Від гри - до пізнання і творчості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІД ГРИ – ДО ПІЗНАННЯ

І ТВОРЧОСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

 

1. Вступ…………………………………2
2. Гра – один з видів діяльності  дитини………………………………..3
3. Основні принципи організації                  гри…………………………………….4
4. Види ігор………………………..…....5
5. Керівництво поведінкою дітей у ході гри……………………………...........15
6. Поради гравцям…………………….16
7. Список використаної літератури….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пригадай: бігають у дворі хлопчики, шепочуться про щось у куточках дівчатка – кожен сам по собі. Але ось ти сказав чарівні слова: ”Давайте пограємо...” – і сталося чудо!  Нема більше недружніх хлопчиків і дівчаток, а стоїть перед тобою хоробре військо, побігли-загуркотіли „поїзди”, відкрилися іграшкові поліклініки, школи, пошти, магазини.                                                                                                                                 Хто зробив усі ці дива?  Чарівна Гра.  Гра допомагає об’єднати дітей у колектив, де кожен може виявити свої здібності, стати, хай поки що ненадовго, тим, ким він мріє: міністром, банкіром, будівельником, лікарем...                                                                            Під час гри діти довідуються про багато нового, цікавого. Гра допомагає їм виростати гарними людьми,                 стати особистістю.                                                                                                                                                   Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.  Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, а й у дорослих.                                                                                               Гра заполонила телеекран роважальними шоу-програмами, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор.                                                                                Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти.

 

 

 

 

 

 

 

Гра – це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність дитини, яка відбувається не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для власного задоволення, розвитку.                                 Саме  у позашкільному закладі гра не є пустою забавою, це є творча діяльність дитини, яка потрібна для її розвитку. У грі дитина живе, і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, вікові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти. Під час гри розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація цих рухів. Діти вчаться думати, працювати, творити, набувають досвід в різних ігрових ситуаціях, і навіть такий, що можливо  допоможе в  житті.                                                                                                                                  В ігрових ситуаціях у дітей формується їхня особистість, характер, розвиваються такі суспільні риси, як чесність, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.                                                            Гра є невеличким містком передачі досвіду старших поколінь молодшим .                                                                            Міркування відносно суті і значення гри можна віднайти у працях філософів, педагогів, а також в літературних творах. І як не дивно, найбільш простим і одночасно геніальним залишається пояснення гри, зроблене автором “Пригод Тома Сойєра” Марком Твеном:  “Гра – все, що ми робити не зобов’язані”.                        Ці ознаки гри є основними. А якщо говорити про ігрову діяльність в позашкільному навчальному закладі,  то слід зауважити, що гра для дитини – це обставини, в яких вона почувається вільно, розкуто, емоційно, піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації, непомітно для себе, без напруження і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.                                                                             Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення – все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.                                                                 Організатор ігор повинен врахувати, щоб гра допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - виявити активність, недисциплінованим - стати організованими, дітям, які чимось себе скомпроментували, повернути загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу - виявити себе, здружитися з усіма.             

 

 

 

 

 

Основні принципи організації гри:

• відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;
• принцип розвитку ігрової динаміки;
• принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);
• принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;
• принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм.

Важливим моментом роботи з іграми є обізнаність із їх структурою.
Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри.              Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало, але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістово-процесуальними критеріями.                                                                                    Перша з них акцентує увагу на об’єктах впливу гри і поділяє їх на:                                          - психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;                            - рухові – здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;                                                        - соціальні – сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, виробленню моральних рис;                                                                                     - розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.                           

Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:                                                                                                                                             - рухливі;                                                                                                                                                                            - малорухливі;                                                                                                                                                          - інтелектуальні;                                                                                                                                                          - музичні;                                                                                                                                                                        - сюжетно-рольові;                                                                                                                                            - забави, атракціони;                                                                                                                                            - конкурси тощо.

    

 

 

Хочеться більше сказати про розважальні ігри, які повинні в першу чергу продукувати хороший, радісний настрій, емоційне розвантаження і насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри – естафети, музичні, зокрема хороводи, кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси.                                                                                    Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.              Особливо цікавими є конкурси, музичні ігри, які можуть бути індивідуальними і груповими.                                                                                                    Музичні ігри повинні бути нескладними, доступними всім.                   Мелодії мають бути короткими, яскравими, легкими для запам’ятовування, а текст пісень – близьким дітям, зрозумілим і доступним.                                                                                                                                         Особливу категорію розважальних ігор являють  собою ігри - жарти, фокуси.              Показувати фокуси потрібно так, щоб приносити дітям максимум задоволення. Виконавець фокусів повинен мати незвичайний одяг чи окремі незвичні його деталі – капелюх, краватка, окуляри тощо, незвичне імя, наприклад –Бон-Бад, Гоп-Заде-Паша, декілька заклинань різного змісту, на зразок «шурум-бурум», «фокус-покус-морокус», “абра-ка-дабра-мра-кабра”.  Чудово справляються з показом фокусів і самі діти.  Фокуси,ігри-жарти, частина музичних ігор використовуються під час розважальних програм для заповнення пауз між конкурсами, для зміни видів діяльності, для зняття втоми.

 

 

Прошу помінятися місцями

 

Всі учасники сідають у коло. Ведучий стає спиною до всіх і каже: «Прошу помінятися місцями тих, хто вже відпочивав у «              ».                                                        Діти виконують команду. Ведучий одразу ж повертається і намагається сісти на одне з місць, які звільнились.Той, хто залишився без місця, стає ведучим. Отже, тепер він подає всім учасникам команду. Завдання можуть бути різно­манітними, але стосуватися учасників гри. Наприклад, мож­на почати з імен: «Прошу помінятись місцями всіх Ганнусь,Олесів і т.д.».

 

Ураган

Якщо хтось вигукне «Ураган», всі міняються місцями. Це може трапитися у будь-який момент.

Передай потиск

Група стоїть у колі, тримаючись за руки, один учасник у центрі. По колу передається потиск, гравець у центрі повинен вистежити та доторкнутися до нього. Якщо йому це вдається,
його замінює в центрі інший учасник.

Малюємо ножицями

Спершу діткам можна розповісти про те, що малювати можна не лише фломастерами, олівцями та фарбами, а ще й ножицями. Є навіть такі ножицеві художники, які заробляють собі тим, що вирізають з паперу портрети людей в профіль.

Діткам необхідно роздати три кольорових папірці (кожному). Один з них має бути зелений (з нього потрібно буде вирізати ялинку), червоний (для вирізання квітки) і жовтий (для зірочки). По команді "руш" дітки мають без олівців, просто ножицями, вирізати з кожного папірця відповідну фігурку. Виграє той, хто впорався першим або той, хто "намалював" ножицями більш схожі фігурки.

 

                 

Розіграш призу

 

Двоє гравців стоять один навпроти іншого. Між ними на стільці лежить приз. Ведучий рахує: "один, два, триста!". "один, два, тринадцять!", "один, два, тридцять!", і т.д. Перемагає той, хто виявиться уважнішим і першим візьме приз, коли ведучий скаже "три".

 

Бантик

 

Роздайте двом-трьом гравцям по п'ять стрічок              (або шнурків). Перед кожним з них є 5 стільців.                       За командою "руш" діти мають зав'язувати на кожному стільчику по одному бантику зі стрічок. Хто перший впорається - той і переміг.

 

Важливе місце в засобах виховання дітей посідають психо-сенсорні ігри, здатні розвивати психічні процеси.                                             До цих ігор в першу чергу належать малорухливі ігри, інтелектуальні, музичні. Особливість малорухливих ігор сенсорного характеру полягає в активізації слуху дітей, дотику , зору, смаку, нюху і разом з тим тренуванні сприйняття, памяті, уваги.                                                                                                               За допомогою даних ігор виробляються навички помічати зміни,які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних місцях, є основою формування такої важливої якості як уважність.                                                                                                        Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння гальмувати, або навпаки виразно проявляти свій інтерес, радість, здивування, образу, гнів за допомогою міміки, жестів, слів.                                                                                                                                                        Популярні також словесні ігри, з  перекручуванням слів (на зразок зіпсованого телефону), з певними словесними заборонами, де за помилки потрібно платити фантами, асоціативні, коли за відповідями на запитання можна відгадати задуманий предмет, явище, істоту; придумування загадок тощо.                                                 Інтелектувальні ігри мають кілька різновидів. Це настільні, зокрема – шахи, шашки, різні лото, ігри на узагальнення і виділенння суттєвих ознак. Також до цієї групи відносяться шаради, загадки, ребуси, головоломки, турніри (на зразок “Що? Де? Коли?”, “Брейн-ринг”, ”Турнір ерудитів”, “Розумники та розумниці” та інші). В інтелектуальних іграх тренується кмітливість, швидкість реагування, пам’ять, уміння узагальнювати, вони пропонують нову пізнавальну інформацію, яка невимушено засвоюється дітьми. В таких іграх учасники мають можливість перевірити свої знання, навички логічного мислення та суджень.

Як одне ціле

 

Варіант 1. Двоє учасників стоять, упершись спинами один в одного. Потрібно разом сісти і разом встати. Те ж саме — стоячи обличчям один до одного, взявшись за руки і відхи­лившись назад.

Варіант 2. Виходять по двоє учасників з кожної коман­ди, стають поряд пліч-о-пліч. Попарно руки, які торкаються, зв'язують. Один з учасників лівою, а інший правою рукою по команді згорнути в рулон заготовлений раніше папір, обв'язати його мотузкою і зав'язати бантик. Перемагає та пара, котра виконала завдання швидше.

 

 

Три слова

 

Діти стоять у колі. Кожна дитина називає три слова, які найкраще її характеризують.

 

                      

Це — я

 

Кожен учасник по черзі повинен представити себе таким чином: зобразити жест, сказати кілька слів, прочитати вірш, заспівати уривок із пісні і т.д.

Анограма   

Анограми — слова, які відрізняються одне від одного тіль­ки порядком розташування букв у них. Наприклад: шарф — фарш;  сосна — насос;                                 липка — пилка;  клоп — полк.                                                                              Учасникам пропонується скласти анограми від слів:   канат, піон, фтор, рондо...                                                                             А також самостійно знайти слова, від яких можна скласти анограми.

 

Ігри на розвиток пам’яті

Магазин

Запропонуйте дитині “піти в магазин” і купити необхідні предмети, назви яких потрібно запам'ятати. Починати слід з 2-3 предметів

У бабусі в селі

Запропонуйте послухати розповідь дівчинки Олі, яка гостювала в селі у бабусі:
"Прокинулась Оля в бабусиній хатці вранці, а бабусі немає. Вийшла вона на подвір'я, а там гуртом зібралися кури, що клювали пшеницю. Їх загукував голосистий півень, мама-квочка з курчатами греблися у травичці. Качки, наївшись, йшли до водички. Бабуся видоїла корівку й несла молоко в дійничці, а за нею біг котик і просив молочка. Песик Жук охороняв це велике господарство."
Розкладіть малюнки із зображенням тварин і запросіть вибрати тих, про кого розповідала Оля.
Змінюйте розповідь і малюнки.

Повтори за мною

Кінцем олівця вистукайте по столу певний ритм. Ритмічна фраза має бути короткою та чіткою. Запропонуйте дитині повторити ритм.

Ребуси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не менш популярними є рухливі ігри. Головною їх ознакою  є наявність активних рухових дій: бігу, стрибків, метання м’яча й інших предметів, завдяки чому вони є засобом і методом фізичного виховання. Виховне значення рухливих ігор не зводиться лише до розвитку таких фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість. Розвиваються також кмітливість, спостережливість, логічне мислення, пам’ять.                                                                                                                                 Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності.                                                                                                                                                     На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їх розвиток і фізична підготовка, кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суцільно ігрові і з поділом на команди.                                Для першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається, і організатор повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців спробували себе в ролі ведучого. Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи, тоді організатор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляти дітей-лідерів, які часто під час ігор створюють конфліктні ситуації.                                                                                           Важливим компонентом роботи з рухливими іграми є їх пояснення.                                                                                                                                    Порядок пояснення наступний:                                                                                                            - назва гри та її коротка характеристика;                                                                                         - ролі гравців і їх вихідне положення;                                                                                            - хід гри і мета, якої повинні прагнути гравці;                                                                                                   - чим закінчується гра;                                                                                                                                                                  - правила, які необхідно сформулювати;                                                                                        - пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;                                                                                      - умовні сигнали і команди для початку і закінчення гри.                                                                       Організатор під час гри повинен суворо слідкувати                        за дотриманням правил.                                                                                      Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань.                                                                                                          Специфіка рухливих ігор полягає в тому, що  незважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації.                                           І кожен раз для одного – це успіх, перемога, для іншого – невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.

Рухливі ігри, естафети та розваги

Кегледром

До каната прив'язаний м'яч, який майже торкається підло­ги. На підлозі стоять 10 кеглів. Учасник відводить канат назад і, поки м'яч летить, бере кеглі в руки, скільки встигне, нама­гається відскочити убік. Заробляє стільки очок, скільки взяв кеглів. Якщо м'яч торкнувся учасника – очки знімають.

Баранчики

У грі беруть участь 3 дитини. За сигналом всі гравці мають стати рачки і штовхати головою кожен свій м'яч до фінішу. Виграє той, хто перший перетне фінішну риску. Руками допомагати не можна!

Для ускладнення завдання, наприклад для дітей старше за 5-6 років, можна розставити на дистанції кеглі, які вони мають обходити.

Веселий волейбол

Гру волейбол можна зробити ще більш веселою та цікавою, якщо замість сітки натягнути цупку матерію з верхнього краю сітки до землі.   Гравці не бачать своїх супротивників.                                                                Решта умов гри, як у звичайному волейболі.

Повітряний футбол

З обох боків кімнати поставте ворота (два стільці або тримайте в руках обруч). Перед кожним з воріт покладіть на підлогу по 5 повітряних кульок. В цій забаві беруть участь 2 гравці. За вашою командою вони мають по черзі задувати кульки у ворота, не допомагаючи собі ані руками, ані головою, ані ногами… Тільки дмухати.                                       Виграє найспритніший.             

Сонце-Місяць

Сформуйте з гравців пари. Покажіть їм, де старт дистанції, а де фініш. Гравці, які створюють пару, мають стати спинами один до одного і взятися за руки. Один з гравців - Місяць, інший - Сонце. По команді: "Ніч приходить - місяць виходить", діти, яким ви дали завдання бути Місяцем, мають добігти до фінішу, тягнувши за собою Сонце. Коли до фінішу прийде перша пара, ви маєте сказати: "Сонце сходить - ранок приходить"! Тоді передом, назад до позначки старту, біжить дитина-Сонце. Виходить, що один з гравців в парі біжить то спиною, то передом. Такі перегони мають тривати до тих пір, поки гравці-Сонечка не пробіжать три рази. Виграє найспритніша пара.

 

Веселі естафети:

• біг удвох, надівши кільце;
• біг з набиванням рукою повітряної кульки;
• біг з веденням м’яча;
• біг з веденням шайби ключкою;
• переміщення на самокаті;
• пересування на ходулях;
• біг з прив’язаними до ніг надувними кульками;
• біг з однією лижею на нозі;
• біг у ластах;
• біг на чотирьох кінцівках;
• стрибки верхи на мітлі;
• біг з переодяганням;
• змагання проводяться на лавах і дітям потрібно пробігти з одного кінця в інший;
• учні мають пролізти через гімнастичний обруч (обручі);
• діти перестрибують через натягнуту резинку;
• стрибають через скакалку (пробігають пів дистанції, беруть скакалку, що лежить на підлозі, роблять 5-10 стрибків і біжать далі);
• провести м’яч між стійками (кеглями); закинути м’яч у корзину;
•  м’яч передають між ногами;
•  м’яч передають правою (лівою) рукою;
• м’яч передають сидячи.
•  
• вести м’яч ногами.

Вказівки до гри. Гравець повинен обов’язково подолати всі перешкоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сюжетно- рольові ігри – це ігри, в яких є необхідність двох обов’язкових компонентів – сюжету і ролей.
Уявне місце, в якому відбувається гра, може знаходитись в далекому і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним.  У практиці виховної роботи до сюжетно-рольових ігор належать також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які моделюють певні виробничі та комунікативні ситуації для розв’язання їх учасниками.  Важливими являються і виховні ігри, які теж мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами етикету.                                                                           На основі цих знань і виробляються уміння та навички поведінки.                                                                                                                                     

Золотий ключик

Учасникам гри потрібно зобразити героїв казки Золотий ключик». Беруть участь кілька пар. Один у кожній парі — ли­сиця Аліса, інший — кіт Базиліо.  Аліса згинає у коліні одну но­гу,  і притримуючи її рукою, разом з Базиліо, в якого зав'язані очі, обійнявшись, долають задану дистанцію. Пара, яка дошкандибала першою, отримує приз – «золотий ключик».

 

Усі разом

Варіант 1. Група по команді піднімає руки, потім без ко­манди повинна одночасно опустити їх.                                                                                                 Варіант 2. Усі учасники вишиковуються у шеренгу. Завдан­ня: без команди усім разом зробити один стрибок уперед.                                                                   Варіант 3. Не домовляючись, мовчки разом  встати, обійти   навколо стільця й одночасно сісти.Таких варіантів може бути безліч, залежно від бажання та кмітливості ведучого.                                                                                                                                                         

 

 

 

 

 

Творча самопрезентація                                                             

Кожна дитина по черзі презентує себе, називаючи свої

якості, риси характеру, звички та інше. Презентація від­бувається у вигляді рядків із віршів, частин пісень,                       зага­док тощо.

 

М'яч по колу

Всі сидять у колі.  У першої дитини в руках м'яч. Вона на­зиває ім'я і кидає м'яч тому, чиє ім'я назвала.  Той, хто спій­мав м'яч, повинен назвати інше ім'я і теж кинути м'яч власнику названого імені.    Так триватиме до того часу, поки більшість дітей не запам'ятають імена членів групи.             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Дітей однаковою  мірою 

приваблюють усі види ігор. І тому дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій  стан.                                                                              Закінчувати гру потрібно своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми.                                                                              Передчасне або раптове закінчення гри викликає незадоволення.   Взаємини дітей і організатора у грі набувають ігрового відтінку. Якщо керівник зацікавлений грою, дає вказівки через її правила і діє як учасник гри, у гравців виникає ігровий настрій, бажання виконати завдання. Це сприяє встановленню між дітьми і організатором ігрових взаємин. Коли вихователь не зацікавлений грою, діти підкоряються йому, але грають без емоційного піднесення.                                                                                                  Інтерес до гри великою мірою залежить також від загального характеру їх взаємин з організатором ігор, адже на пропозиції різних вихователів пограти діти реагують по-різному. Слова одного з них вони зустрічають радісно. До пропозиції іншого ставляться байдуже, хоча й не відмовляються від гри. Організатор завжди повинен заохочувати ініціативу й винахідливість гравців, задовільняти їх потребу в активній ігровій діяльності.                                                                                       Отже, щоб діти завжди цікавилися іграми і брали в них активну участь, потрібно створити в них стійкий інтерес до ігрової діяльності і підтримувати його (нагадати дітям, як вони цікаво гралися минулого разу, ускладнити завдання, умови і правила гри, послатися на досвід ігрової діяльності окремих гравців тощо).                                                                                                                             Доброзичливе ставлення до дій гравця і характер взаємин дітей немалою мірою залежать від того, як глибоко вихователь оцінює їх дії. Коли в оцінці враховується тільки факт виконання завдання, гравці намагаються досягти успіху в грі будь-якими способами. Якщо ж звернути увагу на те, чи діти дотримуються встановлених правил, вони виконують умови гри, стежать за ігровими діями товаришів.                                                                                                                             Якщо в грі передбачено підрахунок результатів, то він має бути наочним. В кінці гри важливо визначити позитивні і негативні дії учасників, пояснити найдоцільніші способи ігрових дій. Бажано відзначити кращих ведучих, капітанів, суддів, звернути увагу на порушення правил гри, дисципліну. Обов'язково відзначити тих гравців, які соромилися грати з іншими, це надасть їм сміливості для іншого разу.              Отже, від правильного оцінювання залежить, чи захочуть діти ще грати і в якому настрої  вони покинуть ігровий майданчик.

Поради бувалого гравця

• Вигравай лише чесним способом, бо інакше перемога не принесе тобі задоволення.
• Не зазнавайся, якщо в тебе все виходить і ти виграєш.
•  Якщо умієш щось добре робити, навчи товаришів – нехай вони стануть спритними і умілими.
• Вигравати у сильного суперника цікавіше.
• Не смійся над тим, хто програє: і ти можеш стати переможеним.
• Не падай духом, коли програєш, адже попереду ще багато цікавих ігор.
• Не ображайся на переможця, привітай його з перемогою.
• Не сердься і на тих, через кого, можливо, трапилась поразка. Вони потребують твоєї підтримки.
• Життя складається з перемог і поразок. Навчись їх сприймати як належить.

 

 

 

 

 

 

Ми живемо в час прискореного розвитку людства, зумовленого високою технологією, зокрема телекомунікацією і комп’ютером, які мають великий вплив на наше мислення, наш спосіб щоденного життя, праці, розваги і т. ін. На зламі епох мало приготувати дітей лише до легкого, багатого на розваги життя, важливо виростити особистість, здатну думати глобально,  діяти, здатну встояти в складній, часто небажаній дійсності, здатну творити нові українські культурні цінності.                            Батьки й організатори повинні постійно мати на увазі незабутню думку                                           В. Сухомлинського:                                                                                                                                                                 “Дитина має справжнє емоційне і інтулектуальне життя тільки тоді, коли вона живе в світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості.                                                                         Без цього вона не краща за здавлену квітку”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

 

1. Доценко Т.М. Організація навчання лідерів. –Біла Церква – 2009.
2. Життя потребує руху// Завуч. – 2001. - № 23-24.
3. Малий збірник ігрових завдань-вправ// Шкільний світ. – 2002. - №25-28.
4. Немежанська О. Це чарівне слово «Гра». – К.; «Молодь», 1999.
5. Рольові ігри як технологія самовиховання// Завуч. – 2001. - № 23-24.
6. Матеріали з Internet.