Як пахне хліб?Ви знаєте як пахне хліб?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: викликати інтерес до більш глибокого вивчення пред­мета; розвивати творчі й пізна­вальні здібності учнів; виховува­ти високі моральні якості та со­ціальні цінності.

 

Хід заходу

Святково оформлений зал. На стіні — плакати:

• Хліб для нас — символ багат­ства і справедливості;

 хліб став для нас символом величі праці (А. де Сент-Екзюпері).

• Шматок добре випеченого пшеничного хліба є одним із найбільших винаходів людського розу­му (К.А.Тимірязєв).

На окрему столі — колоски, а перед ними: ваги, гілочка вічно­зеленої рослини з чорною стріч­кою, свічки. На вагах — 125 г чорного хліба.

Ведуча. Полум'я вогнища шугнуло під закоптіле склепіння печери, освітило похмуре облич­чя хранительки вогню — старій­шини племені. Ось і ще один день минає. Чоловіки повернули­ся з полювання ні з чим. Невда­ча. А запаси давно вичерпані. Що буде з плем'ям?

На світанку старійшина виря­дилася шукати їжу. Довелося іти далеко, бо поблизу стоянки всі їстівні кореневища вже зібрали.

Знайомі місця залишилися позаду. Жінка уповільнила ходу. Вона раз по раз зупинялася, щось видивлялась у прижовклій траві, чагарникових заростях. Навесні

втамувати голод можна зеленими пагінцями. А тепер...

Та повертатися з порожніми руками не можна. Сонце під­нялось над деревами. Старій­шина продовжувала пошуки. За лісом у видолинку протікав струмок. Жінка спустилась до нього. Але й там не було нічо­го, що можна їсти. «Хоч би що-небудь знайти!» — думала жін­ка. І раптом на протилежному схилі вона побачила незнайомі рослини. На їхніх стеблах по­гойдувались колоски. «Що в них?»

Старійшина перебрела стру­мок, схилилась до однієї з рос­лин. Із колоска на долоню випа­ли золотаві зерна. Жінка кинула їх до рота, пожувала. «Це харч. Ось де порятунок!»

Ведучий. Ви, напевно, вже здогадалися, про що піде сьогод­ні мова... Про те, що завжди було турботою і радістю людини, чому вона віддавала свій труд і талант. Про те, що для кожного з нас звичне, як сонячне світло чи дихання. І таке ж необхідне. Про те, без чого не уявити ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому, — про хліб.

Читач 1.

Як пахне хліб? Ви знаєте,

як пахне хліб?

Диханням сівача, вогнем

безсонних діб,

Трудом і творчістю,

 гарячим потом,

Він пахне солодко, як пахнуть

 меду соти.

 

Читач 2.

З труда людського виросло

зерно,

 Із дум і помислів — достаток,

 блага світу.

І хліб зійшов, як гімн весні

і літу,

Запах в печі, як молоко.

 

Читач 3.

Пропахлий вітром, сонцем

і дощами,

Землі і праці життєдайний,

Вирощений київськими

трудівниками

Наш український,

наш гостинний хліб.

(Вносять на рушнику коровай.)

 

 Ведуча. Ось він — вінок праці землероба!

Яким тільки не буває хліб:

І чесним, і гірким, і смачним,

Гарячим, холодним,

хорошим...

 Рідко — легким і частіше —

важким.

Ведучий. Із давніх-давен наш народ цінує хліб, сіль і честь. Хліб — то багатство, достаток, сіль — то гостинність і щирість, а честь — то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи ні шматка хліба, ані дрібки солі. І нам, нащадкам, за­повідали стояти на цьому.

 

Перша сторінка «Із глибини віків»

 

Ведуча. У Давній Греції вва­жали, що уміння пекти хліб — дар богині родючості Деметри.

Деметра. Ви знаєте, звідкіля походить слово «хліб»? Воно по­ходить від грецького «хлеба-нос» — так у давнину називалися глиняні горщики, у яких пекли хліб.

Засперечалися якось орач, сі­вач і пекар. Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав — сонце, пекар — вогонь. «Ви забу­ли про людину, — мовила я. — Хліб — творіння рук людських».

Ведуча. Велику працю покла­ли багато поколінь людей протя­гом століть, щоб отримати такий хліб, який ми їмо сьогодні.

Читач 1. У незапам'ятні часи на лісових галявинах наші пред­ки з диких злакових рослин ва­рили якусь страву. Сухі зерна були дуже твердими, тому попе­редньо їх розбивали камінням і намочували. Учені засвідчують, що було це в середині кам'яного віку. Пізніше навчилися робити тісто, яке варили, мабуть, так як ми тепер галушки.

Читач 2. Одного разу в тісто потрапили дріжджі. Розповіда­ють, що це було так. Один із ра­бів вирішив уранці приготувати на   вечір   їжу.   Замісив   тісто.

А тут — на роботу! Коли він по­вернувся, тісто прокисло. Дуже спекотливий видався день. Бід­няк хотів викинути тісто, та по­жалів. Не пропадати ж добру! Тоді він змішав його зі свіжим. Тісто, мов живе, почало рости. Воно не вміщалось у мисці й частину довелося відкласти в іншу посудину — хай втихоми­риться. Але тісто й там росло! Диво! Раб став перед глиняною мискою на коліна — без чарів таке не могло трапитись. У тісто вселився якийсь дух, добрий дух, який вирішив допомогти людям.

Читач 3. Археологи знайшли скам'янілі шматки хліба. Зокре­ма, в музеї швейцарського міста Цюріха зберігається шматок хлі­ба, знайдений на дні висохлого озера, якому 6 тис. років.

Читач 1. А в музеї Нью-Йорка є круглий хлібець, знайдений під час розкопок єгипетського мав­золею цариці, яка царювала З 400 р. тому.

Читач 2. У потоках вулканіч­ної лави збереглися відбитки хлі­ба міста Помпеї, що загинуло 2 тис. років тому.

Ведучий. Хто, де і коли вперше кинув у землю зерна злаків? Хто зібрав перший урожай?

Читач 3. Найвірогідніше, що вирощування диких видів пше­ниці та ячменю почалось у VIII—XI тис. дон. є. на Близько­му Сході.

Читач 1. У VI тис. до н. є., можливо, хлібні злаки мігрували до Європи.

Читач 2. В Америці й Ав­стралії пшеницю побачили лише два-три століття назад. Осно­вною зерновою культурою в Аме­риці довгий час була кукурудза. У Мексиці їй навіть поставлено пам'ятник.

Читач 3. Індійці Південної Америки обробляли кукурудзяне поле так: рили на полі ямки, вкидали у кожну кілька зернин і голову невеличкої рибки — сар­динки. Риб'яча голова була доб­ривом.

 

Друга сторінка «Ціна — життя»

 

Ведуча. «Золото і срібло, — казали у старовину, — всього-на-всього метали. Хліб — саме життя».

Страшними сторінками в іс­торію нашого народу ввійшов го­лодомор 33-го року. Важко підра­хувати його жертви. Історики вважають, що загинуло від трьох до двадцяти мільйонів жителів України.

Ведучий. Свідчення очевидця: «Наче чорний кіт пробіг вулиця­ми сіл. Пробіг він і вулицями на­шого села. Порятунку ніякого. Візьму до школи вареної квасолі, що знайшов на горищі, жую по одній квасолині. Що робити? Як жити? Я схуднув. Вітер похиту­вав мною. В очах з'явились якісь чорні кола. Шуміло у вухах. Іду­чи, спотикався. Ні про що не ду­мав, тільки про їжу. Такими були більшість школярів. Під час пе­рерв не бігали. Ніхто не сміявся. На уроках сиділи з опущеними головами.

Безтравними стали подвір'я, садок, город. Першими зникли кропива, лобода. їх ми із сест­рою повиривали з корінням. І все ж я спух. Ноги перетвори­лися на важкі колоди. Пообви­сали руки, з'явилися рани. Із них текло. Наді мною завжди кружляв рій мух. Не мав сили відганяти їх.

Пригадую такий випадок. Сиджу за партою на уроці. Від­чуваю, що начебто хтось посіпує за штани. Оглянувся. Чужих рук не було, а сіпання продовжува­лося. Я оглядався, придивлявся, але марно. Загадка розкрилася під час перерви — то пухли мої руки й ноги, сорочка і штани натягнулися, мов гумові. Мене взяв ляк. Кілька хлопців піді­йшли до мене, але допомогти ні­чим не могли, бо ж самі ледь стояли на ногах.

Додому не йшов, а повз. Зроб­лю крок і спиняюся, тулюся до дерева, стою і чекаю смерті. Сі­дати боявся, бо знав: коли сяду, то вже не встану. Дійшов до са­дочка, сів на призьбі. Затулив очі. Аж чую — заговорила бабуся: «Не журися, — каже. — Корова привела телятко, буде молоко». І я вижив».

Ведуча.

Матерям 33-го

Це остання хлібина,

остання...

Очі горем налиті вщерть,

Батько й діти не їли зрання.

Це остання хлібина, остання,

Після неї — голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку,

Тільки дивиться дітвора.

— Тату, їжте ось цю

шкуринку.

Майте жалю до нас

краплинку —

 Умирати вже вам пора...

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить...

Сиве око сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить...

Стали кожному крихти

в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — крекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів...

 

Ведучий. 1941 рік... Пожежа війни залишила за собою тисячі вбитих, зруйновані міста і села, випалені хлібні поля.

Ніколи не забути хліб блокад­ного Ленінграду. 900 днів місто було оточене фашистами. 900 днів мук, горя і смерті, сподівань і тривог, праці й боротьби. Скільки людського горя стоїть за цими словами — 900 героїчних днів!

Один із рецептів ленінградсько­го блокадного хліба: мука житня вибракувана — 45 %, вижимки з льону — 10 %, деревина — 15 %, соєва мука — 5 %, висівки із зерна — 10 %, шпалерний пил — 5 %, вижимки з буряка — 10 %.

Ведуча. Такий склад хліба не міг задовольнити добову норму в їжі. А хліба в блокадному Ленін­граді давали 125 г на день. Перед вами на вагах — 125 г хліба. З та­кою нормою практично не можна вижити, і люди мерли з голоду.

Ведучий. В одній із ленінград­ських сімей померло від голоду одинадцять чоловік, залишилось лише двоє — мати і старша доч­ка. Мати, щоб урятувати дочку, віддала їй половину своєї денної норми хліба. Але дочка була вже настільки виснажена голодом, що відкусила лише раз і померла. Мати берегла як пам'ять про доч­ку цей шматок хліба. Зараз він зберігається в музеї як наказ на­щадкам зберегти мир, велич і красу Землі.

Ведуча. Урожай хліба дуже за­лежить від сорту. Учені-селек-ціонери багато років віддали для виведення нових сортів злакових культур.

Доповідач 1. Павло Пантелей­монович Лук'яненко, український селекціонер, казав: «Я двадцять чотири години на добу зайнятий вирощуванням пшениці. У мене немає інших думок, крім селек­ції. Навіть уві сні я бачу ділян­ки». Дослідник вивів 50 сортів пшениці, які не раз займали пер­ші місця на міжнародних випро­буваннях.

Доповідач 2. Серед видатних селекціонерів також ім'я Василя Миколайовича Ремесла. Учений жив і працював у Київській обл., в Миронівці, де створив науково-дослідний інститут.

Доповідач 3. Особливе місце в історії землеробства займає по­стать Миколи Івановича Вавило-ва, якого в народі прозвали «мис­ливцем за колосками». Об'їхавши весь світ, він ство­рив світову ко­лекцію насіння. Його учні й то­вариші в бло­кадному Ленін­граді ціною власного життя зберегли світову колекцію. Хоча могли її просто з'їсти.

Узимку 1941 р. від голоду по­мер Дмитро Сергійович Іванов, який зберігав рис; Олександр Гаврилович Щукін зберігав ара­хіс, Лідія Михайлівна Родіна — овес. Колекції необхідно було відновлювати й учені під обстрі­лом висівали на клумбах зернові, а потім цілодобово оберігали їх. Вічна пам'ять людям, які зберег­ли хліб майбутнього!

Ведуча. Згадаймо всіх, хто за­гинув від голоду, хвилиною мов­чання.

(Усі присутні запалюють свічки.)

 

Третя сторінка «Звичаї й обряди»

Читач 1. В Україні за давнім звичаєм гостей зустрічають хлібом-сіллю. А в Австралії — хлібом-паштетом: на великі скибки свіжоспеченого хліба намазують паштет.

Читач 2. У давні часи хлібо­роби Болгарії перші коржі з бо­рошна нового врожаю кидали у ставки, джерельця та криниці, щоб духи води наступного року напоїли поля.

Читач 3. А звичай прикраша­ти ялинку також пов'язаний із хлібом. Давні германці вірили, що благодатний вплив лісу на врожай залежить від доброго духа, який живе в ялинці, і на гілках дерева розвішували дари лісовому божеству.

Читач  1.  У  багатьох  селах Румунії зберігся давній звичай із борошна нового врожаю випікають величезні кренделі у ви­гляді підкови. їх вішають на двері, щоб у хаті завжди був до­статок.

Читач 2. У давнину в остан­ній день жнив у село приносили прикрашений стрічками сніп і зберігали його цілу зиму як запо­руку майбутнього врожаю. У ба­гатьох країнах є й такий звичай: того, хто вирушає в дорогу, обси­пають зерном — щоб дорога була щасливою.

Читач 3. Багато звичаїв, пов'я­заних із хлібом, є і у весільних обрядах різних країн. Так, у Пакистані перед весіллям на­реченій пропонують підготува­ти тісто для випікання 20-кіло­грамового хліба. Якщо тісто не зійде, весілля відміняється.

Читач 1. У Словаччині, за народним звичаєм, пряник, спечений із замішаного на меду тіста, вручають нареченій. Вона зберігає його і віддає своїй доч­ці в день весілля. І через двад­цять років цей пряник можна їсти — хліб на меду не чер­ствіє...

Читач 2. У Польщі, коли на­роджується дитина, у діжу закла­дають тісто, замішане на меду. Тісто підходить аж до дня її ве­сілля. Коржі, спечені з такого тіста, є одними з кращих при­крас свята.

Читач 3. В Україні господи­ня, перш ніж приступити до ви­пікання хліба, ошатно одягалась, пов'язувалась яскравою хусти­ною, адже народження хліба — свято. У всіх народів хліб — си­нонім найдорожчого.

 

Четверта сторінка «Прошу до столу»

Ведуча. Хліб ніколи не при­їдається. Ми їмо хліб щонаймен­ше 3 рази на день. Подумайте, який ще продукт можна їсти в такій кількості. А щодо його по­живних якостей, то зерно, з яко­го виробляють хліб, — наче ма­ленька скарбниця, спеціально створена для підтримки життя людини.

Ведучий. Хліб, особливо жит­ній, містить білки, які потрібні нашому організму. Як тут не згада­ти «Подорож Пушкіна в Азрум», у якій він цитує слова знайомого: «Важко жити в Парижі: чорного хліба не допросишся». Особливо чорний хліб корисний із молоком. Крім білків, у ньому також є жири, вітаміни: В, В^ В₂, РР. Із хлібом ми отримуємо багато мінеральних ре­човин: калій, кальцій, магній, йод, фтор, марганець.

Ведуча. Що ж робити, якщо хліб черствий? Дбайлива господи­ня завжди використає його для приготування оригінальних страв.

Пропонуємо кілька рецептів страв із черствого хліба. (Зачитує рецепти.)

 

П'ята сторінка «Дотепний жарт»

Ведучий. Хліб — це праця. Де праця, там і народний гумор.

(Учні виконують інсценівки із життя хліборобів (за народними казками, байками).)

Ведуча. Я думаю, усі зрозумі­ли, що справжня цінність хліба не обчислюється грішми. Що б ти не задумав, про що б не мріяв, усьому міра — хліб. У ньому — основа нашого благополуччя, він — запорука усіх наших радостей і надій. Як говорили в давни­ну: «Земля на зернятку стоїть».