Заняття для педагогів "Морально -духовні цінності учнів"

Тернопільська загальноосвітня школа № 2 І - ІІІ ступенів

Тернопільської міської ради Тернопільської області

Виступ на тему:

«Формування духовно – моральних цінностей учнів»

                                                                                                      Підготувала:

                                                                                                   Практичний   психолог

                                                                                                             Гусак А. В.

Тернопіль 2013

 «Така нам буде Україна,

які ми матимем серця»

      Проблема формування духовності учнів є актуальною, оскільки пов`язана  з таким поняттям,  як формування особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь – як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

   Моральна та духовна основа – це стрижень, на який повинен нанизуватись  будь – який прояв людської життєдіяльності  .  Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час.  Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним.  Як показали дослідження,   у  65% сучасних батьків  вся їх турбота про дітей зводиться лише до матеріальних здобутків, а звідси духовна деградація молоді. Потреба в спілкуванні, сором, совість, турбота про ближнього,  почуття жалю – ці риси на думку молоді не є престижними , є другорядними . Школа – це   один з осередків, який зможе вплинути на учня духовно. 

       А завдання педагога полягає втому, щоб навчити учня бути собою, не одягати на себе маску, вміти  спостерігати, аналізувати, робити висновки, викликати бажання відповідати загальнолюдським  ідеалам. Але при цьому вчителям не слід забувати попередження великого педагога К. Ушинського , який говорив:  «привчаючи дітей слухати слова моральності , зміст яких не зрозумілий, а головне не відчутий дітьми, ви готуєте лицемірів, яким зручно мати недоліки, оскільки даєте їм ширми для закриття цих недоліків»  . 

 Я як психолог теж значну увагу приділяю духовному вихованню учнів, тому маю в своєму арсеналі маю  ряд вправ  та ігор , які  часто  використовую на заняттях ,  виховних годинах. Основний акцент пропоную робити на ту рису особистості, про яку Ромен Ролан говорив: «…..  це прекрасна музика душі. Як було б чудово, якби вона звучала в кожному з нас». Це доброта.

  Діти часто шукають себе, намагаються знайти образ, який би їм відповідав. Паралельно з зовнішньою ідентифікацією важлива і внутрішня, яка базується на моральних і духовних поняттях ,  які учні можуть  пропускати  крізь себе .

Вправа  «Монолог добра»   за алгоритмом:

Я – добро.

Я живу …

Я мрію…

Я роблю …

Я знаю …

Я допоміг (допомогла)…

Я бажаю …

Релаксаційна вправа «Доторкнімося до доброти »

    На дошці напишіть слово  « доброта».  Попросіть дітей назвати асоціації до цього слова. Включіть тиху музику. Нехай діти уявлять, що торкаються до доброти і опишуть свої відчуття.

Вправа «Рецепт»

Скласти рецепт, як можна стати доброзичливою людиною.

     В роботі з дітьми, зокрема з підлітками, можна  стикатися з тим, що вони досить часто помиляються у своїй моральній самооцінці. В такому випадку корисною буде вправа «Мої вчинки», яка спрямована на розвиток вміння самостійно оцінювати свої вчинки.

 Вправа  «Мої вчинки»

 Кожен  підписує свій листок і дає  відповіді на три запитання:

Передаємо по колу і висловлюються  всі.

Для молодших можна виконати таку вправу:

Вправа « Моє сонце»

Кожен учень малює сонце у вигляді кола і променів, що виходять з нього, надписуючи вздовж кожного променя по одному з своїх достоїнств.

Вправа «Рекламний  ролик»

Учні об’єднуються у три команди.  Кожна команда повинна створити свій рекламний ролик, щоб показати «совість»,  «гідність».

Вміти довіряти людям  - важлива риса особистості.  Довіра виникає при злитті  ряду факторів: інтересів людини,  емоційних реакцій і особистого досвіду. Будь-які позитивні результати  співпраці викликають довіру до оточуючих і при повторенні закріплюють позитивну реакцію.

Вправа „ Сліпий і поводир "

- Утворіть пари. Один учасник пари буде поводирем, який повинен провести іншого „ сліпого"  поміж пари, які будуть тут рухатись. Потім поміняєтесь ролями.

Обговорення:

-    Яка роль вам більше сподобалась?

-    Що ви відчували, коли були в ролі „ сліпого"?

-    З чим можна порівняти цю гру?

Людина озлоблена – хвора людина. Святий Іоанн Кронштадтський радив перемагати гнів любов’ю і не тримати його в собі

Вправа «Сердиті кульки»

 Давайте надуємо кульки. Уявіть, що кулька – це тіло, а повітря в ній – роздратування, гнів.

- Чи може повітря входити або виходити зараз з кульки?

- Що трапляється, коли почуття сповнюють людину?

А зараз різко стисніть кульку, щоб вона лопнула.

- Якщо кулька – це людина, що з нею трапилось?

Надуйте ще одну кульку і випустіть трохи повітря. Знову різко стисніть.

- Що відбулося з кулькою? А як це буде з людиною?

- Це добре, що ми даємо вихід нашому гніву, але ми не задумуємось, як це відображається на наших знайомих. Спілкуючись не завжди враховуємо настрій, бажання співрозмовника, проте добре знаємо як може образити всього лиш одне слово…

Не варто оминати увагою і  використання  притч на уроках. Адже  це універсальний засіб, який не потребує багато часу і носить неабиякий виховний вплив.

  Притча про голуба і синицю.

Одного разу маленька синичка, сидячи на засніженій гілці великого дерева, запитала у дикого голуба:

- Скажи, скільки важить одна сніжинка?

- Не більше, ніж нічого, -  відповів він їй.

- Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, - вела далі синичка. – Одного разу я сиділа на ялиновій гілці, й почав падати густий сніг. Це ще не була сніжна буря, й легкі сніжинки спокійно лягали на дерева. Я нарахувала 7 435 769 сніжинок, які опустились на ялинову гілку. І коли остання сніжинка, що як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого» впала на неї – гілка зламалася. – Після цього синичка злетіла, залишивши голуба в глибокій задумі».

Скло

— Рабі, я не розумію: приходиш до бідного — він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багатія — він нікого не бачить. Невже це тільки через гроші?
— Виглянь у вікно. Що ти бачиш?
— Жінку з дитиною, віз, який їде на ринок…
— Добре. А тепер подивись у дзеркало. Що ти там бачиш?
— Ну, що я можу там бачити? Тільки себе самого.
— Так ось: вікно зі скла і дзеркало зі скла. Але варто тільки додати трохи срібла — і вже бачиш тільки себе.

Навколо нас є багато таких осіб, які свої вікна замінили на дзеркала. Вони думають, що дивляться “назовні”, а бачать і споглядають самих себе.
Не дозволь, щоб вікно твого серця стало дзеркалом.

   Два вовки
Колись давно старий відкрив своєму онукові одну життєву істину:
- У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню. Інший вовк представляє добро: мир, любов, надію, істину, доброту та вірність.
Онук, зворушений до глибини душі словами діда, задумався, а потім запитав:
- А який вовк в кінці перемагає?
Старий усміхнувся і відповів:
- Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.
 

Двоє друзів
Одного разу двоє друзів посперечалися, і один з них дав ляпаса іншому. Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи, написав на піску:
- Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса.
Вони продовжували йти, і знайшли оазис, в джерелі якого вирішили скупатися. Той, який отримав ляпас, став тонути, але один його врятував. Коли він прийшов в себе, написав на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».
Той, хто дав ляпаса і який врятував життя своєму другу запитав його:
- Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти пишеш на камені. Чому?
Друг відповів:
- Коли хто-небудь нас ображає, ми повинні написати це на піску, щоб вітри могли стерти це. Але коли хто-небудь робить що-небудь хороше, ми повинні викарбувати це на камені, щоб ніякий вітер не зміг би це стерти

Без любові

ОБОВ'ЯЗОК без любові робить людину ДРАТІВЛИВОЮ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ без любові робить людину ПАНІБРАТСЬКОЮ.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ без любові робить людину ЖОРСТОКОЮ.
ПРАВДА без любові робить людину КРИТИКАНОМ
ВИХОВАННЯ без любові робить людину ДВОЛИКОЮ
РОЗУМ без любові робить людину ХИТРОЮ.
ПРИВІТНІСТЬ без любові робить людину ЛИЦЕМІРНОЮ.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ без любові робить людину НЕПОСТУПЛИВОЮ.
ВЛАДА без любові робить людину НАСИЛЬНИКОМ
ЧЕСТЬ без любові робить людину ПИХАТОЮ.
БАГАТСТВО без любові робить людину ЖАДІБНОЮ.
ВІРА без любові робить людину ФАНАТИЧНОЮ.
 

Бог не запитає

1. Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але скільки людей ти підвіз…
2. Бог не запитає тебе, яку площу мав твій дім, а скільки подорожніх ти в ньому прийняв…
3. Бог не запитає тебе, як ти одягався, а запитає, скількох людей ти зодягнув…
4. Бог не запитає тебе скільки грошей ти заробляв, але яким способом…
5. Бог не запитає тебе яку посаду ти займав, але чи ти працював чесно і сумлінно...
6. Бог не запитає тебе, скільки ти мав приятелів, але для кого з них був приятелем ти…
7. Бог не запитає тебе, в якому оточенні ти жив, але як ти ставився до своїх сусідів…
8. Бог не запитає тебе, скільки разів ти говорив неправду, але запитає скільки разів ти збрехав.
9. Бог не запитає тебе, чому ти так довго зволікав з покаянням і виправленням. Він з любов'ю запровадить тебе до твого небесного житла.

ЦВЯХИ

В одній родині ріс хлопець, він був молодий, гарячкуватий і нестриманий, грубіянив людям, які його оточували, навмисно чи ненароком кривдив їх…
Одного разу батько дав йому торбинку цвяхів і наказав, щоб той забивав цвях у паркан навколо саду щораз, коли не стримає свого гніву.
У перші кілька днів син забивав цвяхи десятками.
Незабаром він навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість цвяхів, забитих у паркан, почала зменшуватися. Він зрозумів, як свій гнів можна контролювати, й почав ним управляти. І це здалося йому легшим, ніж забивати цвяхи.
Нарешті прийшов день, коли син жодного разу нікого не скривдив і не забив жодного цвяха. Син радісно розповів про це батькові. На це батько сказав, що за кожний такий день, коли син не заб’є жодного цвяха, або за кожне прощення минулих образ він може витягти один цвях.
Поступово, іноді зриваючись і забиваючи нові, син витягав цвяхи з паркану. Забитих цвяхів ставало все менше. І ось настав день, коли він витяг останнього забитого цвяха. Син задоволено сповістив про це батька. Батько підвів сина до паркану й сказав:
— Ти непогано впорався, але бачиш, скільки залишилося дірок від цвяхів? Паркан уже ніколи не буде таким, як колись. Коли кажеш людині що-небудь зле, у неї залишається такий само шрам, як і ці дірки. І не важливо, скільки разів після цього ти вибачаєшся — шрам не зникає. Рана словесна так само завдає болю і залишає слід, як і фізична.

А закінчити свою розмову хочу притчею, якою повинні користуватись в своїй роботі всі вчителі.

Притча про мандрівника

 Одного разу мандрівник, який прибув до незнайомого міста, побачив стару жінку, яка сиділа край дороги.

«Скажіть мені, які люди живуть у цьому місті ?»,-  запитав він.

«А які люди жили у місті, звідки Ви приїхали ?»

«Гірше не буває: підлі, брехливі, доброго слова не варті».

«То ж такі самі люди живуть і у цьому місті»,  -  відповіла стара жінка.

 Невдовзі ще один мандрівник завітав до старенької та запитав у неї те ж саме.

І знов вона сказала:

«А які люди жили у місті, звідки Ви приїхали ?»

«Та всі гарні люди – доброзичливі, надійні, щедрі.»

«То ж таких самих людей Ви зустрінете і у цьому місті», відповіла розумна жінка.

 Якщо учитель бажає бути справді добрим, він повинен бачити Людину у кожній дитині, співчувати її болю та радіти її радощам. Тоді люди, яких він зустріне у місті Дитинство, завжди будуть такими, якими ми всі бажаємо їх бачити.