Виховний захід "Стежками дитинства Тараса"

 

 

 

 

 Виховний захід для учнів 3-4 класів на тему:

«Стежками дитинства Тараса»

           

                                                                                                 Підготувала

                                                                             вчитель початкових класів

                                                                            Хмельницької СЗОШ № 19

                                                                         ім. академіка М. Павловського

                                                                             Ошовська Н. М.

 

 

 

       Мета:

Формування предметних компетентностей: розширити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка, зокрема про дитячі роки поета, викликати у дітей читацький інтерес; збагачувати словниковий запас учнів.

Формування громадянської і загальнокультурної компетентностей: виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка. Розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, навички виразного читання, ораторського мистецтва.

 

       Обладнання:  портрет Т.Г.Шевченка,  репродукції автопортретів поета, репродукції картин, мультимедійне обладнання,  презентація  про життя і творчість Т.Шевченка.

                                                          Хід:

Ведучий:

Щовесни, коли тануть сніги.

І на ряст  просяє веселка.

Повні сил і живої снаги

Ми  вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Ведучий: 

           Народився майбутній поет 9 березня 1814 року у селі Моринцях на Черкащині. Дитинство проходило у Кирилівці.  Батьки Тараса були кріпаками. Зранку до пізнього вечора вони працювали на панщині. Тож доглядала малого поета сестра Катерина. Часто лишала Тараса самого. Посадить малого в якусь ямку, та й побіжить до подруг. Аж ввечері згадає про нього, коли череду з поля гнали.

        Та найближчою, найдорожчою людиною для Тараса змалечку була його мама.

 

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

 (Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик, до неї підходить хлопчик.) 
Т.Шевченко-дитина :  Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах стоїть? 
Мати:  Так синочку правда (Жінка сідає на лаву,хлопчик сідає біля неї). 
Т.Шевченко-дитина : А чому так багато зірок на небі? 
Мати:  Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? 
Т.Шевченко-дитина:  Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно? 
Мати:  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно. 
Т.Шевченко-дитина : Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 
Мати: Старайся, мій хлопчику». 
 

Ведучий :

          Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Не тримався малий Тарасик хати, а все блукав десь за вигоном. Від свого діда Івана він почув про залізні стовпи, які підпирають небо, загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.

Інсценізація «У пошуку залізних стовпів»:

           Під  мелодію пісні (запис) виходять мати і Катря. Перш, ніж зайти у хату, вони надворі виглядають Тараса. Потім заходять у хату.

(Дія відбувається у хаті. Мати і Катря накривають стіл до вечері. Заходить батько. І тоді вони всі починають молитися. Після цього сідають за стіл вечеряти. Тут заходить сусід.)

 

Сусід:     Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати:    Та нам такий клопіт, що вечеря й не вечеря, хлопець десь дівся. Зранку як пішло,   то оце й досі  немає! Бігали і до ставка і до греблі, всі буряки обшукали,  як упав у воду.

Батько:      Догляділи.

Сусід :       Нічого, знайдеться, може десь у бур’янах. Проспиться - прийде.

Мати:        Ну де б дітися, вражій дитині?! Вечеряй, Катре, та підемо шукати знову.

   (Заходить Тарас)

Катря:       А от і наш  волоцюга!

(Всі встають з-за столу, крім сусіда і підходять до Тараса)

Батько :        А де це ти був?

Мати:           Де ти волочився?

Катря:           Де тебе носило досі?

Батько:         Де ж ти був оце? Чому не кажеш?

Тарас :         Був у полі та заблудив.

Мати :         Бачили таке?

Батько :      Хто ж тебе привіз  додому ?

Тарас :       Чумаки.

Всі :               Хто???

Тарас :         Стрінувся  з чумаками, питають: «Куди ідеш-мандруєш?» А я кажу:  у  « В Кирилівку!»  А вони й  кажуть:  «Це ти йдеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, з нами, ми   довеземо». Та й посадили на віз. Ще й  дали мені батіг, волів поганяти.

Батько:        Бачили такого? Чумакувати надумав  уже.

Мати:         (обнімає Тараса):  Ну чого тебе носило в поле? Чого?

Тарас:         А ходив я туди, де сонце заходить,бачив залізні стовпи, що підпирають небо і ті ворота, куди  Сонце заходить  на ніч, як корова  у  хлів.

Мати (гладить по голові)  : О,Тарасе , що з тебе буде?

Сусід :          Всі на кутку кажуть,що з вашого Тараса, мабуть, щось добре буде.

Батько:       Що вийде? Розбіяка великий вийде,ось що. Ото чули про Кармелюка, а це другий такий.

Сусід:          Це той, що в панів одбирає і наділяє бідних.

 

Ведучий:

        Малий  Тарас  дуже любив слухати розповіді діда Івана про гайдамаків – народних захисників. А ще багато разів чув , як пани знущаються над кріпаками, як продають їх, міняють на собак, у москалі голять. Наслухається Тарас, а вночі йому ввижалося, що горять панські маєтки. А вранці брав велику лозину, пробирався у густі будяки і починав «воювати» з панами.

 

 Інсценізація «У бур’янах»

     (Тарас у будяках з лозиною у руці)

Тарас:

Цей будяк – це пан Енгельгард…   летить тобі голова з плечей.

А цей будяк – це пан Головацький…   і тобі летить голова з плечей.

А це найбільший будяк – то буде цар! І тобі, царю, голова з плечей!

 

Ведучий :

         Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За найменшу провину карав дяк  своїх  учнів  різками. Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. А через 2 роки помер і батько. Так в 11 років Тарас лишився круглим сиротою. З того часу почалося поневіряння хлопця по чужих людях. Невдовзі Тарас знайомиться з одноліткою Оксаною, з якою разом пас  череду.

Інсценізація «Розмова з Оксаною»:
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж? 
Т.Шевченко-дитина :  Еге ж, малярем. 
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату? 
Т.Шевченко-дитина : Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем!
Оксана: А вже ж,будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, – вони ж пити хочуть! 

Ведучий: Свою Оксану Тарас не забував ніколи . Саме їй він присвятив вірш «Мені тринадцятий минало…»(Декламація вірша)

 

Ведучий :

         І дійсно, ще змалку у Тараса прокинувся талант художника. Вуглинкою чи крейдою він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях,  на лаві, на  паркані. Малював птахів, звірів, людей. Він так  мріяв стати малярем! Після смерті батьків сам почав заробляти: то комусь дров нарубає,то води принесе, то вівці пасе. А на зароблені гроші хлопчик купував папір та олівці. За селом знайшов печеру і ночами, запаливши свічку,  малював.

 

Ведучий :

       Навіть, коли у 14 років Тарас  став козачком пана Енгельгарда, його бажання малювати не зникло. А навпаки, він потайки вночі прокрадався у бібліотеку, запалював свічку і тихесенько перемальовував картини зі стін панського будинку. Одного разу його спіймали і  покарали. Та захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалося з кожною хвилиною. За це  Шевченко ще не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна.

 

Ведучий :

       Нарешті пан помітив талант у свого козачка і захотів мати власного художника. Він віддав Шевченка  на навчання до майстра живопису -  художника Ширяєва. Ця зустріч змінила долю Шевченка.  Вона повела його  у світ мистецтва, а головне – подарувала волю!

 

 

Ведучий :

         Так минуло важке, сирітське дитинство Тараса. Воно залишило гіркі спогади у пам’яті Кобзаря.  Пізніше він напише:   ( Декламація  вірша «І золотої, і дорогої…»)

 

«І золотої, і дорогої…»

І золотої, і дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя...

 

 

Ведучий:

    Важке дитинство  не зламало Тараса. Воно загартувало його, виплекало любов до рідного краю, до рідної мови.    Він народився кріпаком, а став Великим Кобзарем, талановитим  художником, борцем за волю України.

 

Ведучий :

        Його художня спадщина -  це 835 творів, які збереглися до сьогодні.  Ще понад 270 картин  вважаються втраченими. Це пейзажі, портрети, ілюстрації до власних віршів. Відомими є автопортрети,  яких налічується 30.

 

Ведучий:

      Його літературна спадщина –  це «Кобзар», до якого  увійшло  227 віршів та поем.  Всі написані  українською  мовою  і тільки 2 – російською.

(далі звучить  «в’язочка» віршів  Т. Шевченка)

 

1.  Світає, край неба палає;

            Соловейко в темнім гаї

            Сонце зустрічає.

           Тихесенько вітер віє;

            Степи, лани мріють,

          Між ярами над ставами

          Верби зеленіють…

 

2.  Сонце гріє,

            вітер віє

            З поля на долину,

           Над водою гне з вербою

           Червону калину…

 

3. Зацвіла в долині

            Червона калина;

            Ніби засміялась

           Дівчина - дитина…

 

4. Сонце заходить, гори чорніють,
   Пташечка тихне, поле німіє.
   Радіють люде, що одпочинуть

           А я дивлюся і серцем лину

          В темний садочок на Україну…

 

5. Садок вишневий коло хати,
   Хрущі над вишнями гудуть.
   Плугатарі з плугами йдуть,
   Співають, ідучи, дівчата,
   А матері вечерять ждуть…

 

6. Зоре моя  вечірняя,

            Зійди над горою,

            Поговорим тихесенько

            В неволі з тобою.

            Розкажи, як за горою

            Сонечко сідає,

            Як у Дніпра веселочка

            Воду позичає…

 

7. І досі сниться: під горою
   Меж вербами та над водою
   Біленька хаточка…

 

8. Мені тринадцятий минало.

       Я пас ягнята за селом.

       Чи то так сонечко сіяло,

       Чи так мені чого було?

       Мені так любо, любо стало,

       Неначе в бога …

 

Ведучий:

       Деякі твори з «Кобзаря» перекладено більш ніж на 100 іноземних мов. Рекордсменом є вірш «Заповіт», його  перекладено на 147 мов.

 

Ведучий:

     Тарас  Шевченко - один з наймузичніших поетів світу. 120 композиторів поклали вірші Шевченка на музику.  Деякі твори  стали народними.

Діти виконують пісню «Тече вода…»

 

 

Ведучий:

    Вже багато років минуло з тих пір, як жив Тарас Шевченко, та його вірші живі і сьогодні. Тарасове слово – вічне та пророче:

 

             Учітесь, читайте,

             І чужому научайтесь,

            Й свого не цурайтесь. 

 

     Свою Україну любіть.

           Любіть її… во врем'я люте,

           В останню, тяжкую мінуту

           За неї Господа моліть.

 

      Наша дума, наша пісня

     Не вмре, не загине...

     От де, люде, наша слава,

     Слава України!