В. СИМОНЕНКО — «ЛИЦАР НА БІЛОМУ КОНІ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА». УРОК ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

В. СИМОНЕНКО — «ЛИЦАР НА БІЛОМУ КОНІ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА». УРОК ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Мета: поглибити знання школярів про життєвий і творчий шлях В. Симоненка; роаналізувати його поетичний твір «Лебеді материнства», звертаючи увагу на його

ідейно-художній та символічний зміст, жанр, образи; розкрити поняття «ліричний герой»; розвивати вміння учнів зв’язно і грамотно викладати свої почуття, спостереження, робити висновки, формувати світоглядні позиції та кругозір; виховувати почуття поваги до матері з вдячності за її турботу; прищеплювати любов до Батьківщини.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Форма проведення: урок із використанням технології критичного мислення

Наочні засоби навчання: портрет В. Симоненка; фотографії; газетні й журнальні публікації про нього; словник символів; підручник; словник ерудита.

Літературно-мистецькі зв’язки: українська література — музика.

Витязь молодої української поезії,

людина короткої, але яскравої, як спалах, долі.

О. Гончар

Великі дороги в світ широкий завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою.

В. Симоненко

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Ось і перегорнули ми з вами ще один тематичний розділ нашого підручника під назвою «Ти знаєш, що ти людина?» Закінчилася мандрівка сюжетними лабіринтами творів українських

письменників. Тож давайте підсумуємо: що нового дізналися, що взяли собі корисного у подальше життя, про які людські цінності не слід забувати за будь-яких обставин у житті?

Бесіда за питаннями

1. Як ви зрозуміли назву цього розділу? Обґрунтуйте свою відповідь.

2. Якій із тем надають перевагу письменники, твори яких вивчалися у цьому розділі? Чому?

_ морально-етичній;

_ героїчній;

_ історичній

(Автор зосереджує увагу на способі життя людини, її оточенні, вчинках)

3. Кожна людина мріє про щастя, тому в літературі є чимало творів про це бажання. (О. Стороженко «Скарб», Б. Лепкий «Цвіт щастя») Що ви вкладаєте у зміст вислову «бути щасливим»?

4. В оповіданні «Скарб» є така цитата: «Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем». Чому такий висновок зробив письменник?

5. Які є цінності в житті людини? (Життя, здоров’я, добробут, благополуччя, доброта, радість, дружба, повага)

6. Великим гріхом є бажання мати зиск із біди людської. Про таких говорять: бездушні.

У якому творі засуджується ця вада?

7. А що протиставляється бездушності? (Співчуття, співпереживання, милосердя…)

8. Поясніть символічну назву слова «крила» для людей (духовне начало, що проявляється індивідуально).

9. Що таке гуманізм? Чи варто бути гуманним?

10. Який твір переконує нас, що гуманність — найвищий прояв людяності? («Гер переможений»)

11. Чи можемо ми стверджувати, що справжня краса людини — це її духовний світ? Аргументуйте.

Підсумок: не випадково на сьогоднішньому уроці ми згадали про духовну велич людини. Поет, про якого сьогодні піде мова, наділений усіма тими чеснотами, які ми розглянули, повторюючи вивчений матеріал. Хто він? Гончар сказав про нього так: (Зачитується епіграф з дошки.)

«Ім’я цього талановитого поета — В. Симоненко. Про нього кажуть, що він — народна совість в українському письменстві. Не судилося його таланту розкритися, але те, що він зробив — нетлінне. Симоненко не думав про славу, вона прийшла до нього посмертно.

Адже його літературна спадщина витримала випробування часом і запала в душі людей, бо щира, проста, неповторна і самобутня. З глибоким підтекстом і патріотичним звучанням була його муза»

1) Пригадайте, які твори В. Симоненка вам відомі?

2) Чим вони запам’яталися?

III. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми працюватимемо над вивченням біографії В.Симоненка і ознайомимося з віршем «Лебеді материнства». В.Симоненко писав: «Великі дороги в світ широкий завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою».

Проблемне питання: чому письменник дав саме таку назву поезії? Чому не «Лебеді батьківства» або «Батьківські заповіти»?

IV. Усвідомлення матеріалу про письменника

Отож, вирушаймо в дорогу, до витоків поезії В. Симоненка.

Звучить вірш І. Денисенко «У садибі Василя Симоненка».

1. Розповідь про життєвий і творчий шлях

В. Симоненка (08.01.1935–13.12.1963)

Народився Василь Андрійович Симоненко в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було голодним, важким, адже зростав без батька, який залишив сім’ю. У хлопчика була лише любляча мати. «Найбільше люблю землю, людей, поезії і… село Біївці, де мама подарувала мені життя»,— писав В. Симоненко.

Мати тяжко працювала, заробляючи шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся, які дуже любили онука. «Вася пішов у діда… Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником,— згадує мати В. Симоненка.— Мій батько був дуже розумний, самотужки вивчив грамоту, багато читав… А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу

давню-прадавню історію».

Учень (читає зі «Щоденника» В. Симоненка). Слухаю небо, і слухаю дідову мову. І в серце моє вливається якась незрима сила, що на віки-вічні прив’яже мене до цієї землі, до співучої

тихої мови. …Чим густіша паморозь падала на дідову голову, тим більше він любив мене і щедріше розкривав свою душевну скарбницю. Він старів на моїх очах, і йому здавалося, що сила його і сааме життя його переливаються в мене, бо не було в діда синів — покосили їх пошесті та кулі…

— Безсмертячко ти моє кирпате,— шепотів дід, коли я заси нав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені.

Учитель. Тому смерть дідуся глибоко вразила 14-літнього Василя і закарбувалася в пам’яті на все життя. Вона гірким спомином обізвалася у вірші В. Симоненка «Дід умер». Спогад про діда Федора живе й нині у новелі В. Симоненка «Дума про діда»: «В понеділок діда вже не було. Суворий і прекрасний, він лежав у домовині на старезній дубовій лаві. А надворі світило сонце, скрипів сніг і кукурікали півні на відлигу. …Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони

стільки краси й ніжності, що може позаздрити їм будь-хто».

Учениця (читає спогади матері). У школі він вчився тільки на «відмінно». Десятирічку закінчив із золотою медаллю, а вчитися йому було ой як нелегко!.. …Весною чи восени — то ще нічого, а взимку — суща біда. Повоєнні ж зими були люті і сніжні, а пальто у Васі — пошарпане, а чоботи — діряві. Тільки ніколи він не запізнився на урок. Було, питаю його: «Важко тобі, Васю?..» А він весело відказує: «Ні, чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюся, то всі пісні переспіваю».

Учитель. У 1952 р. вступив на факультет журналістики Київського університету, де зустрів друзів, однодумців. Працював в університетській багатотиражці. Пізніше активно працював

у літературній студії, де був обраний старостою. Після закінчення університету влаштовується корреспондентом  у газеті «Черкаська правда», потім — у «Молоді Черкащини». Як журналіст, він не стояв осторонь проблем, які виникали у суспільстві, критикував чиновників, звертав увагу уряду на проблеми трудівників, а головне — з теплотою відгукувався про добрих людей. Мати вчила В. Симоненка любити життя, рідну землю і людей на цій землі. Материнську науку він означив для себе як життєкредо. Молодий поет рано збагнув своє призначення і не боявся його. Він мав покликання людини, яка любить життя, яка чесна із своїм народом, із собою:

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум’ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть.

І він згорів у полум’ї людської жорстокості, бездушності і облудливості, випромінюючи всім своїм єством тепло і світло. Його життя нагадує свічку, яка, згораючи сама, зігріває, освітлює і вселяє надію іншим. Радянська влада не пробачила поету ні участі у клубі творчої молоді, де обговорювали питання національного відродження України, ні пошуків таємних поховань жертв сталінських репресій під Києвом, ні патріотичного слова, такого страшного для тодішньої влади. Поет ніби передбачив свою долю:

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в 20 літ в моєму серці втома,

Що в 30 смерті в очі подивлюсь,— так писав поет у своє 20-ліття.

Перша книжка поезії В. Симоненка «Тиша і грім» побачила світ у 1962 році; другу книжку «Земне тяжіння» опубліковано в 1964 році, вже після смерті поета. 13 грудня 1963 р. його не стало, він помер у Черкаській лікарні в розквіті творчих сил у віці 28 років. Але живе і бентежить душі людські його світла поезія, сповнена любові, ніжності, правди.  Це про В. Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко-Русів:

28 — це дуже мало.

28 — це наче й не жив.

І поклали поета в хмари —

І до хмари немає стежин.

І за ці 28 — поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови — це риси його письменницького стилю, які роблять В. Симоненка близьким і зрозумілим

кожному із нас. Отож, сьогодні наша стежина пролягла до поезії В. Симоненка, у якій ліричний герой уособлює автора. Давайте ознайомимося з поняттям «ліричний герой» за літературознавчим словником. Перш ніж ознайомимося зі змістом твору, поміркуйте, що по-

стає у вашій уяві, коли ви читаєте назву «Лебеді материнства».

Прогнозування: чи виправдаються ваші сподівання?

2. Виразне читання поезії

3. Обговорення

_ Чи все, що ми занесли до ґронування, знайшло відображення у вірші «Лебеді материнства»?

_ Від чийого імені йде розповідь?

_ Як ви вважаєте, що послужило поштовхом до написання цієї поезії Симоненком?

_ Чи можна вважати образ матері головним? Доповнення: Мати — найдорожча у світі людина. До неї ми летимо у хвилини радощів і смутку, їй довіряємо свої таємниці,

у неї шукаємо підтримки і поради. Мати — берегиня роду, сім’ї, народу. Берегиню зображували в образі жінки, у якої руки піднесені вгору. Це символічний жест охорони та благословення. Ставлення матері до дітей виражаються у 1-му слові — самовідданість.

Такою була мама поета — Ганна Федорівна Симоненко-Щербань, людина, щиро закохана в народну пісню. Все це вона передала сину, якого виховувала за мудрими заповідями народної педагогіки. Мабуть, згадка про матусину колискову навіяла Симоненкові ці рядки, які ми з вами прослухали.

4. Бесіда

1) Яку пісню нагадує цей вірш?

2) Про що йде мова в поезії?

3) Про що змусили задуматися рядки твору?

4) Створіть асоціативний ланцюжок.

5) Як би ви визначили тему? (Зображення материнської любові до дитини, турботи за її долю.)

6) У яких рядках стоїть основна думка? («Можна… — вибрати не можна…»)

7) Що прославляє автор? (Материнську любов)

8) Поясніть назву поезії, як би ви її перефразували? (Материнська любов)

9) Передайте своїми словами сюжет.

Учитель. Українська жінка завжди втілювала затишок домашнього вогнища, а головне — збереження духовних цінностей. Мати розповідає синові, що найбільшими цінностями є те,

що людина не вибирає — це матір і Батьківщина. Вони сприймаються як одне ціле:

Україна — мати.

Сприяють цьому розумінню символічні образи.

Лебеді — символ чистоти, вірності, птах життя.

Мати — символ духовності, добра.

Зорі — ангели-посланці Бога, надія (благе ставлення).

Півень — символ пробудження життя.

Крила — початок руху.

Верба — символ життя.

Тополя — символ України, сумної дівчини.

Хата — символ рідної землі, роду.

5. Складання стратегії «Коло Вена»

Пояснити: що сприяє єднанню душ старшого і молодшого покоління?

6. Художні особливості вірша (учні знаходять приклади у творі)

1) Повтор. 2) Епітети. 3) Метафора. 4) Порівняння.

За збірку «Лебеді материнства» В. Симоненку (1981) присуджено Державну премію

ім. Т. Г. Шевченка. А мотив і мова мелодійна привабили композитора Анатолія Пашкевича, він поклав цей твір на музику. (Презентація пісні)

V. Рефлексія

Учитель. Повернемося до проблемного питання і спробуємо дати на нього відповідь.

VI. Підсумок уроку. «Мікрофон»

Про що змусили задуматися поетичні рядки В. Симоненка?

VII. Домашнє завдання

Скласти твір-роздум «Мої враження від поезії «Лебеді материнства» В. Симоненка.