Використання засобів народної творчості на годинах психолога у процесі формування життєвих компетентностей цілісної особистості

Про матеріал

Представлено матеріали для використання на годинах психолога з метою формування життєвих компетентностей цілісної особистості.

Запропоновані притчі об`єднані в чотири розділи, а саме: «Людина і доля», «Людина і внутрішній світ», « Людина серед інших», « Людина і справа».

Адресовано практичним психологам і педагогам, які у своєї діяльності прагнуть сприяти духовному розвитку дітей; мудрим батькам та учням.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

Використання засобів народної творчості на годинах психолога

у процесі формування життєвих компетентностей цілісної особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Біла  Церква

2016

 

Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради

Білоцерківська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів № 1

з поглибленим вивченням слов’янських мов

 

Використання засобів народної творчості на годинах психолога

у процесі формування життєвих компетентностей цілісної особистості

 

 

 

 

Войтенко Н.Ю.,

практичний психолог школи, учитель-методист,

Білоцерківської спеціалізованої школи  І-ІІІ ст. № 1

з   поглибленим вивченням слов’янських мов

Білоцерківської міської ради  Київської області

 

м. Біла  Церква

2016

Схвалено

науково-методичною радою

КВНЗ КОР «Академія неперервної освіти»

(протокол № 7 від 28.12.2016)

 

Плигань О.В., Войтенко Н.Ю.  Використання засобів народної творчості на годинах психологау процесі формування життєвих компетентностей цілісної особистості: ( О.В. Плигань, Н. Ю. Войтенко, – Біла Церква, 2016. – 80 с.

Рецензент:

Шевченко А.М., старший викладач кафедри педагогіки та психології, дошкільної та початкової освіти КВНЗ КОР «Академія неперевної освіти», кандидат психологічних наук

 

 

 

Представлено матеріали для використання на годинах психолога з метою формування життєвих компетентностей цілісної особистості.

Запропоновані притчі об`єднані в чотири розділи, а саме: «Людина і доля», «Людина і внутрішній світ», « Людина серед інших», « Людина і справа».

Адресовано практичним психологам і педагогам, які у своєї діяльності прагнуть сприяти духовному розвитку дітей; мудрим батькам та учням.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

5

РОЗДІЛ 1. ЛЮДИНА І ДОЛЯ

6

1.1 Вір собі

6

1.2 Про кордони свободи людини

10

1.3 Важлива не подія, а наше ставлення до неї

16

1.4 Щоб бути щасливим

20

РОЗДІЛ 2. ЛЮДИНА І ВНУТРІШНІЙ СВІТ

22

2.1 Зовнішній світ – відображення нашого внутрішнього світу

22

2.2 Про намагання й гординю людини

25

2.3 Про страх людини

29

2.4 Про емоції людини

33

2.5 Про установки і сприйняття людини

37

РОЗДІЛ 3. ЛЮДИНА СЕРЕД ІНШИХ

39

3.1 Не бажай і не роби поганого іншим

39

3.2 Неможливо догодити всім

45

3.3 Усі ми різні

46

3.4 Жити тільки для себе – зовсім не жити

49

РОЗДІЛ 4. ЛЮДИНА І СПРАВА

56

4.1 Про значимість справи

56

4.2 Богу довіряй, та й сам не лови гав

58

4.3 Не можна передбачити те, що має бути пережите

62

4.4 Розмірковувати – не означає час зробити

65

4.5 Хочеш бути професіоналом – пізнавай причини

68

4.6 Справа і прибуток

73

4.7 Про користь співробітництва

74

4.8 Справа не повинна замінити все життя

77

ВИСНОВКИ

81

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

82

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Притчі, що дійшли до нашого часу, виникали в різні епохи і в різних культурах. Однак сенс, закладений в них, часто не має ні часових, ні культурних меж. Завдяки притчамми можемо усвідомити, що, незалежно від релігійної, національної, культурної приналежності, існують ті цінності, які важливі для духовного розвитку всіх людей. У даному збірнику представлено  притчі, осягнення яких допоможе бажаючим відповісти на питання, а можливо, поставити для себе нові, пов'язані з самореалізацією, з розумінням себе й інших.

Для зручності притчі згруповані в чотири розділи.

Розділ «Людина і доля» включає твори, які дозволяють замислитися над питаннями меж свободи людини, зрозуміти важливість формування своєї позиції до подій в нашому житті й усвідомити значення довіри до себе для повноцінного існування.

Притчі, представлені в рамках розділу «Людина і внутрішній світ», дають можливість краще зрозуміти природу наших емоцій, страхів, установок. Стрижнева ідея, яка закладена в багатьох представленних тут історіях, пов'язана з тим, що, якщо людина «розібралася» зі своїми внутрішніми проблемами, зовнішній світ для неї стає більш гармонійним.

У розділі «Людина серед інших» наведено історії, які піднімають важливі питання взаємодії людей, налагодження міжособистісних стосунків тощо.

У розділ «Людина і справа» вміщено притчі, знайомство з якими дозволить усвідомити деякі умови, що сприяють самореалізації в професійній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЛЮДИНА І ДОЛЯ

1.1 ВІР СОБІ

Одним із найважливіших показників і умовою повноцінного життя особистості є її здатність довіряти своєму "Я", своїй природі, своєму покликанню. Тільки той, хто вірить собі, по-справжньому здатний довіряти іншим і всьому життю в цілому. Тільки той, хто вірить собі, здатний виступати співавтором своєї долі. Тільки той, хто вірить собі, може звільнитися від страхів і стати внутрішньо вільним.

 

НЕБЕЗДОГАННИЙГОРЩИК

В одного чоловіка в Індії, що носить воду, було два великих горщики, що висіли на кінці жердини, яку він носив на плечах. В одному з горщиків була тріщина, у той час як інший горщик був бездоганний і завжди доставляв повну порцію води в кінці довгої прогулянки від джерела до будинку вчителя. Тріснутий же горщик доносив тільки половину.

Протягом двох років це тривало щодня: людина, що носила воду, приносила лише півтора горщика води в будинок свого вчителя. Звичайно, бездоганний горщик пишався своїми досягненнями. А бідний тріснутий горщик дуже соромився своєї недосконалості та був дуже нещасний, оскільки він міг зробити тільки половину того, для чого був призначений.

Після того як два роки він відчував гіркоту від своєї неспроможністі, в один день він заговорив з носієм води біля джерела:

- Я соромлюся себе і хочу вибачитися перед тобою.

- Чому? Чого ти соромишся?

- Протягом цих двох років я був здатний донести тільки половину моєї ноші, бо ця тріщина в моєму боці призводить до того, що вода просочується протягом усього шляху назад до будинку твого вчителя. Ти робив цю роботу і через мої недоліки  не отримував повний результат своїх зусиль, - сказав горщик.

Носій води відчув жалість до старого тріснутого горщика і, будучи жалісливим, сказав:

- Оскільки ми повертаємося до дому вчителя, я хочу, щоб ти помітив красиві квіти по шляху до нього.

Дійсно, коли вони піднялися на пагорб, тріснутий горщик звернув увагу на чудові квіти з одного боку залізничної колії. Це трохи заспокоїло його. Але в кінці стежки він знову відчув себе погано, тому що через нього просочилася половина його води, і тому він знову вибачився перед водоносієм через свою неспроможність.

Тут носій водизаговорив до горщика:

- Ти помітив, що квіти росли тільки на твоєму боці шляху, але не на боці іншого горщика? Справа в тому, що я завжди знав про твій недолік і  використав його з користю. Я посадив насіння квітів на твоєму боці, і кожен день, коли ми йшли назад відджерела, ти поливав їх. Протягом двох років я міг брати ці красиві квіти, щоб прикрашати стіл мого вчителя. Без тебе, просто такого, як ти є, не було б цієї краси в його будинку!

 

НОРОВЛИВА ЦАРІВНА

(суфійська притча)

Колись жив-був один султан. Усе, чого його навчили з дитинства і у що він вірив, було для нього безсумнівною істиною. Але сам він був обмеженою та недалекою людиною, хоча багато в чому був справедливий.

У нього було три дочки.Одного разу він покликав їх до себе і сказав:

- Усе, чим я володію, належить або буде належати вам. Від мене ви отримали життя. Тільки від мене залежить ваше майбутнє, а значить, і ваша доля.

Дві старші доньки, повні вдячності й довіри до його слів, погодилися з ним.

Але третя дочка, наймолодша, сказала:

- Хоча борг зобов'язує мене коритися тобі, все ж не можу повірити в те, що моя доля завжди повинна залежати від твоєї волі.

- Ми перевіримо це, - сказав султан і тут же наказав ув'язнити дівчину в маленьку келію. У своїй в'язниці принцеса провела кілька років, в той час як її слухняні сестри привільно жили й насолоджувалися багатствами, які могли б належати і їй.

Заточивши свою дочку, султан сказав собі: «Моя дочка нудиться в келії з моєї волі, а не по своїй. Це в повній мірі доводить для всякого розважливого розуму, що не від неї, а саме від мене залежить її доля».

Жителі тієї країни, почувши про те, що трапилося з царівною, говорили один одному: «Усі ми знаємо нашого правителя і нічого поганого за ним не помічали. Раз він обійшовся так зі своєю власною дочкою, яка є його плоть і кров, значить, вона сказала або зробила щось дуже погане».

Вони щиро думали так, бо не досягли того рівня, щоб обговорювати претензії султана на абсолютну правоту завжди і в усьому.

Час від часу султан відвідував свою дочку. Він заставав її щораз слабшою і виснаженою. Але ніщо не могло зломити її.

Нарешті, султан утратив терпіння:

- Твоя завзята непокірливість, - сказав він їй одного разу, - лише дратує мене і, можливо, послабить мій авторитет. Я можу вбити тебе, але в мене добре серце, тому я вирішив вигнати тебе з мого царства в дику пустелю, де живуть тільки звірі й такі ж божевільні, як ти, які не змогли вжитися в нашому розумному суспільстві. Там ти скоро зрозумієш, чи можеш існувати без своєї родини, і якщо зможеш, то віддаси перевагу цьому способу життя нашого.

Його указ був одразу виконаний, і царівну прогнали з володінь султана. Вона опинилася на волі, у дикій місцевості, в оточненні, нітрохи не схожому на те, до якої звикла з дитинства. Але скоро принцеса зрозуміла, що печера може стати будинком, горіхи і фрукти, зірвані з дерева, так само смачні, як подані на золотих тарілках, що тепло виходить від сонця. Ця місцевість мала свій власний клімат і жила своїм життям. Поступово дівчина пристосувалася до нових умов. Воду вона брала з струмка, на землі шукала овочі, а вогонь добувала з тліючого дерева.

«Тут, - сказала вона собі якось, - усі елементи життя знаходяться в гармонії один з одним, складають завершеність, яка ні цілком, ні в деталях непідвладна волі мого батька-султана».

І ось одного разу заблукав мандрівник, який виявився багатою і завзятою людиною, зустрівся з царівною. Він полюбив її, відвіз в свою країну, і там вони одружилися. Через деякий час вони знову повернулися в ту дику місцевість і побудували там величезне процвітаюче місто, що стало втіленням в повній мірі їх мудрісті, винахідливісті і віри. «Божевільні» та інші вигнанці, що населяли дику пустелю, багато хто з тих, кого вважали божевільними, змогли існувати в повній гармонії з усім, що їх оточувало. Слава про це місто рознеслася по всьому світу. Його могутність і краса затьмарили красу і могутність держави, якоюправив батько царівни. За бажанням усіх жителів царівна і її чоловік стали правителями цього нового і ідеального царства.

Зрештою, старий султан вирішив відвідати загадковей чудове місто, що виникло в пустелі, і населене, як він чув, тими, кого він і йому подібні зневажали.

Отже, він прибув у місто. Низько схилившись у поклоні, султан наблизився до підніжжя трону, на якому сиділа молода пара і, піднявши очі, щоб побачити тих, чия справедливість, богатство і розуміння перевершили його власні, почув тихийголос своєї дочки:

- Бачиш, батько, кожна людина має свою долю і можливість вибирати.

 

НАРОДЖЕННЯ КАПУСТИ

(притча Р. Даріо)

 Це сталося в садах земних насолод - задовго до спокуси, якого не витримала Єва. Променистим ранком Господь створив квіти. І ось найгарнішою з новосотворенних троянд - якраз тоді її губи, палаючі чистотою, вперше потягнулися до сонячноі ласки - з'явився злий дух.

-Ти прекрасна.

- Так! - відповіла троянда.

- Прекрасна і найщасливіша, - продовжував диявол. - Яка витонченість, колір, аромат! Тільки ...

-Що тільки?

- Ніякої користі! Подивися сюди - гілки дерева обнизані жолудями. Не стану сперечатися, густа крона дубів прекрасна, але цього мало. Не тільки притулок надають сотням живих істот ці дерева, а й їжу. Так, троянда, краса - це ще не все ...

І троянда зазнала спокуси - а жінці ще потрібно булоіівідчути - і забажала користі, та так сильно, що аж зблідла. На другий день вийшов Господь у сад.

- Батько, - звернулася до нього королева квітів, тріпотливаі прекрасна, - я хочу приносити користь!

- Принось, дитино, - відповів Господь і посміхнувся.

Так світ знайшов капусту.

 

 

БАГАТОНІЖКА І ЛИСИЦЯ

(притча  Ошо)

Багатоніжка гуляла на своїй сотні ніг, тому її і називають багатоніжкою. Це чудо, гуляти, маючи сотню ніг, адже навіть з однією-то парою управлятися так непросто! А впоратися з сотнею ніг - це і вправду майже неможливо. Але багатоніжки це без зусиль вдавалося! Лисиці стало цікаво, адже лисиці завжди цікаві, як розум. Лисиця глянула, вивчила, проаналізувала і не могла у це повірити.

- Стривай! - попросила вона. - Ти мене збила з пантелику, і я хочу тебе запитати. Як ти всім цим керуєш, як ти вирішуєш, яку ногу за якою треба переставляти? Сотня ніг! Ти ходиш так плавно. Як у тебе виходить така гармонія?

- Я ходила все життя і ніколи не замислювалася про це, - відповіла багатоніжка. - Дай, я подумаю.

І ось вона закрила очі й уперше багатоніжка стала двома. Вона завжди жила і ходила, і життя її була єдиною. Вона стала суб'єктом і об'єктом, вона стала двома і потім спробувала піти. Це виявилось важко, майже неможливо. Вона впала додолу, бо як ви це зробите з сотнею ніг?

Лисиця розсміялася і заявила:

- Я знала, що це важко, я знала це заздалегідь!

А багатоніжка гірко заплакала. Зі сльозами на очах вона вигукнула:

- Це ніколи раніше не було важко, але ти придумала проблему. Будь ласка, не задавай іншим стоніжкам цього питання. Я ходилавсе своє життя, і ніколи не було ніяких проблем, а тепер ти мене просто вбила. Тепер я ніколи не зможу знову ходити.

Невідомо, що сталося з цією багатоніжкою. Якщо вона виявилася так само дурна, як і деякі з людей, то вона повинна бути десь в лікарні, покалічена, паралізована навічно. Але я не думаю, що багатоніжки настільки дурні. Вона, швидше за все, викинула це питання з голови. Вона, мабуть, сказала лисиці:

- Прибережи свої питання для себе, а я буду просто ходити.

Вона, найімовірніше, зрозуміла, що, живучи розділеної, вона не піде далеко.

 

СВОЄ СВІТЛО

(юдаїстська притча)

Молодий рабин скаржився рабину з Різхіна: «У години, коли я присвячую себе заняттям, я відчуваю життя і світло, але як тільки я залишаю їх, все йде. Що мені робити?».

Рабин з Різхіна відповів: «Ти подібний до людини, що біжить крізь ліс темної ночі: якийсь час інша людина з лампою супроводжує його, але на перехресті вони розлучаються і першому доводиться намацувати дорогу одному. Ось якби у тебе був свій світ, ти не боявся б ніякої темряви».

 

1.2 ПРО КОРДОНИ СВОБОДИ ЛЮДИНИ

Відповідь на питання про межі свободи дуже важлива для визначення всієї нашої життєвої позиції. Припустимо, людина вважає, що все, що відбувається в її житті, визначається не нею самою, а долею, Богом, природою або ще чим-небудь (термінологія тут не важлива). При такій позиції зрозуміло, що ця людина буде «плисти за течією» і не буде навіть намагатися що-небудь змінити. Або інша ситуація, коли хтось вважає, що в цьому житті відбувається все з волі людини. В цьому випадку виникає інша проблема: людина зустрічається з тими подіями, які відбуваються "самі по собі", незалежно від її планів, прогнозів і розрахунків (стихійні лиха, нещасні випадки, економічні кризи тощо), В результаті - суцільні розчарування, так як свобода дій обмежується непідвласними людині факторами.

Розуміння свободи і її кордонів дозволяє нам долати ті обмеження, які ми ввібрали з дитинства. У цьому сенсі показовою є наступна історія: "Приборкувач тварин в цирку здатний керувати слонами, використовуючи дуже просту хитрість: коли тварина знаходиться ще в юному віці, він прив'язує одну з його ніг до стовбура дерева. Незалежно від того, наскілтки сильно він бореться, молодий слон не в змозі звільнити себе. Поступово він починає думати, що стовбур дерева "сильніший" за його. Коли він стає дорослим та сильним, досить просто прив'язати його тасьмою до молодого деревця і він навіть не буде намагатися звільнити себе».

Як і у слонів, наші ноги часто звязані крихкими нитками. Але з дитинства ми звикаємо до сили «стовбура дерева» і не наважуємося боротися, чи не розуміємо, що для отримання свободи досить простого хороброго дії.

 

ЛИСТ І ГОРОБЕЦЬ

(притча  С. Шепеля)

Жив-був один листочок. Одного разу сильний вітер зірвав його з дерева, і він полетів то вгору, то вниз. Маленький горобчик, який в цьому році тільки вилупився, запитав його: «Чому ти впав з дерева?».

- Я не впав, мені просто набридло висіти на ньому, - відповів листочок.

- А куди ти летиш? - Знову спитав цікавий горобець.

- Куди хочу, туди і лечу. Захочу - полечу вгору, захочу - вниз. Я вільний лист, - сказав листочок.

Треба сказати, що він був занадто гордий і зарозумілий, щоб визнати, що не вміє літати, і що він повністю підпорядкований зовнішньому впливу, наприклад, вітру, а, може, він і справді так думав.

Коли вітер трохи вщух і листочок впав в струмочок, горобчик знову запитав його: «А чому ти перестав літати і впав у воду і куди тепер прямуєш?».

- Я не впав, - ображено відповів листочок, - мені просто набридло літати і захотілося поплавати, а пливу я, куди захочу, адже я вільний лист і сам вирішую, що мені робити.

- А чому ти не попливеш в інший бік? - поцікавився горобчик.

- Скільки разів тобі можна пояснювати, раз я не пливу туди, значить, не хочу, адже я роблю тільки те, що хочу сам, - роздратовано відповів листочок і поплив далі за течією.

Через кілька днів горобчик вже навчився літати і, здійснюючи свій третій політ, побачив свого старого знайомого листочка, але той так змінився, що пташеня не відразу і впізнав його.

- Привіт, листочок, - пропищав він, - як справи? Чому ти пожовтів, хто з тобою це зробив?

- Ніхто нічого зі мною не робив, мені просто захотілося змінити свій колір, ось я і став жовтим, - відповів листочок.

Горобчик повірив листку і після цього випадку став вважати листя вищими істотами, бо не міг зрозуміти, як можна літати без крил і плавати без рук і ніг, а вже тим більше за своїм бажанням міняти колір.

Але ось настала осінь, і все частіше і частіше стали злітати з дерев листя, але горобчик ніколи не бачив, щоб вони летіли проти вітру, а коли вони потрапляли в струмок, ніхто з них не плив проти течії, хіба що дуже сильний вітер штовхав їх. І ніколи він не бачив, щоб який-небудь лист залишився зеленим і «захотів» не змінювати свій колір. Він подорослішав, набув життєвого досвіду і разом з цим змінив своє ставлення до листів, які живуть в ілюзії самозаспокоєння, що вони керують своїм життям.

А ще він дізнався, що є інші істоти, які вважають себе ні від чого не залежать - це люди. Їх поведінка і життя в цілому залежать від раптових поривів емоцій, почуттів і бажань, які виходять невідомо звідки і несуть невідомо куди, і ніхто, за винятком небагатьох, не намагається боротися з ними, і є тільки одиниці, що підкорили їх. А ще вони вважають людей, чий вітер бажань і почуттів дме в іншому напрямку, дивними лише тому, що їх несе не в тому напрямку, що і їх.

Він так і не зміг зрозуміти, чому вони так себе ведуть. Чому їм, таким слабким, але потенційно таким сильним, так подобається втішати себе казкою про свою всемогутность замість того, щоб намагатися протистояти поривам «вітрів» або навіть навчитися керувати ними. Адже люди - істоти, яким це підвладне, які самі можуть вирішувати, в якому напрямку їм мандрувати по безмежним водам життя.

І він вирішив, що краще визнати, що вітер може знести його і змінити намічений шлях, але мати можливість протистояти йому, ніж говорити, що вітер не владний над тобою, і ти летиш саме туди, куди хочеш, коли в дійсності він несе тебе.

 

ГОРОБЕЦЬ І КУРКА

(суфійська притча)

Розговорилися якось горобець і курка. Горобець сидів на каменевій огорожі, а курка проходжувалася внизу.

- Послухай, тобі не набридло все ходити і клювати? - запитав горобець. Адже ти літати розучилася.

- Неправда! - образилася курка.

Вона з усіх сил замахала крилами і видерся на огорожу.

- А от скажи, чи не набридло тобі все літати і стрибати? Живи в курнику. Господиня буде підсипати зерно в твою годівницю - клюй, не знаючи турбот.

Тут подув сильний вітер. Курка, як не трималася за огорожу, все-таки злетіла вниз. А горобець розправив крильця, політав навколо, та й знову сів на огорожу.

- Тепер бачиш, - сказав він, - ти велика і сильна, але сподіваєшся в житті тільки на годівницю. Ось і в польоті ти хотіла спертися на кам'яну стіну, а я спираюся тільки на свої крила, і в житті сам собі опора.

 

НА ДНІ РІЧКИ

(притча Р. Баха)

Колись на дні однієї великої кришталевої річки було село, і жили в ньому якісь істоти.

Річка безмовно текла над ними всіма: молодими і старими, багатимі і бідними, хорошими і поганими. Текла своєю дорогою і знала лише про своє власне кришталеве «я».

І всі ці істоти, кожен по-своєму, чіплялися за каміння і тонкі стовбури рослин на дні річки, бо вміння чіплятися було у них основою життя, а чинити опір тій річці вони вчилися з самого народження.

Але одна істота, нарешті, сказала:

- Я втомився чіплятися. І хоч я не бачу цього своїми очима, я вірю, що течія знає, куди вона прямує. Зараз я відпущу камінь, і нехай вона понесе мене з собою. Інакше я помру від нудьги.

Інші істоти засміялися і сказали:

- Дурень! Тільки відпусти свій камінь, і твоя улюблена течія так тебе перекувиркне та шмякне об каміння, що від цього ти швидше помреш, ніж від нудьги!

Але він не послухався і, набравши побільше повітря, розтиснув руки, і в ту ж мить течія перекинула його і вдарила об каміння. Однак істота все-таки не стала ні за що чіплятися, і тоді потік підняв його високо над дном і об каміння його більше не било.

А істоти, що жили нижче по річці, для яких він був незнайомцем, закричали: «Дивіться, диво! Він такий же, як ми, проте він летить! Дивіться, Месія прийшов, щоб врятувати нас!».

І тоді той, якого несло течія, сказав:

- Я такий же Месія, як і ви. Річка з радістю звільнить нас і підніме вгору, якщо ми тільки наважимося відчепитися від каменів. Наша справжня робота полягає в цій мандрівці, в цій відважній подорожі.

Але вони лише голосніше закричали: «Спаситель!». Все так же чіпляючись за каміння, а коли вони знову глянули вгору, його вже не було, і вони залишилися одні і почали складати легенди про Спасителя.

 

В РУКАХ ДОЛІ

(дзенська притча)

Великий японський воїн по імені Нобунага вирішив атакувати противника, хоча ворогів було в десять разів більше. Він знав, що переможе, але його солдати сумнівалися.

По дорозі він зупинився у синтоїстській святині і сказав своїм людям:

- Після того, як я відвідаю святиню, я кину монетку, якщовипаде «орел», ми переможемо, якщо «решка» - програємо. Доля тримає нас в руках.

Нобунага увійшов в святиню і мовчки помолився. Вийшовши, він кинув монетку. Випав «орел». Його солдати так рвалися в бій, що легко виграли битву.

- Ніхто не може змінити долю, - сказав йому слуга після битви.

- Звичайно, ні, - відповів Нобунага, показуючи йому монетку, у якій з обох сторін був «орел».

ЖАБИ

(східна притча)

Одного разу жаба з океану прийшла і стрибнула в колодязь. Там її зустріла жаба, все своє життя жила в цьому колодязі. Вона спитала:

- Цікаво, а звідки ти прийшла?

- Я прийшла з океану.

Колодязна жаба запитала:

- А він більше, ніж цей колодязь?

Звичайно, в її очах була недовіра, в її розумі - сумнів: "Як щось може бути більше, ніж цей колодязь, де я живу? Океанська жаба розсміялася і відповіла:

- Дуже важко сказати що-небудь, так як там немає міри. Колодязна жаба сказала:

- Тоді я дам тобі міру, щоб ти змогла це зробити.

Вона пірнула на чверть глибини колодязя, одну четверту шляху і запитала:

- Цього вистачає?

Океанська жаба засміялася і сказала:

- Ні.

Тоді та пірнула на половину глибини колодязя і запитала:

- Цього вистачає?

Океанська жаба знову сказала:

- Ні!

Тоді та пірнула до самого дна колодязя і переможно сказала:

- Тепер ти не можеш сказати «ні».

Океанська жаба сказала:

- Ти можеш образитися, а я не хочу бути неввічливою, але відповідь як і раніше той же: немає!!!

Тоді колодязна жаба сказала:

- Забирайся звідси, ти, брехуха! Ніщо не може бути більше цього колодязя!

ВСЕ В ТВОЇХ РУКАХ

(східна притча)

Давним-давно в старовинному місті жив Майстер, оточений учнями. Найздібніший з них одного разу задумався: «А чи є питання, на який наш Майстер не зміг дати відповіді?».

Він пішов на квітучий луг, піймав найкрасивішого метелика і сховав його між долонями. Метелик чіплялася лапками за його руки, і учневі було лоскотно. Посміхаючись, він підійшов до Майстра і запитав:

- Скажіть, який метелик у мене в руках: живий чи мертвий?

Він міцно тримав метелика в зімкнутих долонях і був готовий будь-якої миті стиснути їх заради своєї істини. Чи не дивлячись на руки учня, Майстер відповів:

  • Усе в твоїх руках.

 

РИБА І ОКЕАН

( східна притча )

В Океані жила-була риба. Одного разу вона почула про Океан і вирішила, що повинна витратити всі сили свого життя, але потрапити туди.Риба почала звертатися до різних мудреців з питанням: «Як мені досягти Океану?»

- Досягти Океану дуже і дуже непросто, - сказала одна мудра риба. - Для цього спочатку потрібно практикувати певні пози і пройти по восьмеричному шляху бездоганного руху плавниками.

- Шлях в Океан лежить через вивчення основ світів просвітлених риб, - поважно мовила інша риба-гуру.

Третя вчила, що єдиний шлях осягнення Океану - це вивчити і постійно повторювати мантру: «Рам-рам-рам ...».

Остаточно втомлена від різноманітних повчань риба припливла в зарості водоростей і там зустріла маленьку непримітну рибку, яка, почувши про її пошуку, сказала:

- Океан, який ти шукаєш, завжди був, є і буде поруч з тобою. І ти теж є частиною Океану, тільки ти цього не помічаєш. Океан і всередині тебе, і зовні тебе, і ти - його улюблена частина.

 

 

 

 

ПРО ВЕДМЕДЯ В ТІСНІЙ КЛІТЦІ

(притча М. А. Павлова)

В одному маленькому зоопарку ведмедя довго тримали в тісній клітці, так що він міг тільки зробити 4 кроки в один бік, повернутися і зробити 4 кроки назад. Так і ходив він цілими днями по клітці туди і назад. Відвідувачі шкодували ведмедя і говорили: «Як, напевно, він був би щасливий, якби йому вдалося опинитися на волі». Йшов час, зоопарк стали ремонтувати і всім тваринам зробили великі просторі вольєри. У них було багато зелені, а в загоні у ведмедя - навіть басейн. Працівники зоопарку передчували, як зрадіє величезний звір, коли його переведуть з тісної клітки в просторий вольєр. І ось довгоочікуваний день настав. Ведмедя перегнали в крихітну клітку для перевезення і повезли на нове місце. Навіть перебуваючи в транспортній клітці, ведмідь примудрявся робити свої обов'язкові 4 кроку взад-вперед. Нарешті його випустили в новий просторий вольєр. Ведмідь озирнувся, обережно зробив крок, другий, третій, четвертий ... А потім повернувся і знову зробив 4 кроки назад. Він так і не зміг зрозуміти, що тепер прути клітки, що обмежували його свободу, існують тільки в його уяві. Але ці прути в пам'яті звіра виявилися міцнішими справжніх. Так ведмідь досі і ходить в величезному вольєрі: 4 кроки туди і 4 кроку назад.

 

 

1.3 ВАЖЛИВА НЕ ПОДІЯ, А НАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО НЕЇ

Людина страждає не стільки від того, що відбувається, скільки від того, як вона оцінює те, що відбувається.

М. Монтень

У житті багато що відбувається не з нашої волі, не так, як ми хотіли б. Але є те, що повністю залежить від нас - це наше ставлення до подій. При цьому неважливо, усвідомлюємо ми це чи ні, бо сприйняття подій залежить саме від нас, від наших цінностей, переконань установок, стереотипів тощо.

Що характеризує позицію мудрої людини? Найважливішою її рисою є гнучкість, готовність до різних варіантів розвитку подій, які може піднести життя. Коли людина має жорсткі установки; як, що і коли повинно бути, вона, таким чином, пред'являє до життя свої вимоги, часом, вкрай незрілі і необдумані. Вона, немов маленька дитина, ставить умови: «Хочу, щоб було так-то». Коли ж події складаються не за запланованим сценарієм, така людина, як правило, переживає роздратування, агресію, невдоволення. Зрілість особистості особливо яскраво проявляється в проблемних ситуаціях. Так, кожна людина в житті стикається з труднощами і проблемами, проте ми відрізняємося своїм ставленням до подій: деякі в подібних ситуаціях звинувачують самих себе, інші - обставини, треті - оточуючих людей.

 Мудра людина, зіткнувшись з проблемою, прагне здобути уроки на майбутнє, якщо потрібно, переосмислює свої погляди, позиції. Вона розуміє, що по-справжньому гартує не благополуччя, а проблеми, які необхідно вирішувати, тому завжди готова до різних подій, довіряє життю, прагне розвивати себе, перебуває в позиції уважного і вдячного учня.

 

П'ЯТЬ ЛІКІВ

В одному торговому місті жив чиновник. Одного разу він проходив по ринковій площі, і до нього наблизився якийсь халамидник. Викрикнув лайливі слова, бродяга плюнув в обличчя чиновникові і втік. Від такої образи і ганьби чиновник захворів, і його самопочуття погіршувалося з кожним днем. Так би і помер бідолаха, але його друзі послали по лікаря, який славився своїм умінням зцілювати душевні рани. Лікарь уважно вислухав хворого і дав йому п'ять ліків, звелівши щовечора перед сном приймати одне з них.

Прийняв чиновник перші ліки. Настала ніч, і приснилася йому ринкова площа і то, як халамидник плюнув йому в обличчя. Від нестерпного приниження і ганьби страшно закричав хворий і прокинувся.

На наступну ніч після прийняття ліків він побачив той же самий сон, але замість ганьби відчув страх.

Той же сон приснився чиновнику і на третю ніч, але ні страху, ні ганьби він вже не відчув, а охопила його глибока печаль.

Здивувався чиновник, але вирішив слідувати вказівкам лікаря до кінця і на наступну ніч випив четверте ліки. Той же сон привидівся йому, але він вже не був болісний, як у попередні ночі, і відчув чиновник тільки почуття легкого здивування.

На п'яту ніч, несподівано для себе самого, чиновник відчув радість. Не знаючи, що й думати, він піднявся з ліжка і негайно вирушив до лікаря за порадою і новими ліками. - Що ти відчув після прийому мого зілля? - запитав цілитель.

- Усі ночі мені снився один і той же сон про те, як бродяга плюнув в мене, - відповів чиновник, - але щоночі цей сон викликав у мене нове почуття: я відчував то ганьбу, то страх, то печаль, то здивування. А в останню ніч я відчув радість і відчуваю її до сих пір. Тепер я розгублений і не розумію, що ж я повинен відчувати насправді?

Лікарь посміхнувся і сказав:

- Що б з тобою не сталося, тільки від твого вибору залежить, що ти будеш відчувати. Що ж стосується плювка в обличчя, томудра людина просто не зверне на нього уваги, тим більше,якщо кривдник - божевільний, і плювок його не більше образливий,ніж порив вітру, що запорошив пилом твої очі ...

 

З ЯКОЮ СТОРОНИ ПОДИВИТИСЯ

(китайська притча)

В епоху постійних міжусобних війн в Китаї жив простий селянин. Був у того селянина єдиний кінь. І ось одного разу він зник. Зібралися сусіди, і кожен співчував селянинові:

- Яка біда, єдиний кінь пропав.

 Але селянин тільки сказав:

- З якого боку на це подивитися.

І що ж?

Незабаром кінь повернувся і привів з собою цілий табун диких коней. Сусіди почали вітати селянина з удачею. А той знову зауважив:

- З якого боку на це подивитися.

Минув деякий час, і син селянина, об'їжджаючи жеребця, впав і зламав ногу.

- От лихо, - твердили сусіди.

- З якого боку на це подивитися, - відповів селянин.

Через кілька днів у село нагрянули чиновники і солдати - забирати здорових юнаків до армії. У сина селянина була зламана нога, і його не взяли. Всі сусіди раділи за хлопця. Ну, а селянин, як завжди, вимовив:

- З якого боку на це подивитися.

 

ПАЛАЮЧИЙ КУРІНЬ

(християнська притча)

Єдина людина, що вціліла після аварії корабля, була викинутий хвилею на маленький безлюдний острів.

Людина гаряче молилася про те, щоб Бог врятував його. Він щодня виглядав горизонт в пошуках допомоги. Однак, вимотавшись остаточно, вирішила побудувати невеликий курінь з плаваючих колод, щоб захиститися від стихій і зберегти свої пожитки. Але одного разу, повернувшись додому після походу в пошуках їжі, людина знайшла свій курінь оповитим полум'ям, вогонь піднімався до неба. Найжахливішим виявилося те, що все було втрачено. Він був охоплений горем і гнівом.

- Бог, як ти міг так вчинити зі мною! - Ридаючи, кричав він.

Рано вранці наступного дня його розбудив звук корабля, що наближається до берега. Корабель прийшов, щоб врятувати його.

- Як ви дізналися, що я тут? - запитав стомлений чоловік своїм рятівникам.

- Ми побачили твій димовий сигнал, - відповіли вони.

Ніхто не знає, що добре, а що погано, поки не проживе життя до кінця. Навіть якщо єдиний маленький курінь згорить вщент, це може бути димовим сигналом, що викликає Божу милість.

 

НЕ ВЕЛИКА РІЗНИЦЯ

(східна притча)

Один східний володар побачив страшний сон, ніби у нього випали один за іншим всі зуби. У сильному хвилюванні він закликав до себе тлумача снів. Той вислухав його стурбовано і сказав: «Повелитель, я повинен повідомити тобі сумну звістку. Ти втратиш одного за іншим всіх своїх близьких». Ці слова викликали гнів володаря. Він велів ув'язнити нещасного і закликати іншого тлумача, який, вислухавши сон, сказав: «Я щасливий повідомити тобі радісну звістку - ти переживеш всіх своїх рідних».

 Володар був втішений і щедро нагородив його за це передбачення. Придворні дуже здивувалися: «Адже ти сказав йому те ж саме, що і твій бідний попередник, так чому ж він був покараний, а ти нагороджений?»- запитували вони. На що була відповідь: «Ми обидва однаково тлумачили сон. Але все залежить не від того, що сказати, а як сказати».

 

ПРО КОРИСТЬ І ШКОДУ СИРУ

Якось раз мулла Насреддін каже своїй дружині:

- Піди й принеси трохи сиру. Він зміцнює шлунок і збуджує апетит.

- У нас вдома немає сиру, - відповіла дружина.

- От і добре, сир засмучує шлунок і розслабляє ясна, - сказав мулла.

Дружина з подивом запитала:

- Яке ж з цих двох протилежних суджень правильне?

- Якщо в будинку є сир - то перше, якщо немає - друга, - відповів мулла Насреддін.

 

У ЧОМУ Ж РІЗНИЦЯ?

(притча С. Шепеля)

Одного разу два підприємця, що володіли маленькими фірмми, зібралися в інше місто на підписання договорів, які дозволили б їм збільшити продуктивність і, відповідно, прибутки. По дорозі в аеропорт вони потрапили в аварію і запізнилися на літак, тим самим зірвавши підписання контрактів.

Треба сказати, що літак, на якому вони повинні були летіти, зазнав аварії і всі пасажири загинули.

Деякий час підприємці провели в лікарні, залучив свої рани, а, видужавши, вони почали займатися своїми звичайними справами. До кінця своїх днів їм так і не представилося випадку розширити свій бізнес і збільшити свої доходи, але один з них був щасливий, а інший ні.

Ви, напевно, запитаєте: «У чому ж була різниця, адже зовні їх життя не змінилися?».

Бо саме, що тільки зовні їх життя не змінилися. Справа в тому, що перший підприємець все життя нарікав на долю, що зруйнувала його грандіозні плани, а другий - до кінця життя дякував Господу за збережене життя.

 

1.4 ЩОБ БУТИ ЩАСЛИВИМ...

Якщо ви хочете, щоб життя посміхалося вам, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій.

Спіноза

Щасливі ті люди, які вміють бути щасливими. Вони не чекають, коли щастя прийде до них, не прив'язують його до певних дій і подій.

Щастя ніякими хитрощами не доб'єшся, вчися знаходити в житті радість - ось кращий спосіб привернути щастя. Біди ніякими стараннями не уникнеш. Жени від себе злобу - ось кращий спосіб триматися подалі від біди.

Біди і радощі притираються один до одного. Коли вони притруться один до одного без залишку, народиться щастя. Таке щастя буде непорушним. Сумнів і віра один одного поправляють. Коли вони повністю поправлять один одного, з'явиться знання. Таке знання буде справжнім.

 

НЕЩАСНИЙ НА СВІТІ

(притча Крайона)

Жив в селі один старий. Він був одним з нещасних на світі. Все село втомилася від нього: він завжди був похмурий, завжди скаржився, завжди в поганому настрої, завжди кислий. І чим довше він жив, тим більше жовчним ставав, тим отруйніші були його слова. Люди уникали його - нещастя ставало заразливим. Чи не бути нещасним поруч з ним було якось образливо. Він створював відчуття нещастя і в інших.

Але одного разу, коли йому виповнилося вісімдесят років, сталося неймовірне - ніхто не міг у це повірити. Миттєво всіх облетіла чутка: «Старий сьогодні щасливий, не скаржиться, посміхається, у нього навіть обличчя змінилося». Зібралася все село. Старого запитали: «Що трапилося з тобою? У чому справа?» -«Нічого, - відповів старий. - Вісімдесят років я намагався стати щасливим, і нічого не вийшло. Так що я вирішив обійтися без щастя. Ось чому я щасливий».

 

 

ЩАСТЯ В ЯМІ

(народна притча)

Жили-були чотири брати. Пішли вони якось Щастя шукати. Йшли-йшли і раптом бачать - яма. А в ямі Щастя сидить.

- Чого, - запитує Щастя, - вам треба, брати? Перший брат каже:

- Хочу все знати!

- Це можна, - каже Щастя, і дає йому «Всесвітню енциклопедію».

Другий брат каже:

- А я хочу стати багатим!

- Чому б і ні? - каже Щастя, і дає йому двісті мідних монет.

Третій брат каже:

- А я найсильнішим хочу стати!

- І це можна вирішити, - говорить Щастя і вручає йому гирю.

- А тобі чого треба? - питає вона молодшого брата.

- А тобі? А то ми все про себе і про себе.

- А мені б з ями цієї вибратися.

Схопив молодший брат Щастя, витягнув його з ями і пішов своєю дорогою. А Щастя за ним побігло.

 

НЕ В ГРОШАХ ЩАСТЯ

(дзен-буддійська притча)

Учень запитав Майстра: «Наскільки вірні слова, що не в грошах щастя?» Той відповів, що вони вірні повністю. І довести це просто. Бо за гроші можна купити ліжко - але не сон; їжу - але не апетит; ліки - але не здоров'я; слуг - але не друзів, жінок - але не любов; житло - але не домашнє вогнище; розваги - але не радість; вчителів - але не розум. І те, що названо, не вичерпує списку.               

 

ЩАСТЯ ЗАБУТИХ

У зрілому віці Хуа-цзи втратив свою пам'ять. Він міг отримати подарунок вранці і забути про це ввечері; він міг дати подарунок ввечері і забути про це до ранку. На вулиці він міг забути йти, вдома він міг забути сісти. Сьогодні він не міг згадати, що було вчора, а завтра - що було сьогодні.

Його сім'я занепокоїлася і запросила віщуна, щоб він розповів майбутнє Хуа-цзи, але безуспішно. Вони запросили шамана, щоб зробити котрий сприяє обряд, але це ні до чого не привело. Вони запросили доктора, щоб вилікувати його, але і це не принесло покращення.

Був один конфуцианец з Лу, який погодився поправити справу. При цьому він поставив одну умову, сказавши: «Хвороба виліковна, але моє мистецтво принесенетаємно через покоління і не розповідається стороннім. Тому я замкну його слух і залишуся з ним наодинці в його кімнаті на сім днів».

Родичі погодилися - і ніхто не дізнався, які методи застосовував конфуцианец, але багаторічна хвороба зникла в один ранок.

Коли Хуа-цзи прокинувся, він був дуже злий. Він прогнав свою дружину, покарав синів, погнався зі списом за конфуцианцем.

Влада Сунн заарештували його і побажали дізнатися причину.

- Раніше, коли я забував, - сказав Хуа-цзи, - я був без кордонів, я не помічав, чи існують небо і земля. Тепер раптово я згадав всі лиха і їх подолання, придбання і втрати радості і печалі, любові і ненависті своїх прожитих років. Я боюся, що всі ці лиха і подолання, придбання і втрати, радості і печалі, любові і ненависті вразять моє серце. Чи знайду я знову момент забуття?

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЛЮДИНА І ВНУТРІШНІЙ СВІТ

 

2.1 ЗОВНІШНІЙ СВІТ - ВІДОБРАЖЕННЯ НАШОГО ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ

Не можна мудро вибирати життя, якщо ти не смієш прислухатися до самого себе в кожен момент життя.

Л. Маслоу

Внутрішній світ людини відрізняється багатогранністю.

Є різні думки щодо суті людини. Хтось вважає, що «сама людина не має перед собою прозорої, ясної картини власного пристрою власного внутрішнього світу з усіма його підводними течіями, бурями, вибухами» (3. Фрейд). Інші вважають, що внутрішній світ людини не має значення, а важливі лише його діяння. Внутрішній світ людини визначає якість всього його життя. У кого внутрішній світ упорядкований, у того і зовнішнє життя гармонійне.

БДЖОЛИ І МУХИ

Одного разу мудрого старця запитали: - Чому одні люди добрі і благочестиві, а інші злі і аморальні?

Мудрець відповів:

- Я пізнав з досвіду, що в цьому житті існують дві крайні категорії людей.

Одна категорія подібна мусі. Муха має звичай сідати на брудне. Якщо навіть в саду багато запашних квітів, але в кутку саду тварина зробило нечисть, тоді муха спуститься, сяде на неї і почне копатися, насолоджуючись смородом, возникаю-щим від ворошіння, і не може відірватися.

Якщо ви її знайдете і запитайте, де є троянди, то вона не зможе вам відповісти, тому що не знає, що це таке. «Я, - скаже вона, - знаю, де є смітник, туалети, тварин і бруд".

Одна частина людей схожа на мух. Це люди, які навчилися думати і шукати зле, не знаючи і не бажаючи ніколи вірити в добро.

Інша категорія людей схожа на бджіл. Особливість бджоли - знаходити і сідати на красиве і солодке. Скажімо, наприклад, що в приміщенні, повному нечистота, хтось поставив в кутку лукум. Якщо принесемо туди бджолу, вона буде літати і ніде не сяде до тих пір, поки не знайде лукум, і тільки там зупиниться.

І якби ви могли запитати бджолу, де є смітник, то вона не зможе вам відповісти, тому що вони її не цікавлять. Тому вона їх не помічає. Вона зможе розповісти, де троянди, а де фіалки; де мед, а де цукор.

Люди з добрими намірами думають про хороше і бачать хороше.Люди брудні всередині помічають тільки бруд і завжди його знаходять.Вам вибирати, до якого типу ставитися.

 

 

НАСТАВЛЯННЯ ЛЕ-ЦЗИ

Страж Межі сказав Ле-цзи:

- Мудрі люди спостерігають за людьми, що виходять, щоб впізнати того, що входить, і спостерігають за минулим, щоб дізнатися майбутнє. В цьому і полягає природний закон передбачення. Міра в собі самому, а підтвердження - в інших.

Якщо слова прекрасні, тоді і відгук прекрасний. Якщо слова потворні, тоді і відгук потворний. Якщо тіло довге, то і тінь довга. Якщо тіло коротке, то і тінь коротка. Вимови ім'я - почуєш відгук. Тому будь обережний в словах, так як з ними погодяться. Будь обережний у вчинках, так як за ними підуть.

 

 

ДЕРВІШ І ВЧЕНА

Один вчений, відома людина в Басрі, прийшов відвідати скромну обитель старого дервіша. Дервіш прихворів і лежав в ліжку. Вчений підсів до нього і завів благочестиву бесіду. Він довго і барвисто говорив про те, як жахливий світ, що погрузла в пороці.

Дервіш вислухав його мовчки. Коли ж вчений закінчив промову, дервіш відповів:

- Ти любиш світ занадто сильно. Не будь ти настільки небайдужий до нього, ти не згадував би його так часто. Людина часто згадує про те, що любе його серцю.

 

ДЗЕРКАЛО

(даоська притча)

Якось до палацу забігла собака. Озирнувшись, вона побачила безліч собак навколо себе. Собаки були всюди. Будучи вельми розумною собакою, вона оскалом, щоб на всякий випадок захистити себе від цих мільйонів оточили її собак і налякати їх. Всі собаки оскалом у відповідь. Вона загарчала - вони з загрозою відповіли їй.

Тепер собака була впевнена, що життя її в небезпеці, і стала гавкати. Їй довелося напружитися, вона стала гавкати щосили, дуже відчайдушно. Але коли вона загавкав, ті мільйони собак теж почали гавкати. І чим більше вона гавкала, тим більше відповідали їй вони.

Вранці цю нещасну собаку знайшли мертвою... При цьому в палаці крім її не було жодної собаки. Справа в тому, що людина, яка побудувала цей палац, покрив усі стіни, підлоги і стелі дзеркалами. Собака була там одна, в тому палаці були лише мільйони дзеркал. Ніхто не бився з нею, взагалі не було нікого, хто міг би битися, але вона побачила саму себе в дзеркалах і злякалася.

І коли вона почала битися, відображення в дзеркалах теж вступили в боротьбу. Вона загинула в боротьбі з мільйонами власних відображень, що оточують її.

 

 

ДЕРЕВО

(індійська притча)

У дороги стояв стовбур засохлого дерева. Вночі пройшов повз нього злодій і злякався - подумав, що це вартовий, чекаючий його, поліцейський. Пройшов закоханий юнак, і серце його забилося радісно: він прийняв дерево за свою кохану. Дитина, наляканий казками, побачивши дерево, розплакався: йому здалося, що це привид.

Але у всіх випадках дерево було тільки деревом.

Ми бачимо світ таким, якими є ми самі.

 

 

 

2.2 ПРО НАМАГАННЯ І ГОРДИНЮ ЛЮДИНИ

Ми рідко думаємо про те, що ми маємо, але завжди турбуємося про те, чого нам не вистачає.

А. Шопенгауер

У кожної людини є певні очікування від життя. Для одного важливе багатство, для іншого - слава, для третього - реалізація своїх задатків. З одного боку, людина, що не має мети, позбавляє себе «почуття життя», проявляючи пасивність, і, як наслідок, результати її діяльності носять опосередкований характер. З іншого боку, завищені, неадекватні претензії можуть породити у людини незадоволеність, прагнення досягти бажаного за будь-яких умов, коли мета виправдовує всі засоби. Таке ставлення до життя породжує величезні проблеми не тільки для окремої особистості (носія даних якостей), а й для оточуючих, часом, для цілих народів.

Так як же урівняти свої бажання? Відповідь на це питання має знайти кожен з нас сам. Важливо пам'ятати, що відсутність будь-яких прагнень породжує стагнацію, внутрішній застій, що позначається на нашому житті вкрай негативно. Неадекватні ж домагання створюють інші проблеми - підвищені і однозначні вимоги до життя, іншим людям, самому собі, і, зрозуміло, розчарування, яке виникає як наслідок неузгодженості між реальністю і нашими установками, тими «картинками», які послужливо намалювали нашу уяву. Особливі проблеми у людей, що мають подібні погляди на життя, виникають у взаємодії з іншими, коли вони в спілкуванні проявляють недалекоглядність, зарозумілість, черствість, що заважає їм бути відкритими для нового досвіду, повноцінних і гармонійних відносин.

 

 

 

ПРЯМА ЛІНІЯ

Одного разу цар Акбар накреслив пряму лінію і запитав своїх міністрів: «Як зробити цю лінію коротше, не торкаючись до неї?».

Бірбал, що вважається мудрою людиною в державі, підійшов і накреслив поряд з цією лінією іншу, але довшу, тим самим, зменшуючи достоїнства першої.

Найкраще - ворог хорошого. Людина, завжди прагне до кращого результату, кожен раз принижує власні досягнення.

 

ВИБІР

Розмовляючи з монахом-самітником, імператор стверджував, що завдяки багатству він позбавлений необхідності потурати чиїмось бажанням або смакам.

- Ось як! - вигукнув той. - Ну, а коли ти сьогодні вибирав місце для стоянки свого каравану, що було важливіше: краса місцевості або наявність корму для в'ючних тварин?

- Ясна річ, достаток трав вирішило мій вибір, - відповів купець.

- Виходить, хоч ти і багатий, а живеш так, щоб худобі було до смаку, - засміявся відлюдник.

 

 

ЧИ ВАРТО ЗАДИРАТИ НОСА?

Сталося якось муллу Насреддіну звернутися до каймакама. Обурений чванливістю цієї чиновної особи мулла Насреддін не стерпів:

- З чого це, любий, ти так зізнався? Хто ти такий?

- Ніби не знаєш, я - каймакам!

- Ну, добре, а потім ким станеш?

- Губернатором!

- Ну, а далі?

- Міністром!

- А ще пізніше?

- Садразама.

- А далі?

- Ніким.

- А я вже зараз ніхто. І чи варто так зазнаватися?

 

ПОПРАВКА

(суфійська притча)

Абдулла бен Яхья показав відвідувачеві рукопис, написаний ним самим. Той вказав: «Тут помилка!" Абдулла бен Яхья вимазав вказане слово і вписав його заново - так, як підказав гість.

Коли відвідувач пішов, Абдуллу запитали:

- Чому ви пішли на це, знаючи, що виправлення було помилковим, і вписали неправильне слово на місце правильного?

Він відповів:

- Цього вимагала ситуація дотримання соціальних умовностей. Людина ця помилково вважавала, що допомагає мені. Он-то думав, що вираз його невідання є свідченням його пізнань. В даному випадку я дотримувався соціальної норми вихованості та ввічливості і не переслідував інтереси істини. Якби я виступав в ролі наставника цієї людини - тоді все було б інакше. Лише недотепи і зануди уявляють, що їх обов'язок - наставляти кожного. Люди ж аж ніяк не шукають настанов, а, як правило, хочуть просто привернути до себе увагу.

МОВОЗНАВЕЦЬ І ДЕРВІШ

(суфійська притча)

- Ей, що сталося? - закричав дервіш, заглянувши в колодязь.

- Бачте, я мовознавець, - відповів голос. - Не знайшовши в темряві дороги, я, на жаль, провалився в цю глибоку яму і тепер ніяк не можу звідси вибратися.

- Тримайся, друже, дай мені тільки роздобути драбину і мотузку, - відповів дервіш.

- Стривайте хвилиночку, - закричав мовознавець, - ви неграмотно висловлюєтеся, до того ж ваша вимова нікуди не годиться.

- Ну, що ж, якщо для вас слова важливіше їхнього змісту, вам краще буде побути там, де ви зараз перебуваєте, поки я не навчуся правильно говорити, - відповів дервіш і пішов своєю дорогою.

 

ВЧИТЕЛЬ І МУЛЛА

(суфійська притча)

Одного разу мулла, гордий володар човна, запросив шкільного вчителя свого села покататися з ним по Каспійському морю. Шкільний вчитель затишно розтягнувся в човні під тентом і запитав у мулли: Як ти думаєш, яка сьогодні буде погода»? Мулла визначив, звідки дме вітер, подивився на сонце, насупився і сказав:" Якщо ти мені питаєш, то у нас буде буря».

Шкільний учитель у жаху зморщив ніс і зробив зауваження: "Мулла, ти що, ніколи не вчив граматики? Потрібно говорити не "мені", а "мене"». Мулла, якого так відчитали, тільки знизав плечима і сказав: «Яке мені діло до граматики?».Учитель був у відчаї: «Ти не знаєш граматики! Це означає, що половина твого життя пропала даром».

Як і передбачав мулла, горизонт затягнувся чорними хмарами, сильний штормовий вітер підстьобував хвилі, а човен носило, як горіхову шкаралупу. Величезні хвилі накочувалися на маленький човен. Тут мулла запитав вчителя: «Ти коли-небудь навчався плавати? Учитель сказав: «Ні, навіщо мені було вчитися плавати?». Мулла, широко посміхаючись, сказав: «Тоді ти втратив все своє життя: наш човен того й гляди потоне».

 

ГОТОВИЙ ВЧИТИСЯ ТОЙ, ХТО НЕ ЗАСУДЖУЄ

(притча  П. Коельо)

Великий учитель суфійської традиції Насреддін був запрошений на бесіду. Насреддін призначив лекцію о другій годині дня, і навколо неї виник справжній ажіотаж: тисяча квитків на місця в залі були повністю продані, а більше шестисот чоловік залишилися зовні, щоб спостерігати за перебігом балачки по внутрішній телемережі.

О другій годині увійшов асистент Насреддіна і повідомив, що через непередбачені обставини початок бесіди переноситься. Деякі обурено піднялися, зажадали повернути їм гроші і вийшли. Але навіть при цьому всередині залу і зовні ще залишалося багато народу.

О четвертій годині дня суфійського вчителя ще не було, і люди почали потроху покидати зал і отримувати назад гроші: як-не-як, робочий день наближався до кінця, пора було повертатися додому. Коли настала шоста година, з тих, хто прийшов спочатку 1700 глядачів залишилося менше сотні.

І тут, похитуючись, увійшов, нарешті, Насреддін. Здавалося, він був п'яний як чіп і тут же підсів до красивої дівчини у першому ряду, і став до неї залицятися.

Люди почали підніматися зі своїх місць, дивуючись і обурюючись: як же так, вони прочекали чотири години поспіль, а тепер ця людина поводиться подібним чином? Пронісся несхвальний шепіт, але суфійський вчитель не надав йому ніякого значення; гучним голосом він говорив про те, як сексуальна ця дівчина, і запрошував її з'їздити з ним до Франції.

Вилаявшись на людей, які скаржилися, Насреддін спробував встати - і звалився на підлогу. Обурені глядачі вирішили негайно піти, вони говорили, що все це - не більше ніж шарлатанство, що вони звернуться в газети, які напишуть про це принизливому видовище.

У залі залишилося дев'ять чоловік. І як тільки група обурених покинула приміщення, Насреддін встав. Він був тверезий, його очі випромінювали світло, від нього виходила аура авторитету і мудрості.

- Ви, які тут сидять, і є ті, кому судилося мене почути, - сказав він. - Ви витримали два найважчих випробування на духовному шляху: терпіння в очікуванні моменту істини і мужність приймати те, що відбувається без осуду і оцінки. Вас я буду вчити.

 

 

ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА

Хтось запитав Майстра Судзукі про його Вчителя Йено:

- Що було особливого в ньому? Судзукі відповів:

- Особливість Вчителя, яку я ніколи не забуду, полягала в тому, що він думав про себе як про абсолютно звичайну людину. Він був простою, звичайною людиною, незважаючи на свою майстерність, а це найбільш незвично, тому що кожен звичайний розум думає, що він незвичайний.

 

 

 

 

2.3 ПРО СТРАХ ЛЮДИНИ

Свобода - це погляд в обличчя своєму страху.

А. Куат

Страх супроводжує людину з давніх часів. Нерідко при певних обставинах він стає своєрідним «двигуном» науково-технічного прогресу. Так, щоб зробити своє життя більш безпечним, люди стали будувати будинки, винаходили багато речей, які входили в їх повсякденний побут, створювали ліки. Однак страх нерідко ставав "кривавим генералом" багатьох подій в історії людства, що призводять до численних соціальних конфліктів і війн.

Існує безліч видів страху, справедливо буде, якщо скажемо, що їх стільки ж, скільки і людей. Проте, у них є спільна особливість: вони заганяють наше «Я» в кут, перекривають нашу життєву енергію, розчиняють нашу віру в себе. Однак те, наскільки страх опановує людиною, багато в чому залежить від нього самого. Адже багато страхів є плодом нашої фантазії, нашого невігластва, обмеженості. Коли ми чогось боїмося, типова реакція на це - відхід від ситуації, що викликає у нас тривожний стан, боязнь; ми намагаємося витіснити це почуття зі своєї свідомості або як мінімум завуалювати його, зробити вигляд, що його не існує, створити видимість нашої безстрашності. Такий спосіб позбутися страху стає основним в нашій свідомості. Однак чим глибше ми намагаємося заховати наш страх, чим далі хочемо від нього піти, тим більшу владу цей страх знаходить над нами. В результаті може з'явитися новий страх - страх страху (боязнь боятися).

Людиною часто керує не реальна небезпека, а існуючий в його уяві образ, який породжується страхом. Коли ми боїмося, ми передаємо страху всі повноваження з управління нашим життям, втрачаючи тим самим себе, свою незалежність і волю. Але якщо в нас є бажання стати вільними, ми повинні, в першу чергу, почати з себе, вивчаючи природу і особливості своїх страхів, тим самим, зменшуючи їх вплив, влади над собою.

 

 

ШИБЕНИЦЯ ТА ХРЕСТ

(притча  П. Коельо)

Місто Віскос було оплотом і притулком бродяг і розбійників до тих пір, поки наш великий учитель Закону Ахав після свого звернення, вчиненого святим Савіном, не перетворив його в місто, де нині мешкають тільки добропорядні люди. Але яким чином Ахаву вдалося виконати свій намір?

Ні найменшої спроби не зробив він, щоб переконати когось, прекрасно знав природу людську - знав, що люди, яким властиво приймати чесність за слабкість, почнуть заперечувати його владу. Він вчинив інакше - запросив кількох платників з сусіднього села, вручив їм креслення і наказав, щоб на площі, на тому місці, де нині височіє хрест, вони побудували щось. Десять діб поспіль, вдень і вночі жителі міста чули стукіт молотків і вереск пил, бачили, як теслі стругають і тешуть дерево, забивають цвяхи. І на одинадцятий день посеред площі піднесло гігантське щось, закрите полотном. На урочисте відкриття цього «монумента» Ахав скликав усіх жителів міста Віскос.

Промови він ніякої вимовляти не став, а просто зірвав покривало, і всі побачили шибеницю. З помостом, з мотузкою і з усім іншим. Шибениця була покрита бджолиним воском, так що протягом довгого часу сніг і дощ були б їй не страшні. Користуючись тим, що на площі зібралося безліч людей, Ахав прочитав встановлені ним закони: вони захищали хліборобів, заохочували скотарів, визначали нагороду для тих, хто відкриє у Віскосі нові майстерні або лавки. І додав під кінець, що відтепер і надалі жителям доведеться або займатися чесною працею, або покинути місто. Більше він нічого не сказав, ні разу не згадав про щойно відкритий «монумент». Ахав був з тих, хто не вірить в дієвість загроз.

Під кінець цієї «урочистості» люди стали збиратися купками і більшість визнали, що святий обдурив Ахава і, якщо він втратив колишню хоробрость, треба його вбити. У наступні дні багато хто, будув плани, як би це зробити, але при вигляді шибениці на площі мимоволі напрошувалося питання: «Навіщо вона поставлена? Чи не для тих, хто не погодиться жити за новими законами? Хто за Ахава, а хто - проти нього? І чи немає серед нас його шпигунів?».

Шибениця дивилася на людей, а люди - на шибеницю. Мало-помалу зухвалість і відвага заколотників стали поступатися місцем страху, бо всі знали, що Ахав користується славою людини, яка, одного разу прийнявши рішення, виконує його, чого б це не коштувало. Дехто покинув місто, інші спробували себе на новій ниві перш за все тому, що їм не було куди податися, а, може бути, і тому, що тепер височіло на площі це знаряддя страти. Після деякого часу настала в Віскос тиша і благодать, а саме містечко перетворився на великий центр торгівлі, благо і розташовувався він на кордоні - почав вивозити високосортну шерсть і пшеницю найвищої якості.

Шибениця простояла десять років. Дереву нічого не робилося, тільки мотузку з петлею час від часу заміняли на нову. Її так жодного разу і не використали. Ахав так ні словом і не обмовився про неї.

З її допомогою він зумів перетворити відвагу в боягузтво, довірливість - в підозрілість, історії про відчайдушних людей - в шепотіння схвалення. І через десять років, коли закон остаточно переміг у Віскосі, Ахав наказав розібрати шибеницю і на її місці спорудити хрест.

 

САРА І СТАРІ ТУФЛІ

(притча Крайона)

Сара була просвітленою жінкою нової епохи. Вона розуміла необхідність відповідального ставлення до життя і знала, що їй належить знайти причину свого перебування на цій планеті. Тому Сара запитала у наставників, що їй робити для того, щоб знайти своє місце (місце, на якому вона погодилася бути), і вони їй все докладно розповіли. Вона зрозуміла, як це робиться, і приступила до створення того, що їй хотілося б займатися в Житті.

Сара хотіла займатися екологією, щоб брати участь в поліпшенні умов життя на Землі. Тому, коли раптово з'явилася така можливість, вона змогла саме цим і зайнятися. Нагода трапилася у вигляді роботи в компанії, що займалася передовими екологічними системами. Сара була в захваті, вона повірила в те, що зможе допомогти дуже багатьом людям. Компанія, де вона мала здійснити мету усього життя, розташовувалася в комфортабельному офісі на іншому кінці міста, і їй потрібно було їздити туди кожен день.

«Ось навіщо я тут, - зрозуміла вона. - Мені так це подобається». На душі у неї було світло і радісно. Коли вона приступила до роботи, все виявилося чудово, за винятком одного. Знаходячи нинішнє втілення на Землі, Сара отримала боязнь замкнутого простору. На роботу їй потрібно було добиратися в метро, і двічі в день вона відчувала напад клаустрофобії. Щоранку вона входила в метро, і її потихеньку починав спалювати страх. Вона впадала в паніку, спітнілими руками хапалася за поручень, і її серце шалено калатало протягом усіх двадцяти п'яти хвилин, які займала дорога до її улюбленої роботи.

Через місяць Сара зустрілася зі своїми наставниками і з болем зізналася:

- Це не для мене. Мені потрібно пошукати іншу роботу.

- Як це, - запитали наставники, - не створила ти саме те, що хотіла? Хіба це не перемога?

- Я не можу більше ходити на цю роботу через клаустрофобію, - відповіла Сара. - Шлях туди і назад геть псує мені весь день!

- Сара, - запропонували наставники, - а що, якщо ми знищимо страх, а не роботу?

- Не знаю, - сказала Сара в замішанні, - з цим страхом я живу вже 35 років, а працюю всього місяць.

Як бачите, Сара звиклася зі своїм страхом. Він, як старі туфлі, був чимось на зразок одного - даністю, чимось, що завжди було з нею. І, як старі туфлі, він міг бути потворним і зношеним, але вона настільки звикла, що вже й не хотіла нічого змінювати.

 

СТРАХ НАПОЛЕОНА

(притча  П. Коельо)

Молодий Наполеон тремтів подібно очерету на вітрі під час лютих артобстрілів у Тулоні. Солдат, побачивши його в цей час, сказав іншим солдатам:

- Погляньте на нього, він боїться смерті.

- Так, я боюся, - відповів Наполеон. - Але я продовжую боротися. Якби ви відчули хоч краплину страху, який відчуваю я, ви відразу б втекли.

Учитель сказав: «Страх не є ознакою малодушності. Цей страх дозволяє нам бути сміливими і гідними перед обличчям життєвих ситуацій. Той, хто відчував страх, і, не дивлячись на нього, діяв, не дозволяючи йому залякати себе - доводить свою хоробрість. Але той, хто у важкій ситуації не зважав небезпекою, доводить тільки свою безвідповідальність».

 

СТРАХ НЕ МАЄ УЛЮБЛЕНЦІВ

(суфійська притча)

Одного разу жінка привела свого маленького сина в школу до Насреддіну і сказала: "Припугніть його трошки, тому що мені він вже не підкоряється».

Насреддін витріщив очі, почав пихкати, підстрибувати і стукати кулаками по столу, поки перелякана жінка не зомліла. Після цього він вискочив з кімнати.

Коли повернувся, яка прийшла в себе жінка сказала йому: «Я просила вас налякати хлопчика, а не мене!».

- Мадам, страх не має улюбленців! - Відповів мулла. - Як бачите, я і сам злякався. Коли загрожує небезпека, вона загрожує всім однаково.

 

 

 

МАГІЯ РОЗУМУ

Один мандрівний чоловік випадково потрапив в рай (індійська традиція розуміння раю - це дерева, які виконують бажання. Ви просто сидите під цими деревами, бажаєте чогось, і ваше бажання здійснюється - проміжку між бажанням і його виконанням нема). Людина втомилася і лягла спати під таке дерево. Коли прокинулася, вона відчувала голод і сказала: «Я дуже голодний і хотів би що-небудь з'їсти». І негайно з нічого з'явилася їжа.

Людина відразу почала їсти і насолодилася смаком як ніколи раніше в житті! Людина була задоволена. Але тут у неї з'явилася ще одна думка.

«Я хочу пити», - подумав чоловік.

І негайно з'явилося чудове вино. Спокійно попиваючи вино в прохолоді раю під тінню дерева, виконуючого бажання, людина почала роздумувати: «А що ж відбувається? Я сплю і бачу сон або навколо мене духи, які грають і жартують зі мною?».

Духи з'явилися негайно. Вони були жахливі, нестерпно страшні.

Людина злякалася і подумав: «Тепер вони мене вб'ють».

І був убитий.

 

2.4 ПРО ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ

Емоції супроводжують життя кожної людини. Ми дивимося у вікно на похмурий дощ - відчуваємо смуток, вислуховуємо незаслужений докір - відчуваємо образу, виправляємо ковдру, що вкриває дитину, - наше серце наповнює ніжність ... Перераховувати можна довго. Справедливо було сказано, що там, де є люди, там є почуття.

Емоції мають важливе значення в житті людини: вони привносять в події, що відбуваються навколо нас, певне значення, дозволяють оцінити їх, роблять життя людини насиченим, багатогранним. За допомогою емоцій, вірніше, завдяки їх прояву в міміці, позі, жестах, люди визначають стан один одного, передають інформацію про свої бажання. Проте, бувають ситуації, коли вони не завжди бажані, так як при своїй надмірності почуття можуть дезорганізувати діяльність, проявляючись в небажаних ситуаціях або в негативній формі. Саме тому особливості своїх емоцій важливо знати кожному, щоб їх враховувати і в міру можливості ними керувати.

 

ВМІННЯ МОВЧАТИ

Четверо учнів школи Тендай, близькі друзі, вчилися медитації. Вони пообіцяли один одному зберігати мовчання.

Перший день мовчали. Їх медитація почалася сприятливо. Але коли прийшла ніч і гасові лампи стали зовсім тьмяним, один з учнів не зміг стриматися і крикнув слузі: «Поправ ці лампи!».

Другий учень здивувався, почувши, що перший заговорив.

- Ми домовилися не говорити ані слова, - зауважив він.

- Ви, бовдури, чого ви розмовляєте? - запитав третій.

- Один я мовчу! - уклав четвертий.

 

БРАМА РАЮ І БРАМА ПЕКЛА

Якось до Дзен-майстру Хакуін прийшов самурай, великий воїн, і запитав: «Чи є пекло? Чи є рай? Якщо є рай і пекло, то де ворота? Де мені входити?» Він був простим воїном. Воїни завжди прості, без хитрості в душі, без розрахунку. Вони знають тільки дві речі: життя і смерть. Він не прийшов для того, щоб вивчити ту чи іншу доктрину. Він хотів дізнатися, де ворота, щоб уникнути пекла і увійти в рай. І Хакуін відповів так, що тільки воїн міг зрозуміти його відповідь.

- Хто ти? - запитав Хакуін.

- Я самурай, - відповів воїн (дуже почесно бути самураєм в Японії. Самурай - це досконалий воїн, людина, яка не буде сумніватися ні хвилини, якщо буде потрібно віддати життя. Навіть імператори віддавали їм шану).

Хакуін засміявся і сказав:

- Ти самурай, а виглядаєш як жебрак!

 Гордість воїна була зачеплена. Він забув, чого прийшов, і, вихопивши свій меч, був готовий вбити Хакуін.

- Це ворота пекла, - сказав Майстер. - Цим мечем, цим гнівом, відкривають цю браму.

Воїн зрозумів миттєво і прибрав свій меч.

 - А так відкриваються ворота раю, - сказав, посміхнувшись, Хакуін.

 

ПРОСТО ЙДІТЬ СВОЇМ ШЛЯХОМ

(буддійська притча)

Один з учнів запитав Будду:

- Якщо мене хтось вдарить, що я повинен робити?

Будда відповів:

- Якщо на вас з дерева впаде суха гілка і вдарить вас, що ви повинні робити?

Учень сказав:

- Що ж я буду робити? Це ж проста випадковість, простий збіг, що я опинився під деревом, коли з нього впала гілка.

 Будда сказав:

- Так робіть те ж саме. Хтось був божевільний, був в гніві, і вдарив вас. Це все одно, що гілка з дерева впала на вас. Нехай це не тривожить вас, просто йдіть своїм шляхом, ніби нічого й не сталося.

 

 

 

 

ПУСТИЙ ЧОВЕН

(дзенська притча)

Лін-чи розповідав: «Коли я був молодим, мені подобалося плавати на човні; у мене був маленький човен: на самоті я вирушав плавати по озеру і міг годинами залишатися там.

Одного разу я сидів з закритими очима і медитував. Була чудова ніч. Якось порожній човен плив за течією і вдарився о мій. У мені піднявся гнів!

Я відкрив очі і збирався вилаяти потурбувавшу мене людину, але побачив, що човен порожній. Моєму гніву не було куди рухатися. На кого мені було його вихлюпувати? Мені нічого не залишалося робити, як знову закрити очі і почати придивлятися до свого гніву. У той момент, коли я побачив його, я зробив перший крок на моєму Шляху.

В цю тиху ніч я підійшов до центру всередині себе. Порожній човен став моїм учителем. З тих пір, якщо хтось намагався образити мене і в мені піднімався гнів, я сміявся і говорив: "Цей човен теж порожній"».

 

МОВЧАННЯ

(буддійська притча)

Проходив якось Будда одним селом. Зібралося кілька людей - його противників - і взялися вони гаряче і зло ображати Будду. Він мовчки слухав дуже спокійно. І через цей спокій їм стало якось не по собі. Виникло незручне почуття: вони ображають людину, а він слухає їх слова, як музику. Тут щось не так. Один з них звернувся до Будди: «У чому справа? Ти що, не розумієш, що ми говоримо?» - «Саме при розумінні можливо таке глибоке мовчання, - відповів Будда. - Прийди ви до мене десять років тому, я б кинувся на вас. Тоді не було розуміння. Тепер я розумію. І через вашу дурість я не можу карати себе. Ваша справа - вирішувати, ображати мене чи ні, але приймати ваші образи чи ні - в цьому моя свобода. Ви не можете їх мені нав'язати. Я від них просто відмовляюся; вони того не варті. Можете забрати їх собі. Я відмовляюся приймати їх».

 

ПОЧУТТЯ

Кажуть, що одного разу зібралися в одному куточку землі разом всі людські почуття і якості. Коли нудьга позіхнула вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: - А давайте грати в хованки !? Інтрига підвела брову:

- Хованки? Що це за гра??

Божевілля пояснило, що один з них, наприклад, воно водить, закриває очі і рахує до мільйона, в той час як решта ховається. Той, хто буде знайдений останнім, стане водити наступного разу і так далі. Ентузіазм затанцював з ейфорією, радість так стрибала, що переконала Сумнів, ось тільки апатія, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь в грі.

ПРАВДА вирішила не ховатися, тому що, врешті-решт, її завжди знаходять, ГОРДІСТЬ сказала, що це абсолютно безглузда гра (її нічого, крім себе самої, не хвилювало), боязкості дуже не хотілося ризикувати.

- Раз, два, три, - почало БОЖЕВІЛЛЯ.

Першою сховалася Лінь, вона сховалася за найближчим каменем на дорозі, ВІРА піднялася на небеса, а ЗАЗДРІСТЬ сховалася в тіні тріумфу, який власними силами вмудрився підійнятися на верхівку найвищого дерева.

БЛАГОРОДСТВО дуже довго не могло сховатися, оскільки кожне місце, яке воно знаходило, здавалося ідеальним для його друзів. Кришталево чисте озеро? Для краси. Ущелина дерева? Так це для СТРАХУ. Подих вітру? Адже це для СВОБОДИ! Отже, воно замаскувалось в промінці сонця. Егоїзм, навпаки, знайшов тільки для себе тепле і затишне містечко. Брехня сховалася на глибині океану (насправді вона сховалася у веселці), а ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ причаїлись в горловині вулкану. Забудькуватість, навіть не пам'ятає, де вона сховалася, але це не важливо.

Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999999, ЛЮБОВ все ще шукала, де б їй сховатися, але все вже було зайнято. Раптом вона побачила чудовий трояндовий кущ і вирішила сховатися серед його кольорів.

- Мільйон! - Сказало БОЖЕВІЛЛЯ і почало пошуки. Першою воно, звичайно ж, знайшло ЛІНЬ. Потім почуло, як ВІРА сперечається з Богом, а про ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ воно дізналося по тому, як тремтить вулкан. Потім божевілля побачило заздрість і здогадалась де ховається ТРІУМФ. Егоїзм і шукати було не потрібно, тому що місцем, де він ховався, виявився вулик бджіл, які вирішили вигнати непрошеного гостя. У пошуках божевілля підійшло напитися до струмка і побачило КРАСУ.

Сумнів сидів на заборі, вирішуючи, з якого ж боку йому сховатися. Отже, всі були знайдені: ТАЛАНТ - в свіжій і соковитій траві, СУМ - у темній печері, БРЕХНЯ - у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану).

Ось тільки ЛЮБОВ знайти не могли. Божевілля шукало за кожним деревом, в кожному струмочку, на вершині кожної гори і, нарешті, воно вирішило подивитися в трояндових кущах, і коли розсунуло гілля почуло крик - гострі шпильки троянд поранили ЛЮБОВІ очі.

Божевілля не знало що робити, почало вибачатися, плакало, просило вибачення і щоб спокутувати свою вину пообіцяло стати провідником КОХАННЯ. І ось з тих пір, коли вперше на землі грали в хованки ... КОХАННЯ сліпе, і БОЖЕВІЛЛЯ водить її за руку ...

 

 

БРУДНА ДОРОГА

(дзенська притча)

Якось Тандзан і Екідо тримали шлях по брудній дорозі. Йшов сильний дощ. Підійшовши до берега річки, вони зустріли дівчину в шовковому кімоно з поясом, яка не могла перейти річку. Дівчина була дуже красива.

- А ну-ка, - сказав Тандзан і, взявши її на руки, переніс через річку.

Екідо не поновлював бесіди і мовчав до вечора, поки вони не досягли храму, де зупинилися на ніч. Там він вже не міг більше стримуватися і сказав:

 - Ми, ченці, не повинні наближатися до жінок, особливо до таких молодих і красивих, адже це небезпечно. Чому ти так зробив?

- Я залишив дівчину там, на березі, - відповів Тандзан, - а ти все ще несеш її!

 

 

2.5 ПРО УСТАНОВКИ І СПРИЙНЯТТЯ ЛЮДИНИ

Схильність людини певним чином сприймати що-небудь і діяти якимось типовим способом пов'язана з його установками. Установки дозволяють людині «економити» час, так як, виробивши одного разу який-небудь спосіб оцінки і поведінки в подібних ситуаціях, в майбутньому можна вдатися до цього досвіду і діяти «не напружуючись», щоб вибрати той шлях, за допомогою якого можна вирішити виниклі питання. Але, на жаль, в основі деяких наших проблем лежать самі установки, які притупляють наше сприйняття, роблячи його упередженим, що позбавляє нас безпосередності, щирості і правди в пізнанні самих себе і навколишнього світу.

 

 

ЖИТТЯ ПРОСВІТЛЕННОГО

Якось у Бодхидхарми запитали: «Яка різниця між життям великого мудреця і буденним життям пересічної людини?».

 Бодхідхарма відповів: «Це подібно осінній павутині. Деякі помилково приймають її за пар, але в дійсності це павутина, що ширяє в повітрі. Середня людина бачить мудреця і вважає його життя настільки ж звичайною, як і свою власну, в той час як просвітлена людина бачить щось святе в житті середньої людини».

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ

(східна притча)

У стеблах трави жили крихітні комашки. Старші з них вчили молодших:

- Подивіться на цього тигра, який лежить неподалік. Це найдобріша істота, він ніколи не робив нам нічого поганого. А ось баран - найлютіший хижак: прийди він сюди зараз - зжер би нас разом з травою, на якій ми живемо. Але тигр не тільки добрий, але і справедливий - коли-небудь він помститься за нас.

 

ЧОМУ ТИ ТАК РІДКО ПРИХОДИШ?

- Чому ти так рідко приходиш? - запитали у Насреддіна.

- Тому що слова «Чому тебе так довго не було?» приємніші для моїх вух, ніж «Навіщо ти знову тут?», - відповів Насреддін.

 

ГАМАНЕЦЬ З ГРОШИМА

(даоська притча)

Один селянин помітив зникнення свого гаманця з грошима. Обшукавши весь будинок, він не знайшов гаманець і прийшов до висновку, що його вкрали. Перебираючи в пам'яті всіх, хто приходив до нього в будинок останнім часом, селянин вирішив, що знає злодія: це був сусідський син. Хлопчик заходив до нього як раз напередодні зникнення гаманця, і ніхто інший не міг би вчинити крадіжку.

Зустрівши хлопчика в наступний раз, селянин помітив в його поведінці багато підтверджень своїм підозрами. Сусідський син явно ніяковів перед ним, ховав очі і взагалі мав вигляд кота, що нашкодив. Словом, кожен жест, кожен рух видавали в ньому злодія.

Але у селянина не було ніяких прямих доказів, і він не знав, що робити. Кожен раз, коли він зустрічався з хлопчиком, той виглядав все більш винуватим, а селянин злився все сильніше. Нарешті він так розгнівався, що вирішив піти до батька злодюжки і пред'явити йому формальне обвинувачення. І тут дружина покликала його:

- Подивися, що я знайшла за ліжком, - сказала вона і подала йому зниклий гаманець з грошима.

На інший день селянин знову подивився на сина свого сусіда: ні жестом, ні рухом не був схожий він на злодія.

 

ОСЕЛ І ВЕРБЛЮД

Осел одного разу побачив верблюда і запитав його:

- Чому у тебе таке потворне горбате тіло?

- Думка створюється за цими результатами, - відповів верблюд. - Ти трактуєш помилково то, що створило мене таким. Усвідомлюєш ти це? Нехай не буде тобі мій горб недоліком. Я створений таким унаслідок і для певної мети. Лук повинен бути зігнутим, а тятива пряма. А осляче сприйняття - від ослячої натури!

 

 

РОЗДІЛ 3. ЛЮДИНА СЕРЕД ІНШИХ

3.1 НЕ БАЖАЙ І НЕ РОБИ ПОГАНОГО ІНШИМ

Проявляй повагу до гідного поваги, бо він того заслуговує. Проявляй повагу до спраглому поваги, тому що це зовсім не складно. Проявляй повагу до того, хто прагне поваги, тому що в кожному є щось гідне поваги.

Шоу-Дао

У ставленні до інших людей, особливо до тих, з ким нас не пов'язують родинні або дружні відносини, виявляється наша духовна суть. Особливим індикатором зрілості є наша поведінка в ситуації, коли нас хтось образив, зробив нам погано. У цьому випадку, як правило, відразу проявляється наше невдоволення і бажання відповісти кривдникові. Однак ми можемо займати і іншу, більш мудру позицію. Вона ґрунтується на усвідомленні того, що ніхто не в силах образити і засмутити нас, якщо ми самі цього не захочемо. «Страшно не те, що вас обдурили або обікрали, - говорив Конфуцій, - страшно, якщо ви постійно пам'ятайте про це».

Бути терплячим до іншого у будь-яких ситуаціях, зберігаючи внутрішній спокій, перебуваючи в гармонії з самим собою і навколишнім світом - ось та основа, те головне правило, яке підказує нам життєвий досвід. Так, В. Шекспір писав: «Не розтоплюйте піч для своїх недругів занадто сильно, інакше ви згорите в ній самі». І в одній з практичних рекомендацій також виражена ця ідея: «Якщо егоїстичні люди хочуть скористатися вами, викресліть їх зі свого життя, але не намагайтеся розквитатися з ними. Бажаючи помститися кому-небудь, ви, перш за все, завдаєте шкоди собі, а не своєму ворогові».

Чи не «запускати» в дію негативні ставлення до іншої людини допомагає позиція зацікавленого дослідника. Завдяки цьому, можна прийти до висновку, що «жодної людини не слід хвалити або засуджувати за скоєні нею вчинки, тому що всі ми, так чи інакше, схильні до впливу умов, обставин, навколишнього середовища, освіти, засвоєних звичок і спадкових рис. Саме ці чинники формують людину і роблять її такою, якою вона є ... "(Лінкольн.) Такий підхід дозволяє бути не засуджуючим, а розуміючим.

 

 

НАСІННЯ І ПЛІД

Селянин садить два насіння в один і той ж грунт. Одне насіння - насіння цукрового очерету, інше - насіння нима, тропічного дерева з деревиною і листям дуже гіркого смаку. Два насіння в одному і той ж грунті отримують одну і ту ж воду, сонячне світло,  повітря; природа дає їм одне і те ж харчування. Два крихітних паростка виходять назовні і починають рости. В кінцевому підсумку насіння нима розвинулося в рослину з гіркотою в кожній жилці, тоді як кожна жилка цукрової тростини виявляється солодким.

Яка причина, такий результат. Яке насіння, такий буде і плід. Який вчинок, такий буде результат.

Не можна сказати, що природа добра до однієї рослини і сувора до іншої. Вона тільки допомагає прояву закладених в різні насіння якостей. Насіння цукрової тростини володіє якістю солодощі, тому рослина не буде володіти нічим іншим, крім солодощі. Насіння нима має якість гіркоти, і рослина не буде мати інші властивості. Яке насіння, такий буде і плід.

Часто наші труднощі в житті складаються в тому, що ми залишаємося неуважними і в гніві або злобі садимо насіння нима. А коли настає час збору плодів, ми раптом розуміємо, що нам хочеться солодких плодів манго. На жаль, не допоможуть ніякі сльози і молитви. Якщо хочете отримувати добро - сійте добро.

ЯМА

(притча  С. Шепеля)

Одного разу пастух образив одну людину, а та затаїла на нього злість і вирішила помститися йому. Вона знала, що той пасе тварин у віддаленому місці, де майже ніхто не ходить, і вирішила скористатися цим і викопати йому глибоку яму, щоб той впав в неї. Пізно вночі вона почала копати. Коли він копав, то уявлявляв собі, як її кривдник потрапить в неї і, може бути, що-небудь зламає собі або помре в ній, не маючи можливості вилізти звідти. Або, принаймні, в яму впаде його корова, вівця, або, на худий кінець, коза. Довго і наполегливо вона копала, мріючи про помсту, що не помітила, як яма ставала все глибше і глибше. Але ось почало світати, і вона прийшла до тями від своїх думок. І яким було її здивування, коли вона побачила, що за цей час вона викопала таку глибоку яму, що сама вже не зможе вилізти з неї.

Тому перш ніж навіть подумки рити яму іншому, згадай: для того, щоб вирити її, тобі самому доведеться в ній опинитися, бо першим в ній виявляється той, хто її риє. І перш ніж забруднити когось брудом, спочатку тобі доведеться забруднити свої руки.

 

 

 

ДЕРЕВ’ЯНА ГОДІВНИЦЯ

(християнська притча)

Колись жив дуже старий чоловік. Очі його осліпли, слух притупився, коліна тремтіли. Він майже не міг тримати в руках ложку і під час їжі часто проливав на скатертину суп, а іноді дещо з їжі випадало у нього з рота. Син і його дружина з відразою дивилися на старого і стали під час їди садити його в кут за грубку, а їжу подавали йому в старому блюдечку. Звідти він сумно дивився на стіл, і очі його ставали вологими. Одного разу руки його так трусилися, що він не зміг утримати блюдечко з їжею. Воно впало на підлогу і розбилося. Молода господиня стала лаяти старого, але він не сказав ні слова, а тільки важко зітхнув. Тоді йому купили дерев'яну миску. Тепер він повинен був їсти з неї.

Якось раз, коли батьки сиділи за столом, до кімнати зайшов їх чотирирічний син з шматком дерева в руках.

- Що ти хочеш зробити? - запитав батько.

- Деревяну годівницю, - відповів малюк. - З неї тато з мамою будуть їсти, коли я виросту.

 

ЛІХТАР ДЛЯ СЛІПОГО

(дзенська притча)

У давні часи в Японії користувалися ліхтарями з бамбука і паперу зі свічкою всередині. Якось сліпому, що побував в гостях у друга, запропонували такий ліхтар, щоб він йшов з ним додому.

- Мені ліхтар не потрібен, - сказав сліпий, - світло і темрява для мене рівні.

- Я знаю, що тобі не потрібен ліхтар, щоб розрізняти дорогу, - відповів йому один. - Але якщо ти підеш без ліхтаря, то хтось інший може на тебе налетіти. Так що візьми його. Подбавши про інших, ти подбаєш і про себе.

 

ПРО ЦВЯХ

(східна притча)

Жив-був один дуже запальний і нестриманий молодий чоловік. І ось одного разу його батько дав йому мішечок з цвяхами і наказав кожного разу, коли він не стримає свого гніву, вбивати один цвях в стовп огорожі.

У перший день в стовпі було декілька десятків цвяхів. На іншому тижні він навчився здобувати свій гнів, і з кожним днем число забитих в стовп цвяхів стало зменшуватися. Хлопець зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, ніж забивати цвяхи.

Нарешті прийшов день, коли він ні разу не втратив самовладання. Він розповів про це своєму батькові і той сказав, що на цей раз кожен день, коли синові вдасться стриматися, він може витягнути з стовпа по одному цвяху.

Йшов час, і прийшов день, коли він міг повідомити батька про те, що в стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до огорожі:

- Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки в стовпі дірок? Він уже ніколи не буде таким, як раніше. Коли говориш людині що-небудь зле, у нього залишається такий же шрам, як і ці дірки. І не важливо, скільки разів після цього ти вибачишся - шрам залишиться.

 

 

 

СПРАВЖНІЙ РАЙ

(притча  П. Коельо)

Якось раз йшли по дорозі людина, кінь і собака. Коли проходили вони повз величезного дерева, потрапила в нього блискавка і спопелила всіх трьох. Однак людина не відразу зрозуміла, що вже покинула цей світ, і продовжувала шлях разом з конем і собакою.

Шлях був довгий і йшов в гору, сонце пекло нещадно, і всі троє змучилися від спеки і спраги. І ось за поворотом відкрився їм величний мармуровий портал, а за ним - площа, вимощена чистим золотом. Посередині бив фонтан холодної і чистої води. Мандрівник попрямував до варти, яка охороняв вхід.

- Добридень.

- Добридень.

- Як називається це прекрасне місце?

- Це рай.

- Як славно, що ми дісталися до раю, нам дуже хочеться пити.

- Можеш увійти і пити, скільки захочеш.

- Але мої кінь і собака теж страждають від спраги.

- Дуже шкодую, - відповів вартовий. - Але тваринам сюди не можна.

Мандрівник засмутився, тому що спрага мучила його нестерпно, але поодинці пити не став, а подякував варті і пішов далі. Довго крокували вони вгору по схилу, але ось, нарешті, побачили поселення, обнесене старою дерев'яною огорожею. У тіні стояв якийсь чоловік.

- Добридень, - привітався мандрівник.- Я, мій кінь і моя собака вмираємо від спраги.

 - Он за тими каменями є джерело.

Мандрівник, кінь і собака пішли до джерела і вгамували спрагу. Потім мандрівник повернувся, щоб подякувати.

- Приходьте, завжди будемо вам раді, - відповів той.

- А чи не скажеш, як називається це місце?

- Рай.

- Рай? А страж у мармурового порталу сказав нам, що рай там.

- Ні, там не рай. Там - пекло.

- Чому ж ви не забороните їм називатися чужим ім'ям? - Розгубився від несподіванки мандрівник. - Ці неправдиві відомості можуть викликати страшну плутанину!

- Зовсім ні. У них залишаються все ті, хто опиняється здатний зрадити найкращих друзів.

 

 

 

КРАДІЙ, ЯКИЙ СТАВ УЧНЕМ

(японська притча)

Одного вечора, коли Сітіро Кодзюн читав сутри, увійшов злодій з гострим мечем і став вимагати або гроші, або життя.

- Не заважай мені, можеш взяти трохи грошей в цьому ящику, - сказав Сітіро і продовжив своє читання. Через деякий час він зупинився і сказав:

- Чи не забирай все. Мені потрібно трохи грошей, щоб заплатити завтра податки.

Непроханий гість забрав більшу частину грошей і зібрався йти.

- Коли тобі роблять подарунок, треба дякувати, - додав Сітіро. Чоловік подякував і пішов. Однак через кілька днів його впіймали, і серед інших він зізнався в злочині проти Сітіро. Коли Сітіро покликали як свідка, він сказав:

- Ця людина не злодій, принаймі, по відношенню до мене. Я дав йому грошей, і він подякував мені за них.

Після того як закінчився термін ув'язнення, людина прийшла до Сітіро і стала його учнем.

СУД

(притча  П. Коельо)

Один з ченців монастиря в Сієті зробив серйозну помилку, і для суду над ним брати покликали самого мудрого відлюдника.

Мудрий відлюдник не хотів приходити, але брати були такими наполегливим, що він погодився. Але все ж перш, ніж відправитися, він взяв відро і зробив в його дні кілька дірок. Потім він наповнив відро піском і пішов в монастир.

Батько-настоятель, звернувши увагу на відро, запитав, для чого це було зроблено.

- Я прийшов судити іншого, - сказав самітник. - Мої гріхи біжать за мною, як і цей пісок у відрі. Але оскільки я не дивлюся назад, і не можу бачити свої власні гріхи, то я не здатний судити і інших.

Ченці вирішили негайно скасувати суд.

 

 

ЛЮБОВ І СПІВЧУТТЯ

Одного разу чоловік прийшов до Будди і плюнув йому в обличчя. Будда витер обличчя і запитав:

- Це все або ти хочеш чогось ще?

Ананда все бачив і, природно, прийшов в лють. Він схопився і, киплячо злістю, вигукнув:

- Учитель, тільки дозволь мені, і я покажу йому! Його потрібно покарати!

- Ананда, ти став саньясіном, але постійно забуваєш про це,- відповів Будда.

Цей бідолаха і так занадто багато страждав. Ти тільки подивися на його обличчя, на його очі, налиті кров'ю! Напевно він не спав всю ніч і карався, перш ніж зважитися на такий вчинок. Плювок в мене - це результат цього безумства і його життя. Але може стати і звільненням. Будь жалісливим до нього. Ти можеш убити його і стати таким же божевільним, як і він!

Чоловік слухав цей діалог. Він був збентежений і спантеличений. Він хотів образити і принизити Будду, але чомусь приниженим відчув себе. Любов і співчуття, проявлені Буддою, були для нього повною несподіванкою.

- Піди додому і відпочинь, - сказав Будда. - Ти погано виглядаеш. Ти вже досить покарав себе. Забудь про цю подію і не турбуйся, воно не завдало мені шкоди. Це тіло складається з пилу і рано чи пізно знову перетвориться на пил, і по ньому будуть ходити люди.

Чоловік стомлено піднявся і пішов, приховуючи сльози. Увечері він прийшов назад і припав до ніг Будди і сказав:

- Вибач мене!

- Не питання про те, щоб я прощав тебе, тому що я не був розсерджений, - відповів Будда. - Я тебе не засудив. Але я щасливий бачити, що ти прийшов до тями і що для тебе припинився те пекло, в якому ти перебував. Іди з миром і ніколи більше не занурюйся в такий стан!

 

 

 

3.2 НЕМОЖЛИВО ДОГОДИТИ ВСІМ

Є думка, що жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства не можна. Дійсно, ми живемо в світі серед інших людей, і тому ми залежимо один від одного. Тому ми повинні враховувати ті моральні норми, які допомагають людям успішно співіснувати. Однак в цій справі важливо не дійти до крайності. Багато з нас, рухомі страхом опинитися на самоті, втратити схвалення, любов близьких, прагнуть, у що б то не стало їм відповідати. На перший погляд - благородне прагнення, але за нього людина часто платить високу ціну. Орієнтуючись на інших людей, прагнучи заслужити їх схвалення, людина звикає недовірливо ставитися до власних відчуттів, бажань і почуттів, «зраджуючи мудрість свого організму» (К. Роджерс). Чим далі, тим більше людина віддаляється від свого власного «Я», свого справжнього призначення. В результаті - незадоволеність життям, депресія, апатія тощо. Нам видається оптимальною позиція, коли людина в своїх діях прислухається, в першу чергу, до свого серця, реалізує свої цінності, але враховує інтереси інших людей, не завдаючи їм ніякої шкоди.

 

 

ВІСЛЮК

(східна притча)

Якось раз батько зі своїм сином і віслюком у полуденну спеку подорожували по курних вулицях міста. Батько сидів верхи на віслюку, а син вів його за вуздечку.

- Бідний хлопчик, - сказав перехожий, - його маленькі ніжки ледь встигають. Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?

Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з віслюка і велів сину сісти на нього.

Дуже скоро зустрівся їм інший чоловік Гучним голосом він сказав:

- Як не соромно! Малий сидить верх, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.

Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на віслюка позаду нього.

- Люди добрі, бачили ви де-небудь подібне? - заголосила жінка під чадрою. - Так мучити тварину! У бідного віслюка вже повис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, ніби він диван,  нещасне створіння!

Не кажучи ні слова, батько і син, осоромлені, злізли з віслюка. Ледве вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм чоловік і  став насміхатися над ними:

- Чого це ваш осел нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе кого-небудь з вас на собі?

Батько сунув віслюку повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.

- Що б ми не робили, - сказав він, - обов'язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згодний. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, як нам подорожувати.

 

 

ВОВК І ВІВЦЯ

(грецька притча)

Вівця, рятуючись від вовка, вбігла в огорожу храму.

- Якщо ти не вийдеш, - сказав вовк, - жрець тебе схопить і заріже в жертву.

- Мені все одно, - сказала вівця, - жрець чи мене заріже або ти мене з'їси.

- Друже мій, - відповідав вовк, - мені гірко чути, як ти розглядаєш таке важливе питання з такою вузько особистої точки зору. Мені це не все одно!

 

 

 

3.3 УСІ МИ РІЗНІ ...

Вивчаючи природу людини, мислителі часто об'єднують людей в якісь групи за певною ознакою. Так з'явилися теорії темпераменту, акцентуацій характеру тощо. В якійсь мірі це виправдано і зрозуміло: ототожнення себе з якоюсь групою дозволяє нам зрозуміти деякі особливості свого внутрішнього світу. Але людина - одночасно частка всеосяжного світу, і в той же час вона сама є окремим світом. Тому мають рацію ті, хто вважає, що знайомство з тими чи іншими теоріями - дуже корисне заняття, однак, зустрівши конкретну людину, треба забути його і спілкуватися з ним як з унікальною і неповторною особистістю. Всі спроби підвести людину до якихось параметрів, нормам, стандартів звужує нашу свідомість, робить нас обмеженими і не дозволяє зрозуміти, побачити багатство і багатогранність внутрішнього світу інших.

 

 

ПРОБЛЕМА ПОРІВНЯННЯ

Одного разу учень запитав у Ле-цзи:

- Чому одні люди гарні, а інші потворні, одні розумні, а інші дурні? Чому існує таке протиріччя? І не кажіть мені про карму, сансару і про те, що все це через минулі життя. Як з'явилася різниця з самого початку, коли минулого ще не було?

Майстер повів його в сад і сказав:

- Ось це дерево велике, а це - маленьке. Я часто раніше сидів під цими деревами і думав, чому так? Але коли я відкинув розум, то зникло і саме питання. Зараз я просто знаю, що це дерево велике, а це - маленьке. Немає жодної проблеми!

 

ПОРІВНЯННЯ

Один самурай, дуже гордий воїн, прийшов якось до дзенського майстру. Це був дуже знаменитий самурай, але, подивившись на майстра, побачивши його красу, відчувши благодать моменту, він раптово відчув себе нікчемним.

- Чому я відчуваю себе нікчемним? - запитав самурай Майстра. - Всього лише мить тому все було в порядку. Але як тільки я увійшов в твоє подвір'я, я відчув себе нікчемою. Такого раніше ніколи не було. Я багато разів зустрічався зі смертю і жодного разу не відчував страху. Чому я турбуюся зараз?

- Почекай, - сказав Майстер. - Коли всі підуть, я відповім.

 Весь день до Майстра постійно приходили люди, і самурай всебільше втомлювався чекати. До вечора кімната спорожніла, і самурай запитав:

-Зараз ти можеш мені відповісти?

Майстер запропонував вийти назовні. Була місячна ніч, місяць тільки що зійшов. І він сказав:

- Подивися на ті дерева: оте, що піднялося високо в небо, і то, маленьке, поруч з ним. Ось уже багато років вони ростуть у мене під вікном, і ніколи не було ніяких проблем. Маленьке дерево жодного разу не сказало великому: «Чому я відчуваю себе нікчемним поруч з тобою?».

- Це дерево маленьке, а то - велике, чому я ніколи не чув ні звуку про це? - запитав Майстер.

- Тому що вони не вміють порівнювати, - відповів самурай.

- В такому разі у тебе немає потреби питати мене, - сказав Майстер. - Ти знаєш відповідь.

 

МАВПА І РИБА

(притча від Д. Адамса)

Сталася якось раз велика повінь, і застигла вона мавпу і рибу.

Мавпа, створіння моторне й дослідне, примудрилася видертися на дерево і вислизнула від бурхливих вод. Подивившись зі свого безпечного місця вниз, вона побачила, як відчайдушно нещасна риба бореться зі стрімким потоком.

З найкращими намірами мавпа нахилилася і вийняла рибу з води. Результат був сумний.

 

КРАЩА ТА, ЯКА ПОДОБАЄТЬСЯ

(аварська притча)

Давним-давно страшний, величезний дракон-аждаха захопив єдине в Аварії джерело. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші та сильні джигіти накидалися на чудовисько з шаблями в руках, але він усіх змітав ударами довгого хвоста. Аждаха побудував біля джерела величезний красивий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на нього голови убитих.

Люди були в розпачі. Хто ж переможе страшного дракона?

У той час народився у бідній вдови син. Він ходив пити воду з джерела ночами. І набирався небувалої сили, сміливості і видали. Бачив він, як бешкетував у джерела аждаха, і зненавидів його. І поклявся перед усім народом звільнити від чудовиська країну.

Мати, родичі, сусіди і друзі довго відмовляли його:

- Ти тільки виріс. Ще молодий. Загинеш у розквіті років. Пожалій себе!

Але юнак сів на коня і відправився битися з чудовиськом. Аждаха вже віддаля відчув його і зірвався страшним голосом:

- Це хто наважився наблизитися до джерела?!

- Я хочу битися з тобою, чудовисько окаянне! - гордо відповів юнак.

Аждаха зареготав:

- Божевільний! Хіба тобі не відомо, що я не борюся зброєю? Ти повинен знати, що немає в світі нікого, рівного мені по силі. Всім своїм противникам я задаю тільки одне питання. Якщо він не зможе відповісти на нього правильно, то я вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! А якщо ти відповіси правильно, то я тут же сам і загину!

- Добре! Я згоден! - відповідає юнак. - Задай питання!

Аждаха голосно загарчав, і у вікні його палацу з'явилися дві жінки. Одна - неймовірно сліпуча красуня, інша - звичайна проста жінка.

- Яка з них краща? - Запитав аждаха.

 Юнак глянув на жінок і відповів:

- Краща та, яка тобі більше подобається!

- Ти правий! - прохрипів аждаха і сконав. Так Аварія була врятована від чудовиська.

 

СКІЛЬКИ МУДРЕЦІВ - СТІЛЬКИ І ДУМОК

Шість сліпих індійських мудреців намагалися визначити, що є слон. Кожен з них попередньо обмацав слона. Один обмацував його бік і вирішив, що слон - це щось на зразок величезної стіни. Іншому дістався бивень, після чого він зробив висновок, що слон - це щось на зразок списа. Третій сліпий старець, тримаючи в руках хобот слона, сказав, що слон схожий на змію. Четвертий, обмацуючи ногу, припустив, що слон дуже схожий на дерево. П'ятий мудрець, якому  дісталося вухо, стверджував, що слон схожий на віяло. Шостий, обмацавши хвіст, вважав, що слон - це щось на зразок мотузки.

 

 

ШКОЛА 3ВІРІВ

(притча  Ошо)

Одного разу звірі в лісі зібралися і вирішили відкрити школу. Серед них були кролик, птиця, білка, риба і вугор, і вони сформували раду директорів. Кролик наполягав, щоб в програму занять увійшов біг. Птах наполягав, щоб в програму занять увійшло літання. Риба наполягала, щоб в програму входило плавання, а білка говорила, що абсолютно необхідно внести вертикальне лазіння по деревах. Вони об'єднали всі ці речі і склали розклад занять. Потім вони вирішили, що всі тварини повинні вивчати предмети, введені ними в програму занять.

Хоча кролик і отримував п'ятірки з бігу, з вертикальним лазіння по деревах у нього були труднощі. Він постійно падав на спину. Досить скоро він отримав серйозну травму і бігати більше не міг. Виявилося, що замість п'ятірки з бігу, він отримує трійку, а по вертикальному лазанью, звичайно, - завжди одиницю.

Птах дуже добре літав, але коли йому довелося рити нори в землі, він не міг робити цього добре. Він постійно ламав дзьоб і крила. Дуже скоро він став отримувати трійки по літання, одиниці по норокопанію і відчував пекельні труднощі в вертикальному лазіння.

Зрештою, першим по успішності тваринам в класі виявився розумово відсталий вугор, який робив все наполовину. Але засновники були задоволені, тому що кожен вивчав усі предмети, і це називалося «широкою загальною освітою».

 

 

3.4 ЖИТИ ТІЛЬКИ ДЛЯ СЕБЕ - ЗОВСІМ НЕ ЖИТИ

Заради чого людина щось робить і взагалі живе? Відповідь на це питання має знайти кожен з нас сам, виходячи зі своїх ціннисних орієнтирів. Але досвід багатьох людей переконливо показує, що повноцінне життя і самореалізація неможлива без виходу за межі свого «его», без творіння і служіння іншим людям. Психолог С. Л. Рубінштейн у своїй роботі «Людина і світ» написав: «Сенс людського життя - бути джерелом світла і тепла для інших людей. Бути свідомістю Всесвіту і совістю людства. Бути центром перетворення стихійних сил в сили свідомі.

 

 

ДЕРЕВО, ВИШЕНЬКА І ВОРОНА

(притча  Є. Виноградова)

У дороги стояло Дерево. Щороку, коли наставала пора, воно зеленіло, потімвдягалося в біле і пахло, і, нарешті, приносило плоди. Обважнілі гілки звисали через паркан майже до самої землі, і люди, що йдуть повз, із задоволенням пригощалися його вишнями. Особливо цьому раділи діти.

Старий Господар був зовсім не проти, - він, як і Дерево, давно зрозумів, що найголовніше в житті - це навчитися віддавати, і віддавати радісно. А люди, проходячи, обривали вишні, навіть не зовсім стиглі, хтось вдячно і захоплено, а хтось бездумно і байдуже, але вишні, вмираючи, були щасливі тим, що в них потребують і радіють їх соковитої смаку.

Нагорі, в самій гущі гілок і листя, росла Вишенька. Вона першою зустрічала промені сонця, що сходить, і останньою проводжала їх. Напевно, тому вона була набагато більша і привабливіша за своїх нижніх побратимів. Іноді вона любила помріяти і думала: «Якщо вже тим, які внизу, так радіють люди, то як же я зможу ощасливити того, хто помітить і вибере мене!». Так вона чекала й стала роздумувати про своє високе призначення.

Але час минав, а все залишалося як і раніше. З нижніх давно вже нікого не залишилося, вже і листя почали опадати. Вишеньку тепер можна було легко помітити, але люди перестали вдивлятися вгору, відшукуючи стиглі вишні, адже пора плодоношення давно минула. Навіть птахи, пролітаючи, не затримувалися. І вони знали, що час плодів пройшло. Колись ніжна і тонка шкірка Вишеньки стала зморшкуватою і в'ялою, м'якоть висохла, а сама Вишенька зіщулилася, почорніла і ні про що більше не мріяла.

Але ось одного разу, морозним, зимовим ранком на гілку, де була вишенька, сіла Чорна Ворона. Вона давно жила на світі і добре знала й Дерево, й Господаря, й те, що коли голодно і холодно, на деревах у саду можна знайти старі вишні, висохлі від своєї високої самотності. Помітивши Вишеньку і націлився дзьобом, Мірна Ворона задоволено вигукнула: «Кар-р!». Але Вишенька нічого вже не відчула.

 

ДВІ СВІЧКИ

(притча Н. Спіріної)

«Шкода мені тебе, - сказала незапалена свічка своїй палаючій подрузі. - Короткий твій вік. Ти весь час гориш і скоро тебе не стане. Я багато щасливіша за тебе. Я не горю, і, отже, не таю; лежу спокійно на боці і проживу дуже довго. Твої ж дні полічені".

Відповідла палаюча свічка: «Я анітрохи не шкодую про це. Моє життя прекрасне і повне значення. Я горю, і віск мій тане, але від мого вогню запалюється безліч інших свічок, і мій вогонь від цього не меншає. І коли віск і гніт згорять, то вогонь мій - душа свічки - з'єднається з вогнем простору, часткою якого він був, і я знову увіллюся в свій чудовий і сяючий вогненний будинок. А тут я світлом своїм розганяю морок ночі; радую очей дитини на святковій ялинці; оздоровлюю повітря біля ліжка хворого, бо збудники хвороб не виносять живого вогню; підношуся символом молитовного устремління перед священними зображеннями. Хіба коротке життя моє не прекрасне?! І мені шкода тебе, незасвічена моя сестра. Жалка твоя доля. Ти не виконала свого призначення; і де душа твоя - вогонь? Так, ти пролежиш в цілості довгі роки, але кому ти потрібна така, і яка радість і користь від тебе?

Право, "краще горіти, ніж спочивати", тому що в горінні життя, а в сплячці - смерть. І ти шкодуєш мене, що я скоро згорю і перестану жити, але ти в твоєму зберіганню бездіяльності й не починала існувати і так і помреш, не розпочавши. А життя пройде повз».

Так говорили дві свічки.

 

ЩОБ ПЛОДИ МОГЛИ ПОЖИНАТИ НАШІ ОНУКИ

(індійська притча)

Цар Ановшірван, якого народ називав також Справедливим, одного разу відправився в паломництво по країні. На освітленому сонцем схилі гори він побачив згорбившись над роботою поважного старого чоловіка. У супроводі своїх придворних цар підійшов до нього і побачив, що старий садить маленькі, не більше року, саджанці. «Що ж ти робиш?» - запитав цар. «Я саджу горіхові дерева», - відповів старий. Цар здивувався: "Адже ти вже такий старий. Навіщо тобі саджанці, листя яких ти не побачиш, в тіні яких не будеш відпочивати і не скуштуєш їх плодів?». Старий глянув на нього і відповів: «Ті, хто був до нас, садили, а ми пожинали плоди. Тепер ми садимо, щоб ті, хто буде після нас, теж могли б пожинати плоди».

 

ЗАПОВІТ

(східна притча)

Один старий був при смерті. Він покликав до себе свого сина і сказав йому:

- Тепер я повинен відкрити тобі свій секрет, бо смерть моя вже близька. Завжди пам'ятай дві речі - завдяки їм, я досягнув успіху. По-перше, коли б ти щось не пообіцяв, стримай дане слово. Чого б це не коштувало, будь чесним і виконай обіцянку. Це було моїм принципом, на цьому я засновував всі свої справи, і тому я домігся успіху. І друге - ніколи нікому нічого не обіцяй.

 

ЗИМОВА ПРИТЧА

Жили-були два сусіда. Прийшла зима-зима, випав сніг. Перший сусід рано вранці вийшов з лопатою розгрібати сніг перед будинком. Поки розчищав доріжку, подивився, як там справи у сусіда. А у сусіда - акуратно втоптана доріжка.

На наступний ранок знову випав сніг. Перший сусід встав на півгодини раніше, взявся за роботу, дивиться - а у сусіда вже доріжка прокладена.

На третій день снігу намело - по коліно. Стало зрозуміло ще раніше перший сусід, вийшов наводити порядок ... А у сусіда - доріжка вже рівна, пряма - просто чудо!

У той же день зустрілися вони на вулиці, поговорили про те, про се, тут перший сусід ненароком і питає:

- Послухай, сусід, а коли ти встигаєш сніг перед будинком прибирати?

Другий сусід здивувався спочатку, а потім засміявся:

- Та я його ніколи не прибираю, це до мене друзі ходять!

 

НЕСІТЬ МОЮ ЛЮБОВ

Учень Будди зібрався йти поширювати вчення в дуже неспокійне місце, куди ніхто ще не ходив. Дізнавшись про це, Будда запитав його:

- Перед тим як вирішити остаточно, відповіси мені на три питання. Ти знаєш, що люди тієї області дуже жорстокі і легко дратуються. Тому ніхто з моїх учнів туди не ходив. Перше питання: якщо тебе образять, а вони це зроблять, що трапиться в твоєму серці, і як ти відреагуєш?

Учень відповів:

- Ти знаєш абсолютно ясно, що трапиться в моєму серці, тому що ти знаєш моє серце! Але я відповім: якщо вони образять мене, то глибоко в моєму серці я все одно буду відчувати вдячність до них за те, що вони лише образили мене, а могли б і побити.

Будда сказав:

- Добре. Тепер друге питання. Якщо вони поб'ють тебе, що ти будеш відчувати до них?

- Ти знаєш абсолютно ясно, що я буду вдячний їм, бо вони тільки побили мене, а могли б і вбити.

- Тепер третє питання, - сказав Будда. - А якщо вони вирішать тебе вбити, що тоді?

- Ти знаєш абсолютно ясно. Але раз ти питаєш, я відповім тобі. Якщо навіть вони вирішать вбити мене, я буду вдячний їм, тому що, можливо, вони звільнять мене, а можливо, це змінить і їх.

- Тепер ти можеш йти, - сказав Будда. - Я за тебе спокійний. Куди б ти не пішов, я буду з тобою. Ти будеш випромінювати мою енергію, нести людям мою любов і співчуття.

 

 

 

 

ВІТЕР І КВІТКА

Вітер зустрів прекрасну Квітку і закохався в неї. Поки він ніжно пестив Квітку, та відповіла йому ще більшою любов'ю, вираженою в кольорі і ароматі.

Але Вітру здалося мало цього, і він вирішив: «Якщо я дам Квітці всю свою міць і силу, то та обдарує мене чимось ще більшим» І він дихнув на Квітку могутнім диханням своєї любові. Але Квітка не стерпіла бурхливої пристрасті і зламалася.

Вітер спробував підняти її і оживити, але не зміг. Тоді він затих і почав дихати на Квітку ніжним диханням любові, але та в'янула на очах. Закричав тоді Вітер:

- Я віддав тобі всю міць своєї любові, а ти зламалася! Видно, не було в тебе сили любові до мене, а значить, ти не любила!

Але Квітка нічого не відповів. Він помер.

Той, хто любить, повинен пам'ятати, що не силоміць і пристрастю вимірюють Любов, а ніжністю і трепетним ставленням. Краще десять разів стриматися, ніж один раз зламати.

 

ЩЕДРЕ ДЕРЕВО

(притча  Ш. Сільверстейн)

Жила в лісі дика яблуня. І любила яблуня маленького хлопчика. І хлопчик щодня прибігав до яблуні, збирав з неї листя, плів з них вінок, одягав його, як корону, і грав в лісового короля. Він підіймався по стовбуру яблуні і гойдався на її гілках. А потім вони грали в хованки, і коли хлопчик втомлювався, він засинав у тіні її гілок. І яблуня була щаслива.

Але минав час, і хлопчик підростав, і все частіше яблуня коротала дні на самоті.

Якось раз прийшов хлопчик до яблуні. І яблуня сказала:

- Іди сюди, хлопчик, похитайся на моїх гілках, з’їж мої яблука, пограй зі мною, і нам буде добре!

- Я занадто дорослий, щоб лазити по деревах, - відповів хлопчик. - Мені хотілося б інших розваг. Але на це потрібні гроші, а хіба ти можеш мені дати їх?

- Я б рада, - зітхнула яблуня, - але у мене немає грошей,  тільки листя і яблука. Візьми мої яблука і продай їх у місті, тоді у тебе будуть гроші. І ти будеш щасливий!

І хлопчик заліз на яблуню і зірвав усі яблука, і забрав їх з собою. І яблуня була щаслива. Після цього хлопчик довго не приходив, і яблуня знову засумувала. А коли одного разу хлопчик прийшов, яблуня так і затремтіла від радості.

- Іди швидше сюди, малюк! - вигукнула вона. - Похитайся на моїх гілках, і нам буде добре!

- У мене дуже багато турбот, щоб лазити по деревах, - відповів хлопчик. - Мені хотілося б мати сім'ю, завести дітей. Але для цього потрібен будинок, а у мене немає вдома. Ти можеш дати мені будинок?

- Я б рада, - зітхнула яблуня, - але у мене немає вдома. Мій будинок - мій ліс. Але зате у мене є гілки. Зрубай їх і збудуй собі дім. І ти будеш щасливий.

І хлопчик зрубав її гілки і забрав їх з собою, і побудував собі будинок. І яблуня була щаслива. Після цього хлопчик довго-довго не приходив. А коли з'явився, яблуня мало не оніміла від радості.

- Іди сюди, хлопчик, - прошепотіла вона, - пограй зі мною.

- Я вже занадто старий, мені сумно і не до ігор, - відповів хлопчик. - Я хотів би зробити човен і поплисти на ньому далеко-далеко. Але хіба ти можеш мені дати човен?

- Спиляй мій стовбур і зроби собі човен, - сказала яблуня, - і ти зможеш попливти на ньому далеко-далеко. І ти будеш щасливий.

І тоді хлопчик спиляв стовбур і зробив з нього човен. І поплив далеко-далеко. І яблуня була щаслива.  Хоч в це і нелегко повірити. Пройшло багато часу. І хлопчик знову прийшов до яблуні.

- Вибач, хлопчик, - зітхнула яблуня, - але я більше нічого не можу тобі дати. Немає у мене яблук.

- Навіщо мені яблука? - відповів хлопчик. - У мене майже не залишилося зубів.

- У мене не залишилося гілок, - сказала яблуня. - Ти не зможеш посидіти на них.

- Я занадто старий, щоб гойдатися на гілках, - відповів хлопчик.

- У мене не залишилося стовбура, - сказала яблуня. - І тобі не по чому більше підніматися вгору.

- Я дуже втомився, щоб підніматися вгору, - відповів хлопчик.

- Вибач, - зітхнула яблуня, - мені б дуже хотілося дати тобі хоч що-небудь, але у мене нічого не залишилося. Я тепер тільки старий пень. Вибач.

- А мені тепер багато і не потрібно, - відповів хлопчик. - Мені б тепер тільки тихе і спокійне місце, щоб посидіти і відпочити. Я дуже втомився.

- Ну, що ж, - сказала яблуня, - старий пень для цього якраз і годиться. Іди сюди, хлопчик, сідай і відпочивай. Так хлопчик і зробив. І яблуня була щаслива.

 

 

 

 

КРАСУНЯ

По дорозі йшла дівчина, прекрасна, як фея. Вона зауважила, що слідом за нею йде чоловік. Вона обернулася і запитала: - Скажи, навіщо ти йдеш за мною? Чоловік відповів:

- О, повелителька мого серця, твої чари настільки чарівні, що беруть верх мені слідувати за тобою. Про мене кажуть, що я прекрасно граю на лютні, що посвячений в таємниці мистецтва поезіі і що вмію в серцях жінок пробуджувати муки кохання. Я хочу порозумітися тобі в любові, тому що ти полонила моє серце!

Красуня мовчки дивилася деякий час на нього, потім сказала:

- Як ти міг закохатися в мене? Моя молодша сестра набагато красивіша і привабливіше за мене. Вона йде за мною, подивися на неї.

Чоловік зупинився, потім обернувся, але побачив тільки потворну стару в латаній накидці. Тоді він прискорив кроки, щоб наздогнати дівчину.

Опустивши очі, він запитав голосом, що виражає покірність:

- Скажи мені, як брехня могла зірватися у тебе з язика?

Вона посміхнулася і відповіла:

- Ти, мій друг, теж не сказав мені правду, коли клявся в коханні. Ти знаєш досконало всі правила любові і робиш вигляд, що твоє серце палає від кохання до мене. Як же ти міг обернутися, щоб подивитися на іншу жінку?

Юнак стояв ночами під вікнами прекрасної дівчини і співав серенади під гітару.

- Чому ти не попросиш її стати твоєю дружиною? - запитав юнака його друг.

- Я вже думав про це, але якщо вона погодиться, що я буду робити ночами?! -відповів юнак.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ЛЮДИНА І СПРАВА

 

4.1 ПРО ЗНАЧИМІСТЬ СПРАВИ

Самореалізація неможлива без творення. Як відзначав К. Ясперс, «людина стає тим, що вона є, завдяки справі, яку вона робить своєю». Людині важливо не просто щось робити або працювати тільки заради добування «хліба насущного», хоча терапевтичний ефект будь-якої праці був доведений вже давно (наприклад, давньогрецькі лікарі застосовували терапію праці за 500 років до народження Христа). Людині важливо займатися значущою справою. Тим, що найбільшою мірою відповідає її цінностям, бажанням і задаткам. Тільки в цьому випадку праця в максимальному ступені робить життя осмисленим і одухотвореним.

 

РАЙСЬКЕ ПЕКЛО

Одного разу муллі Насреддіну наснилося, що він був в раю. Краса навколо! Правда, незабаром він почав відчувати голод, а навколо нікого.

- Гей! Шановні! Є тут хто-небудь? - крикнув він. Тут же до нього з'явився чоловік і сказав:

- До твоїх послуг, що накажеш - все виконаю! Насреддін для початку попросив поїсти, і вмить все здійснилося.

І чого б він не просив - все вмить виповнювалося насправді! Вже він наївся, напився, відіспався! Ну, чого б йому ще? Гарну жінку попросив, і вмить доставили йому Гурію - небесну діву. Ліжко з лебедячою периною - і була йому ліжко! І ось так тривало кілька днів. І все було дуже добре, і все було занадто багато. Насреддіну захотілося якоїсь напруги, праці, так як за все своє життя він не був без напруги, без чого-небудь, через що люди переживають, засмучуються. Все було просто нестерпно блаженно! Тоді покликав він Виконуючого бажання і сказав йому:

- Ні! Досить! Це вже занадто! Мені б який-небудь роботеньки. Знаєш, страшно набридло сидіти ось так з порожніми руками.

Виконуючий бажання відповів:

- Я можу зробити все, крім цього: тут неможлива ніяка робота. Та й навіщо тобі робота?

- Та набридло! Розумієш ?! Набридло! Вже краще в пекло відпустіть, якщо тут немає ніякої роботи! - сказав мулла.

Виконуючий бажання сміявся до знемоги. Заспокоївшись, нарешті, він запитав:

- А де ж ти, по-твоєму, знаходишся?!

 

 

 

ТРИ ПІДХОДИДО ОДНІЄЇ РОБОТИ

(християнська притча)

На початку XIV століття в Центральній Європі проводилися роботи з будівництва чудового собору. Керівник робіт був ченцем. І ось монах вирішив подивитися, як працюють каменяри. Він вибрав трьох каменярів, як представників різних позицій, представлених в їх професії.

Підійшовши до першого каменяра, він сказав:

- Брат мій, розкажи мені про твою роботу.

Каменяр відірвався від роботи і відповів тремтячим голосом, повним злості й обурення:

- Як бачиш, я сиджу перед кам'яною плитою метр у висоту, півметра в довжину і ширину. І з кожним ударом різця з цього каменю я відчуваю, як йде частинка мого життя. Подивися, мої руки натружени і покриті мозолями.

Ця робота ніколи не скінчиться, вона триває нескінченно, день у день. Я помру задовго до того, як собор буде побудований.

Чернець підійшов до другого каменяра.

- Брат мій, - сказав він, - розкажи мені про свою роботу.

- Брат, - відповів каменяр тихим, спокійним голосом, - як ти бачиш, я сиджу перед кам'яною плитою метр у висоту і півметра в довжину і ширину. І з кожним ударом різця по каменю я відчуваю, що я створюю життя і майбутнє.

Дивись, я зміг зробити так, щоб моя сім'я жила в комфортабельному будинку, набагато кращому, ніж той, де я виріс. Мої діти ходять в школу. Без сумніву, вони досягнуть в житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі.

Чернець підійшов до третього каменяра.

- Брат, - сказав він, - розкажи мені про свою роботу.

- Брат, - відповів каменяр голосом, повним радості і широко посміхнувшись. - Бачиш, я сиджу перед кам'яною плитою метр у висоту і півметра завширшки і довжину. І з кожним дотиком Різця до каменя я відчуваю, що я висікаю свою долю. Подивися, ти бачиш, які прекрасні риси проступають з каменю. Сидячи тут, я не тільки втілюю своє вміння і своє ремесло, я роблю свій внесок у те, що ціную і у що вірю. Тут, біля цього каменя, я перебуваю в мирі з собою, і я знаю, що, хоча я не побачу цього собору завершеним, він буде стояти ще тисячу років, уособлюючи те, що істинно в нас, і служачи цілі, заради якої Всемогутній послав на цю землю і мене.

Чернець пішов і деякий час роздумував над тим, що почув. Він заснув спокійним сном, яким не спав уже давно, а на наступний день він зняв з себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому каменяру.

 

 

МУЗИКА ВІД ДУШІ

(притча  П. Коельо)

Подруга мандрівника пішла на Бродвейський виступ і під час перерви вийшла випити чогось. Фойє було заповнене, люди курили, розмовляли і пили. Піаніст грав, але ніхто не звертав уваги на його музику. Подруга мандрівника потягувала свій напій і вивчала музиканта. Він здавався нудним - просто робив свою роботу і чекав перерви, щоб закінчити. Після іншого напою, злегка сп'янівши, вона підійшла до фортепіано.

- Ви, як біль в шиї! Чому ви не зіграєте просто для себе? - вигукнула вона.

Піаніст був здивований. І потім він став грати ту музику, яку любив. Через кілька хвилин фойє цілком замовкло. Коли композиція закінчилася, пролунали захоплені оплески.

 

ДВІ СОХИ

(християнська притча)

У кузні відремонтували дві сохи. Вони виглядали однаково. Одна з них залишилася стояти в кутку сараю. Її життя було легше, ніж життя іншої сохи, яку селянин на наступний ранок занурив на віз і привіз на поле. Там вона стала красивою і блискучою. Коли обидві сохи знову зустрілися в сараї, вони з подивом подивилися одна на одну. Соха, яку не використовували, була покрита іржею. Із заздрістю вона дивилася на блискучу подругу:

- Скажи, як ти стала такою гарною? Адже мені так добре було в тиші сараю стояти в своєму кутку.

- Ця бездіяльність тебе понівечило, а я стала красивою від праці.

 

 

 

4.2 БОГУ ДОВІРЯЙ, ТА Й САМ НЕ ЛОВИ ГАВ

Якщо я хочу стати тим, чим я можу, мені треба робити те, що я повинен. Якщо я хочу стати самим собою, я повинен виконувати особисті та конкретні завдання і вимоги.

В. Франкл

 Зрілість особистості багато в чому проявляється в її здатності бути відповідальною в різних життєвих ситуаціях. Однак цей шлях важкий для багатьох і тому в скрутних ситуаціях ми часто сподіваємося на все, що завгодно: на друзів, на Бога, на «авось». Це досить зручна позиція, але з нею людина ніколи не стане ані господарем свого життя, ані справжнім майстром своєї справи. Саме при вирішенні задач в тій чи іншій діяльності це особливо очевидно. Помічено також і те, що в скрутних ситуаціях професіонал спрямовує свої зусилля, енергію на вирішення проблеми, в той час як непрофесіонал - на пошук підстав, причин, чому цю проблему вирішити неможливо. Не можна сказати, що перший завжди знайде рішення. Але він зробить все, що в його силах для виходу зі складної ситуації, і якщо трапиться «прокол», він зможе проаналізувати, в чому була помилка, і витягне уроки на майбутнє.

 

ДОСВІД ЛИСИЦІ

Одного разу якийсь чоловік, гуляючи по лісу, побачив кульгаву лисицю. Його здивувало, як вона в такому стані підтримує своє існування, і він вирішив постежити за нею. Незабаром він побачив, як з лісу з'явився лев з шматком м'яса в зубах. Він з'їв трохи від шматка і залишив його лисиці.

Чоловік, який спостерігав за цим, був здивований, і вирішив для себе, що якщо він буде вести себе так, як ця лисиця, то Провидіння, безсумнівно, надійде з ним також. Він сів на землю і став чекати. Час минав, але з плином часу нічого не відбувалося, чоловік ж ставав все слабкішим і слабкішим. Але, коли він ослаб настільки, що вже не міг встати, з небес почувся голос: «Спробуй краще бути сильним левом, а не кульгавою лисицею. Тоді ти зможеш і прогодувати себе і забезпечити інших».

 

ПРАЦЯ І РОБОТА

(притча Ошо)

Не уникайте відповідальності! Повністю віддавайтеся роботі, яку ви робите, і продовжуйте робити, наскільки це в людських можливостях. У той же час не створюйте напруги, довіряйте і дозвольте вашому заняттю стати молитвою без прив'язки до результатів.

Майстер подорожував з одним зі своїх учнів. Дуже втомлені вони пізно ввечері зупинилися на нічліг в караван-сараї. У цей вечір була черга учня приглянути за верблюдом, але він про це не потурбувався і залишив верблюда на вулиці. Він просто помолився Богу:

- Подбай про верблюда, - сказав учень і ліг спати. Вранці верблюда не виявилося на місці - вкрали чи втік.

Майстер запитує:

- Де ж наш верблюд?

- Не знаю. Запитай Бога, - відповідає учень. - Я попросив у нього, щоб він подбав про верблюда. Я теж був утомленим, так що я не знаю, що сталося. Я не винен, так як я попросив Бога і дуже ввічливо! Ти ж завжди вчив мене: «Довіряй Богу», - я і довірив.

- Так, це правда, потрібно довіряти Богу, - сказав йому Майстер. - Але ти повинен був першим подбати про верблюда - адже у Бога немає інших рук, крім твоїх. Вір в Аллаха, але прив'язуй свого верблюда на ніч. Якщо Бог хоче доглянути за верблюдом, він повинен користуватися чиїмись руками. У нього немає іншого способу. І це твій верблюд! Кращий спосіб, найлегший і найкоротший - зробити своїми руками. Доглядай за верблюдом, а потім можеш довіряти Богу. Зроби все, що ти можеш.

Так ти робиш, що можеш, а потім щось відбувається відповідно до твоїх дій. У цьому значення турботи про верблюда: роби те, що можеш, не викручуйся від відповідальності, а потім, незалежно від того, трапиться щось або нічого не трапиться, довіряй Богу ...

Дуже просто довіряти Аллаху і бути ледарем. Так само легко не довіряти Аллаху і бути виконавцем. Третій шлях важкий - довіряти Аллаху і бути виконавцем. Але тоді ти - інструмент. Бог - реальний виконавець, ти - просто інструмент у його руках. Така діяльність є вид молитви, без бажання певного результату. Це не роздвоєність. Довіра допоможе залишитися тобі не роздвоєним, а турбота про верблюда допоможе бути живим і життєдіяльним.

 

БОГ ДОПОМОЖЕ

У селі повінь, а дід не хоче їхати: «Бог мені допоможе». За ним надсилали вантажівку, човен, вертоліт, відповідь була одна: "Бог мені допоможе».

У раю він запитує Бога: «Що ж ти не допоміг мені, я ж так в тебе вірив?!» «Дивак, - відповідає Бог, - а хто надсилав тобі вантажівку, човен і вертоліт?»

 

У КРАМНИЦІ БОГА

Одного разу жінці наснився сон, що за прилавком магазину стояв Господь Бог.

- Господи! Це ти! - вигукнула вона з радістю.

- Так, це Я, - відповів Бог.

- А що у Тебе можна купити? - запитала жінка.

- У мене можна купити все, - прозвучала відповідь.

- В такому разі дай мені, будь ласка, здоров'я, щастя, любові, успіху і багато грошей.

Бог доброзичливо посміхнувся і пішов в підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.

- І це все?! - вигукнула здивована і розчарована жінка.

- Так, це все, - відповів Бог і додав: - Хіба ти не знала, що в моєму магазині продаються тільки насіння?

 

 

МУЛЛА І КОНЮХ

(суфійської притча)

Одного разу мулла прийшов у зал, щоб звернутися до віруючих. Зал був порожній, якщо не брати до уваги молодого конюха, що сидів в першому ряду.

Мулла подумав про себе: «Повинен я говорити чи ні?». І він зважився запитати у конюха: «Крім тебе, тут нікого немає, як ти думаєш, повинен я говорити чи ні?». Конюх відповів: «Пане, я проста людина, я в цьому нічого не розумію. Але коли я приходжу в стайню і бачу, що всі коні розбіглися, а залишилася тільки одна, я все одно дам їй поїсти». Мулла, прийнявши близько до серця ці слова, почав свою проповідь. Він говорив більше двох годин, і, закінчивши, відчув на душі полегшення. Йому захотілося почути підтвердження, наскільки хороша була його мова. Він запитав: «Як тобі сподобалася моя проповідь?». Конюх відповів: «Я вже сказав, що я проста людина і не дуже-то розумію все це. Але якщо я приходжу в стайню і бачу, що всі коні розбіглися, а залишилася тільки одна, я все одно її нагодую. Але я не дам їй весь корм, який призначений для всіх коней».

 

ДЕРЖАК ВІД ЗАСТУПА

Тисячу років тому в одному російському селі жив чоловік. Він з дитинства не міг рухатися, і тому єдине, що було йому під силу, - лежати на печі. І пролежав так він близько тридцяти років. Ймовірно, на цій печі і закінчилася б його життя, якби одного разу через село не проходив старець.

Так сталося, що мандрівник зайшов саме в ту хату, в якій лежав і благала про смерть молода людина.

- Дай мені води напитися, - попросив старець.

- Я не в силах допомогти тобі, старець, бо за все своє життя не зробив ще жодного кроку без будь-чиєї допомоги, - сказав хворий і заплакав.

- А давно ти пробував зробити цей крок? - запитав старець.

- Дуже давно, - відповів хворий. - Я вже й не пам'ятаю навіть, скільки років тому.

- Ось тобі чарівний посох, обіприся на нього і сходи за водою, - сказав старець і подав палицю.

Хворий сповз з печі, немов уві сні обхопив руками палицю і ... встав! Він заплакав знову, але на цей раз вже від щастя.

- Як мені віддячити тобі і що за чудовий посох ти мені дав ?! - вигукнув юнак.

- Цей посох - звичайний держак від заступа, який я підібрав у тебе на ганку, - відповів старець. - У ньому немає нічого чарівного. Ти зміг встати, тому що повірив в посох і забув про свою слабкість. Наступного разу, коли тобі буде важко в житті, не байдикуй, чекаючи на допомогу від інших, а подивися уважніше навколо. Поруч завжди знайдеться залишений Богом для тебе «посох».

 

 

 

 

 

4.3 НЕ МОЖНА ПЕРЕДАТИ ТЕ, ЩО МАЄ БУТИ ПЕРЕЖИТЕ

Ви нічому не можете навчити людину. Ви можете тільки допомогти їй відкрити це в собі.

Г. Галілей

Як стають професіоналами? У кожної людини, що домоглася значних для неї результатів у своїй справі, свій шлях. Але таких людей об'єднує те, що вони захоплені своєю роботою, віддані їй, розчиняються в ній, прагнуть пізнавати всі тонкощі, новітню інформацію, пов'язану з нею.

Неможливо відбутися професійно, якщо людина володіє, нехай і видатними, але не апробованими на практиці знаннями. Тільки те, що глибоко запало нам в душу, пережито нами, залишило свій слід, буде впливати на нашу діяльність.

 

ЛИСТЯ В РУКАХ

Будда був вже дуже старим і знав, що скоро йому належить піти. Одного разу, коли він сидів під деревом в осінньому лісі, до нього прийшов Ананда і запитав:

- Скажіть, чи багато ми дізналися з того, що знаєте ви? Будда взяв в руку кілька сухого листя і запитав:

- Як ти вважаєш, чи багато листя в моїй руці, в порівнянні з усіма листами в цьому лісі?

Ананда подивився як кружляє і шарудить під ногами листя і сказав:

- Звичайно, Учитель, листя в лісі незрівнянно більше, ніж у вашій руці.

- Те, що я встиг сповістити вам, це лише кілька листів в моїй руці, - сказав Будда. - Все інше належить пізнати вам самим, дорогий мій!

- Чому ж ви не сказали про все інше? - сумно запитав Ананда.

- Тому що це не принесло б вам ніякої користі, - відповів Будда. - Знання йде через проживання, через існування Ви повинні прожити життя. А слова - це не більше ніж шелест і шум шурхотить листя.

 

 

КМІТЛИВИЙ ТА ДУРНИЙ УЧНІ

Якось у Бодхидхарми запитали: "Кого можна назвати кмітливим учнем і кого - дурним учнем?».

Бодхідхарма відповів: «Кмітливий учень не прив'язаний до слів учителя, він використовує власний досвід, щоб знайти Істину. Дурний учень розраховує на те, що до нього поступово прийде розуміння, завдяки накопиченню слів учителя».

 

 

 

КНЯЗЬ І МАЙСТЕР

(притча Ошо)

Одного разу князь Хуан сидів у своїй лоджії і читав книгу, а колесник Піень внизу майстрував колесо. Відклавши молоток, Піень піднявся сходами і звернувся до князя:

- Насмілюся запитати, що читає ваша милість?

- Слова мудреців, - відповів князь.

- А ці мудреці живі? - поцікавився Піень.

- Вони померли.

- Тоді, - сказав Піень, - то, що ви читаєте, мій владика, - це тільки зітліле ганчір'я і недоноски цих стародавніх.

- Як смієш ти, колесник, - закричав князь, - судити про книгу, яку я читаю?!Поясни чоловікові, не те я накажу стратититебе.

- Ваш покірний слуга, - відповів колесник, - дивиться на це очима свого ремесла. Якщо, роблячи колесо, я роблю його занадто ніжно, то працювати приємно, але воно не виходить міцним. Якщо, навпаки, я роблю енергійно, то інструмент швидко виходить з ладу і частини погано підходять один до одного. Якщо ж рухи моєї руки не дуже ніжні і не дуже енергійні, думка зрозуміла моїм розумом. Але словами я не можу висловити, як це зробити (чи не занадто енергійно і не дуже ніжно - точно в середині, в рівновазі).

- Але словами я не можу сказати, - відповідає колесник, - як досягти цієї найбільшої середини між зусиллям і безусільно, між справою і недіянням. Я не можу висловити це словами. Тут є якесь вміння, але все ж висловити його я не можу. Я знаю і все ж не можу розповісти. Я не можу передати це вміння навіть своєму синові, і мій син не може навчитися цьому від мене. Немає ніякого способу навчити цьому і немає ніякого способу цьому навчитися. Вчити і вчитися, вчитися і вчити можливо тільки зовнішнім, а це - внутрішнє відчуття. Тому мені вже восьмий десяток, а я все ще сам роблю Колеса. Але ці стародавні, хоча і за життя не могли передати цього, давно вже померли, тому те, що ви читаєте, мій повелитель, всього лише їх недоноски і залишки!

- Я ось живий, - каже він, - я знаю це, у мене є це вміння, і все ж я не можу навчити, не можу передати це знання. Я живий, я знаю, я люблю свого сина, і я дуже хотів би ... Я вже старий, мені вже восьмий десяток, а мені все ще доводиться працювати самому. Якби мені вдалося навчити сина, я міг би відпочивати. Але якщо я не можу передати словами те, що може бути лише пережито? Навіть коли мудрець живий, передати це неможливо, як же це може бути передано, коли його немає вже багато століть? Ви даром втрачаєте час, пане, - сказав він, - все це нісенітниця.

 

 

«НЕВДАЛИЙ» ПОЛКОВОДЕЦЬ

(притча П. Коельо)

Цікавий джентльмен хотів з'ясувати - хто був найбільшим полководцем всіх часів і народів. Йому сказали, що ліпший вже помер і вознісся на небо. У райських врат джентльмен звернувся до апостола Петра з проханням допомогти в розшуках. Апостол вказав на душу, що стояла поблизу.

- Дозвольте, цю людину я знав в земному житті. Він був шевцем.

- Вірно. Але якби він став полководцем, то, безсумнівно, перевершив би всіх.

 

КРИВИЙ МОЛОЧНИЙ ПУДИНГ

Двоє дуже бідних хлопчиків жили на подаяння, вони жебракували в різних будинках міста і села. Один з них був сліпим від народження, в інший наглядав за ним; так і ходили разом, випрошуючи милостиню. Одного разу сліпий захворів. Товариш сказав йому:

- Залишайся тут і відпочинь, а я піду і попрошу їжі для нас обох і принесу тобі.

І він пішов за милостинею. У той день сталося так, що юнакові подали дуже смачну їжу - кхир - індійський молочний пудинг Він ніколи раніше не коштував такої страви, і воно йому дуже сподобалося. Але, на жаль, йому немає в чому було нести цей пудинг своєму другові, тому він з'їв його цілком. Повернувшись до свогоу сліпого товариша, юнак сказав:

- Як шкода, сьогодні мені подали чудову їжу, молочний пудинг, а я не зміг принести тобі навіть трохи.

- А що таке молочний пудинг? - запитав сліпий юнак.

- Ну, він білий. Адже молоко біле.

Сліпий від народження його товариш так і не зрозумів:

- Що таке «білий»?

- Ти не знаєш, що таке «білий»?

- Ні не знаю.

- Це протилежність «чорного».

- А що таке «чорний»?

Адже він не знав також, що означає «чорний».

- Ох, постарайся зрозуміти - «біле»!

Але сліпий юнак ніяк не міг зрозуміти. Тому один озирнувся навколо і, побачивши білого журавля, зловив птицю і приніс її сліпому, сказавши:

- «Біле» схоже на цього журавля.

Не володіючи зором, сліпий юнак витягнув руки і обмацав птицю пальцями:

- А, тепер розумію, що таке «біле». Воно м'яке.

- Ні, нічого спільного з м'яким. Біле - це біле. Намагайся зрозуміти.

- Та ти ж сказав мені, що воно схоже на цього журавля; я обмацав його, він такий м'який. Значить, і молочний пудинг м'який, значить «біле» - це «м'яке».

- Ні, ні, ти не зрозумів. Спробуй ще раз. Сліпий знову обмацав журавля, провів рукою від дзьоба до шиї, тулуба, до кінця хвоста.

- О, тепер я зрозумів! Розумію! Він зігнутий. Молочний пудинг - кривий!

Він не міг зрозуміти того, що йому говорив товариш, бо не мав здатність відчути, що значить «біле».

Точно так, якщо ви не маєте можливості відчути реальність такою, яка вона є, реальність завжди залишиться для вас кривою.

 

 

 

4.4 РОЗМІРКОВУВАТИ - НЕ ОЗНАЧАЄ ЗРОБИТИ

Є тільки один шлях осягнення - діяти.

П. Коельо

Навіть найпрекрасніша і потужна ідея марна до тих пір, поки

ми не вирішимо нею скористатися. Найцікавіше в ідеях - це спробувати їх на ділі.

Р. Бах

Одне з найулюбленіших занять людини - міркувати на найрізноманітніші теми. Занурюючись в свої думки, ми щось обдумуємо, плануємо, мріємо про майбутні досягнення. Однак намалювати план в своїй уяві куди простіше, ніж зробити хоча б перший крок для його реалізації.

Як багато геніальних книжок, наукових винаходів і відкриттів не побачили світло в силу нерішучості або нездатності їх власників до втілення своїх задумів в реальність. Що змушує людину прирікати свої плани на безплідність, на порожнє «переливання з пустого в порожнє»? Багато в чому це пояснюється страхом перед невдачею, недостатньою вірою в себе або просто лінню. Знаходиться навіть парадоксальне виправдання своєї нерішучості: «Сьогодні невідповідний день для реалізації наміченого, можливо, завтра ..." А «завтра» стає «сьогодні», і історія повторюється ... Так людина втрачає дорогоцінний час, призначене для реалізаціі його мрії. Адже «вчора» теж колись було «завтра».

 

ПЕРЕШКОДА

(притча  Дао Йа)

Вийшовши з пустелі, мандрівник підійшов до берега невеликої річечки. Вирішивши  перестрибнути на інший берег, він відступив назад для розбігу. Звідси ріка здалася йому досить-таки широкою, і він для вірності відійшов ще на кілька кроків. Відійшовши, він обернувся і побачив, що перед ним - справжнісінька велика річка, здолати яку  можна, тільки якщо розбіг буде довгим і дуже енергійним.

Так він відходив і відходив від річки, маючи намір стрибнути через неї до тих пір, поки не побачив перед собою справжнісіньке море, стрибати через яке вже не мало жодного сенсу. Мандрівник засмучено повернувся спиною до міражу і пішов геть, заглиблюючись в пустелю.

 

 

БУРИДАНІВ ВІСЛЮК

У Буридана був віслюк. Їдучи, Буридан залишив в стайні сіна в яслах, праворуч і ліворуч від стійла. Але так як сіно в обох оберемках було зовсім однакове, віслюк не міг вирішити, яке ж є. Так і здох з голоду.

 

 

НАБИРИСЯ СМІЛИВОСТІ - СПРОБУЙ

(індійська притча)

Одного разу цар вирішив випробувати всіх своїх придворних, щоб дізнатися, хто з них здатний зайняти в його царстві важливий державний пост. Натовп сильних і мудрих мужів обступив його.

- О, ви, піддані мої, - звернувся до них цар. - У мене є для вас дуже важке завдання, і я хотів би знати, хто зможе розв'язати цю проблему.

Він підвів присутніх до величезного замка у дверях, такому величезному, якого ще ніхто ніколи не бачив.

- Це найбільший і найважчий замок, який коли-небудь був в моєму царстві. Хто з вас зможе відкрити його? - запитав цар.

Одні придворні тільки негативно хитали головою. Інші, які вважалися мудрими, стали розглядати замок, проте незабаром зізналися, що не зможуть його відкрити. Раз вже мудрі зазнали невдачу, то іншим придворним нічого не залишалося, як теж зізнатися, що ця задача їм не під силу, що вона занадто важка для них.

Лише один візир підійшов до замку. Він став уважно його розглядати і обмацувати, потім намагався різними способами зрушити з місця і, нарешті, одним ривком смикнув його.

О, диво - замок відкрився! Він був просто не повністю замкнутий. Треба було тільки спробувати зрозуміти, в чому справа, і сміливо діяти. Тоді цар оголосив:

- Ти отримаєш місце при дворі, тому що покладаєшся не тільки на те, що бачиш і чуєш, але сподіваєшся на власні сили і не боїшся зробити спробу.

 

 

ЛЕБЕДІ

(індійська притча)

Поблизу палацу Акбара було красиве озеро, на яке майже кожну весну з півдня прилітали білі лебеді і гніздилися. Люди їх дуже любили і чекали. Але іноді ці білі прекрасні птахи відлітали гніздуватися на високогірні озера. Тоді люди сумували, і вважалося, що рік буде невдалим. Тому їх приліт чекали з нетерпінням.

Одного разу Акбар сказав Фаріду:

- В знак нашої любові й уваги до лебедей я наказав цієї ночі наповнити озеро молоком. Кожен селянин з сусідніх сіл повинен принести відро молока.

Фарід сказав:

- Цікава затія. Подивимося, що з неї вийде.

На наступний ранок Акбар приїхав до Фаріду зі звісткою, що озеро повно води. Кожен селянин замість молока вилив вночі в озеро відро води.

- Для мене це повна несподіванка! Цей факт свідчить про те, що я не знаю свій народ, - сказав Акбар.

Фарід розсміявся і сказав:

- Кожен селянин подумав: «Якщо всі виллють по відру молока, а я виллю відро води, то ніхто цього не помітить. Одне відро води розчиниться в озері молока без сліду ".

 Але біда в тому, що так подумав кожен селянин!

 

НЕ ВИСТАЧИЛО ЧАСУ

(суфійська притча)

Мулла Насреддін купив віслюка. Хтось сказав йому, що віслюку потрібно давати певну кількість корму щодня. Він підрахував, що така кількість занадто велика.

Потрібно провести експеримент, вирішив Насреддін, і привчити віслюка до меншої кількості їжі. Кожен день він зменшував раціон віслюка.

Зрештою, коли раціон був знижений до майже повної відсутності їжі, віслюк упав і здох.

- Шкода, - сказав мулла. - Якби у мене було ще трохи часу до того, як він помер, я зміг би привчити його жити, не харчуючись взагалі нічим.

 

 

 

4.5 ХОЧЕШ БУТИ ПРОФЕСІОНАЛОМ - ПІЗНАВАЙ ПРИЧИНИ

Чи є людина професіоналом, можна судити по тому, як вона долає ті труднощі і перешкоди, які виникають в його професійній діяльності. У будь-якій справі виникають досить складні і заплутані завдання, професіоналізм же проявляється в тому, наскільки ефективно і конструктивно для себе і оточуючих людей знайде відповідь на них, наскільки він буде відкритий для сприйняття і розуміння причин виникнення труднощів. Саме знаходження першоджерел виникнення тієї чи іншої проблеми дає людині можливість не тільки отримати відповіді у вигляді схем, правил, принципів, а й сформувати позицію, коли виникли труднощі розглядаються як сходи, що ведуть до самовдосконалення, як у внутрішньо особистосній сфері, так і в сфері професійної самореалізації.

 

 

НАДІЯ

Жив-був король, нащадок давнього і могутнього роду. Негаразди позбавили його трону, і він змушений був тікати від своїх ворогів. Промоклий наскрізь, посеред безлюдної болотистої місцевості король набрів на маленьку вівчарську хатину. Він подумав, що зможе там трохи перепочити, і, ввійшовши всередину, побачив двох пастухів, від холоду куталися в ковдри. Вони радо зустріли його, розділивши з ним свою мізерну їжу - трохи сиру і цибулі.

- Настане день, коли я знову займу місце на троні і зможу відплатити вам по-королівськи, - сказав з вдячністю король.

Перший пастух з поважним виглядом пішов розповідати всім, що він краще будь-якого вельможі, бо нагодував короля, коли навколо не було нікого.

Другий же пастух, поміркувавши, сказав собі: «Те, що я опинився в хатині і що у мене було з собою трохи їжі, це випадковість. Те, що я запропонував їжу королю, - звичайний вчинок. Проте, король з воістину королівської щедрістю волів витлумачити ці обставини як результат якоїсь заслуги. Тепер мені треба надихнутися цим прикладом і стати воістину гідним такої великодушності».

Через два або три роки король повернув належну йому по праву владу і послав за двома пастухами. Кожен з них отримав багаті подарунки і впливові посади при дворі.

Однак перший пастух, що не доклав жодних зусиль до того, щоб поліпшити себе і підготуватися, незабаром став жертвою інтриги і був страчений за звинуваченням у змові. Другий пастух, навпаки, настільки віддавав себе справі, що, коли король досяг похилого віку, був проголошений наступником.

 

ТОЙ, ХТО ЗАГЛЯДАЄ ВСЕРЕДИНУ

Цінський цар запитав свого майстра:

- Чи немає в твоєму роду кого-небудь іншого, щоб послати на пошуки коня? Адже роки твої вже чималі!

- У моїх синів, вашого слуги, здібності невеликі. Вони зможуть знайти хорошого коня, але не зможуть знайти чудесного коня. Адже хорошого коня дізнаються по кістяку і м'язам. У чудесного ж коня все це приховано. Такий кінь мчить, що не поднімає трави й пилу, не залишаючи слідів.

Прошу прийняти того, хто знає коней краще вашого слуги. Був час, коли я, ваш слуга, носив з ним коромисла з хмизом і овочами. Це – височій у Всесвіті.

Цар прийняв височія і відправив на пошуки коней.

Через три місяці той повернувся і доповів:

- Знайшов. У піщаних пагорбах.

- Який кінь? - запитав цар.

- Кобила, каурая.

Послали за кобилою, а це виявився вороний жеребець. Засмутився цар, закликав майстра і сказав:

- Ось невдача! Той, кого ти надіслав для пошуків коня, що не спроможний розібратися навіть в масті, що не відрізняє кобили від жеребця. Хіба ж це знавець коней?

- Ось чого досяг! Ось чому він в тисячу разів перевершив і мене, і інших! - глибоко зітхнувши, вигукнув той, що радіє Майстерності.

- Те, що бачить Висячий, - найдрібніші насіння природи. Він опанував сутність і не помічає поверхневого. Він весь у внутрішньому і того варті зовнішнє. Тому він бачить те, що йому потрібно бачити, і не помічає того, що йому не потрібно помічати, спостерігає за тим, за чим слід спостерігати, і опускає то, за чим не слід спостерігати. Не сумнівайтеся, кінь, якого знайшов Висячйи, буде дійсно цінним конем.

Жеребця привели, і це виявився воістину найкращий кінь всій Піднебесній!

 

ЯК СТАТИ МАЙСТРОМ

(даоська притча)

Ле-цзи навчався стріляти. Потрапивши в ціль, попросив вказівок у Вартової Межі.

Страж Межі задав питання:

- Чи знаєш ти, чому потрапив в ціль?

- Не знаю.

- Значить, ще не опанував майстерністю.

Ле-цзи пішов, вправлявся три роки і знову з'явився з доповіддю. Страж Межі запитав:

- Чи знаєш ти, чому потрапив в ціль?

- Знаю, - відповів Ле-цзи.

- Тепер ти опанував майстерністю! Бережи і не забувай! Поступай так, вивчаючи не тільки стрілянину, але і себе самого. Бо мудра людина пізнає не існування і загибель, а їх причини.

 

 

МАГІЯ РОЗУМУ

(суфійська притча)

- Як можна стати розумним? - Запитали Насреддіна.

- Дуже просто, - відповідав Насреддін. - Якщо при тобі говорить розумна людина, то прислухайся до його слів. А якщо тебе слухають, то прислухайся до своїх слів!

 

ДВІ СТРАТЕГІЇ

У траві лежало яблуко. Гарне, лише з одного боку цятка.

Учитель підняв яблуко і сказав:

- Є дві можливості. Можна його злегка обтерти і відразу їсти. А можна дістати ножик, вирізати усі сумнівні місця, а потім вже їсти. Але вже без огиди і побоювання. І з'їсти вдасться більше. Адже в першому випадку ми мимоволі залишаємо скільки-то хорошого навколо поганого. Правда, в першому випадку ми можемо почати їсти відразу, а в другому - лише після попередньої роботи. Це - дві різні стратегії. У всіх справах. У всіх без винятку.

ЛІКУВАННЯ СЛІПОТИ

(притча М. Норбекова)

У Авіценни був дуже старанний, новоспечений учень. Одного разу до великого лікаря привели сліпого.

Учитель сказав, які саме компоненти змішати, щоб вийшло два коржі. Той зробив все один в один, як було сказано. До очей хворого доклали коржі, і на інший день той прозрів.

А сусід горе-учня теж був сліпий. Натхненний таким успіхом, підмайстер приготував в точності такі ж коржі і поклав йому на очі. На наступний день у незрячого сусіда очі взагалі витекли.

Цей сумлінний ідіот прибіг в сльозах:

- Як же так, Учитель, я зробив, як ти сказав в минулий раз! Чому це сталося?

У глибокій печалі мудрець відповів:

- Сліпота буває від різних причин: від сухості організму, від вологості, від спеки, від холоду тощо. У тисячі сліпих буває тисячі причин. Іди, синку. Тобі працювати тільки пекарем.

МЕТА

(дзенська притча)

Майстер стрільби з лука навчав багатьох учнів. Він повісив на дерево мішень і запитав, що вони бачать.

- Я бачу дерево і мішень на ньому, - відповів один.

- Я бачу стовбур дерева, листя, сонце, птахів в небі ... - сказав інший.

Решта відповідали приблизно те ж саме.

Потім Майстер підійшов до свого кращого учня і запитав:

- А ти що бачиш?

- Я не можу бачити нічого, крім мішені, - була відповідь. Майстер повернувся до решти і сказав:

- Тільки в цьому випадку ви зможете  потрапити в ціль.

 

 

 

ПЕРША СТРІЛА

(дзенська притча)

Майстер дзен запропонував учневі підготуватися до виконання вправи зі стрільби з лука. Той підійшов до рубежу стрільби, взявши лук і дві стріли. Майстер відібрав у нього одну з стріл і кинув її в сторону.

- Чому ти відібрав у мене другу стрілу? - здивувався учень.

- Я відібрав у тебе не другу стрілу, а першу, так як вона все одно пішла б повз ціль.

- Але чому? - здивовано запитав учень.

- Тому що, стріляючи, ти б знав, що у тебе в запасі є ще одна спроба, - відповів Майстер.

 

 

ЛІСОРУБ

(східна притча)

Одного разу по лісу йшов мудрець і побачив лісоруба, який рубав величезне дерево. Було видно, що він працює тупою сокирою, вже давно, сильно втомився, а результат був дуже невеликий.

- Що ти робиш? - запитав мудрець.

- Хіба ти не бачиш, я працюю! - сердито відповів лісоруб.

- Якщо ти заточишь свій інструмент, справа піде набагато швидше, - порадив мудрець.

- Я не маю часу точити, мені треба рубати ліс, - відповів лісоруб і продовжив свою нелегку працю.

 

 

ДВЕРІ

(східна притча)

Один мудрець шукав здатного і талановитого учня, який володів би достатніми навичками і вміннями, щоб передати йому свої знання, коли помре. Він вирішив зібрати всіх учнів.

І ось зібралося безліч учнів.

Мудрець сказав їм:

- У мене виникла проблема, і я хочу знати, хто з вас зможе її вирішити. Бачите - в стіні позаду мене знаходиться самі великі, важкі і масивні двері в місті. Хто з вас зможе відкрити її без сторонньої допомоги?

Деякі з учнів просто опустили голову: проблема здавалась нерозв'язною. Інші досліджували двері ретельніше, обговорили можливість використання важеля і особливості матеріала і прийшли до висновку, що вирішити це завдання неможливо.

Всі сказали, що зробити те, що просив мудрець, неможливо.

Тільки один учень підійшов до дверей і піддав їх ретельному дослідженню. Він простукав поверхню, намагаючись оцінити їх товщину і щільність матеріалу, зазначив, з чого зроблені двері і наскільки надійно змащені петлі. Він ретельно перевірив їх, використовуючи свої очі і руки. Він стукав по ним, натискав, тиснув на певні ділянки.

Всі припускали, що двері були зачинені або їх заклинило. А насправді вони була лише злегка прикриті. Учень глибоко зітхнув, зосередився і м'яко штовхнув двері. Двері з легкістю і без найменшого опору відкрилася.

Вони була розроблені і сконструйовані так бездоганно, що досить було найлегшого поштовху, щоб вони відкрилася.

Мудрець знайшов собі наступника. Він повернувся до решти учнів і промовив такі слова:

- Успіх в житті і роботі залежить від декількох ключових факторов, і сьогодні ви могли спостерігати їх у дії. По-перше, дозвольте своїм почуттям повністю дослідити і зрозуміти реальність, яка вас оточує. По-друге, не робіть поспішних і тому неправильних висновків. По-третє, будьте досить сміливими, щоб прийняти рішення. По-четверте, прийнявши його, дійте впевнено і без сумнівів. По-п'яте, зосередьтеся і вкладіть в це дію всю вашу силу і енергію. І, нарешті, не бійтеся зробити помилку.

 

 

4.6 СПРАВА І ПРИБУТОК

Усвідомлений вибір своєї справи передбачає розв'язання суперечностей. Наприклад, ми можемо опинитися перед вибором: гарна зарплата та незначна, малоцікава робота; або невисоко оплачувана, але захоплююча і яка приносить задоволення робота. Вирішуючи подібні протиріччя, треба пам'ятати, що за будь-яке рішення доведеться платити. Іноді ціна нашого вибору набагато дорожче тієї, яку можна виразити в грошових знаках. Ціна за це - наша енергія, час, особисті відносини, тобто. - Частина нашого життя.

Людина, яка зробила вибір у бік значної справи, буде рухома внутрішньою мотивацією (вона працює не тому, що це комусь треба, а тому, що це значимо і треба саме їй). Тому він буде набагато інтенсивніше професійно розвиватися, а це, в свою чергу, може відбитися і на його доході, тому як справжні професіонали завжди були «в ціні».

 

БЕЗЦІННЯ ЗНАННЯ

Одного разу у селянина перестав працювати трактор. Ніхто не міг виправити поломку, і тому довелося покликати фахівця. Спеціаліст оглянув трактор, спробував, як діє стартер, підняв капот і все ретельно перевірив.

Потім взяв молоток, один раз вдарив по мотору. Мотор заторохтів, ніби він і не був зіпсований. Коли майстер подав селянинові рахунок, той, здовованно глянувши на нього, обурився: «Як, ти хочеш п'ятдесят туманів тільки за один удар молотком!» - «Дорогий друже, - сказав майстер, - за удар молотком я порахував тільки один туман, а сорок дев'ять туманів я повинен взяти з тебе за мої знання, завдяки яким я міг зробити цей удар по потрібному місцю».

 

ПРО КУПЦІВ І ПРИКАЖЧИКІВ

Прикажчик Петро сказав купцеві:

- Господар, ти несправедливий. Я - прикажчик, і Іван - прикажчик. А платиш ти Івану вдвічі більше. Чому так? Адже я виконую всі твої доручення.

- Я поясню тобі, - відповів купець. - Але зараз збігай-но швидко до дороги. За нею йде обоз. Дізнайся, звідки він.

Петро збігав до обозу і, повернувшись, повідомив:

- Він їде з села Федорина.

- Добре, - сказав купець. - А тепер дізнайся, куди він їде. Петро виконав і це завдання.

- Він їде в село.

- Іван, - гукнув купець другого прикажчика. - Біжи-ка до обозу і дізнайся, звідки він їде.

Іван побіг до дороги і, повернувшись, сказав купцеві:

- Господар, обоз їде з села Федорина в село на ярмарок. Везе багато картоплі. Нам не треба сьогодні відправляти картоплю на ярмарку - ціна на неї впаде. Треба терміново відправляти туди капусту.

- Тепер ти зрозумів, чому я плачу Івану вдвічі більше? - запитав купець у Петра.

ЧОВНЯР

(хасидська притча)

Господар запросив майстра пофарбувати човен. Під час роботи човняр зауважив дірку в днищі, заклав її, закінчив фарбування, отримав гроші і пішов. А на другий день до нього примчав господар човна.

- Ось вам гроші за лагодження, - сказав він і простягнув гаманець з золотом.

- За що? - здивувався майстер, - я отримав сповна!

- Так, - підтвердив господар. - Але то були гроші за фарбування човна, а ці я плачу за ремонт.

- За таку дрібницю? - здивувався човняр. - Це забрало в мене небагато часу. Я і не думав просити гроші за таку дрібницю ...

- Ця дрібниця, як ви її називаєте, - відповів господар човна, - врятувала життя моїм дітям. Я забув про дірку, розплатився з вами і пішов у справах, А діти тим часом взяли човен і попливли в море. Я був у відчаї, думав, вони загинули! А коли діти благополучно повернулися, з'ясувалося, що їх порятунком ми зобов'язані вам ...

 

4.7 ПРО КОРИСТЬ СПІВРОБІТНИЦТВА

Співпраця є тоді, коли кілька людей йдуть до досягнення цінних для них результатів, взаємно доповнюючи і взаємозбагачуючись один одного своїм досвідом, знаннями, вміннями. Адже у кожного з нас є як сильні, так і слабкі сторони; щось ми вміємо робити добре, щось дуже добре, чомусь приділяємо більше, чогось менше часу. Співпраця дає можливість компенсувати існуючі прогалини в наших знаннях і уміннях. Крім цього, з'являється можливість навчитися чомусь новому і потрібного для нас у інших. Історія показує, що багато важливих справи були здійснені групою однодумців. Тому саме ця форма взаємодії людей відкриває широкі шляхи до зростання особистості в професійному і духовному плані.

 

ПРОРОК І ДОВГІ ЛОЖКИ

Один правовірний прийшов якось до пророка Еліас. Його дуже хвилювало, що таке пекло і рай, тому що він хотів жити праведно. «Де пекло і де рай?» - З цим питанням людина звернулася до пророка, але Еліас не відповів. Він взяв запитуючого за руку і повів темними провулками до палацу. Через залізні ворота вони увійшли в велику залу з безліччю народу, бідними і багатими, в лахмітті і дорогоцінних шатах. Посеред залу стояв на вогні величезний котел, в ньому кипів суп, який на Сході називається «ащ». Від варева йшов приємний запах по всій залі. Навколо котла юрмилися люди з запалими щоками і безглуздими очима, намагаючись отримати свою порцію супу. Супутник пророка Еліаса був вражений, коли побачив у них в руках по ложці, завбільшки з них самих. Вся ложка була з металу, розпечена від супу, і лише на самому кінці живця була дерев'яна ручка. З жадібністю голодні люди тикали своїми ложками в котлі. Кожен хотів отримати свою частку, але нікому це не вдавалося. Вони насилу витягали важкі ложки з супу, але так як ті були надто довгими, то і найсильніші не могли відправити їх в рот. Занадто завзяті обпалювали руки і обличчя і, охоплені жадібністю, обливали супом плечі сусідів. З лайкою вони накидалися один на одного і билися тими ж ложками, якими могли б вгамувати голод. Пророк Еліас взяв свого супутника за руку і сказав: «Ось це - пекло!». Вони покинули залу і незабаром вже не чули пекельних криків. Після довгих мандрів по темних коридорах вони увійшли в іншу залу. Тут теж було багато людей, що сидять навколо. Посеред залу стояв казан з киплячим супом. У кожного було по такій ж величезної ложці в руці, які Еліас і його супутник вже бачили в пеклі. Але люди були вгодованими, в залі чулися лише тихі задоволені голоси і звуки занурюючих ложок. Люди підходили парами. Один занурював ложку і годував іншого. Якщо для когось ложка виявлялася занадто важкою, то відразу ж інша пара помогала своїми ложками, так що кожен міг спокійно їсти. Як тільки насичується один, його місце займав інший. Пророк Еліас сказав своєму супутнику: «А ось це - рай!».

 

СКЛЯНКА МОЛОКА

(суфійська притча)

Мулла Насреддін з одним йшов по курній дорозі, як раптом їм захотілося пити. Вони зайшли в чайхану, але там з'ясувалося, що грошей у них вистачить лише на склянку молока.

- Пий свою половину першим, так як у мене є трохи цукру, і я хочу додати його до свого молока, - сказав Насреддіну його друг.

- Брат, додай цукор зараз, і ми обидва спробуємо солодкого молока, - сказав мулла.

- Ні, цукру не вистачить, щоб зробити солодким все молоко, - відповів супутник.

- Тоді я вип'ю свою половину з сіллю, - сказав мулла.

 

КІНЬ І ВІСЛЮК

Йшли кінь і віслюк з базару. Віслюк був навантажений вище голови, а кінь біг без нічого.

- Будь другом, - попросив віслюк на половині шляху, - допоможи мені! Візьми частина вантажу!

Але кінь зробив вигляд, що не чує. Трохи згодом віслюк благав:

- Мені вже несила! Допоможи! Але кінь тільки вухами повел.

Коли дорога пішла в гору і віслюк відчув, що ось-ось упаде, він втретє просить коня:

- Допоможи мені будь ласка!

- Гаразд, - погодилася кінь, - дещо я візьму на себе: ти неси вантаж, а я, так вже й бути, буду за тебе кряхтіти і віддуватися.

Віслюк пройшов ще десяток кроків і впав.

- Вставай, вставай, милий! - благав господар, але віслюк не міг піднятися.

Нема що робити. Розвантажив господар віслюка і всю поклажу звалив на коня. Тепер віслюк біг без нічого, а кінь кректував і віддувався за двох.

 

КУЛЬГАВИЙ ТА СЛІПИЙ

Кульгавий чоловік увійшов на заїжджий двір і влаштувався там серед інших відвідувачів.

- Через мою кульгавість я позбавлений можливості швидко рухатися і не встигну на султанський бенкет, - сказав він своєму сусідові.

Людина, до якого він звернувся, підняла голову і сказала:

- Я теж запрошений на бенкет, але мені ще важче потрапити туди, ніж тобі, тому що я сліпий і не бачу дороги.

Тут в їхню розмову втрутився третій відвідувач. Він сказав:

- Удвох ви маєте в своєму розпорядженні засоби досягти вашої мети, якщо тільки погодитеся скористатися цим засобом. Сліпий може відправитися, несучи на спині кульгавого. Ви повинні використовувати ноги сліпого, щоб іти, і зір кульгавого, щоб його направляти.

Так ці двоє досягли кінця шляху, де їх очікував небачений бенкет.

По дорозі вони зупинилися на відпочинок на іншому заїжджому дворі. Тут вони зустріли ще двох нещасних, які також хотіли потрапити на бенкет і не могли. Сліпий та кривий стали їм пояснювати свій метод, але один з цих людей був глухим, а інший німим. Німий чув їх пояснення, але не міг передати їх своєму приятелеві. Глухий міг говорити, але не міг нічого сказати.

Ці двоє так і не потрапили на бенкет, бо не зуміли придумати застосування можливостей один одного для спільної мети.

 

ГОЛОВА І ХВІСТ ЗМІЇ

Колись жила змія, голова і хвіст якої весь час сперечалися між собою.

Голова каже хвоста: «Мене повинні вважати старшою!». Хвіст відповідає: «Я теж гідний бути старшим». Голова каже: «У мене є вуха, щоб чути, очі, щоб дивитися, рот, щоб їсти, при русі я попереду решти тіла - ось чому мене повинні вважати старшою. А ти не маєш таких достоїнств, тому тебе не можна вважати старшим». А хвіст у відповідь: «Якщо я дозволю тобі рухатися, то ти зможеш рухатися. А що, якщо я тричі обмотаюся навколо дерева?». Він так і зробив. Голова не змогла рухатися в пошуках їжі і мало не померла від голоду. Вона сказала хвостові: «Ти можеш відпустити мене, я визнаю тебе старшим».

Хвіст, почувши ці слова, тут же відчепився від дерева. Голова знову говорить хвосту: «Раз ти визнаний старшим, то подивимося, як ти підеш першим». Хвіст відправився вперед, але не зробив й кілька кроків, як звалився в вогняну яму, і змія загинула у вогні.

 

 

4.8 СПРАВА НЕ ПОВИННА ЗАМІНИТИ ВСЕ ЖИТТЯ

Ф. М. Достоєвський писав, що життя людини закінчується трагедією, якщо він звузить її до однієї ідеї. Такий же результат очікує і того, хто зводить все життя до однієї справи. Поглинений своєю роботою, піднімаючись вгору, підкорює все нові і нові вершини, людина, немов заграла дитина, забуває про життя поза свого робочого місця, і вона не прощає це. Адже життя набагато багатогранніше, ніж усе те, що може створити одна людина. Забуваючи про це, людина може опинитися на стежці, на якій немає попутників. Питання: навіщо потрібні плоди такої діяльності, якщо ними не з ким поділитися?

 

 

 

 

ЛЮБИТЕЛЬ ПРИРОДИ

Один дайме (великий землевласник) дуже любив хризантеми. Він засадив цими квітами весь свій сад, що розкинувся позаду його будинку, і всі свої сили і час віддавав піклуючись за ними.

По суті, дайме приділяв хризантемам більше уваги, ніж своїй дружині і наложницям. Багато васалів зазнавали суворого покарання тільки за те, що випадково зламали яку-небудь квітку. Пристрасть дайме до хризантеми зробила життя для всіх в будинку просто нестерпним.

Одного разу хтось із васалів з необережності зламав квітку, і розгніваний дайме наказав кинути його до в'язниці. Виведений з себе таким ставленням самурай вирішив накласти на себе руки по древньому військовому звичаю.

Про цей випадок дізнався дзенський наставник Сенгай.

Він поспішив втрутитися і вберегти молодого воїна від самогубства з настільки дріб'язкової причини. Не обмежившись рішенням одного цієї справи, Сенгай придумав, як раз і назавжди покінчити з причиною всіх бід і звільнити дайме з рабства хризантем. Дощової ночі, в пору цвітіння хризантем, Сенгай пробрався з серпом в сад і зрізав все квіти, все до останнього.

Почувши, що доноситься з саду дивний шорох, дайме виглянув і помітив силует якоїсь людини. Схопивши меч, він вискочив з будинку. Підбігши до Сенгаю, він врізнав його, але вигукнув:

- Ей, що тобі тут потрібно?

Сенгай спокійно сказав:

- Навіть трава, подібна до цієї, в кінці кінців, розростається, якщо її не зрізати.

Надалі дайме ніколи не вирощував «хризантем».

 

 

СЕКРЕТ ЩАСТЯ

(притча П. Коельо)

Якийсь купець відправив свого сина до найголовнішого мудреця за секретом щастя. Сорок днів юнак йшов по пустелі, поки не побачив на вершині гори чудовий замок. Там і жив Мудрець, якого він розшукував.

Проти очікувань замок зовсім не був схожий на відокремлене оселю праведника, а був повний народу: снували, пропонуючи свій товар, торговці, по кутах розмовляли люди, маленький оркестр виводив ніжну мелодію, а посередині залу був накритий стіл, ус-тавленний самими розкішними і вишуканими стравами, які тільки можна було знайти в цьому краю. Мудрець обходив своїх гостей, і юнакові довелося чекати своєї черги дві години.

Нарешті Мудрець вислухав, навіщо він прийшов до нього, але сказав, що зараз у нього немає часу пояснювати секрет щастя. Нехай-но юнак побродить по замку і повернеться в цей зал через дві години.

«І ось ще яке у мене до тебе прохання, - сказав він, простягаючи юнакові чайну ложку з двома краплями олії. - Візьми з собою цю ложечку і дивись, не розлий масло».

Юнак, не зводячи очей з ложечки, став підніматися і спускатися по палацових сходах, а через дві години постав перед Мудрецем.

«Ну, - мовив той. - Чи сподобалися тобі перські килими в столовій залі; сад, який мистецьки майстри розбивали цілих десять років; старовинні фоліанти і пергаменти в моїй бібліотеці?». Присоромлений юнак зізнався, що не бачив нічого, бо вся увага його була прикута до тих крапель масла, що довірив йому господар.

«Іди назад і оглянь все чудеса в моєму домі, - сказав тоді Мудрець. - Не можна довіряти людині, поки не дізнаєшся, де і як він живе».

Юнак взяв ложечку і знову рушив по переходах замку. На цей раз він був не так скутий і розглядав рідкості і дива, всі твори мистецтва, що прикрашали кімнати. Він оглянув сади і оточубчи замок гори, оцінив принадність квітів і майстерне розташування картин і статуй. Повернувшись до мудреця, він докладно перерахував все, що бачив.

«А де ж ті дві краплі олії, які я просив донести, щоб не пролити?» - запитав Мудрець.

І тут юнак побачив, що пролив їх.

«Ось це і є єдина порада, яку я можу тобі дати, - сказав йому наймудріший з мудрих. - Секрет щастя в тому, щоб бачити все, чим дивовижний і славний світ, і ніколи при цьому не забувати про дві краплі олії у чайній ложці».

 

 

ПРОЖИТОК

(притча Крайона)

Якось помітив раббі Леві Іцхак людину, квапливо пробігаючу по вулиці.

- Що ти так біжиш? - запитав він його.

- Шукаю собі прожиток, - відповів той.

- А звідки ти знаєш, - продовжував запитувати раббі, - що прожиток біжить попереду, так що за ним треба гнатися? Може, воно у тебе за спиною, і тобі треба лише встати на місці і почекати, поки воно прийде, - а ти тікаєш від нього.

 

ЦІНА ШВИДКОГО КОНЯ

(східна притча)

Мудрець відправився на ринок і звернувся до торговця кіньми:

- Чому у тебе один кінь скоштує в десять разів дорожче за іншого?

- Тому що біжить в десять разів швидше.

- Але ж якщо він поскаче в невірному напрямі, то буде в десять разів швидше віддалятися від мети ...

Торговець задумався - і зменшив ціну.

 

ЩОБ ПІЗНАВАТИ ЗІРКИ

(давньогрецька притча)

Одного разу служниця вивела знаменитого давньогрецького філософа Талеса спостерігати за зірками, а він звалився в яму і став кричати про допомогу, і служниця йому сказала: «Що ж, Талес, ти не бачиш того, що під ногами, а сподіваєшся пізнати те, що зверху

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Розвиток компетенцій учнів у галузі людинознавства формує вміння конструктивної взаємодії з оточуючим світом та іншими людьми. Суттєву роль у  гуманізації закладу освіти відіграють  години психолога, які за своїм змістом, методами і засобами можуть надати учням найбільш адекватний інструмент для отримання знань про людину, створити умови для розвитку суб’єктивної творчості учня й пізнання самого себе.

У процесі вивчення основних понять предметом обговорення є не сторонній предмет, а безпосередньо особистість самого учня. Основною метою збірника є допомога учням стати більш творчими, соціально адаптованими, сформувати базу їхніх внутрішніх ресурсів.

Матеріали збірника спрямовані на оволодіння учнями навичками правильно оцінювати свої переваги та недоліки і відповідно до отриманих знань приймати оптимальні рішення, передбачати результати власної поведінки, розвивати критичне мислення, емпатію, терпимість. Запропоновані притчі сприятимуть розвитку почуття власної гідності, розвитку креативності та особистісному зростанню учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бодалев А. А. Психология общения / А. А. Бодалев.- М. Воронеж, 1996. – 216 с.
  2. ГамезоМ.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии :  Информ.-метод. материалы к курсу «Общая психология» . – М.  :  Просвещение, 1986. –272 с.
  3. Грановская Р. М.  Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. – СПб. : Свет, 2000. – 487 с.
  4. Зняття психолога з підлітками / упоряд. Т. Г. Гончаренко. – К. : Вид. дім « Шкільний світ», 2006. – ( Б – ка « Шкіл. Світу») – 2006. – 120 с.
  5. Каппони В. Сам себе психолог / В. Каппони, Т. Новак. – М. :  - Питер – пресс, 1996.  – 219 с.
  6. Класні години з психологом / укладач О.В. Скворчевська, О.С. Скворчевська, О.С. Нурєєва. – Х.: Вид.група « Основа», 2008.- (Серія «Школа класного керівника». Психологія виховання») – 2008. - 240 с.
  7. Козлов Н.И. Как относиться к себе и людям, или Практическая психология на каждый день / Н.И. Козлов. – 3 – е изд., перераб и доп. – М. : АСТ – ПРЕСС, 1999. – 320 с.
  8. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. – СПб. : Питер, 2000. – 992с.
  9. Попова М. В. Психология как учебный предмет в школе : учеб. – метод. Пособие. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2002. – 288 с.
  10. Психологія особистості : тексти / під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. Н. Пузирея. – М. : Вид – во МГУ, 1982. – 122с.
  11. Самодопомога: практикум для психолога. – К. : Шк. Світ, 2007. – 128 с.

 

 

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
20 лютого
Переглядів
170
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку