Валер’ян Підмогильний «Місто»

Валер’ян Підмогильний «Місто»(характеристика головного героя)Підготувалаучитель української мови та літератури. Талалаївського ліцею. Джолос Л. М.

Зміст«Місто»Головний герой. Портрет Степана Радченка. БідністьІнтереси. Нехтування ґрунтовними моральними засадами. Самоствердження. Настрій героя. Література – це шанс змінити себе

Валер’ян Підмогильний— український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження». Народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівка Павлоградського повіту (зараз Синельниківський район) на Катеринославщині в бідній селянській родині. Біографія письменника

В романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулась у міста, щоб завоювати і зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку. Роман завершений письменником у 1927 р., опублікований вперше у Харкові в 1928 р.Історія написання

«Місто» - урбаністичний роман Валер’яна Підмогильного, опублікований 1928 року. Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.«Місто»

Степан їхав вчитися до міста, в нього була «командировка». Мета переїзду Степана до міста

Головний герой. У центрі роману освічений провінціал Степан Радченко, який приїхав до Києва для того, щоб здійснити свою мрію — вступити до університету. Головний герой спершу в захваті від принад міста і має намір повернутись додому як тільки отримає освіту.

Портрет Степана Радченка«…Високий на зріст, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді, м’які волосинки, неголені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів…» 

Бідність«В кишені були – ножик, старий гаман, випадковий ґудзик і хустка. Крім сподіванок нічого не вартих він мав лище червінець на всі злидні й пригоди, що на нього чекали у місті». 

Інтереси«Математика – він чудово її знав. Про соціальні науки він навіть не думав, стільки доповідей на селі прочитано, стільки газет. Останні пуди заробленого борошна і свої маленькі червінці він віддавав учителеві і витрачав на книжки та папір. Він просиджував ночі при свічці каганця і снив формулами і логарифмами». 

Нехтування ґрунтовними моральними засадами«Щастя …[це] недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного знання про речі» . Герой Підмогильного відверто кепкує з усіх високих почуттів («Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі» , »Шлях до душі веде крізь тіло», «Вогонь любові запашний тільки мить»), не готовий до відповідальності і не здатен до стабільності »(… та ін.).

СамоствердженняЄдине у чому Степан стабільний — потреба самостверджуватись і рухатись вперед. “Не ненавидіти місто треба, а здобути”, намовляв він себе. Радченко постійно себе підбадьорює. З кожним успіхом він відверто пишається собою. Наприклад, написавши своє перше оповідання, Степан не міг собою натішитись:  “закохано гортав сторінки”,“подавав собі великі надії” і потребував визнання, — “Хай дивуються, хай заздрять”, думав герой.

Настрій героя. У головного героя часто міняється настрій. Це стосується передусім ставлення до міста. Бачимо то невпевненість, навіть переляк: “Ну навіщо було сюди збиратись? Що буде далі, як він [Радченко] житиме? … Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси?” , то захват: “Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми”, то відчуження “Відчував дивну красу міста … але ненавидів [його]…” , “все у місті якесь неприродне”(?).

Література – це шанс змінити себе. Для героя найдоступнішим способом асимілюватись з міщанами виявляється література. Будучи начитаною людиною, Радченко сам починає писати і досить швидко добивається успіху. “Знати літературу є перша ознака культурної людини”, — вважає він. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність герой вкладає у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання, у своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керується власною користю, — “Література, виявилось, не тільки почесна, а й владна річ, тобто двічі варта уваги”.

Дякую за увагу!