ВІД ВТОРЧОСТІ ВЧИТЕЛЯ – ДО ТВОРЧОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДИТИНИ – ПЕРЕДУМОВА ІЇ УСПІШНОЇ ШКІЛЬНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Особистісні досягнення розвитку, відносна автономність і самостійність дитини в поведінці, вирішенні елементарних побутових проблем, організація доступних для неї видів діяльності, характер взаємодії з однолітками і дорослими свідчать про становлення певного рівня соціальної зрілості.

Відтак маємо підстави вважати важливим досягненням дошкільного дитинства процес створення передумов розвитку такої особистісної якості, як соціальна компетентність.

Компетентність, в широкому її розумінні, розглядається як якість особистості, що володіє певними знаннями в будь-якій області і вміє їх застосувати на практиці, позитивно ставитися до успішності діяльності (Л. Артемова, Т.В. Кравченко, В.Кузьменко, С.М. Курінна, А.К. Мудрик, Т.І. Поніманська та ін.).

Якщо йдеться про соціальну компетентність , то науковці здебільшого ії трактують як здатність людини, яка сформована в процесі оволодіння уявленнями і знаннями про соціальну дійсність, активного творчого освоєння соціальних відносин, що виникають на різних етапах і в різних видах соціальної взаємодії, а також трактується як засвоєння етичних норм, які є основою побудови і регулювання міжособистісних і внутрішньоособистісних соціальних позицій та відносин [5].

Ми виходимо з розуміння виключної значущості соціальної компетентності дитини  в контекстів іїі шкільної зрілості. А тому нас зацікавив аспект спадкоємності у вироблені педагогічної позиції у цьому плані з боку педагогів довкілля та вчителя початкових класів. Відтак постає питання такого змісту:  вчому полягає своєрідність вияву соціальної компетентності у дітей дошкільного віку? Так, деякі дослідники трактують соціальну компетентність дошкільнят як ії особливості, показники та шляхи розвитку» визначає сутність і зміст початкової особистісно-соціальної компетентності дитини «як готовність самостійно вирішувати завдання, які пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з однолітками і дорослими і сукупністю тих уявлень дитини про себе, які розвиваються, а також ії самооцінкою, і стають визначальними у виборі засобів поведінки і взаємодії з соціумом» [3, С. 12].

До того ж, існує думка (зокрема Л.Артемова) про те, що соціальна компетентність дошкільника має інтегративну природу і включає наступні компоненти:

- мотиваційний компонент: характеризується потребою в спілкуванні і схваленні, бажанням зайняти певне місце серед значущих для дитини людей - дорослих і однолітків;

- когнітивний, або пізнавальний компонент: характеризується наявністю елементарних уявлень про навколишній світ, обізнаністю в області взаємин людей в соціумі, усвідомленням власної індивідуальності;

- поведінковий, або власне комунікативний компонент: характеризується ефективною взаємодією з середовищем, здатністю чинити так, як прийнято в культурному суспільстві;

- емоційний компонент: характеризується умінням правильно поводитися  зі своїми почуттями та емоціями (розуміннями, вираженнями) і поводитися відносно почуттів та емоцій інших людей [1].

Вчені зауважують, що вищеокреслені компоненти соціальної компетентності старшого дошкільника ще тільки формуються, вони є нестійкими, та залежать від дорослого і його вміння зацікавити дитину інформацією з навколишнього світу, організувати з ним спілкування, допомогти зорієнтуватися в системі цінностей, прийнятих у суспільстві, виробити певні способи поведінки і емоційного реагування на навколишню дійсність [6].

Аналіз наукових джерел із проблематики соціальної компетентності особистості доводять про безпосередній зв'язок означеної якості із таким явищем як соціалізація. У цьому зв’язку підкреслимо, що соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, і її пристосування, «адаптацію» до культурних, психологічних і соціологічних факторів (Т. Парсонс, Р. Мертон); з іншого боку, процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, подолання негативних впливів середовища, що заважають її саморозвитку і самоствердженню (А. Маслоу, А. Олпорт, К. Роджерс). Цей процес можна розглядати як його «інтеграцію» в систему суспільних відносин.

Аналіз довідкової та спеціальної літератури переконує в тому, що в контексті соціалізації соціальна компетентність дитини має певні  особливості, оскільки йдеться про впливовість індивідуальної своєрідності (тип особистості, зокрема, чи є вона інтро- або екстровертом, аутичною або неаутічною, а також її інтелект), психічних станів (астенічний або стеничний) та типовість настрою, рівеня і форми спілкування і взаємодії з оточуючими [2].

Але, не дивлячись на те, що соціалізація кожної конкретної дитини має певні індивідуальні особливості та прояви, вона здійснюється за певними механізмами. Зазвичай механізми соціалізації класифікують наступним чином:

• традиційний (через сім'ю і найближче оточення);
• інституційний (через різні інститути суспільства);
• стилізований (через субкультури);
• міжособистісний (через значущих осіб);
• рефлексивний (через переживання і усвідомлення) [6].

Дослідниками вважається традиційним механізмом соціалізації (стихійної) – засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для його родини і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Наприклад С.Курінна стверджує, що це засвоєння відбувається, як правило, на неусвідомленому рівні за допомогою фіксації, некритичного сприйняття навколишньої дійсності [4].

Досвід переконує в тому, що інституційний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями як спеціально створеними для ії соціалізації, так і реалізують социалізуючі функції паралельно зі своїми основними функціями. До них відносяться виробничі, громадські, клубні й інші структури, а також засоби масової комунікації.

Щодо стилізованого механізму соціалізації, то він діє в рамках певної субкультури – комплексу морально-психологічних рис і поведінкових проявів типових для людей певного віку або певного професійного чи культурного прошарку, який, в цілому, створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи [5].

Якщо конкретизувати, мжособистісний механізм соціалізації, то він  функціонує у процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для нього особами.

Вчені стверджують, що рефлексивний механізм соціалізації  пов'язаний з процесом осмислення людиною свого місця в системі взаємин з оточуючими, в результаті чого відбувається його особистісне становлення, формування та зміна [3].

Отже, з огляду на індивідуальні та вікові особливості, та знаючи механізми соціального становлення дитини, важливим фактором стає спільна з дорослими діяльність. Вважаємо, що саме у процесі спільної діяльності зростає інтерес до оточуючих людей, формуються соціальні мотиви поведінки. Бо як засвідчує наша практика роботи і в дошкільному навчальному закладі, і в школі першого ступеня. в ній і відбувається передача соціального досвіду. До того ж дитина виступає як суб'єкт діяльності (пізнавальної, творчої, комунікативної та ін.), активно бере участь в перетворенні навколишнього світу, вибудовує відносини з оточуючими, виробляє субкультурні норми і правила. Перспективи подальшого дослідницького пошуку ми пов’язуємо із вивченням тих умов, які забезпечують створення єдиного освітнього простору соціального розвитку дитини, дошкільного і молодшого шкільного віку, результативну роботу по соціальному розвитку дошкільника, формуванню у нього соціальної компетентності певного рівня, обумовленого його віковими можливостями.

Список використаних джерел

1.               Артемова Л. Соціалізація дитини в родині / Артемова Л. // Дошкільне виховання. – 2004. – № 3. – С.3 – 5.
2.               Кравченко Т. В. Соціалізація особистості й соціальне середовище / Т. В. Кравченко // Теоретико-методичні проблеми дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – Вип. 9. – К., 2006. – С. 23–29.
3.               Кузьменко В. Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи розвитку / Кузьменко В. // Дошкільне виховання. – 2001. № 9. – С.12.
4.               Курінна С. М Особливості соціалізації дітей шести - семи років в різних умовах життєдіяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / С. М. Курінна. – Луганськ, 2004, – 22с.
5.               Мудрик А. К. Соціальний інтелект та соціальна компетентність / Мудрик А. К. // Практична психологія та соціальна робота . –2006. – № 3. –С. 4 –6.
6.               Поніманська Т. І. Дитина і соціум / Поніманська Т. І. // Дошкільне виховання. –2004. – № 8. – С. 4 –8.