Захід "Дзвони Чорнобиля"

Мета: згадати історію аварії на Чорнобильській атомній електростанції виховувати особисту стурбованість кожного за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду, чуоісий біль, як свої власні.

ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

1.               й учень

Ти відомий сьогодні кожному —

Не ім'ям своїм, а бідою,

Тою вулицею порожньою Понад прип'ятською водою...

Учитель. Берег Прип'яті. Мирна весняна українська ніч. 26 квітня 1986 року... Ця дата назавжди залишиться у пам'яті людства.

Перша година 23 хвилини 40 секунд. Всі сплять безтурботним сном. І раптом несподівано нічну темряву розірвало велетенське полум'я над четвертим реактором Чорнобильської АЕС.

2.               й учень

Зойкнула Земля чайчиним криком:

—Сину, вбережи і захисти! —

Вийшла Мати із іконним ликом:

—Іди, синочку. Хто ж, коли не ти?...

Спалахнуло Небо, впало крижнем:

—Сину, вбережи і захисти! —

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

—Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.

Дух і Воля. Небо і Земля.

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кобенок.

Який предивний ти, людський характер,

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розвернувсь атомний реактор І справитись з нещастям мусиш ти.

Що буде — враз обидва зрозуміли,

Реактор другий тільки б зберегти, 

їм у собі знайти б незнані сили —

Не дать вогню в сусідній блок пройти!

1 пломінь збили! Тільки в прижмур хмуро Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тишура Рукою по волоссю, що в огні.

І у Володі полум'я чимдалі

Все більш танцює в звужених очах...

Наталя, двотижневая Наталя На випростаних Надіних руках...

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалась мить...

Реактор врятувать не мав він сили —

Вони ж бо мали право й відступить.

Учитель. Тієї трагічної ночі лейтенант та сержанти пожежної оборони виконували свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна — поруч дихав смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них шість чоловік загинуло. Так вони жили, працювали і пішли в безсмертя.

На підмосковному Митищинському кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира ГІравика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Миколи Титеика, Володимира Тишури...

Учитель. Найпершим, у кого зупинилося серце на мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер його друг^- Володимир Миколайович Шатенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, опаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю...

3.               й учень

Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони,

Та з такого вогню не виходив ніхто ще вжитті.

Жити можна і в затінку — поринати в розкішні весни,

А вмирати доводиться перед людством — на видноті.

Учитель, їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли жорстокий удар на 4-му блоці станції. Ніхто з них не здригнувся, не відступив; і кожен з них гідний того, щоб про нього говорили, писали, пам'ятали. Про кожного!

У ту квітневу ніч начальником чергового пожежного караулу був 23-річний лейтенант Володимир Правик. Він першим ступив назустріч атомній біді, ступив за бар'єр, за межу можливого, і стояв, доки вистачало сили.

4.               й учень

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице — ось-ось розправить Одну він зморшку від густенних брів,

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце — гордість матерів!

Збить треба пломінь! Зрізати назавше!

З ніг без жалю зіб'є, зупинить крок.

Через два тижні після аварії 23-річний офіцер Віктор Кібенок, красивий, статний,відважний, помер у московській лікарні. Так і не побачив молодий батько свого первістка, якого народила йому дружина Тетяна.

5.              й учень

Подій могло не буть тієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний,

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль — тільки лиш маленька віха Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

  Й, можливо, в нім — майбутнього сліди...

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенок,

Героям понадлюдського горіння Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління,

Знов молодість на лінії вогню.

Учитель. Суворий екзамен тримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші.

На ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії було витрачено близько 9 млрд карбованців.

Які ж уроки нам подав Чорнобиль? По-перше, це урок безвідповідальності.

По-друге, це урок-милосердя. Всі люди відгукнулись на біду: збирали гроші у фонд Чорнобиля, надавали кров потерпілим і людям із зараженої зони.

6.              й учень.

Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.