Урок з української літератури

Тема. Т.Г.Шевченко.  Творчість періоду заслання .

Мета: розповісти про життя і творчість  Т.Г. Шевченка періоду заслання; пояснити обставини, які вплинули на поета в цей час, поглибити знання про Шевченка-художника, розвивати образне мислення, формувати естетичні смаки, вчити розуміти поезію, грамотно висловлювати власні думки; виховувати пошану до Великого Кобзаря, прищеплювати любов до поезії, рідного краю, літератури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, урок-подорож.

Обладнання: мультимедійна презентація, автопортрети та репродукції картин Т.Г.Шевченка періоду заслання; святково прикрашений стіл, свічка, квіти; фрагменти фільму «Тарас Шевченко» (1951 р. реж. І. Савченко)

 

Епіграф:

І загнаний у цю тюрму —

 Він пророкує день крізь тьму

Своїй Вітчизні і народу.

С. Крижанівський

 

Хід  уроку

 

І Вступне слово вчителя

Добрий день, любі діти! Сьогодні на уроці ми з вами ознайомимось з творчістю Тараса Григоровича Шевченка періоду заслання.

Про що ви сподіваєтеся дізнатися на уроці? Свої сподівання запишіть у зошити.

…У людини було відібрано все:родину, волю, друзів, право на творчість. Зроблено все, щоб убити живу душу. Твори поета конфісковані, ім’я заборонене.

Десять років заслання. Десять років невимовно тяжкої солдатської муштри у спекотних пісках. Десять років під постійним наглядом «недремлючого ока».

  Та письменник ніколи не складав зброї, ніколи не шукав примирення із самодержавством, не чекав царської ласки.

ІІ Актуалізація опорних знань учнів

                    Евристична бесіда

• Що вам відомо про діяльність Кирило-Мефодіївське братство?
• Як це пов’язано з життям Т.Г. Шевченка?
• Які вам відомі твори, що спрямовані проти царської влади?
• Що було причиною арешту Т.Г.Шевченка?

ІІІ Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Учні класу поділені на групи «Історики», «Географи», «Мистецтвознавці», «Літературознавці», «Біографи». Кожна група захищає свій проект, підготовлений вдома.

Історик. 1846 року Тарас Шевченко вступив в Кирило-Мефодієвського товариства, де пропагує революційні ідеї, читаючи свої безцензурні твори. 1947 року після доносу провокатора почалися арешти членів організації, на дніпровській переправі було заарештовано Тараса Шевченка і відправлено у Петропавлівську фортецю (Петербург),  ІІІ відділ каземату. Чекаючи вироку, він починає писати поезії, які вже на засланні об’єднав у цикл «В казематі. Моїм союзникам посвящаю». Вирок було оголошено 30 травня 1947 року, а 9 червня Шевченко був уже в Оренбурзі                                                         

Історик. До Оренбурга його привезли за 8 діб. Ось як був зацікавлений царат якнайшвидше позбутися поета. З Оренбурга Шевченка відправили в Орське укріплення, де поет стає солдатом ІІІ роти. Микола І , затверджуючи вирок написав: «Под строжайший надзор  и с запрещением писать и рисовать». Тоді ж заборонили всі друковані твори Шевченка.

Учитель. Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом.

Аудіозапис «Думи мої, думи мої» у виконанні Бори́са  Рома́новича Гми́рі, нашого земляка, видатного українського оперного і камерного співака, Народного артиста СРСР.

Учитель.Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство тематики, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних роздумів поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика(запис у зошит)

Виходить хлопець-читец (Шевченко)

Шевченко.  Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати… І до всього мені ще заборонено малювати… Трибунал  під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного нелюдського вироку. (читає вірш «Мені однаково»)

 

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом`яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

Історик. Оточений  наглядачами й шпигунами, у нестерпно тяжких умовах поет продовжує писати, творити, малювати. Задобрюючи ротного та його прибічників горілкою, деколи залишав на одну-дві години казарму, щоб прогулятися по степу, побути на самоті зі своїми думками. Повернувшись з прогулянки, поет часто змушений був іти до крамаря, щоб викупити в нього свою книгу, заставлену солдатами за горілку

Географ. Тодішній Оренбург хоч і був далекою окраїною царської Росії, але чималим за кількістю населення повітовим містом. Він являв собою укріплену прикордонну фортецю і був важливим торговельним центром і форпостом для просування Росії вглиб Середньої Азії. Своє найменування місто здобуло від назви річки Ор, бо засноване спочатку в районі впадання цієї річки в Урал. Оренбург був військовим містом і одночасно місцем для політичних в’язнів.                                    

Географ. Журналіст ХІХ ст. І.О. Матов згадує Орську фортецю так: «Восени тут дощі і непролазна багнюка, про що свідчить той факт, що ще 1887 року в самому центрі міста втонув верблюд. Узимку – морози й страшні буревії, які засипають цілі хутори й аули. Суворий край! А навесні степ оживає й до половини липня квітне, ніжиться й являє собою гарну візерунчасту скатертину пишної рослинності. Але скоро все щезне: гаряче сонце робить з цієї чудової скатерки вицвілу, сумну й пожовклу рівнину, порізану де-не-де піщаними барханами».

Учень-читець.  

І там степи, і тут степи,

Та тут не такії –

Руді, руді, аж червоні,

А там голубії,

Земнії, мережані

Нивами, ланами,

Високими могилами,

Темними лугами.

А тут бур`ян, піски, тали…

І хоч би на сміх де могила

О давнім давні говорила,

Неначе люде не жили.

Географ.  У січні 1848 року ширились чутки про похід у степ, у Раїмську фортецю, що на р. Сирдар`ї. У березні цього року до Оренбурга приїхав капітан-лейтенант флоту О.І.Бутаков, який за рекомендацією відомого російського мореплавця Ф.Ф.Белінсгаузена був призначений начальником експедиції для вивчення й опису Аральського моря. Коли в Оренбурзі зайшла мова про спорядження експедиції ті, хто співчутливо ставився до Шевченка і прагнув хоч якоюсь мірою полегшити його становище, зверталися до Бутакова з проханням включити  до експедиції Шевченка як художника. Це вирішило б питання  про дозвіл Шевченкові малювати і разом з тим  частково позбавило б його від труднощів солдатської служби. Бутаков був зацікавлений мати хорошого художника, оскільки в ті часи , при відсутності фотографії,, успіх подібної експедиції значною мірою залежав від того, який художник в ній братиме участь.

Географ. На початку травня обоз, що складався 1500 башкирських однокінних підвід, під прикриттям роти піхоти, до якої входив і Шевченко, двох сотень оренбурзьких козаків і двох гармат з прислугою, вирушив з Орська на Раїм. На підводах в розібраному вигляді переправляли шхуну «Константин», яку було збудовано в Оренбурзі.  Під час першого переходу через річку Мендибай експедиція спостерігала пожежу в степу. Шевченко зафіксував її аквареллю. Місцевість, через яку вони йшли, була пустелею, тому в експедиції було 3 тисячі верблюдів.                                           

Літературознавець.  Шевченко згадує про цей похід у своїй повісті «Близнецы». Ось що він пише: «До колодцев  оставалось еще верст 10, и эти 10 верст показались мне десятью десять. Жара была нестерпимая. Никогда в жизни  я не чувствовал такой страшной жажды, и никогда в жизни я не пил такой гнусной воды, как сегодня. Отряд, посылаемый вперед для расчистки колодцев, почему-то не наше лих, и мы  пришли на гнилую солено-горько-кислую воду, а вдобавок ее в рот нельзя было взять, не процідивши: она пенилась вшами и микросконичными пьявками».

Мистецтвознавець. За кілька кілометрів до форту Кар-Бутак 26 травня зустрілося єдине на всьому шляху від Орська до Раїма дерево-осокір, назване місцевими мешканцями Святим деревом. Шевченко залишив малюнок цього дерева  - «Джангис-агач».                                                            

Учень-читець.   Одним єдине при долині

                            В степу край дороги

                            Стоїть дерево високе,

                            Покинуте богом.

                            Покинуте сокирою,

                            Огнем не палиме,

                            Шепочеться з долиною

                            О давній годині.

                            І каймаки не минають

                            Дерева святого.

                            На долину заїжджають,

                            Дивуються з його.

                            І моляться, і жертвами

                            Дерево благають,

                            Щоб парості розпустило

                            У їх біднім краї

Географ.   Експедиція О.М. Бутакова прибула до Раїма, протягом місяця вони збирали шхуну «Костянтин» й вирушили у плавання по Аральському морю. До речі, зараз це море дуже зменшилося у своїх розмірах, тому що води річок, які в нього впадають, використовують для зрошення. Експедиція відкрила декілька островів, досліджувала клімат, рослинний і тваринний світ, вимірювала глибину Аральського моря,  а Шевченко тим часом змальовував береги  Аралу.

Мистецтвознавці демонструють картини Шевченка  (слайди) 

Літературознавець.  Цикл «В казематі», що є своєрідним прологом  до «невільничої» лірики Шевченка, складається з 13 віршів. Пізніше поет додав до цього циклу ще дві поезії. Тугою віє від поезій «Не кидай матері!», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?» . особливо смутно стає, коли читаєш  «Ой три шляхи широкії» - одну з перлин Шевченкової лірики.

Учень-читець.  Ой три шляхи широкії

                           Докупи зійшлися.

                           На чужину з України

                           Брати розійшлися.

                           Покинули стару матір.

                           Той жінку покинув,

                           А той сестру. А найменший –

                           Молоду дівчину.

                           Посадила стара мати

                           Три ясени в полі.

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині…

А дівчина заручена –

Червону калину.

Не прийнялись три ясени,

Тополя всихала,

Повсихали три явори,

Калина зов’яла.

Не вертаються три брати.

Плаче стара мати,

Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті.

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину…

А дівчину заручену

Кладуть в домовину.

Не вертаються три брати,

По світу блукають,

А три шляхи широкії

Терном заростають.

Літературознавець. Головним мотивом циклу «В казематі» є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. Найсильніше нескореність поета, його любов до України висловлені у вірші «Мені однаково…». Шевченко виступає як патріот, його найбільше хвилює не особиста доля, а доля України. У віршах «Ой одна я , одна», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?» звучить мотив суму і самотності, кохання і розлуки. Поет також розповідає про тяжку долю рекрутів у вірші «Рано-вранці новобранці».

   Не можна не згадати «Садок вишневий коло хати», найбільш відомий вірш циклу, який хвилює нас своєю поза часовістю і постає символом невмирущості нації, яка вміє і любить і працювати, і співати, і жити. Між рядками віршів цього циклу прочитується ще один мотив – прагнення до волі.

Учень-читець.   Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть

 

Сім`я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих. 

Учень-читець.  В неволі тяжко, хоча й волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось,

Хоч на чужому, та на полі.

Тепер же злої тії долі,

Як Бога, ждати довелось.

І жду її, і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі воду утопить.

Холодне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

Біограф.  Після завершення експедиції Шевченко  працював над своїми ескізами, які виконав під час степових походів та подорожей Аральським морем. Керівник експедиції О.М. Бутаков подав рапорт начальству про полегшення умов перебування Тараса Шевченка, але Петербург відмовив. Але поета підстерігало нове лихо, яке постало зовсім несподівано. Шевченко помітив , що один прапорщик залицявся до дружини  К. Герна, який був його другом. Уступаючись за честь свого приятеля, він викрив ці потайні побачення і разом з ним ганебно осоромили прапорщика.  Той в свою чергу подав донос на Шевченка командирові Оренбурзького корпусу про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній квартирі і малює, тобто не виконує монаршої волі.

Біограф. Майже півроку поневірявся поет у тюрмах, на допитах. Із Петербургу прийшов вирок – відправити Шевченка в найбільш пустельні закутки, позбавити зв’язків із світом, заборона малювати й писати під суворим наглядом. Так Шевченко опинився в Новопетровському укріпленні, на північно-східному березі Каспійського моря. Тут поет провів довгих сім років.

Географ.  Півострів Мангишлак – найбільш західний виступ східного берега Каспійського моря (показує на карті), зараз належить Казахстану. З півночі він омивається Мангишлацькою затокою, з півдня – Казахською. Місцевість здебільшого рівнинна з невисокими хребтами на півночі. Постійних рік на Мангишлацькому півострові немає, рослинність пустинна – полин, солянки. Зараз Новопетровське укріплення називається Фортом Шевченка. За легендою, саме тут Шевченко посадив гілочку, з якої розрісся цілий вербовий гай.

Мистецтвознавець.  В середині травня 1851 р. до Новопетровська прибула геологічна експедиція на чолі з гірничим інженером штабс-капітаном О. Антиповим, в завдання якої входило виявити поклади кам’яного вугляр на Мангишлацькому півострові. Невдовзі Шевченко приєднався до цієї експедиції як художник. Просуваючись шляхом між хребтами гір Кара-Тау і Ак-Тау, він малює здебільшого найвиразніші краєвиди.

(демонструє картини Шевченка: «Акмиш-Тау». 1851 р., «Чиркала-Тау» 1851-1857 рр.. «Гострий берег острова Миколи» тощо )                                                         

Шевченко.  «Тепер сиджу в Новопетровському укріпленні та чекаю, що далі буде. Тут справжня пустеля! Пісок та камінь; хоч би травичка, хоча б одне деревце – нічого нема. Навіть гори порядної не побачиш – просто казна-що. Дивишся, дивишся, та такий сум тебе візьме – просто хоч давись; так і удавитись нічим».

Мистецтвознавець. Сповнений творчої наснаги , митець жадібно використовував кожну нагоду малювати під час експедиції. Протягом короткого часу він створив серію акварелей, пейзажів, портретів, сепій. До цього періоду відноситься серія малюнків «Притча про блудного сина». Шевченко задумував створити серію із 12 малюнків, але встиг закінчити лише 8. Циклом цих творів митець немов підсумовує свою художню діяльність на засланні.

Мистецтвознавець.  Перебуваючи на засланні Шевченко дуже часто малював місцевих мешканців – казахів. Якраз в ті роки на півострові Мангишлак була велика посуха, яка призвела до смерті місцевих кочівників. Їхні діти часто зграями ходили навколо укріплення і просили милостиню. Шевченко присвятив казахським дітям картину «Байгуші». Казахський народ назвав нашого поета Акин-Тарази – поетом Справедливим.

ІV Підсумок уроку.

1. Слово вчителя.

 сь ми й перегорнули ще одну сторінку біографії великого Шевченка. Він належить до тих людей-світочів, що в пошані людства знаходять своє безсмертя.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте на зло клятій долі —

Наш Шевченко завжди був крилатим,

Наш Шевченко завжди був на волі.

Не малюйте поета в печалі,

Бо він — світоч і гордість народу,

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він в хвилини негоди.

А тепер наш Тарас в кожній хаті

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата,

 Дати ж смерті в Шевченка немає.

— Діти, чи ж справдилися ваші очікування? Що нового ви сьогодні дізнались? (Метод «Мікрофон»

V. Домашнє завдання.

Зробити письмовий ідейно-художній аналіз однієї з поезій Т.Шевченка періоду заслання.