Віршований аналіз філософії Г. С. Сковороди

                                                                        Іщук Олена Олександрівна

                                                                                            Місто Луганськ

           ТАКИЙ СУЧАСНИЙ І ЩАСЛИВИЙ СКОВОРОДА

          ( віршований аналіз діалогів і трактатів Г. С. Сковороди)

                                                                          Моє ім’я Сковорода…

                                                                          В захопленні відкрий уста,

                                                                           Згадай і Будду, і Христа,

                                                                           Я мовчки стану поміж ними.

Ти не мовчав. Ти йшов в народ.

Ти ніс йому знання і силу.

«Пізнай себе», - сказав йому,

Піднісши його духу крила.

Ти був творцем. Месія був.

Ти, наш досвідчений філософ,

Творив майбутнього народ,

Його життя духовну школу.

Я згадую твій твір «Наркіс…»,

В якому вчив себе ти пізнавати

І змалку свою душу формувати –

Емоції, і волю, й інтелект.

«Людино, ти є Бог», - учив ти нас,

Тому в собі виховуй тільки Боже,

Святе і чисте, гідністю пригоже,

Те, що ніколи не зруйнує час.

В «Симфонії…» ти вчив усіх любити,

Бо Бог – то є любов, природа і знання,

Ти вчив у душу не пускати зла,

Лиш для любові і добра її відкрити.

В «Розмові…» ти розкрив нам сенс життя

І трударям проторував ти шлях до щастя:

Чини, багатство, слава – то ганьба,

Ти дух пізнай – і щастя в руки дасться.

А в «Алфавіті…» ти поглибив це знання

І пояснив, що праця – це прекрасно,

Ще краще, як «споріднена» вона,

За здібностями вибрана і вчасно.

Ти вихователем тут виступив. Батькам

Порад доречних ти багато розтлумачив,

Як предків шанувати, ти зазначив,

Традиції примножувати як.

«Що є життя?» - в «Ізраїльському змії…» ти спитав

І відповів: «До правди прямування»,

А Біблії всім зайве нам читання,

Вона «… єсть ложь и буйство», ти сказав.

«Потоп зміїн…» - останній філософський твір,

Він підсумовує твоє чудове вчення:

Духовність розвивай, в себе повір,

Людське в людині – ось що достеменне.

Людинознавство залишив ти нам –

Найкращу філософію у світі.

Пророк наш в ній черпав своє знання,

І кожний, хто свідомо хоче жити.

Вона живила і Тичини дух,

І  Стуса в ній яскраво чути голос.

В мені і кожному великий ти живеш,

Як символ щастя, як той буйний колос,

Що ляже в спраглі душі, і життя

Освітить сенсом і шляхи накреслить,

Бо твоє вчення – то релігія буття,

Де Бог – я сам, а не Творець Небесний.

Пізнай себе і сам себе створи,

Пильнуй свій дух – він має бути чистим,

Тоді релігія – це зайве надбання,

Це просто вчення поколінь всіх попередніх.

З релігії Христа ти взяв мораль,

Бо це мораль народу України,

ЇЇ сповідує весь мислячий загал,

Не руйначі, що у гріхах загинуть.

А до моралі ти додав: твори,

Твори себе, бо це твоє життя, Людино,

І за законами природи щохвилини,

Пізнавши світ свій внутрішній, твори.

Та не забудь про радість у житті –

Вона основа і душі розрада:

Це пісня і природа, і порада –

Емоції підживлював так ти.

Ти дав нам все: універсальне вчення,

Моральну філософію буття,

В якій добро і власна життєтворчість –

Основа побудови майбуття.

А до творців, що вщерть життя наповнять,

Приходить щастя, ти його знайшов.

Люд! Будь щасливий, світ зроби щасливим,

Для цього кожний з нас на білий світ прийшов.