ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПІД ЧАС РОБОТИ ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПІД ЧАС РОБОТИ  ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

План:

1. Використання інтегрованої терапії в процесі соціокультурної реабілітації дітей з особливими потребами
2. Організація ігрової  діяльність дитини
3. Різновиди ігор
4. Вплив рухливих ігор та їх підбір
5. Виховання гуманних почуттів дітей у сюжетно-рольовій грі

1. Використання інтегрованої терапії в процесі соціокультурної реабілітації  дітей з особливими потребами

Згідно із Конвенцією ООН про права дитини, кожна дитина має право на життя. Особливо це стосується дітей з обмеженими можливостями, які потребують піклування з боку держави і батьків. Такі діти повинні бути забезпечені доступом до освіти,  професійної підготовки,  медичного обслуговування, відновлення здоров’я, до засобів відпочинку,  залучатися до соціального життя, мати можливість розвиватися як особистості.

Крім лікування, не меншого значення набуває реабілітація дітей з обмеженими можливостями.  Принципова відмінність лікування і реабілітації полягає в тому, що лікування ліквідує дисфункцію органів і систем,  а реабілітація відновлює функціональний стан дитини.

Процес реабілітації – багатоетапний, тривалий, і якщо на перших етапах домінують медичні аспекти, то на наступних – все більшого значення надається соціальній реабілітації.  При цьому не може бути перерви між зазначеними етапами.

Важливий момент реабілітації становить соціально-психологічний аспект. Саме соціально-психологічна дезадаптація є найважливішим чинником,  що проявляється у вигляді соціальних бар’єрів до повноцінного життя. Окрім лікування й реабілітації необхідно допомогти дитині знайти такий спосіб життя, завдяки якому буде мінімізований збиток через соціальні наслідки хвороби. У реабілітаційній роботі з дітьми-інвалідами необхідно поєднувати лікувально-відновлювальні заходи із корекційно-педагогічними методами. Створення рівноваги психіки і поведінки, можливостей організму та компенсуючих чинників дає змогу одержати високий ступінь реабілітації дитини з обмеженими можливостями. На жаль, далеко не в усіх сім’ях розуміють необхідність не тільки догляду за дитиною, а й виховання її як особистості, яка б могла нормально взаємодіяти з оточенням.

Велике значення для розуміння проблем розвитку особи і соціальної реабілітації дітей і підлітків із фізичними та психічними обмеженнями в умовах функціонування дитячих груп мають роботи А. Петровського,  К.  Платонова,  Л.  Уманського, А. Чернишова, Я. Коломінського, А. Журавльова й ін.

Сьогодні над проблемою соціалізації інтеграції та реабілітації дітей з обмеженими можливостями займаються такі вчені, як: Л. Акатов,
Д. Вихорєв, В. Зарецький, Г. Іващенко, Л. Пожар, Л. Шипіцина,
А.  Вовканич,  Л.  Коваль,  І.  Звєрєва,  С.  Хлєбік, Є. Синьова, Р. Кравченко, О. Карпенко та ін. [1].

Інтеграція дітей з вадами розвитку в суспільстві багато в чому залежить від створення позитивного іміджу таких дітей, тобто увага приділяється їхнім потенційним можливостям і тактовному поводженню з ними, щоб не принижувати людської гідності як дітей,  так і батьків. Вплив творчості на духовне і психологічне самопочуття людини загальновідомий. Добре слово, приємна музика, співчуття покращує душевне здоров’я, відновлює віру у власні сили, виявляє приховані можливості людини.  Будучи цариною індивідуального і суспільного,  творчість впливає на суспільну свідомість і відбиває психологію народу.

У період активізації уваги суспільства до проблем інвалідності дорослих і дітей усе гостріше постає питання про застосування реабілітаційних й адаптаційних технологій різних напрямків у роботі установ соціального захисту,  освіти,  медицини, сфери культури. Фахівці даних установ,  а також сімей, що виховують дитину з обмеженими можливостями, вкрай потребують практичних розробок. Якщо реабілітаційні технології в медичному, психолого-педагогічному аспектах розвиваються більш інтенсивно, то можливості соціокультурних реабілітаційних технологій залишаються в зародковому стані,  про що постійно свідчить думка фахівців.

Актуалізації творчих здібностей сприятиме використання соціокультурних технологій які вже давно не є інноваційними в світовій практиці, але нові підходи щодо їх використання й взаємодоповнення розкривають нові можливості у реабілітаційній практиці дітей з обмеженими можливостями. Серед них такі як гарденотерапія,  іппотерапія, лекотерапія, ігрові технології, театральна терапія, клубно-спортивні технології, данстерапія,  анімо-терапія, дельфінотерапія тощо.

Серед існуючих технологій поширення сьогодні набуває арт-терапія та соціально-культурні методи що є складовими цієї технології.

Головним призначенням арт-терапії є гармонізація розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання. Найважливішою технікою арт-терапевтичної взаємодії є техніка активної уяви, направлена на те, щоб зіштовхнути віч на віч свідоме і несвідоме та примирити їх між собою за допомогою ефективної взаємодії [8].

З точки зору гуманістичного напряму, коректувальні можливості арт-терапії пов’язані з наданням клієнту практично необмежених можливостей для самовираження і самореалізації в продуктах творчості, твердженням і пізнанням свого «Я». Створювані клієнтом продукти,  об’єктивуючи його афектне відношення до світу, полегшують процес комунікації і встановлення відносин з іншими.

У психотерапевтичному контексті можна сказати, що заняття образотворчим мистецтвом носять спонтанний характер –  на відміну від ретельно організованої діяльності з навчання пацієнтів рукоділлю або малюванню.  Під час проведення арт-терапії важливий творчий акт як такий,  а також особливості внутрішнього світу творця, які виявляються в результаті здійснення цього акту. Керівники заохочують учасників виражати свої внутрішні переживання якомога більш довільно і спонтанно й абсолютно не турбуватися про художні достоїнства своїх робіт.  Огляд літератури з арт-терапії свідчить про те, що це збірне поняття, що включає безліч різноманітних форм і методів [10].

За визначенням російського вченого Л. Акатова, арт-терапія це один із методів реабілітації,  що використовує в якості основних терапевтичних засобів різні форми мистецтва, творчості (музику, танці, образотворче мистецтво) [1].

Наші вітчизняні фахівці з соціальної роботи Т. Семигіна та І. Мигович визначають арт-терапію як використання творів мистецтва (музики, скульптури,  живопису та ін.)  для корекції поведінки людей з емоційними проблемами, стимулювання їх активності [15].

Успішність використання арт-терапії залежить від ретельного підбору методів та їх терапевтичного впливу на дитину з особливими потребами.  Розглянемо їх докладніше.

Одним із найбільш впливових соціокультурних методів є казкотерапія.  Адже значення казки у вихованні дитини важко переоцінити.  Казка є невичерпним джерелом творчого потенціалу дитини та розвитку її емоційної сфери.

Що стосується казкотерапії,  то це один із основних жанрів фольклору. У соціально-культурній діяльності є одним із провідних видів і способів емоційно-психологічного, педагогічного впливу, соціально-морального формування.

Реабілітаційна спрямованість цього методу полягає в тренінгу емоційної сфери,  апробації в соціальних ролях, пізнання свого статусу, оволодіння комунікаційними навичками та налагодження соціально комунікативних зв’язків з однодумцями, розвитку образно-логічного мислення та формування логічного мислення під час переказу,  розвитку уяви,  пам’яті,  художнього смаку,  розширення пізнавальної сфери, кругозору, задоволення інформаційної потреби,  творче співвіднесення своєї особистості з художнім образом що сприяє розвитку віртуальної свідомості, формування нових уявлень про світ, розвиток артикуляційних і мовних можливостей (особливо в дітей із проблемами мови) [6].

Не менш важливим методом, з терапевтичного впливу та популярності в дітей,  є лекотерапія та ігрові технології. Лекотерапія – це метод соціально-культурної й психологічної реабілітації дітей за допомогою іграшок. Ігрові технології – комплекс соціально-культурних реабілітаційних технологій, в основі яких лежить використання ігрових методик, форм,  засобів,  ситуацій.  Винятковість реабілітаційного ефекту гри на дитину що має обмежені можливості здоров’я в процесі соціокультурної діяльності ставить цю технологію в ряд найбільш ефективних.

Гра й іграшка мають справжні цілющі властивості. Створюючи ігрові ситуації самостійно або за допомогою дорослого, дитина на несвідомому рівні розкриває свою душу,  таємні думки,  мрії, тривоги,  мимоволі даючи педагогу,  психологу інформацію про свої внутрішні проблеми.

Іграшки – ігрові предмети, що зображують живу істоту або модель неживого світу. Вони допомагають дитині оживити світ гри, наблизити бажане, цікаве, виразити прагнення отримувати знання, перевірити вміння й спритність, кмітливість і спритність.

Реабілітаційним ефектом лекотерапії та ігрових технологій є розвиток психічних сенсорних функцій, тренінг емоцій, зняття затисків, розширення спектру спілкування, засіб заохочення, підвищення соціальної активності та інтелекту, орієнтація в оточуючому середовищі, апробація соціальних ролей, включення в життєві ситуації [6].

Наступний метод без якого неможливо собі уявити арт-терапію – це музикотерапія.

Музикотерапія – це метод соціально-культурної реабілітації, що використовує різноманітні музичні засоби для психолого-педагогічної й лікувально-оздоровчої корекції особистості інваліда, розвитку його творчих здатностей, інтелектуальної сфери, кругозору, активізації соціально-важливих якостей [6].

У літературних джерелах ми знаходимо чимало прикладів спрямованого використання музики на психічний стан людей. Музичні ігри-вправи усувають замкнутість, сором’язливість, викликають у дитини позитивні емоції,  бажання діяти разом з іншими дітьми,  а виконання на музичних інструментах розвиває в дитини відчуття свого «Я»,  відповідальність за гарне виконання. Протипоказань для використання музики в середовищі інвалідів немає, за винятком застосування «агресивної» (типу року).

Реабілітаційний ефект музикотерапії полягає, перш за все, у фізичному оздоровленні за рахунок розвитку моторних функцій,  спритності руки, тонкості слуху,  терапія психоемоційної сфери, розвиток дрібної моторики (виконання),  зняття затисків, розвиток слуху, образного мислення; в естетичному вихованні відбувається розвиток почуття ритму, сприйняття музичних образів, уміння користуватися можливостями голосу, подиху; в морально-вольовій сфері розвивається активність, самостійність, рішучість, витримка, почуття колективізму,  навички співробітництва,  розширення кругозору спілкування,  прагнення до перемоги, соціальна активність, профорієнтація.

Як засвідчують результати досліджень, найбільш впливовим і улюбленим серед дітей є метод ізотерапії.

Ізотерапія – це реабілітаційна технологія заснована на використанні можливих засобів образотворчого мистецтва [6].

Деякі дослідники вважають малювання засобом зняття напруги,  за рахунок повернення до примітивних форм функціонування і задоволення несвідомих бажань. Здійснюється це шляхом свідомої творчої діяльності і відбувається в процесі сублімації через вираз у символічному виді внутрішніх конфліктів і неусвідомлених прагнень [5]. На думку психологів,  процес творіння сприяє витісненню, прориву змісту комплексів у свідомість переживання супутніх їм негативних емоцій. Це особливо важливо для тих,  хто не може «виговоритися»,  виразити свої фантазії в творчості легше,  ніж розповісти про них.  Фантазії,  які зображені на папері або виконані в глині, нерідко прискорюють і полегшують вербалізацію переживань. Малювання, як і сновидіння, знімає бар’єр «еґо цензури», що ускладнює словесний вираз конфліктних несвідомих елементів. Творчість відкриває шлях до виразу несвідомих ідей і фантазій,  які виявляються в значущій для пацієнта і незвичайній для всіх інших формі. Як один із варіантів арт-терапії використовуються замальовки сновидінь і виникаючих уві сні відчуттів [5].

Реабілітаційна спрямованість методу полягає в розвитку тонкої моторики, можливостей частин тіла (за відсутності рук),  самопізнанні,  корекції психоемоційної сфери,  розширення кругозору, сприйнятті, розвитку пам’яті, уваги, асоціативного і образного мислення.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що творчі люди краще концентрують свою енергію, свої сили для подолання перешкод і рішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

2. Організація ігрової  діяльність дитини

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби.

Організація ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох садках не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо. 

Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах. При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини. 

3. Різновиди ігор

Тобто можливо умовно виділяють три класи ігор: 
1) ігри з ініціативи дитини (творчі); 
2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі); 
3) народні ігри (створені народом).

Розглянемо кожний з цих видів.

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми. 

Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри "в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності — театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації. 

У режисерській грі дитина як режисер і водночас "голос за кадром" організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме. 

Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів. 

Ще один вид — конструкторські ігри (у літературі їх інколи помилково називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії. 

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі. 

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення. 

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника). 

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному розвитку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку проводять два різновиди рухливих ігор — сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри). 

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила.

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів, досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо). 

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовуються в усіх групах дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості. 

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців. 

Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри: городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо. 

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони — невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий. 

У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та дідусів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють індивідуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізовані ігри та рухливі ігри-забави. 

Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри "Палички-виручалочки", "Хлібець", "Піжмурки", "Квач", "Гуси-гуси", "Диби-диби" тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція. 

Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характеризують ритмічність форм, декоративність розпису, орнаментальність, яскравість, стриманість у доборі кольорів. Це — дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матеріалу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширенню їхнього світогляду.

Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, II змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо. 

До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей. 
Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор (конструктори: дерев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої. 

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

Усі іграшки можна умовно поділити на три типи: 
1) готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо); 
2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструктори, будівельний матеріал тощо); 
3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор. 

Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо. 

Матеріал для створення іграшок дає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо. 

Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості. 

До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Організація ігрової діяльності протягом дня 

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20-40 хв). 

Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до початку занять. Завдання вихователя в цей період — так раціоналізувати педагогічний процес, щоб мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, активно впливати на її хід та взаємини дітей. 

У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний ма-теріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі. 

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється. 
Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно. 

Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики, малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації. 

Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м'ячем, нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухати-ся. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено. 
Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися. 

Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов'язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги.

Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного вихованця, погодних умов. 

Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м'ячі, кульки, кубики, скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, починаючи з найпростіших ("Конячки", "Коники", "Дожени м'яч", "Принеси предмет", "Ширше крок" і т.п.); підскоки та стрибки ("Стрибни вище", "Торкнися м'яча", "Злови метелика"); лазіння і повзання (проповзти по дошці, лаві), гру "Квочка та курчатка"; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави ("Хованки", "Піжмурки", "Мильні бульбашки" тощо). 

Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов'язково навчає дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, нескладну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з повсякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики — з машинами). 

Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також проводять дидактичні ігри, пов'язані з рухом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "залізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" та ін.). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри. 

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в "моряків", "льотчиків", "космонавтів") можуть тривати тижнями, поступово розвиваю-чись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його призначить вихователь. 

Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кімнаті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються. 

Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різноманітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвитку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві відводиться значна роль. Це — ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-загадки. Активною має бути роль вихователя і в іграх-драматизаціях. 

Неабияку роль у житті дитини відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання дати ще й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках призводить до її припинення. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють. 

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулянку, є можливість повніше задовольняти потреби дітей у грі. 

Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна запропонувати малятам побавитися заводними іграшками, послухати музичну шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу "Вгадай, хто покликав", "Впізнай, що це", "Хто як кричить?". Якщо погода вітряна, прохолодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки. 

Улітку у середній та старшій групах слід активно впроваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценування знайомих літературних творів. Старшим дошкільнятам можна запропонувати дидактичні ігри, які за змістом пов'язані з навчальною програмою з рідного мовлення, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічби тощо. Слід активно запроваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його складання, які проводяться як з усією групою, так і з окремими дітьми. У дощові дні діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо).

 Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. "Веселі подорожі", "Спритні рибалки" та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто вдумливо поставитися до змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям. 

Дітям подобаються будівельні ігри. Тож матеріали для них завжди мають бути на спеціально відведеному місці, щоб діти мали можливість розпочати різні ігри — будівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад, "Побудова дачі", яка "переобладнується" багато разів і може перетворитися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).

Закінчується насичений цікавими різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести 1 лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. Прибиранню також можна надати вигляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконання установлених правил, підтримання порядку. "Де наші робітники?— запитує вихователь, — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали до складу відвезти, щоб завтра закінчити "будівництво". Почувши такі слова, "робітники" швидко й охоче збирають матеріали. "А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день завершується, треба ставити машину в гараж". 

5.Виховання гуманних почуттів дітей у сюжетно-рольовій грі

Виховне значення гри у психічному розвитку дошкільника визнане в дитя­чій психології та дошкільній педагогіці одним із базових положень. У грі вияв­ляються всі психічні властивості й процеси, розвиваються певні риси характеру, відбувається становлення образу "Я". Саме в ній формується довільна поведін­ка дитини. Психолог Л. Виготський зазначив, що гра пробуджує в дитині силь­ні, яскраві почуття, водночас навчає не підпорядковуватися наосліп емоціям, а узгоджувати їх із правилами гри й кінцевою метою.

Роль гри в розвитку позитивних якостей дитини визначається багатьма об'єктивними й суб'єктивними чинниками. Лише участі дитини у грі ще недостатньо, щоб можна було вести розмову про вагомі надбання в психічному розвитку. Найбільше це стосується сфери почуттів як найпотаємнішого, делікат­ного аспекту стосунків. Емоції, що проявляються у грі, можуть бути далекими від гуманних, тому втрачають у такому випадку розвивальний вплив на станов­лення витоків гуманного ставлення до людей, природи, світу.

Гра не лише безпосередньо впливає на дитину, а й доповнює чи підсилює інші (наприклад, суто дидактичні) навчальні прийоми. Сюжетно-рольова гра завжди залишається лише дитячого діяльністю, чи, як прийнято висловлювати­ся, головною формою дитячої самодіяльності. Адже гра завжди передбачає сво­боду, хоча й обмежену правилами, роллю та іншими чинниками.

Надзвичайно важливо визначити міру припустимого втручання дорослого в гру. Якщо йдеться про розвиток у грі, то педагог має опікуватися тим, щоб вона збагачувала уявлення і знання дітей про навколишній світ, та вилучати все, що може заважати реалізації дитячої самодіяльності. А орієнтація на розвиток певних якостей особистості саме через гру чи ігрові прийоми передбачає такі форми ігро­вих дій, сюжетів, моделювання ігрових взаємин, які задає дорослий. Певна річ, у будь-якому разі не знімається питання щодо педагогічного керівництва грою, але його, по суті, переводять в іншу площину - змісту і доцільних способів керівни­цтва. Тому важливого значення набуває вивчення питання про те, що саме в грі є розвивальним, та які виховні завдання найуспішніше вирішують у процесі гри. Хочачимало психологів і педагогів (Р. Жуковська, О. Запорожець, С. Новосьолова,
Д. Менджерицька, Д. Ельконін та інші) писали про широкі можливості сюжетно-рольової гри в контексті виховання моральних якостей і почуттів дитини, але спеціальних експериментальних досліджень, спрямованих на з'ясування функ­цій гри у розвитку в дошкільників гуманних почуттів, бракує.

Розглянемо умови виховного впливу гри на дитину.

Сюжетно-рольова гра може бути засобом формування в малюків моральних уявлень загалом та гуманних почуттів зокрема, оскільки діти відтворюють у ній стосунки дорослих.

Структура творчої сюжетно-рольової гри, згідно з поглядами
Д. Ельконіна, охоплює такі взаємопов'язані між собою елементи: ролі, що вибирають діти; ігрові дії, завдяки яким ці ролі реалізують; ігрове використання предметів (за­міна реальних предметів ігровими). Крім того, у грі виокремлюють реальні сто­сунки між гравцями, що, на відміну від рольових, визначаються вибірковістю стосовно партнерів.

Центральний момент гри, що об'єднує всі її компоненти, - це роль, яку ви­бирає дитина. Не змінюючи зовнішнього боку діяльності малюка, вона перебу­довує його дії, надає останнім суспільного відтінку, розвиває всебічно.

Так, вивчаючи вплив гри на розвиток моторики дошкільників,
О. Запоро­жець зазначив, що рухи дитини, яка визначила для себе певну роль, істотно від­різняються за структурою і продуктивністю від її рухових умінь за звичайних, неігрових умов. Малюк, який у повсякденній життєвій ситуації нерішуче зупи­няється перед струмочком, з легкістю перестрибує його, уявивши себе зайчи­ком, що втікає від вовка.

Позитивно впливає гра і на розвиток довільних процесів пам'яті дошкільни­ка. Наприклад, установку запам'ятати і пригадати дитина виконує у грі значно швидше і легше, ніж, скажімо, на занятті чи в інших видах діяльності. Саме роль, надаючи суспільної ваги діям дошкільника, сприяє психічному розвит­кові, особистісному зростанню дитини. При цьому визначальним чинником є, власне, не стільки гра, скільки той чи інший її конкретний зміст. Соціальній працівник або соціальний педагог може стимулювати його відповідно до виховних завдань. Зміст уводять в гру через її роль. Остання передбачає певну систему дій, які здійснюють в уявній ситуації, що і є характерною властивістю гри.

Ігрові дії відрізняються від предметних скороченістю й узагальненістю. Під час гри старших дошкільнят на перший план виступають стосунки між людь­ми, суспільний сенс праці. Л. Виготський дуже влучно схарактеризував гру як арифметику соціальних стосунків. її учасники практично моделюють стосунки, з якими зіштовхуються люди при виконанні суспільних функцій. Таким чином, гра для дітей - єдиний посильний засіб орієнтації в мотивах та моральних на­становах і правилах, дорослого світу.

Функції ролі та розгортання сюжету диктують ігрові правила, ці неписані і чітко визначені закони та приписи.

У будь-якій рольовій грі між роллю, ігровими діями і рольовими правилами існують взаємозв'язки. Вони змінюються відповідно до віку дітей - учасників ігор. Так, ігри малюків характерні розгорнутою системою зовнішніх дій та прихованими за ними ролями і правилами, а для ігор дітей середнього віку властива згорнутість дій, при цьому чітко виокремлюються ролі.

Рольова поведінка дітей у грі, як стверджує Д. Ельконін, - складно організо­вана. У ній є зразок, який, із одного боку, орієнтує, а з іншого - слугує взірцем для контролю. У рольовій поведінці є виконання дій за зразком і порівняння з ним, тобто контроль.

У психолога-педагогічній літературі вже усталеною є думка, що основне ви­ховне значення полягає в тому, що саме грають діти (сюжет) і що є центральним моментом їхніх ігор (зміст).

У низці праць Е. Аркін, О. Усова, Р. Жуковська, А. Анциферова аналізують структуру сюжетів дитячої гри, розкривають значення і можливість ненав'язливого та делікатного педагогічного коригування сюжету. Як зазначила Д. Менджерицька, основний шлях виховання у грі - вплив на її зміст, тобто вибір теми, розвиток сюжету, розподіл ролей, реалізація ігрових образів.

Через певний сюжет, зміст і роль під час гри можливо сприяти розвиткові моральних та соціальних почуттів у дошкільників. Необхідною умовою цього є моделювання взаємин, у яких виявляються гуманні почуття. Роль гри у розвитку почуттів не вичерпується власне ігровими стосунками. Реальні стосунки між учасниками спільної ігрової діяльності також сприяють розвиткові супідряднос­ті й узгодженості їхніх дій, визначають підпорядкування певним правилам. На нашу думку, насичення дитячих стосунків проявами гуманних почуттів допо­магає гармонійному розвиткові емоційної сфери дитини, її моральному станов­ленню.

Тому при визначенні шляхів впливу на моральний розвиток дошкільника потрібно враховувати особливості поведінки, пов'язані з виконанням норми в кожному з цих двох ігрових ракурсів.

Вдумливий соціальний педагог або соціальний робітник чи батьки можуть активізувати пробудження гуманних почуттів, певним чином "запрограмувати" необхідність їхніх проявів у грі. На­приклад, подібно до того, як продавцеві потрібно бути толерантним із покуп­цями, медичним працівникам належить виявляти співчуття і доброзичливість до хворих. Але на зміст гри істотно не впливає, чи є ввічливим продавець, об­слуговуючи покупця, чи обмежується суто діловою взаємодією. Тому правила культурної поведінки доцільно вводити до педагогічно спрямованої ігрової ді­яльності як обов'язковий атрибут гри-рольові вимоги. Щодо гуманних проявів, то їх теж можна ввести до гри як обов'язковий елемент, але при цьому невідомо, чи її учасники насправді виявлятимуть співпереживання, співчуття, милосердя тощо. Дієвість такого прийому визначається вагомістю гуманних почуттів для перебігу гри. Тому про це варто пам'ятати і педагогам, і батькам, щоб уникнути будь-якого тиску та формалізму в такій тонкій сфері.

Перед тим, як визначити специфіку впливу гри на емоційне ставлення ди­тини до однолітків під час рольової взаємодії, нагадаємо, що в сучасній пси­хологічній науці виокремлюють інформаційну, інструктивну та мотиваційну функції діяльності. Стосовно предмета нашого дослідження це означає, що ди­тина має:

1. знати, що за умовами гри потрібно бути гуманною;
2. володіти певним арсеналом засобів для вияву доброзичливості;
3. бути внутрішньо готовою, прагнути до цього.

Оскільки йдеться про почуття, важливо, щоб основу їх проявів становило відповідне внутрішнє переживання. А при проектуванні впливу гри на вихо­вання гуманного ставлення до навколишніх не як ситуативного прояву, а як ста­новлення певної риси характеру особистості дитини необхідно зачіпати глибші пласти її внутрішнього світу - сфери мотивацій та потреб, а також самосвідо­мості.

Щоб визначити напрямок виховного впливу гри на гуманні прояви дітей, потрібно врахувати три аспекти:

1. Особливості таких проявів залежно від рівня обізнаності дітей щодо моральних норм і досвіду реальної поведінки.

Ми під час бесіди залучали дітей до уявної ситуації розв'язання моральної колізії у вербальному плані. Демонстрували їм сюжетні малюнки на моральні теми, що мали допомогти дошкільникам спроектувати лінію власної поведінки. Виявлені уявлення дитини про те, як потрібно поводитися, зіставляли з її по­ведінкою у стосунках із однолітками в повсякденному житті дошкільного за­кладу.

2.  Особливості гуманних почуттів дітей залежно від змісту, рольо­вої структури і сюжетних характеристик гри. Ми проаналізували хід гри за одним і тим самим сюжетом, але різним за змістом та структурою ролей. У випадках, коли уявлення дошкільників про гуманні прояви були недостатньо глибокими чи неадекватними змісту гри, створювали умови, щоб дитина могла уточнити свої знання у сфері моральної поведінки й за аналогією з поведінкою однолітків опанувати способи реалізації цих знань у грі. Найефективнішим ви­явився прийом залучення дитини до ролі, що до цього моменту належала до ''пасиву", а не "активу" малюка, тобто не стільки звичної, скільки бажаної.

3. Функції гри у вихованні гуманних почуттів дітей. Потрібно було визначи­ти, входять вони до внутрішнього світу дитини завдяки відповідним змістовим характеристикам чи як результат рольових приписів.

Отже, сюжетно-рольова гра дає дітям змогу проявляти доброту, турботу. Але навіть спрямована на турботу про людей чи тварин ігрова діяльність дошкільників відбувається переважно без емоційних гуманних проявів, хоча за розгортанням сюжету видно, що діти мають уявлення про емоційно-моральні стосунки між людьми.

Напевно, розвиток сюжетно-рольової гри без потрібного педагогічного ке­рівництва навіть в умовах дошкільного закладу затримується на рівні відтворен­ня дій і зовнішнього характеру стосунків. Звичайно, старшому дошкільникові добре відомо, що лікар не лише лікує хворого (слухає його, робить уколи, при­писує ліки), а й ставиться до нього гідно, уважно, співчутливо. Утім, для ньо­го на перший план виступає зовнішній бік праці людей, їхніх стосунків. Тому, якщо дорослі не акцентують увагу на необхідності вияву гуманних почуттів і не вносять їх у зміст гри, то й діти не "помічають" почуттів, не вважають за потрібне їх виявляти. Подібне "випадання" гуманних проявів із гри можливе і тому, що воно не порушує сюжетної канви гри, тобто гра може реалізуватись і без таких проявів.