«Ворог життя - це байдужість» Усний журнал, присвячений творчості єврейського письменника Елі Візеля, лауреата Нобелівської премії миру, в’язня нацистських концтаборів.

                        Тетяна Пивоварова,

                                                          учитель української мови та літератури,

                                                   учитель-методист КЗ «Лисичанська

                                                   спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 8

                        Луганської області»

                  Тетяна Косенко,

                 учитель історії,

                                                           учитель вищої категорії КЗ «Лисичанська

                                            спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 8

                      Луганської області»

 

«Ворог життя - це байдужість»

Усний журнал, присвячений  творчості єврейського письменника Елі Візеля, лауреата Нобелівської премії миру,  в’язня нацистських концтаборів.

Мета:глибше ознайомити учнів із повістю відомого єврейського письменника Елі Візеля «Ніч»; розкрити суть трагедії масового знищення єврейського населення нацистськими окупантами; формувати в учнів чітку життєву позицію; виховувати почуття людської гідності, милосердя, високої духовності.

Вступне слово вчителя історії

Танго смерті (музичний фрагмент)

https://www.youtube.com/watch?v=DEpxa8JEbUw (0.57сек.)

Політика тотального винищення єврейського населення під час Другої світової війни мала умовну назву  «остаточне вирішення єврейського питання». Під нею малося на увазі повне очищення Європи від євреїв.  Відповідно до цієї політики всі без винятку євреї – чоловіки і жінки, діти і люди похилого віку – були приречені на знищення.

Лауреат Нобелівської премії письменник Елі Візель малював цю трагічну ситуацію так: «Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму».

Елі Візель стверджував, що якби Західні країни втрутилися, коли Гітлер окупував Чехословаччину й Австрію, якби Америка прийняла більше біженців з Європи, якби Британія  дозволила більшій кількості євреїв повернутися до їхньої споконвічної землі, якби Союзники бомбили залізні дороги, що ведуть у Біркенау, трагедії  єврейського народу можна було б уникнути, а її масштаби, безсумнівно, зменшити: «Страшно те, що євреї залишились сам на сам із своїм горем. Світ здебільшого  залишався байдужим. Наша пам’ять є відповіддю на байдужість». 

Саме тому«єврейський свідок» говорить про страждання свого народу в якості попередження. Він б’є тривогу, щоб запобігти подібним жахіттям. Він знає, що для мертвих уже занадто пізно. Але ще не надто пізно для сьогоднішніх дітей, наших і ваших. Це заради них одних ми свідчимо. Це заради них ми зобов'язані засудити антисемітизм, расизм, релігійну або етнічну ненависть. Ті, хто сьогодні проповідує й практикує культ смерті, ті, хто використовує терористів-смертників, лихо цього нового століття, повинні бути віддані суду й засуджені за злочини проти людства. Минуле в сьогоденні, але майбутнє все ще перебуває в наших руках. Наш обов’язок про це пам’ятати.

 

Сторінка перша«Початок катастрофи»

Історики

1 учень

Додаток № 1

Відомий американський письменник, відзначений Нобелівською премією в 1986 році, Елі Візель  (ElieWiesel) народився 30 вересня 1928 р. в Румунії в містечку Сігет (Мараморощина, Румунія). «Сігет був типовим штетлом, заповідним прихистком євреїв», – пише Візель. Елі Візель провів у ньому щасливе дитинство.  Мати Елі Візеля - Сара Фейг, батько -  Шломо Візель. Елі мав трьох сестер – старші Беатріс і Хільда, молодша Ципора. 

   2 учень        

Додаток № 2

   Місто Сігет  розташовано в закарпатській Північній Трансільванії, практично на  румуно-українському кордоні. До 1918 року українське містечко Солотвино було фактично промисловою околицею Сігету-- обидві його частини входили до складу Австро-Угорської імперії. Потім Солотвино увійшло до складу Чехословаччини, а Сігет відійшов Румунії, так майже сто років тому між ними пролягла межа. Угорщина, Румунія й Україна заявляли свої права на нього.

У Сігеті пройшло дитинство Еліезера. До 15 років його світом була Сігетська єврейська громада, що налічувала близько п'ятнадцяти тисяч чоловік -- приблизно половина населення Сігету.

3 учень

Елі Візель писав: «Мій батько, людина освічена, вірив у людей. Мій дід, пристрасний хасид, вірив у Бога. Один навчив мене говорити, інший -- співати. Обидва любили історії. І тепер, розповідаючи свою, я чую їхні голоси. Їхній шепіт, що доноситься з безмовного минулого, пов'язує живих з тими, від кого залишилася тільки пам'ять»

4 учень

         До початку депортації євреїв, до весни 1944 року, цей замкнутий на собі світ був для нього єдиною реальністю: «У Польщі, в Україні, у Німеччині небо й земля палали день і ніч безперервно, в окупованій Європі вже майже не було євреїв, але для нас світ залишався незмінним... І якби хто-небудь наважився нам сказати, що близько той день, коли місто позбавиться від своїх євреїв, немов від якоїсь зачумленої зграї, його б просто висміяли».

5 учень

 «А потім одного дня із Сігету висилали  євреїв-прибульців. Моше-сторож вважався саме таким. Угорські жандарми заганяли їх до вагонів для худоби, а вони глухо плакали… Потяг зник за обрієм: від нього лишився тільки густий дим і бруд… 3а кілька днів після їхнього зникнення говорили, ніби вони десь у Галіції, де працюють, задоволені долею…

Через деякий час Моше-сторож повернувся. Він розповів історію – свою і своїх супутників. Потяг з депортованими перетнув угорський кордон і на території Польщі потрапив у розпорядження гестапо. Його заарештували. Євреїв вивели з потягів і посадили у вантажівки. Вантажівки проїхали до лісу. Там усіх висадили. Їх змусили викопати великі ями. Коли вони завершили ту роботу, люди з гестапо почали робити свою. Холоднокровно, не поспішаючи, вони вбивали своїх бранців…  Якимось дивом Моше-сторожу вдалось врятуватися. Його поранили в ногу й прийняли за мертвого…»

Євреї міста відмовлялись слухати цього чоловіка. «Бідний, він зовсім збожеволів», – говорили вони. В устах Моше-сторожа було попередження для них: «Я врятувався дивом. Як я міг повернутися аж сюди? Звідки в мене взялася така сила? Я захотів повернутися до Сігету, щоб розповісти вам про мою смерть. Аби ви могли приготуватися, поки ще є час… І ось, будь ласка: мене ніхто не слухає…»Це було наприкінці 1942 року.

1 учень

У березні 1944 року Німеччина захопила Угорщину.

У родини Візеля  була можливість врятуватись декілька разів: виїхати в  Палестину, прислухатись до застережень Моше-сторожа,  звернути увагу на  новини з Будапешту, послухати інспектора угорської поліції, скористатись допомогою служниці Марії.  «Гетто не охоронялось. Кожен міг вільно увійти та вийти з нього… До нас завітала наша колишня служниця Марія. Обливаючись гарячими сльозами, вона благала нас піти в її село… Ми відмовились…»  Все було марно.

2 учень

Додаток № 3

14 травня 1944 року в неділю відбулась депортація євреїв з таборів та гетто Закарпатської області в концентраційні табори.

Елі Візель згадує, що було декілька потягів, які вивозили євреїв. Його родина була депортована в останньому.  Коли потяг зупинився в Касау на чехословацькому кордоні, вони зрозуміли, що не  залишаться в Угорщині: «Наші очі відкрилися, але надто пізно».

Потяг мчав до «табору смерті»  Біркенау.

Сторінка друга «В’язень № 7713»

Літературознавці

1 учень

Додаток № 4

Голокост. Голод. Важка праця. Пекельні умови життя. Повне презирство до євреїв. Втрата сім’ї  та віри у світле майбутнє. Втрата віри в Бога.  Та як її не втратити в таких пекельних муках?

 «Маленьких дітей підкидали в повітря й стріляли по них з автоматів, як по мішенях. Холодний вітер обпалював обличчя. Я увесь час покусував губи, щоб не замерзли. Все навколо, здавалося, несеться в танці смерті. Люди вмирали. Умирали тому,  що потрібно було вмирати. Все було просто» ,-- ось як згадує Елі Візель про ці часи в повісті «Ніч».

Голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками в Німеччині й на захоплених територіях у роки  Другої світової війни.

  2 учень

Коротко й сухо Елі Візель вміщує в повісті  своє життя. Так мало емоцій і почуттів. Повільна, спокійна констатація фактів, від якої стає тільки страшніше. Освенцим. Концентраційні табори. Вони не тільки знищували життя, але й у живих душу забирали. Нацистські демони перетворювали людей на звірів.

«Послухай мене, дитино. Не забувай, що ти в концтаборі. Тут кожен повинен боротися за своє життя й не думати більше ні про кого. Навіть якщо він твій батько. Тут немає ні батьків, ні братів, ні друзів», --такі слова  не могло сприймати серце юного в’язня.

Скількисторінок болю й сліз! Такі книги дуже важкі, та читати їх потрібно.

3 учень

Книга-протест! Книга-питання! Книга-заклик!

Люди, доведені до відчаю, стають гіршими від звірів. Син, який власноручно кидає батька, хворого батька, у пітьму крематорію. Син, який вбиває батька за шкоринку хліба. Чоловік, який втрачає життя, намагаючись роздобути їжу. Вижити. За будь-яку ціну вижити. Ось основна мета людського життя в лабетах смерті. Перша назва повісті «І світ мовчав». Як точно, як страшно! Кожен повинен прочитати цю книгу, щоб ніколи знову такого не допустити.

4учень

Повість невелика, та як до болю проймає. Намальовано справжнє жахіття, що відбувалося на землі. Диявольська бійня. І все це справа рук людських, чорних, камінних сердець.

«Ми знову відправлялися в дорогу. Мертві залишалися лежати на дворі, у снігу, неначе вірні вартові, вбиті на посту. Ніхто не прочитав над ними заупокійної молитви. Сини покидали останки батьків без жодної сльози. Сніг продовжував падати на трупи, густий, лапатий», --ця болісна згадка не покидала письменника все життя.

Такі історії треба перечитувати, слухати, запам’ятовувати, переживати разом з героями. Саме так ми віддамо належне пам’яті загиблих, саме так ми подякуємо їм за своє життя.

5 учень

«Ніч» Елі Візеля – це душевні хитання 15-літнього хлопця, оповідача, втрата ним справжньої дороги та знайдення її знову: «Ставши вільними людьми, ми найперше накинулися на їжу. Ні про що інше ми не думали. Ні про помсту, ні про рідних. Тільки про хліб. І навіть коли ми наїлись, про помсту ніхто не думав. Через три дні після звільнення Бухенвальду я тяжко захворів: це було харчове отруєння. Мене відправили в лікарню, де я провів два тижні між життям і смертю.

Одного разу, зібравшись з силами, я зміг піднятися. Мені хотілося подивитися в дзеркало, яке висіло на стіні навпроти. Я не бачив себе з часів гетто. Із дзеркала на мене дивився мрець.

З тих пір його погляд не залишає мене».

Маленька повість з великим змістом. Оповідач, як фенікс, відродився з попелу. Біль, який проніс цей юнак,― це наш біль, біль читачів, котрі відчули його. Прочитавши повість «Ніч», я зрозуміла, що найбільший подвиг – це збереження людяності в океані насильства.

            1 учень

«Мої роздуми перервав звук скрипки. Звуки скрипки в темному бараці, де мертві витісняли живих. Що за божевільний грав на скрипці тут, на краю власної могили? Чи це тільки галюцинація? Напевно, це був Юлек. Він грав уривок одного з бетховенських концертів. Я ніколи не чув настільки чистих звуків. У такій тиші.

Стояла непроглядна пітьма. Я чув тільки цю скрипку, і здавалось, що смичком була душа Юлека. Він грав своє життя. Воно цілком перейшло в струни. Втрачені надії. Спопеліле минуле, загублене майбутнє.

Неможливо забути цей концерт для тих, що конали, і вже мертвих»,--врізалися в мою пам'ять моторошні рядки з повісті Елі Візеля «Ніч».

2 учень

У таких нелюдських умовах, мабуть, легше було вижити, ніж залишитися людиною. І найбільше мене вразив епізод про юного польського єврея-скрипаля, талановитого єврейського хлопчика з тонкою душевною організацією, для котрого музика була провідною зіркою в житті. У таборі смерті дозволялося грати на музичних інструментах, але євреям було заборонено виконувати музику Бетховена. Тільки на порозі своєї загибелі хлопець насолодився нею. Виконуючи уривок з бетховенського концерту, обдарований юний музикант прощався зі слухачами, які самі вже були напівмерцями.

«Не знаю, скільки часу він грав. Я заснув. А коли проснувся при світлі дня, то побачив перед собою скоцюрбленого, мертвого Юлека. Поряд з ним валялася розтоптана, роздавлена скрипка – маленький мрець, хвилюючий і дивний», --з гіркотою згадує Елі Візель.

3 учень

Перебування в таборі зробило серце Елі загрубілим. Смерть ходила поруч кожен день.  Для в’язнів  «таборів смерті» була щоденна  боротьба за елементарне фізичне виживання, боротьба проти голоду, холоду, хвороб, смерті, боротьба, яка відбувалася за умов, коли закон, право, релігія, традиція були сплюндровані. На поверхню вийшли найгірші людські риси. Ось у якому пекельному казані  знаходився Елі. Йому доводилось боротись  з думками про те, щоб покинути хворого  батька, який став йому тягарем, не давати йому їжу. «Я відчував, що віддаю йому суп проти власної волі. Так само, як син рабі Еліаху, я не витримував випробування…», - пише Елі у своєму романі. І тоді в його душі прозвучала молитва: «Господи, Цар Всесвіту, дай мені сили ніколи не зробити того, що зробив син рабі Еліаху ».

4 учень

Елі витримав. Темрява була переможена. Він до останнього був з батьком. Давав йому свою їжу, хоча це було для нього дуже небезпечно.  У січні 1945 р. батько помер. «Я не міг плакати, і від цього мені було важко. Але сліз вже не залишилося».

5 учень

У розмові з Р. Рубінштейном, вже багато років після війни, Елі скаже: «Я не розумію того, як вдалося стільком євреям залишитися людьми в таборах… Так багато з них зберегли людську подобу всупереч усьому. Темрява була зовні. З нею важко було боротись. Багато людей втрачали надію. Але в останню мить, коли темрява начебто поглинала, з’являлась сила, яка допомагала вистояти, щоб перемогти Ніч.

Сторінка третя «Посланець до людства»

Соціологи

 1 учень

Після війни настало мирне життя. Елі Візель жив у Франції, де вивчав у Сорбонні літературу, психологію та філософію,став репортером.

Пережите  в роки війни не давало йому спокійно жити. Мов вогонь, воно горіло в пам’яті молодого чоловіка. Елі Візельне відважувався згадати те, що пережив, навіть через десять років після війни.  Ті,  хто вижив, відмовлялися виносити  на світло ту темряву, яку вони бачили. 3устріч з відомим письменником Франсуа Моріаком  спонукалаВізеля художньо відтворити те, що він пережив у концтаборах.

2 учень 

Книга стала міжнародним бестселером, незважаючи на те, що навіть видавець Моріак не вірив у можливість успіху. «Кого сьогодні цікавлять концтабори? Її не продати», – був його вердикт. Пізніше Елі Візель говорив, що «не передати досвід - означає зрадити його».

 Центральною темою його літературних творів, есеїв та мемуарів завжди була боротьба проти зла, «людської негуманності щодо людини» та мовчазної бездіяльності.

«Як уявити те, що поза межами уявлення… Як розказати те, що поза межами мови?»

3 учень

Додаток № 5

Вивчаючи біографію Елі Візеля, ми бачимо, що він став не тільки впливовим письменником. Колишній в’язень нацистських концтаборів присвятив майже все своє життя боротьбі за збереження пам'яті про загиблих під час Голокосту.

Багатьом стала відома його  цитата: «Ворог життя -- це байдужість».  Він сам був жертвою байдужості. Закриті в той час очі на страждання циган і євреїв привели до сліз по всьому світу, тому голос Елі Візеля звучить сьогодні, мов набат: «Ми повинні діяти, ми повинні повністю відмовитися від байдужості, виключити її з нашого вибору. Байдужість завжди допомагає агресорові й ніколи його жертві».

4 учень

Крім того, він став тим рідкісним голосом, який з найвищих трибун волав про допомогу  в'єтнамцям, тутсі в Руанді, і саме він публічно вимагав міжнародного втручання в Боснійський конфлікт. Візель розповідав і показував світу, у що вилилися закриті очі громадськості  в США, Європі та СРСР  у роки Другої світової війни. 3азначав, як важливо не повторити цих помилок сьогодні. Хіба кров загиблих людей під час геноцидів і  Голокосту була менш червона,   а їхнє життя менш цінним?

5 учень

У 1986 році він став лауреатом Нобелівської премії миру за  багаторічну боротьбу проти політики геноциду у світі.

 2016 року у віці 87 літ Елі Візель пішов з цього світу.

Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун  заявив: «Елі Візель перетворив кошмар своєї юності в кампанію за рівність і мир у всьому світі довжиною в ціле життя».

Перегляд відео

https://www.youtube.com/watch?v=d_a4poXrcNI

Підсумок

Учитель літератури

Голос Елі Візеля звучить до людства, пробиваючи темряву байдужості сьогодення.  Не будемо і ми, сьогоднішнє покоління, байдужими до страждань інших людей. Пам’ятаймо відому цитату   Елі Візеля: «Ворог життя - це байдужість».

 «Але… Чи світ колись навчиться?» -- такими словами закінчується виступ Елі Візеля в ООН. У них одночасно лунає біль минулого  й заклик до майбутнього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Відомі євреї: короткі біографії. - М.: Внешсигма, 1997
2. Візель Елі Ніч. Ранок. День. -— Яир., - 1989.
3. Доценко В. В. 3а те, що євреї.... – Кіровоград.: Імпекс – ЛТД. –2015. -  180 с. -  с.3
4. Круглов А. ХроникаХолокоста в Украине (русск. яз.). – Днепропетровск – Запорожье, 2004.
5. Магочій П.- Р. Євреї на Закарпатті. / П.-Р. Магочій. – Ужгород : Вид.-во

В. Падяка, 2005. – 27 с.

6. Нариси історії Закарпаття / ред. кол.: Гранчак І., Балагурі Е., Грицак І., Ілько В., Поп І : історія. – Ужгород : Закарпаття, 1995. – Т. ІІ: (1918- 1945). – 665 с.
7. Проблеми історії Голокосту  – Дніпропетровськ «Ткума».-2016. - №8.
8. Уроки Голокосту: мужність, пам’ять, співчуття. – Дніпро: Інститут «Ткума», 2016.
9. Щупак І. Євреї в Україні: навчальний посібник для учнів старших класів.-Дніпропетровськ: Центр «Ткума», 2005. – 148 с.
10. Щупак І. Суб’єктивне бачення всесвітньої історії.-2012. - №9. – с.3-5
11. Про Елі Візеля та його книги Франсуа Моріак [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://duh-i-litera.com/pro-eli-vizelya-ta-joho-knyhy/
12. Елі Візель і пам'ять про Голокост  2016-07-11 08:12:00  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rri.ro/uk_uk
13. Доповідь Елі Візеля на Генеральній Асамблеї ООН.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jewishheritage.org.ua/ua/2488/dopovid-eli-vizelja.html