Урок з літературного читання. 3 клас. Тема. Карло Коллоді "Пригоди Піноккіо"

3 клас. Літературне читання.

Тема. Карло  Коллоді «Пригоди Піноккіо».

Мета. Ознайомити учнів із творчістю К.Коллоді, вдосконалювати навички  читання  в особах та переказування тексту відповідно до  послідовності подій; розвивати  вміння давати оцінювальну характеристику вчинкам головних героїв; виховувати почуття співпереживання та справедливості.

Тип уроку. Комбінований урок.

Обладнання.Підручники, завдання з розвитку навичок читання за методикою В.Едігея, портрет Карла Коллоді, виставка книг, відеозапис фізкультхвилинки, відеопрезентація про життєвий та творчий шлях К.Коллоді, зображення героїв твору,  відео із краєвидами Італії, мультфільм  «Піноккіо».

                                                               Хід уроку:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА УРОКУ. ПЕРЕВІРКА ГОТОВНОСТІ УЧНІВ ДО УРОКУ. СТВОРЕННЯ ВІДПОВІДНОЇ ЕМОЦІЙНОЇ АТМОСФЕРИ.

ІІ. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА

1.Вправи на розвиток дихання.                                                        

2.Читання текстів за методикою В. Едігея.

III. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ                                                                           Метод «Мікрофон».

• З якою казкою ви познайомилися на минулому уроці ?  (Брати Грімм «Бременські музиканти».Назвіть головних героїв казки (осел, пес, кіт, півень, розбійники).  Яку назву мала їх  музична група ? (Бременські музиканти). Чому таку назву має ця група ? (Назва походить від назви міста Бремен, яке розташоване в Німеччині. Головні герої вирушили в місто Бремен, щоб стати міськими музикантами).
• Вашим домашнім завданням було підготувати малюнки до казки та переказувати епізод,  який ви намалювали. ( Учні демонструють малюнок та переказують епізод казки який зображено).

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ.

•   На минулому уроці ви побували в центрі Європи, де на берегах річок Ельби та Рейну розташувалася відома своїми мальовничими краєвидами Німеччина. А сьогодні ваша подорож до Італії. Запрошує нас до цієї країни відомий італійський  письменник та журналіст Карло Колодді. ( Перегляд учнями відео із краєвидами Італії). Загальне визнання отримав Карло Коллоді  завдяки популярному оповіданню, яке стало класикою дитячої літератури і було перекладено багатьма мовами світу.

ІV. СПРИЙМАННЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ УРОКУ.

1.Ознайомлення учнів із життєвим та творчим шляхом Карла Коллоді.  (Перегляд презентації з коментарем учнів та вчителя)

         Карло Лоренціні - відомий італійський письменник  народився 24 листопада 1826 р. у Флоренції. Обрав для себе літературний псевдонім Коллоді вчесть містечка звідки родом його мати  Анжела Оралі. Батько Доменіко Лоренціні служив кухарем у місцевої знаті. Після початкової школи Карло пішов учитися до семінарії. Під час війни за незалежність Італії (1846 та 1860 pp.) служив добровольцем в армії. Повернувшись у Флоренцію, почав займатися журналістикою та літературою.

       З часом Коллоді почав працювати репортером і редактором декількох журналів, видавав сатиричні журнали, упорядковував тлумачний словник італійської мови. У цей час з'являються деякі з його перших оповідань: «Плямочки», «Очі та носи», «Забавні нотатаки».

        З початком нової війни проти Австрії у 1859 р. Коллоді знову пішов добровольцем на фронт, поступив до Наваррського кавалерійського полку. У 1860 р. він повернувся з війни і працював над новими романами, комедіями і сатиричними оповіданнями. Першим дитячим твором письменника став переклад на італійську казок Шарля Перро, пізніше сам писав оповідання про пригоди Джаннеттіно, що вийшли окремою книжкою «Подорож Джаннеттіно по Італії».

         Однак справжньої слави письменник зазнав як автор безсмертного оповідання Пригоди Піноккіо. 1881 року Коллоді закінчив писати новий роман «Історія маріонетки» про пригоди дерев'яної ляльки (буратіно), яку він назвав Піноккіо. Згодом роман дістав назву «Пригоди Піноккіо» і друкувався у щотижневій «Газеті для дітей». Спочатку роман друкувався у журналах і його кінець був дещо трагічним — неслухняного хлопця повісили на дубі розбійники. На думку автора це мало бути пересторогою усім неслухняним дітям, але на прохання читачів Коллоді оживив

Піноккіо, повернувся до роману і дописав його. У новій версії Піноккіо незагинув, а натомість перетворився з дерев'яної маріонетки на справжнього хлопця. У 1883 р. «Пригоди Піноккіо» вийшли окремою книжкою і зразу стала однією з найпопулярніших книжок Італії і світу.

    Через декілька років, у 1890 р. Карло Коллоді помер, але він навіть не міг уявити, якої великої слави зазнає його твір. Сталося так само, як і в його романі, — Піноккіо почав жити власним життям незалежно від життя свого батька. Цей роман переклали 87 мовами світу, а на батьківщині

автора Піннокіо спорудили пам'ятник. У 1962 р. було засновано Національний фонд Карло Коллоді, який займається дослідженням творчості письменника та популяризацією його творів

IV. Ознайомлення зі змістом казки.  Перегляд презентації з коментарем вчителя.

                У казці Піноккіо — дерев’яна лялька, хлопчик з довгим носом, якого зробив з дерева столяр Джепетто. Як тільки лялька почала ходити, вона втекла з хати Джепетто до міста назустріч власній долі. Після різних пригод та зустрічей з шахраями Лисицею, Котом, власником лялькового театру Вогнежором, страшним морським чудовиськом та доброю Феєю Піноккіо обертається у справжнього хлопця.

Слово піноккіо (італ. pinocchio) на тосканському діалекті означало сосновий горішок.

3. Перегляд  фрагменту мультфільму «Піноккіо».

4. Словникова робота.                                                                                        Метод «Робота в парах».

- Прочитайте слова, що записано на дошці. Чи знаєте ви, що вони означають?

 - З’єднайте слово із його значенням.

(Учні отримують картки на яких записано слова та картки із значенням даних слів. З’єднують слова з їх відповідним значенням. Перевірка виконаної роботи.) 

Взаємоперевірка :

Ганчірник — той, хто збирає, скуповує ганчірки. 
Замашний —великий.
Рожен — металевий прут, на який настромлюють м'ясо, рибу для смаження на вогні.

5. Самостійне опрацювання тексту казки. О.Я.Савченко. Читанка. 3 клас. К.Коллоді « Пригоди Піноккіо» (ДОДАТОК)

    V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ.

1. Перевірка сприймання опрацьованого тексту.

- Про що мріяв дерев'яний хлопчик, ідучи до школи? Про що свідчать його думки?
Які почуття охопили Піноккіо, коли він побачив ляльковий театр? Як ляльки зустріли Піноккіо?

Чи сподобалися вам всі герої казки ? Чому ?

     2. Читання казки вголос в особах. 

     - Назвіть дійових осіб казки.  (Обговорення та уточнення ролей)

     3. Характеристика вчинків героїв казки.                                                          Метод « Робота в групах». 

     -  Пригадайте героїв казки. Чи сподобалися вам вчинки які вони робили ? Чому ?

     -  Доберіть слова якими  можна охарактеризувати  героїв казки (відповідно до їх вчинків)  та напишіть їх поряд із зображеннями даних героїв.                    (Кожна група отримує картки із зображеннями: Піноккіо,  Жери – вогонь, )

4. Вправа «Встанови послідовність подій».

- Пригадайте, як розвиваються події в казці та встановіть послідовність подій.  Індивідуальна робота.

• Відповідно до встановленої послідовності подій перекажіть коротко зміст казки.

VI. ПІДСУМОК УРОКУ.

— Що нового ви дізнались, прочитавши цю казку?  Чого вас вчить ця казка ? А чи знаєш ти, що трапилось далі з героями цієї казки?

VIІ.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

• Сьогодні ми опрацювали лише уривок із казки К.Коллоді «Пригоди Піноккіо», а вдома дочитайте казку до кінця.

                                                                                                                                               ДОДАТОК

                                                                    Пригоди Піноккіо

                                                                          (Уривок)
        На початку казки йдеться про те, як столяр Вишня робив з дерева ніжку для столика. Коли майстер заходився тесати дерев'яне поліно, воно почало плакати і сміятися, мов дитя.
       Майстер Вишня подарував поліно своєму приятелеві Джеппето, який зробив з нього дерев'яну ляльку — Піноккіо. У ляльки за кілька хвилин виріс довжелезний ніс.Піноккіо одразу ж повів себе як бешкетник. Він утік від свого батька на вулицю, де його ледве встиг схопити за ніс поліцейський.
        Джеппето продав свою єдину куртку, щоб купити Піноккіо буквар. Піноккіо пообіцяв не пустувати і ходити до школи.

Але сталося інакше...

                                                              Прочитай, як розпочиналися неймовірні пригоди Піноккіо.
         Піноккіо продає буквар, щоб купити квиток у ляльковий театр
         Як тільки перестав падати сніг, Піноккіо узяв під пахву свій новенький буквар, вийшов на вулицю і попрямував до школи. Дорогою він мріяв про гарні, навіть чудові речі і промовляв сам до себе:

 — Сьогодні в школі я навчуся читати, завтра — писати, а післязавтра — рахувати. А потім, вивчившись, я зароблю багато грошей і на перший заробіток куплю батькові вовняну гарну куртку. Та не просто вовняну! Я знайду куртку, оздоблену золотом і сріблом, з діамантовими ґудзиками. Бідолашний батько цього таки заслужив, бо через мене лишився в самій сорочці в такий холод, аби лиш я мав змогу вчитися! Не всі батьки здатні на такі жертви!

         Поки він казав собі ці зворушливі слова, вдалині почулася музика: свистіли флейти і гупав великий барабан. Пі-пі-пі, пі-пі-пі, бум, бум, бум, бум...

         Піноккіо зупинився і прислухався. Музика долинала від маленького селища, що лежало на березі моря. Туди вела довга-предовга дорога.

— Що це за музика? Як шкода, що я маю йти до школи, коли б не це...

Він завагався: іти в школу чи завернути послухати музику

— Сьогодні я послухаю музику, а завтра піду до школи. Школа ніде не дінеться,— сказав нарешті цей шибеник і пересмикнув плечима.

Як сказав, так і зробив. Піноккіо звернув на ту дорогу і побіг щодуху. Чим далі, тим виразніше

чулися звуки флейт і удари в барабан: пі-пі-пі, пі-пі-пі, пі-пі-пі, бум, бум, бум.
      І ось він уже посеред площі, де люди обступили великий дерев'яний балаган з яскраво розмальованою полотняною завісою.

— Що це за хата? — спитав Піноккіо у місцевого хлопця.

— Прочитай афішу й дізнаєшся.

— Та я б залюбки прочитав, але саме сьогодні не вмію читати.

— Браво, йолопе! То я сьогодні тобі прочитаю. Знай же: на цій афіші червоними, як вогонь, літерами

написано: «Великий ляльковий театр».

—А коли початок вистави?

— Зараз починається.

— А скільки треба платити за вхід?

— Чотири сольдо.

             Піноккіо зопалу забув усякі правила пристойності. Не соромлячись він звернувся до хлопчика:
— Ти даси мені до завтра чотири сольдо?
— Я б тобі дав їх залюбки,— відповів той глузливо,— та саме сьогодні не можу.
— За чотири сольдо я продам тобі свою курточку.
— А навіщо мені твоя паперова курточка? Як піде дощ, вона розлізеться на клаптики.
— Тоді купи мої черевики.
— Вони годяться тільки на розпал.
— А скільки ти даси за мій ковпачок?
— Гарну я б зробив покупку! Шапка з м'якушки хліба! Та миші з'їдять її в мене на голові.
Піноккіо потрапив у безвихідь. Він хотів, але не насмілювався запропонувати останнє, що в нього                                                 було. Вагався, сумнівався, мучився. І нарешті випалив:
— А чи не даси ти мені чотири сольдо за цей новий буквар?
— Я хлопець і нічого не купую в хлопців,— віповів його маленький співрозмовник, який виявився наба¬гато розсудливішим за нашого героя.
 - Я візьму буквар за чотири сольдо,— вигукнув ганчірник, який чув усю їхню розмову.
           Одну мить книжку було продано. Подумати тільки, що бідний Джеппето сидів дома і тремтів від холоду в самій сорочці, бо купив синові буквар!
          Ляльки одразу впізнають свого брата Піноккіо і влаштовують йому пишну зустріч, та в найурочистіший момент з'являється хазяїн театру, і Пінокіо загрожує жахлива небезпека.
          Коли Піноккіо зайшов до театру, там мало не зчинилась революція. А треба сказати, що завісу вже підняли і вистава почалася.
           На сцені були Арлекін та Полішинель, і вони, як завжди, сварилися між собою, обмінюючись погрозами, ляпасами і потиличниками.
           Глядачі не спускали очей зі сцени і аж за животи бралися від сміху, бо дві ляльки сварились майстерно, ніби справжні люди.
           Арлекін затнувся, повернувся обличчям до зали і, показавши рукою кудись у задні ряди, заголосив трагічним голосом:
— 0 боги! Чи я сплю? Чи ні? Адже там унизу — Піноккіо!
— Справді, Піноккіо! — вигукнув Полішинель.
— Так, це він,— вискнула синьйора Розаура, висунувши голівку з-за лаштунків.
— Піноккіо, Піноккіо! — закричали хором усі ляльки і прожогом вибігли на сцену.— Піноккіо! Наш братик Піноккіо! Хай живе Піноккіо!
— Піноккіо, піднімись сюди, до мене! — кричав Арлекін.— Прийди в обійми своїх дерев'яних братів!
        Почувши таке палке запрошення, Піноккіо одним скоком подолав відстань від задніх рядів до передніх. Ще один стрибок — і він уже на сцені.
         Неможливо описати всі обійми, дружні стусани й щиглі, які дісталися Піноккіо від усіх акторів і акторок дерев'яної трупи.
        Це була безумовно зворушлива картина, але глядачі хотіли дивитися далі виставу, і вони загукали:
— Хочемо комедії! Дайте комедію!
        Та марно вони рвали горлянки: дерев'яні ляльки, замість вести спектакль, закричали й загаласували ще дужче. Вони підхопили Піноккіо на плечі й урочисто винесли на передню частину сцени.
         Та ось де не взявся хазяїн театру (його звали Жери-вогонь), такий страшний із себе, що навіть дивитися було страшно. У нього була чорна, як вугілля, борода, довга аж до землі; ходячи, він наступав на неї ногами. Рота мав широкого, як піч, очі блискали, як два червоні ліхтарі. В руках він тримав замашний* нагай, сплетений із зміїних та лисячих хвостів.
         Коли несподівано з'явився хазяїн, усі поніміли, затамувавши подих. Бідні ляльки, хлопчики й дівчатка, тремтіли, як осикові листочки.
— Ти чого прийшов до мого театру? Чинити неподобства? — запитав у  Піноккіо страшним захриплим голосом хазяїн.
— Повірте, вельмишановний пане, я нічого не винен.
— Цить! Завтра я з тобою поквитаюсь.
              І справді, після вистави хазяїн пішов на кухню, де на товстому рожні* смажився на вечерю величезний баран. Та для того, щоб м'ясо добре підсмажилося, не вистачало дров. Хазяїн покликав Арлекіна й Полішинеля і наказав їм:
— Принесіть мені отого хлопця. Я його почепив у сінях на цвяшку. Мені здається, що він із сухенького дерева і горітиме чудово. Тоді мій баран добряче підсмажиться.
           Арлекін і Полішинель спершу завагались, але, налякані страшним поглядом хазяїна, вийшли і незабаром повернулися, несучи попідруки Піноккіо, що звивався, як вугор на березі, і розпачливо верещав:
— Ой татоньку мій, рятуй мене! Я не хочу помирати !