Психологічний проект

«За межею байдужості»

 

 

 

 

 

 

 

Творча група в складі: Схвалено методичною радою міськуо протокол №2 від26.11.2016р.

 

Рула Світлана – психолог ЦДЮТ, керівник творчої групи

Дацюк Леся – практичний психолог НВК №1

Сидорова Наталія – практичний психолог ЗОШ №3

Туринська Катерина – практичний психолог НВО №3

Рибак Лілія – практичний психолог ДНЗ №7  "Дюймовочка"

Березовська Неоніла – практичний психолог ДНЗ № "

Равкіс Олена-практичний психолог ДНЗ Білочка

Рецензент Олена Колісецька, методист управління освіти  виконавчого комітету Шепетівської міської ради

За загальною редакцією  С. Рули,

 

 

 

Психологічний проект «За межею байдужості». Практичні матеріали по роботі з дітьми  постраждалими в наслідок кризових травматичних подій

 

Три роки Україна переживає складну соціально-політичну ситуацію. Продовжуються бойові дії в Донецькій і Луганській областях, не зменшується потік біженців з окупованих територій. Десятки тисяч людей змушені покинути свої домівки і тимчасово переміститися в інші регіони нашої держави. За останніми даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями. Є сім’ї, що втратили житло, своїх близьких, є поранені.

За даними психологічного дослідження, що проводилося під егідою Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) у Донецькій області, майже 40% дітей віком 7-12 років та більше половини дітей віком 13-18 років стали безпосередніми свідками подій, що пов’язані з війною. Відповідно 14% та 13% бачили танки та іншу військову техніку, 13% та 22% бачили бої та сутички, 4% і 15% – побиття знайомих людей, 6% та 5% стали свідками погроз застосування зброї. Декілька дітей з опитаних бачили вбитих і поранених. 76% дітей віком 7-12 років та 43% дітей віком 13-18 років відчували страх, коли ставали свідками вищеописаних подій

Особливо вразливою групою вважаються жінки та діти із соціально незахищених категорій, сім’ї, члени яких загинули або були поранені в ході трагічних подій, зокрема, вдови, які залишилися єдиними годувальниками родин, сім’ї військовослужбовців, які стають внутрішніми мігрантами. Надзвичайної уваги потребують діти із сімей, де загинули рідні та близькі, друзі і знайомі. Дорослим  легше пристосуватися до кризових умов, використовуючи вже набуті механізми захисту або необхідні способи поведінки, які ще недостатньо розвинені у дітей і підлітків. Через обмежений контроль над своїм оточенням і власними силами діти не можуть зрозуміти, що відбувається насправді. У такому стані нерозуміння і підвищеного почуття безпорадності діти переживають стрес. Якщо спроби впоратися із ситуацією виявляються неефективними, стрес триває і може призвести до появи патологічних реакцій та органічних ушкоджень. 

Факт переживання травматичного стресу для деяких дітей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу. Робота творчої групи призначена для молодих спеціалістів в області практичної психології та всіх фахівців, які не залишаються байдужими до проблеми психологічного травмування дітей в наслідок війни на сході.  Робота містить матеріали для психодіагностики, психокорекції та профілактики. У ній систематизовано попередній досвід фахівців з даного питання а також матеріали, що написані на основі власного практичного досвіду. Робота містить відеоматеріали та вкладені документи

 

 

 

За травмуючими подіями, які виходять за рамки звичайного людського досвіду, може розвиватися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Під «звичайним» людським досвідом розуміють такі події, як втрата близької людини, що відбулася в силу природних причин, важка хронічна хвороба, втрата роботи або сімейний конфлікт. До стресофакторів, які виходять за рамки звичайного людського досвіду, відносяться ті події, які здатні травмувати психіку практично будь-якої здорової людини: стихійні лиха, техногенні катастрофи, а також події, які є результатом цілеспрямованої, нерідко злочинної діяльності (диверсії, терористичні акти, тортури, масове насильство , бойові дії, потрапляння в «ситуацію заручника», руйнування власного будинку і т. д.). ПТСР є комплексом реакцій людини на травму, де травма визначається як переживання, потрясіння, яке у більшості людей викликає страх, жах, безпорадність. Це, в першу чергу, ситуації, коли людина сама пережив загрозу власному життю, смерть або поранення іншої людини. Передбачається, що симптоми можуть з'явитися відразу після перебування в травматичної ситуації, а можуть виникнути через багато років - в цьому особлива каверзність впливу посттравматичного стресового розладу. Описані випадки, коли у ветеранів Другої світової війни симптоми ПТСР проявилися через сорок років після закінчення військових дій (Ромек і ін., 2004). В зв’язку з тим, що практичний психолог освітнього закладу працює з відстроченим впливом ПТСР ми зосередили ті види психологічних робіт, які будуть доречними у використанні практичним психологом. Ряд зарубіжних авторів пропонує доповнити діагностику постстресових порушень ще однією категорією - посттравматичними особистісними розладами (або PTPD - posttraumatic personality disorder), оскільки присутність хронічних симптомів ПТСР часто відзначається протягом усього подальшого життя людини, яка пережила масовану психотравму. Безумовно, що така травма здатна залишити незгладимий відбиток в душі дитини і привести до патологічної трансформації всієї його особистості. Найчастіше у дітей спостерігаються прояви дезорганізованої поведінки, можуть виникати нічні кошмари, зміст яких недоступний.

Загальні ознаки стресу чи ПТСР у дітей:

•                 Загострені емоції: агресивні реакції, тривожні прояви;
•                 Посилення страхів, поява випадкових страхів, яких раніше не було;
•                 Регрес – повернення на ранні форми прояву поведінки (поява потреби у допомозі батьків для виконання чогось, якої не потрібно було раніше);
•                 Відмова від їжі, порушення сну;
•                 Підвищена активність або навпаки замкненість, пасивність (в залежності від типу НС);
•                 Послаблення імунітету, загострення хронічних хвороб;
•                 Часта травматизація;
•                 Постійний пошук самовираження через конфлікти з однолітками, незадоволення.

                  Ознаки стресу в різних вікових групах:

Ознаки стресу у дітей та підлітків
Діти ясельного та дошкільного віку	Діти молодшого шкільного віку	Діти 10-12 років і підлітки
Злість	Недовірливість	Злість
Тривога	Скарги щодо головних болів і болів у животі	Втрата ілюзій
Проблеми з харчуванням і сном, включаючи нічні кошмари	Почуття, що тебе не люблять	Недовіра до всього світу
Страх самотності	Відсутність апетиту	Низька самооцінка
Дратівливість	Проблеми зі сном	Головні болі та болі в шлунку
Повернення до дитячої поведінки	Потреба часто ходити в туалет	Бунтарська поведінка
Тремтіння від страху	Байдуже ставлення до школи та до дружби
Неконтрольований плач	Переживання  відносно майбутнього

 

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6-11 років)	Почуття відповідальності та провини                Повторювана травматична гра                Почуття тривоги при нагадуванні про подію                Нічні кошмари, інші порушення сну                Стурбованість з приводу безпеки, думку про загрозу                Агресивна поведінка, спалахи гніву                Страх почуття болю, травми                Пильна увага до тривоги батьків                Ухиляння від школи                Тривога/турбота про інших                Поведінкові, емоційні, особистісні зміни                Соматичні симптоми (скарги на  тілесні болі)                Очевидні тривога/страх                Схильність до усамітнення                Конкретні пов’язані з травмою                страхи, загальні страхи                Віковий регрес (веде себе як молодша дитина)                Тривога розлуки                Втрата інтересу до діяльності                Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій                Відсутність чіткого розуміння явища                Прогалини в нестачі розуміння заповнюються «магічними» поясненнями                Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності                Дивна або незвичайна поведінка
Підлітки (12-18 років)	Егоїстичність                Небезпечна для життя поведінка                Бунт удома або в школі                Різкі зміни у відносинах                Депресія, уникнення спілкування                Зниження успішності в школі                Спроба віддалиться та захиститься від почуттів сорому, провини, приниження                Надмірна активність з іншими людьми чи відступ від інших з метою врегулювання внутрішнього конфлікту                Схильність до переживання нещасних випадків                Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму                Порушення сну і харчування, нічні кошмари

 

Зазвичай батьки звертають увагу на такі зміни у поведінці дитини: 

1. Труднощі із засипанням або поганий сон (ранні пробудження).

2. Дратівливість або спалаху гніву.

3. Труднощі з зосередженням уваги.

4. Підвищений рівень настороженості, стан постійного очікування загрози.

5. Гіпертрофована реакція переляку.

Особливо гостро реакції проявляються у дітей, один з батьків яких тривалий час знаходився у зоні АТО, або після повернення батька з АТО. Ще яскравіше такі симптоми проявляються у дітей переміщених осіб.

(МИ РЕКОМЕНДУЄМО ДЕТАЛЬНО ВИВЧИТИ НАПРАЦЬОВАНІ ФАХІВЦЯМИ МАТЕРІАЛИ) http://mon.gov.ua/content/Новини/2015/10/16/pos-bnik-shhodo-psixosocz-alno-dopomogi.pdf)

http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf

Фахівці відділення бойового стресу РПЦ аналізуючи поведінку солдат, які зіткнулися під час військових дій з гострою травмуючої ситуацією, на час втрачали здатність функціонувати: вони демонстрували або відхід у себе, або сильне збудження, погано розуміли, що відбувається, втрачали орієнтацію, переживали патологічний страх, проявляли занепокоєння і очевидні ознаки симпатичної гіперактивності.

http://lib.iitta.gov.ua/11222/1/Посібник_2015.pdf

Подібна поведінка, нещодавно отримало назву бойової стресової реакції. Вважається, що схожі реакції можуть розвиватися у відповідь і на інші травми, що викликають ПТСР. Тому не дивно, що те, що у дітей воїнів АТО виникають симптоми які є гострою реакцією на стрес, і можуть виступати в різних формах. Зміни у поведінці дітей носять виражений характер, супроводжуючись ригідністю і неадекватною поведінкою, що виявляється щонайменше в двох з наступних симптомів:

 а) стійке вороже або недовірливе ставлення до навколишнього

 б) соціальна ізоляція (уникнення контакту з однолітками)

в) стійке відчуття внутрішньої порожнечі і / або безнадійності (що не обмежується окресленим епізодом афективного розладу і була відсутня до екстремальної ситуації), яке може бути викликане підвищеною залежністю від інших, нездатністю виразити негативні або агресивні емоції і стійким депресивним афектом без вказівки на наявність депресивного розладу перед екстремальною ситуацією;

 г) стійке відчуття нервозності або безпричинної загрози, що виявляється в підвищеної пильності і дратівливості при відсутності перш таких рис;

д) стійке відчуття власної недосконалості в порівнянні з іншими людьми (відчуження), це почуття може поєднуватися з відчуттям емоційної оглушення;

3) зміни особистості мають наслідком виразне зниження соціального функціонування або суб'єктивне страждання і негативний вплив на близьких;

4) зміни особистості виступають після екстремальної ситуації, в анамнезі відсутні дані про порушення розвитку, психопатичних рисах чи акцентуація в ранньому періоді, які могли б пояснити актуальний стан;

5) зміни особистості  дитини можуть тривати  протягом великого часу, вони не пов'язані з епізодами інших психічних захворювань (за винятком посттравматичного стресового розладу) і не можуть бути пояснені органічним ураженням мозку.

У дітей з ПТСР порушена здатність до інтеграції травматичного досвіду з іншими подіями життя. В силу того, що травматичні спогади залишаються неінтегровані в когнітивну схему індивіда і практично не піддаються змінам з плином часу - що становить природу психічної травми. При цьому травматичні спогади існують в пам'яті не як зв'язкових оповідань, а як інтенсивні емоції. Тілесні реакції дитини з ПТСР на певні фізичні і емоційні стимули носять такий характер, нібито вона ще знаходиться в умовах серйозної загрози; це перебільшені реакції на несподівані стимули і неможливості релаксації. Дослідження Кошулинської З. ясно показали, що діти з ПТСР страждають від обумовленого порушення вегетативної нервової системи у відповідь на пов'язані з травмою стимули.

(ПРАКТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ПО ЛІКУВАННЮ ПАЦІЄНТІВ З ГОСТРОЮ РЕАКЦІЄЮ НА СТРЕС ТА ПОСТТРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ)

http://files.igorlll.webnode.com.ua/200000746-d5ee2d6e82/Практичне%20керівництво%20по%20стресовому%20розладу%20та%20ПТСР.pdf

Світ стає небезпечним місцем: нешкідливі звуки провокують реакцію тривоги (діти гостро реагують на різкі звуки, що нагадують їм постріли), звичайні явища сприймаються як провісники небезпеки. Як відомо, з точки зору адаптації збудження вегетативної нервової системи служить дуже важливою функцією мобілізації уваги і ресурсів організму в потенціальній небезпечної ситуації. Однак у тих людей, які постійно перебувають в стані перезбудження, ця функція в значній мірі втрачається: легкість, з якою у них запускаються соматичні нервові реакції, робить неможливим покластися на свою фізіологічну систему ефективного раннього оповіщення про загрозу, що насувається. Фізичні відчуття втрачають функцію сигналів емоційних станів, і, як наслідок, вони вже не можуть служити орієнтирами для діяльності. Таким чином, подібно нейтральним стимулам довкілля, нормальні фізіологічні відчуття можуть бути наділені новим загрозливим змістом. Власна фізіологічна активність стає джерелом страху індивіда.

 

ДІАГНОСТИКА

Для діагностики ПТСР розроблений і використовується величезний комплекс спеціально сконструйованих клініко-психологічних і психометричних методик.

 Основним клініко-психологічним методом виступає структуроване діагностичне інтерв'ю - СКІД (SCID - Structured Clinical Interview for DSM) і клінічна діагностична шкала (CAPS - Clinical-administered PTSD Scale). СКІД включає ряд діагностичних модулів (блоків питань), що забезпечують діагностику психічних розладів за критеріями DSM-IV (афективних, психотичних, тривожних, викликаних вживанням психоактивних речовин і т. Д.). Конструкція інтерв'ю дозволяє працювати окремо з будь-яким модулем, в тому числі і з модулем ПТСР. У кожному модулі дані чіткі інструкції, що дозволяють експериментатору в міру потреби перейти до бесіди по іншому блоку питань. При необхідності для постановки остаточного діагнозу можуть залучатися незалежні експерти. Авторами методики передбачена можливість її подальших модифікацій в залежності від конкретних завдань дослідження.

До інших найбільш часто використовуваних у світовій практиці методиками діагностики ПТСР відносяться:

 шкала оцінки тяжкості впливу травматичної події (Impact of Event Scale-Revised, IOES-R);

Однак необхідно враховувати, що зазначена батарея була розроблена на основі критеріїв DSM-III-R і, не дивлячись на отримані дані про можливість використання їх україномовних версій, питання про подальшу роботу над створенням або адаптацією спеціалізованих психодіагностичних методів, спрямованих на вимір ознак ПТСР, а також інших наслідків психічної травматизації, залишається одним із першочергових завдань в психології. Успішно зарекомендували себе

 

Необхідно також враховувати специфіку психодіагностики ПТСР: першим етапом при її проведенні є встановлення в анамнезі дитини самого факту переживання ним травматичної події. Вже на цьому етапі відбувається актуалізація індивідуального травматичного досвіду і супутньої йому післястресової  симптоматики. Досвід показує, що процес обстеження травматизованих пред'являє до практичного психолога  вимоги, що стосуються як безпосередньо до його компетенції професіонала, але і до вміння надавати «першу психотерапевтичну допомогу». Таким чином, методи стандартизованої психодіагностики в роботі з дітьми, які страждають травматичними стресовими розладами - ВСР і ПТСР, становлять інтерес не тільки в плані встановлення діагнозу, але і в плані оптимізації психокорекційних і реабілітаційно-відновлювальних заходів. (Ромек і ін., 2004):

‘’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

ШКАЛА ДЛЯ КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПТСР (CLINICAL- ADMINISTERED PTSD SCALE - CAPS)

Шкала клінічної діагностики CAPS розроблена для діагностики тяжкості поточного ПТСР як протягом минулого місяця, так і в посттравматичному періоді у цілому (Weathers et al, 1992; Weathers, 1993).

Шкала CAPS застосовується, як правило, додатково до структурованого клінічного інтерв'ю (СКІД) (Structured Clinical Interview for DSM III-R) для клінічної діагностики рівня вираженості симптоматики ПТСР і частоти прояву симптомів. Її використовують, якщо в ході інтерв'ю діагностується наявність будь-яких симптомів ПТСР або всього розлади в цілому (Weathers, Litz, 1994; Blake, 1995). CAPS дозволяє оцінити частоту виявлення й інтенсивність прояву індивідуальних симптомів розладу, а також ступінь їх впливу на соціальну активність дитини. За допомогою цієї шкали можна визначити ступінь поліпшення стану при повторному дослідженні в порівнянні з попереднім, валінвалідність результатів і загальну інтенсивність симптомів. Необхідно пам'ятати, що час розгляду проявів кожного симптому - 1 місяць. За допомогою питань шкали визначається частота повторення досліджуваного симптому протягом попереднього місяця, а потім оцінюється інтенсивність прояву симптому. Важливо підкреслити, що критерії С і D вимагають, щоб не було проявів симптому до травми. Шкалу можна використовувати з 12 років.

 

 

 

 

 

 

ШКАЛА ДЛЯ КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПТСР (CLINICAL-ADMINISTERED PTSD SCALE - CAPS) адаптація

Прізвище ім’я  ____________________ років _____________

Дата ______________

Практичнимй психолог  ____________

A. травматичні події ____________________

B. ПОСТІЙНО повторювана переживання травматичної події

(1), що повторюються, нав'язливі спогади про подію, що викликають дистрес

Частота _________________________

Чи траплялося так, що ти мимоволі, без жодного приводу, згадував про ці події? Чи було це тільки уві сні? (Виключити, якщо спогади з'являлися тільки уві сні.) Як часто це відбувалося протягом останнього місяця?

0 - ніколи

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щодня або майже щодня

Якщо з цих випадків взяти найважчий, наскільки сильні були переживання, викликані цими спогадами? Чи був ти змушений переривати справи, якими в цей момент займався? Чи в змозі, подолати ці спогади, позбутися від них? 1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щодня або майже щодня

Якщо з цих випадків взяти найгірший, як сильні були ті неприємні, важкі переживання і почуття дискомфорту, які викликали ці сни? Ти прокидався через ці сни?

0 - відсутні

1 - слабо виражена інтенсивність симптому: мінімальний дистрес не викликав пробудженні

2 - помірна інтенсивність: прокидається, відчуваючи дистрес, але легко засинає знову

3 - висока інтенсивність: дуже важкий дистрес, утруднене повторне засинання

4 - дуже висока інтенсивність: нездоланний дистрес, неможливість заснути знову

Чи намагався ти відганяти думки про подію (ях)? Докладати зусиль, щоб уникнути відчуттів, пов'язаних з наприклад, почуттів гніву, печалі, провини)? Як часто це траплялося протягом останнього місяця?

0 - ніколи

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щодня або майже щодня

Чи намагався ти коли-небудь уникати будь-яких дій або ситуацій, які нагадували б про подію (ях)?

0 - ніколи

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 -. щодня або майже щодня

Які то величні були зусилля, які довелось докладали для того, щоб уникати якихось дій або ситуацій, пов'язаних з подією (ями

0 - ніякого зусилля

1 - слабка інтенсивність симптому: мінімальне зусилля

2 - помірна інтенсивність: деяке зусилля, уникнення безумовно є

3 - висока інтенсивність: значне зусилля, уникнення безумовно є

4 - дуже висока інтенсивність: чітко виражені спроби уникнення

Чи траплялося так, що ти не міг пригадати важливі обставини того, що сталося з тобою (наприклад, імена, особи, послідовність подій)? 0 - нічого, ясна пам'ять про подію в цілому

1 - деякі обставини події (ий) було неможливо згадати (менш ніж 10%)

2 - ряд обставин події (й) було неможливо згадати (20-30%)

3 - більшу частину обставин події (й) було неможливо згадати (50-60%)

4 - майже зовсім неможливо було згадати подія ^) (більш ніж 80%)

Чи відчуваєш ти, що втрачаєш  інтерес до занять, які були для тебе важливими або приємними, - наприклад, спорт, захоплення, спілкування? 0 - втрати інтересу взагалі не було

1 - втрата інтересу до окремих занять (менш ніж 10%)

2 - втрата інтересу до кількох занять (20-30%)

3 - втрата інтересу до великого числа занять (50-60%)

4 - втрата інтересу майже до всього (більш ніж 80%)

інтенсивність

Чи не було у тебе відчуття віддаленості або втрати зв'язку з оточуючими?

0 - такого взагалі не було

1 - рідко (менше 10% часу)

2 - іноді (20-30%)

3 - часто (50-60%)

4 - майже завжди або постійно (більше ніж 80%)

Чи були у вас такі періоди, коли ти були «бездушний» (було важко переживати такі почуття, як любов або щастя)? 0 - такого взагалі не було

1 - рідко (менше 10% часу)

2 - іноді (20-30%)

3 - часто (50-60%)

4 - майже завжди або постійно (більше ніж 80%)

Чи було коли-небудь, що ти відчував відсутність необхідності будувати плани на майбутнє, що чомусь у тебе «немає завтрашнього дня»? 0

0 - такого взагалі не було

1 - рідко (менше 10% часу)

2 - іноді (20-30%)

3 - часто (50-60%)

4 - майже завжди або постійно (більше ніж 80%)

інтенсивність

У найгіршому разі наскільки сильним було почуття, що у тебе не буде майбутнього?

0 - відчуття скороченого майбутнього немає

1 - слабка інтенсивність симптому: незначні відчуття з приводу стислості життєвої перспективи

2 - помірна інтенсивність симптому: виразно присутнє відчуття скороченою життєвої перспективи

3 - висока інтенсивність симптому: значно виражені відчуття скороченою життєвої перспективи, можуть мати місце певні передчуття про тривалість життя

4 - дуже висока інтенсивність симптому: всепоглинаюче почуття скороченою життєвої перспективи, під-ва переконаність в передчасної смерті

Чи були у тебе якісь проблеми з засинанням або з тим, щоб спати нормально?

0 - ніколи

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щоночі (або майже кожну)

Труднощі із засипанням? Та ні

Пробудження серед сну? Та ні

Дуже ранні пробудження? Та ні

Кількість годин сну (без пробуджень) за ніч ___________

Бажане кількість годин сну для обстежуваного _______

Як багато часу треба тобі, щоб заснути? Як часто ти прокидаєшся  серед ночі?

0 - немає проблем зі сном

1 - слабка інтенсивність симптому: кілька утруднено засипання, деякі труднощі зі збереженням сну (втрата сну до 30 хвилин)

2 - помірна інтенсивність: певне порушення сну - ясно виражена збільшена тривалість періоду засинання або труднощі зі збереженням сну (втрата сну - 30-90 хвилин)

3 - висока інтенсивність: значне подовження часу засипання або великі труднощі зі збереженням сну (втрата сну - 90 хвилин - 3 години)

4 - дуже висока інтенсивність: дуже тривалий латентний період сну, непереборні труднощі зі збереженням сну (втрата сну більше 3 годин)

Чи були такі періоди, коли ти відчував, що ти незвично дратівливий або проявляв почуття гніву?

0 - ніколи

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щодня або майже щодня

Чи не здавалося тобі важким зосередитися на якомусь занятті або на чомусь,?

0 - взагалі не було

1 - дуже рідко (менше 10% часу)

2 - іноді (20-30% часу)

3 - більшу частину часу (50-60%)

4 - майже завжди або постійно (більше ніж 80%)

Чи доводилося тобі бути якось особливо настороженим або пильним навіть тоді, коли для цього не було очевидної необхідності? 0 - взагалі не було

1 - дуже рідко (менше 10% часу)

2 - іноді (20-30% часу)

3 - більшу частину часу (50-60%)

4 - майже завжди або постійно (більше ніж 80%)

Чи відчував ти сильну реакцію переляку на гучні несподівані звуки (наприклад, на автомобільні вихлопи, піротехнічні ефекти, стукіт дверей -

1 - один або два рази

2 - один або два рази на тиждень

3 - кілька разів на тиждень

4 - щодня або майже щодня Інтенсивність

Чи був якийсь період після подій, коли вони тебе турбували значно більше, ніж протягом останнього місяця?

Та ні

Цей період (або ці періоди) тривав упродовж як мінімум місяці?

Та ні

Приблизно коли цей період (ці періоди) почався і закінчився?

Обрахування результатів відбувається підрахунком середнії значень показників CAPS (Тарабрина, 2001)

Обстежені групи F I Т

Переміщені особи, «норма» 9,53 ± 8,23 9,15 ± 6,95 18,68 ± 14,95

Переміщені особи, ПТСР 30,00 ± 9,71 31,29 + 9,41 61,29 ± 18,79

F - частота симптомів, I - інтенсивність симптомів, Т - загальний бал.

2 бала - помірна інтенсивність.

 

Адаптована (для батьків)

Ім'я _____________________

Освіта________________ Сімейний стан ______ вік ____________________

_____________________  Дата обстеження «____________»

Інструкція: Нижче наведені описи переживань людей, які перенесли важкі стресові ситуації. Оцініть, якою мірою ви відчували такі почуття з приводу подібної ситуації, коли-то пережитої вами

(________________________________________________

_______________________________________________).

Для цього виберіть і обведіть кружком цифру, що відповідає тому, як часто ви відчували подібне переживання протягом останніх 7 днів, включаючи сьогоднішній.

0 Ніколи 1 Рідко 3 Іноді 5 Часто

1. Будь-яке нагадування про цю подію (ситуації) змушувало мене заново переживати все, що сталося.

2. Я не міг спокійно спати вночі

3. Деякі речі змушували мене весь час думати про те, що зі мною сталося

4. Я відчував постійне роздратування і гнів

5. Я не дозволяв собі засмучуватися, коли я думав про цю подію або щось нагадувало мені про нього

6. Я думав про те, що трапилося не зі своєї волі

7. Мені здавалося, що все, що сталося зі мною начебто не було насправді або все, що тоді відбувалося, було нереальним

8. Я намагався уникати всього, що могло б мені нагадати про те, що трапилося

9. Окремі картини того, що сталося раптово виникали в свідомості

10. Я був весь час напружений і сильно здригався, якщо щось раптово лякало мене

11. Я намагався не думати про те, що трапилося

12. Я розумів, що мене досі буквально переповнюють важкі переживання з приводу того, що трапилося, але нічого не робив, щоб їх уникнути

13. Я відчував щось подібне до заціпеніння, і всі мої переживання з приводу того, що сталося були наче паралізовані

14. Я раптом помічав, що діють або відчуваю себе так, як ніби-то все ще перебуваю в тій ситуації

15. Мені було важко заснути

16. Мене буквально переповнювали нестерпно важкі переживання, пов'язані з тією ситуацією

17 Я намагався витіснити те, що трапилося з пам'яті

18 Мені було важко зосередити увагу на чому-небудь

19 Коли щось нагадувало мені про те, що трапилося, я відчував неприємні фізичні відчуття - потів, дихання збивалося, починало нудити, частішав пульс і т п

20 Мені снилися важкі сни про те, що зі мною сталося

21 Я був постійно насторожений і весь час чекав, що трапиться щось погане

22 Я намагався ні з ким не говорити про те, що трапилося

Ключі до обробки

Субшкала «вторгнення» сума балів пунктів 1, 2, 3, 6, 9, 16, 20

Субшкала «уникнення» сума балів пунктів 5, 7, 8, 11, 12, 13, 17, 22

Субшкала «фізіологічна збудливість» сума балів пунктів 4, 10, 14, 15, 18, 19, 21

Середні значення показників методики ШОВТС (IES-R) IN AV AR IES-R

Переміщені особи, «норма» 14,58 ± 10,83 14,94 ± 9,90 11,27 ± 9,87 40,79 ± 28,19

Переміщені особи, ПТСР 27,43 ± 6,00 27,43 ± 5,91 22,57 ± 8,06 77,43 ± 14,25

 

Шкала SCL містить 90 пунктів, які дозволяють оцінити симптоматику психіатричних пацієнтів і здорових людей (Derogatis, Rickels, Rock, 1976). Кожен з 90 питань оцінюється за п'ятибальною шкалою (від 0 до 4), де 0 відповідає позиція «зовсім немає», а 4 - «дуже сильно». Відповіді на 90 пунктів підраховуються і інтерпретуються по 9 основних шкалах симптоматичних розладів: соматизации - Somatization (SOM), обсесивно - компульсивності - Obsessive - Compulsive (О - С), міжособистісної сензитивності - Interpersonal Sensitivity (INT), депресії - Depression (DEP ), тривожності - Anxiety (ANX), ворожості - Hostility (HOS), фобічної  тривожності - Phobic Anxiety (PHOB), паранояльних тенденцій - Paranoid Ideation (PAR), психотизму - Psychoticism (PSY)

Обсесивно-компульсивний розлад має симптоми, які в значній мірі тотожні стандартному клінічного синдрому з тією ж назвою. При цьому характерні думки, імпульси і дії, які сприймаються як постійні і непереборної сили, але чужі Его або небажані.

Міжособистісна сензитивність (Interpersonal Sensitivity - INT)

Даний розлад визначається почуттями особистісної неадекватності і неповноцінності, особливо коли людина порівнює себе з іншими.

Депресія (Depression - DEP)

Симптоми цього розладу відображають широку область проявів клінічної депресії. Тут представлені симптоми дисфорії і такі афективні симптоми

як ознаки відсутності інтересу до життя, нестачі мотивації і втрати життєвої енергії. Крім того, сюди відносяться почуття безнадії, думки про суїцид і інші когнітивні і соматичні кореляти депресії.

Тривожність (Anxiety - ANX) Тривожний розлад складається з ряду симптомів і ознак, які клінічно пов'язані з високим рівнем тривожності. Їй відповідає відчуття, що загроза або предмет страху пронизує все, хоча тривога не прив'язана до чогось конкретного. У число ознак входить нервозність, напруга, тремор, а також напади паніки і відчуття страху.

Ворожість (Hostility - HOS)

Ворожість включає думки, почуття або дії, які є проявами негативного афективного стану злості. До складу пунктів входять всі три ознаки, що відображають такі якості, як агресія, дратівливість, гнів і обурення.

Фобічні тривожність (Phobic Anxiety - PHOB)

Визначається як стійка реакція страху на певних людей, місця, об'єкти або ситуації, яка характеризується як ірраціональна і неадекватна по відношенню до стимулу і тягне за собою уникати поведінки. Пункти, що відносяться до представленого розладу, спрямовані на найбільш руйнівні прояви фобічної поведінки.

Психотизм (Psychoticism - PSY)

У шкалу психотизму включені питання, що вказують на уникає, ізольований, шизоїдний стиль життя, на симптоми шизофренії, такі, як зорові або звукові галюцинації Шкала психотизму є континуум від м'якої міжособистісної ізоляції до очевидних ознак психозу.

Ми пропонуємо використати тест для дорослих та підлітків. 

Соматизація (Somatization - SOM)

Всього: 12 пунктів (чи бувають у Вас)

1. Головні болі.

4. Слабкість або запаморочення.

12. Болі в серці або грудній клітці.

27. Болі в попереку.

40. Нудота або розлад шлунку.

42. Болі в м'язах

48. Утруднене дихання.

49. Напади спека або ознобу.

52. Оніміння або поколювання в різних частинах тіла.

53. Комок в горлі.

56. Відчуття слабкості в різних частинах тіла.

58. Важкість в кінцівках.

Обсесивно-компульсивні розлади Obsessive - Compulsive (О - С) Всього: 10

Пунктів (Чи турбує Вас)

3. Повторювані неприємні невідчепна думки.

9. Проблеми з пам'яттю.

10. Ваша недбалість або неохайність.

28. Відчуття, що вам щось заважає зробити що-небудь.

38. Необхідність робити все дуже повільно, щоб не допустити помилки.

45. Потреба перевіряти і перевіряти ще раз те, що ви робите.

46. ​​Труднощі в ухваленні рішення.

51. Те, що ви легко втрачаєте думку.

55. Те, що вам важко зосередитися.

 65. Потреба повторювати дії: торкатися, митися, перераховувати і т.п.

Міжособистісна сензитивність Interpersonal Sensitivity (INT) Всього: 9 пунктів (Чи спостерігали Ви за собою)

6. Почуття невдоволення іншими.

21. Сором'язливість або скутість в спілкуванні з особами протилежної статі

34. Те, що ваші почуття легко зачепити.

36. Відчуття, що інші не розуміють вас або співчувають вам.

37. Відчуття, що люди недружелюбні або ви їм не подобаєтеся.

41. Відчуття, що ви гірше інших.

 61. Відчуття незручності, коли люди спостерігають за вами або говорять про вас.

69. Надмірна сором'язливість у спілкуванні з іншими.

73. Почуття ніяковості, коли ви їсте і п'єте на людях.

Депресія Depression (DEP) Всього: 13 пунктів (Чи траплялось з вами останнім часом)

5. Втрата сексуального потягу або задоволення

14. Занепад сил або загальмованість.

15. Думки про те, щоб накласти на себе руки.

20. Сльозливість.

22. Відчуття, що ви в пастці або спіймані.

 26. Почуття, що ви самі багато в чому винні.

29. Відчуття самотності.

30. Пригнічений настрій, «нудьга».

31. Надмірне занепокоєння з різних приводів.

32. Відсутність інтересу до чого б то не було.

54. Відчуття, що майбутнє безнадійно.

71. Почуття, що все, що б ви не робили, вимагає великих зусиль.

79. Відчуття власної нікчемності.

Тривожність Anxiety (ANX) Всього: 10 пунктів (Чи було  у Вас)

2. Нервозність або внутрішнє тремтіння.

17. Тремтіння.

23. Несподіваний і безпричинний страх.

33. Почуття страху.

39. Сильне або прискорене серцебиття.

57. Відчуття напруженості або напруженості.

72. Напади жаху або паніки.

78. Таке сильне занепокоєння, що ви не можете всидіти на місці.

80. Відчуття, що з вами станеться щось погане.

 86. Кошмарні думки або бачення.

Ворожість Hostility (HOS) Всього: 6 пунктів (Ви спостерігали у себе)

І. Легко виникають досада чи роздратування.

24. Спалахи гніву, які ви не могли стримати.

63. Імпульси заподіювати тілесні ушкодження або шкоди кому-небудь.

67. Імпульси ламати або трощити що-небудь.

74. Те, що ви часто вступаєте в суперечку.

81. Те, що ви кричите або жбурляти речами.

Фобічні тривожність Phobic Anxiety (PHOB) Всього: 7 пунктів (У Вас проявляються часом)

13. Почуття страху в відкритих місцях або на вулиці.

25. Боязнь вийти з дому одному.

47. Боязнь їзди в автобусах, метро або поїздах.

50. Необхідність уникати деяких місць або дій, так як вони вас лякають.

0. Почуття ніяковості в людних місцях (магазинах, кінотеатрах).

75. Нервозність, коли ви залишалися одні.

82. Боязнь, що ви до втрати свідомості на людях.

Паранояльні симптоми Paranoid Ideation (PAR) Всього: 6 пунктів (У Вас є…)

8 Відчуття, що майже у всіх ваших неприємності винні інші.

18. Почуття, що більшості людей можна довіряти.

43. Відчуття, що інші спостерігають за вами або говорять про вас.

68. Наявність у вас ідей або вірувань, які не поділяють інші.

76. Те, що інші недооцінюють ваші досягнення.

83. Відчуття, що люди зловжити вашою довірою, якщо ви їм дозволите.

 

Психотизм Psychoticism (PSY) Всього: 10 пунктів

7. Відчуття, що хтось інший може керувати вашими думками.

16. Те, що ви чуєте голоси, які не чують інші.

35. Відчуття, що інші проникають в ваші думки.

62. Те, що у вас в голові чужі думки.

77. Відчуття самотності, навіть коли ви з іншими людьми.

84. Вас нервують  сексуальні думки.

85. Думка, що ви повинні бути покарані за ваші гріхи.

87. Думки про те, що з вашим тілом щось не в порядку.

88. Те, що ви не відчуваєте близькості ні до кого.

90. Думки про те, що з вашим розумом діється щось недобре.

Додаткові питання (Additional Items - ADD) Всього: 7 пунктів (Останнім часом у Вас)

19. Поганий апетит.

 60. Переїдання.

44. Те, що вам важко заснути.

59. Думки про смерть.

64. Безсоння вранці.

66. Неспокійний і тривожний сон.

89. Почуття провини.

 

 

 

 

 

 

Методика «Вихід з важких життєвих ситуацій»

Люди по-різному виходять зі скрутних життєвих ситуацій, у тому числі таких, котрі пов’язані з педагогічною роботою. Одні миряться з проблемами, неприємностями, пристосовуються до них, намагаються «пливти за течією». Інші покладаються на долю, емоційно розряджаються і, зрештою, також заспокоюються, фактично не вирішуючи ніяких проблем. Треті замикаються в собі і прагнуть «не бачити » проблему. Четверті діють якось по – іншому.

Запропонований опитувальник дозволяє виявити провідний спосіб рішення життєвих проблем, що характерний для даної людини. Ознайомившись з ним, необхідно для кожного судження вибрати один з можливих варіантів відповідей.

1.               Чи розповідаєте ви іншим людям про свої проблеми і неприємності?

а) ні, тому що вважаю, що це не допоможе;

б) так, якщо для цього є підходящий співрозмовник;

в) не завжди, тому що іноді самому важко думати про них, не те що розповідати іншим.

2. Наскільки сильно ви переживаєте неприємності?

а) завжди і дуже важко;

б) це залежить від обставин;

в) намагаюсь терпіти і не сумніваюся,  що будь – яка неприємність, врешті – решт, минеться.

3. Якщо ви не вживаєте спиртного, то пропустіть це питання і переходьте до наступного. Якщо ви вживаєте спиртні напої, то з якої причини?

а) для того щоб «утопити » у вині  свої проблеми;

б) для того щоб якось відволіктися від них;

в) просто так, мені подобається час від часу бути веселим і почувати себе вільнішим .

4. Що ви робите, якщо щось вас глибоко ранить?

а) дозволяєте собі розслабитися і робити те, чого нещодавно собі не дозволяли;

б) йдете в гості до друзів;

в) сидите вдома і жалієте самого себе.

5. Коли близька людина ображає вас, то ви:

а) замикаєтеся в собі і ні з ким не спілкуєтеся;

б) прагнете від неї пояснень;

в) розповідаєте про це кожному, хто готовий вас вислухати.

6. У хвилину щастя ви:

а) не думаєте про перенесене нещастя;

б) боїтеся, що ця хвилина занадто швидко пройде;

в) не забуваєте про те, що в житті є багато неприємного.

7. Що ви думаєте про психіатрів?

а) Ви б не хотіли стати їх пацієнтом;

б) багатьом людям, вони могли б реально допомогти;

в) чоловік сам, без психіатра повинен допомагати собі.

8. Доля, на вашу думку:

а) Вас переслідує;

б) несправедлива до вас;

в) прихильна до вас.

9. Про що ви думаєте після сварки з чоловіком або коханою людиною, коли ваш гнів уже проходить?

а) Про те приємне, що у вас було в минулому;

б) мрієте таємно йому помститися;

в) думаєте про те, скільки ви від нього (неї) уже витерпіли.

У таблиці даний ключ для переведення відповідей випробуваних у бали.

 

 

 

Спосіб переведення відповідей, обраних випробуваними за даною методикою, у бали.

Обрана відповідь	Порядковий номер судження
	1	2	3	4	5	6	7	8	9
А Б В	3 1 2	4 0 2	5 3 1	0 2 4	3 0 1	1 3 5	4 2 3	5 2 1	1 2 3

На підставі загальної суми балів, набраних випробуваним, судять про типові для нього способи виходу зі скрутних ситуацій.

При сумі балів від 7-15  роблять висновок про те, що дана людина легко примиряється з неприємностями, правильно оцінюючи те, що трапилося, і зберігаючи душевну рівновагу.

 При сумі набраних балів від 16 – 26 доходить висновку, що не завжди дана людина з достоїнством витримує удар долі. Часто вона зривається, проклинає її, тобто втрачає рівновагу при виникненні проблем і прикро вражає інших.

 Якщо сума балів виявилася в межах від 27-36, то це дає підставу зробити висновок про те, що дана людина не може нормально

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інструкція. Перед вами твердження, на які необхідно відпові­сти одним з чотирьох можливих варіантів відповіді: «часто», «іноді», «рідко», «ніколи».

Твердження

Я нещасний, займаючись скількома речами поодинці.

 Мені ні з ким поговорити.

Для мене нестерпно бути таким самотнім.

Мені не вистачає спілкування.

Я почуваю, начебто ніхто справді не розуміє мене.

Я застаю себе в чеканні, що люди подзвонять або напишуть мені.

Немає Нікого, до кого я міг би звернутися.

Я зараз мі з ким не близький.

Ті, хто мене оточує, Не розділяють моїх інтересів та ідей;

Я почуваю себе покинутим.

Я не здатний спілкуватися з тими, хто мене оточує.

Я почуваю себе зовсім самотнім.

Мої соціальні відносини і зв'язки поверхневі.

Я помираю від туги за компанією.

Насправді ніхто як слід не знає мене.

Я почуваю себе ізольованим від інших.

Я нещасний, будучи таким знедоленим.

Мені важко знаходити друзів.

Я почуваю себе виключеним й ізольованим іншими.

Люди навколо мене, але не зі мною.

Обробка результатів Підраховується кількість кожного з варіантів відповідей. Сума відповідей «часто» збільшується на три, «іноді» — на два, «рідко» — на один і «ніколи» — на 0.

• Отримані результати додаються:  40—60 балів — високий рівень самотності;  20—40 балів — середній рівень самотності;  0—20 балів — низький рівень самітності.

 

 

Тест нервово-психічної адаптації

Інструкція. Необхідно вибрати найбільш підходящу відповідь із запропонованих:

Є і завжди було — 4 бали;

Є вже тривалий час — 3 бали;

З'явилося останнім часом — 2 бали;

Було в минулому, але зараз уже немає — 1 бал;

Немає і не було — 0 балів.

1.               Безсоння.
2.               Відчуття, що оточення осудливо до вас ставиться.
3.               Головний біль.
4.               Зміна настрою без явних причин.
5.               Страх темряви.
6.               Почуття, що Ви гірші за інших людей.
7.               Схильність до сліз.
8.               Відчуття «комка» у горлі.
9.               Страх висоти.
10.          Швидка стомлюваність, почуття втоми.
11.          Невпевненість у собі й у власних силах.
12.          Сильне почуття провини.
13.          Побоювання з приводу важкого захворювання (не підтвердже­ного під час обстеження).
14.          Страх знаходитися самому в приміщенні чи на вулиці.
15.          Побоювання почервоніти «на людях».
16.          Труднощі в спілкуванні з людьми.

17. Необґрунтований страх за себе, інших людей, боязнь яких-небудь ситуацій.

18. Тремтіння рук, ніг.

19. Неможливість стримувати прояви своїх почуттів.

20. Знижений чи пригнічений настрій.

21. Сильне серцебиття.

22. Безпричинна тривога, «передчуття», відчуття, що може відбутися щось неприємне.

23. Байдужність до усього.

24. Дратівливість, запальність.

25. Підвищена пітливість.

26. Почуття слабкості.

 Обробка та інтерпретація результатів.

Слід скласти результати відповідей.

Мах – 104 балів – стан нервово-психічної дезадаптації.

Міn  – 0 балів – стан нервово-психічної адаптованості.

 

Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості (В.В. Бойко)

Далі пропонується опитувальник, що фіксує ступінь незадоволе­ності соціальними досягненнями в основних аспектах життєдіяльності.

Інструкція. Прочитайте кожне запитання й обведіть одну з цифр, яка підходить найбільше:

•    1 – цілком задоволений;
•    2 – швидше задоволений;
•    3 – швидше не задоволений;
•    4 – цілком не задоволений.

Чи задоволені Ви:	Бали
Своєю освітою	1234
Стосунками з колегами по роботі	1234
Стосунками з адміністрацією на роботі	1234
Стосунками із суб'єктами своєї професійної діяльності	1234
Змістом своєї роботи загалом	1234
Умовами професійної діяльності (навчання)	1234
Своїм становищем у суспільстві	1234
Матеріальним становищем	1234
Житлово-побутовими умовами	1234
Стосунками з чоловіком (дружиною)	1234
Стосунками з дитиною (дітьми)	1234
Стосунками з батьками	1234
Станом суспільства (держави)	1234
Стосунками з друзями, найближчими знайомими	1234
Сферою послуг і побутового обслуговування	1234
Сферою медичного обслуговування	1234
Проведенням дозвілля	1234
Можливістю проводити відпустку	1234
Можливістю вибору місця роботи	1234
Своїм способом життя загалом	1234

Обробка та інтерпретація результатів.

За кожним пунктом визначається показник рівня фрустрованості. Він може варіюватися від 0 до 4 балів.

Висновки про рівень соціальної фрустрованості робляться з ураху­ванням величини балу за кожним пунктом. Чим більший середній бал, тим вищий рівень соціальної фрустрованості.

•                   3,5 – 4 бали: дуже високий рівень фрустрованості;
•                   3,0 – 3,4: підвищений рівень фрустрованості;
•                   2,5 – 2,9: помірний рівень фрустрованості;
•                   2,0 – 2,4: невизначений рівень фрустрованості;
•                   1,5 –1,9: знижений рівень фрустрованості;
•                   0,5 –1,4: дуже низький рівень фрустрованості;
•                   0 – 0,5: відсутність (майже відсутність) фрустрованості.

 

 

Тест «Самооцінка психічних станів» (Г. Айзенк)

Тест дозволяє оцінити деякі неадаптивні стани (тривога, фрустрація, агресія) і властивості особистості (тривожність, фрустрованість, агресивність і ригідність).

Інструкція. Уважно прочитайте опис різних психічних станів.

Якщо цей опис збігається з Вашим станом і стан виникає часто, то необхідно оцінити його в 2 бали. Якщо цей стан виникає зрідка, то ставиться один бал. Якщо не збігається з Вашим станом – 0 балів.

Опис станів.

І. Шкала тривожності:

1. Не почуваю впевненості в собі.
2. Часто через дрібниці червонію.
3. Мій сон неспокійний.
4. Легко впадаю в зневіру.
5. Турбуюся тільки про уявлювані неприємності.
6. Мене лякають труднощі.
7. Люблю копатися у своїх недоліках.
8. Мене легко переконати.
9. Я недовірливий.
10. Я важко переношу час очікування.

II. Шкала фрустрації:

11. Нерідко мені здаються безвихідними ситуації, з яких усе-таки можна знайти вихід.
12. Неприємності мене сильно розстроюють, я падаю духом.
13. Під час великих неприємностей я схильний без достатніх підстав звинувачувати себе.
14. Нещастя і невдачі нічому мене не вчать.
15. Я часто відмовляюся від боротьби, вважаючи її марною.
16. Я нерідко почуваюся беззахисним.
17. Іноді в мене буває стан розпачу.
18. Я почуваю розгубленість перед труднощами.
19. У важкі хвилини життя іноді поводжуся по дитячому, хочу, щоб пожаліли.
20.          Вважаю недоліки свого характеру непоправними.

ІІІ. Шкала агресивності:

21. Залишаю за собою останнє слово.
22. Нерідко в розмові перебиваю співрозмовника.
23. Мене легко розсердити.
24. Люблю робити зауваження іншим.
25. Хочу бути авторитетом для інших.
26. Не задовольняюся малим, хочу найбільшого.
27. Коли розгніваюся, погано себе стримую.
28. Волію краще керувати, ніж підкорятися.
29. У мене різка, грубувата жестикуляція.
30. Я мстивий.

IV. Шкала ригідності:

31. Мені важко змінювати звички.
32. Нелегко переключати увагу.

33. Дуже насторожено ставлюся до всього нового.

34. Мене важко переконати.
35. Нерідко в мене не виходить з голови думка, якої слід було б позбутися.
36. Нелегко зближуюся з людьми.
37. Мене засмучують навіть незначні порушення плану.
38. Нерідко я виявляю впертість.
    39. Неохоче йду на ризик.
    40. Різко переживаю відхилення від прийнятого мною режиму дня.

Обробка результатів.

Підрахуйте суму балів за кожною групою запитань:

І. З 1 по 10 запитання – шкала тривожності;

ІІ. З 11 по 20 запитання – шкала фрустрації;

ІІІ. З 21 по 30 запитання – шкала агресивності;

4. З 31 по 40 запитання – шкала ригідності.

Інтерпретація результатів:

0 – 7 балів – низький рівень;

8 – 14 балів – середній рівень;

15 – 20 балів – високий рівень.

 

 

Тест «Тривожність» (Р.Темл, М. Доркі, В. Амен)

Мета. Виявити рівень тривожності дитини.

Обладнання. Серія малюнків із 14 картинок у двох варіантах (для хлопчиків і для дівчаток). Кожен малюнок сюжетно передає типову для життя дитини ситуацію.

Інструкція. «Подивись уважно на картинку. Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини — сумне чи веселе? Вибери».

Вибір дитиною відповідного обличчя і його словесних висловлювань фіксується у спеціальному протоколі.

Інтерпретатування результатів

Потрібно здійснити кількісний та якісний аналіз інформації, зафіксованої у протоколі.

Якісний аналіз передбачає уважне вивчення висловлювань дитини, що фіксуються у другому стовпчику спеціального протоколу. На основі такого аналізу робляться висновки про емоційний досвід спілкування дитини з людьми, які її оточують, і той слід, який цей досвід залишив у душі дитини. Особливо високе проективне значення щодо цього мають малюнки серії 4, 6, 14 та 2, 7, 9, 11. Діти, які дають нечіткі пояснення до цих малюнків, з більшою ймовірністю одержать високий ІТ (індекс тривожності).

Кількісний аналіз може бути виражений як у балах, так і у відсотках;

ІТ = (кількість емоційно-негативних виборів/14) ٭100%

Рівні:

Слабкий - бали - 0-1; ІТ - 0-7,2 %.

Середній - бали - 2-5; ІТ -.14,3-35,7 %.

Добрий - бали - 6-7; ІТ - 42,9-50 %.

Високий бали - 8 і більше; ІТ - 57,1 % і більше.

 

 

ПРОТОКОЛ

до тесту «Тривожність»

Ім'я дитини ___________________________________________

Вік дитини _____________________________________________

 

Дані обстеження

Номер і зміст малюнка	Висловлювання дитини	Вибір дитини
		Веселе обличчя	Сумне обличчя
1.Гра з молодшими дітьми.
2. Дитина і мати з дитиною.
3. Об’єкт агресії.
4. Одягання.
5. Гра зі старшими дітьми.
6. Укладання спати на самоті.
7. Умивання.
8. Догана.
9. Ігнорування.
10.Агресивний напад.
11.Збирання іграшок.
12. Ізоляція.
13.Дитина з батьками.
14. Їжа на самоті.

 

Для полегшення якісного аналізу результатів додаємо коментарі, що спираються на досвід Л. Ясюкової. їх складено на основі узагальнення висловів «балакучих» дітей, які самі розмірковували з приводу запропонованих малюнків і вибраних відповідей, а також бесід із батьками.

Малюнок 1. Діти граються (емоційно позитивна ситуація).

Ця ситуація сприймається дітьми як гра з однолітками, а не з молодшою дитиною (що й передбачається стандартом методики). Малюнок викликає негативну реакцію дитини у тому разі, коли у неї не складаються стосунки з дітьми (постійні суперечки, інші діти часто її ображають), а також якщо батьки почали різко обмежувати її в іграх із друзями через те, що потрібно учитися. Першу причину дітям важко коментувати, щодо другої - охоче пояснюють: «Зараз прийде мама і сваритиметься через те, що уроки не зроблено, а ми тут граємося».

Той чи інший вибір інтерпретації робиться залежно від того, на які наступні ситуації (з дітьми або з матір'ю) дитина реагує негативно.

Малюнок 2. Дитина й мати з немовлям (нейтральна ситуація). Малюнок викликає негативну реакцію дитини, якщо мати приділяє їй менше уваги, ніж сестричці чи братикові (навіть якщо вони близнюки або старші від дитини за віком, незважаючи на те, що на малюнку зображено немовля). Першокласник може почувати себе обділеним увагою матері й нелюбимим не тільки у тих випадках, коли мати більше уваги приділяє малюкові або ставить у приклад більш успішного і слухняного брата (сестру), а й тоді, коли вона змушена багато часу приділяти підліткові, який відбився від рук, постійно лаючи та відчитуючи його. Отже, будь-яка, навіть негативна увага до іншої дитини може бути причиною ревнощів. Малюнок може сприйматися негативно й у тому разі, якщо дитина взагалі не має братів і сестер, але мати з повагою ставиться до когось із її друзів й постійно ставить його за приклад. Негативна реакція може бути викликана постійним порівнянням дитини із якимось ідеалом, невідповідність якому може дуже болісно переживатися дитиною. У цьому випадку мати може постійно вживати вирази : «хороші діти так не поводяться», «першокласник повинен уміти це робити», «справжні чоловіки не плачуть». Малюнок може сприйматися дитиною негативно, якщо мати надто часто як позитивний приклад подає батька або когось з близьких родичів (якщо той навчається у школі на «відмінно», має різні грамоти та медалі за спортивні досягнення, багато чого досяг у житті тощо).

Проективні малюнки надають додаткову інформацію для вибору тієї чи іншої інтерпретації. Певні уточнення можна зробити безпосередньо у процесі бесіди з матір'ю.

Важливо підвести матір до розуміння того, що дитині для нормалізації її емоційного стану слід приділяти трохи більше уваги й надавати трохи більше допомоги. Підкреслюючи певну неспроможність дитини, мати лише ускладнює ситуацію, а увага, підтримка й допомога надасть дитині сили діяти, стати такою, якою мати хоче її бачити.

Малюнок 3. Дитина як об'єкт агресії (емоційно негативна ситуація) Зазвичай ситуація сприймається негативно й дитина вибирає сумне обличчя для персонажа, зображеного на малюнку, але це має місце далеко не завжди. Й у цих випадках не можна (як нерідко робиться) поправляти дитину, переконувати у неправильності вибору або ж неправильному розумінні малюнка, та пояснювати його зміст. Позитивно малюнок сприймається активними, розгальмованими дітьми (частіше хлопчиками), які уміють протистояти агресії; бійки, навіть з друзями, для них звичні й Сприймаються як нормальний спосіб вирішення суперечок. Вони полюбляють демонструвати силу й добре себе почувають після такого з'ясування стосунків. Така дитина не ображається, після бійки (навіть якщо вона зазнала поразки) завжди готова продовжити гру.

Малюнки 4, 7, 14. Вдягання, умивання, їжа (нейтральні побутові ситуації).

Малюнок 14 сприймається дітьми як звичайна ситуація, а не якесь особливе, споживання їжі, яке важко емоційно сприймається наодинці (відповідно до стандартного опису методики). Ці малюнки викликають негативну реакцію у тому разі, якщо батьки «фіксовані» на охайності, акуратності та режимі, постійно виправляють дитину й роблять їй зауваження: «зачешися», «поправ сорочку», «застібни ґудзика», «помий руки» тощо. Ситуація загострюється, якщо дитина уповільнена і її починають квапити. Окрім цього, мал. 14 негативно сприймається тими дітьми, батьки яких надто стурбовані правильним харчуванням й примушують дитину «їсти те, що потрібно», незважаючи на те, якій їжі вона надає перевагу та чи хоче дитина їсти взагалі. Мал. 14 іноді сприймається не як одна з побутових ситуацій (споживання їжі), а як власний портрет. У цьому випадку негативний вибір свідчить про негативну самооцінку дитини. Саме такий висновок слід зробити, якщо й у колірному виборі дитини (методика Люшера) на першому (або на другому) місці стоїть чорний.

Малюнок 5. Дитина грається з матір'ю (емоційно позитивна ситуація). На практиці всі діти сприймають персонаж, який у методиці позначено як старшу дитину, як матір. Малюнок викликає негативну реакцію, якщо мати зосереджена тільки на навчанні дитини, забороняє або суттєво обмежує її ігри, вважаючи це заняттям виключно для дошкільнят, марнуванням часу. Іноді така установка складається у матері, яка невпевнена у шкільних успіхах своєї дитини й яка прагне зробити усе можливе, Щоб дитина навчалася на «відмінно». Такі матері можуть заохочувати відвідування гуртків та інтелектуальних занять, але обмежувати участь дитини у звичайних дитячих іграх.

Матері слід тактовно пояснити, що дитина не може повністю відмовитися від звичного для неї способу життя. Позбавлення її ігор призводить до емоційної дестабілізації, погіршує працездатність, знижує навчальну активність.

Малюнок 6. Дитина грається сама (нейтральна ситуація).

У практиці невідомі випадки, коли цей малюнок трактується як засинання наодинці (що відповідає стандартному опису методики). Зазвичай діти описують цю ситуацію так: «Мама з татом дивляться телевізор, а дитина грається». Малюнок сприймається негативно, коли батьки більше уваги приділяють собі, ніж дитині, «ігнорують» дитину, намагаються не займатися нею («іди пограйся», «не заважай», «у мене брак часу» тощо). Іноді такі стосунки з дитиною складаються через об'єктивні обставини. Батьки бажали б і більше спілкуватися з дітьми, але вимушені багато працювати, щоб задовольнити матеріальні потреби сім'ї. Вони дуже втомлюються, й на ігри з дитиною вже просто не вистачає сил. Маленькі діти неспроможні зрозуміти ці об'єктивні причини, навіть якщо їм намагаються ці причини пояснити. Вони реагують безпосередньо на слова, які чують найчастіше, та ставлення, яке відчувають.

У цьому разі важливо поновити позитивний емоційний контакт із дитиною. Необов'язково гратися з нею, вистачить просто потримати дитину на колінах, приголубити. Не обов'язково підтримувати розмову, достатньо слухати та кивати. Така «взаємодія» не потребує особливих зусиль і часу, а дитина вже не відчуває себе знедоленою.

Малюнок 8. Мати сварить дитину (емоційно негативна ситуація).

Позитивно малюнок сприймається розпещеними, безтурботними дітьми. Як правило, вони коментують свій вибір так: «мама зараз посвариться й забуде, знов будемо гратися», «мама просто так погрожує, насправді вона не сердиться».

Малюнок 9. Дитина й батько, який грається з малюком (нейтральна ситуація). Негативна реакція дитини пояснюється аналогічно до інтерпретації мал.2.

Малюнок 10. Ситуація суперництва (емоційно негативна ситуація).

Сприймається дітьми як ситуація суперництва, а не як агресивний напад (що відповідає стандартному опису методики). Малюнок сприймається позитивно активними, такими, які можуть постояти за себе, забіякуватими дітьми (дівчатками й хлопчиками приблизно однаково). Вибір веселого обличчя вони коментують так: «Тут діти граються».

Малюнок 11. Збирання іграшок (емоційно нейтральна ситуація).

На малюнку діти зазвичай бачать ігрову ситуацію, а не прибирання іграшок (згідно зі стандартним описом методики). Малюнок викликає негативну реакцію в тому разі, якщо дитині не дають гратися (аналогічно реакції на мал. 5). Вибір сумного обличчя діти зазвичай коментують так: «Мама прийшла й каже: "Досить гратися, іди робити уроки"».

Малюнок 12. Ізоляція, ігнорування дитини іншими дітьми (емоційно негативна ситуація).

Якщо дитина не є знедоленою, її не виключають постійно зі спільних ігор, то малюнок сприймається нею позитивно. Дитина пояснює, що на малюнку діти граються. Малюнок практично завжди сприймається негативно дітьми з високим рівнем інтелектуального розвитку: вони реагують на об'єктивний зміст ситуації незалежно від того, як реально до них ставляться інші діти (навіть у тому разі, коли посідають у класі провідні позиції). У цьому випадку негативний вибір дитини не слід інтерпретувати як показних тривожності й додавати до інших «тривожних» виборів. Малюнок також негативно сприймають і ті діти, яких справді не запрошують до спільних ігор, і вони цим надто переймаються.

Малюнок 13. Дитина з батьками (емоційно позитивна ситуація).

Малюнок сприймається негативно, якщо зіпсовано взаємини з батьками (емоційне неприйняття, байдуже ставлення, часті покарання), а також коли батьки конфліктують між собою чи із старшими членами сім'ї, а дитина мимоволі бере у цьому участь. У останньому випадку Малюнки, де батько й мати зображені окремо, дитина може сприймати позитивно (тобто з кожним окремо у неї хороші стосунки, погано стає тільки тоді, коли вони збираються разом). Малюнок сприймається негативно й утому разі, коли зіпсовані стосунки дитини з одним із батьків (зазвичай із домінантним), а другий не може впоратися із захисною функцією. Якщо дитина виховується у неповній сім'ї, але не відчуває ніякого дискомфорту, почувається добре, то малюнок вона сприймає позитивно. Якщо ж вона почуває себе ущемленою, глибоко переживає відсутність батька чи матері, вважає свою сімейну ситуацію неповноцінною, то малюнок оцінюється негативно

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВАРІАНТ ДЛЯ ДІВЧАТОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА

Психокорекція починається з Інформування дитини про події, що відбуваються

Обов’язково зважати на вік дитини – пояснювати їй зрозумілими словами, без вдавання в подробиці, не більше ніж вона запитує, максимально

спокійним, врівноваженим голосом, не використовуючи фрази типу: «тобі цього не зрозуміти», «ти занадто маленький», «підростеш – дізнаєшся».

Найголовніші установки, які повинні транслюватися дитині від батьків: «Ти під захистом і опікою, ми поруч, тобі нічого не загрожує». Якщо в сім’ї на даний момент хтось воює в зоні АТО, не можна приховувати цю інформацію від дитини. Якщо це зробити, то є великий шанс, що коли вона дізнається правду, то може сприйняти факт приховування, як зраду близьких людей. Це може негативно вплинути на її емоційний стан, довіру до батьків та до світу.

Маленьким дітям можна розповідати про ситуацію в країні за допомогою казок, в яких завжди добро перемагає зло. Це дозволяє дітям зрозуміти, що добрі, сміливі люди, за участі й допомоги інших зможуть перемогти будь-яку ворожу силу.

При дитині не варто дивитися новин, в яких демонструються смерті, вибухи, плач, крики тощо. Якщо так сталося, що дитина стала свідком такої інформації, необхідно ніжно пригорнути її, притиснути міцно до себе і повідомити, що в країні зараз неспокійно, багатьом людям важко, але дорослі справляться із цією проблемою і все буде добре.

Дитячі реакції на травму та перші кроки допомоги

Симптоми	Перші кроки допомоги
Вік 3–7
1. Безпорадність, пасивність	Забезпечення підтримки, відпочинку, комфорту, їжі, можливості гратися і/або малювати
2. Генералізованний страх	Відновлення захисту з боку дорослих
3. Пізнавальні труднощі (наприклад, не може зрозуміти)	Повторні конкретні роз’яснення ситуацій, очікуваних подій
4. Труднощі розпізнавання власних занепокоєнь	Знайомство з емоційними назвами загальних реакцій
5. Недостатність вербалізації – елективний мутизм, повторювані невербальні програвання травми, німі запитання.	Допомога у вербалізації спільних почуттів і скарг (дитина ще не в змозі сприймати свої почуття поокремо)
6. Приписування магічних властивостей спогадам про травму	Відділення травми від речових нагадувань (будинки, ящики для іграшок і т.д.)
7. Розлади сну (нічні страхи і кошмари, страх засипання, страх залишатися самому особливо в темряві)	Ліплення того, що лякає
8. Тривожна прихильність (чіпляння за дорослих, небажання перебувати без батьків)	Забезпечення постійної турботи і догляду (наприклад, запевнення, що його зустрінуть з дитячого садка/школи). Обмін пам’ятними предметами
9. Регресивні симптоми (смоктання пальця, енурез, белькотіння)	Переносимість дорослих до цих тимчасових проявів
10. Тривоги, пов’язані з нерозумінням смерті, фантазії про «лікування від смерті», очікування, що померлі можуть повернутися, напасти	Пояснення фізичної реальності смерті
Вік до 11 років
1. Поглинання власними діями під час події, стурбованість своєю відповідальністю і/або виною	Допомога у висловлюванні прихованих переживань, спровокованих подією
2. Специфічні страхи, що запускаються спогадами або перебуванням на самоті	Допомога в ідентифікації та висловлюванні спогадів, тривог і в попередженні їх генералізації
3. Перекази і програвання події (травматичні гри), пізнавальні повторення і обсесивна деталізація	Дозвіл говорити і гратися, аналіз спотворень, знання про нормальність почуттів і реакцій
4. Страх бути пригніченим своїми переживаннями	Стимулювання вираження страху, гніву, печалі тощо в підтримуючій присутності дорослого, щоб попередити почуття захопленості переживанням
5. Порушення концентрації та навчання	Стимулювання повідомляти батькам і вчителям, коли думки і почуття заважають
6. Порушення сну (погані сни, страх спати самому)	Підтримка в оповіданнях про сни, пояснення, чому бувають погані сни
7. Турбота про свою безпеку і про безпеку інших	Допомогти поділитися занепокоєнням, заспокоїти реалістичною інформацією
8. Порушена або нестабільна поведінка (наприклад: незвично агресивна поведінка, негативізм)	Допомога в оволодінні переживаннями, апеляцією до самоконтролю (н-д: сказавши: «Напевно, це до самоконтролю (наприклад: сказавши: «Напевно, це важко – відчувати себе таким сердитим»)
9. Соматичні скарги	Допомогти ідентифікувати пережиті під час події тілесні відчуття
10. Пильна увага до реакцій і одужання батьків, страх засмутити батьків своїми тривогами	Пропозиція спільних зустрічей з дітьми та батьками, щоб допомогти дітям поділитися інформацією з батьками – що вони відчувають
11. Турбота про інші жертви і їх сім’ї	Заохочення конструктивних дій в інтересах постраждалих і загиблих
12. Страхи, викликані власними реакціями горя, страх привидів	Допомога у збереженні позитивних спогадів про те, що дитина робила у важкий момент, підлітковий вік
Підлітковий вік
1. Погляд з боку, сором і вина (подібно до того, що буває в дорослих)	Спонукання до обговорення події, пов’язаних з нею почуттів і реалістичного бачення того, що було важливо
2. Тривожне осмислення своїх страхів, почуття уразливості і інших емоційних реакцій, страх здаватися ненормальним	Допомога в розумінні того, що здатність переживати такий страх – ознака дорослості, заохочення розуміння і підтримки в середовищі однолітків
3. Посттравматичні зриви (наприклад: використання наркотиків, алкоголю, деліквентна поведінка, сексуальні загули)	Допомога в розумінні того, що така поведінка – спроба блокувати свої реакції на подію і заглушити гнів
4. Небезпечні для життя правила, саморуйнуюча і віктимна поведінка	Звернення до спонукань такої поведінки з гострими наслідками, пов’язування їх з імпульсивністю, що веде до агресії
5. Різкі зміни в міжособистісних стосунках	Обговорення можливих труднощів у стосунках з однолітками і родиною
6.Бажання і плани помсти	Вислухати існуючі плани, звернутися до реальних наслідків їх виконання, заохочувати конструктивні альтернативи, здатні зменшити відчуття посттравматичної безпорадності
7. Радикальні зміни життєвих принципів, що впливають на формування ідентичності	Пов’язати принципи змін з впливом травми
8. Передчасний вступ в доросле життя (наприклад: вихід зі школи, шлюб, або небажання жити в будинку)	Заохочення відстрочених рішень, щоб дати час на осмислення своїх реакцій на травму і переживання горя

 

 

Надання можливості виходу негативним емоціям.

Дитині не можна забороняти «виплескувати» свої негативні емоції чи агресію. У цьому можуть допомогти такі види діяльності як гра, малювання, ліплення, взаємодія з піском, водою, заняття фізкультурою, танцями, плаванням тощо.

Розглянемо застосування деяких арт-терапевтичних технік, спрямованих на вивільнення у дітей негативних емоцій, агресивних проявів.

Робота  з  м’яким  матеріалом: глиною,  пластиліном,  солоним  тістом.

Зазвичай, у такій роботі дитина демонструє накопичену енергію: ліпить або розминає, стукає по глині кулачком, відриває шматочки від виліпленої фігурки, втирає пластилін у картон чи папір.

Малювання:

– На вільну тему, використовуючи не лише пензлики, а й пальці та долоні. Подібна робота сприяє розслабленню і дає позитивний емоційний заряд.

– Старшим школярам можна пропонувати наступні теми для малювання: «Образа», «Щастя», «Дружба», «Злість», «Радість», «Мир» та інші.

– Домальовувати на малюнках-піктограмах (обличчя людини, фігури людей) те почуття чи ту емоцію, яку дитина зараз переживає. Потім вона називає, що це за переживання, чому вона в такому стані та розфарбовує фігурку тим кольором, який відповідає даній емоції.

– Прийом «швидке заштриховування». Дітям пропонуються вже готові шаблони чи вони самі створюють малюнок, який енергійно замальовують олівцями.

– Дитина в хаотичному порядку наносить плями фарби на папір, а потім згинає листочок навпіл, розкриває його і називає різні образи чи домальовує якісь деталі, щоб утворився завершений образ будь-якого предмета чи людини.

З метою корекції підвищеної агресивності, дітям пропонуються такі заняття як марширування, тупання ногами, розривання паперу, фехтування надувними мечами, «бій» з боксерською грушею і т. п. Можна використовувати також «шумовий оркестр», в якому картонні коробки заміняють барабани, а порожні пластмасові пляшки – барабанні палички.

3)  Емоційна підтримка та психологічний комфорт і безпека. У сім’ї потрібно створити ще більш люблячі стосунки – більше тілесних контактів (обнімання, притискання, погладжування, масаж тощо), проведення сімейних свят, традицій, щоб дитина відчувала, що з батьками безпечно.

Ефективними є навіювання установок: «Ми тебе любимо», «Батьки поруч», «Все буде добре», «Ти у безпеці».

Створення янгола. Спільно з дитиною можна створити із паперу янгола чи гірлянду із янголів та повісити над ліжком, на стіні. Сам процес створення янголів дозволить дитині відчути комфорт, захищеність, безпеку.

Прийом  «Колихання».  Запропонована тілесна практика повертає безпеку і дає дитині енергетичний  ресурс.  Дорослий  сидить  на підлозі, обіймає дитину, яка сидить перед ним за спину, обхвачує її ногами і руками. В такій позі, трохи погойдуючись, шепочемо щось приємне і спокійне на вушко.

Корекція страхів. Найбільш адекватний варіант поведінки дорослих, які прагнуть допомогти дитині подолати страх – ставлення до страхів без зайвого занепокоєння та фіксації, читання моралі, засудження і покарання. Якщо страх виражений слабо і проявляється інколи, то краще відволікти дитину, зайнятися цікавою діяльністю, пограти у рухливі, емоційно насичені ігри, вийти на прогулянку, покататися на санчатах, лижах, велосипеді тощо. В такому випадку багато страхів розсіюються. Але коли дитині часто сняться кошмарні сни, вона боїться залишатися дома сама чи говорити про свої страхи дорослим, у таких ситуаціях необхідно серйозно ставитися до переживань дитини, підтримати її, заспокоїти та порадитися зі спеціалістами. Дитині можна сказати, що багато людей відчувають тривогу, страх, гнів, безпорадність, що ці почуття є нормальними, природними, що сміливі люди також бояться, проте їм вдається «приборкати» власні страхи. Їх можна намалювати, виліпити, програти, «вивести» із внутрішнього світу назовні.

 Вправи на зняття психічного напруження 

Вправа «Самоконтроль зовнішнього прояву емоцій»

В момент дії стресових факторів, при зростанні емоційного напруження, необхідно запустити питання самоконтролю:
«Як виглядає моє обличчя? Чи стиснуті мої зуби? Як я сиджу? Як я дихаю?».
Якщо виявлені ознаки напруження, необхідно:

1. Довільно розслабити м'язи, для розслаблення мімічних м'язів використовуйте наступні формули: м'язи обличчя розслаблені; брови вільно розведені; лоб розгладжений; розслаблені м'язи щелепи; розслаблені м'язи рота; розслаблений язик, крила носа; все обличчя спокійне і розслаблене.

2. Зручно сісти, встати.

3. Зробити 2—3 глибоких вдихи і видихи.

Вправи «Розслаблення м'язів обличчя»

1. Завдання вправ — дати можливість усвідомити і запам'ятати відчуття розслаблених м'язів за контрастом з їх напруженням.

2. Кожна вправа складається з двох фаз — початкової (напруження) і наступної (розслаблення).

3. Напруження обраного м'яза чи групи м'язів повинне наростати плавно, «скидання» напруження здійснюється різко.

4. Повільне напруження м'язів має супроводжувати повільний глибокий вдих. Розслаблення синхронне з вільним повним видихом.

5. Вправу не слід виконувати безпосередньо перед сном, оскільки

м'язове напруження має збуджуючу дію.

6. Кожна вправа повторюється 2—3 рази. Виконуючи зазначені вправи, треба прагнути до того, щоб м'язи, які не задіюються в даний момент, були розслаблені.
«Маска подиву». Заплющити очі. Одночасно з повільним вдихом максимально високо підняти брови, вимовивши про себе: «М'язи чола напружені». Затримати на секунду подих і з видихом опустити брови.

(Пауза 15 секунд.)

«Жмурки» — вправа для очей. З повільним видихом, м'яко опустити повіки. Вдихаючи повітря, поступово нарощувати напруження м'язів очей і, нарешті, замружити їх так, начебто в них потрапило мило, мружитися якнайсильніше. Вимовити про себе: «Повіки напружені». Потім — секундна затримка подиху, вільний видих і розслаблення м'язів повік. Залишаючи повіки опущеними, вимовити про себе: «Повіки розслаблені».
«Обурення» — вправа для носа. Округлити крила носа і напружити їх, начебто ви дуже сильно чимось обурені, зробити вдих і видих. Вимовити про себе: «Крила носа напружені». Зробити вдих, на видиху розслабити крила носа. Вимовивши про себе: «Крила носа розслаблені».
«Маска поцілунку». Одночасно з вдихом поступово стискати губи, начебто для поцілунку, довести це зусилля до межі і зафіксувати його повторюючи: «М'язи рота напружені». На секунду затримати подих, з вільним видихом розслабити м'язи. Вимовити: «М'язи рота розслаблені».
«Маска сміху». Злегка примружити очі, на вдиху поступово посміхнутися настільки широко, наскільки це можливо. На видиху розслабити напружені м'язи обличчя. Повторити вправу кілька разів.
«Маска невдоволення». З вдихом поступово стискати зуби, щільно зімкнути губи, напружити м'язи підборіддя й опустити кути рота — зробити маску невдоволення, зафіксувати напруження. Вимовити про себе: « Щелепи стиснуті, губи напружені». З видихом розслабити м'язи обличчя — розімкнути зуби. Вимовити про себе: «М'язи обличчя розслаблені».
Після деякого тренування легко вдається подумки керувати розслабленням всіх мімічних м'язів.

Вправа на самостійне швидке зняття напруження в 12 точках

Для зняття напруження необхідно почати повільні кругові рухи очима — двічі в одному напрямку і двічі в іншому. Сконцентрувати увагу на віддаленому предметі, а потім переключити її на предмет, що знаходиться близько. Насупитися, напружуючи м’язи коло очей, а потім розслабитись.

Після цього кілька разів широко позіхнути. Розслабити шию, спочатку похитавши головою, а потім покрутивши нею зі сторони в сторону. Підняти плечі до рівня вух і повільно опустити. Розслабити зап'ястя і покрутити ними. Стиснути і розтиснути кулаки, розслаблюючи кисті рук. Зробити три глибоких вдихи і м'яко прогнутися в хребті вперед — назад, із сторони в сторону. Напружте і розслабте сідниці, а потім ікри ніг. Покрутіть ступнями, стисніть пальці ніг таким чином, щоб ступні вигнулися догори. Після виконання цієї вправи, ваше тіло звільниться від напруження в дванадцятьох основних точках.

Вправа « Черевне (нижнє) дихання»

Для більш повного засвоєння вправи, рекомендується класти долоні на живіт і слідкувати за підняттям та опусканням черевної стінки. Вихідне положення те саме. Зробити повний видих, при цьому ввібравши живіт всередину (діафрагма піднімається вгору). Повільно вдихнути повітря через ніс, випнувши живіт (діафрагма опускається), не рухаючи грудною кліткою і руками. Знову видихнути повітря — живіт вбирається глибоко всередину.

Вправа «Заспокійливе дихання»

Даний тип дихання використовується в різних ситуаціях для зменшення надлишкового збудження і нервового напруження. Цей тип дихання може нейтралізувати нервово-психічні наслідки конфлікту, зняли хвилювання перед певною діяльністю та допомогти розслабитись перед сном.

Повільно глибоко вдихніть через ніс і на межі вдиху затримайте дихання, потім повільно видихніть через ніс. Знову вдих, затримка дихання, видих – довше на 1 – 2 секунди. Фаза видиху весь час збільшується. 
Уявляйте собі, що з кожним видихом ви позбавляєтесь стресового напруження. 

Перша цифра - вдих, друга - видих, в дужках – затримка дихання: 4 - 4(2), 4 - 5(2), 4 - 6(2), 4 - 7(2), 4 - 8(2), 4 - 8(2), 5 - 8(2), 6 - 8(3), 7 - 8(3), 8 - 8(4), 8 - 8(4), 7 - 8(3), 6 - 7(3), 5 - 6(2), 4 - 5(2).

Вправа «Повітряна кулька»

Уявіть собі, що у ваших грудях знаходиться повітряна кулька. Вдихніть через ніс і повністю заповніть легені повітрям. Видихніть його ротом і відчуйте, як воно виходить з легень. Повторюйте, не поспішаючи. Дихайте та уявляйте, як кулька наповнюється повітрям і стає все більшою та більшою. Повільно видихніть ротом, ніби повітря тихенько виходить з кульки. Зробіть паузу і порахуйте до десяти. Знову вдихніть і наповніть легені повітрям. Затримайте його, порахуйте до 3-х, уявляйте при цьому, що кожна легеня — це надута кулька. Видихніть. Відчуйте, як тепле повітря проходить через легені, горло, рот. Повторіть 3 рази, вдихаючи та видихаючи повітря. Зупиніться та відчуйте, що ви сповнені енергії, а все напруження зникло.

Вправи на управління емоціями

Отже, для того, щоб вважати, що ви керуєте емоціями, ви повинні вміти наступне: викликати емоцію; викликати її за бажанням в будь-якому контексті; утримувати її потрібний час (а не лише ввійшов-вийшов); виходити з неї (для декотрих емоцій це важливіше, ніж входити); довільно керувати її інтенсивністю (наприклад, вміти радіти слабо, сильно і дуже сильно); відділяти одну емоцію від іншої.

Вправи на візуалізацію

Образи пам'яті, що штучно створюються уявою людини, по різному впливають на її психічний стан. Чим приємнішим є образ, що викликається, тим більший позитивний емоційний стан він створює. Психологами виявлений так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, впевненою, повною сил і енергії, і поведінка її стає аналогічною. Техніки можуть застосовуватися як у груповій роботі, так і індивідуально, в моменти нетривалого відпочинку (наприклад, на перервах, у транспорті і т.п.)

Вправа «Висока енергія»

Мета: заряд короткотривалої енергії і її оптимальне використання. Необхідний час: 3 хв. Уявіть собі яскраве нічне зоряне небо. Виберіть собі найяскравішу зірку. А тепер проковтніть її... Вона вибухає в вас, наповнюючи весь організм енергією. Енергія проникає в усі клітини вашого організму, наповнюючи його бажанням щось зробити, змінити, виправити. Сміливіше, не чекайте, дійте!

Вправа «Поплавець в океані»

Сядьте зручно. Дихання спокійне та рівне. Закрийте очі і розслабтеся. Уявіть, що ви маленький поплавець в океані. У вас немає мети, компасу, карти, керма, весел. Ви рухаєтеся туди, куди несе вас вітер і океанські хвилі. Велика хвиля може на якийсь час накрити вас, але ви знову виринаєте на поверхню... Спробуйте відчути ці поштовхи і виринання... Відчуйте рухи хвиль, тепло сонця, краплі дощу... пружність товщі моря під вами, яка підтримує вас. Прислухайтеся до свого тіла, які відчуття виникають у вас, коли ви уявляєте себе маленьким поплавцем у великому океані?

 

 

 

 

Вправи, етюди, ігри, які допомагають зняттю психоемоційного напруження у дітей.

Гра « Вітер дує та здуває»

«Діти, пам’ятаєте, як осінній вітерець легенько кружляє листочки у повітрі? … так і у нашій грі, легенький вітерець буде кружляти нас в середині нашого кола. Ведучий називатиме ознаку, говорячи: «Вітер дує та здуває всіх, хто …», а дітки, у кого ця ознака присутня, мають встати зі свого місця, покружляти в серединці кола і сісти на інший стільчик. Ведучий має сісти на будь-який стілець, що звільнився. Той, хто залишається без стільчика, стає ведучим».

Гра «Вчений»

Психолог вибирається на стільчик і оголошує себе вченим, а всіх дітей крапельками. Він просить дітей розосередитися по кімнаті. « Мені треба створити дуже важливу речовину і відправити її у космос. В колбу, яка у мене в руках, я буду крапати три різні рідини: жовту, зелену і червону.» Після кожного вливання кольору крапельки (діти) починають рухатися і зливатися (братися за руки), поки я не промовлю: «Достатньо!» і так декілька разів. Крапельки під час експерименту зливаються по 2-3-6 і т.д. Дуже добре, якщо на третій раз діти утворюють одну велику краплю, але підштовхувати їх до цього не треба, слід терпляче чекати, поки це вийде.

Гра «Будь уважний»

«Діти, зараз ми будемо крокувати під музику. Але коли я вимовлю слово «зайчик», ви повинні почати стрибати як зайчики; коли вимовлю слово «кінь» – ніби вдаряти копитом об землю; на слово «раки» – задкувати; на слово «птахи» – бігати, розкинувши руки в сторони; на слово «лелека» – стояти на одній нозі». Перед початком гри з’ясовуються знання дітей про цих тварин, і показуються відповідні картинки.

Вправа «Ласкаве ім'я»

Психолог пропонує кожній дитині назвати лагідно сусіда праворуч, який неодмінно має подякувати, і вголос сказати йому «Дякую». (вправа виконується по колу)

Вправа «Усмішка по колу»

«Діти, а давайте подаруємо свою саму найкращу усмішку сусіду. А робити ми це будемо по колу, по черзі повертаючись до сусіда праворуч і всміхаючись йому і т.д. замикаючи коло». (виконання вправи)

Вправа «Йди до мене!»

«А тепер просто ходіть по кімнаті і час від часу, зустрічаючись з ким-небудь, говоріть: «Йди до мене!», при цьому ви можете усміхатися своєму товаришу і звати його, показуючи руками. А підійшовши один до одного, обійміться і трішечки постійте так».

Вправа «Добре тепло»

«Давайте зараз станемо у коло і ніжно візьмемося за руки. Від мене вправо піде «тепло», я легенько потисну своєму сусідові справа руку, він – своєму сусіду, і так далі по колу. Давайте спробуємо… А тепер теж саме, але вже з заплющеними очима. Подивіться, відчуйте, як дружно у нас виходить».

Вправа «Що я люблю робити»

«Один з вас вибере щось, що він дуже любить робити, і почне без слів показувати це нам. А ми всі уважно будемо дивитися, що він хоче повідомити нам, але поки що будемо мовчати. А як тільки виступаючий завершить свою пантоміму, ми почнемо висказувати наші здогадки, і виконавець повідомить нам, хто ж правильно відгадав. Після обговорення виступає наступний». (Психолог перший починає гру)

 

Вправа «Мені подобається…»

«Діти, зараз ми будемо по колу звертатися до сусіда ліворуч із словами: «Оленка, мені подобається…, тобто похвалимо сусіда за щось, зробимо йому комплімент».

Вправа «Стільчик любові»

В центрі кола ставиться стільчик. «Діти, це стільчик не простий, це стільчик любові. Хто хоче першим посидіти на ньому і отримати від оточуючих ласку, тепло і любов?.. Сідай, (ім’я дитини), заплющ очі, і не відкривай, доки я не скажу. А ви, дітки, тихенько підійдіть і ніжно-ніжно погладьте її по плечах, спинці. А тепер тихесенько навшпиньки повертайтеся на свої місця… (ім’я дитини, яка сидить на стільчику в центрі кола), відкривай очі і розкажи нам, чи сподобався тобі «Стільчик любові?» Хто ще хоче посидіти на цьому стільчику?»

Вправа «Царівна Несміяна»

В центрі кола також ставиться стільчик. На нього сідає дитина (це буде Царівна Несміяна). Для того, щоб розвеселити царівну, треба говорити їй добрі слова про те, яка вона гарна. Діти по черзі говорять їй про її гарні якості.

Вправа «Берізка»

«Діти, прийміть положення: встаньте прямо, ноги разом, руки вздовж тулуба. А тепер підніміть руки вгору, спина при цьому залишається прямою, підборіддя піднесено. Ноги, як корені дерев, вростають в землю, стопи ніг разом, прижаті до підлоги. Тягніться усім тілом вверх, начебто ви сильне дерево, якому не страшна ніяка буря. Ваше тіло струнке, красиве, сильне… (за 10 секунд) руки плавно опустіть. Зробіть 2-3 спокійних вдиху і видиху і повторимо цю вправу».

Вправа «Зірви яблуко»

«Уявіть, що перед вами росте велика яблуня з чарівними великими яблуками. Яблука висять прямо над головою, але без труда достати їх не вдається. Подивіться на мене, я покажу, яким чином ви можете їх зірвати. Уявіть, що зверху справа висить велике яблуко. Потягніться правою рукою якомога вище, підніміться навшпиньки і зробіть різкий вдих. Тепер зривайте яблуко. Нагніться і покладіть його на траву. Тепер повільно видихніть. Теж саме робимо лівою рукою».

Вправа «Ні»

Під тиху музику психолог повільно і спокійно говорить: «Сядьте зручно, розслабтеся. Закрийте очі. Дихайте рівно і повільно. Вдих – сила, видих – впевненість і спокій. Ці сили допоможуть вам завжди. Ваше тіло відчуває силу. Уявіть, що ваш голос говорить: «Ні!». Всі сили, які вам потрібні, знаходяться у вас. Це ваша сила!.. Тепер поворухніть пальчиками, рукою, відкрийте очі і скажіть: «Я можу сказати  «Ні!», коли це буде потрібно!» Діти, а коли потрібно говорити «Ні!» ???

Вправа «Добра тваринка»

Діти встають у коло і беруться за руки. «Діти, давайте пограємо у гру, яка називається «Добра тваринка». Уявіть, що ми – одна велика добра тваринка. Давайте послухаємо, як вона дихає. І подихаємо разом. Вдих – робимо крок від середини кола. Видих – крок в середину кола. Наша тваринка дихає дуже рівно і спокійно… А тепер давайте зобразимо і послухаємо, як б’ється її велике серце. Стук – крок вперед, стук – крок назад».

Вправа «Лагідні руки – добрий погляд – приємна посмішка»

Пропонується покласти свої руки зверху на руки сусіда ліворуч, подивитися йому у вічі і всміхнутися. І так по колу.

Вправа «Естафета гарних новин»

«Діти, я хочу, щоб кожен з вас розповів будь-що приємне, що трапилось з ним учора (або на цьому тижні). При чому, поки ви говорите, м’ячик знаходиться у вас в руках. Коли ви закінчите розповідати, передайте естафету гарних новин, тобто передайте м’ячик сусіду, і так по колу».

Вправа «Опишіть один одного»

Дві дитини стоять або сидять спиною один до одного і по черзі описують зачіску, обличчя, одяг іншого. Потім з’ясовується, хто виявився точнішим при описуванні друга.

Вправа «Корови – собаки – кішки»

«Діти, встаньте, будь ласка, широким колом. Я підійду до кожного з вас і тихенько скажу на вушко назву якої-небудь тварини. Добре запам’ятайте її, тому що потім вам треба буде перетворитися на цю тваринку. Нікому поки що не говоріть те, що я вам нашепотіла».  – Психолог по черзі шепоче дітям на вушко: («Ти будеш коровою», «Ти будеш собакою», «Ти будеш кішкою»). – « Тепер закрийте очі. Забудьте на якийсь час людську мову. За хвилину попрошу вас « заговорити» так, як  «говорить» ваша тваринка. Вам треба, не відкриваючи очей, об’єднатися у групи з усіма тими тваринками, які «говорять» так само, як і ви. Ви можете ходити по кімнаті і, почувши свою тваринку, рухатися їй назустріч. Потім, взявшись за руки, ви йдете вже вдвох і разом подаєте звук цієї тваринки, щоб знайти інших дітей, які  «говорять» на вашій мові.

Готові? Всі закрили очі? Приготуйте вушка і слухайте звуки, які видають корова, собака і кішка. Почали!»

Вправа «Три обличчя»

«Я покажу вам три вирази обличчя. При цьому я хочу, щоб ви відгадали, який вираз обличчя я показую. Показую перший раз (сумне). Який вираз обличчя я намагалася вам показати?.. Вірно, сумне обличчя. Які жести руками нам краще всього робити, щоб виразити сум? Нехай кожен із вас зробить сумне обличчя. Показую другий раз (сердите). А тепер?.. Вірно, сердите обличчя. Давайте всі зведемо брови, оскалимо зуби і стиснемо кулаки – покажемо сердите обличчя. А тепер третє обличчя (радісне, щасливе). Яке?.. Так, радісне. Для цього давайте всі широко всміхнемося і притиснемо руки до серця. Давайте спробуємо ще раз: сумне, сердите, радісне. Тепер об’єднайтеся у пари і встаньте один до одного спинами. Виберіть одне із трьох облич, яке ми показували. Коли я дорахую до трьох, вам треба буде швидко повернутися один до одного і показати обраний вами вираз обличчя. Завдання полягає в тому, щоб, не домовляючись заздалегідь, показати те саме обличчя, що і ваш партнер. Готові? Раз, два, три, початок гри!»

Вправа «Вогник дружби»

«Діти, встаньте у колі ближче один до одного. Опускаємось на коліна. Висуваємо вперед праву руку і кладемо на руку друзів. Потім теж саме робимо і з лівими руками. Розгойдуючи руки вверх-вниз дружно вимовляємо слова:  «Один-два-три! Вогонь, гори!».  Далі показуємо руками вогники полум’я, які звиваються вгору. Відчувши тепло, сідаємо на п’яточки, одночасно кладемо руки на плечі сусідів і, зустрічаючись очами один з одним, дружно дякуємо: «Дякую!»

Вправа «Квітка»

«Діти, уявіть себе маленьким зернятком, яке посадили у землю (сідаємо навшпиньки). Весняне сонечко пригріло, і зернятко проросло і його тоненька стеблинка тягнеться до сонечка (руки над головою, плавно встаємо і розпрямляємось). І ось квітка виросла, розквітла, колихається, сонечку всміхається (рухаємось). Ввечері квітка засинає (сідаємо навшпиньки), а вранці знову тягнеться до сонечка».

Вправа «Луна»

«Діти, я зараз своєму сусідові праворуч скажу слово  «привіт», а він, як луна, має відповісти так само «привіт». І так по колу».

Вправа «Сліпий і поводир»

Одному із дітей за бажанням зав’язують очі. Він «сліпий». Другий буде тим, хто його водитиме – «поводирем». Як тільки зазвучить музика, «поводир» бережно поведе «сліпого», надаючи йому можливість торкатися будь-яких речей – великих, маленьких, гладких, шорсткуватих, колючих, холодних тощо. Можна також підвести «сліпого» до місця, де предмети мають запахи. Тільки нічого не можна говорити при цьому. Коли через деякий час (до 3') музика виключається, діти міняються ролями. А коли ще раз виключається музика (ще 3'), вони повертаються у коло і говорять про те, що вони пережили під час прогулянки.

Гра «Кого не вистачає»?

«Діти, чи помічаєте ви, коли у класі когось із дітей не вистачає? Я хочу пограти з вами в таку гру: один з вас буде ховатися, а всі інші – відгадувати, хто саме заховався. Спочатку я попрошу усіх закрити очі і, поки ніхто не бачить, тихенько торкнуся до плеча одного з вас. Той, кого я оберу, має відкрити очі, тихо вийти на середину кола і сховатися під цим покривалом. Після того, як він сховається, я попрошу всіх відкрити очі і відгадати, кого не вистачає. А тепер закриваємо очі і починаємо гру…»

Гра «Нічний поїзд»

«Уявіть собі, що зовсім скоро Різдво і діти одного маленького містечка з нетерпінням чекають подарунків. Вони чули, що потяг з іграшками до святкового вечора повинен буде пробиратися вночі страшним, заметеним снігом лісом. І тільки у локомотива є фари, щоб освітлювати дорогу. Хто-небудь міг би сказати, які подарунки хотілося б отримати дітям цього маленького містечка? Хто з вас хотів би стати Локомотивом і везти потяг з іграшками дітям? Шестеро дітей будуть Вагонами з подарунками. Хто хоче бути ними? Всі інші будуть Деревами у нічному лісі. Дерева мають розташуватися так, щоб між ними було достатньо місця. Дерева не повинні рухатися, але вони можуть видавати тихесеньке «Шшш…» в момент, коли який-небудь Вагон потягу ризикує вдаритися об них. Три дерева особливі – на них одягнуті капелюхи. Поїзд обов’язково має об’їхати ці Дерева, перш ніж він покине ліс. (позначається місце, де Потяг в’їжджає у ліс, і місце, де знаходиться маленьке містечко).  Тепер давайте побудуємо наш Потяг. Становіться за Локомотивом і покладіть руки на плечі дитині, що стоїть попереду вас. Я зав’яжу очі кожному Вагону, тому що тільки у Локомотива є світло, і він може все бачити. Локомотив буде рухатися дуже повільно, щоб не загубити Вагони і щоб всі Вагони почували себе упевнено. Локомотив сам обирає шлях, яким поїде через ліс, але він обов’язково має пройти повз трьох особливих Дерев (у капелюхах). Даємо Локомотиву «старт»!

Бесіда «Кольоровий опис настрою»

Психолог розповідає дітям, що настрій може відповідати певному кольору:

- червоний колір – відповідає захопленню (захвату);

- оранжевий – висловлює радість, веселощі;

- жовтий – відповідає світлому, приємному настрою;

- зелений – спокійному стану;

- синій – сумному, невпевненому стану;

- фіолетовий – тривожному, напруженому стану;

- чорний – відповідає занепаду, зневірі;

- білий – страху.

Далі діти по черзі обирають собі кольорову пелюстку, а всі інші мають відгадати настрій, який відповідає цьому кольору.

Рольова гра  «Фарби»

Психолог роздає дітям ролі: Покупець, Продавець, а всі інші діти – фарби, яким пропонується за допомогою міміки зобразити заданий або обраний колір.

Наприклад:

– Продавець: «Хто там?»

– «Покупець»

– «Що ви бажаєте?»

– «Фарбу»

– «Яку?»

Продавець має за настроєм Фарби, яку за допомогою міміки дитина зображує, з’ясувати бажаний колір. Якщо Продавець відгадує невірно, то він стає «Фарбою». Перемагає той, хто відгадає більше фарб.

Вправа «Облиш мене, у мене сьогодні поганий настрій»

«Діти, іноді у нас у всіх буває поганий настрій. Давайте спробуємо обіграти свій поганий настрій. А спробуємо це зробити у грі «Облиш мене, у мене сьогодні поганий настрій». Для цього об’єднавшись у пари, притуліться долонями один до одного, насупіть брови, сердито скажіть один одному: «Облиш мене, у мене сьогодні поганий настрій!». Потім ідіть до іншої дівчинки чи хлопчика».

Гра «Акули і матроси»

«Діти ділимось на дві команди: одні будуть матросами, другі акулами. На підлозі бачимо велике коло – це корабель. В океані навколо корабля плаває багато акул. Ці акули намагаються затягти матросів у море, а матроси намагаються затягти акул на корабель. Коли акулу повністю затягають на корабель, вона  перетворюється на матроса, а якщо матрос опиняється у морі то він перетворюється на акулу. Перетягувати один одного можна лише тільки за руки. Крім того, існує важливе правило: один матрос – одна акула. Ніхто більше не має права вмішуватися. Діти, якщо хтось з вас злякається, чи йому буде неприємно і боляче, він завжди може крикнути «Стоп!», тоді уся боротьба на час зупиниться, але всі інші залишаються на своїх місцях. Коли  «Стоп!» вигукну я, вчиняється так само.

Отже, одна половина дітей забирається на корабель, а друга половина стає акулами, що плавають навколо корабля. Гру почали!»

Вправа «Скринька переживань»

«Діти, я сьогодні принесла невеличку скриньку. Пропоную відправити її по колу, щоб зібрати наші неприємні переживання і турботи. Ви можете розповісти про це пошепки, але обов’язково у цю скриньку. Потім я неї заклею і унесу, а разом з нею зникнуть і ваші неприємні переживання».

Вправа «Чарівна подушка»

«А ще я принесла чарівну подушечку. Кожний по черзі може на ній посидіти і розповісти нам про будь-яке своє бажання. Той, хто сидить на подушечці, буде розпочинати свою розповідь словами: «Я хочу...».  Всі інші будуть його уважно слухати».

Вправа «Я сильний – я слабкий»

«А зараз я пропоную вам перевірити, як слова та думки впливають на стан людини. З цією метою ми виконаємо наступну вправу.

Анжела, витягни, будь ласка, вперед руку. Я буду опускати твою руку вниз, нажимаючи на неї зверху. Ти маєш утримувати руку, говорячи при цьому голосно і рішуче: «Я сильна!». Тепер робимо те саме, але ти маєш говорити: «Я слабка», вимовляючи з відповідною інтонацією, тобто тихо, понуро… Ось бачите діти, як слова підтримки можуть нам допомогти впоратися з труднощами і перемогти їх».

Обговорення життєвих ситуацій: сильний – слабкий, сміливий – боязкий, упевнений – сором’язливий тощо.

Вправа «Подарунок»

«Уявіть, що ваш друг від’їжджає у далеку подорож. Він вже сідає у потяг. Вам хочеться зробити на прощання йому подарунок, але у вагон вже не пускають. Подарунок треба подарувати за допомогою міміки і жестів перед вікном вагону».

Вправа «Дзеркало»

«Діти, а тепер уявіть, що ви прийшли у магазин, де багато дзеркал. Одна дитина обирається ведучим – вона стає у центрі кола, а інші діти стоять колом, вони «дзеркала». Ведучий показує різні рухи, а «дзеркала» мають повторювати ці рухи».

Вправа «Зоопарк»

Діти діляться на дві групи. Перша група – діти, які будуть зображувати тварин в зоопарку; інша група дітей – діти, які гуляють по зоопарку і відгадують. Яка тварина знаходиться перед ними. Після того як всі тварини будуть відгадані, діти міняються ролями.

Вправа «Нудно-нудно…»

«Діти, сідаємо на стільчики, які стоять колом. Коли я буду говорити вірш: Нудно-нудно так сидіти, Один на одного глядіти, чи не час нам пробігтися і місцями поміняться, – треба всім піднятися і помінятися місцями, тобто пересісти на інший стільчик. Всім зрозуміло? Тоді - один, два, три, гру почали!» Коли діти міняються місцями, психолог прибирає один стільчик. Цю гру можна грати до тих пір, доки не залишиться сама спритна дитина. Діти, які вибувають з гри (не встигли зайняти місця і стільчика їм не вистачило), стають суддями: слідкують за дотриманням правил гри.

 

Вправа «Щепки на воді»

«Діти, встаньте в два ряди, один навпроти одного. Відстань між рядами має бути трохи більше витягнутої руки. Ви всі разом – вода однієї річки. По річці зараз попливуть щепки. Одна дитина відправиться в мандрівку по річці, як перша щепка. Вона мама вирішить, як буде рухатися. Наприклад, вона може закрити очі і повільно пройти прямо. А вода (діти) плавно руками допоможуть щепці знайти дорогу. Можливо, щепка попливе не прямо, а буде крутитися. Вода і цій щепці повинна допомогти знайти дорогу. Можливо, щепка залишить очі відкритими і буде рухатися хаотично або кругами. Вода має їй допомагати. Коли щепка проходить до кінця річки, то вона стає поруч з останньої дитиною і чекає, доки не припливе наступна щепка. Вона стає навпроти першої, і тим самим вони утворюють ріку і поступово подовжуючи її. І так, не поспішаючи, річка буде блукати по цій кімнаті, доки всі діти не пропливуть по річці, зображуючи щепки».

Ігри для подолання агресії

«Обзивалки» (Кряжева Н.Л.)

Мама/тато/психолог і дитина/діти стають один напроти одного (або в коло) і кидають один одному м’яч. Кидаючи м’яч, називайте один одного різними «образливими словами», які насправді зовсім не образливі. Заздалегідь домовтеся, якими словами можна користуватися. Це можуть бути назви овочів, фруктів, грибів, меблів. Кожне звернення повинно починатися зі слів: «А ти, …, морквочка!» Пам’ятайте, що це гра, тому ображатися не потрібно. В кінці гри нехай кожен назве іншого лагідним словом, наприклад: «А ти, …, сонечко!»

Проведіть гру у швидкому темпі, попередивши дітей, що ображатися не можна.

 

«Пил»

Запропонуйте дитині вибити пил з подушки. Нехай малюк б’є її, кричить.

«Боротьба подушками»

Увімкніть веселу музику, візьміть у руки подушки і злегка побийтеся ними. Але ви чітко повинні встановити правила – не бити руками, не кричати образливі слова. Якщо правила порушуються, гра зупиняється.

«Бійка батаками»

Батаки — це такі м’які палки, якими можна битися, не завдаючи болю один одному. Цей інструмент ідеальний для зняття напруги, відреагування агресії, формування навичок самоконтролю. Влаштуйте з дитиною дуель на батаках.

«Сніжки»

Запропонуйте дитині комкати аркуші паперу і кидати ними один в одного.

«Розтирання паперу»

Аркуш паперу тріть в кулаках, роблячи рухи, ніби ви перете одяг. Коли папір стає геть м’яким, малюйте по ньому акварельними фарбами. Малюнки будуть дуже цікавими, фарба розтечеться по зім’ятому папері різними візерунками.

 

«Салют»

Дитина рве папір і з силою кидає шматочки вгору. Потім всі разом прибирають сміття з  підлоги.

«Аплікація із шматочків паперу»

Порвіть папір на дрібні квадратики і зробіть з них колаж чи аплікацію.

«Намалюй свою злість»

Коли дитина сердиться і починає неприйнятним чином проявляти свою злість (б’ється, кусається, кричить і т.п.), запропонуйте їй намалювати свою злість. Дайте аркуш паперу і олівці, бажано воскові. Не втручайтеся у процес малювання, просто спостерігайте.

«Чашка злості»
Виділіть окрему чашку, в яку можна покричати щодуху в моменти сильної злості. З цієї чашки пити уже не варто. Нехай вона буде лише для криків.

«М’ячик, котися!»
Тенісний м’ячик кладеться на рівну поверхню. Дитині пропонують здути його, щоб він прокотився по заданій траєкторії. Ігри за участю дихальних елементів психологи вважають найефективнішими.

«Жаба»
Якщо малюк любить купатися, запропонуйте йому дути на поверхню води, щоб вийшли хвилі. Зусилля дитини повинні бути досить інтенсивними.

«Ураган»
Сядьте навпроти малюка і запропонуйте йому вас здути. Нехай він набере в легені побільше повітря і як слід дме на вас – а ви при цьому робіть вигляд, що пручаєтеся потокам повітря.

«Бокс»

Запропонуйте дитині бити щодуху боксерську грушу до тих пір, поки вона не втомиться, або поки не набридне.

«Впертий баранчик»

Малюк лягає на підлогу і з силою випрямляє ноги, в повітря або б’є ними об підлогу. На кожен удар він може говорити «Ні!».

«Футбол»
Дитина і дорослий грають у футбол подушкою. Її можна відбирати у іншого, штовхати, кидати – головне, дотримуватися всіх правил.

 

 

Заняття з дітьми підліткового віку

За матеріалами Н. Ружицької «Травма та її прояви в поведінці дитини»/ газета «Психолог», № 9-10, 2016, с. 8

Фахівці вважають, що загальної формули кризового втручання не існує. Кризове втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні в разі одиничного інциденту. У випадку психотравми необхідна тривала робота, спрямована на результат. У світлі останніх подій в Україні не менш важливою є профілактична робота з учнями, спрямована на корекцію самооцінки дітей, формування в них позитивних взаємин з однолітками та дорослими; розвиток уміння давати вихід своїм пригніченим почуттям, бажанням, мріям. Ефективними методами роботи у таких випадках стануть сюжетно-рольові ігри, проективні малюнки, метафоричні асоціативні картки.

Мета: стабілізація емоційного стану, корекція самооцінки, формування позитивних взаємин з однолітками

Хід заняття

1. Привітання
2. Вправа «П’ять добрих слів»

Мета: підвищити самооцінку, сприяти самопізнанню

Інструкція. Учасники об’єднуються в групи по декілька осіб за кольором. Кожен учасник обводить свою руку на аркуші паперу, пише на долоні своє ім’ я і передає аркуш сусідові справа. На якомусь із пальців наступний учасник пише будь-яку позитивну, привабливу якість або рису автора малюнка.

Обговорення

•                   Які відчуття у вас виникли, коли ви читали написи?
•                   Чи всі якості, які вам писали інші, вам знайомі?

3.               Обговорення порад щодо підвищення самооцінки

Поради щодо підвищення самооцінки

1. Пам’ятайте про свої позитивні риси замість того, щоб пам’ятати про негативне.
2. Прагніть знайти хороше у всьому, що ви робите. Вітайте себе з цими успіхами.
3. Постійно згадуйте свої успіхи і досягнення.
4. Пробачте свої помилки. Визнайте свою помилку і адекватно компенсуйте збитки. Не перекладайте провину на інших і не звинувачуйте у всьому лише себе.
5. Ставтеся до себе добре. Пам’ятайте: той, хто любить себе, виглядає краще і має міцне здоров’я .
6. Прийміть себе таким, як ви є – унікальним, оригінальним, людяним.
7. Живіть сьогоднішнім днем, і ви отримаєте більше задоволення від життя.

4. Вправа «Прийняття декларації самоцінності» (за В.Сатир)

Я - це Я.

У всьому світі немає нікого в точності такого ж, як Я.

Є люди, чимось схожі на мене, але немає нікого в точності такого ж, як Я

Тому все, що виходить від мене, - це справді моє, бо саме Я вибрала це.

Мені належить усе, що є в мені: моє тіло, включаючи все, що воно робить; мою свідомість, включаючи всі мої думки і плани й мої очі, включаючи всі образи, які вони можуть бачити; мої почуття, якими б вони не були, - тривога, задоволення, напруга, любов, роздратування, радість; мій рот і всі слова, які він може вимовляти, - ввічливі, ласкаві або грубі, правильні чи неправильні, мій голос, гучний або тихий; всі мої дії, звернені до інших людей або до мене самої.

Мені належать всі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і мої страхи.

Мені належать всі мої перемоги і успіхи. Всі мої поразки і помилки.

 Все це належить мені. І тому Я можу дуже близько познайомитися з собою. Я можу полюбити себе і подружитися з собою. І Я можу зробити так, щоб все в мені сприяло моїм інтересам.

 Я знаю, що дещо в мені спантеличує мене, і є в мені щось таке, чого Я не знаю. Але оскільки Я дружу з собою і люблю себе, Я можу обережно і терпляче відкривати в собі джерела того, що спантеличує мене, і дізнаватися все більше і більше різних речей про себе самої.

 Все, що Я бачу і відчуваю, все, що Я говорю і що Я роблю, що Я думаю і відчуваю в даний момент, - це моє. І це в точності дозволяє мені дізнатися, де Я і хто Я в даний момент.

 Коли Я вдивляюся у своє минуле, дивлюся на те, що Я бачила і відчувала, що Я говорила і що Я робила, як Я думала і як Я відчувала, Я бачу, що не цілком мене влаштовує. Я можу відмовитися від того, що здається невідповідним, і зберегти те, що здається дуже потрібним, і відкрити щось нове у собі самій.

 Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити і діяти. Я маю все, щоб бути близькою з іншими людьми, щоб бути продуктивною, вносити сенс і порядок у світ речей і людей навколо себе (психологічна експертиза).

 Я належу собі, і тому можу будувати себе.

 Я - це Я, і Я - це чудово».

5.Вправа «Фасилітатор»

Мета: формування почуття підтримки, позитивних взаємин у колективі

Інструкція. Потрібно об’єднатися у дві групи за принципом  «день-ніч». Кожній групі тихо дається завдання. Групи стають у дві шеренги. Перша група стоїть, витягнувши руки вперед із заплющеними очима. Учні другої групи, коли побачать, що руки партнера навпроти опускаються вниз , легенько їх підтримують, аж поки відчують, що підтримка вже не потрібна. Коли знадобиться, знову підставляють руки.

Обговорення.

• Як ви почувалися?
• Чи добре було тим, кому час від часу підтримували руки?
• Чи добре було тим, кому постійно підтримували руки?

Коментар

Комусь підтримка потрібна постійно, комусь – інколи. Важливо відчувати, кому, коли і яку підтримку потрібно надати.

6. Вправа «Роздоріжжя»

Мета: активізувати внутрішні ресурси для вирішення проблемної ситуації

Вправа передбачає використання асоціативних метафоричних карток (наприклад «Креатив» Ю. Луценка). В основі роботи з асоціативними картками лежить психологічний механізм проекції власного життєвого досвіду, ситуації, кризи на основі змісту картинки. Інтерпретацію змісту картки здійснює виключно клієнт.

Учням пропонується обрати карку, яка ідентифікує проблемну ситуацію (її кладуть у центр «роздоріжжя»). Далі пропонується:

• знайти картки, що символізують імовірні способи вирішення ситуації та викласти їх з різних сторін від центру роздоріжжя;
• до кожної карки-способу обрати картку, що символізує можливі наслідки вирішення ситуації.

Обговорення  отриманої картини «роздоріжжя».

7. Вправа «Добра тварина»

   Мета: сприяти усуненню фізичної і психологічної напруженості, розвивати відчуття єдності.

Інструкція. Потрібно стати в коло. Тренер умикає релаксаційну музику. 

Візьміться за руки та уявіть, що ви – одна велика добра тварина. Давайте прислухаємось до її дихання. Вдих – крок уперед, видих – крок назад. Разом робимо вдих-видих, вдих-видих, вдих-видих. Тепер послухаємо, як б’ється серце тварини: тук – крок уперед, тук – крок назад (тричі).

Молодці. У нас вийшла велика, але добра тварина.

Рефлексія. Завершення заняття.

Тренінгове заняття з дітьми з родин вимушених переселенців.

Мета: формування психологічної стійкості, спроможності до пристосування в складному світі; розвиток навичок комунікативної взаємодії; формування навичок допомоги і взаємодопомоги.

Завдання:

•    формування  позитивного мислення, віри в себе та свої сили;
•    формування гнучкості соціального походження (вміння пристосуватися до нових надскладних умов з мінімальним негативним впливом на психіку);
•    профілактика та подолання тривоги, психоемоційного напруження.

Цільова група: діти переселенці, підлітки 11-14 років.

Очікувані результати: підвищення віри себе, зняття психоемоційного напруження, зниження рівня тривоги, вміння використовувати прийоми подолання стресу та вміння пристосуватися до нових умов життя. 

№ з/п	Назва	Тривалість
1.	Вправа «Загубився!»	10 хв.
2.	Вправа «Шляхи»	10 хв.
3.	Вправа «Прийняття правил роботи в групі»	10 хв.
4.	Вправа «Історія з життя»	20 хв.
5.	Вправа «Перетворюємося в страшні персонажі»	20 хв.
6.	Вправа  «Казковий вернісаж»	20 хв.
7.	Вправа  «Ліплення на вільну тему»	20 хв.
8.	Вправа «Шляхи»	10 хв.

Хід заняття

І. Організаційний етап

Психолог: сьогодні на занятті ми з вами поділимося одне з одним досвідом та набудемо нового, а також навчимося долати труднощі, мислити позитивно, знайдемо нових друзів та просто проведемо цікаво час.

1. Вправа «Загубився!»

Мета: Подання імені в ігровій формі. Зняття первинної напруги.

Діти стоять у колі.

Психолог: Ми всі гуляємо по лісі, раптом бачимо – одного з нас немає. Цій дитині зав'язуються очі. Ми починаємо хором кликати його, наприклад: «Ау, Петро». Але насправді він не загубився, а сховався. Коли йому захочеться він відгукується і каже: «Я тут!». Всі радіють.

2. Вправа «Шляхи»

Психолог пропонує дітям сісти навколо ватмана та намалювати шляхи одне до одного (хто до кого захоче).

Після того як діти закінчать малювати шляхи, психолог пропонує кожному біля свого шляху коротко написати свої очікування від заняття.

3. Вправа «Прийняття правил роботи в групі»

ІІ. Основний етап

1. Вправа «Історія з життя»

Психолог пропонує школярам сісти в коло.

Інструкція: Зараз ви будете розповідати одне одному історії з життя. Це можуть бути веселі історії або сумні. Кожний, хто забажає розповісти історію з свого життя, може це зробити, а хто не бажає – може просто уважно слухати. Погляньте на цей «камінь» - це «камінь розповідей». Лише той, хто його тримає в руках, має право говорити. Всі інші тихо слухають. Щоб якомога більше дітей мали змогу розповісти свою історію за п’ять хвилин. Я буду стежити за часом.

Діти по черзі, тримаючи «камінь розповідей» розповідають історії з життя.

Обговорення

•    Чи було  у вас відчуття, що вас всі уважно слухали?
•    Що ви відчували під час розповіді?
•    Чи пролунала розповідь, схожа на вашу?
•    Чи розумієте ви тепер когось з учасників краще?

2. Вправа «Перетворюємося в страшні персонажі»

Мета: актуалізація образів страху, ігрова діагностика. Первинне від реагування на страхи.

 Ведучий запитує: «Хто може бути страшним персонажем? Який він може бути? ». Діти розповідають, ведучий записує. Потім діти всі разом зображують страшних персонажів, яких вони придумали. Дитина, яка придумала конкретний страшний персонаж, по можливості показує всім як він повинен виглядати і командує: «Перетворюємося в ...». Вправа повинна проходити в активній руховій формі, ведучий гумористичними репліками підтримує бадьору й оптимістичну ігрову атмосферу.

3.Вправа «Казковий вернісаж» (на основі народних казок).

Мета: встановлення контакту між архетипними способами вирішення внутрішніх конфліктів. Відреагування особистих страхів.

Психолог. Усі ми родом із дитинства. І за­вжди з любов’ю та ніжністю згадуємо казки, які чули вдома, в дитячому садку, в школі. Адже казка — не просто найпопулярніший фоль­клорний жанр, це чарівне джерело, що дає наснагу кожній творчій людині. Казка дарує радість і дорослим, і дітям. Тому зараз ми ви­конаємо вправу «Казковий вернісаж». Кожна група по черзі витягує зі скриньки конверт із описом знайомої всім казки. Необхідно про­читати вголос цей опис і відгадати, про кого або про що саме йдеться. Отже, розпочинаємо. 

 1. В якій відомій казці сіра непривітна осо­бистість здійснює підступний план убивства двох осіб, і лише завдяки своєчасному втру­чанню громадськості все закінчується добре?(Червона шапочка.)

2. Назвіть казку, в якій різні за своїм со­ціальним статусом герої займали по черзі помешкання, створене в незвичайному ар­хітектурному стилі. І все було б добре, якби до помешкання не повернувся його попере­дній власник зі своїм охоронцем. От героям казки й довелося залишити незаконно зайняту територію.(Рукавичка)

4. В якій казці головна героїня постійно й нахабно обмовляла тих, хто їй робив добро? А коли вона, щоб уникнути покарання, неза­конно оволоділа чужим помешканням,то різні впливові особи намагалися провести з нею роботу з подолання її асоціальної поведінки. Вдалося це лише найменшому з усіх учасників експерименту.(Коза-дереза.)

 

 

 

 5. Назвіть казку, в якій ідеться про спортс­мена, котрий вирушає на змагання з бігу з перешкодами. Хитрість і витримка допо­могли йому дуже близько підійти до фінішу, проте фінал — трагічний. Проявивши за­надто велику самовпевненість, він гине. (Ко­лобок.)

4. Вправа  «Ліплення на вільну тему»

Мета: релаксація і відреагування накопичених переживань.

 Дітям пропонується виліпити «все, що завгодно». Заохочується спільна творчість. Коли важко створити щось конкретне ведучий пропонує індивідуальні завдання по роботі з пластиліном (розім'яти, скачати тощо.)

 

ІІІ. Заключний етап

1. Вправа «Шляхи»

Психолог пропонує дітям сісти навколо ватмана із зображеними на початку заняття шляхами і домалювати стежки до тих учасників, до яких на початку заняття школярі не намалювали.

Після того як діти закінчать малювати шляхи, психолог пропонує кожному біля свого шляху коротко написати, чи справдилися їхні очікування від заняття, та відповісти, що сподобалося їм на тренінгу.

2. Заключне слово психолога

Учасникам демонструють розбиту склянку. Їм потім потрібно поміркувати, як зміниться те, що сталося. «Розбита склянка» - це щось таке, що нас засмучує, нічого ми змінити не можемо.

Після обговорення потрібно зробити висновок, що у світі є багато речей, які ти неспроможний змінити, однак можна змінити ставлення до них.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА

Психологічна відеолекція

 

                                                         «З війни ніхто не повертається таким, яким туди пішов»   

 Алі Апшероні

Ще півроку тому ми жили в іншій країні, по-іншому мислили, сміялися з інших жартів, по-іншому планували сімейний бюджет, і по-іншому виховували наших дітей. Тепер ми стрімко шукаємо відповіді на багато питань, зі складністю звикаємо до страшних думок, але все ж намагаємось загартовувати в собі оптимістичний настрій та тільки позитивні думки.

У зв’язку із складною політичною ситуацією в Україні велика кількість родин змушені були терміново змінити своє місце проживання. Десятки тисяч людей змушені покинути свої домівки і тимчасово переміститися в інші регіони нашої держави. За останніми даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями.

Хмельниччина стала другою домівкою для багатьох родин, які стали свідками військових дій, деякі втратили рідних, знайомих, роботу, документи, домівки та матеріальні цінності нажиті протягом всього життя. У процесі такого переїзду, який супроводжувався різноманітними труднощами й адаптації на новому місці переселенці переживають безліч соціальних, економічних і психологічних проблем. У результаті психотравмуючої ситуації у даної категорії осіб адаптація може проходити з ускладненнями і проявлятись ознаки дезадаптації.

Дезадаптація — це порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях.

Психологічні проблеми членів сімей переселенців носять комплексний характер. Ядром цих проблем є тяжкий травматичний досвід, переживання якого ускладнюється необхідністю адаптуватися у новому середовищі. Іншими словами, спостерігається ефект ретравматизації — одна травма накладається на іншу: загроза життю та благополуччю за місцем попереднього проживання (одна травма) поєднується із необхідністю контактувати із незнайомим середовищем (вторинна травма).

Травмуючі обставини залишають родину без стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для нормального розвитку. Навіть якщо сім’я переїхала на нове місце в повному складі, дорослі не можуть приділяти вихованню і проблемам дітей стільки ж уваги, скільки приділяли раніше. Батьки, самі переживаючи тяжкий стрес та кризу ідентичності, не завжди здатні виконувати звичні сімейні ролі. Вони часто не мають сил, щоб допомогти своїм дітям. Із втратою, найближчого оточення (близьких, родичів, сусідів), сім’я втрачає значну частину соціальної підтримки.

«Працівникам психологічної служби необхідно знати про такі сім’ї, вчасно надати необхідну психологічну, соціально-педагогічну допомогу» - наголошується у листі Міністерства освіти і науки України «Про стан та особливості діяльності працівників психологічної служби системи освіти у 2016/2017 навчальному році» від 06 квітня 2016 року №1/9-176. У листі зазначено, що у роботі з такими родинами доречно користуватися Порядком взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, затвердженим наказом №1983/388/452/221/556/596/106 від 14 червня 2006 року (МОЗ, МОН, Мінпраці,). До сімей, які класифікуються як ті, що опинились у складних життєвих обставинах, належать, зокрема: сім’ї з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно у зв’язку з вимушеною міграцією.

До основних проблем, які можуть спостерігатися у переселенців, належать:

• порушення когнітивних процесів (погіршення пам’яті, труднощі концентрації уваги, розлади мислення);
• невротичні реакції (стресове виснаження, фобічні реакції, порушення сну й апетиту;
• функціональні розлади (регрес поведінки та психосоматичні розлади);
• емоційні та поведінкові порушення (реакції протесту, підвищена плаксивість та капризність, часті зміни настрою);
• проблеми пов’язані із спілкуванням (не сформованість адекватних соціально-комунікативних навичок, страх і недовіра або агресія і дратівливість стосовно оточення, можлива надмірна залежність від думок оточуючих);
• порушення взаємовідносин в сім’ї, коли зміна соціальної ситуації та обов’язків у сім’ї часто змушує дітей і підлітків «включатися» в дорослі проблеми (до яких вони можуть бути не готові).

 Психологічний супровід має носити комплексний характер та поширюватися не лише на самого учня, клас в якому він навчається, та педагогів, які працюють з даним класом чи дитиною та на всю родину дитини.

Психологічний супровід – особлива форма пролонгованої психологічної  допомоги – патронажу. Патронаж у даному випадку розуміється як цілісна та комплексна система соціальної підтримки і психолого-педагогічної допомоги, що надається в рамках діяльності соціально-психологічних служб. На відміну від корекції він припускає не «виправлення недоліків і переробку», а пошук ресурсів особистості та сім’ї, опору на власні можливості та створення на цій основі психологічних, соціальних і педагогічних умов для відновлення продуктивних зв’язків зі світом людей.   

У кожному конкретному випадку завдання супроводу визначаються особливостями особистості, якій надається допомога, та ситуації, в якій здійснюється супровід. Діяльність супроводжуючих продовжується доти, поки не буде пройдений кризовий період. Результатом соціально-психологічного супроводу особистості повинна стати нова життєва якість – адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах із собою та оточуючими як у сприятливих, так і в екстремальних життєвих ситуаціях.

Соціально-психологічний супровід, що розгортається в часі, нараховує три етапи: 1) діагностико-аналітичний ; 2) власне діяльнісний ; 3) контрольно-аналітичний.

Діагностико-аналітичний етап передбачає оцінку ситуації: встановлення контакту, з’ясування, що відбувається, визначення, чи має місце гостра криза, і встановлення робочого контакту для подальшої діяльності. При цьому використовуються: бесіда з клієнтом, тестування, анкетування, спостереження, аналіз документації.

Власне діяльнісний етап присвячується вирішенню специфічних проблем кризової ситуації клієнта. Перш за все, проводиться робота зі зняття гостроти переживання, формування адекватної самооцінки; здійснюється допомога в усвідомленні як зовнішніх, так і внутрішніх проблем, які привели до кризи і перешкоджають зміні дезадаптивних форм поведінки на адаптивні, а також формування стресодолаючої поведінки в процесі індивідуальної та групової роботи. Особливу увагу слід надати побудові нових взаємостосунків клієнта з оточуючими, тобто формуванню мережі психосоціальної підтримки. Окрім роботи з родичами і найближчим оточенням, необхідний пошук можливостей надання підтримки з боку людей зі схожими проблемами або які знаходяться в аналогічних ситуаціях (робота з групою осіб, що пережили кризу). Крім того, ефективне рішення проблем людини, що знаходиться в кризовій ситуації, вимагає комплексного підходу та залучення можливих учасників подій: лікарів, психологів, юристів, а також фахівців таких установ, як Центр зайнятості населення, Управління соціального захисту населення, Центр соціального обслуговування населення та ін. Психолог виступає при цьому в ролі посередника з метою активізації підтримуючих систем, залучення уваги формальних підтримуючих систем до проблем клієнта.

 

Контрольно-аналітичний етап – період осмислення результатів діяльності за рішенням тієї або іншої проблеми, обговорення досягнутого прогресу, аналіз змін (у поведінці, відновленні когнітивного контролю над ситуацією, психологічного стану). Якщо проблему можна вважати вирішеною і клієнт відчуває надію та здатність у подальшому поліпшувати ситуацію самостійно, то цей етап може стати заключним. Якщо змін не спостерігається або вони незначні, цей етап може стати стартовим у проектуванні процесу супроводу (відбувається повернення на перший етап або даються рекомендації щодо відвідин групи взаємодопомоги).

Безперечно, визначені етапи є лише напрямами для роботи, оскільки конкретний зміст кризової допомоги визначається ситуацією і сутністю кризового стану.

Криза, що охопила країну, безпосередньо впливає  на виконання ними батьківських функцій, що, природно, позначається на дітях. У цей період знижені або порушені можливості і здатності працювати, любити і насолоджуватися життям. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм.

Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомоги  впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям і батькам набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами. Педагоги мають відстежувати стани дітей, які є переміщеними і вчасно надавати батьками поради та консультації.

 

 

 

Поради батькам щодо профілактики стресових ситуацій у дітей:

організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

• користуйтеся можливістю зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на

плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

- поговоріть з дитиною про ті почуття, які вона пережила або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні людські реакції на складні ситуації;

- будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться,сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно;

- щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається;

-підтримуйте надію на краще;

-якщо реакція дитини, на вашу думку, є надмірними або незрозумілими вам, якщо симптоми повторюються без особливих змін, якщо ви турбуєтесь, – зверніться за консультацією до психотерапевта.

Рекомендації класним керівникам

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

•      відповідна до віку фактична інформація;

•      зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;

•      допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

•      дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);

•      відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

•      загальна підтримка як у сім'ї, так і в навчальному закладі;

•      знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

•      регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Що потрібно знати:

•     Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій.
•     Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займуть однакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім'ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім'ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у класі, це потрібно враховувати.
•     Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.
•     Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов'язані з сім'єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов'язково оприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням класу.
•     Доцільно обговорювати зі шкільним психологом чи соціальним педагогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, які цього потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, які займаються допомогою дітям та сім'ям та мають досвід у ведені таких груп.
•     Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти.
•     Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв'язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан.
•     Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.
•     Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, - це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків.
•     Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов'язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід'ємну внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати «...треба зробити так, щоб дитиною керував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним від іншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов'ю ставиться до нього, при цьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого».
•      Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її.

Що потрібно робити:

•     Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Підготовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.
•     Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців.
•     У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей.
•     Емоційна підтримка. Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім'ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, які помітили однокласники.

Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:

•   Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали:

можна спокійно та уважно вислухати дитину;

можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»;

можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий».

•      Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).

•      Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю.», «Це важливо, що ти розповідаєш.», «Міг би ти розповісти про це більше.».

•      Встановлення відносин, що базуються на довірі.

•      Надання корисного та заохочувального зворотного зв'язку.

•      Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.

•      Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.

•      Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.

•      Чуйність та співчуття.

Практична допомога.

•      Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки.
•     Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.
•     Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі.
•     Чому дітям часом важко спілкуватися? Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.
•      Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.

 

 

 

 

 

 

Матеріали для педагогів на опрацювання

М. Романюк «Як уберегти дитину від впливу посттравматичного стану дорослих»/журнал «Практичний психолог:школа» №12, 2014 р., с.18

Заходи для мінімізації впливу посттравматичного стану

 батьків на дитину

Батьки мають знайти раціональний вихід своїм емоціям відпо­відно до травмуючої події: іноді достатньо аутотренінгу та релак­сації, а в певних ситуаціях потрібна тривала психологічна терапія. У жодному разі не варто працювати понаднормово. «Утеча в роботу» не поліпшить ситуацію. Не слід братися за масштабні проекти, пра­цювати у вихідні дні, особливо, якщо раніше такого не практикували. Якщо виникли серйозні фінансові проблеми і без додаткових за­робітків не обійтися, слід максимально ефективно організовувати взаємодію з дитиною.

Іноді людина після того, як пережила кризову подію, зосереджу­ється на певній діяльності: стає членом волонтерських організацій, допомагає тим, хто також потрапив у подібні умови, тощо. Для лю­дини в посттравматичному стані така діяльність має терапевтичний характер. У такий спосіб вона намагається зменшити своє почут­тя провини за те, що на відміну від інших постраждалих, можливо, навіть близьких людей, вона залишилася живою. Водночас ступінь участі в такій діяльності має бути адекватний можливостям особис­тості.

Батькам слід розповідати дитині про свої почуття, зокрема, і про причини появи таких почуттів, у доступній формі. Це дає змогу зменшити відчуття дистанції між ними, а також позитивно впливає на формування емпатії в дитини. Дитина дошкільного і молодшого шкільного віку має чітко ро­зуміти причинно-наслідковий аспект своїх реакцій. Батькам слід допомагати їй у цьому: «Плачеш, тому що сумно. Сумно тому, що відбулася певна подія, наприклад втрата». До таких розмов варто долучатися обом батькам (за умови, що сім'я є повною). У жодному разі членам родини не можна заперечувати факт втрати або змі­ни поведінки батьків.

Щоб мінімізувати негативний вплив травми батьків на дити­ну, вони мають виокремлювати якомога більше часу для взаємодії з нею і проводити його активно: гратися на свіжому повітрі, відвіду­вати музеї, виставки, зоопарки тощо. Це надзвичайно важливо для дитини, особливо, якщо вона відчуває брак спілкування з батьками. Наприклад, через те, що відвідує дитячий садок або надовго зали­шається в родичів. Користь від проведення часу таким чином може також бути додатковою терапією для людини, яка пережила психо­логічну травму, зокрема для батьків.

Отже, перебуваючи в посттравматичному стані, людина не може не впливати на стан найближчого оточення. Важливо зважати на цілісність родини в психологічному, а не фактичному розумінні цього слова. Особливо це актуально в період переживання посттравматичного стресового розладу, коли підвищується ризик запозичення та підсилення психологічного стану іншим членом родини, тим паче, коли це стосується дитини молодшого шкільного віку

І. Гобот «Особливості психологічного супроводу клієнта у стані посттравматичного стресу»

 журнал «Практичний психолог: школа», №8,2014 р., с.18

Стрес супроводжує людину від моменту її народження: він є ме­ханізмом захисту внутрішнього світу особистості. Будь-яка зміна звичного способу життя може призвести до появи стресу, тому за відповідних умов починають діяти адаптаційні механізми, що дають людині змогу пристосуватися до нових умов.

Із-поміж ознак стану гострого стресового розладу виокремлю­ють емоційно-психологічне травмування — один із видів психічно­го травмування. У результаті такого травмування на людину впли­вають її почуття високої інтенсивності: горе, страх, лють.

Дослідники стверджують, що мислити й адекватно реагувати у стані емоційно-психологічного травмування людина не здатна. Натомість у неї може спостерігатися тимчасова втрата пам'яті, сплу­таність думок, дезорієнтація в часі тощо.

Своєчасна психологічна допомога клієнту — запорука швид­кого подолання його кризового стану та уникнення подальших не­гативних наслідків. Некваліфікована допомога або її відсутність згодом може спричинити виникнення у клієнта психічних, сома­тичних захворювань різного ступеня тяжкості. За Ігорем Марценковським — головним позаштатним спеціалістом МОЗ України зі спеціальності «Дитяча психіатрія», завідувачем відділу психічних розладів дітей та підлітків Українського науково-дослідного інсти­туту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, — більшості проблем у дитячій психіатрії можна було б запобігти за умови ефективної роботи таких соціальних інститутів, як прак­тичні психологи, соціальні педагоги, навчальні заклади і, зрештою, батьки.

Розглянемо та порівняємо визначення стресового стану та пси­хічної травми.

Визначаємо поняття «стрес»

Поняття «стрес» увів канадський біолог Ганс Сельє у 1936 році. Він позна­чав цим терміном широке коло станів психічного напруження, які виникають під час виконання людиною діяльності в надскладних умовах, а також реакцію на екстремальні впливи - стресори.

За Гансом Сельє, стрес - неспецифічна реакція організму на будь-які пред'явлені йому вимоги, яка дає змогу пристосувати­ся до появи труднощів, упоратися з ними. Основоположник учен­ня про стрес писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває лише в мертвих. Стресом треба управляти. Керований стрес має аромат і смак життя».

Залежно від виду стресора та характеру його впливу науковці розрізняють фізіологічний та психічний стрес. Останній, зокрема, поділяється на стрес інформаційний та емоційний.

Як зазначає російський психолог Сергій Головін, інформаційний стрес виникає під час інформаційних перевантажень. У таких ситу­аціях людина відчуває високий рівень відповідальності за наслідки своїх рішень, однак не справляється з поставленим завданням — не встигає прийняти адекватні рішення.

Емоційний стрес виникає в ситуаціях погрози, небезпеки, обра­зи тощо. Різні форми його прояву -  імпульсивна, гальмуюча, генералізована — призводять до змін у:

-  мотиваційній структурі діяльності;

-  емоційній сфері;

- руховій та мовній поведінці.

Саме тому залежно від форми прояву та ступеня вираженості емоційний стрес може впливати як позитивно, мобілізуючи люди­ну, так і негативно, дестабілізуючи її. Крайній його прояв -  це ди-стрес, який призводить до повної дезорганізації життєдіяльності людини.

Чинники появи стресу в дітей

Основні причини виникнення стресу в дітей залежать від їхньо­го віку. Центральною стресовою ситуацією для дитини дошкільного віку є розлука з мамою і/або значимими для неї членами сім'ї.

У переліку чинників, що провокують появу стресу в дітей мо­лодшого та старшого шкільного віку, перше місце посідають не лише образи чи знущання з боку однолітків, а й напружені взаємини з педагогами. Відповідно, це негативно впливає на самооцінку шко­лярів.

Перегляд телевізійних програм є одним із найбільш сильних стресорів для незміцнілої психіки дитини. Також на психічний стан дитини впливає те, як її батьки реагують на інформацію з медіа-джерел.

Причиною виникнення стресу в ди­тини в будь-якому віці, особливо в підліт­ковому, можуть стати негаразди в сім'ї, на­приклад, постійні сварки між батьками, їхнє розлучення, переїзд на інше місце про­живання, конфлікти з однолітками тощо.

Тож усе, що може стурбувати дитину -  нещас­тя, брутальне слово, образа (особливо незаслужена, безпідставна), раптова перешкода під час діяльнос­ті -  може спричинити появу в неї стресового стану. Аналогічно на несприятливі чинники реагують і до­рослі. Однак вони швидше за дитину, у якої захисні психічні механізми перебувають на стадії розвитку, долають стресову ситуацію.

Визначаємо поняття «психічна травма»

Поняття «психічна травма» виникло напри­кінці 80-х років XX століття у кризовій психології і набуло поширення в межах теорії посттравматич­ного розладу. Визначення психічної травми запро­понував білоруський психотерапевт Ігор Погодін: «Психічна травма - це будь-яка особистісно значу­ща ситуація (явище), що має характер патогенного емоційного впливу на психіку людини. Її психологічно складно витримати, тому вона здатна спри­чинити психічні розлади за відсутності відповідних захисних механізмів».

Спричинити психічну травму може будь-яка життєва подія, що зачіпає важливі для людини сто­рони життєдіяльності. У результаті психічної травми часто руйну­ються звичні для людини уявлення про світ, що призводить до її не­впевненості в собі. Зазвичай така ситуація виникає, коли оточення чи соціальні інститути несподівано «зраджують» або розчаровують людину.

За типологією Олега Романчука, психічно травмувальними подіями для людини є такі:

• фізичне і сексуальне насильство;
• дорожньо-транспортні пригоди;
• природні та техногенні катастрофи;
• нещасні випадки тощо.

Травмувальні події часто відбуваються в дитинстві. Дослі­дження засвідчили, що до 18-річного віку 30% людей переживають хоча б одну таку подію. Більшість психічних травм, яких зазнають діти, — це не техногенні чи природні катастрофи, а домашнє чи шкільне насильство або «інституалізоване» кривдження, якого за­знають діти під час виховання в навчальних закладах інтернатного типу.

Психічне травмування внаслідок природних катаклізмів людина переживає легше, ніж травмування від дій, завданих оточенням.

• залежності — алкогольна, наркотична тощо;
• безсоння, нічні кошмари;
• соматичні та психосоматичні захворювання — мігрені, м'язові спазми, шлунково-кишкові розлади астма, деякі форми епілепсії, панічні атаки тощо;
• сексуальні розлади;
• посттравматичний синдром;
• розщеплення особистості на кілька Я, що конфліктують між собою, ускладнюючи прийняття будь-якого рішення.

• одноразові психічні травми — випадкові, нетривалі події, що загрожують життю людини;
• хронічні психічні травми — ситуації, що впливають на лю­дину протягом тривалого часу та викликають почуття не­безпеки і безпорадності.

• кінцівка має бути позитивною, як і розв'язання проблеми;
• якщо в казці немає оптимального шляху розв'язання склад­ної ситуації, його слід вигадати й обов'язково обіграти;
• не варто давати дитині змогу заграватися в агресивній ролі;
• після інсценування казки необхідно обговорити з дитиною той психологічний досвід, який вона отримала, граючи певну роль.

Використання мотивуючих відеороликів та художніх фільмів у профілактичний роботі практичного психолога        

  Практично кожна людина переживає такий період в житті, коли зникає прагнення до активної діяльності, руки поступово опускаються, з`являється бажання все кинути, відгородитися від оточуючих, і, в окремих випадках, навіть попрощатися з життям.

          Для багатьох поштовхом для подолання подібного стану стали мотивуючі фільми.  Мотивуюче кіно допомагає знайти мету в житті, повірити в себе і почати рухатися вперед. Фільми з цієї категорії впливають по-різному, але всі вони наділені потужним позитивним емоційним зарядом. Вони переглядаються, потім переосмислюються і стають добрими помічниками в нелегкі життєві моменти.  Мотивуючі фільми показують те, на що людина здатна заради своєї мети, адже головне - йти вперед, не звертаючи уваги на перешкоди, що виникають на шляху. Оскільки більшість з картин засновані на реальних фактах, вони змушують задуматися про життя, згадати своє минуле і почати будувати майбутнє. В них часто відображено реалістичні, захоплюючі історії про звичайних людей сильних духом,які незважаючи на життєві труднощі, тяжкі втрати, пережите горе та біль   знаходять у собі резерви, цілеспрямовано просуваються до перемоги заради досягнення заповітної мрії.  Ці фільми про те, як люди потрапляючи у скрутні ситуації  знаходять вихід, завдяки працьовитості, наполегливості, впертості і волі до перемоги і життя; ставлять собі цілі і досягають їх будь-якою ціною.

         Однак  такі фільми  не дають чітких напрямків і вказівок, а всього лише мобілізують внутрішні можливості людини і часто є  ключем до відкриття свого внутрішнього потенціалу. Протягом деякого періоду часу після перегляду однієї з таких картин у людини виникає бажання «перевернути гори».  Мотивуючі фільми викликають бажання  до активних дій, змушують змінювати своє життя, ставлення до певних речей, надихають на нові подвиги, викликають позитивний настрій. Якщо після перегляду фільму у вас залишилося сильне бажання щось робити , отже, цей фільм ви подивилися не дарма.

          Останнім часом проблема мотивації стає більш актуальною, оскільки все частіше  необхідне психологічне налаштування  на певні дії, на кардинальну зміну речей, життєвих подій, або , просто стає сумно без видимої на те причини, зарадити цій проблемц зможе  один з  мотивуючих фільмів - він не тільки допоможе налаштуватися на позитив, але і дозволить  втекти від повсякденного життя, хоч і на час перегляду.

          Неважливо, чи переживаєте ви розрив з коханою людиною або просто невдалий день видався, - дозвольте собі коротку перерву, і це допоможе поглянути на ситуацію по-іншому, а можливо, і знайти інший спосіб її вирішення.

Коли в житті настає чорна смуга, руки опускаються, здається, що немає сил продовжувати щось робити далі, то треба взяти у житті тайм — аут,  подивитися мотивуючий фільм, який надихне на нові вчинки і звершення.

Якщо говорити про те, які самі мотивують фільми, то до них варто віднести такі:

 

Посилання	Відеоматеріал	Анотація
http://youtube.com/watch ?v = o1YXWof79v5g   http://youtube.com/watch ?v = QcydYxVXVb0   http://youtube.com/watch ?v = gEBe0CcZdA	« Як подолати відчай.  Сила волі»   «Людина може все»     «Про мету життя»	Відеоільми  в яких  австралієць Нік Вуйчич розповідає про себе, труднощі, з якими йому довелося зіткнутися в    житті. Життєстверджувальний оптимізм героя  дає йому сили долати життєві негаразди.  Нік  розкриває своє бачення  проблем та на власному прикладі доводить, що людина може все.
http://youtube. com/watch ?v =1kCAhKvK0Uo	«Зміни себе сам!!!»	Мотиваційний відеоролик про те, що тільки людина маючи мету може позбутися шкідливих звичок, вести здоровий спосіб життя . Разом із змінами в людині змінюється навколишній світ.  «Зміни своє життя сам, бо без тебе це не зможе зробити ніхто!»
http://youtube.com/watch ?v = HnyLUN5uBO&index=3g	«Новий ти »	Мотиваційний відеоролик про цінність власного життя . Про усвідомлення та новий погляд на себе, нове мислення, бажання розвиватися та змінювати власне життя. «Новий день – новий я!»
http://youtube.com/watch ?v =JFIP3yddvbw	«Подолай свй страх»	Мотиваційний відеоролик про роль страху в житті людини, про те, як позбутись страху, адже страх – це ілюзія, яку ми самі створюємо.
http://youtube.com/watch ?v = n5KIS9iT&hQ	«Залізна мотивація  - правильні слова»	Мотиваційний відеоролик  про необхідність віри в себе , подолання стереотипів мислення , постановку правильних завдань для подальших позитивних змін у власному житті.
http://youtube.com/watch ?v =4OddRmGuMIA	«Ти можеш все»	Мотиваційний відеоролик про реалізацію дитячих мрій, шляхи досягнення власної мети,  необхідність діяти та віру в  свої сили..
http://youtube.com/watch ?v = 691Ag1mcZzo	«Дуже мудра притча для людей, що ображаються»	Притча про  сприйняття іншої  людини та образу на неї. Мораль :  сприймати людей і розуміти їх вчинки, бути милосердним та розважливими.
http://youtube.com/watch ?v = _vbDzxkzYfo	«Смішний мотиваційний ролик»	Мотиваційний мультфільм про оптимістичне світосприйняття  подій, які  можуть трапитись в житті.
http://youtube.com/watch ?v =kPtvXDmBSpo	«Краща мотивація на кожен день»	Мотиваційний мультфільм в якому розповідається як завдяки  наполегливій праці  виростають крила.
http://youtube.com/watch ?v = NvfziGuOjTs	«Про важливість команди»	Смішний мотиваційний мультфільм про те, що той, хто думає, що може обійтись без друзів – дуже помиляється!

 

Організація психологічного супроводу родини, дитина яких переживає ПСТР

 

Для нормалізації психічного стану дитини, яка переживає відсутність одного з батьків через перебування у зоні АТО, важливу роль відіграє соціально-психологічна робота зі всією сім`ї. Адже внаслідок травми порушуються дитячо-батьківські зв’язки, виникають симбіотичні або примусово дистанційні відносини між батьками і дитиною.

У випадку порушення поведінки дитини один з батьків відчуває свою некомпетентність і безсилля та мимоволі сприяє закріпленню негативних поведінкових стереотипів: потурає дитячим примхам, занадто часто реагує на будь-які скарги дитини, оберігає її від найдрібніших життєвих труднощів. Діти, на відміну від дорослих, швидше повертаються до нормального емоційного стану завдяки кращій гнучкості та адаптивній можливості психіки. Стан батьків змінюється повільніше і заважає, в свою чергу, нормалізації психічного стану дітей.

Незважаючи на те, що батьки занепокоєні наданням допомоги своїм дітям, недостатня критичність до особистого психоемоційного стану часто змушує їх самих уникати психологічної допомоги.

Кожна родина має свою специфіку, тому потребує індивідуального підходу, але важливо дотримуватися базових етапів роботи з родиною:

1 етап: психологічний супровід розпочинається на підставі результатів  інспектування та інформації, що підтверджує наявність проблеми в родині.

2 етап: на початку здійснення психологічного супроводу психолог відвідує сім'ю

або особу з метою комплексного обстеження. Під час комплексного обстеження психолог вивчає:

• стан здоров’я, умови в яких проживає сім’я;
• думки членів родини про проблеми і потреби, шляхи їх подолання;
• матеріальні та соціальні, інші можливості щодо подолання складних життєвих обставин;

3 етап: знайомство з членами родини і її оточення, бесіда з дітьми, оцінка їх умов життя.

Вже з першого відвідування родини педагог побачить, які взаємини переважають між її членами, який в родині психологічний клімат, як він впливає на емоційний стан всіх членів.

4етап: вивчення причин складних обставин в родині,особливостей сімї, її ціннісних орієнтацій.

 На даному етапі психолог на основі отриманих результатів роботи з родиною проводить причинно-наслідковий аналіз становища сімї та емоційного стану її членів. За результатами комплексного аналізу сімї та результатів діагностичної роботи оформляється облікова картка психологічного супроводу.

5 етап: складання індивідуального плану роботи з родиною.

Цілеспрямоване і чітке планування допомагає психологу  уникнути багатьох помилок та негативних явищ в роботі. Обгрунтований план дозволяє намітит загальні перспективи і конкретні шляхи вирішення поставлених корекційних завдань. До планування потрібно ставитися як до важливої складової соціально-психологічного супроводу, від якої залежить ефективність та результативність запланованої роботи.

6 етап: співпраця з відповідними організаціями та установами ( освітніми, дошкільними  установами, центр у справах сімї та молоді, службою у справах дітей ).

Психологу слід усвідомити, що не все в роботі з родиною він має робити самотужки. Значний обсяг роботи покладається на представників інших галузей, відомств та служб.

7 етап: здійснення поточних і контрольних відвідувань родини;

8 етап: завершальний етап, підведення підсумків роботи з родиною.

На цьому етапі психолог завершує супровід родини, але продовжує вести дистанційне спостереження за родиною.

Наступним напрямом надання психологічної допомоги членам сімей  є сімейне консультування. Сімейне консультування доцільно проводити в місцях безпосереднього проживання сімей. Роботу може проводити один фасилітатор, проте якщо дозволяють ресурси, краще разом із кофасилітатором. Його задача – спостерігати за невербальними проявами процесу й допомагати ведучому, підтримуючи зворотній зв’язок з ним. Зазвичай процедура починається бесідою з одним чи декільками членами сім’ї про нагальні соціально-побутові проблеми. Потім поступово, по мірі встановлення довірчих відносин, бесіда трансформується в інтерв’ю. Завдяки такому консультативному інтерв’юванню психолог, задаючи запитання, не тільки отримує важливу інформацію про взаємовідносини в сім’ї та її соціальне функціонування, але й, співвідносячи факти, уточнює і корегує негативні моменти, які прямо чи опосередковано підтримують наслідки психотравми. Це можуть бути теми ізольованості, відчуження від соціуму, агресії і нетерпимості до «іншого», віктимності, «образу ворога» тощо. Процедура складається із послідовних фаз: 1) збір інформації, 2) уточнення й 3) корекції. Можливо обмежитись і однією сесією, проте, якщо дозволяють часові і людські ресурси, друга зустріч дуже бажана: зазвичай члени сім’ї зустрічають психолога більш підготовленими й окриленими тими результатами, яких вони вже досягнули. Отже, сімейне консультування – це метод, завдяки якому можна досягнути більшого ефекту не тільки в попередженні травматизації інших членів родини та оздоровлення психологічного клімату сім’ї, але й в переробці травматичного досвіду, пом’якшенні психологічних і навіть психосоматичних наслідків травми.  Крім цього, доцільно у разі потреби з близькими родичами проводити психотерапевтичні сеанси, оскільки нерідко поведінка, в якій проявляються симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), може спричинити негативні зміни їх психоемоційного стану та поведінки. Сімейна (подружня) психотерапія рекомендована для лікування дорослих людей, які перенесли психотравму. Як правило, цей вид терапії використовується як додатковий до інших форм лікування, які безпосередньо спрямовані на симптоми (ПТСР). Сімейна (подружня) психотерапія для травмованих проявляється двома основними різновидами: системний підхід, направлений на корекцію порушень в сім’ї чи подружній парі, і підтримуючий підхід із наданням допомоги членам сім’ї в підтримці індивіда, який проходить лікування ПТСР. Умовами для використання цього методу є: наявність подружнього чи сімейного дистресу, відсутність порушень в сім’ї до травми, проходження травмованим індивідом індивідуальної терапії, згода травмованого клієнта на включення в терапію інших, сприяння індивідуальним покращенням. Таким чином, психологічна допомога сім’ям  є актуальним завданням комплексного психологічного супроводу та адаптації сімей, які отримали  психотравму.