Віктор Гюго – видатний представник романтизму, поет, драматург, романіст та суспільний діяч Франції. «Собор Паризької Богоматері» як романтичний історичний роман. Історична основа

Віктор Гюго – видатний представник романтизму, поет, драматург, романіст та суспільний діяч Франції. «Собор Паризької Богоматері» як романтичний історичний роман. Історична основа твору та її авторське переосмислення Презентацію підготувала Бондар Валентина Іванівна, вчитель зарубіжної літератури Ямпільської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Ямпільської селищної ради Сумської області Урок №1

Віктор Гюго – письменник-реформатор Віктор Гюго – демократ, ворог тиранії насилля над особистістю, захисник постраждалих від суспільної та політичної несправедливості. Віктор Гюго – видатний представник романтизму, поет, драматург, романіст

Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні.

Дитинство та юність Віктор Гюго - син генерала наполеонівської армії, якому був наданий титул графа, молодший у сім'ї з трьох дітей. Перші роки минули у Парижі. Постійні поїздки до Неаполя та Іспанії внаслідок військових призначень батька негативно позначились на його дитинстві. Мати письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона. Після падіння Наполеона, перебуваючи в Мадриді, де батько був губернатором, сім’я розпалася. Віктора виховувала мати. Навчала майбутнього письменника та братів Ежена та Абеля мати, освічена жінка, яка не довіряла школам. З 1811 по 1814 рр. батько  влаштовує Віктора в паризький пансіон, щоб послабити вплив матері. Водночас він разом з братами відвідує і ліцей Людовіка Великого, слухає лекції з філософії, фізики, математики. На час перебування у пансіоні припадають перші поетичні спроби Гюго. Згодом він назве їх «дурницями».

Початок творчості У Гюго рано пробуджується поетичний талант . Ще підлітком він починає писати, і вже у 1815 – 1816 рр. його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії. Перша збірка молодого поета «Оди й різні вірші» (1822) здобула схвалення короля Людовика XVIII: Віктор Гюґо був нагороджений щорічною рентою в 1200 франків. Збірка написана у стилі класицизму. Справжніми літературними дебютами письменника можна вважати його ранні романи – «Ганс Ісландець» (1823) та «Бюг Жаргаль» (1826). В середині 1820-х років Гюго переглядає свої погляди, відмовляється від монархізму і переходить до ліберально-демократичного табору. У зв’язку з цим відбувається злам і в його творчому розвитку. В 1826 році він очолює гурток прогресивно настроєних романтиків.

Віктор Гюго — романтик У 1827 Віктор Гюґо випустив п'єсу «Кромвель», яка виявилася дуже довгою для постановки на сцені, проте її знаменита «Передмова» стала кульмінацією усіх злободенних суперечок у Франції про принципи драматичного мистецтва. Вона стала літературним маніфестом прогресивних романтиків. Вимога правди у молодого письменника поєдналася з вимогою цілковитої свободи творчості. Романтизуючи дійсність, він прагне за її буденною оболонкою показати споконвічний бій двох полярних початків – добра і зла. Естетична вимога Гюго – зображувати життя без прикрас, показувати контрасти людських характерів. Драми та вірші Період з 1829 по 1843 рік для Гюґо є надзвичайно плідним (у 1829 п'єса «Маріон Делорм», драма «Ернані», «Король бавиться» (1832) і «Рюи Блаз» (1838). Збірники ліричних віршів Віктора Гюґо - «Осіннє листя» (1831), «Пісні сутінок» (1835), «Внутрішні голоси» (1837), «Промені і тіні» (1840) - виникли завдяки особистим переживанням.

2 грудня 1851 року у державі стався переворот – правління Наполеона Бонапарта скінчилося, в цей час Гюго очолював сили опору, за його голову було проголошено винагороду у 25 тис. франків. Гюго доводиться тікати з Франції, де його проголосили політичним вигнанцем. Спочатку Гюго оселився у Бельгії, потім на островах Великобританії. У його житті починається новий етап – 20 років. Вигнання У 1853 з'явилася «Відплата» - вершина політичної лірики Гюґо, блискуча віршована сатира з нищівною критикою Наполеона III і всіх його поплічників. За час довгого вигнання Віктор Гюґо створив найбільші свої твори («Знедолені» (1862), «Трудівники моря» (1866) і «Людина, яка сміється» (1869)).

4 вересня 1870 року, в день проголошення Франції республікою, Гюго повернувся на батьківщину. Його зустрічають як національного героя. Для Франції це суворий час франко-прусської війни. Гюго бере активну участь у патріотичному опорі народу прусським загарбникам. Обраний у Національну Асамблею в 1871, Гюґо незабаром склав з себе депутатські повноваження на знак протесту проти політики консервативної більшості. У 1874 Гюго, абсолютно байдужий до нових віянь в прозі, знову звернувся до історичного роману, написавши «Дев'яносто третій рік».

Творча активність Віктора Гюго не згасала до останніх років його довгого життя. Але він в цей період життя був і активним громадським діячом, і пристрасним публіцистом, невтомно боровся проти політичної реакції, суспільного зла й несправедливості. В останні роки свого життя Гюго працював над поетичними збірками «Мистецтво бути дідусем», «Легенда віків», сатиричними поемами та ін. Смерть перервала роботу над збіркою «Всі струни ліри».

Помер Гюго у розквіті своєї слави, 22 травня 1885 року. Його смерть була сприйнята французькою громадськістю як національна трагедія, у країні був оголошений національний траур. Майже 2 млн. шанувальників його таланту зібралися на похорон великого сина Франції. Смерть Гюго спонукала Національне зібрання прийняти рішення про повернення Пантеону свого призначення - усипальні праху великих французів, - і поховати його саме там... Похоронну процесію відкрив ескадрон кірасирів, очолюваний губернатором Парижу. За ними йшли із скорботним дробом барабанщики, потім 11 екіпажів, увінчаних квітами. Серед цієї розкоші останньою антитезою Гюго, який заповідав відвезти його на цвинтар у катафалці для бідних, мали вигляд простенькі дроги з труною письменника та двома віночками із троянд. Вслід йому йшли невтішні родичі, друзі, представники дому президента республіки, генерали, політики, академіки, сотні делегацій. Всі несли квіти... Коли похоронний кортеж досягнув Пантеону, почалося останнє прощання: виступи, промови, хода народу... Після цього прах захисника знедолених поклали в склеп Пантеону, в його останній вічний притулок... Так Віктор Гюго йшов у безсмертя, яке він створив своїми книгами і всім своїм життям...

Важко забути того, хто перед смертю, підводячи підсумок своєї творчості, беззаперечно маючи на це право сказав: «Я в своїх книгах, драмах, прозі та віршах заступався за малих та нещасних, благав могутніх та невблаганних. Я відновив у правах людини блазня, лакея та каторжника…»

В історії французької літератури друга половина 20-х років позначена розквітом жанру історичного роману.

В Гюго створив новий тип романтичного історичного роману, який є одним із найвищих досягнень у французькій літературі. На відміну від Вальтера Скотта, він не робив головними героями реальних історичних осіб, а прагнув іншого: відтворити дух історії і показати позаісторичні якості людей, віковічну боротьбу добра і зла. Письменник як романтик шукав в історичному минулому не реальних фактів і реальних людей, а незвичайних ситуацій і романтичних характерів, які були наслідком творчої уяви письменника. Імена всіх героїв не вигадані автором, а взяті зі старих джерел. Герої роману одночасно і живописно-конкретні і символічні. Письменник зіштовхнув позитивні і негативні характери, протиставивши їх одне одному і показавши разючу невідповідність зовнішньої оболонки та внутрішнього змісту людей.

У 1831р. В. Гюго створює роман «Собор Паризької Богоматері» - один із найбільш відомих своїх романів. Цікаві факти. За умовами контракту В. Гюго необхідно було до 1-го лютого 1831р. представити видавцю Гослену нову книгу. Віктор серйозно взявся за роботу над романом, коли до цієї дати залишилося всього 5 місяців. Так як часу було дуже обмаль, Віктор склав одежу у шафу, від якої заховав ключі, лишивши себе можливості вийти у світ, у ресторан, у гості. Після цього він приступив до своєї праці. «Він увійшов у свій роман як у в’язницю», - згадувала через багато років його дружина. Роман з’явився у магазинах у березні 1831р. і мав неабиякий успіх. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

ЦІКАВО! Віктор Гюго, відвідуючи Собор Паризької Богоматері знайшов у темнім закутку однієї з веж вирізьблене слово: «ANAГKH» (доля, фатум). Ці почорнілі від часу літери вразили його своїм зловісним і фатальним значенням. Минув час, стіну замазали, напис зник, але саме це слово стало поштовхом до написання роману. Історія створення За словами самого письменника звернення до далекого минулого зумовлено трьома факторами культурного життя того часу: боротьбою за охорону історико – архітектурних пам’яток, інтересом до історичної тематики, захопленням середньовіччям.

Історія створення Гюго писав свій роман під час Липневої революції 1830 року. Як відомо, собор Нотр-Дам був понівечений під час Великої французької революції і перебував в такому жалюгідному стані, що залишився без голів скульптурних царів, його навіть збиралися зносити. Гюго побоювався, що під час нових революційних подій собор міг позбутися і веж. Віктор Гюго оспівав прекрасний собор так щиро і глибоко, що у кожного, навіть тих, хто не був у Парижі, Нотр-Дам асоціюється з живою істотою, таємничим і незбагненним. Саме Віктор Гюго «оживив» його. Завдяки роману стали говорити: «Щоб зрозуміти Париж, потрібно почути дзвони Нотр-Дама».

Назва роману Дія роману відбувається у Франції ХVст. Вибір епохи був невипадковим. ХVстоліття – епоха переходу від Середньовіччя до Відродження. Але, зображуючи історичний колорит ХVст. Гюго шукав дещо вічне, у чому всі епохи об'єднані. Так, на перший план виступив образ Собору Паризької Богоматері, який створювався народом століттями. Віктор Гюго роману дав назву собору, найсвятішої споруди міста. Середньовічна церква мала неабияку владу над почуттями людей. Письменник захоплюється цією величною спорудою, витвором людського розуму, людських рук. Собор – культова споруда для виконання релігійних обрядів. Сюди люди йдуть із завмиранням у серці, з вірою у світле, з надією на захист вищих сил, з любов’ю до Бога. Тут люди сповідаються, очищаються. І саме собор у романі стає ареною жахливих подій, саме собор уособлює в собі фатум, долю героїв роману. Таким чином, собор виростає до образу-символу.

Мета Гюго - передати дух історії, її атмосферу, тому у його творі вона виступає майже живим персонажем. На фоні історичних подій, які асоціюються з сучасністю, ми бачимо непримиренну боротьбу добра і зла, віри та безвір’я, краси та потворності. Таємничість, гротеск, контрасти на фоні трагічної боротьби героїв між собою та їхня внутрішня боротьба, сильні яскраві особистості – усе це ознаки романтизму. Тому ми називаємо «Собор Паризької Богоматері» історичним романтичним романом.

Використані джерела Собор Паризької Богоматері– Віктор Гюго – УкрЛіб. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=704 Собор Паризької Богоматері – Вікіпедія http://surl.li/afstb «Собор Паризької Богоматері» сюжет https://dovidka.biz.ua/sobor-parizkoyi-bogomateri-syuzhet Хроменко І.А. Система уроків з вивчення роману В.Гюго «Собор Паризької Богоматері» http://surl.li/eldjt Інтернет-ресурси: http://surl.li/eldhj http://surl.li/eldhn http://surl.li/eldhn http://surl.li/eldhv http://surl.li/eldhz http://surl.li/eldih https://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/14402/