Урок "Західноукраїнські землі в 1919-1938 рр під владою ІІ Речі Посполитої"

План- конспект уроку

Клас  10

Тема уроку:

Західноукраїнські землі в 1919-1938 рр під владою ІІ Речі Посполитої

Навчальна мета:

1.                     Дати учням поняття про події на Західній Україні в міжвоєнний період, перебування Українських земель під владою Польської держави.

 Дати учням зняння про політичний  режим, який панував на цих територіях у складі Польщі, а також економічну, культурну та соціальну політику, а також ставлення до українців як нації – національне питання.

2.                     Сформувати навички: аналізу та порівняння перебування західноукраїнських земель у складі Польщі, вміти визначати причини та наслідки перебування українських території під пануванням ІІ Речі Посполитої, вміти визначати, які історико-географічні території належали до Польщі.

3.                     Удосконалювати вміння учнів самостійно знаходити та аналізувати інформацію, самостійно працювати з картою та історичними джерелами.
4.                     Перевірити рівень знань, умінь і навичок_за попередньою вивченою темою «Українська революція 1917-1919 рр.» та провести актуалізацію даних знань перед початком вивчення даної теми.

Міжпредметні зв’язки:_географія, правознавство, громадянська освіта, всесвітня історія, українська мова та література. 

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта, довідники.

Хід уроку

1. Організаційний етап: привітання з класом, перевірка присутності учнів.
2. Актуалізація опорних знань:

Українська революція 1917–1921 рр. показала, що ідея незалежності України близька різним верствам українського суспільства, а також її розділяли представники деяких інших національностей, що проживали на Україні.

Прагнення мати власну державу було настільки великим (але не підкріпленим конкретною силою), що більшовики для встановлення власної влади були змушені декларувати підтримку незалежності України, і навіть на початку 20-х років виконати певні конкретні кроки з українізації. Але політичний та економічний суверенітет України був фіктивним, більшовицька Росія не відмовилась від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення боротьби складається в тому, що був збережений та поглиблений процес утворення Української держави. Українці знову нагадали про себе всьому світу, як про окрему націю, що має право мати власну державу. Проте, Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не вдалося відстояти та укріпити незалежність. Отриманий досвід і уроки революції стали доробком для наступних поколінь борців за українську державу та стали в пригоді наприкінці ХХ століття.

3. Мотивація навчальної діяльності: Що ж було з Західною Україною після по суті невдачної спроби проголошення державності? Саме на цьому уроці ми дізнаємося яким було становище західноукраїнських земель, які увійшли до складу Польської держави.
4. Оголошення теми і очікуваних результатів:

Тема уроку: Західноукраїнські землі в 1919-1938 рр під владою ІІ Речі Посполитої

Очікувані результати:

•    Учні отримають знання про входження українських території до складу ІІ Речі Посполитої
•    Учні вдосконалять навчики порівняння, систематизації  та аналізу вивченого матеріалу
•    В ході уроку учні зможуть дізнатися яким бцуло становище західноукраїнського суспільства в 1921-1939 рр, якою була політика польської влади на українських землях

5. Вивчення нового матеріалу

Входження та сановище українських земель у складі ІІ Речі Посполитої

Після підписання 18 березня 1921 р. Ризького миру Галичина, Лемківщина, Підляшшя та західна частина Волині і Полісся залиша­лися за Польщею. Окупована Польщею українська етнічна територія охоплювала 132 тис. кв. км з населенням 10,2 млн. осіб, що складало 29,5 % всього населення II Речі Посполитої, 5,6 млн були етнічними українцями. Остаточно окупацію західноукраїнських земель було визнано 14 березня 1923 р., коли Рада послів Франції, Італії, Англії та Японії, проігнорувавши право галичан на самовизна­чення, прийняла рішення про передачу Галичини Польщі при умові надання їй територіальної автономії. Польський сейм ратифі­кував рішення Ради послів, хоч ніколи не збирався виконувати її ви­могу про автономію.

У польській державі українським територіям нав'язувалися офіційні колоніальні назви - Східна Малопольща, Східні креси. Обмежувалось вживання понять «українець», «український», які пе­реважно замінювались поняттями «русин», «руський», «православ­ні», «греко-католики» «малополяк», «тутешні», «волиняки», «полі­щуки». Активно-насильницька полонізація українських земель почалася з прийняттям закону від 31 липня 1924 р., який проголосив, що дер­жавною мовою на території Польщі є польська мова. У зв'язку з цим законом у державних установах заборонялося користуватися українською мовою. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи. Якщо у 1912 р. (в часи імперії Габс- буртів) у Східній Галичині функціонувало 2418 українських шкіл, то у 1923 - 1859, у 1927 р. - лише 815, у 1937 р. залишилося 352. На Волині з 1932 до 1937 р. кількість українських шкіл зменшилася з 440 до 8. У 1931 р. польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, а одна українська - на 230 тис. українців.

Для зміцнення польського елементу на західноукраїнських землях протягом 1920 – 1925 рр. уряд Польщі здійснив парцеляцію земель, осаджуючи демобілізованих польських солдатів, відставних чиновників, а згодом і всіх охочих. Примусовому розподілу підлягали не лише поміщицькі маєтності, а й власність осіб непольського походження. В результаті було роздано 800 тисяч гектарів землі, до 1939 р. у сільській місцевості оселилось 200 тисяч поляків, а в містах – 100 тисяч.  Така політика Варшави спровокувала масову еміграцію українського селянства до США та Канади.

Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної боротьби 1917–1921 рр. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі:

•     Галичина
•     Холмщина
•     Підляшшя
•     Західна Волинь
•     Західне Полісся
•     Посяння
•     Лемківщина.

КАРТА: учитель показує ці території на карті

Відповідно до Варшавського та Ризького договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею. Згідно зі статистичними даними 1921 року в Польщі жило 27 млн осіб, серед яких майже третину (31%) становили національні меншини (українці, євреї, білоруси, німці та інші). Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) — їх було понад 5 млн осіб (15% від усього населення).

Новостворена Польська держава обіцяла країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, але цієї обіцянки не дотримала. Натомість вона вживала заходів, унаслідок яких:

•     були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР;
•     категорично заборонялося вживати назви «Західна Україна», «Східна Галичина»;
•     забороненими стали слова «українець», «український», замість них реанімувався давній термін «русин», «русинський»;
•     зусиллями міністра освіти С. Грабського українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови;
•     українців не приймали до Львівського університету, у якому закрили всі українські кафедри;
•     українців та представників тих національних меншин, які підтримували Західноукраїнську Народну Республіку (здебільшого євреїв та німців), звільнено з керівних посад і державних закладів.

Терор охопив терени Галичини. Десятки тисяч українців і тих, хто їм співчував, зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів. Польська влада повела наступ проти української культури та освіти. Відбувалася штучна колонізація: до українських міст були переселені 100 тис.осіб польського походження, а до сіл — 200 тис. осіб.

Щоб придушити опір українців, за ініціативи польського прем'єр-міністра Юзефа Пілсудського в Галичині проведено «пацифікацію» — масові репресії проти українців, здійснені за допомогою військових та поліції. Наступ на політичне, громадське й культурне життя супроводжувався арештами, погромами українських кооперативів та різноманітних установ.

У міжвоєнний період Польща була однією з найвідсталіших країн Європи. Вона перетворювалася у напівколонію високорозвинених держав. Свої численні економічні труднощі польська влада намага­лася розв'язати за рахунок західноукраїнських і західнобілоруських земель, перетворивши їх у свою внутрішню колонію, в джерело сільськогосподарської сировини і ринок збуту своєї промисловості. 94% українського населення у Східній Галичині та 95 % на Волині проживали у сільській місцевості і були задіяні в аграрному секторі економіки. Промисловість українських регіонів спеціалізувалась на переробці сільськогосподарської продукції та мінеральної сировини. Станом на 1931 р. в промисловості було задіяно 191 тис. робітників.  Підприємства нафтодобувної, хімічної, деревообробної галузей промисловості належали іноземному капіталу.

6. Осмислення набутих знань

Запитання для учнів:

1. Яким було становище українців у складі Польської держави у період 1921-1939 рр.
2. Якою була економічна політика польської влади?
3. Як польська влада ставилася до українських шкіл та культурного питання?
4. Яким , на ваш погляд, було життя пересічного українця в цей час?

7. Систематизація і узагальнення

Отже, в умовах польської окупації суспільно-політичне життя українців суттєво ускладнилось. Українське населення вело нелегку боротьбу за своє національне та соціальне визволення, якою керували українські політичні партії та організації з різними програмами. Найбільший внесок у цю боротьбу зробила ОУН. В нерівній боротьбі за українську ідею та державу всі політичні сили зазнали значних людських втрат, однак боротьбу проти польських окупантів не припинили.

8. Підведення підсумків уроку

Під час уроку ми отримали нові знання та вдосконалили набуті наввички – аналізуваня, узагальнення та систематизації набутих знань, роботу з картою.

9. Інструктаж домашнього завдання

Підготувати повідомлення на вибір:

1.            Побут українського села на Західній Україні в 1921-1939 рр.
2.            Життя міста в Західній Україні в 1921-1939 рр.
3.            Українські громадські організації, що діяли в Польщі в міжвоєнний період.
4.            Доля УПЦ в Польській державі в міжвоєнний період.