Заняття на тему: «Сучасні зачіски з плетінням в українському

Про матеріал

Ознайомлення з видами традиційних головних уборів та зачісок дівчат, заміжніх жінок; навчити плетінню кіс з використанням сучасних технологій. Відродження та популяризації українських народних традицій.

Перегляд файлу

Автор: Кравченко В.Д., керівник

гуртка «Студії краси та стилю»

Конспект заняття гуртка «Студія краси та стилю»

Заняття на тему: «Сучасні зачіски з плетінням в українському стилі».

основний рівень, 12-15 років

Мета: відродження та популяризації українських народних традицій ;

розвивати художній смак, творче мислення, формувати практичні навички та вміння з плетіння волосся, розширити знання про професію перукаря та стиліста.

виховувати любов до народних традицій, акуратність, уважність у процесі виконання технологічних операцій.

Завдання: Ознайомити з видами традиційних головних уборів та зачісок дівчат, заміжніх жінок; навчити плетінню кіс з використанням сучасних технологій.

Тип заняття: комбіноване.

Методи: розповідь, робота в міні групах, мозковий штурм, інтерактивний метод, демонстрація відеофільму, практична робота.

Обладнання:

а) для керівника: таблиці,фото, ілюстрації з журналів, зразки готових виробів, відео фільм .

б)для учнів: стрічки різного кольору та штучні квіти , перукарський інструмент, лак для волосся, інструмент візажиста.

Хід заняття:

І. Організація початку заняття.

Привітання, перевірка присутніх.

-Будь ласка, приготуйте усе необхідне для початку заняття та самостійної роботи.

ІІ. Повідомлення теми і завдань заняття.

Вступне слово педагога.

-На занятті ми дізнаємось про традиції українського народу, про різноманітні види головних уборів, зачісок дівчат та заміжніх жінок . Виконаєм на моделях зачіски з елементами плетіння волосся.

ІІІ. Засвоєння нового матеріалу.

3.1.«Мозковий штурм».

- Які українські традиційні зачіски ви знаєте?

-Які особливості українського вбрання ви знаєте ?

-Які українські традиції ви знаєте?

-Наведіть приклади зачіски на кожен день?

3.2.Інформаційне повідомлення.

За часів Київської Русі дівчата завжди носили розпущене волосся. Ця традиція протягом століть зберігалася в українському побуті. Однак с кiнця XIX до початку XX ст. це явище вже становить виняток i найчастiше пов’язується з весiльною обрядовістю. Однак у кінці XIX - напочатку XX ст. це явище стає винятковим і частіше пов'язується з тим чи іншим обрядом. Дівчата відрощували довге волосся - це було ознакою дівочої краси. Коси починали заплітати дівчатам приблизно з шести років. Цікавий звичай існував на Гуцульщині. Коли дівчині вперше заплітали косу, до цього обряду запрошували жінку, яка була близькою родичкою. Вона заплітала волосся на голові дівчини хрестиком. Для цього вона брала пасма волосся спереду, з потилиці та зі скронь. Всі чотири пасма зав'язували на маківці. Такий же звичай існував на Уманщині, тільки тут такі коси плели вже молодим дівчатам.

Открытки с моей колекции." ГУЦУЛЫ" история в фотографиях - Малороссийские типы. Дореволюционные фото.

Открытки с моей колекции." ГУЦУЛЫ" Гуцульщина, поч. ХХ ст.

IV. Демонстрація відеофільму «Музей Івана Гончара Лекція-показ Традиційне вбрання Київщини.»

Молоді дiвчата пов’язували налобнi вiнкоподiбнi головнi убори. Матерiали (стрiчки, плетенi шнури, шовкова ткатина, пир’я птахiв, штучнi квiти), конструкцiя, форми й технiки виготовлення таких головних уборiв були надзвичайно рiзноманiтними.

Поширеннй тип вiнкiв-шнурiв –тонесенькi яскравi стрiчки, якi пов’язувалися навколо голови i закрiпляллися заду, стримуючi розпущене волосся. За таку стрiчку, наприклад на Чернігівщиниі з обох бокiв голови затикали штучнi квiти або живi. А на Київщина нашивали рiзнокольорову тканину, що iмiтувала плетений вiнок. Площiне вiнкоподiбне вбрання дівочої голови було також характерне для рiзних мiсцевостей. Воно робилося обов’язково на твердій (iнодi картонній) основi, яка мала суцiльну цiлiндричну форму, або складалась з окремих колоподiбних елементiв (наприклад, лопатушка на Полтавщiнi). Iнодi на неї у багато рядкiв нашивали вузенькi різнокольорові стрiчки, закладені у дрiбнi збори, частіше ж основу обтягували шовковою тканиною, а зверху прикріпляли квiти. Взагалi звичай прикрашати голову квiтами (квiтчатись) був дуже поширеним. На Середнiй Надднiпрянщiнi розмiри квiтiв поступово зменшуються в напрямку потилиці, в той час як в iнших мiсцях (наприклад на Подiллi) «квiтчалися» у протилежному напрямку. Така побудова так званих “ чубатих вінків”, композиційний акцент у яких був спереду. Залежно вiд призначення звитий вiнок міг бути більш, або менш нарядним и складним за конструкцією, а також робився з рiзних сортiв живих квітів (чернобривцiв, василькiв, маку, жоржини, барвiнку), або штучних (воскових чи паперових). Прикрашався сусальним золотом, пiрьями птахiв пофарбованних у яскравi кольори. Ззаду на спину вiльно спускалися барвистi стрiчки. Носили вінкоподiбни головнi убори так, щоб зверху голова дівчини (макiвка) залишалася вiдкритою.

А що замiжні жiнки? Статус заміжньої жінки зобов’язував її тримати волосся покритим. Український звичай не заплітати замiжний жiнцi волосся в коси також дуже давнiй и сягає, мабуть, таких часiв, коли слов’янські дiвчата взагалi не заплiтали волосся в коси, а виходячi замiж, просто пiдбирали його.

«Засвiтити волосся», тобто ходити iз непокритою головою, було великим грiхом для замужньої жiнки навiть на початку ХХ ст. (За народним уявленням, простоволоса заміжня жінка накликала неврожай, хвороби та пошесті). Зачiска жіночого волосся у XIX ст. зводилася до простого закручування його у вузол пiд головний убiр. Iнколи жiнки роздiляли волосся на двi половини i, скрутивши кожну з них, намотували на невелике луб’яне кiльце-кiбалку.

Подалі збільшуються способи носіння жінками хусток, якi більш поширюються починаючи з другої половини XIXст. Зокрема на Лівобережжі складену у кілька разiв хустку пов’язували навколо голови таким чiном, щоб було видно тiмя. Інколи хустку закрiплювали на картонній основi. На Київщині хустку пов’язували так, щоб спереду лишалися стирчати два довгих кінці. Практикувалось зав’язування хустки пiд підборіддям. На Черкащiнi хустку драпiрували в особливий спосiб навкруги очiпка, закриваючi потилицю. На Ливобережжi вона також драпiрувалася довколо голови, але залишала вiдкритим денце очiпка.

V. Демонстрація відеофільму «100 років моди: 7 образів України»

VI. Практична частина.

Виготовлення зачіски- захоплююча, цікава справа, в процесі якої кожен має необмежену можливість, поєднувати різні види плетіння, створювати свій витвір мистецтва.

Вихованці знайомляться зі схемами плетіння, технологією виконання зачіски з елементами плетіння. Виконують роботи поетапно за вказівками вчителя. В процесі практичної роботи вчитель контролює дотримання технологій і правил техніки безпеки, надає необхідну допомогу.

VII. Підсумок заняття. Оцінювання робіт.

Учні розглядають зачіски, любуються ними, вибирають найкращі

-Що нового ми сьогодні дізнались? Чому новому навчились? Хвалю активних і старанних дівчаток за цікаві роботи.

Джерела інформації:

1. Весілля, кн. 1—2., К., 1970

2. Культура і побут населення України, К.: «Либідь», 1991

3. Короткий словник українського національного одягу: що, як, коли і де носили наші предки. http://vsviti.com.ua/ukraine/71028

3. Порсова Людмила Брак Чудаков // «Сегодня» за 31 жовтня 2008 року (рос.)

4. Музей Івана Гончара Лекція-показ Традиційне вбрання Київщини. https://www.youtube.com/watch?v=LbskyR_bMdM

5. Українська радянська енциклопедія / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985., Том 2., К., 1978, стор. 203

6. 100 років моди: 7 образів України https://www.youtube.com/watch?v=Y-wpyhqjTgU

Додаток 1

Короткий словник головних уборів

Дівочі

Вінок-шнур –тоненька яскрава стрічка, яку пов’язували навколо голови і закріпляли ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, зокрема на Чернігівщині, з обох боків голови затикали штучні або живі квіти. Іноді на таку стрічку нашивали закладену у дрібні складки різнокольорову тканину, що імітувала вінок (Київщина).

Вінкоподібне площинне вбрання – картонна основа на яку в багато рядків нашивалися вузенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки, здебільшого ж основа лише обтягувалася шовковою тканиною, а зверху прикріплювалися квіти (Київщина, Полтавщина).

Вінки звиті – святковий дівочий головний убір. Мав певні регіональні особливості, зокрема на середньому Подніпров’ї розмір квітів поступово зменшується в напрямку до потилиці, в той час як в інших місцях (наприклад, на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку.

Вінок чубатий –вінок із чорнобривців, рожі, волошок, маку, жоржини, барвінку або штучних (воскових чи з паперу) квітів, який прикрашався сусальним золотом, пташиним пір’ям, пофарбованим у яскраві кольори. Ззаду чіпляли барвисті стрічки. Вінки на Західній Україні прикрашали волічковими уплітами, ґерданами з скляних намистинок, обрядові вінки — листками позолоченого барвінку тощо.

Лопатушка (на Полтавщині) складалася з окремих колоподібних елементів із закладеної у дрібні складки різнокольорової тканини або шовкової стрічки, які закріплювалися на твердій основі циліндричної форми.

Пов’язка –закріплений на каркасі яскравий вовняний платок (Чернігівщина, Полтавщина).

Стрічки-бинди – різнокольорові стрічки, якими дівчата прикрашали ввесь комплекс вбрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або до вінка на потилиці, або пришиваючи до стрічки, яка пов’язувалася на шиї (Чернігівщина, Лівобережна Київщина та Черкащина).

Чільце – виготовлені з латуні низки тоненьких орнаментованих пластинок, які спадали на чоло. Були поширені на Гуцульщині.

Жіночі

Кибалка – луб’яне кільце, на яке жінка намотувала волосся, перед цим розділивши його на дві частини і скрутивши кожну з них у джгут. Кибалку у вигляді круга виготовляли із конопляного шнурка або скрученого полотна, дерева, лика, соломи. Кибалку накладали на голову, а опісля закручували на ній волосся. Поверх кибалки накладали «очіпок», який пов’язували «наміткою» або «хусткою».

Намітка – прямокутний платовий жіночий головний убір. Це льняна або конопляна тонка чи взагалі прозора (часом підкрохмалена) тканина, що має довжину приблизно 5 м, ширину 50 см. Найхарактернішим способом пов’язування цього типу вбрання на середній Наддніпрянщині було обгортання його навколо очіпка та пов’язування пишним бантом ззаду.

Очіпки. Очіпок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак та керпабули невід’ємною частиною головного убору заміжніх жінок.

Убрус–шматок полотна, витканого з найтоншої пряжі. Розрізняють прямокутні та квадратні убруси. Кожна з цих груп за способами пов’язування та запинання має безліч місцевих варіантів.

Хустки. Полотно, яким заміжня жінка покривала голову. На півночі України хустка пов’язувалася під підборіддям і кінці її зав’язувалися на маківці голови. На Київщині кінці платка жінки обгортали навколо шиї і зав’язували на потилиці. На середньому Подніпров’ї платок драпірувався у особливий спосіб довкруги очіпка, закриваючи потилицю. На Лівобережжі платок теж драпірувався довкруги голови, але вже залишав відкритим денце очіпка.

Чушка – збірний або м’який очіпок. Одягався під платове вбрання або під твердий очіпок.