Виховний захід до Дня української писемності та мови «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!»

Новомиколаївська ЗОШ

І-ІІІ ступнів

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід до Дня української

писемності та мови

 

      Крізь мудрості праглибину.

 «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!»

 

 

 

 

 Виконала:                                                                                       вчитель української мови

                                                                                                                   та літератури

                                                                                                               Кушнаренко Н.В.

 

                                                           

2019-2020 н.р.

 

Тема:    Крізь мудрості праглибину. «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!»

Мета: показати учням красу рідної мови, її багатство і велич; поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, історію українського правопису;

виховувати любов до рідної мови, гордість за український народ, який має славне минуле і багату творчу спадщину.

Обладнання: святково прибраний зал, на стінах плакати з висловлюваннями про мову, газета, відео-презентації, портрети Нестора - Літописця.

Епіграф: «Щоб любити  – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити (Василь Сухомлинський).
 

Перебіг заходу

Учитель.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
слава України!

Шановні гості! Сьогодні учні 6 класу запросили Вас на свято, приурочене Дню української писемності та мови. На цьому святі ми зустрінемося із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма. І, звичайно, згадаємо історію становлення нашої державної мови – української.

1-ий читець : У нас сьогодні свято мови,

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

 

О мово солов”їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова –

Тебе ми вічно будем шанувати.

 

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

 

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

 

Пісня «Українська мова» (у виконанні учениці 5 класу)

Учитель. Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та мови - свято рідної мови. Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. "Мама, тато, баба, льоля, киця, жижа", - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава... Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова.

1-ий ведучий:

Слова, Слова, Слова!

З одного народилося два,

А з них – безліч ритмів і рим.

Блискавка!

Грім!

З усієї безодні слів,

Що мови складає спів,

Я вибираю одне –

Єдине,

Слово горде, орлине,

Що з серця до серця лине,

Співуче,

Квітуче,

Болюче…

Найкраще із слів – Україна.

 

2-ий ведучий. Шановні друзі, народна мудрість говорить: «Рідна мова дорога людині, як  саме життя».

І це так. Адже без мови не може існувати жоден народ.

1-ий ведучий

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!

І сьогодні, напередодні Дня української писемності та мови, хочеться торкнутися серцем до рідної мови і поринути у сиву давнину, щоб пройти тернистий шлях її розвитку.

 

2-ий читець

Та звідки ж воно, оце слово,

Ніколи, здається, не чуте?

Ну просто не слово, а чудо –

Та звідки ж воно, оце слово?

Зійшло у свідомості слово,

Таке таємниче, неждане.

 

Таке невловиме, жадане.

Зійшло у свідомості слово.

Колише мене оце слово,

Наспівує: люленьки-люлі!

Рясними літами зозулі

Колише мене оце слово.

 

У слові просвічує слово,

Словечко, слівце, словенятко.

Зіницями праслов’янятка

У слові просвічує слово.

А слово вростає у слово,

А слово живе у розмаї.

І краю праслову немає…

Та звідки ж воно, оце слово?

 

Переглад відео-презентації «Мова -душа нороду»

 

2-ий ведучий

Шановні друзі, сьогодні ми з вами спробуємо прослідкувати розвиток нашої мови від часів Київської Русі. Саме 9 листопада у 1997 році в нашій країні було запроваджено свято української писемності й мови, бо цього ж тижня православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора - літописця.

 

3-ій читець

Мова колискова, як весняна річечка жива,

Пробудилась українська мова,

відродились батькові слова:

«Сад вишневий, хата, гай, криниця,

Шлях чумацький, голубі дощі»,

Мов солодкі пахощі живиці,

незбагненна радість на душі.

 

Український танок учнів 6 касу.

 

На мультимедійній дошці слайди із зображенням Нестора-Літописця, «Повісті минулих літ»

 

Нестор – літописець (монолог учня 8 класу)

Народився я у Києві. Коли мені було 17 років, я став послушником Печерської обителі. Ченцем я став не одразу. За грецькими церковними правилами той, хто готував себе служінню Богу в монастирі, мав пройти обов’язкове трирічне випробування, за умовами якого необхідно було вивчити статут монастиря, його правила і звичаї, поки серцем і душею не відчуєш потребу перебувати в Божій обителі. Випробування я витримав, ігуменом Стефаном був удостоєний дияконського сану. Час випробування і послушництва для мене не минув марно. У Києво – Печерській обителі жило тоді багато мужів високого розуму, які були взірцем духовної досконалості. Маючи таких наставників та докладаючи терпіння і старанності до подвижництва, я і сам зростав духовно. Я грішний, не гідний ще творити життєпис святого угодника, написав «Житіє Феодосія Печерського», «Чтєніє про Бориса і Гліба». У 1093-1096 роках за розпорядженням ігумена Іоанна склали Києво-Печерський літописний звіт. У 1110 році я взявся за написання нового літописного звіту – «Повісті минулих літ». Щоб написати це творіння, я багато працював у князівських архівах, цікавився усними переказами феодальних родин, народними переказами й легендами.

Я щиро захоплювався героїчним минулим рідної держави. Із 852 до 1110 року описав походи князів і великі битви. Мене дуже непокоїли чвари й розбрат серед князів, а рідну землю хотілося бачити об’єднаною, державу – могутньою, а народ – заможним і щасливим.

 

Пісня «Рідна серцю Україна» (у виконанні учениці 5 класу)

 

На мультимедійній дошці слайди із зображенням Костянтина Філософа (Кирило) і його брата Мефодія

 

1-ий ведучий

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

 

2-ий ведучий (під супровід відео-презентації)

 

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови,  латинську, арабську і староєврейську.

 

Був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі.

 

 Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. 

 

У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

– Адже ви обоє солуняни, – сказав Михайло, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, – додав він, звертаючись до Костянтина, – ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у "Житіях Кирила і Мефодія”.

 

Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!

 

За свідченням джерел Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську  мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка  (880 р.)  Костянтина названо "творцем слов’янського письма”.

 

1-ий ведучий

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця . Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський. В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол” надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

 

2-ий ведучий

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ” називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.

 

 

1-ий ведучий

Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

 

(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий”. На сцені 12 дівчат в українському вбранні з табличками (учениці 6, 7 класу) . Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається).

1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 р. – закрито всі українські театри.

1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”.

1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

 

 (Музика замовкає. Із глибини сцени виходить учениця із запаленою свічкою, читає "Молитву” Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).

 

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

 

2-ий ведучий

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить…

Але ж знову оглянімось назад, у минуле…

 

4-ий читець

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його…

 

5-ий читець

Та Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

1-ий ведучий

Саме Іван Котляревський більше 200 років тому явив українцям творіння своєї душі і серця – безсмертну «Енеїду» і довів, що українське слово не лише для хатнього вжитку, а й для створення прекрасного: воно може змусити і плакати і сміятися.

 

2-ий ведучий

І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик… (Т. Шевченко)

 

 В середині 19 століття з’являється в Україні Всемогутній Тарас – Тарас Шевченко. І зазвучало на весь світ його полум’яне слово! І стало воно зрозуміле всій Україні, бо було

…без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосне та правдиве,

Як Господа Слово.

З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро І накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

Мова рідна, слово рідне,

 хто вас забуває,

 той у грудях не серденько,—

тільки камінь має.

 

6-ий читець:

Що тобі суджено, мовонько-мово, -

Тріумф безсмертя, чи смерч забуття?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

Матимеш друзів – відважних і щирих,

Чи фарисеї тебе продадуть,

Ті, що сказившись од власного жиру,

В очі сміються, поза очі – б’ють?!

 

Що тобі суджено, мовонько-мово?

Квіте мій, смутку мій, радість моя?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

1 Ведучий: Великий Кобзар на сторожі людської гідності, честі поставив слово:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому найучайтесь,

І свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

 

Петро́ Я́цик (7 липня 1921, Синьовидсько Вижнє, Сколівський повіт, Станіславське воєводство — 1 листопада 2001, Торонто) — канадський підприємець українського походження, меценат і філантроп, відомий своїм вагомим внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні.

 

Серед найголовніших проектів, профінансованих Яциком:

• Український науковий інститут Гарвардського університету,
• Енциклопедія українознавства,
• Канадський інститут українських студій,
• Міжнародний конкурс знавців української мови.

 

Народився у заможній селянській родині, закінчив семилітню сільську школу, вчився на сільськогосподарських та залізничних курсах. Працював помічником машиніста. Під час війни співпрацював з партизанами УПА.

 

1944 — виїхав на Захід, проживав у Німеччині. Закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі (1947), в якому вивчав економіку.

 

З 1949 року — у Канаді: власник і президент приватної будівельної фірми Prombank Investment Limited (P. Jacyk Group).

 

Засновник Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», був його почесним президентом.

 

Петро Яцик — один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

 

Пожертвував мільйон доларів на історичні досліди, що з подвоєнням цих фондів від Альбертського уряду творить три мільйоновий фонд Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Завдяки внесеним П.Яциком 750 тисяч доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема переклад Історії України-Руси Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 млн доларів.

 

Міжнародному конкурсу знавців української мови, меценатом якого був Петро, надано його ім'я.

 Нагороди:

• 1996 — почесна відзнака Президента України
• 2000 — до 80-літнього ювілею отримав орден князя Ярослава Мудрого.

 

2-ий ведучий

 Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне” а могутнє, "як хвилі буйні”. Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

5-ий читець:

Ой яка чудова українська мова! 
Де береться це, звідкіля і як? 
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва, 
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак, 
І така розкішна і гнучка, як мрія... 
Є в ній хурделиця, віхола, 
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. 
Та не в тому справа, що така багата. 
Помагало слово нам у боротьбі, 
Кликало на битву проти супостата 
Та звучало сміхом на полях плаката, 
І за все це, мово, дякуєм тобі.

 

7-ий читець:

Говоріть, як колись вас навчала матуся, 
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, 
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, 
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати, 
Як воліла б відкритись ваша душа. 
Може хочеться їй у словах політати 
Привітати когось, а чи дать відкоша. 
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, 
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва, 
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші – 
Мелодійні, дзвінкі, українські слова. 
Говоріть про любов і про віру у щастя, 
Уникайте мовчання, нудьги і ниття, 
Говоріть, хай в розмові слова веселяться, 
Говоріть і продовжуйте мові життя. 
(Олесь Лупій "Говоріть”)

 

Учитель (під супровід пісні)

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 

1-ий ведучий:

Друзі! Простуймо світом гордо й незалежно, знаймо, що ми діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої нашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.

 

2-ий ведучий:

Замисліться. Ніхто не прийде наводити нам лад у нашій хаті. Ми мусимо це зробити самі, власними зусиллями. Пам’ятайте. Мовні обов’язки написані для нас, українців. Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу.

Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей.

 

Звучить пісня «Шануймо свій край, його пісні і мову»(у виконанні учениці 7 класу).