Відкрита виховна година "Невиплакані сльози України"

Комунальний заклад охорони здоров’я

«Харківський обласний медичний коледж

Матеріали

Відкритої виховної години з теми:

«Невиплакані сльози України»

Спеціальність: 223 «Сестринська справа»

Курс 4

Група М - 46

Класний керівник: Кузьменко Ірина Ігорівна

Обговорено і затверджено

на засіданні циклової комісії

класних керівників

Протокол № ____ від ________2019 р.

Харків - 2019 р.

Методична розробка відкритої виховної години «Невиплакані сльози України».

Підготувала: Кузьменко І.І - класний керівник групи М - 46, викладач фізичного виховання, викладач вищої категорії.

Викладено методику проведення виховного заходу з національно- патріотичного виховання з використанням інтерактивних методів навчання.

Для класних керівників груп, голів циклових комісій КЗОЗ «ХОМК»

Рецензенти:

Масляна Н.М. - заступник директора з гуманітарної освіти та виховання, викладач вищої категорії, викладач - методист.

Розглянуто та затверджено на засіданні ЦК класних керівників.

(протокол № ____ від _______р.)

Дата проведення заходу: 19 листопада 2019 р.

Місце проведення: 4 кабінет (Амосова 3-а)

Відповідальна група: М – 46

Присутні на заході групи: М-40, М-41.

Мета:

Освітня:

 формувати у студентів ціннісних орієнтацій до держави;

 сприяти поверненню історичної пам'яті про голодомор 1932 - 1933 років;

 формувати в студентів повагу до подій тих часів, виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України.

Методична:

 вдосконалити методику проведення виховних заходів у контексті національно-патріотичного виховання і розвитку особистості, що володіє основами знань про голодомор.

Виховна:

 виховувати у студентів почуття патріотизму, любові до рідного краю;

 виховувати у студентів необхідності бути корисними своїй державі.

Обладнання: виставка малюнків.

План заходу

І. Організаційна частина.

Привітання зі студентами.

ІІ. Мотивація.

ІІІ. Основна частина.

3.1. Оголошення теми виховного заходу: «Невиплакані сльози України».

3.2 . вступне слово класного керівника групи М - 46 Кузьменко І.І. про актуальність даної теми.

3.3. Виступи студентів.

Література:

1. Голокост і сучасність [Текст] : науковий часопис. № 1. Студії в Україні і світі / редкол.: Ж. Ковба, Р. Ленчовський, Ю. М. Меламед та ін. – [Київ] : Український центр вивчення історії Голокосту, 2005. – 127 с.

2. Бердз, Дж. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р. [Текст] / Дж. Бердз. – [Рівне] : Волинські обереги, 2017. – 157 с. : іл.

3. Гон, М. Геноциди першої половини ХХ ст.: причини злочинів проти людства [Текст] : [Голокост, вбивство циган та інші геноциди в часи Другої світової війни] / М. Гон// Історія в школах України, 2008. – 9. – С. 54-56.

4. Горбенко, І. В. Відображення трагедії Голокосту в поезії Пауля Целана "Фуга смерті" [Текст] / І. В. Горбенко, Л. А. Гонтаренко// Зарубіжна література в школі, 2007. – 23. – С. 36-40.

5. Денисова, Т. Всесвітні трагедії від Джонатана Сафрана Фоера [Текст] / Т. Денисова// Слово і час, 2009. – 1. – С. 28-37.

6. Десятов, Д. Л. Тема Голокосту в навчальному курсу історії [Текст] /Д. Л. Десятов// Історія та правознавство, 2008. – 30. – С. 4-6.

7. Кришмарел, В. Методичні рекомендації до вивчення питань Голокосту на уроках історії у загальноосвітніх навчальних закладах [Текст] / В.Кришмарел, Д. Севастьянова// Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання, 2017. – 9/10. – С. 32-36.

8. Литвин, В. Голокост і Бабин Яр: уроки, наукові студії і феномени історичної пам'яті [Текст] / В. Литвин// Голос України, 2016. – 191, 7 жовтня. – С. 4.

9. Подольський, А. Українське суспільствво і пам'ять про Голокост: наукові та освітні аспекти [Текст] / А. Подольський// Історія в сучасній школі, 2012. – 3. – С. 10-11.

10. Сидорук, А. Американець, який став українцем [Текст]: Мейс Джеймс - дослідник Холокосту і Голодомору на Україні під час сталінської політики /А. Сидорук// Україна молода, 2005. – 210. – С. 4.

Це Голокост – всього одне лиш слово,

Та його сенс – пекучий болі жар,

Вбивали всіх!..

старого і малого,

мало хто життя порятував.

Вступне слово класного керівника Кузьменко Ірини Ігорівни.

Голод. Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

27 січня за рішенням ООН відзначається як Міжнародний день Голокосту - день пам'яті про чорну сторінку в історії людства і в історії єврейського народу, понад третину якого було знищено в роки Другої світової війни. «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість…»

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН

Ведуча: Іващенко Софія.

Пригадай, Україно, ХХ століття своє…

Дві трійки фатальні, як символ ненависті й горя.

Цей рік тридцять третій ще й досі у серці пече

Якимсь несказанним і вічно страждаючим болем

Голокост у перекладі з давньогрецької – «всеспалення» – позначає політику переслідування і знищення людей єврейської національності нацистським режимом. Починаючи з середини ХХ ст. слово «Голокост» стало загальновживаним по відношенню до хвилі терору проти єврейського населення, розпочатого Гітлером, та винищення нацистами під час Другої Світової війни євреїв та інших народів Європи. У 1933 - 1945 роках війська фашистської Німеччини знищили близько 6 млн. людей тільки за приналежність до єврейської нації. Така цифра зафіксована у вироках Нюрнберзького трибуналу. Однак точних цифр немає, й навряд чи вони коли-небудь з'являться, адже до кінця Другої світової війни нацисти знищували табори смерті та поховання. До того ж часто єврейські громади знищувалися цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б розповісти про їхню смерть.

Студентка Матвієнко Яна.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...

А це ж було... І ніде правди діти…

Голодомор в Україні 1921-1923 рр. – масовий голод у південних областях України, спричинений вивезенням радянською владою хліба з України, на тлі посухи та неврожаю на півдні України. Голод 20-х років висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі на відміну від ще страшнішого Голодомору 1932 - 1933років, який став національною трагедією українського народу. Голодомор в Україні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення не визнавати голоду і не допустити на Україну хлібну допомогу із Заходу.

Студентка Позняк Ганна.

Вмирали сім’ї, вимирали села...

Бо все забрали, що народ зростив.

Статистика доволі невесела...

Страшні Голодомори в Україні, які були організовані більшовицькою владою в 20-30-х роках, виявилися не останнім випробуванням на виживання для нашого народу. Черговою спробою винищення українців був голод 1946-1947 років. 1946 рік був неврожайним, давалася взнаки і повоєнна розруха, але того збіжжя, що вродило на українських ланах, вистачало, аби не допустити нового Голодомору.  Однак, відбулася чергова людоморська війна проти таких працьовитих, мирних і цілком безневинних громадян. Це був голод - штучно організований, масовий геноцид, свідомо спрямований на остаточне винищення українського народу. Вкрай знесилене, морально роздавлене селянство підкорилося й надалі беззастережно виконувало будь-які забаганки влади. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село, яке  не протистояло радянській владі.

Студент Тец Григорій.

Дорослі мерли, старики і діти – 

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

І сьогодні важко пригадувати, але не можливо забути ту, страшну трагедію, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

Студентка Цуренко Лоліта.

Голодомор... страшне це слово

В свідомість вкарбувалося навік.

Так дай же Боже, щоб такого

Не знав ніколи чоловік!

1. Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.

СтуденткаГоряча Марина.

2. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

Студентка Олихневич Аліна.

3. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932—1933 років. Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору.

Студентка Болтнєва Анастасія.

4. А насправді — все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий, Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще у грудні 1931 року, тривало до вересня 1933 року. 22 місяця народ страждав, мучився, вмирав. Число жертв — 8 млн. чоловік. Це 1/5 всього населення України.

Студентка Леонідова Ельга.

5. Не нагодує Мат и-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? —

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

За жінок, чоловіків, дітей;

За малих, дорослих І старих,

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.

Прямо в яму, навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів.

Пам'ять, ніколи не забуду нічого ті, хто пережив страшні дні голоду.

Студентка Котляр Ксенія.

6. Купрієнко Микола Васильович, с. Верескуни, Чернігівської області: «Зайшов у наше село хлопець 14 -15 років, дуже слабкий. Ноги попухли, під шкурою одні кістки стирчать. А вошей у нього на тілі, що аж сорочка хвилями по ньому ходить. Впав він біля управи, кинули хлопця на віз та й повезли на цвинтар. А в хлопця очі відкриті і плачуть. Його мерщій в яму перекинули й давай закопувати, У хлопця вистачило сили руками землю з лиця відкинути тричі, а далі... Отак живцем дитину закопали!!!»

Студентка Суворова Ксенія.

7. Було це на Сумщині: «До хати зайшло двоє. Винесли маму, дівчаток, повернулися і за Катериною. Вона хотіла голосно крикнути: «Я ще жива!», але лише ворухнула губами. Дядьки помітили це:

— Дивись, ще жива...

— Все одно помре, давай заберемо, щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже нема нікого. Так і поховали усю сім'ю».

Студентка Антонова Юлія .

8. Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок вже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

СтуденткаТєлєгіна Анна.

9. На Вінниччині: «Восени. Померли мати з батьком, бо все дітям віддавали. Залишилось дві сестрички. Старша Надійка, побачила, що менша вже й ходити від голоду не може. Взяла її на руки. Понесла до поля. Ходила довго. Знайшла 3 колоска. Побачив це голова сільради. Довго бив Надійку ногами. Кров пішла з горла. Вбили дитину за 3 колоски. А менша так і померла на полі».

Студентка Іващенко Софія.

10. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна  приховати в глибинах спецсховищ  викривальні  документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.

Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.

Відкривайтесь, небеса! Зійдіть на землю Всі українські села, хутори, Повстаньте над планетою, невинні душі, Збудуйте пам 'яті негаснучий собор!

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Іващенко Софія.

Найжахливіші факти про голодомор в Україні.

Кількість загиблих

Тут відразу потрібно сказати про те, що точну кількість жертв голодомору в Україні назвати не можна. Всі документи або знищено, або ж сфальсифіковано. В роботах істориків різні цифри: від 4 до 8 мільйонів. До речі, в таких випадках зазвичай враховують тих, хто міг народитися в цій час. У такому випадку кількість жертв голодомору в Україні досягає 12 мільйонів. Це в кілька разів більше ніж за час Другої світової.

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді перебувала у складі УРСР.

Близько 81 відсотка загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5 відсотки - росіянами, 1,4 відсотка - євреями та 1,1 відсоток - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

Штучний голодомор

Голодомор в Україні 1932-33 років був штучним. Тоді виконавці відбирали в селян худобу, урожай і все, чим можна було харчуватися. Дороги у великі міста просто перекривали, а тих, хто намагався прорватися, розстрілювали на місці.

Вік загиблих.

Якщо всього за рік загинуло близько 8 мільйонів чоловік, то наступні факти просто жахають. Половина жертв була у віці від 6 місяців до 17 років.

Винуватці голодомору в Україні.

У січні 2010 року Апеляційний суд Києва визнав сімох радянських керівників винуватцями організації геноциду українців. Серед них - генсек ЦК ВКП(б) Сталін, голова Раднаркому СРСР Молотов, секретарі ЦК ВКП(б) Каганович і Постишев, генсек ЦК Компартії України Косіор, його другий секретар Хатаєвич і голова Раднаркому УРСР Чубар.

Кінцеве слово класного керівника Кузьменко Ірини Ігорівни.

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

Як голодом морили чесний люд.

Бо ж пам’ять у народу не забрати...

Й не знищити, не змити, наче бруд.

Вона передалась нам генетично,

Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,

То ж хай про це почує цілий світ!

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

Життя продовжується. Країна наша квітне. Народжується нове покоління – майбутнє нашої держави. Тож, нехай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині схилять голову перед пам’яттю невинно-убієнних голодом - геноцидом, поставлять свічку перед образом Божим і помоляться за їхні душі.

Та життя перемогло, забуяло цвітом,

І живуть, смертям на зло, України діти.

А катів поглине час, прокляття довічне,

Ми не вмерли! Ми - Живі !

Ми - на віки-вічні !