"Відображення минулого Ірландії в поетичній творчості Шеймаса Хіні"

Відображення минулого Ірландії в поетичній творчості Шеймаса Хіні

На сьогоднішній день велику увагу широкого кола читачів привертає літературна творчість сучасних ірландських поетів таких як М. Лонглі, П. Малдун, Д. Монтегю, Д. Іган, Ш. Хіні та інших. Зацікавленість дослідників викликає, зокрема, розкриття в їх творах теми минулого та розгляд проблем історичного розвитку Ірландії засобами сучасної поезії. Актуальність статті полягає у виявленні специфіки відображення минулого Ірландії в поетичній творчості Ш. Хіні.

Вже багато десятиліть Республіка Ірландія є незалежною державою; тим не менш,  колоніальне минуле досі визначає особливості менталітету її громадян, прийняття ними простору, часу, історії Англії. Для сучасних ірландських поетів і надалі залишається актуальним завданням «to transform the violence of the past into the culture of the future» - «перетворити насилля минулого в культуру майбутнього», змінити образ Ірландії зі «старої печальної жінки, окутаної в старий розірваний зелений плащ, прикутої кайданами» на вільну, незалежну особистість – адже саме вона в багатьох випадках визначає зміст їх творчості.

Проблеми співвідношення минулого і сьогодення, відбивають прагнення ірландських гуманітаріїв до відтворення розірваної спадкоємності через традиції сім’ї аж до етнокультурних витоків нації, своєрідно втілюються в поезіях сучасного ірландського поета, Нобелівського лауреата (1995 р.) Шеймаса Хіні.

Усвідомлюючи поезію як «розкопки», «digging» (саме так звучить назва програмного вірша з першої збірки «Death of a Naturalist»), Ш. Хіні визнає, що саме поезія здатна бути посередником, який може співвідносити різні часові проміжки ті втілювати в собі шлях дог єднання з минулим і одночасне самоствердження теперішнього. Аналізуючи вірш «Digging» зі згаданої збірки, ми звертаємо увагу на те, що Ш. Хіні стверджує значущість традиційно непоетичних мотивів – простих щоденних справ і ремесел селян. Поет, чиї предки обробляли землю (the old man could handle a spade  - старий міг орудувати лапатою), прагне примирити своє сільське коріння з новим «я», втіленим в інтелігентній письменницькій праці: «I` ve no spade to follow men like them…/ Between my finger and my thumb the pen rests. - В мене немає лопати, щоб йти слідом за такими ж чоловіками, як і вони…/ Між пальцями моїми лежить міцненька авторучка».

У вірші наявний виразний хронологічний ланцюжок від сьогодення через недалеке минуле до стародавніх часів. Початок цьому ланцюжку покладено спогляданням теперішніх подій, яке породжує спогади та завершується картиною, що утримує в пам’яті ліричного героя образ діда, який також працював на землі: «Nicking and slicing neatly, heaving sods/ Over his shoulder, going down and down/ For the good turf. Digging. – Прорізаючи і бережно розрізаючи, кидає торф/ Через плече, схиляючись нижче і нижче/ До доброго торфу. Копаємо. »

Сучасна дослідниця звертає увагу на те, що дієприкметник «digging» втілює безперервність часу, що зберігає сімейну традицію. Підтверджує впевненість поета в нерозривності різних часових шарів і той факт, що підхоплена ним традиція копання  («Between my finger and my thumb/ The squat pen rests. I`ll dig with it. -  Між пальцями моїми/ Міцна авторучка лежить. Я буду копати нею. ») вписана в багатовіковий контекст історії нації, в сукупність зусиль усіх предків- ірландців, що працювали на землі «My grandfather cut more turf in a day/ Than any other man on Toner`s bog. – Мій дід розрізав більше торфу в день, аніж будь-хто інший на болоті Торнер.».

Яскраво змальовує поет древні язичницькі традиції покарання та жертвоприношення, що існували  в кельтській цивілізації, і з тією ж первісною жорстокістю втілюються подекуди в сучасній історії. Вірш «Punishment» є одним з  найбільш хвилюючих творів у збірнику «North» («Північ»): в ньому описане покарання людини Залізного віку за традиціями древньої кельтської  цивілізації. У вірші Ш. Хіні це молода жінка, котру обстригли, роздягли, а потім вбили і кинули в болото на знак кари за невідомий гріховний вчинок. На початку строфи поет ототожнює себе з жертвою: « I can feel the tug of her/ Halter at the nap of her/ Neck, the wind on her/ Naked front. – Я відчуваю ривок/Мотузки на її/ Потилиці, вітер на її / Оголеному тілі.».

Емоційна напруга, задана на початку вірша, далі переходить у пряме звернення до мертвої жінки: « My poor scapegoat…/ I almost love you/ but would have cast, I know the stones of silence» - «Моя бідна офірна кізка…/ Я майже тебе люблю/ але я знаю,що кинув би каміння тиші». Тут ліричний герой твору вказує на те, що він також став би співучасником її загибелі, не промовивши ані слова на її  захист. Ш. Хіні порівнює язичницькі ритуальна покарання  християнською карою. Зосереджуючи увагу на вбивствах минулого та сучасних конфліктах Північної Ірландії,ю поет так говорить про себе: « I who have stood dumb/ When your betraying sisters,/ Cauled in tar,/ Wept by the railings/ - Я, котрий стояв німий/ Коли твої зрадливі сестри були,/ Вимазані смолою/ Плакали за загорожею. ».

Поет розкриває тему смерті та занепаду як минулого, так і сьогодення. Минуле і теперішнє поєднуються одне з одним: жертви залізного століття, викопані з торф’яних боліт, подібні до жертв жорстокості, «обмазані дьогтем та описаних пером», в сучасному Белфасті.

Розмірковуючи над долею свого народу, Ш. Хіні виявляє схильність до метафоричного мислення. Так, у вірші «The Haw Lantern» він зображує зимовий пейзаж, прикрасою котрого червона ягідка глоду. Ця маленька ягідка уособлює скромну гідність ірландського національного характеру. На думку В. Ганіна, вона «не викликає асоціацій з героїчними подвигами чи величавою гордістю». Цей образ найбільш відповідає національному характеру ірландців, які ніколи не претендували на роль великого народу, а вважали себе «маленькими людьми» («the wintry haw is burning out of season/ crab of the thorn/ a small light for small people – зимовий глід палає без зупину/ дике яблуко колюче/ маленьке світло для маленьких людей»). Ягідка глоду, чий колір уподібнюється світлу ліхтаря, допоможе зберегти вірність національним традиціями та самому народу Ірландії: «Wanting no more from them but that they keep/The wick of self-respect from dying out,/ Not having to blind them with illumination. – Ліхтар глоду не вимагає нічого окрім того, щоб/Гнотик самоповаги не згас у людях/ І щоб не треба було б засліплювати їх яскравим світлом.»

З огляду на вищесказане можна вважати, що Ш. Хіні відноситься до історії не як до міфу, а як до безперервного ланцюга або спіралі. В особливому використанні минулого в своїх поетичних творах автор не просто виражає своє Я, але знаходить засіб актуалізації історичного досвіду багатьох поколінь. Поезія Ш. Хіні  є «широким вікном» у світі Північної Ірландії з його складним та нелегким минулим і так само складним та невизначеним сьогоденням. Поетична творчість Ш. Хіні виступає як засіб виявлення глибини соціального досвіду, що проходить через індивідуальне минуле до загальнонаціональних коренів великого народу Ірландії, чиї корені, беззаперечно,  сягають глибини древньої кельтської цивілізації.