Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини

Вплив сімейного виховання на формування  особистості дитини 

За останнє десятиліття намітився ряд тривожних тенденцій, які свідчать про  кризові явища в житті сім’ї, що зачіпають як подружні, так і дитячо-батьківські  відносини. Зміна демографічної ситуації - падіння народжуваності й, як наслідок,  збільшення питомої ваги однодітних сімей – приводить до труднощів особистісного  розвитку й недостатньої комунікативної компетентності дітей, що виховуються в  таких сім’ях. Дисгармонійність системи сімейного виховання є досить  розповсюдженим симптомом дисфункції сучасної сім’ї, де актуальними  показниками дисгармонії сімейного стилю виховання варто вважати зростання  випадків жорстокого поводження з дітьми, гіпопротекції й суперечливого  виховання. 

Проблеми пов’язані з вихованням є найбільш актуальними на сьогоднішній  день, адже деякі молоді батьки не розуміють якої шкоди вони завдають своїм дітям  через “неправильне виховання”, через свій поганий приклад, через свою  неготовність до виконання найголовнішої функції – функції виховання дитини. Саме  це й зумовило визначення теми дослідження. 

Від ступеня стійкості й послідовності сімейного виховання залежить  стабільність збереження основних характеристик виховного процесу – типу  емоційного прийняття дитини, кількості й змісту вимог і заборон, виду контролю,  рівня протекції, способів вирішення конфліктів.  

Сімейне виховання – це одна з форм виховання дітей, що поєднує  цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Сімейне виховання відбувається в процесі життя – у відносинах близькості, у  справах і вчинках, які здійснює дитина. Саме в сім’ї дитина спостерігає й відчуває  почуття любові до батьків і сама одержує від них цю любов і ласку. К.Ушинський розуміє сімейне виховання як цілеспрямований процес  формування «людини в людині». Саме виховання, учить він, повинне готувати  людину до праці, до життя. Для цього необхідно, щоб діти були розумово розвинені,  морально досконалі, фізично здорові. На його думку, сутність морального виховання  в сім’ї не в кодексі правил поведінки, а в тому, щоб створити внутрішню  спрямованість людини. Таким чином, першим і основним завданням сімейного  виховання К.Ушинський уважає підготовку людини до життя. 

В «Книзі для батьків» А. Макаренко розкриває своєрідні й складні проблеми  сімейного виховання, його протиріччя й шляхи їхнього вирішення. В «Лекціях про  виховання дітей» він розглядає проблеми батьківського авторитету, дисципліни, гри,  сімейного господарства, виховання в праці, статевого виховання й виховання  культурних навичок у сім’ї. Сім’я є могутнім виховним засобом. Життя щодо цього  мало дає нового, воно постійно повертає нас до того, що було в сім’ї, тому що  виховні сили здорової сім’ї великі, і, навпроти, розпад або глибокі зміни в сім’ї  спричиняють надзвичайні лиха для душі дитини, руйнуючи самі її основи. 

Таким чином, сімейне виховання, як будь-який організований процес  передбачає певну цілеспрямованість, постановку конкретних завдань. Головною  метою виховання дітей у сім’ї становить всебічний розвиток особистості, що  поєднує у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.  

Щоб вивчити можливі відносини між дорослими й дітьми в сім’ях, необхідно  знати існуючі стилі батьківського відношення до дітей. Батьківський стиль – це  узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування даного  батька з даною дитиною, це образ дій по відношенню до дитини. 

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає  пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї  (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків  призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать  дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи  агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам,  іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають  і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток  яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності,  ініціативність тощо.  

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає  не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й  взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на  паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні,  відповідальності за наслідки власної активності.  

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у  сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей.  Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного  позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне  співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких  умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм,  індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.  

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки  власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини,  відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка  штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів,  відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, 

безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою  характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм.  У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету  задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування,  навіть ворожа.  

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний  непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини.  Такі «перепади» народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують  установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх  індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно  сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю.  

Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну  позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості  стосовно них. Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і про блеми у стосунках з іншими членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо,  найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте  неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини,  утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність  надання сім’ї психологічної допомоги. 

Цілеспрямоване та комплексне вивчення сучасного стану сімейного виховання  дозволяє виокремити найбільш актуальні педагогічні проблеми, вирішення яких  потребує спеціальної підготовки батьків, фахової допомоги спеціалістів та  наукового забезпечення на теоретичному й практичному рівнях. 

Першочерговою педагогічною проблемою, є відсутність єдиної стратегії  виховання дитини, недооцінка періоду дошкільного віку в розвитку особистості,  нерозуміння його цінності та унікальності, недостатня готовність батьків до  виконання виховної функції. Батьки не мають чіткої стратегії виховання дітей у сім’ї,  оскільки в останнє десятиліття змінились як самі умови життя, так і пріоритети  сімейного виховання. Вони хочуть бачити свою дитину майбутнім комерсантом,  програмістом чи перекладачем. Відповідно до цього батьки стурбовані тим, щоб  виховати в дітей прагматизм, раціоналізм, волю до перемоги. Часто вони власною  поведінкою подають дітям приклади агресивності, вважаючи таку якість в сучасних  умовах життя надзвичайно важливою. Водночас такі особистісні якості, як доброта,  уміння співчувати й допомагати іншим, у сучасній ієрархії батьківських цінностей  посідають значно нижчі місця.  

Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також суттєве  обмеження можливостей соціального оточення дитини; молоді батьки намагаються  перешкодити впливу на дитину бабусь і дідусів з їхніми «допотопними» моральними  цінностями; спілкування з ровесниками в основному обмежене часом перебування в  дошкільному закладі; спілкування з іншими людьми (сусідами, знайомими або  малознайомими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки,  ходять на екскурсії чи граються на подвір’ї разом з батьками. Таким чином, спосіб  засвоєння світу для дитини перетворюється з безпосереднього на опосередкований. 

Сучасні батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якнайраніше почала  займатись музикою або танцями, вивчати іноземні мови та опановувати комп'ютер. 

З одного боку, це нормально, а з іншого – батьки не завжди орієнтуються на здібності  дитини, її інтерес, відповідність віку дитини такому виду діяльності, зрештою на її  стан здоров'я. Зміст дитячого життя планується тільки батьками: вони самі  вирішують, що їй цікаво, а що – ні, чим вона повинна займатись і чого навчатись.  Інакше кажучи, діти відчувають з боку дорослих постійний тиск, суть якого полягає  або у вимогах обов'язкового успіху, або в очікуванні на нього. 

Важливою умовою впливу на особистість дитини є авторитет батьків.  Розрізняють такі види авторитету: 

− формальний, що визначається особливостями соціальних ролей; − функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід; − особистий, що залежить від особистісних якостей. 

Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку:  багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка  батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо основні його  види. 

− Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими,  безпорадними, відплачуючи за пригноблене дитинство. 

− Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є  зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають  хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки. 

− Авторитет підкупу, коли слухняність дитини «купується» подарунками,  обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись,  пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо. 

− Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в  поєднанні з високою вимогливістю до неї. 

Для повноцінного розвитку інтелекту дитини дуже важливо, щоб в її оточенні з  самого раннього дитинства зустрічались два типи мислення: і чоловічий і жіночий.  Відсутність батька в сім’ї, з чим би вона не була пов’язаною: з розлученням, смертю,  окремим проживанням чи довготривалими відрядженнями, – негативно  відображається на розвитку математичних здібностей як хлопчиків так і дівчаток. 

Взаємодія з батьком позитивно впливає на когнітивний розвиток дитини. Однак  пряма кореляція між залученістю батька у виховання і когнітивними досягненнями  була виявлена лише для хлопчиків. Це пояснюється тим, що батько дає приклад  практичного і дієвого вирішення проблеми, причому залученість у життя дитини  передбачає також емоційну участь, і саме тому, що батько у цьому випадку  демонструє чоловічий підхід до вирішення проблем, його вплив не так помітний на  дівчатках. Любов батька умовна, що є важливим фактором морального розвитку  дитини. Це відбувається тому, що батько надає великого значення самостійності,  надає дітям можливість відповідати за свої дії, і з більшою повагою, ніж мати,  відноситься до виявленої дітьми незалежності. Батько активний, діловий, націлений  на успіх, викликає у сина прагнення відповідати цьому образу. 

Для того, щоб вивчити ставлення батьків до своїх дітей, дослідити стиль  виховання у родині та визначити рівень благополуччя або неблагополуччя у сім’ї  проводяться психодіагностичні методики: опитувальник соціалізації для школярів 

«Моя сім’я», що дозволяє встановити рівень взаємовідносин в сім’ї через опитування  дитини.  

Підводячи підсумки дослідження, можна сказати про те, що в тих сім’ях, де  виявили негативні стилі виховання дитини (гіперопіка, недемократичність по  відношенню до дитини, диктаторське ставлення, відсутність опіки з боку батьків)  найбільше страждають діти і це негативно позначається як на психічному здоров’ї  дитини, так і на всьому її подальшому житті. 

З дослідження видно, що ми живемо у нездоровому суспільстві, де кожна п’ята  дитина потерпає від невмілого та авторитарного батьківського ставлення.  Для того, щоб виховати дитину вміло та правильно, батькам слід звертати увагу  на формування мотивів поведінки дітей у сім’ї. Діти повинні стати насамперед – людьми на землі, громадянами своєї Батьківщини. Батьки, як і вчителі, мають  керуватися принципом А. Макаренка: якомога більше вимогливості до вихованця і  якомога більше поваги до нього. Не слід навішувати дітям ярликів: «складна  дитина», «важкий підліток», «поганий характер» тощо. Таку славу треба зупиняти  всіма можливими засобами: будучи великим тягарем для вихованця, вона породжує  негативні почуття до батьків, до вчителів, і стимулює погані вчинки. Ми можемо відмітити, що ролі батька і матері у формуванні психічно і фізично  здорової дитини є однаково важливими. Та дитина, яка все життя жила без любові,  твердого слова, турботи і просто спілкування з батьком відчуває у своєму житті  дискомфорт, часто має проблеми у інтелектуальному розвитку, та у відносинах з  протилежною статтю. А ті діти, які живуть у повноцінній, здоровій сім’ї, де їх  люблять і тато і мати, де кожен виконує свої обов’язки та функції виростають  повноцінними, гармонійно розвинутими особистостями. 

Отже, формування особистості дитини в сучасному суспільстві ставить нові  вимоги до системи виховання й освіти підростаючої особистості, а також врахування  особливостей функціонування й розвитку сучасної сім’ї як мікрогрупи суспільства,  її формуючо-виховної спроможності на рівні теоретичного й практичного  забезпечення вирішення актуальних проблем в даній галузі.