Урок “Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ і на межі ХІХ-ХХ ст.”

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ЕНЕРГОБУДІВНИЙ ТЕХНІКУМ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

відкритого лекційного заняття

за темою “Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ і на межі ХІХ-ХХ ст.”

з предмету “Світова література”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2014

Методична розробка лекційного заняття з предмету “Світова література”

 

 

 

 

Підготувала: Лагодіч Є.М., викладач другої кваліфікаційної категорії, викладач

                       Слов’янського енергобудівного технікуму

 

 

 

 

У методичній розробці викладено методику проведення лекційного заняття

зі світової літератури з використанням інноваційних методів на основі особистісно орієнтованого підходу

 

 

Для викладачів світової літератури ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

 

 

Рецензенти:   1. Гаркава Н.А., методист Слов’янського енергобудівного

   технікуму. 

 

 

 

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних дисциплін

(протокол №     від                        20      )

Лекційне заняття зі світової літератури

за темою “Загальна характеристика розвитку культури і літератури в кінці ХІХ і на межі ХІХ-ХХ ст.”

 

1. Вступ…………………………………………………………………………… 4 - 5

2. Зміст. Обґрунтування теми……………………………………………………….. 6

3. Організаційно-методичні вказівки з теми……………………………………..7 - 9

3.1. Методична, дидактична (навчальна, розвивальна), виховна мета…………10

4. Схема (план заняття), зміст і хід заняття………………………………..….. 11 - 13

5. Розгорнутий план-конспект лекційного заняття………………………...… 14 – 21

5.1. Організаційна частина

5.2. Мотивація навчальної діяльності

5.3. Актуалізація опорних знань

5.4 Вивчення нового матеріалу

5.4. Закріплення знань, умінь і навичок

5.5. Підсумок заняття

5.6. Домашнє завдання

6. Висновки щодо проведення лекційного заняття…………………………….22

7. Додаток №1 (Доповідь 1. Промисловий розвиток)…………………………23 - 38

    Додаток №2 (Доповідь 2. Мода ХІХ ст.)………………………………….....39 - 42

8.Висновки………………………………………………………………………..33 - 34

9. Література………………………………………………………………………..35

Вступ

 

Реформування вищої школи й ті вимоги, що ставляться до випускників ВНЗ, повинні докорінно змінити навчальні методики вищої школи. Сучасний соціальний і економічний розвиток країни потребує кваліфікованих, ініціативних, креативних спеціалістів, які  мають ґрунтовну теоретичну й практичну підготовку з фаху, прагнуть до неперервної самоосвіти,  здатні самостійно приймати рішення, пов'язані з професійною діяльністю. У Законі України «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті наголошується на необхідності підвищення професійного та загальнокультурного рівня випускників. Згідно із загальними тенденціями освітнього процесу (гуманізація, демократизація, диференціація, спеціалізація, безперервність тощо) особистісне спрямування людського потенціалу набуває важливого значення Це потребує від викладача активних пошуків нових педагогічних технологій професійної підготовки майбутнього спеціаліста, зорієнтованих на розвиток його самостійності та пізнавальної активності. Реалізація цього завдання в умовах професійної школи має здійснюватись на основі нової, орієнтованої на розвиток особистості, гуманної парадигми підготовки молоді. Сьогодні вже неможливо викладати дисципліни традиційно, коли у центрі навчального процесу знаходиться викладач, а студенти мовчки сприймають матеріал, слухають пояснення на лекціях або звітують на семінарських і практичних заняттях, виконують контрольні завдання, складають заліки, іспити, одержують оцінки за ті знання і навики, які набули у процесі навчання.  Освіта сьогодення повинна стати переходом від авторитарної педагогіки до гуманістичного розвитку особистості, від накопичення знань - до вміння оперувати знаннями, від "одноразовості"  - до безперервності, від поточної організації навчання - до індивідуальної. З метою формування особистості студента в навчальному процесі сучасна дидактика рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в суб’єктів учіння мотивації, майбутньої професійної діяльності та змістовних життєвих настанов, високого рівня активності й емоційної заангажованості в навчально-пізнавальної діяльності, створенню умов для активного самостійного набуття студентами загальнонаукових  та  професійних знань, навичок та вмінь. Викладачі гуманітарних дисциплін відчувають потребу у впровадженні таких методик, які б допомогли реалізації особистісного підходу до студента. Особистісно орієнтований підхід покликаний допомогти студентам  максимально виявити свої можливості, сформулювати мотивацію до навчання,  підготувати до реалій сучасного життя. Саме такий підхід є одним із найважливіших принципів організації навчально-виховної роботи.

2. Зміст. Обґрунтування теми

 

При вивченні світової літератури у ВНЗ 1-2 рівня акредитації особливе місце посідають вступні теми, які характеризують різні періоди розвитку літературного процесу, особливості культурного життя народу, історичні події, що зумовили появу певних мистецьких течій і напрямків, і готують до сприйняття видатних творів національних літератур. Тому для методичної розробки обрана тема: «Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ та на межі ХІХ-ХХст.».

У навчальній програмі зазначено, на що слід звернути увагу при вивченні теми.

Естетичні та художні пошуки, течії, напрями в європейській літературі XIXст.: нові грані романтично-поетичного світу в творчості “пізніх” романтиків (Ш.Бодлера, В.Вітмена, Ф.Тютчева), принципи “чистого мистецтва” у поезії (група “Парнас”, творчість А.Фета). Поняття про декаданс. Творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі.

Поетична група “Парнас” - помітне явище у французькій і всесвітній поезії. Художні досягнення “парнасців” ( Т.Готьє, Ш. Леконт де Ліль, Ж.М. де Ередіа, А.Сюллі-Прюдом та ін.): відхід від суб'єктивних емоцій романтичної поезії, звернення до внутрішнього світу. Поетична досконалість їхніх віршів.

Символізм як літературний напрям останньої третини XIX – початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів. Настрій розчарування - філософія декадансу. Поняття про символ як основний засіб поетичного самовираження, його потрактування французькими символістами: спонтанність виникнення, непроясненість і багатозначність, “підказування” смислів і простір для відгадування. Колір, світло й звук у поезії. Сугéстія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Відмова від інформаційно-розповідної функції поетичної мови.

Вилив французьких символістів на подальший розвиток світової поезії.

3. Організаційно-методичні вказівки з теми

 

Навчальну програму побудовано за трьома основними лініями Державного стандарту: аксіологічною, літературознавчою і культурологічною, що відбилося у доборі матеріалу. Курс презентує найхарактерніші явища літературного процесу ХІХ-ХХ століть. Вивчення курсу здійснюється за історико-хронологічним принципом розвитку літературного процесу. Тому програма подає систематичний курс як послідовний ланцюг оглядових тем і текстуальне вивчення програмних творів, що розподілені на історико-літературні блоки, що складають п’ять змістових розділів (модулів), а саме:

І.  Соціально-психологічна проза ХІХ століття.

ІІ. Література другої половини ХІХ та на межі ХІХ-ХХ століть.

ІІІ.Література першої половини ХХ століття.

ІV.Література другої половини ХХ століття.

V. Постмодерністська проза останніх десятиліть ХХ століття. Література на межі ХХ-ХХІ століть.

Вивчення кожного історико-літературного блоку починається з оглядової лекції. Вступні теми, які характеризують різні періоди розвитку літературного процесу, особливості культурного життя народу, історичні події, що зумовили появу певних мистецьких течій і напрямків, і готують до сприйняття видатних творів національних літератур. Тому для методичної розробки обрана тема: «Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ та на межі ХІХ-ХХст.».

Вивчення зарубіжної літератури має здійснюватись на основі поєднання особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного та компетентнісного підходів.

Метою вивчення курсу зарубіжної літератури у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової середньої освіти, є формування широкої читацької компетенції у студентів, яка базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого характеру, соціальних навичках, світоглядних переконаннях тощо.

Важливе завдання курсу літератури - ознайомлення студентів з дійсністю, минулим і сучасним життям всього людства, вироблення уміння, керуючись принципом історизму, сприймати життєві факти і події, зображені в літературному творі, давати їм правильну, обґрунтовану оцінку з позиції загальнолюдських морально-етичних цінностей.

Програмою із зарубіжної літератури передбачено активне використання сучасних педагогічних технологій (комп’ютеризоване навчання, інтерактивні види і форми роботи), які формуватимуть пізнавальну самостійність студентської молоді та сприятимуть розвитку їхньої читацької культури, а також використання мультимедійних технологій.

Домінуючою формою навчання рекомендовано діалог, який відбувається на всіх етапах навчальної діяльності, внаслідок чого йде розвиток логічного зв'язного мовлення, вміння обґрунтовувати свою думку. Необхідно також  залучати студентів до ведення науково-дослідної та пошукової роботи, що активізуватиме їх розумову діяльність, готуватиме до самостійної роботи і вирішення нестандартних завдань.

Визначення виду заняття – лекційне.

Визначення типу заняття – вивчення нового матеріалу.

Лекція має велике значення у навчанні учнів. Це один з найекономічніших засобів передачі інформації: за короткий час можна охопити великий за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, зробити деякі висновки. Але при всіх своїх позитивних якостях лекція ускладнює зворотній звязок викладача та студетнів, індивідуальну роботу. Лекція мало ефективна у плані формування у студентів необхідних навичок. Ще Дистервег підкреслював, що мистецтво навчання потребує не лише вміння повідомляти, але й пробуджувати думку учнів. Навчання за своєю природою - творчий процес, а творча діяльність потребує напружених духовних сил. Не можна не погодитись із Дистервегом, що "розвиток та освіта нікому не можуть бути даними або повідомленими. Кожний повинен досягнути цього своєю власною діяльністю. Те, що людина не набула шляхом своєї самостійності - не її."

Для забезпечення ефективності навчання необхідно поєднувати репродуктивну та пошукову діяльність. Викладач повинен не тільки дати студентам певну суму знань, а й навчити їх мислити, стимулювати роботу думки, потребу в самостійному набутті знань, досліджувати літературні факти та явища.

Для всебічного розкриття теми заняття і досягнення мети, керуючись до порадами Міністерства освіти і науки України були обрані методи та прийоми проведення заняття.

Методи та прийоми:

1. На етапі мотивації навчальної діяльності вступне слово викладача було доповнене мультимедійною презентацією 1 «Прогулянка по Петербургу».

2. Актуалізація опорних знань. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

3. Вивчення нового матеріалу. Лекція з елементами бесіди. Мультімедійні презентації. Доповіді студентів.

4.Закріплення набутих знань. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Підготовка до заняття здійснювалася наступним чином:

1) Визначення змісту та відбір матеріалу запланованого, на заняття, з урахуванням його специфіки та складності.

2) Уточнення теми заняття, чітке визначення навчальної, виховної та розвиваючої мети заняття і шляхів її реалізації.

3) Визначення форми та методу проведення заняття, типу та його структури з розподілом часу.

4) Уточнення завдань для вправ, графічних і самостійних робіт, а також контрольних запитань.

5) Складання плану заняття та конспекту викладання матеріалу.

6) Підготовка матеріально-технічної бази, ТЗН, наочних посібників.

3.1. Методична, дидактична (навчальна, розвивальна), виховна мета

 

Для успішного проведення заняття за обраною темою, для кращого засвоєння студентами матеріалу важливим є правильно обрати мету, форму і методи.

Методичною метою даного заняття є втілення нових педагогічних технологій у навчальний процес (це інтерактивні технології на основі особистісно орієнтованого підходу).

Дидактична мета - схарактеризувати розвиток культури та літератури другої половини ХІХ ст. та на межі ХІХ-ХХ ст., показати стильове розмаїття літератури. Велике значення приділяється розвивальній меті заняття - розвивати навички систематизації та узагальнення матеріалу, використання міжпредметних зв’язків, уміння складати конспекти лекцій.

Використання наочного матеріалу, мультимедійних презентацій допомагає студентам краще засвоювати матеріал, усвідомлювати актуальність обраної теми.

Особливе значення надається виховній меті заняття - виховувати інтерес до світової літератури, любов до книги та мистецтва взагалі.

4. Схема  (план заняття)

Дата 30.10.14 рік                                          Група 0103-1-14 “Електропостачання”

 

Тема заняття: “Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ і на межі ХІХ-ХХ ст.”

Цілі заняття

Методична:

                    Втілення нових педагогічних технологій у навчальний процес (інтерактивні технології на основі особистісно орієнтованого підходу).

Дидактична:

Схарактеризувати розвиток культури та літератури другої половини ХІХ ст. та на межі ХІХ-ХХ ст., показати стильове розмаїття літератури.

Розвиваюча:

Розвивати навички систематизації та узагальнення матеріалу, використання міжпредметних зв’язків, уміння складати конспекти лекцій.

Виховна:

Виховувати інтерес до світової літератури, любов до книги та мистецтва взагалі.

 

Вид заняття:   лекційне

 

Тип заняття:   вивчення нового матеріалу

 

Методи і форми проведення заняття:  лекція з елементами бесіди, доповіді студентів, мультімедійні презентації, «Мікрофон».

 

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі:  українська мова, всесвітня історія, музичне мистецтво, теорія літератури, філософія.

Забезпечувані: Українська література, культурологія, літературна критика, теорія літератури.

 

Технічні засоби навчання:  мультимедійний проектор, комп’ютер.

 

Методичне забезпечення:  мультимедійні презентації «Прогулянка по Петербургу», «Наука ХІХ ст.», «Європа кінця ХІХ ст.», «Журнал мод».

Зміст і хід заняття

 

1. Організаційна частина

Привітання, відмітка в журналі відсутніх. Перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання.

2. Мотивація навчальної діяльності

2.1. Очікувані результати.

2.2. Слово викладача.

2.3. Повідомлення теми і мети заняття.

       Запис теми у зошити.

2.4. Презентація 1 «Прогулянка по Петербургу».

3. Актуалізація опорних знань

3.1. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

4. Коментар відповідей студентів.

5. Вивчення нового матеріалу.

5.1. Лекція з елементами бесіди.

5.2. Доповідь студента «Промисловий переворот. Наука».

5.3. Презентація 2 студента «Розвиток науки».

5.4. Презентація 3 «Європа кінця ХІХ ст.»

5.5. Доповідь студента «Мода ХІХ ст.»

5.6. Презентація 3. «Журнал мод».

5.7. Лекція.

6. Закріплення знань, умінь та навичок

6.1. Вправа «Мікрофон».

7. Підсумок заняття

7.1. Оцінювання знань, коментування оцінок.

8. Домашнє завдання

5. Розгорнутий план-конспект лекційного заняття

“Загальна характеристика розвитку культури і літератури кінця ХІХ та на межі ХІХ-ХХст.”

 

Література є вираженням суспільства, так само як слово є вираженням людини.

Анрі Бондриралар

5.1. Організаційна частина

(Привітання, перевірка присутніх, готовність до заняття).

Викладач: Доброго дня всім! Сідайте.

Студенти: відповідають і сідають за парти.

Викладач: запитує чергового студента про відсутніх і відмічає у журналі.

5.2. Мотивація навчальної діяльності

5.2.1. Очікувані результати

Після заняття студенти зможуть:

- закріпити поняття “літературний процес”;

- поглибити свої знання про суспільно-політичну ситуацію в світі в кінці ХІХ і на межі ХІХ-ХХ ст.;

- з’ясувати стан розвитку науки в кінці ХІХ та на межі ХІХ-ХХ ст.;

- охарактеризувати особливості життя і побуту людей у цей історичний період;

- дослідити своєрідність розвитку мистецтва;

- сформувати поняття про особливості літератури кінця ХІХ та на межі ХІХ-ХХст.;

- застосовувати отримані знання на практиці;

- систематизувати, встановлювати зв'язки раніше вивченого з новим.

5.2.2. Слово викладача

Щоб з’ясувати своєрідність і самобутність розвитку літератури в кінці ХІХ та на межі ХІХ-ХХ ст. ми повинні зрозуміти, що відбувалось в цей час в світі, чим жили, як виглядали, що відчували наші далекі предки. Для цього я пропоную вам пересісти в уявну машину часу, пристебнути ремені безпеки і вирушити в подорож у Європу кінця ХІХ ст.

5.2.3. Презентація 1. «Прогулянка по Петербургу».

5.3. Актуалізація опорних знань.

5.3.1. Інтерактивна вправа “Мозковий штурм”, бесіда:

1.              Яку подію ми вважаємо точкою відрахунку літератури нового часу?
2.              Як змінився світ в кінці ХІХ ст.?

5.4. Вивчення нового матеріалу.

5.4.1. Лекція з елементами бесіди.

Прискорення історичного процесу приводить у XIX ст. до нового якісного стрибка в порівнянні з початковим періодом Нового часу. Європа пересіла з кінного диліжанса в “Східний експрес”, з парусника на пароплав і на кінець сторіччя підійшла до того, щоб літати в повітрі і плавати під водою. Телеграф зв'язав європейські країни і США з найвіддаленішими куточками планети. Наука проникла углиб речовини і в таємницю еволюції живої матерії. То був вік науково-технічного перевороту і бурхливих соціальних потрясінь, але разом з тим – найбільших  гуманістичних і естетичних завоювань та утопічних помилок розуму.

Мінявся сам вигляд світу. Величні собори, розкішні палацові резиденції, більш скромні “дворянські гнізда”, невеликі поселення ремісників перетворилися в прекрасні, але все ж пам'ятники феодальної епохи, що назавжди пішла в минуле. Носіями нового стали великі промислові міста з їх заводами і фабриками, залізничними вокзалами і лініями метро, особняками багатіїв і нетрищами, доходними будинками і будиночками бідняків, публічними бібліотеками, музеями і комерційними видовищними закладами – театрами, танцзалами, концертними естрадами.

Рівень досягнень і їх роль в сучасній системі цінностей відображає вже той факт, що при характеристиці XIX ст. часто використовують термін “класичний”: це вік класичного капіталізму (вільної конкуренції), класичної філософії, класичного природознавства, класичної літератури і музики...

Хронологічні межі культурного феномена XIX ст. ширші, ніж календарні. Початок новим культурним процесам поклала Французька революція 1789-1793 рр. Що ж до завершення епохи, то рубежем став початок Першої світової війни в 1914 р.

Ідеї свободи, рівності і братерства, проголошені якобінцями, створили сприятливу атмосферу для боротьби за демократичні перетворення у всьому світі. Минуле сторіччя стало часом буржуазних революцій. В одній Франції їх було декілька: в 1830, 1848, 1870 рр. У 1848 -1849 рр. революціями була охоплена вся Європа. Їх головний результат - становлення буржуазної демократії в більшості європейських країн. Гострота соціальних протиріч, напруження політичних пристрастей було пов'язане не тільки з протиборством буржуазії і дворянства, але і з боротьбою пролетаріату проти буржуазії. Паризька комуна 1871 р. стала першою пролетарською революцією.

Утвердження буржуазних відносин у найбільших країнах, схожість соціально-економічного і суспільно-політичного ладу, складання світового ринку, активні ділові, дипломатичні, революційні, культурні зв'язки, новий рівень засобів комунікації обумовлювали виникнення тенденції зближення культур.

У той же час найістотнішим чинником, який суттєво вплинув на розвиток світової культури, став могутній національно-визвольний рух: боротьба проти нашестя Наполеона в Іспанії і Росії, проти гніту австрійських Габсбургів в Італії та Угорщині, проти османського ярма в Греції і Болгарії, проти російського царизму в Польщі і на Кавказі, об'єднання Німеччини. Дуже різний за складом і цілями у різних країнах цей рух веде до того, що вчені, письменники і художники звертаються у своїй творчості до історичного минулого і культурних традицій власних народів. Усвідомлення кожною нацією своєї значущості, розвиток почуття національної гідності визначав прагнення людей науки і мистецтва вийти на світовий рівень, іти в ногу з часом.

У загальній картині історії XIX ст. існують і взаємодіють тенденції розвитку національних культур і складання загальнолюдської, світової культури.

Наслідки утвердження капіталістичного виробництва і капіталістичних відносин були неоднозначними для культури. З одного боку, імпульс для розвитку отримала наука, оскільки виникла пряма економічна зацікавленість в застосуванні у виробництві відкриттів, винаходів, більш численною стала інтеліґенція, зростало міське населення. З іншого ж боку, машинне виробництво створило клас найманих робітників-пролетарів, звело до мінімуму гуманістичний чинник у праці, посилило відчуження працівника від процесу і продукту праці, протистояло світу ідеалів і духовних цінностей.

У своїх основах культура XIX ст. спиралася на ідеї і погляди, вироблені в епоху Просвітництва. Це - насамперед гуманізм, що піднявся до розуміння цінності кожної людини як особистості, її права на вільний розвиток, раціоналізм і, особливо, - сцієнтизм (від латинського “сцієнція” - наука), який абсолютизував роль і можливості науки в житті суспільства, а також євроцентризм, що оцінював всі цивілізації крізь призму переваги європейського зразка для всіх інших культур.

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX — XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

З числа найбільш прикметних рис, що формували «обличчя» людської цивілізації у першій пол. XX ст., можна виділити:

У сфері соціально-політичного розвитку:

1. Активізація національно-визвольного руху в країнах Європи, Америки, Азії та Африки;
2. Падіння великих європейських імперій та монархій;
3. Ствердження соціалістичної і комуністичної ідеології;
4. Загострення соціально-політичних суперечностей між провідними державами світу, боротьба за перерозподіл сфер політичного впливу;
5. Кількісне зростання і різка поляризація політичних партій та рухів за ознакою їх демократичної або авторитарної спрямованості. Поява могутніх тоталітарних режимів — комуністичного в СРСР та націонал-соціалістичного у фашистській Німеччині;
6. Світові війни.

5.4.2. Доповідь студента “Промисловий переворот. Наука.”

5.4.3. Презентція 2 студента. «Розвиток науки».

Давайте трошки відпочинемо і прогуляємось вулицями європейських міст.

5.4.4. Презентація 3. «Європа кінця ХІХ ст.»

Ми зустріли мешканців різних міст, звернімо увагу на їх вбрання.

5.4.5. Доповідь студента. «Мода ХІХ ст.».

5.4.6 Презентація 4. «Журнал мод».

5.4.7. Лекція.

Зверніть увагу на виставку ляльок –персонажів творів письменників цього періоду. Вони вбрані за останньою модою.

Прогулялися вулицями, погортали модний журнал, а тепер давайте зайдемо до трактиру трохи перекусити. Чим же харчувалися люди в кінці 19 ст.?

У ХІХ ст. харчування простих людей та аристократів сильно відрізнялось. З’явилась мода на французьку кухню і мати кухаря з цієї країни вважалось ознакою розкоші та гарного смаку. Ось чому на столі дворян на той час було присутньо багато запозичених страв із Європи – паштети, котлети, салати, бутерброди, устриці, вишукані пиріжки, різноманітні соуси невластиві російській кухні та багато іншого. До того ж, звичайний обід, як правило складався з 6-7 страв.

Стіл купців був хоч і щедрим, але не таким вишуканим, як у шляхти. Представники цього прошарку віддавали перевагу поживним російським стравам: пирогам з різними начинками, щам, рибним супам, птиці та м’ясу. Часто на їх столі була стерляжа та осетрова ікра і всілякі соління. З молочних продуктів вживали масло і сметану.

Ще простішим був стіл у селян. Продукти на ньому залежали від доходу родини і промислів, традиційних в місці їх проживання. Оскільки картопля з’явилася значно пізніше, то прості люди харчувались печеною чи пареною ріпою, хлібом, кашами, грибами. Якщо неподалік була річка, на селянському столі часто була риба та страви з неї. М’ясо та птицю селяни їли досить рідко, зазвичай на великі свята, так само як і млинці з пиріжками. Серед перших страв поширеними були юшки з овочів, бобових чи солінь. Соління, до речі, також часто були присутніми на столі. На зиму солили й квасили гриби, яблука, капусту, рибу.

Пізніше різниця між кухнями аристократів і простих людей стала зникати. Французькі жаб’ячі лапки не прижились, тому знову повернулась мода на простий та поживний холодець з риби, а селяни стали урізноманітнювати своє меню картоплею, яка вже стала популярною, та рибними салатами.

З’явилась так звана трактирна кухня, для якої характерно поєднання традиційних російських страв і деяких заморських.

Серед безалкогольних напоїв в той час популярними були квас і морс – їм надавали перевагу купці та селяни. Пили також настої з трав, пізніше стали вживати різноманітні чаї. Аристократи пили чай або каву, яка набула популярності. Стосовно алкогольних напоїв, на столі знаті були присутніми французькі та грузинські вина, у тому числі і шампанське. А простий народ пив традиційну медовуху, житнє, вівсяне чи яєчне пиво, бражку чи горілку.

Перекусили, і тепер давайте перейдемо власне до літератури.

- Які провідні літературно-мистецькі напрямки були провідними у ХІХст.?

У 80-і роки ХІХ ст. кризові суспільні явища дістали своєрідне відображення в літературі. Заявила про себе нова течія, яка отримала назву декадентство, або декаданс (в перекладі з французького - занепад). У 1886-1889 рр. у Парижі видавався журнал “Декадент”, в якому друкувалися поети Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен. Декаданс не був чимось єдиним і розпадався на ряд напрямів: натуралізм, символізм, проповідь “чистого мистецтва”. Їх об'єднувала опозиція до загальноприйнятої “міщанської моралі”, настрій безнадійності, втоми і відчаю, переконаності в занепаді і загибелі культури.

Ідейним главою і теоретиком натуралізму напряму став Е.Золя, автор двадцятитомної епопеї “Ругон-Маккари”, його послідовниками - брати Гонкури, Герхарт Гауптман. Вони підходили до життя як вчені-експериментатори і виходили з положення, що доля, воля і духовний світ людини повністю залежать від соціального середовища, побуту, спадковості і фізіології. У натуралізмі риси відвертого декадансу поєднувалися з соціально-критичними, демократичними і соціалістичними тенденціями.

Символізм як заперечення реалізму і натуралізму виник на переломі XIX і XX сторіччя, але коріння його заглиблюється в творчість великого французького поета Шарля Бодлера, який опублікував в 1857 р. поетичний збірник “Квіти зла”, в якому туга за гармонією переплітається з визнанням непереборюваності зла, естетизацією пороків великого міста. Його епоха уявлялася йому пеклом на землі, в якому зло і пороки набули всесвітніх масштабів, де культура деградує, а духовність підвладна користі і підлості. Туга і страждання - тільки такі настрої може, на його думку, викликати хворе суспільство. Звідси - відхід від реалізму, символи-натяки, за допомогою яких ніби тільки і можливо емоційно та інтуїтивно осягнути “таємниці світу”. Символізм виправдовує індивідуалізм і закликає “до повної свободи особистості”. Його представники - П.Верлен, А.Рембо, М.Метерлінк, О.Блок, А.Білий - стверджували, що пряме зображення реальності, побуту є недостатнім, воно лише ковзає по поверхні життя, не торкаючись його суті.

Близькі до символістів й представники напряму, які проповідували самоцінність художньої творчості, її незалежність від соціальних умов життя, від політики і суспільних рухів. Мабуть, найбільш талановитим представником цього напряму “мистецтва для мистецтва” на Заході можна вважати англійського письменника і поета Оскара Уайльда, який прославився романом “Портрет Доріана Грея”.

Поряд зі згаданим історичним романом XIX ст. привнесло в літературу й інші нові жанри: детектив і фантастику. Біля джерел першого з них стоять Едгар По (“Вбивство на вулиці Морг”, “Золотий жук”) і Артур Конан-Дойль, який першим увів до літератури нового героя - детектива-любителя. Родоначальниками жанру фантастики стали Жюль Верн і Герберт Уеллс. Відбувається відособлення дитячої літератури.

5.6. Закріплення набутих знань.

5.6.1. Вправа «Мікрофон»

«На занятті мені найбільше запам’яталось…»

5.7. Підсумок заняття.

5.7.1. Виставлення оцінок за роботу, коментування їх.

Викладач: За результатами  роботи на сьогоднішньому занятті,  ви отримали такі оцінки: _______(викладач оголошує та коментує оцінки).

5.8. Домашнє завдання:

Вивчити лекцію.

 

Викладач: Заняття закінчено, до  наступної зустрічі.

6. Висновки щодо проведення лекційного заняття

 

Тема лекційного заняття є дуже важливою при  вивченні розділу «Література в кінці ХІХ та на межі ХІХ-ХХ ст.» та предмета у цілому. Викладач використовує різноманітні інноваційні методи і прийоми у поєднанні з особистісно орієнтованим підходом.

Протягом заняття студенти засвоїли новий навчальний матеріал про розвиток культури та літератури другої половини ХІХ ст. та на межі ХІХ-ХХ ст., розкрили стильове розмаїття літератури, узагальнили й систематизували знання, набуті на заняттях з інших предметів; розвинули навички самостійної роботи, пошуково-дослідницької діяльності, удосконалили навички складання конспектів.

Лекційне заняття за обраною темою виховує інтерес до світової літератури, любов до книги та мистецтва взагалі.

Додатки

ДОДАТОК №1

Промисловий переворот. Наука.

Промисловий переворот і головні технічні винаходи. Протягом ХІХ ст. високо розвинулася взаємодія науки і техніки з виробництвом. Розвиток промисловості і сільського господарства підштовхував науку до вивчення нових проблем, а в свою чергу на основі наукових відкриттів створювалися нові засоби виробництва.

З особливою силою такий взаємовплив виявився в ході промислового перевороту. Його початковим моментом прийнято вважати винахід і широке застосування робочих машин у текстильному виробництві, що практично співпало за часом зі створенням англійським інженером Джеймсом Уаттом універсальної парової машини. Незабаром парові машини стали масово застосовуватися й у всіх галузях виробництва.

Справжній переворот у промисловості настав тоді, коли виник паровий молот і точні універсальні металорізальні верстати, тобто коли машини стали виробляти машини, виникло машинне виробництво. У зв'язку з цим різко зріс попит на метал і необхідне для його виробництва вугілля. Незабаром деревне вугілля у виробництві металу було замінене кам'яним. Недаремно ХІХ сторіччя пізніше назвали “віком пари, вугілля і металу”, хоч в кінці його вже почалося промислове застосування електрики.

Застосування парових машин на транспорті значно збільшило можливості зв'язку і комунікацій, спілкування людей. Американський винахідник Р.Фултон в 1807 р. побудував перше річкове судно з паровим двигуном, яке розвивало швидкість близько 9-10 км на годину. Вже в 40-х роках ХІХ ст. стали будувати кораблі із залізним корпусом. Між Європою й Америкою, Англією та Індією, Австралією встановлюється регулярне океанське пароплавне сполучення, яке прискорилося після будівництва Суецького каналу (1869 р.). Шлях з Європи в Америку, який вимагав на початку століття цілого місяця, в кінці його скоротився до 7-8 днів.

Англійський інженер Дж.Стефенсон в 1829 р. створив паровоз із символічною назвою “Ракета”. Він набирав швидкість до 38 км на годину і пересував вагони вагою до 90 т. Конструкція “Ракети” була настільки вдалою, що принципово не мінялася аж до середини ХХ ст., коли паровози поступилися місцем тепловозам й електровозам.

Паралельно з масовим транспортом (залізничним, морським, річковим, міським - трамваєм, метро) з'явився і транспорт індивідуального користування. У середині століття з'явився велосипед з педалями, а після введення у практику в 80-і роки ХІХ ст. пневматичних гумових шин він набув майже сучасного вигляду. Винахід же двигуна внутрішнього згоряння привів до виникнення принципово нового виду транспорту - автомобільного. У 1885-1886 рр. німецькі інженери Г.Даймлер і К.Бенц сконструювали перші зразки автомобілів, а вже в 90-і роки в ряді країн Європи й Америки почалося їх промислове виробництво. Попит на автомобілі стрімко зростав, тому не дивно, що саме на автомобільних заводах Генрі Форда в США був застосований конвеєр.

На рубежі XIX і ХХ ст. здійснилася мрія людини про політ над Землею. Спочатку з'явилися літальні апарати легші за повітря - дирижаблі, але незабаром вони були витіснені літаками (аеропланами). У 1903 р. американські авіаконструктори брати Уїлбер і Орвілл Райт встановили на літаку легкий і компактний бензиновий двигун і здійснили перший в світі повітряний політ тривалістю 59 секунд.

Застосування двигунів внутрішнього згоряння й електрики зробило реальністю ще одну фантастичну ідею - підводне плавання. Підводні човни стали будувати в останні роки XIX ст., передусім в Німеччині з військовою метою.

Крім розвитку транспорту, який зблизив людей, країни і континенти, корінним чином змінилися і засоби зв'язку та інформації.

У середині ХІХ ст. телеграф уже з'єднував дротяним зв'язком Європу з Америкою та Азією, забезпечуючи небувалу раніше швидкість передачі інформації. У кінці 70-х років А.Беллом було винайдено, а Т.Едісоном вдосконалено телефон. Завдання створення безкабельного зв'язку (радіо) було вирішено російським вченим О.С.Поповим, який у травні 1895 р. продемонстрував перший у світі радіоприймач. У 1897 р. італієць Г.Марконі отримав патент на винахід аналогічного радіоприймача. Історія цієї суперечки про пріоритет винаходу цікава і з точки зору того, що багато відкриттів робилися в різних країнах одночасно або майже одночасно. Ще один яскравий приклад майже одночасного відкриття – так звані “Х-промені”, які сьогодні називають рентгенівськими, близько 1895 р. паралельно відкрили видатні фізики - український І.Пулюй та німецький В.Рентген і навіть в кінці ХХ ст. в західній пресі точиться суперечка про пріоритет цього відкриття, а в англомовному світі уникають назви “рентгенівський”, називаючи виялені промені X-ray.

Поява друкарських і набірних машин у поліграфії абсолютно змінила роль і становище періодичної преси в суспільстві. Саме в ХIХ ст. газета, яка виникла в ХVII ст., із засобу задоволення цікавості придворних кіл стала засобом масової інформації, пульсом часу і віддзеркаленням громадської думки. Але тоді ж виразно виявилася залежність друку від влади. Хрестоматійним прикладом стали заголовки паризьких газет, які повідомляли про просування Наполеона до Парижа під час його повторного приходу до влади після втечі з острова Ельба: “Корсиканське чудовисько зірвалося з ланцюга і висадилося в бухті Жуан”; - “Людоїд іде до Грасса”, “Узурпатор увійшов до Гренобля”, “Бонапарт зайняв Ліон”, “Наполеон наближається до Фонтенбло”, нарешті, “Сьогодні Його Імператорська Величність прибуде в свій вірний Париж”.

Міжнародне наукове співробітництво. Збільшення можливостей і прискорення обміну різного роду інформацією, нарівні з розвитком промислового виробництва і створенням матеріального фундамента прикладних наук, вельми сприятливо позначилося на формуванні єдиної світової науки з експериментальною базою і теоретичними узагальненнями. У ХІХ ст. вперше виникла особлива система обміну інформацією і взаємодії вчених різних країн.

Крім державних національних академій створюються численні незалежні наукові товариства й установи. Вони часто випускали періодичні видання, наукові записки, які надавали свої сторінки найбільш видатним вченим різних держав. Вчені стали збиратися для обміну думками і результатами наукових досліджень на міжнародні з'їзди, симпозіуми і конгреси. Останні часто приурочувалися до міжнародних промислових виставок, які стали також однією з найважливіших подій культурного життя. Їх метою було пожвавлення торгівлі, промисловості, але в той же час вони ставали оглядом розвитку світової науки, досягнень техніки, мистецтва і культури.

Почали здійснюватися міжнародні наукові проекти. Наприклад, на астрономічному конгресі 1887 р. було прийнято рішення про складання каталогу зірок. У цій роботі взяли участь 18 астрофізичних обсерваторій різних країн. У результаті було зареєстровано біля двох мільйонів зірок.

Практика концентрації матеріальних ресурсів у міжнародному масштабі застосовувалася не раз: у Англії при Кембріджському університеті була організована фізична лабораторія імені Г. Кавендіша, славетний “розсадник геніїв”, яку послідовно очолювали Д.Максвелл, Дж.Томпсон, Е.Резерфорд, Радієвий інститут у Франції, інститут Рентгена у Мюнхені, Імперський фізико-технічний інститут в Берліні.

Надзвичайно важливим моментом стало повсюдне поширення єдиної системи мір і ваг, думка про необхідність якої виникла ще під час Французької революції. Система базувалася на десятичному принципі. В основу її було покладено нову одиницю довжини - метр (від грецького “метрон” - міра). За одиницю площі приймався ар, рівний 100 м2, рідкі і сипучі тіла стали вимірюватися у літрах (1 дм3), вага - в кілограмах (вага 1 л води). У 1872 р. у Севрі, поблизу Парижу, було створене Міжнародне бюро мір та ваги. Цією системою зараз користується абсолютна більшість країн і народів світу.

Основні наукові відкриття. Наука у XIX ст. продовжує сприйматися як класична система знань, як єдина система наук, основні ідеї і принципи якої вважаються остаточно встановленими і непорушними. Відбувається диференціація окремих галузей наукових знань на більш вузькі спеціальні галузі (наприклад, у самостійні науки виділяються експериментальна психологія, соціологія, культурологія) і в той же час - інтеграція наук (саме в цей час виникає астрофізика, біохімія, фізична хімія, геохімія), оформляється і нова галузь знань - технічні науки.

Протягом сторіччя було зроблено нечувану раніше кількість відкриттів, а на основі накопиченого експериментального, аналітичного матеріалу розроблено узагальнюючі теорії.

У рамках класичної фізики з'явилися нові галузі - термодинаміка і вчення про електрику, покликані до життя розвитком техніки. Французький фізик С.Карно вивчив закономірності перетворення теплової енергії в механічну, заклавши тим самим основи теплотехніки. А згодом німецький дослідник Ю.Майєр, англієць Дж.Джоуль і німець Г. Гельмгольц завершили обґрунтування закону збереження і перетворення енергії (термін “енергія” ввів у 60-і рр. XIX ст. У.Томпсон). Отже, було встановлено, що всі види енергії - механічна, теплова, електрична і магнітна - переходять одна в одну.

Відкриття в 1831 р. англійцем М.Фарадеєм явища електромагнітної індукції, яке спиралося на дослідження датського фізика Х.Ерстеда і француза А.Ампера, дозволило згодом створити магнітоелектричні генератори й електродвигуни. Їх праці заклали основи майбутньої електротехніки.

Великим досягненням науки XIX ст. була висунута англійським вченим Д.Максвеллом електромагнітна теорія світла (1865 р.), яка узагальнила досліди і теоретичні висновки багатьох фізиків різних країн у галузях електромагнетизму, термодинаміки й оптики. Д.Максвелл прийшов до думки про єдність і взаємозв'язок електричних і магнітних полів, створив на цій основі теорію електромагнітного поля, згідно з якою, виникнувши в будь-якій частині простору, електромагнітне поле поширюватиметься в ньому з швидкістю, яка дорівнює швидкості світла. Таким чином він встановив зв'язок світлових явищ з електромагнетизмом. Уперше на практиці спостерігати поширення електромагнітних хвиль вдалося німецькому фізику Г. Герцу. Парадоксально, але він вважав, що електромагнітні хвилі не будуть мати практичного застосування. А вже через декілька років О.С.Попов застосував їх для передачі першої в світі радіограми. Вона складалася всього з двох слів: “Генріх Герц”.

Подальшим кроком у вивченні будови матерії стало відкриття першої елементарної частки - електрона. У 1878 р. голландський фізик Г. Лоренц почав розробляти електронну теорію речовини і надав теорії електромагнетизму довершеного математичного вигляду.

Узагальненням усього попереднього розвитку хімії стало відкриття російським вченим Д.І.Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів. Він довів, що властивості елементів і простих і складних сполук, що утворюються ними, стоять у періодичній залежності від їх атомної ваги. Періодичний закон вказував шлях до планомірних пошуків ще невідкритих хімічних елементів.

XIX ст. стало часом торжества еволюційної теорії. Ч.Дарвін, узагальнивши ідеї Ж.Ламарка про залежність еволюції організмів від пристосованості їх до навколишнього середовища, Ч.Лайєля про утворення земних шарів в залежності від діяльності сил природи, клітинну теорію Т.Шванна і М.Шлейдена і власні багаторічні дослідження, у 1859 р. видав працю “Походження видів шляхом природного відбору”, у якій виклав висновки про те, що види рослин і тварин не постійні, а мінливі, що сучасний тваринний світ сформувався внаслідок тривалого процесу розвитку. Правда, про причини мінливості видів Дарвін, з його слів, висунув лише “здогадливі” припущення. Ці причини вдалося розгадати австрійському досліднику Г. Менделю, який сформулював закони спадковості. У 1871 р. Дарвін випустив книгу “Походження людини і статевий відбір”, де висунув і обґрунтував гіпотезу про походження людини від мавпоподібного предка. Вчення Дарвіна справило приголомшуюче враження на суспільну свідомість.

У XIX ст. публікуються також численні узагальнюючі праці із всесвітньої історії, історії країн і народів, історії мистецтва та історії філософії. Такі мислителі, як Гегель, Конт, Спенсер, Маркс і Енгельс, намагаються побудувати всеосяжні філософські і соціальні системи.

Про зміну характеру взаємовідносин науки і практики також яскраво свідчить історія всесвітньо відомого Пастерівського інституту в Парижі. Все почалося з того, що на замовлення французьких виноробів, які зазнавали великих збитків від хвороб вина, молодий блискучий вчений Луї Пастер (дві докторські дисертації з фізики і хімії) почав вивчати процеси бродіння. Незабаром він довів, що бродіння є результатом життєдіяльності мікробів. Пастер став основоположником нової науки - мікробіології, зробив революцію у медицині. Він виявив збудників багатьох інфекційних захворювань, дав пояснення імунітету і розробив метод застосування запобіжного щеплення. Його відкриття були настільки важливі, що на кошти, зібрані за міжнародною підпискою, був створений інститут.

На кінець XIX ст. в суспільній свідомості складається переконання, що картина світу в загальних рисах вже досить ясно встановлена наукою, що подальший розвиток наукового знання покликаний лише уточнювати контури цієї картини і розкривати нечисленні “білі плями”, які залишилися в ній. Коли в 1889 р. майбутній геніальний фізик-теоретик, основоположник квантової фізики, Макс Планк вирішив працювати у галузі теоретичної фізики, його вчитель сказав йому: “Юначе, навіщо ви губите своє майбутнє? Адже теоретична фізика закінчена. Можна лише обчислювати окремі випадки. Але чи варто віддавати такій справі своє життя?” Насправді ж класична наука XIX ст. стала не вінцем пізнання, а підмурівком нового революційного прориву.

У 1895 р. німецький вчений В.Рентген відкрив промені, які зараз носять його ім'я. Услід за ним французькі вчені А.Беккерель, Пьєр і Марія Кюрі відкрили явище радіоактивного розпаду, а англійський фізик Е.Резерфорд встановив, що при розпаді радіоактивних елементів виділяються альфа, бета і гамма-промені, а потім він разом з Содді запропонував загальну теорію радіоактивності. Світ був приголомшений: неподільності атома прийшов кінець, залишилося лише заглянути у нього й уявити собі його будову. Незабаром тим же Резерфордом була запропонована, а датчанином Н.Бором уточнена “планетарна” модель атома.

І, нарешті, класичні уявлення людства про час і простір були зруйновані теорією відносності Альберта Ейнштейна.

Такі ж прориви на рубежі віків сталися і в пізнанні людиною самої себе. Американський біолог Т.Морган, спираючись на забуті праці Г. Менделя, сформулював закони спадковості. Працями Г. Менделя і Т.Моргана були закладені основи науки генетики, яка нині тріумфально крокує по країнах і континентах.

Найбільші досягнення у галузі фізіології пов'язані з ім'ям І.П.Павлова, який спирався у своїй науковій діяльності на праці І.М.Сєченова. У 1903 р. на конгресі медиків у Мадриді він робить своє перше повідомлення про теорію умовних рефлексів. Його дослідження вищої нервової діяльності (другої сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій, системності роботи великих півкуль кори головного мозку та ін.) зіграли велику роль у розвитку фізіології, медицини, психології й педагогіки.

 

ДОДАТОК № 2

Мода ХІХ ст.

Костюм направления позитивизм (1870-1880 гг.)

Идеал красоты. Мода этой эпохи - это мода большого города. В ней отражены вкусы крупной буржуазии, пышность буржуазных салонов и произведений прикладного искусства. Направление носит название «позитивизм» (positiv - положительный) и проявляется в перегруженности, эклектичности декора костюма и интерьера. Шик - вот слово, точно определяющее чрезмерную роскошь, изобилие деталей и украшений, демонстрацию стоимости вещей, богатства одежды.

Виды и формы одежды. Текстиль. Женский костюм имел профильный силуэт и множество драпировок. Использовались разнофактурные ткани, разнооб­разные отделки: кружева, газ, шелка, рюши, банты, канты, мех, перья марабу и др.

Мужская одежда. Она менялась мало. В основном изменения касались деталей, лацканов, длины, ширины Пиджака, пальто и т.п.

Женская одежда. В женской одежде четко прослеживался профильный силуэт, лиф, плотно облегающий живот и бедра. Вошел в моду трен - полотнище. Задрапированное сзади на турнюре.

Турнюр - это подушечка, прикрепленная ниже талии к пояснице. К прямой юбке платья прикреплялась вторая - задрапированная спереди или на боках, отделанная оборками, кантом, бантами и рюшами из газа, кружевами и др. Юбки были из разнофактурых тканей и разного цвета. Платья 70-х годов были темных тонов, а 80-х - пастельных тонов: оттенки голубого, зеленого, розового цветов. Ансамбль довершали детали: перья марабу, бархотка на шее, драгоценности на руках, шее, в прическе; обилие кружев, мех, веер.

В период позднего позитивизма силуэт изменился. Платье уменьшилось в объеме. Лиф остался на корсете, но стал доходить до середины бедер. Он тесно облегал грудь, живот и бедра, показывая фигуру женщины. Юбка узкая, расширенная книзу, с драпированным шлейфом. Эта форма женского костюма стала переходной: в ней появилиcь черты моды модерна, который сменит позитивизм в 90-х годах.

Прическа также имела четко выраженный профильный силуэт. Волосы, поднятые с висков вверх, сзади падали на спину каскадом длинных локонов.

Обувь. Женская обувь была высокая, на каблуке, обычно на шнуровке.

Костюм стиля модерн (1890-1913 гг.)

В 90-х годах в искусстве и костюме возник художественный стиль модерн.

Эклектичность, «всеядность» стиля выразилась в интересе к различным историческим стилям, их декору: к ампиру и готике, к восточным культурам, эгeйскому искусству.

Идеал красоты. Новый тип женской красоты сформировался под влиянием эстетических вкусов развитого буржуазного общества. Небольшой турнюр, осиная талия, каблук, прическа из пышных, поднятых вверх волос сформировали необычный и очень женственный образ дамы конца XIX в.

Мужская одежда. Она мало изменилась. Основные тенденции ее развития: хороший крой, неброская элегантность, сдержанная цветовая гамма. В гaрдеробе мужчин - пиджаки, вестоны, пальто, сюртуки. Одежда сохранила прямой силуэт.

Женская одежда. Возник новый тип женской одежды: узкий лиф с воротником-стойкой и треугольной вставкой до талии, с юбкой-клеш и окорокообразными рукавами. Вечернее платье было обычно без длинных рукавов. К такому платью полагался очень узкий корсет. В силуэте платья и его декоре проявились «текучие», плавные линии и изгибы модерна и его орнаментики (лилии, водоросли, «удар бича»). Талия в 53 см предполагала обязательное ношение корсета, отчего фигура казалась прогнутой в виде буквы S, а верхняя часть туловища создавала впечатление «голубиной груди».

Искусственный изгиб фигуры был как бы зеркальным отражением силуэта готической фигуры - готическая кривая.

Костюм стиля модерн постепенно изменялся. Становились модными съем­ные рукава до локтя из гипюра, появившиеся в 1905г. В.этот период стали модны кружевные косынки, митенки с треугольным мыском и зонтики, сумочки разнообразных форм вновь вошли в моду.

В период позднего модерна изменился силуэт одежды, шляпы стали больших размеров. Стиль модерн в костюме сохранялся приблизительно до 1913 г.

Обувь. Для стиля модерн характерна обувь узкая, высокая, на каблуке.

Головные уборы, прически, украшения, косметика. Для начала господства стиля модерн характерны шляпки с маленькими полями и разными дополнениями (украшения, перья, цветы и т.д.). По мере развития моды они меняли форму и постепенно увеличивались в размерах. К 1905 г. Шляпы стали очень большими. Прически, например бандо, делались из поднятых вверх волос.

Украшения стиля модерн имели красивые изгибы линий, сложную форму, ярко выраженное своеобразие. Использовались также традиционные украшения.

Косметические и парфюмерные средства в изобилии производились в Ев­ропе. Особенно ценилась французская продукция. С ней конкурировала нью-йоркская парфюмерия.

С 1900 г. В высшем обществе были модны духи Виктора Вэссье из Парижа и туалетные наборы одноименных названий. Они продавались во всех главных парфюмерных магазинах.

Додаток 3.

Презентації до заняття (на диску).

8. Висновки

Від активності взаємодії викладача і студентів значною мірою залежить навчальний і розвиваючий ефект навчально-педагогічного процесу. Проте, на жаль, часто активним буває лише викладач. При такому способі навчання внутрішня, розумова активність студентів невелика, оскільки вони одержують всі знання в готовому вигляді, що не стимулює розвитку самостійності мислення.

Сутність інтерактивного навчання у поєднанні з особистісно орієнтованим підходом полягає в тому, що в навчальний процес залучається кожен студент. При цьому панувати атмосфера доброзичливості та взаємної підтримки. Аудиторне заняття було та залишається головним елементом навчального процесу, але з впровадженням інноваційних методів в системі особистісно орієнтованого навчання значно змінюється його функція, форма та мета. Викладач не є суб'єктом, що керує об'єктами, а веде діалог, точніше, полілог зі студентами, переводить той зміст, яким володіє студент, на наукову основу, тобто він співучасник процесу пізнання. В такому випадку заняття підпорядковується не повідомленню і перевірці знань (хоча й це потрібне), а виявленню досвіду студентів (у контексті майбутньої професійної діяльності) відносно матеріалу, що викладається.

З метою вирішення цих завдань змінюється режисура заняття. Студенти не просто слухають розповідь викладача, а й постійно співпрацюють з ним, висловлюючи свої думки, обговорюючи те, що пропонують одногрупники, відбирають за допомогою викладача те, що закріплено науковим знанням. Викладач, у свою чергу, не примушує, а переконує студентів засвоїти той зміст, який він пропонує з позицій наукового знання.

Наукове знання народжується як знання, яким володіє не тільки викладач, але й студент, відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір його змісту. Студент при цьому є творцем знання, учасником його народження.

Найважливіша мета такого заняття - створення умов для розвитку пізнавальної діяльності студентів.

Засоби для досягнення цієї мети:

• використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб'єктивний досвід студентів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного студента в роботі колективу;

• стимулювання студентів до висловлювань, до застосування різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;

• використання в процесі заняття дидактичного матеріалу, що дозволяє студенту вибрати найбільш для нього значущі вид та форму навчального змісту;

• оцінка діяльності студента не тільки за остаточним результатом (правильно - неправильно), але й за процесом його досягнення (оригінальність, самостійність);

• заохочення прагнення студента знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати методи роботи інших студентів у процесі заняття, вибирати та засвоювати найбільш раціональні (мовленнєві, графічні, умовно-символічні);

• створення педагогічних ситуацій спілкування на занятті, що дозволяють кожному студенту виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження.

Отже, всі запропоновані заходи повинні сприяти досягненню мети заняття, а при доопрацюванні, доповненні, розвитку – слугувати викладачам базою для подальшого вдосконалення майстерності.

9. Література

1. Баліна К. Асоціація як атрибут поетики символізму // Тема, 2001. - № 2. – С.112-125.
2. Лукаш Г. П. Символ як знак культури та літератури // Матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи: філологічні науки (м. Донецьк, квітень 1997 р.) -  Донецьк, 1997. - С.34–36
3. Наливайко Д. Бодлер, Верлен, Рембо, Малларме: французький символізм як зміна метамови європейської поезії // Газ. ЗЛ – 2002. - № 5. - С.6.
4. Ніколенко О.М., Меметов В.Л. Краса, закарбована у новій естетиці групи “Парнас” // ВЛ - 2006.  - №1. – С. 19-21.
5. Ніколенко О.М. Модернізм в українській та зарубіжній поезії кінця ХІХ – початку ХХ століть// ЗЛ – 2003. - № 10. – С. 32-36.
6. Мацапура В.І. “Чи розуміємо ми весняні світлі мрії?” (Творча спадщина поетичної групи “Парнас” // ЗЛ – 1998. - № 7. – С. 39-43.
7. Обломиевский Д. Французский символизм. -  М.: Наука, 1973.
8. Проць О. Символ у поетичному мистецтві // Матеріали людинознавчих філософських читань. - Львів, 1997. - Вип.4: Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах. - С.70–74.
9. Світовий сонет: Антологія / Пер. Дмитра Павличка. – К., 1983.
10.    Сузір’я  французької поезії: Антологія у 2 т. / Переклади і переспіви М.Терещенка. – К.: Дніпро, 1971.
11.    Таранік-Ткачук К.В. Від Вітмена до Маркеса: Матеріали до уроків зарубіжної літератури. - Тернопіль: Мандрівець, 2005. – С. 5- 62.
12. Рябовол Н. В. Символізм як напрям в українській та світовій літературі // Наукові праці. - Кам’-янець-Подільський, 2004. -Вип.3, т.2. - С.165–166.