Урок. (За творами О.Генрі "Останній листок" та Ф.Платонова "Юшка")

 

 Урок без назви

(Назву уроку мають дати учні).  (Учні  додатково прочитали твір

А. Платонова «Юшка»)

       Слово вчителя

 О.Генрі у творі  «Ніч прорахунків»  писав: «Одна з найвеличніших книг світу – це щоденне життя, яке нас оточує…»  Дійсно, життя – нелегка річ. 

Я сьогодні пропоную на уроці подумати та висловити свої міркування щодо наступних складних питань:

• Чого ми прагнемо і очікуємо від життя?
• Чого не вистачає у світі, щоб люди почували себе щасливими?  
• Яке призначення людини?

     Що ж , пропоную відповісти на перші два запитання.                           

• Аналіз виконаної учнями роботи.
• Перегляд  мультфільму «Дівчинка із сірниками».
• Бесіда. Чому загинула дівчинка? ( Біля неї не виявилося людей, які б могли пожаліти, допомогти, не вміли вони співчувати, любити)

Слово вчителя.

• А чи  можна сказати, що Джонсі, героїні твору О.Генрі «Останній листок» пощастило? Чому?

     «Люди схожі на вікна. Вони виблискують і сяють, коли світить сонце. Однак, коли настає темрява, їхня справжня краса відкривається завдяки світлу, що йде з середини» (стаття Ніни Данусенко та Катерини Чорної)

Чому сяйво душі людини можна побачити лише в темряві? Відповідь на запитання дайте після ознайомлення із однією життєвою історією.

 

Виразне читання вчителем притчі «Уламки доброти».

   Сім’я проводила вихідний день на пляжі. Діти бавилися на березі. Та ось з’явилася маленька стара жінка в старому брудному одязі. Вона щось бурмотіла, підбирала з піску якісь речі та теж клала їх до сумки. Батьки покликали дітей і наказали їм перебувати подалі від жінки. Коли вона проходила поблизу сім’ї, то посміхнулася усім, та ніхто не відповів на привітання. А згодом вони дізналися, що багато років ця бабуся збирає на піску уламки скла, щоб діти не поранили ноги.

Тому важливо вчитися бачити не тільки очима, а ще й серцем. Відкрийте свої серця до сприйняття історій про справжніх людей, які готові до самопожертви заради ближнього.

 

• Перегляд буктрейлеру О.Генрі.

Що ви можете розповісти  про Бермана? Заповніть анкету.

• Ім’я героя    Берман
• Вік «перевалило за шістдесят»
• Рід занять – художник –невдаха(«Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи».»В кутку стояв мольберт з підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перих штрихів шедевра».
• Зовнішній вигляд «борода в нього, як у скульптури Мікеладжело «Мойсей», кільцями спускалися з його голови сатира на тіло карлика»
• Очі – Берман з «червоними очима, які помітно сльозилися…»
• Одяг- стара синя сорочка
• Характер – різкий  («галасливо виявив свою зневагу, знущаючись із таких ідіотських вигадок»; «Що,- кричав він з жахливим німецьким акцентом,- хіба є ще такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща?»; «…не хочу позувати для вашого клятого йолопа відлюдька!»; лагідний, жалісний, чуйний «Ах, маленька бідолашна міс Джонсі!»; суперечливий: «Хто каже, що я не хочу позувати?»
• Мрія – намалювати шедевр
• Що здійснив? Намалював листок плюща, який змінив ставлення Джонсі до життя, врятував її.

 

                                   Гронування

 

                   

 

 

•  Висновок (Як блискавка у темряві робить видимими певні речі, так і письменник висвітлив найважливішу рису Бермана – людяність, здатність думати про інших. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності)

                               

Пітер Пауль Рубенс «Сатири»

Сати́ри (грец. Σάτυροι) — у давньогрецькій міфології — лісові й гірські божества нижчого рангу, які уособлювали первісну, грубу силу природи, що знаходить вияв у тваринних атрибутах їхнього зовнішнього вигляду; демони родючості, постійні супутники Діоніса.

За Гесіодом, вони мають спільне походження з гірськими німфами й куретами. Стародавні вірили, що існують старші і молодші сатири. Торс і голова в них людські, вони відзначаються міцною будовою, мають тупий ніс, гострі цапині вуха, щетинисту шерсть і невеликий козячий або кінський хвіст. У деяких з них є на голові роги, як у Пана. Сатири населяють ліси й гори, люблять полювання, танці, музику, вино, жінок.

1515-1516. Мікеланджело Буонарроті. Церква Сан            Пьєтро ін Вінколі, Рим.

О.Генрі невипадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40  років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати  безсмертну картину.

Ризикуючи життям, Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк  привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які допоможуть людині врятуватися від гріха, а  художник намалював свій    шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим    врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і    останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в  грудях художника – невдахи .

Слово вчителя: «Берман намалював не просто  листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», - читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення  на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.

 

• Якого значення в творі набуває слово «шедевр»? ( не тільки витвір мистецтва, а й взірцевий вчинок)

 

• Дайте оцінку вчинку Бермана за технологією « Обери позицію»:

 

Берман – герой            Берман –                          Берману нічого

                                       звичайна                           втрачати

                                        людина

 

 

 

 

 

Якою  фразою ви завершили б перший етап уроку? (Оберіть із додатків)

• «Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу, і це можливо» (О.Генрі).
• Перлина любить ховатися в непоказній оболонці (японське прислів’я).
• Голос краси звучить тихо: його вловлюють лише найчутливіші   

вуха.(Ф.Ніцше).

• У маленькому тілі часто таїться велика душа (англійська приказка).

 

Слово вчителя

Стара мудрість говорить: «Не плачте за померлим – плачте за тим, хто втратив душу та совість». (В.Распутін)

Саме цими словами я пропоную перейти до розгляду не менш цікавого, непростого образу – образу Юшки з однойменного твору А.Платонова.

• Спираючись на текст, згадайте, хто такий Юшка?( Він працював у кузні підручним у головного коваля)
• Як автор зображує його на початку оповідання? («Глаза его были белые, как у слепца, в них всегда стояла влага, как неостывающие слезы» )
• Скільки працює герой?
• Чому діти дивувались йому? (Прочитати: «А малые дети и даже те… они видели, что он твердый и живой». Він не відповідав на образи)
• Чому діти хотіли, щоб він відізвався злом? (Тоді вони переконаються, що він живий)
• Чи люблять його оточуючи? Чому? (Він не такий, як всі, у нього нема злості, люті. Вважали його непотрібним)
• А як думав Юшка?
• Що відповідає він Даші, коли вона каже, що краще б він помер?

 («Мене батько-мати народили, це їх воля,..мені не можна помирати «Мене, Даша, народ любить»)

• Чому і коли перший раз у житті розсердився Юшка?

Стратегія 6 капелюхів

(«… а по надобности мы все равны»)

• Чи стало людям краще, коли Юшка помер?
• Чому?
•  Що про нього дізналися мешканці?

Продовжить речення :

• Юшка – це незлобна та зайва людина.
• Діти та дорослі дорікали йому за нерозділену дурість.
• Мешканці не розуміли, навіщо він землю топче, боже опудало.
• Юшка – юрод негідний.
• «Помер»,- зітхнув столяр… Забракували тебе люди.
• Дівчина припала до землі, в якій лежав мертвий Юшка, людина, яка годувала її з дитинства, яка ніколи не їла цукру, щоб вона його їла.

Слово вчителя

Блаженний - всякий, хто бачить Бога на небесах. У християнстві блаженні йдуть поруч зі святими. Їх ще називають юродивими.

Юродство - навмисне намагання здаватися дурним, божевільним. Цілями уявного шаленства оголошуються викриття зовнішніх мирських цінностей, приховування власних чеснот і навлечення  на себе зневаги й образ.

 

 

Заповніть анкету

• Ім’я героя    Йохим  Дмитрійович              
• Вік - сорок років
• Рід занять – підручний помічник головного коваля
• Зовнішній вигляд - « В руках мало сили», малий на зріст, худий, зморщене обличчя, на якому росле поодинці рідке сіде волосся. «…летом он ходил в штанах и в блузе, черных и закопченных от работы, прожженных искрами насквозь, так что в нескольких местах видно было его белое тело, и босой, зимою же он надевал поверх блузы еще полу шубок, доставшийся от  умершего  отца , а ноги обувал в валенки.., всю жизнь одну и ту же пару».                            
• Очі – «погано бачив очима», «глаза же у него были белые, как у слепца, и в них всегда стояла влага…»
• Характер – лагідний, беззахисний. щирий
• Мрія – дати освіту дівчинці
• Що здійснив? Вона вивчилась, стала лікарем, допомагає людям.
• Висновок. Юшка сліпий, проте він бачить серцем, а мешканці, за словами героя, його «без розуміння люблять», просто у «них серце сліпе». Ця проста, неосвічена людина відкрила  таємницю: для чого живе людина. Він філософ, який знає, що він « жити батьками постав- лений, я по закону народився, я теж всьому світу потрібен». 

 

Якою б фразою ви завершили другий етап уроку? (Оберіть із додатків)

• Великі душі переносять страждання мовчки.

( Ф. Шиллер).

• Не будьте байдужими, бо байдужість смертельна для душі людини.                 (М.Горький)
• Нема величі там, де нема простоти, добра та правди. (Л.М.Толстой)              

Слово вчителя

Дозвольте запропонувати вам послухати притчу.

 

• Що ти шукаєш, Діоген, вдень з ліхтарем? – питали його афіняни.
• Я шукаю людину,-  відповідав він.
• Кого саме? Мене? Його?
• Шукаю людину,- повторював мудрець, вдивляючись у обличчя своїх співгромадян, і продовжував свій шлях по міській площі.

Що мав на увазі Діоген?Який зміст він вкладає у слово «людина»?

Чи відповідають цій характеристиці герої творів Генрі та Платонова ?

Заключне слово вчителя.

Читання листа Чарлі Чапліна своїй дочці.

Прослухайте цей лист та поміркуйте, чому навчили вас ваші батьки, чому б ви прагнули навчити своїх дітей.

(Читання відбувається на фоні буктрейлера)

 

Джеральдіна Чаплін

                                                                                                            

«Девочка моя!

Сейчас ночь. Рождественская ночь. Все вооруженные воины моей маленькой крепости уснули. Спят твой брат, твоя сестра. Даже твоя мать уже спит. Я чуть не разбудил уснувших птенцов, добираясь до этой полуосвещенной комнаты. Как далеко ты от меня! Но пусть я ослепну, если твой образ не стоит всегда перед моими глазами. Твой портрет — здесь на столе, и здесь, возле моего сердца. А где ты? Там, в сказочном Париже, танцуешь на величественной театральной сцене на Елисейских полях. Я хорошо знаю это, и все же мне кажется, что в ночной тишине я слышу твои шаги, вижу твои глаза, которые блестят, словно звезды на зимнем небе.

Я слышу, что ты исполняешь в этом праздничном и светлом спектакле роль персидской красавицы, плененной татарским ханом. Будь красавицей и танцуй! Будь звездой и сияй! Но если восторги и благодарность публики тебя опьянят, если аромат преподнесенных цветов закружит тебе голову, то сядь в уголочек и прочитай мое письмо, прислушайся к голосу своего сердца. Я твой отец, Джеральдина! Я Чарли, Чарли Чаплин! Знаешь ли ты, сколько ночей я просиживал у твоей кроватки, когда ты была совсем малышкой, рассказывая тебе сказки о спящей красавице, о недремлющем драконе? А когда сон смежал мои старческие глаза, я насмехался над ним и говорил: «Уходи! Мой сон — это мечты моей дочки!»

Я видел твои мечты, Джеральдина, видел твое будущее, твой сегодняшний день. Я видел девушку, танцующую на сцене, фею, скользящую по небу. Слышал, как публике говорили: «Видите эту девушку? Она дочь старого шута. Помните, его звали Чарли?» Да, я Чарли! Я старый шут! Сегодня твой черед. Танцуй! Я танцевал в широких рваных штанах, а ты танцуешь в шелковом наряде принцессы. Эти танцы и гром аплодисментов порой будут возносить тебя на небеса. Лети! Лети туда! Но спускайся и на землю! Ты должна видеть жизнь людей, жизнь тех уличных танцовщиков, которые пляшут, дрожа от холода и голода. Я был таким, как они, Джеральдина. В те ночи, в те волшебные ночи, когда ты засыпала, убаюканная моими сказками, я бодрствовал.

Я смотрел на твое личико, слушал удары твоего сердечка и спрашивал себя: «Чарли, неужели этот котенок когда-нибудь узнает тебя?» Ты не знаешь меня, Джеральдина. Множество сказок рассказывал я тебе в те далекие ночи, но свою сказку — никогда. А она тоже интересна. Это сказка про голодного шута, который пел и танцевал в бедных кварталах Лондона, а потом собирал милостыню. Вот она, моя сказка! Я познал, что такое голод, что такое не иметь крыши над головой. Больше того, я испытал унизительную боль скитальца-шута, в груди которого бушевал целый океан гордости, и эту гордость больно ранили бросаемые монеты. И все же я жив, так что оставим это.

Лучше поговорим о тебе. После твоего имени — Джеральдина — следует моя фамилия — Чаплин. С этой фамилией более сорока лет я смешил людей на земле. Но плакал я больше, нежели они смеялись. Джеральдина, в мире, в котором ты живешь, существуют не одни только танцы и музыка! В полночь, когда ты выходишь из огромного зала, ты можешь забыть богатых поклонников, но не забывай спросить у шофера такси, который повезет тебя домой, о его жене. И если она беременна, если у них нет денег на пеленки для будущего ребенка, положи деньги ему в карман. Я распорядился, чтобы в банке оплачивали эти твои расходы. Но всем другим плати строго по счету. Время от времени езди в метро или на автобусе, ходи пешком и осматривай город.

Приглядывайся к людям! Смотри на вдов и сирот! И хотя бы один раз в день говори себе: «Я такая же, как они». Да, ты одна из них, девочка! Более того. Искусство, прежде чем дать человеку крылья, чтобы он мог взлететь ввысь, обычно ломает ему ноги. И если наступит день, когда ты почувствуешь себя выше публики, сразу же бросай сцену. На первом же такси поезжай в окрестности Парижа. Я знаю их очень хорошо! Там ты увидишь много танцовщиц вроде тебя, даже красивее, грациознее, с большей гордостью. Ослепительного света прожекторов твоего театра там не будет и в помине. Прожектор для них — Луна.

Вглядись хорошенько, вглядись! Не танцуют ли они лучше тебя? Признайся, моя девочка! Всегда найдется такой, кто танцует лучше тебя, кто играет лучше тебя! И помни: в семье Чарли не было такого грубияна, который обругал бы извозчика или надсмеялся над нищим, сидящим на берегу Сены. Я умру, но ты будешь жить. Я хочу, чтобы ты никогда не знала бедности. С этим письмом посылаю тебе чековую книжку, чтобы ты могла тратить сколько пожелаешь. Но когда истратишь два франка, не забудь напомнить себе, что третья монета — не твоя. Она должна принадлежать незнакомому человеку, который в ней нуждается. А такого ты легко сможешь найти. Стоит только захотеть увидеть этих незнакомых бедняков, и ты встретишь их повсюду. Я говорю с тобой о деньгах, ибо познал их дьявольскую силу. Я немало провел времени в цирке. И всегда очень волновался за канатоходцев.

Но должен сказать тебе, что люди чаще падают на твердой земле, чем канатоходцы с ненадежного каната. Может быть, в один из званых вечеров тебя ослепит блеск какого-нибудь бриллианта. В этот же момент он станет для тебя опасным канатом, и падение для тебя неминуемо. Может быть, в один прекрасный день тебя пленит прекрасное лицо какого-нибудь принца. В этот же день ты станешь неопытным канатоходцем, а неопытные падают всегда. Не продавай своего сердца за золото и драгоценности. Знай, что самый огромный бриллиант — это солнце. К счастью, оно сверкает для всех. А когда придет время, и ты полюбишь, то люби этого человека всем сердцем. Я сказал твоей матери, чтобы она написала тебе об этом. Она понимает в любви больше меня, и ей лучше самой поговорить с тобой об этом. Работа у тебя трудная, я это знаю.

Твое тело прикрыто лишь куском шелка. Ради искусства можно появиться на сцене и обнаженным, но вернуться оттуда надо не только одетым, но и более чистым. Я стар, и может быть, мои слова звучат смешно. Но, по-моему, твое обнаженное тело должно принадлежать тому, кто полюбит твою обнаженную душу. Не страшно, если твое мнение по этому вопросу десятилетней давности, то есть принадлежит уходящему времени. Не бойся, эти десять лет не состарят тебя. Но как бы то ни было, я хочу, чтобы ты была последним человеком из тех, кто станет подданным острова голых. Я знаю, что отцы и дети ведут между собой вечный поединок. Воюй со мной, с моими мыслями, моя девочка! Я не люблю покорных детей. И пока из моих глаз не потекли слезы на это письмо, я хочу верить, что сегодняшняя рождественская ночь — ночь чудес.

Мне хочется, чтобы произошло чудо, и ты действительно все поняла, что я хотел тебе сказать. Чарли уже постарел, Джеральдина. Рано или поздно вместо белого платья для сцены тебе придется надеть траур, чтобы прийти к моей могиле. Сейчас я не хочу расстраивать тебя. Только время от времени всматривайся в зеркало — там ты увидишь мои черты. В твоих жилах течет моя кровь. Даже тогда, когда кровь в моих жилах остынет, я хочу, чтобы ты не забыла своего отца Чарли. Я не был ангелом, но всегда стремился быть человеком. Постарайся и ты.

Целую тебя, Джеральдина. Твой Чарли. Декабрь 1965 г."

Рефлексія

Яку б назву ви б запропонували для нашого уроку?