіях. Окупація – форма встановлення контролю агресором над загарбаними територіями.

Генеральний план «Ост» («Схід»). План «Ост» — план знищення населення та «освоєння» окупованих територій на сході від німецького кордону. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гімм­лера, Розенберга та інших нацистських діячів. Хоча його розробка не була остаточно завершена і він у повному обсязі так і не був затверджений (лише його економічна частина), ідеї, покладені в його основу, активно впроваджувалися на окупованій території.

Розчленування України Рейхскомісаріат «Україна» Дистрикт «Галичина» Губернаторство «Трансністрія» (під управлінням Румунії) Зона військової адміністрації (під управлінням вермахту) Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька, Київська, Чернігівська, Полтавська, Сумська, Дніпропетровська, північні райони Тернопільщини та Криму і східні райони Миколаївщини з центром в м. Рівне Львівська, Станіславська, Тернопільська області (без північних районів), який підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, північні райони Вінниччини і західні Миколаївщини Чернігівщина, Сумщина, Харківщина і Донбас до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова Закарпаття з 1939 року залишалося під владою Угорщини

Теоретиком «східної політики» Рейху був  Альфред Розенберг, який з липня 1941 р. був міністром у справах окупованих східних територій.  Рейхскомісар України Ерік Кох, призначений А. Гітлером у вересні 1941 р.

Нацистський «новий порядок» «Новий порядок», запроваджений загарбниками в Україні, включав у себе: систему масового знищення людей (розстріли, концентраційні табори); систему пограбування економічних ресурсів; збереження колгоспів; голокост; згортання медичного обслуговування; систему експлуатації людських і матеріальних ресурсів.

Масове знищення людей в Україні Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів - державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС). Загалом окупаційні формування складали близько 350 тис. осіб. На територіях, окупованих нацистами, було знищено мільйони мирних жителів, виявлено майже 300 місць масового знищення населення, 180 концтаборів, понад 350 гетто тощо. Щоб запобігти поширенню руху опору, німці запровадили систему колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50% євреїв і 50% українців, росіян та інших національностей від загальної кількості заручників. Найбільшими місцями загибелі мирних жителів - євреїв, українців, росіян та інших осіб, були Бабин Яр у Києві (від 100 до 150 тис. осіб), Дробицький Яр у Харкові (30 тис. осіб), Доманівка і Богданівка на Одещині (понад 50 тис. осіб) тощо. Загалом на території України під час окупації було знищено 3,9 млн. мирних жителів, серед яких 1,4-1,6 млн. євреї.

Порушуючи міжнародні конвенції, нацисти вдалися до масового знищення військовополонених на території України: в Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис., у Славутинському (так званому грослазареті) - 150 тис., Дарницькому (Київ) - 68 тис., Сирецькому (Київ) - 25 тис., Хорольському (Полтавська обл.) - 53 тис., в Уманській Ямі - 50 тис. осіб. Загалом в Україні було знищено майже 2 млн. військовополонених.

Уманська яма

Життя населення України за умов окупації По всій окупованій території німецька влада проводила перепис місцевих жителів німецького походження, так званих фольксдойчів, яких усіляко підтримувала: забезпечувала високооплачуваною роботою, створювала кращі житлові умови, дозволяла обслуговуватись у спеціальних магазинах. У сільській місцевості окупанти спочатку подекуди збільшували місцевим жителям присадибні ділянки, роздавали частину колгоспного майна. В умовах «нового порядку» влада ділила людей на «необхідне населення» (німці з рейху, фольксдойчі й ті, хто працював на них) і «зайвих їдців» (євреї, цигани, непрацездатні місцеві мешканці). У містах вводили комендантську годину, забороняючи місцевим мешканцям з’являтися на вулицях в нічний час, порушників розстрілювали. У перші дні окупації на стендах оголошень у містах з’явилися накази – перестороги: «На випадок, якщо хтось хоче посягнути на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», «На випадок, коли виявиться де-небудь вбитий німецький солдат і винуватого не буде знайдено, відповідатиме та частина населення, де виявиться вбитий німець. За одного вбитого німця буде розстріляно 100 чоловік населення». 

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуатації та нещадного гноблення населення. Промислові підприємства, що вціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Робітників примушували працювати по 12 - 14 годин на добу за мізерну заробітну плату. У серпні 1941 року німецька влада видала наказ про трудову повинність в окупованих областях. Спочатку залучали до різних робіт людей віком від 18 до 45 років, а згодом - вже від 14 до 65 років. Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. 85 % постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій здійснювалося за рахунок України.

Гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів з населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, свійських тварин (собак, кішок). Селянин, незалежно від того, мав чи не мав корову, мусив здати 600-700 літрів молока (або ж сплатити податок). Вводилося подушне - 120 крб. за чоловіка і 100 крб. за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування та мародерства. Вони відбирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно, реквізували годинники, велосипеди, дорогоцінності, старожитності тощо. Окупанти проводили й ідеологічну обробку населення (агітація і пропаганда), мета якої - нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності сталінського режиму, підірвати волю до опору, пробудити ниці почуття, розпалити національну ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн. примірників, діяли радіостанції, кіномережа, виставки різної тематики, пересувний пропагандистський центр - спецбатальйон V3 тощо. У своїй ідеологічній роботі нацисти використовували факти недавнього минулого: масові злочини сталінського режиму (терор, голодомор тощо).

Жорстокість, зневага до українців та людей інших національностей, як до людей нижчого ґатунку, були головними рисами німецької системи управління. «Не будьте м’якими і сентиментальними» - ця вимога містилася в усіх інструкціях окупаційного режиму. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і слідства. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних жителів розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, електрикою, телеграфом, поштою, аптекою. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Альфред Розенберг (посередині) і Еріх Кох (праворуч) у Києво-Печерській лаврі, 1942 рік

Пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство Сходу», яке мало 30 комерційних відділів із 200 філіями на місцях. У його операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм. До березня 1943 р. у Німеччину було вивезено 5,9 млн. тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 2120 тис. голів худоби, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. До березня 1944 р. - 9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн іншої промислової проадукції і продовольства. Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам’яток. До сьогодні залишається нез’ясованим, хто винен у знищенні Успенського храму Києво-Печерської лаври.

У різних регіонах окупаційний режим мав свої особливості На території дистрикту «Галичина» режим терору був менш жорстоким. Тут було дозволено функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українцям надавалась перевага над поляками. У східних районах, що перебували під владою військової адміністрації, допускалось існування деяких українських громадських організацій і не існувало всеохоплюючого систематичного поліцейського терору. На території Трансністрії режим був більш ліберальним — не було такого терору, дозволялася торгівля. Влада чітко виконувала наказ Й. Антонеску: «Брати на зайнятих місцевостях все, що потрібно, все, що можливо, без всяких церемоній».

Голокост Голокост – планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Голокосту стали 6 млн. євреїв (в Україні – 1,4 - 1,6 млн.). Це складало близько 63% європейського і 36% світового єврейства.

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр (Київ). 29 вересня 1941 року тут за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і щоп’ятниці здійснювали у Бабиному Яру розстріли людей різних національностей, переважно євреїв (від 100 до 150 тис. чоловік). На території України діяли дві айнзацгрупи ( “С” і “Д”), які знищили в Україні близько 500 тис. євреїв. Для концентрації євреїв перед знищенням створювалась система гетто та єврейських житлових кварталів. В Україні таких гетто налічувалося понад 350, найбільші в Кам'янець-Подільському, Львові, Харкові. У січні 1942 р. нацистське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім, Белжець), до яких вивозились і євреї з України. Створення таборів смерті супроводжувалось масовим винищенням населення гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Загалом на території України було знищено близько 1,4 - 1,6 млн. євреїв.

Табір для євреїв с. Лезневе (зараз мікрорайон Хмельницького) Есесівці порпаються в речах євреїв, розстріляних у Бабиному Яру. Київ, початок жовтня. 1941 р. Гітлерівці розстрілюють мирне населення. 1941 р.

Остарбайтери

Німецький агітаційний плакат для остербайтерів На підневільну працю до Німеччини

Висновки Суть окупаційного режиму — як у місті, так і в селі — полягала в тому, щоб жорстокістю і терором залякати людей, зламати їхній опір і перетворити на покірних рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прирікав на голодне вимирання. Риси «нового порядку»: ліквідація суверенітету або державності завойованих країн (територій); економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах Третього рейху; расова дискримінація, геноцид, антисемітизм; терор, репресії, масові вбивства невинних людей. Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи масовому зростанню руху Опору.