Вивчення оповідання Е.ПО

Вивчення оповідання Е.А. По «Золотий жук»

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Едгар По був із раси химерних

вигадників нового.

К. Бальмонгт

ХІД УРОКУ

I. Підготовка до сприйняття
навчальної теми

Вступне слово вчителя

— Американська література представлена іменами широко відомих авторів. Це Ва­шингтон Ірвінг, Натанієль Готорн, Г В. Лонгфелло, Джеймс Фенімор Купер, Р. І. Емерсон, Гаррієт Бічер-Стоу, Волт Вітмен та ін.
І в цьому ряду почесне місце посідає Едгар Аллан По, творчість якого ми будемо  з вамививчати протягом кількох уроків.

 Е. А. По залишив по собі багато легенд, та­ємниць, які й донині ще не розгадані оста­точно. Тож спробуємо на сьогоднішньому уроці хоч трохи наблизитися до розкриття таїни життя і творчості письменника.

II. Оголошення теми уроку

III. Формування нових знань,
умінь, навичок

1. Слово учителя

— Багато випробувань випало на долю цієї незвичайної людини. Та було в Едгара По те, що ані придушити, ані згасити. То була іскра Божа, неймовірний літературний та­лант, щось на рівні прозріння, який робив його винахідником нових літературних жан­рів. Саме це мав на увазі російський поет К. Бальмонт, коли назвав Едгара По «хи­мерним вигадником» (зачитується епіграф  уроку).

Ми будемо говорити не лише про те, де він жив, які твори писав, а й про те, куди праг­нула його душа, про що він мріяв і яким шляхом ішов до своїх мрій.

2. Виразне читання балади Едгара По «Ельдорадо»
3. Проблемне запитання

•         Що ж це за країна Ельдорадо, яку шукав митець? І чи знайшов він її?

Український перекладач Г.Кочур дав таку примітку до балади: «Ельдорадо — ле­гендарна країна золота і дорогоцінного каміння, яку розшукували в Америці іспан­ські завойовники. Та чи тільки золото, матеріальні цінності шукали герої По і сам письменник?

Едгар По з цього приводу висловився так: «Щодо мене, то я не поверну з цієї доро­ги ні за які коштовності. Я буду літерато­ром — хай, навіть, найзвичайнісіньким — все життя. Ніщо не змусить мене полишити надії, котрі кличуть мене вперед і варті усьо­го каліфорнійського золота. До речі, про золото і спокуси, що чатують на «бідолах - . письменників»: тобі ніколи не спадало на думку, що нічого з того, чим має дорожи­ти людина, яка присвятила себе літерату­рі,— особливо поет — не можна купити ні за які гроші? Любов, слава, інтелект, від­чуття власної сили, чарівне відчуття пре­красного, вільний простір небес, вправи для тіла і розуму, які дають фізичне та мо­ральне здоров'я,— ось, власне, й все, що потрібно поету».

Учитель. Справді, Е. По усе життя шукав чарівне Ельдорадо — та не золото, не багат­ство, а світ краси, думки, мрії, що міг існува­ти лише в мистецтві, тому у своїй творчості він відкривав небачені простори фантазій, нові береги людського розуму та уяви. Ми переконаємося в цьому, читаючи оповідан­ня Е. По «Золотий жук». Однак спочатку давайте ближче познайомимося з самим письменником.

4. Демонстрація портрета

— Зверніть увагу на те, що на обличчі пись­менника відбились туга і втома. Очі його сумні. Але в глибині тих очей світяться вог­ники рідкісного інтелекту, розуму, який ви­різняється вигадливістю, неабиякою фан­тазією, майже математичною логікою. До речі, письменник справді дивував тогочас­них математиків своїми здібностями щодо цієї науки. Мабуть, вони допомагали йому, коли він складав криптограму, піратську за­гадку, яку мав розшифрувати герой опові­дання «Золотий жук». У нас є можливість про все розпитати у нього самого.

5. Рольова гра «Інтерв'ю з письменником»

{Один  із учнів  виконує  роль Е. По, решта  став­лять йому запитання.)

Запитання. Де і коли ви народилися?

Едгар По. Я народився 19 січня 1809 р. у Бостоні.

Запитання. Хто були ваші батьки?

Едгар По. Мій батько, Девід По, був ак­тором. Він залишив нашу сімю, мені було лише три роки, про нього ми більше нічо­го не чули. А мати, Елізабет Арнольд По, була талановитою і популярною свою часу актрисою. Однак вона дуже хворіла й померла зовсім молодою у 1811 р. у Річмонді, залишивши трьох дітей сиротами. Усе жит­тя я сумував за своєю матусею, за домівкою, якої в мене ніколи й не було.

Запитання. Хто ж вас виховував?

Едгар По. Мене узяла на виховання без­дітна сім'я Джона Аллана, торгівця тютю­ном. Пані Аллан була гарною і доброю жін­кою, в неї не було дітей, і вона піклувалася про мене, як про рідного сина. Однак я за­вжди відчував себе трохи іграшкою для неї. Втім, я любив її, і коли вона померла (я тоді навчався у школі), сильно плакав за нею, бо вже не було у світі нікого, кому б я був потрібен. У Джона Аллана було двоє сво­їх позашлюбних дітей, тому мені він при­діляв мало уваги. Він завжди надто суворо ставився до мене. І в труднощах, і в скруті я не міг розраховувати на нього.

Запитання. Де ви навчалися і які предмети були у вас найулюбленішими? ,

Едгар По. Я вчився у школі, а потім у Віргінському університеті в Шарлоттсвіллі. Любив точні науки, особливо математику. До літератури я теж ставлюся як до точної науки: у художньому творі не може бути зайвих елементів, тут все треба прорахову­вати з математичною логікою.

Запитання. На кого ви хотіли бути схожим в юності? Чи досягли ви свого ідеалу?

Едгар По. Я дуже хотів бути схожим на Байрона, англійського романтика. Мені хотілося, як він, мандрувати, бути борцем за свободу народів, померти за ідею. Однак мені не судилося повторити його шлях. Я не був ані аристократом, ані красенем, як він. Через брак коштів майже ніде не був, окрім короткого перебування в Англії ще в дитин­стві. Замість захоплюючого життя й бороть­би за волю мені довелося вести злиденне існування. Я шукав забуття в розвагах, ал­коголі, проте це не давало відчуття справж­ньої свободи. Істинну волю я пізнав лише у світі мистецтва. Моя уява відкрила мені шлях по нескінченних просторах.

Запитання. Коли ви почали писати? Назвіть свої перші твори.

Едгар По. Я почав писати ще в університеті. Тоді ж написав вірші, що склали мою першу збірку «Тамерлан», видану 1827 року.

Запитання. Де ж ви взяли гроші на видан­ня? У Джона Аллана?

Едгар По. Та де там! Він не міг навіть спла­тити за моє навчання в університеті, і я по­чав грати в карти, брати в борг у лихварів.

Коли все розкрилося, вітчим дав мені лише 100 доларів на сплату боргів. Звісно, що їх не вистачило, і я вирішив знову все постави­ти на карту і — знову програвся. Отже, уні­верситет мені довелося полишити. На збір­ку мені позичив гроші один із моїх друзів, з яким я й досі не розрахувався.

Запитання. Як ви жили далі?

Едгар П о. Служив в армії, був журналіс­том, сам видавав журнали, але видавнича справа не приносила прибутку. Я підраху­вав, що мені треба якось жити на 4 долари на тиждень, тому з метою економії я не обі­дав і не вечеряв. Утім, незважаючи на ма­теріальну скруту, я завжди відчував у собі високе призначення — бути поетом, нес­ти людству нові істини, відкривати нові перспективи, нові сфери духовного буття. У листі до Джона Ніла, популярного на той час критика і письменника, Я писав: «Я мо­лодий, мені немає ще й двадцяти років. Я — поет, якщо глибоке поклоніння красі може зробити поетом... Я віддав би увесь світ, щоби втілити хоча б половину ідей, які міс­тяться у моїй голові... Поки що я не напи­сав жодної прекрасної поеми, але я можу, я присягаюся!»

Запитання. То що ж ви написали? І чи оці­нила вас належно публіка?

Едгар По. У 1831 р. вийшла моя збірка «Поеми». Проте справжня слава прийшла до мене після виходу оповідання «Руко­пис, знайдений у пляшці» (1835). Через рік помер Джон Аллан, який навіть не згадав мене у своєму заповіті. І мені нічого не за­лишалося, як тільки розраховувати на влас­ні сили. І я писав, писав, писав... Єдиною розрадою стало для мене кохання до Віргінії Клемм, з якою я одружився 1835 року. Влітку 1838 р. ми перебралися у Філадельфіїо. Шість років, які ми тут прожили, були, мабуть, найспокійнішим і найпліднішим періодом у моїй творчості. За цей час я написав при­близно 30 оповідань, що дали початок роз­витку детективної літератури. Тут у 1839 р. з'явилося перше видання моєї прози — «Гротески й арабески». У 40-і роки я знову працював у різних журналах, писав прозу й літературно-критичні статті. У1845 р. ви­йшла збірка «Ворон», але вона не поліпши­ла мого матеріального становища. До того часу ми з Віргінією вже переїхали до Нью-Йорка, а потім у містечко Фордхем. Стан дружини різко погіршився, і в 1847 р. вона померла...

Запитання. Що ж було далі?

Едгар По. Мені було дуже важко. Я вже мало писав, переїжджав з місця на місце... У Бостоні навіть хотів покінчити життя самогубством. У 1849 році приїхав до Річмонда. де хотів зібрати грошей на відкриття нового журналу, та нічого з цього не вийшло. Останньою моєю збіркою стала книга «Дзвони»,— це були дзвони по мені. В од­ному з листів того часу я писав: «Я пови­нен померти, у мене вже не залишилося ба­жання жити...»

Учитель. То була остання осінь Едгара Аллана По. Обставини його смерті й досі не з'ясовані остаточно. Із Річмонда По ви­рушив до Балтимора, де прямо на вулиці втратив свідомість. Його знайшли напівроздягненого, без грошей. Добрі люди пе­ревезли його в балтиморський шпиталь, де він і помер 7 жовтня 1849 р. Він помер від утоми, відчаю, перенапруження,нервового виснаження, від жахливої бідності, з якою він боровся все життя.

6. Е. По в оцінках митців (читаємо вислови)

«Е. По — це нова література...»

                                 Е.. і Ж.. Гонкури

«Світ творчості По такий широкий».

                                 О. Блок

«Золотий жук» — найкраща новела».

                                Ж. Берн

«... є однією із визначних його особливос­тей — це сила уяви».

                                Ф. М. Достоєвський

Завдання: давайте поспостерігаємо за си­лою уяви Е. А. По.

1) Виступ учня (виразне читання)

«Мурашки поповзли її шкірою, але вона примусила себе зробити ще крок. Галявина, на якій вона опинилася, здалася їй якоюсь дивовижною. Обплутана з усіх боків таєм­ничою пелериною похмурого старого лісу, над яким нависли темні хмари зловісних випарів, а десь здалеку немовби вчувався фатальний дзвін кайданів, вона навіювала жахливі передчуття. І коли Червона Ша­почка ступила на цю галявину, кров заці­пеніла в її жилах...»

2) Слово вчителя

— Звичайно, це жарт. Хто не знає, що Чер­вону Шапочку придумав не Е. По, але па­родія Ієжі Переця досить виразно і точ­но схоплює суть письменницького явища По і те, з чим він увійшов в історію світо­вої літератури.

Адже Е. По стоїть біля витоків другого, •з часу виникнення друкарського верстату, фундаментального відкриття у сфері літе­ратури, а саме — детективу, який перетво­рив поодинокого читача на масового і не дає йому вимерти як. класу ю сьогодніш­нього дня.

7. Словникова робота

Детектив (англ. detective — агент розшуку;  з латин. — розкриття) — різновид пригодницької літератури, передусім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, і пов'язана зі злочином.

Інтелектуальний — розумовий.

8. Повідомлення учня
«Детективний жанр і Е. По»

І — Слово «детектив» прийшло до нас із англійської мови і перекладається як «шукати, розкривати, виявляти». В основі детек­тивної історії завжди є таємниця, яку слід і розкрити. Саме вона визначає конфлікт, І слугує стрижнем сюжету та  рухає усю дію. Дата народження детективного жанру відо­ма — квітень 1841 року. Цього дня в одному і з американських журналів уперше з'явилась новела Е. По «Вбивство на вулиці Морг». Пізніше були створені ще три: «Таємниця Марі Роже», «Вкрадений лист», «Золотий жук». Завдяки їм письменник відкрив но­вий жанр у літературі, визначив його осо­бливості та заклав основи прийомів.

Термін «детективна історія» вперше вико­ристала популярна письменниця, землячка Е. По — Енн Кетрін Грін. У французькій літературі частіше вживався термін «полі­цейський роман», а в англійській — «кри­мінальна історія».

Видатний письменник Артур Конан-Дойль мав таку думку щодо внеску Е. По в розвиток детективного жанру: «Е. А. По, який посі­яв з властивою йому невимушеністю, зерна, з котрих проросли численні сучасні літера­турні форми, був батьком детективного опо­відання й окреслив його рамки настільки по­вно, що я не бачу, як послідовники можуть знайти нову територію, яку вони насмілили­ся б назвати своєю... Письменники змушені йти вузькою стежкою, постійно зважуючи на Е. По, який пройшов попереду».

Учитель. Серед творів Е. По, які літерату­рознавці назвали інтелектуальним детекти­вом, було й оповідання «Золотий жук».

9. Бесіда на первісне сприйняття
оповідання

• Чому оповідання називається «Золо­тий жук»? Яку роль відіграє цей жук у розвитку подій? Яка таємниця з ним пов'язана?

• Що викликало у вас інтерес?

• Які почуття у вас виникли з початку твору? Як вони змінювалися протягом читання оповідання?

IV. Застосування знань, умінь і навичок

1. Підсумкова бесіда

• Що ви дізнались про Е. По?

• Яке місце він посідає в історії амери­канської і світової літератури?

• Який жанр він започаткував?

• Кого із письменників, що писали детек­тивні твори, ви знаєте? А їх твори? (Ви­ставка «Майстри детективного жанру»)

2. Розгадування кросворда

{Розгадавши  кросворд, ви прочитаєте ім'я го­ловного героя оповідання «Золотий жук»)

1. Герой творів А. К. Дойла. (Холмс)
2. Комісар... (Мегре).
3. Ім'я Крісті. (Агата)
4. Героїня оповідань А. Крісті. (Марпл)
5. Товариш Шерлока Холмса. (Ватсон)
6. Жорж... — автор детективів. (Сименон)

V. Домашнє завдання

Дочитати оповідання «Золотий жук».

І—II рівні

Дати відповідь на запитання: де відбуваєть­ся дія оповідання, хто є героями твору?

ІІІ-V рівні

1. Скласти  план-оповідання «Золотий жук».
2. Прорекламувати книгу із циклу «Май­стри детективного жанру».

Література

1. Фесенко В. Зарубіжна література. 7 клас — К.: Навчальна книга, 2004.
2. Козленко Р. О. Експрес-інформація до ви­вчення творів А. К. Дойла, О’Генрі, Е. А. По, Я. Івашкевича // Зарубіжна література в на­вчальних закладах.— 1998.— № 4.— С. 14.
3. Ліскевич-Карпа М. Р. Два майстри американ­ської прози//Зарубіжна література в навчаль­них закладах.— 2001.— № 3.— С. 21.
4. Назарець В, М., Васильєв Є. М. Птах на ймення «Не вернуть, або Біль душі Едгара По» // За­рубіжна література в навчальних закладах.— 1999.-№ 4.-С. 10.