Весільний обряд "Вінкоплетини"

                                                                                       ВІНКОПЛЕТИНИ  

Народна мудрість виділяє в житті людини важливі моменти: народження, весілля і смерть.

Ці моменти завжди супроводжувались великою кількістю обрядів і вірувань. Але найважливішим, усе-таки, був весільний обряд. У нас в Україні він проходив дуже пишно, дуже урочисто. В цілій вервечці весільних подій важливим є обряд вінкоплетин. Цей обряд відбувався напередодні благословення і шлюбу у хаті молодої. Туди приходили подруги молодої і плели з барвінку вінок і гірлянду, яку називали «доля». Вона символізувала міцний шлюб, щасливе довге подружнє життя. Вінок з барвінку символізував дівочу цноту.

Обряд, який представлено  – це обряд з Львівської Звенигородщини. В цьому сценарії збережено не лише автентичність обряду, а й автентичність виконання пісень і також говірки Опілля.

Сценарій весільного обряду

ВІНКОПЛЕТИНИ

з Львівської Звенигородщини

На сцені – стіл, лавка, мама молодої. З другого боку – дівчата з ведучою.

Мама (з решетом): «Дєкую, ой дєкую вам, дівчєта, шо ви-с-те прийшли до моєї Ганнусі вінок плести. Сідийте, сідийте сюдай во, сідийте».

Дівчата сідають, стають позаду, мама кропить їх.

Мама (йде до столу): «Дєкую, дівчєта, дуже вам дєкую. Дай вам, Боже, щесті, здуровлі і до року заміж повиходити. Туткай маєте цілушку і цукерки. Хто цілушку борше вхопить, того будуть хлопці гарно цілувати, а хто цукерки – в того солодке життє буде».

Перевертає решето на стіл.

Дівчата: «А в мене цукерок» - «А в мене цілушка». – «І в мене цукерок»……

Ведуча: «Ну то вже сідийте, дівчєта, зачнемо плести».

Одні дівчата рівняють барвінок, інші за столом плетуть.

Ведуча: «Дівчєта, а котра вчора в дубині, як ви барвінок рвали, борше до дуба шклєнку збила, котра борше заміш вийде?»

Всі: «Марусі».

Ведуча: «А то я чула-чула, Марусю, же в тебе скоро весілє. А чи закличеш нас плести?»

Маруся: «А певні шо так, цьоцю Ганю. Ви в нас в селі найліпше долю плетете».

Ведуча: «Ну, Марусю, раз ти борше шклєнку збила, то давай якусь пісню зачинай».

Дівчина: «Дівчєта, а шо то ми все сумної та сумної. Давайте троха веселої!»

Ведуча: «Ну давайте вже, дівчєта той вінок мірати. Де та наша Ганнусі, поміраєм, чи вже добрий вінок, чи треба ше доплести?»

Мама приводить Ганнусю, молода сідає на крісло і міряють вінок.

Ведуча: «Котіть, дівчата, віночок, подивимсі, яка доля в нашої Ганнусі буде». (2 дівчат котять). – «Дай, Боже, шоби була добра».

Ведуча: «Ну то нічого сі не рвало, ладні гладко вивсі вінок, не буде сі покидати».

Стукають в двері.

Ведуча або мама: «А хто ж то там так гримає в двері?» (Йде відкривати).

Заходять дружби:

Дружби: «Слава Ісусу Христу».

Всі: «Слава навіки».

Хлопець: «Дай вам, Боже, добрий вечір. Тут сі з нами така пригода стала. Везли-сьмо бабу до шпиталю до Львова, а колесо нас сі вломило. Добрі люди спровадили нас до Вашої майстерні, повідали, жи в вас є добрі колеса до воза».

Дівчата: «Та певні жи є в нас колеса». – «І колеса, і шприхи, всьо ми ту робимо». – «Але наші колеса дуже дорогі. О, видите, яке ладне».

Одна дівчина лізе під стіл і намагається прив’язати ногу хлопця до ніжки стола.

Хлопці: «О так, ладне, ладне колесо. А шо ви з него хочете?»

Дівчата: «А шо дасте?»

Хлопці: «Та грошей не маємо, тільки маємо файні цукерки». (Показують цукерки).

Дівчина: «Дівчєта, та то якісь барбариски. Є нє. Віддамо тілько за чеколядові».

Хлопець (до іншого): «Біжи, Бодьку, до воза, принеси чеколядових цукерків, бо наші баба там на возі, бігме, замерзнут.

Дружба біжить.

Хлопець приносить цукерки.

Хлопці: «О, тут маєте чеколядові»

Дівчата: «Сипте».

Дівчина: «Дівчєта, та вони нас дурять. Показали чеколядові, а дали самі обгортки! А на вам!!!»  (кидають в них цукерками).

Хлопці тікають, один з них тягне за собою стола.

Дівчата: «Хлопці, колесо забулисьте».

Хлопці повертаються, забирають колесо і долю. Всі співають.