Урок з літератури рідного краю "Червоне,чорне, біле"

          Перфоманс «Червоне, чорне, біле»

(урок з  літератури рідного краю у старших класах)

 

Мета:ознайомити  учнів з творчістю місцевого поета  В.І.Мандрики, допомогти усвідомити  ідейно - художню цінність його творів; розвивати образне та критичне мислення , розширювати кругозір; виховувати любов до літератури, музики, образотворчого мистецтва.

Обладнання: твори В.І .Мандрики «Барвінківські передзвони», «Барвінкова моя сторона» », «Григорій Данилевський: життя і творчість, « Кличуть далі Барвінкові» , назва заходу, дошка для вчителя образотворчого мистецтва, квіти, тканина чорного, червоного, білого кольору.

                                        

 Хід уроку

 

(звучить  ніжна мелодія)

Вчитель української мови та літератури:

Добрий день усім присутнім ! Доброго здоров’я!

Хтось із великих сказав, коли у календарі нічого немає, а душа прагне свята, то потрібно придумати його самому  і відзначити .

Сьогодні  ми так і зробимо. Це буде незвичайний захід, але це і не звітний концерт, і не ювілейний вечір, і не присвячений якійсь особливій даті.

Це  урок, про який ви, мабуть, ніколи не чули. Отже, перш ніж стати його учасниками і глядачами, я хочу познайомити вас з самим терміном «перформанс або перфоманс», що з англійської означає –, вистава, спектакль, від perform) — одна з форм акціоністського мистецтва, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу. У деякому сенсі може вважатися продовженням стародавніх традицій народного театру і вистав, а в Україні — скоморохів, ряджених і юродивих старої православної, а потім і середньовічної козацької Русі.

Започаткований у XX ст. Виявляється не тільки у театральних постановках, але і в літературі, візуальній та музичній сферах.

В основі перформансу лежить уявлення про творчість, як спосіб життя.

Людина, яка творить дійство, називається перфомер.

Отже, ми хочемо показати обличчя поета і зробити його діючим суб’єктом , презентувати поетичне слово з уст самого автора і оживити його за допомогою виражальних засобів: танцю, музики, малюнка.

А обличчям нашого заходу  є місцевий поет, письменник, журналіст, автор книг: «Барвінківські передзвони», «Барвінкова моя сторона», «Григорій Данилевський:життя і творчість, « Кличуть далі Барвінкові»  та інших  -Мандрика Віктор Іванович. Привітаймо його!

Назва  перфомансу   «Три кольори» відображатиме три теми і частини дійства, які змінюватимуть одна одну. Отже,  розпочинаємо І дійство.

Чорний колір  – це біль, утрата, відчай, смерть, війна…

(танець дівчат у чорному)

І.Ведуча:

Час -  замри і озирнися у минуле! Озирнися на тих, кого зараз немає, хто з каменя дивиться на нас із висоти своїх пам’ятників. Стій! Зупинись! Ніколи на проходь байдуже повз гранітної стіни, на якій визолоченими буквами вписані імена тих, хто поліг на полі бою, закатованих у фашистських концтаборах, спалених, повішених, знищених, але не скорених. Зупинись – постій мовчки – згадай…

ІІ Ведучий:

 Війна, що прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, спотворила нашу чудову природу, перетворила в руїни тисячі міст і сіл. Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві. Він боровся за свободу і переміг. Серед тисячі солдатських автографів на стінах Рейхстагу чимало українських імен.

 І Ведуча:

 Страшні сліди залишила війна за 1418 днів. На території України в руїни і згарища фашисти перетворили 114 міст і 28 тис. сіл. Із 27 мільйонів знищених життів держава  втратила кожного шостого свого жителя.

ІІ Ведучий:

Минають роки, відлітають у вічність. 75 років  минуло з того часу, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир: довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною – людським життям. Все далі відходять грізні і важкі роки другої світової війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя.

 

1.Читець

 Весна іде, і переможним кроком

 В тюльпановому вічному вогні

 Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

 Несе нащадкам спогади свої.

 

2.Читець

 Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів

О весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

 

3.Читець

 Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни

Та травень знов і знову нагадає,

 Як із життя ішли його сини.

 

4 Читець

 В.І. Мандрика -  «Безимённому солдату».

 

Парад, Победа, ордена

Достались нашим младшим . братьям.

А нас проклятая война

Надолго спрятала в обьятьях.

Фамилий скорбен длинный строй

Судьбы бессмысленно  - военнной.

Я - не   погибший, не живой.

Я горсть земли и часть вселенной.

 

Вчитель української мови та літератури:

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів…

 Солдатські портрети

 На вишитих крилах пливуть.

В українській літературі, поезії, кіномистецтві описано дуже багато фактів, подій воєнних літ, у яких прийдешнім поколінням автори донесли всю правду про війну. І зараз я хочу вам зачитати уривок з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні», у якій письменник показав справжнє, дике, потворне обличчя війни. (Зачитується уривок)

 

Читець :

Земле моя, неповторна, єдина,

 Ріки, ліси і поля.

 Житиме вічно моя Україна – кров'ю полита земля.

 Травень 1945 року був щедрим на тепло, на буйно квітучий бузок, великі пахучі оберемки якого кидали солдатам, що поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. На них чекали! Чекали  чоловіка, батька, коханого… але повернулися не всі – чорні хустини печалі ще довго покривали передчасно посивілі голови солдатських вдів.

Коли  я зачитувала  опис війни з фашистами, перед очима постали  кадри з донецького аеропорту, Дебальцева, Ілловайська, Маріуполя, порита траншеями і окопами, мінними вирвами земля, доноситься голос диктора, який дає звіт про кількість загиблих воїнів та мирних жителів. І хочеться спитати, чому визнана цілим світом Україна, як миролюбна, гостинна, толерантна до всіх націй і народів держава, потерпає від ближнього сусіда, який себе називав братнім народом? Чому через цинічність, підступність, брехливість російської влади найкращі сини України повинні гинути, обороняючи східні рубежі? Чому Росія не прислухається до своїх геніїв, пророків які закликають до миру? Класик російської літератури Лев Толстой у романі „Війна і мир” писав: „Война не любезность, а самое гадкое дело в жизни, и надо понимать это и не играть в войну”. Сьогоднішня війна в тій чи іншій мірі торкнулася кожного громадянина України. Я ніколи не забуду пасхальну ніч цього року. Церква повна людей, кругом святкові кошики, гарно одягнені віряни, а збоку під стіною стоять два чоловіки у камуфляжній формі. Усю всеношну службу вони простояли з похиленими головами, прикриваючи долонями обличчя. Чи вони молилися, чи думали гіркі думи, ніхто не скаже. Але вони час від часу витирали долонями сльози, а коли вся церква співала „Христос воскрес”, кремезні плечі чоловіків здригалися.

(відеофільм до пісні «Білі лебеді у небесах»)

Народна мудрість каже, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти цілющою водою зі своїх джерел, але сама себе захистити не може: це свята справа тих, хто їсть хліб, п’є воду, милується красою рідної землі. Тому і стають юнаки у солдатський стрій, тому і вибирають одну з найпочесніших професій – захисника Вітчизни.

 

«Не лякайте вибухами літо» В.І.Мандрика

Не лякайте вибухами літо,

Бо йому для нас родити хліб.

Що за сили нині правлять світом?

Корінь зла росте і вшир і вглиб.

Зупиніться! Годі! Скільки можна

Гратися в жахливий бойовик?

Суть війни – потворна і безбожна.

«Не убий!» не множ сиріт, калік.

Сліз і крові стільки вже пролито1

Та невже те зло не має мір?

Не лякайте вибухами літо!

Поверніть на землю нашу мир!

 

ІІ Ведучий:

Події, які відбуваються на Донбасі, не пройшли мимо творчості і Віктора Івановича.( «Доки буде біда панувати».)

У барвистому натовпі знову побільшало чорного…

О, небесний Митцю!Ч и забракло Тобі кольорів?

Чом у смуток і біль, мов у ковдру колючу огорнений

Той барвінковий край, над яким зорепад майорів?

Скільки світлих доріг ми під тим зорепадом намріяли,

Скільки склали пісень, тільки «Кача» і досі пливе…

О, Небесний Митцю! Та коли вже воздасться по вірі нам?

Ти прости, що питаю – підштовхує лихо нове.

Ти прости, та щодня я тебе у молитві питатиму,

Доки буде біда панувати в моїй стороні.

О, Небесний  Митцю! Та невже ж нас так мало у натовпі –

Тих, кому не однаково :бути Вкраїні, чи ні?

Вчитель української мови та літератури.

Пристрасть, кохання, вихор сильних почуттів, інтимність переживань втілені у «червоній» композиції   перфоменсу «Три кольори», яку розпочинаємо

під ритми  палкого танго.

(учні виконують танець)

 І Ведучий:

« Небагато свят має людське серце, і найбільше з них - кохання», – так ніжно й щиро сказав колись український прозаїк Михайло Стельмах

ІІ Ведучий:

«Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов», – лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.

І Ведучий:

«Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!», – переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.

 

Вчитель української мови та літератури,:

Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін та Наталя Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський… Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео та Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна…

Давньогрецькі боги не могли встояти перед палким коханням Пігмаліона , а Галатея із холодної обожнюваної скульптури в обіймах свого творця перетворилась у теплу і ніжну жінку.

Чарівна Беатріче розпалила вогонь кохання у душі  великого митця Данте Аліг’єрі , який зробив її ім’я безсмертним.

А маленька Герда, відмовившись від добра і багатства, пройшла довгий шлях через страх, сніги і заметілі, щоб повернути свого названого брата, розтопивши його льодяне серце.

( Вальс під музику М. Джексона «Little Susi»)

 Отже, кохання -  незбагненне почуття, яке у творчості Віктора Івановича Мандрики займає особливе, якщо не сказати  -головне місце ужитті.. Тому, що він кохав і був коханим. Про це свідчать його вірші, а як  відповідь їм  - творчість його дружини, Лідії Петрівни.

Але перш ніж перейти до збірки поезій , я хочу запитати: «Вікторе Івановичу, розкажіть, як  Ви познайомилися з Лідією Петрівною   і прочитайте нам ваш улюблений вірш, присвячений їй, єдиній на все життя»

(розповідь гостя)

Одна із збірок, присвячених світлій пам'яті Лідії Петрівні є збірка віршів «Мои паруса надежд и любви».

У передмові є такі прекрасні слова: « Запам’ятайте:в коханні немає одного щастя, однієї пари щасливих очей, одного люблячого серця. Тому, що справжнє кохання – це завжди взаємність. Щоб висловитися з цього приводу, я і взявся за перо. Кохайтеся і будьте коханими. Адже тільки  справжня любов здатна змінити світ на краще». Тож, пориньмо в любовну лірику нашого гостя!

Читець 4

(«Я любуюсь тобой отчаянно» стр. 7)

 

Читець 5

(«Ты такая лапочка» стр. 8)

 

Читець 6:

(«Ищите тех… стр. 22)

 

Читець 7:

(«Ты моя любовь» стр. 41)

 І Ведучий:

Страшно втрачати тих, кого любиш, бо життя без кохання схоже на засохле дерево, яке росте на каменистому ґрунті . І, можливо, саме тому  кожне покоління намагається розкрити його вічну таємницю, а письменники і поети оспівують його у своїх творах.

 

Читець 8:

(«Ты не со мной» стр. 134)

 

Читець 9:

(«Прощальне» стр.121)

 

Вчитель української мови та літератури,:

Велике кохання підкоряло серця не тільки поетів і письменників. Йому підвладні всі. Іван Айвазовський, український художник – мариніст, був великим меценатом. Щороку, у Вербну неділю люди приносили йому оберемки квітів. Серед них завжди був кошик  розкішних конвалій. Його приносив літній чоловік. Цьому передувала така історія. Одного разу, на молодого Айвазовського ледве не наїхала карета, в якій знаходилася молода дама. Це була французька балерина Марія Тальйоні. Їх погляди зустрілися. З часом закоханий Айвазовський попросив її руки, але балерина відмовила, обравши служіння мистецтву. Минув час. В останні хвилини свого життя  Марія попросила князя Трубецького щороку у Вербну неділю посилати Айвазовському кошик конвалій від жінки, яка в цей день відмовилась від його кохання, хоча все життя її серце належало тільки йому.

Тож, кохайте і будьте коханими! І нехай воно пробуджує у вас бажання відірватись від землі і злетіти до небес.

(Н.Могилевська «Відірватись від землі»)

 (танець дівчат у білому)

Вчитель української мови та літератури,:

Душа, Бог, Вічність і чистота – такі асоціації відображає білий колір. Єднання душ заставляють нас співпереживати у роздумах про вічні цінності людського життя і те, що складає його сенс.

Вчасно із скринь діставайте слова…

Щирі слова замикати не варто.

Справжні слова  нехай будуть на варті

Душі єднають і творять дива

Вчасно своїх зустрічайте людей…

Доки не стали зовсім чужими,

Доки не стали зовсім німими,

Доки тепло не лишило очей.

У творчості Віктора Івановича теж є чимало творів, присвячених темі вічності, де він звертається до Бога, до Душі.

(звучить мелодія «Одинокая флейта»)

Читець:

(«Любимые уходят не из дома» стр.88)

Читець:

(« Только смерть не любит бесконечность» стр132)

Вчитель української мови та літератури:

Ви почули сьогодні, як гаряче б’ється людське серце в поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне слово. Що ще додати?

Читайте вірші про любов.

 Хоч, кажуть, все придумали поети,

- І почуття, в яких нуртує кров,

 І ніжность, і вірності тенета.

 Не вірте!

Є любов така в житті,

 Що може навіть душу спопелити!

 Знайдіть для себе ці слова святі,

 Що змусять вас і плакати й радіти.

 Знайдіть найкращі на землі слова

 – І подаруйте їх своїм коханим.

 Читайте вірші – в них любов жива!

 Тож хай вона у вас в душі не в’яне!

 Пісня «Сіла птаха»

 

А закінчити наш перфоменс «Три кольори» я хочу поезією Віктора Івановича

 «Білокрила, чарівна голубко» .

Білокрила, чарівна голубко,

Хай від горя Вас Бог береже,

Щоб в житті не зазнали Ви смутку

Та не ранило слово чуже.

Хоч і горе життя посилає,

Від якого аж плаче душа,

Втім, хороших людей не здолає,

Бо отримає, враз, відкоша.

Не страшні добри людям облуди, бо повз них вони радо пройдуть,

Ані наклепи, ні пересуди

З шляху істини їх не зведуть.

Тож  і Вам я від серця бажаю,

Щоб лиш успіх Господь посилав

Та щоб ангел, що поруч літає,

Вам удачу щодня дарував.

Хай щастить вам, любі діти, кохайте і будьте коханими, а Вам, Вікторе Івановичу, бажаємо міцного здоров'я , творчого натхнення і дякуємо за те, що знайшли час і завітали до нас в гості.