В.Симоненко - поет і громадянин. Утвердження неповторності людської особистості.

Про матеріал

Урок з використанням матеріалів учнівських дослідницьких груп допоможе вчителеві глибше ознайомити учнівську аудиторію з життєписом та творчістю Василя Симоненка - яскравого представника покоління шістдесятників.

Перегляд файлу

Тема: Василь Симоненко – поет і громадянин.

Утвердження неповторності людської особистості.

Мета: Ознайомити учнів із життям і творчістю видатного українського поета, розкрити складний і трагічний шлях митця;

формувати в учнів національну свідомість, почуття власної гідності,

гордість за свою державу, бажання збагатити її своєю творчою працею;

розвивати навички самостійної роботи з літературно-критичним матеріалом, вміння учнів зв’язно і граматично викладати свої думки;

виховувати любов до рідного краю, бажання бути причетним до всього, що відбувається в Україні.

Тип уроку: Комбінований.

Обладнання

і література: Портрет Василя Симоненка, збірки поезій.

Епіграф: “Гляньмо ж в очі віршам Симоненка

Тим, що є, і тим, яких нема…”

(М.Коломієць)

I Актуалізація опорних знань.

Вчитель: Кажуть поет, справжній поет – совість народу.

Василь Симоненко - постає перед сьогоднішнім читачем виразником народної совісті, правди, віри і надії. Його поезія тривожить серце, бентежить душу і заставляє замислитись над сенком життя. Його вірші чесні і чисті.

II Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

Вчитель: Готуючись до уроку, учні отримали індивідуальні

завдання. Клас розділений на 3 творчі групи. Кожна група зробила велику дослідницьку, пошукову роботу. Учні покажуть нам свій творчий підхід до розкриття тієї чи іншої сторінки творчості поета. Групи підготували творчі завдання, що ввійдуть до нашого електронного посібника.

Експертна група буде оцінювати творчі доробки груп за такою таблицею.

III Сприйняття, засвоєння та осмислення учнями нового матеріалу.

Вчитель: Надаємо слово пошуковій групі “Обереги”.

Лідер групи:

Наша група познайомить вас з життєвим і творчим шляхом В.Симоненка. Наші біографи, декламатори, літературознавці поведуть вас стежками спогадів. Разом з нами за столом спогадів мати поета Ганна Федорівна, вчителька Уляна Миколаївна, товариш, однокурсник Микола Сом.

Пропонуємо творчим групам “Диво слово” і “Виднокрай “ виконати творче завдання:

Створити літературний портрет людини, яку б хотів бачити В.Симоненка. Написати заповідь свідомого українця за поезією В.Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?“

Біограф 1:

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській родині в селі Біївці на Полтавщині. Після голодомору 1993 року село ледь спиналося на ноги. Хлопчик ріс без батька.

В мене була лиш мати,

Та був іще сивий дід, -

Нікому не мовив “тату“

І вірив, що так і слід.

Ріс майбутній поет із Ганною Федорівною та з її батьком – дідом Федором. Баба померла рано, коли їй було лише 42 роки.

Звучить мотив пісні “Сину“

Мати: В пам’яті зринають спогади…

Прибіжу наморена з поля, на землю спадає тихий благодатний вечір, непомітно вгамовує людські пристрасті, клопоти. Схиляються над колискою своєї кровинки. Я співала йому пісні, які б мали на чаклувати дитячі всіляких земних небесних благ. Моя любов не була сліпою навіть у колисанках, я не обіцяла синочкові в житті суцільного благоденства.

Перед дитячими очима мого Василенка пройшло лихоліття війни – голод і холод, щоденний страх від бомб, снарядів і куль.

Запам’ятав він і плач вдів над похоронами та ще як болоті в очеретах, біля річки удай, ховали від німців корів – своїх чи не єдиних годувальниць. Потім – довгождана перемога, сльози радості.

Біограф 2:

А ще Василю Симоненку вкарбувалася в пам’яті важка повоєнна праця односельців на колгоспному полі за мізерну працю та їхній розпач від непомітних податків не лише на домашніх тварин та птицю, а й на кожне плодове дерево.

Вчителька:

Щодня за будь-якої погоди ходив Василь до школи. 9 км туди і стільки ж назад. Доки дійде – уроки повторить, обдумує прочитане й почуте на уроці.

Якось зарядили хуртовини. В такі дні наша школа затихала, бо хіба ж проб’єшся крізь ту заметіль до науки. І раптом на шкільному подвір’ї з’явилась снігова баба. Це з усіх школярів до школи прийшов один Василь.

На уроках він був серйозний аж занадто. У класі Вася виділявся серед учнів своїм бідним одягом і розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень…

Біограф 1:

Життя Василеве змалечку не було радісним. Досі ми жодним словом не згадали Василевого батька. Пробачте мені, Ганна Федорівна, за це болюче питання.

Мати:

то не батько, а вітер, прилетів – і полетів, а нам із малим сином завдав багато болю і клопоту.

М. Сом:

Про болючі свої рани Василь розповідав мені через багато років. Коли він був Василем Симоненком, в Черкаси заявився батько. Василь прийняв – привітав його, пригостив, великодушно запросив переночувати, а вранці сказав:

“А тепер, батьку, будьте здорові,

Ви пізно прийшли до мене.

Я в дитинстві виглядав вас

кожної днини.”

Біограф 1:

Дорога до школи пролягала мимо гори Лисак. Там кожна латка землі – дивовижна історія, там у найспекотніше літо трава не вигорає. Наче там колись шведи закопали золото. Влітку вся гора немов усіяна зеленою шовковою травою. На давно встановленому на ній дубовому хресті написано: “Прохожий, не топчи мій прах, бо я вже дома, а ти іще в гостях”.

Кажуть, що ця краса природи і ця легенда надихнули потім поета звернутись до всіх живих людей у поезії “Ти знаєш, що ти – Людина? “

Читець 2:

Читає “Ти знаєш, що ти – Людина? “

Дослідник 1:

Ця поезія спонукає до розділів: які ми є? Для чого ми живемо на землі? Який слід залишимо після себе?

Це заклик не проспати своїх днів, зробити все що можна для людей прийдешніх, заклик берегти природу. Особливо ці слова актуальні сьогодні: не втрачати гідності, поважати одне одного, бути у всьому і скрізь людиною. Бо ми живемо в непростий час. І все більше спостерігаємо, як непомітно зникають наші людські цінності: доброта, щирість, співчуття, любов і краса.

Дослідник 2:

Ця поезія пробуджує смуток і радість, заспокоює і водночас викликає біль. Наше ставлення до цієї поезії – віддзеркалення стану наших душ. Сьогодні ми ростимо серед електронних автоматів, що імітують насичене пристроями людське життя.

Але є ще рідна земля. То як же зберегти нам відчуття, що людина – часточка природи. Не вінець, не перетворювач, не володар! А частка. Вдумаймося в прочитане. Нам необхідна не лише екологія довкілля, а насамперед екологія душі. Бо…

Ти на землі – Людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Біограф 1:

Після закінчення школи із золотою медаллю в 1952 році, Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету.

М. Сом:

Однокурсники відразу помітили, що Василь прийшов учитися не лише заради майбутнього шматка хліба, а щоб зрозуміти те, що відбувається в державі, в Україні. З бібліотеки не вилазив, перечитав гори книжок. В університеті Василь багато писав віршів, але велика совість і скромність юнака стримували говорити про це всім, а може ще й тому, що серед однокурсників було чимало критиків. Вперше студенти почули Василеві вірші на третьому курсі.

Біограф 1:

1962 р. – знаменний для української літератури. Про себе заявило молоде покоління, яке гарматним залпом вистрілило в світ першими поетичними збірками: М.Вінграновський, Іван Драч, Б.Олійник. серед них перша збірка В.Симоненка “Тиша і грім”.

Дослідник 1:

Їх називали дітьми війни. Шістдесятники знали страх, але не дозволяли йому паралізувати волю. Бо розуміли свою відповідальність перед отим – не міфічним “радянським”, а реальним українським – народом, серед якого вони зростали.

В.Симоненка вчили жити і любити не трибунні промовці-агітатори, а живі і справжні люди.

М. Сом:

На вечорі молодих літераторів на прохання розповісти біографію Симоненка сказав: “Я–українець. Оце і вся моя біографія.” Найбільше люблю землю, людей, поезію і своє село, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюсь нещирих друзів “

Дослідник 2:

В 1962 р. Симоненко став членом Спілки письменників України. Відразу розпочав готувати до друку другу збірки “Земне тяжіння”. Для синочка Лесика написав казки “Цар плаксій та Лоскотон”, “Подорож у країну Навпаки”. З–під його пера в цей час зявилась поезія “Лебеді материнства”.

Учень: виконує пісню “Синові”.

Вчителька:

“Лебеді материнства” – своєрідний заповіт Василя Симоненка. Вірш написаний в жанрі колискової.

Ганно Федорівно! В цій поезії передалася Ваша материнська тривога за долю сина, перед яким відкривається дійсністю, виповнена дива та любові. Але водночас постають і суворі реалії “приспані тривоги, чуже поле”- від них Ви прагли вберегти його своїм материнським серцем.

Мати:

Я завжди бажала, щоб син був вільним у своєму виборі, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибирав з власної волі.

Дослідник 1:

В народному уявленні мати завжди ототожнювалася з Батьківщиною, з рідною землею. Тому зрада їм вважалася страшним гріхом, а втрата катастрофою.

Яскрава національна символіка постає в поезії надійним оберегом українців, хоч би де вони не опинилися.

І якщо впадеш ти

на чужому полі,

прийдуть з України

верби і тополі.

Тополя уособлює образ дівчини, а верба освячується як прадерево, дерево життя.

Дослідник 2:

Мати і Батьківщина завжди з людиною. Особливо хвилює ця поезія в наш час, коли відчинено шляхи у будь-який куточок світу і звабно кличуть далекі країни. Ми завжди повинні пам’ятати Симоненкові слова:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибирати не можна тільки Батьківщину.

Біограф 1:

Останній рік свого життя Василь працював в “Робітничій газеті” Черкащини. Поет писав в своєму щоденнику: “Друковані органи стали ще безнадійнішими і зухвалими. Друзі мої принишкли. Кожен лакей робить, що йому заманеться.”

Втрата мужності – це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей – розумних і талановитих – рятували своє життя, поступаючись гідністю, і, власне, перетворювали його в нікому нек потрібне животіння. Це найстрашніше...

Літератор 1:

Ще в час свого 20-ліття, наділений здатністю завбачення поет писав:

Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять в очі смерті подивлюсь.

Поет ніколи не кривив душею, тому його лірика виповнювалася тривожними почуттями. Життя В.Симоненка обірвалася в 28 років. Загинув від рук системи, по-звірячому та безкарно побитий пирятинською міліцією. На могилі поета ви карбовані слова “Все на світі можна вибирати”.

Мати:

Сорок п’ять літ немає сина,

Тепер про нього всі говорять.

І безліч друзів об’явилась...

А як йому було під небом синім

У ті глухі, холодні роки?...

Нікому серце не відкрилось,

Й ніхто не знав, ніхто й не відав,

Як тяжко жити довелося...

Мелодія пісні “Синові”.

Вчитель:

Ми живемо з вами в непростому XXI ст. Я сама все частіше спостерігаю що зникають, непомітно щезають наші людські цінності: доброта, щирість, любов, краса, співчуття. Розумію, що нелегко сьогодні брати до серця поезію. Але Ви своїми міркуваннями довели, що вашу молоду зовнішню красу освітлює ще внутрішня – краса духовна, бо Поезія – звучання душі. Який же слід залишити у ваших душах поезії “Лебеді...” і “Ти знаєш…?”

Бесіда:

Чи вразила вас життєва нива В.Симоненка. Давайте поміркуємо.

Якою була творча атмосфера в Україні коли В.Симоненко дебютував, як поет?

Схарактеризуйте народнопоетичну основу вірша “Лебеді материнства”.

Який гуманістичний пафос звучить у вірші “Ти знаєш…?” (цінність людського життя і неповторність кожної особистості).

Підбірка до “Цілющих джерел.”

Перевірка творчих завдань.

Вчителька: Перегорнемо наступну сторінку наших дослідницьких пошуків. На Черкаській землі В.Симоненко знайшов своє сімейне кохання, там пустив коріння, народив сина. Ми виділили з біографії поета цю сторінку інтимної лірики в окрему.

Прошу послухати доробок творчої групи “Дивосвіт”.

Лідер групи: Ми пропонуємо вам поринути в світ кохання. Завдання для творчих груп: написати твір – речення “Кохання – це...” зобразити його схематично.

Дослідник 2:

Інтимна лірика. Чи є на світі поет, який би не писав про любов? Мабуть, немає. Інтимна лірика В.Симоненка – це цикл поезій, ліричний герой яких то романтичний і закоханий юнак, то зріла людина з великим життєвим досвідом, здатна до філософських узагальнень. Власне таким і був поет, що прожив лише 28 років, пізнав радощі і до безтями був закоханий у життя.

Дослідник 1:

В серці юнацькому бриніла пісня кохання. На папір лягали задушевні вірші про неї, омріяну і суджену, ніжну білу мрію. Інтимна лірика поета відбиває щирі, неповторні почуття. В.Симоненко оспівує почуття всеперемагаючої і життєдайної сили, наділене безмежною величчю людської краси.

Дослідник 2:

Основна риса любовної лірики В.Симоненка – світлий юнацький смуток од неподіленого романтичного кохання.

Послухаємо голос закоханого серця.

Читець: Читає вірш “Вона прийшла”

Дослідник 1:

Любов, кохання. Прекрасне, світле, ніжне почуття.

Любов – першопричина поезії і краси. Ліричний герой В.Симоненка назавше лишиться однолюбом. Його вірші – сповідально-журливі, вдячні. Адресовані втраченому юнацькому почуттю. Душа ліричного героя цнотлива, романтична, наповнена поривань до чогось загадкового, нездійсненного, таємничого, має романтично-благородний відтінок. Вимріяний юнаком романтичний образ коханої передає відчуття найглибших почуттів душі. Любов – все підкоряюча сила.

Дослідник 3:

В молоде життя ліричного героя прийшло свято кохання. Для поета це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа повнокровного, змістовного життя. Любов потребує винятково уважного, шляхетного ставлення. Образ коханої невід’ємний від образу ліричного героя, вони складають єдине ціле духовного світу. Коли порушується така гармонія, тоді життя втрачає свій сенс.

Дослідник 1:

Шкалою моральних цінностей ліричного героя В.Симоненка завжди є чисте й високе кохання.

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити і жить.

Але сила кохання випробовується, насамперед, у буденному, одноманітному житті, а не в урочисті, веселі, святкові дні.

Кохання має бути трохи вищим за дріб’язкові образи, турботи, клопоти, адже лише велике й благородне почуття здатне оновлювати душу, розганяти тривожні думи.

Читець: читає вірш “Є в коханні”.

Вчитель: Чи здатне кохання оновлювати душу?

Дослідник 3:

Почуття любові всесильні, вони здатні оновити людину, особливо молоду, вивести її на рівну дорогу життя. Метафоричний вислів “не можна життя заховати за рожевих ілюзій вдаль” поет вживає для того, щоб виправити можливі непорозуміння між закоханими, бо справжня любов перенесе всі негаразди.

Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можуть жить!

Дослідник 1:

Василь Симоненко – тонкий, ніжний лірик. Він любив рідну землю, країну свою безталанну, невмирущу українську пісню, мову. В його душі переплелися інтимні і громадські поривання. Для нього були нероздільними поняття.

Мати

Кохана

Україна

Поезія його наповнена душевною добротою і незгасимою любов’ю до всього чесного, красивого, вічного, як любов.

Вона вчить любить і мріяти, кохати і поважати.

Вірш.

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:

Стуку серця дорогого біля серденька мого.

Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,

Подаруй мені хвилину – і забудуться жалі.

І минуле зле розтане, ніби привиди сумні,

І лице твоє кохана буде сяяти мені.

Бесіда:

Ви провели дослідження інтимної лірики. Ви зрозуміли, прийшли до висновку, що почуття любові всесильні, вони здатні оновити людину, вивести її на рівну дорогу життя.

1.Скажіть, що для вас є любов?

2.Що є школою моральних цінностей ліричного героя В.Симоненка (чисте і високе кохання)?

3.Як ви гадаєте, що так проникливо допомогло описати Симоненку образ коханої?

4.Ви згодні з поетом, що кохання випробовується в будні, а не в свята?

Коментар вчителем відповідей учнів на творчі завдання.

Вчитель: Наступну сторінку наших досліджень перегорне творча група “Плеяда.”

Лідер групи: Перегортаючи наступну сторінку наших досліджень познайомимо вас з патріотичною лірикою поета.

Завдання для творчих груп :Ми пропонуємо творчим групам скласти художню композицію, використовуючи матеріали світлиці.

В.Симоненко любив Україну, свою рідну землю, свій народ, тому патріотична лірика посідає значне місце в його творчості .Такі вірші, як: “Задивляюсь у твої зіниці”, ”Я”, “Є тисячі доріг”, ”Де зараз ви, кати мого народу?”, ”Україні”, ”Земле рідна” – вражають нас щирою синівською любов’ю поета до своєї Батьківщини, непідробним почуттям патріота. Україна для поета – найдорожче в світі.

Читець 1: Вірш “Задивляюсь у твої зіниці”

Дослідник 1: Задушевна розмова сина з матір’ю - така тема цієї поезії. Поет наголошує, що без любові до Батьківщини немає справжньої людини, патріота. Для нього любити Україну – це значить жити для неї, любити її людей, творити заради їх. Україна для Симоненка – це єдина, безмежно дорога для кожного Українця Вітчизна, без неї життя втрачає сенс, ми живемо і творимо ради Батьківщини.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Дослідник 2: Україна в цій поезії не як поняття загального політичного характеру, - ні вона жива, найдорожча мати, - і їй адресує поет всю любов і ласку, стурбованість, відданість. З Україною веде діалог любові і найсердечнішої поваги поет:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Дослідник 3: Вірш написано у формі задушевної розмови сина з матір’ю Україною. Поет насмілився заявити про своє “ святе синівське право з матір’ю побуть на самоті, звіривши Вітчизні наболіле на серці.

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розлука вікова…

Дослідник 1: Поет підніс наш дух, нагадавши про синівський обов’язок любити свою Україну над усе на світі, ні в кого не питаючи дозволу на це:

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

В цих словах немає ненависті до інших народів. Мова лише йде про бажання автора так поспілкуватися, щоб просто ніхто не заважав.

Дослідник 2: В. Симоненко намагався сказати і говорив правду про голодомор, тяжке становище селян, всього українського народу, його культуру, мову. Поет гнівно засуджує всіх завойовників – заброд, які в давні й недавні часи глумилися над українцями, намагалися підкорити їх, поставити на коліна.

Читець 2: Вірш “Де зараз ви, кати мого народу!”

Дослідник 3: Поет стверджує, що через які б труднощі не проходили українці, вони завжди думали про нащадків. Нам продовжувати їх справу, а значить зберегти духовність, внутрішню красу, доброту, щирість, гуманність.

Дослідник 1: Впевнена, що моє покоління знайде в собі здорові сили, щоб заявити про себе на цілий світ, усвідомивши себе відповідальними за долю народу. Нам творити подальшу історію України. Мені хочеться вірити в слова поета:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Дослідник 2: Моєму поколінню випало писати книгу творення своєї держави. Сьогодні Україна робить перші кроки на шляху незалежності. А першопрохідцям завжди важко. Нива наша – рідна земля, рідна Україна. Наш зажинок – побудова нової держави. Вірю, що ми переборемо всі негаразди і труднощі. Бо нам, молодим, це під силу.

Бесіда.

Вчитель: 1. Які почуття охопили вас, коли ви слухали поезію “ Де зараз ви, кати мого народу?”

2. Чи треба нам сьогодні говорити про добро, зло, патріотизм, любов до рідної землі?

3. У чому полягала громадянська мужність поета?

4. Яким постає образ України в поезіях В.Симоненка?

5. Яка поезія, на вашу думку, найглибше розкриває тему нашого уроку?

Закріплення навчального матеріалу

Вчитель: Чи справдилися ваші очікування від сьогоднішнього уроку? Як творчість поета домопомагає нам мати життєву компетентність?

Чи можна В. Симоненка назвати співцем рідної землі?

Чим ви збагатилися?

Над чим замислилися?

Можна ще і ще читати та аналізувати поезії В. Симоненка, говорити про мовну палітру його творчості, заздрити автору, який здатний на високе людське почуття – любити рідну землю, кохати, бути людиною на землі.

Метод “Мікрофон”

V. Підсумки уроку.