Збереження і зміцнення здоров’я дітей на заняттях гуртка

ФОРМУВАННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

ЯК ОБОВ’ЯЗКОВИЙ КОМПОНЕНТ СИСТЕМИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ

 

Вступ  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  1 

1. Обов’язок педагога – відновлювати, зберігати й зміцнювати здоров’я учнів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

2. Формування, зміцнення і збереження здоров’я дітей в закладах освіти. .10
3. Збереження і зміцнення здоров’я дітей на заняттях гуртка. . . . . . . . . . 14

Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

 

ВСТУП

Проблема формування здорового способу життя підростаючого покоління України належить до найактуальніших проблем, вирішення якої обумовлює майбутнє держави та подальше існування здорової нації.

Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю у державі є людина, її життя і здоров'я.

Сьогодні сферою формування здорового способу життя дітей та підлітків є система освіти. Згідно державної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) та “Національної доктрини освіти України у ХХІ столітті” стратегічним завданням освіти є виховання освіченої, творчої особистості, всебічний розвиток людини, становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я. Тому обов’язковим компонентом національної системи освіти мають бути знання про формування, збереження та зміцнення здоров’я.

Стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. Здоров'я – найбільша цінність не лише окремої людини, а й усього суспільства. Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою.

У суспільстві викликає занепокоєння стан здоров'я школярів, схильність до вживання ними алкоголю, до наркоманії та тютюнокуріння.

Існує близько десяти державних програм, спрямованих на пропаганду здорового способу життя дітей та молоді (Закон України «Про освіту», Національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.), Програма «Діти України», Цільова комплексна програма «Фізичне виховання здоров'я нації».

Шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини.

Науковці  виділяють два основні підходи до змісту здорового способу життя:

•       перший підхід як форми людської життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами;
•    другий підхід – здоровий спосіб життя.

Глобальна проблема здоров’я людей залежить від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до тривожних проблем пов’язаних з “виживанням” людства на планеті. Зараз визначаються три основних аспекти глобальних проблем:

1) техніко-економічний, пов’язаний з виснаженням природних ресурсів земної кулі;

2) екологічний, пов’язаний з екологічною противагою людини та живої природи при глобальному забрудненні навколишнього середовища;

3) соціально-політичний, оскільки ці проблеми пов’язані з необхідністю їх вирішення у масштабі всього людства”.

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. За енциклопедичним визначенням здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін.

Здоров’я людини визначається комплексом біологічних та соціальних факторів. Останні мають важливе значення у підтриманні стану здоров’я або виникненні і розвитку хвороби.

Соціальна повноцінність людини не завжди збігається з її біологічним станом. Взагалі, поняття здоров’я є дещо умовним та об’єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов.

На думку вчених-валеологів, “здоровий спосіб життя – це оптимальна для існуючих соціально-економічних та історичних умов організація життєдіяльності людини, яка сприяє формуванню, збереженню і успадкуванню здоров’я, в основі якої знаходиться валеологічний світогляд особистості”.

Людина, що веде здоровий спосіб життя, легше витримує стреси, психоемоційні перевантаження, ефективніше захищається від негативного впливу довкілля. Тому серед інших завдань керівник на заняттях гуртка значне місце повинен відводити орієнтації дітей на здоровий спосіб життя.

Велику роль у формуванні здорового пособу життя відіграє сучасна школа та позашкільна освіта. 80% навчального часу належить розумовому розвитку і лише 20% відводиться на фізичний розвиток. Не завжди у навчальних закладах наявні сприятливі умови для навчання та відпочинку, належний повітряно-тепловий режим, обладнання та інше.

Формування здорового способу життя через освіту, створення здоров’язберігаючого освітнього середовища – один із пріоритетних напрямів державної політики у галузі освіти.

У цьому контексті завданням сучасної школи є: використання здоров’язберігаючих технологій навчання; дотримання режиму рухової активності, поєднання рухового і статичного навантаження; організація збалансованого харчування; заміна авторитарного стилю спілкування на стиль співробітництва, створення емоційної сприятливої атмосфери навчання; формування в учнів та їхніх батьків усвідомлення цінності здоров’я,

 

1.          ОБОВ’ЯЗОК  ПЕДАГОГА – ВІДНОВЛЮВАТИ, ЗБЕРІГАТИ І ЗМІЦНЮВАТИ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

 Інтерес до питань здоров’я викликаний насамперед соціальним замовленням суспільства на особистість, здатну до здорового способу життя та соціальної активності. Збереження та зміцнення морального, фізичного та психічного здоров’я вихованців є одним із пріоритетних завдань загально- освітньої школи, на що наголошує Концепція загальної середньої освіти.

В умовах модернізації української освіти основні зусилля спрямовані на підготовку фахівця нової формації, що відповідає сучасним вимогам. Важливою вимогою до будь-якого фахівця в ринкових умовах є його професіоналізм як показник конкурентоспроможності.

Одним із обов’язкових критеріїв конкурентноспроможного фахівця в галузі освіти є його знання, вміння та навички відновлювати, зберігати й зміцнювати здоров’я учнів, тобто рівень і якість оволодіння ним здоров’язберігаючою діяльністю.

Багато педагогів не виділяють здоров’я як пріоритетну особистісну цінність, невисоко оцінюють роль власних зусиль у збереженні та розвитку здоров’я, не знайомі з методами самодіагностики і саморегуляції станів, не володіють системою знань про здоров’я, комплексом навичок і технологій збереження і розвитку здоров’я учня і власного здоров’я.

На сучасному етапі розвитку суспільства соціальна напруженість і погіршення екологічних характеристик середовища проживання людини, пов’язані з перетворенням економіки і соціальної сфери, наполегливо вимагають підготовки особистості до мінливих умов існування.

Вчитель має бути істинним професіоналом  і діловою людиною, готовим (інтелектуально і фізично) реалізувати себе в умовах мінливого світу, зорієнтованим на збереження і підтримку здоров’я підростаючих поколінь.

Проблема оздоровчої функції освіти складна й багатогранна. Для того, щоб вона реалізовувалася у навчальному закладі, необхідно не тільки бажання, а й професійна підготовка до її втілення.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті одним із основних положень є створення умов для підготовки вчителів, здатних практично застосовувати нові підходи, орієнтуючись на кращі здобутки національної і світової культури. Реформування системи освіти в Україні вимагає концептуального переосмислення фахової підготовки учителів.

Здоров’я є найважливішою цінністю людини та суспільства і відноситься до категорії державних пріоритетів. Тому процес його збереження і зміцнення викликає серйозну заклопотаність не тільки медичних працівників, а й педагогів, психологів, батьків. У масштабі країни приймаються закони, створюються і реалізуються програми, спрямовані на підвищення духовності та зміцнення здоров’я громадян, у тому числі – учнівської молоді.

Якісні зміни в системі освіти України зумовлюють оновлення зазначеної концепції шляхом впровадження компетентнісного підходу в систему професійної підготовки педагогів. Саме тому перед вищою школою сьогодні постає важливе завдання щодо підготовки майбутнього вчителя, який здатний не лише навчати й виховувати школярів, а й формувати їхню культуру здоров’я, тобто ціннісне ставлення до власного здоров’я.

У структурі готовності учителів до формування здоров’язбережувальних навичок і вмінь в учнівської молоді доцільно виокремити мотиваційний, змістовий, технологічний, рефлексивний та здоров’язбережувальний компоненти.

Під готовністю педагога до формування здоров’язбережувальних навичок і вмінь школярів необхідно розуміти психофізіологічний стан педагога, що володіє теоретичними знаннями, практичними вміннями й навичками щодо організації та ефективного здійснення здоров’язбережувальної діяльності, спрямованої на формування здоров’язбережувальних навичок і вмінь. Явна суперечність між суспільно-державною потребою у формуванні здорового покоління і сучасними умовами праці та життя вказує на необхідність орієнтації системи освіти на збереження і розвиток здоров’я, формування установок на здоровий спосіб життя школярів.

Проте за останні роки в освітньому середовищі як у педагогів, так і в учнів особливо виражені тенденції погіршення здоров’я, психічного і соціального неблагополуччя. Соціальна природа людини передбачає, що вона прагне до включення в соціум для розвитку, самовираження і забезпечення захисту своїх життєвих цінностей. Для цього, насамперед, доцільна спрямованість соціального виховання і навчання на збереження здоров’я, формування в учнівської молоді системи цінностей культури здоров’я, особливостей ведення здорового способу життя.

Вирішувати зазначену проблему потрібно ще в період навчання майбутнього педагога у вищому навчальному закладі. В освітньому просторі вищого навчального закладу мають бути  створені умови, які б сприяли формуванню у педагогів правильного ставлення до здоров’я як основної цінності людини, що значно стимулюватиме їх рефлексивну діяльність та усвідомлення особистої відповідальності за здоров’я своїх вихованців.

Окрім того, потрібно навчити майбутніх педагогів опановувати уміннями та навичками комплексної діагностики здоров’я школярів, корекції виявлених порушень їх фізичного, психічного і соціального здоров’я.

Покладання на освіту і педагога завдання – турботи про здоров’я дітей – визначається багатьма чинниками:

• дорослі завжди несуть відповідальність за те, що відбувається з дітьми, які перебувають під їх опікою. Саме в освітніх закладахі, під спостереженням педагогів, учнівська молодь проводять значну частину часу, і не допомагати їм зберігати здоров’я, було б проявом бездуховності і непрофесіоналізму.
•  значна частина всіх впливів на здоров’я учнів – бажаних і небажаних – здійснюється саме педагогами, в стінах навчальних закладів.
•  сучасна медицина займається в основному не здоров’ям, а хворобами, тобто не профілактикою, а лікуванням. Завдання жосвітніх закладів інше – зберегти і зміцнити здоров’я своїх вихованців, тобто проводити профілактичну роботу.

 Тому до головних дійових осіб, що дбають про здоров’я дітей у навчальних закладах, відносять перш за все педагогів.

За масштабом впровадження здоров’язберігаючих технологій в роботу освітніх закладів можна виділити основні шляхи їх втілення в навчально-виховний процес: застосування окремих методів, спрямованих на нейтралізацію недостатньої освітленості класних приміщень, на використання непридатних до віку, росту школярів меблів, на невідповідність теплового режиму.

Знання цих чинників сприятиме активізації окремих здоров’язберігаючих впливів (проведення фізкультхвилинок, організація фітобарів, проведення занять на свіжому повітрі, введення занять по підготовці природніх матеріалів тощо).

Зміцненню фізичного і морального здоров’я вихованців гуртків сприяють ззаняття-змагання, малорухливі заняття-ігри, ігри-лічилки на перервах, рухливі ігри-конкурси тощо.

Впровадження у практику роботи навчальних закладів технологій, спрямованих на вирішення конкретних завдань здоров’язбереження сприяють  попередженню перевтоми, порушень зору, оптимізації фізичного навантаження освітнього самовизначення, навчання учнів здоровому способу життя та ін.

За характером діяльності здоров’язберігаючі технології можуть бути як часткові (вузькопрофільні), так і комплексні (інтегровані). За напрямом діяльності серед часткових здоров’язберігаючих технологій виділяють: медичні (технології профілактики захворювань; корекції та реабілітації соматичного здоров’я; санітарно-гігієнічної діяльності); освітні, що сприяють здоров’ю (інформаційно-навчальні та виховні); соціальні (технології організації здорового і безпечного способу життя; профілактики і корекції девіантної поведінки); психологічні (технології профілактики та психокорекції психічних відхилень особистісного та інтелектуального розвитку).

Відповідно до складних реалій сьогодення професійна педагогічна освіта має забезпечити підготовку педагога до використання здоров’язберігаючих технологій у професійній діяльності. Учитель у процесі своєї професійної діяльності повинен застосовувати, перш за все, здоров’язберігаючі технології, забезпечивши цим такі умови навчання, виховання та розвитку, які не несуть негативного впливу на здоров’я усіх суб’єктів освітнього процесу.

Метою використання здоров’язберігаючих технологій у роботі є формування гармонійно розвиненої особистості школяра, яка включає основні сфери взаємодії людини з природою та суспільством без нанесення шкоди власному здоров’ю та здоров’ю оточуючих.

Виходячи з цього, основні завдання використання здоров’я- зберігаючих технологій у роботі педагога включають у себе навчання школярів без нанесення учнівської молоді і погіршення їх здоров’я, виховання загальної культури здоров’я та здорового способу життя, культури тіла і духу, формування ціннісних уявлень про здоров’я.

Сучасному педагогові необхідно володіти різними технологіями, щоб успішно їх застосовувати у навчально-виховному процесі. Інноваційні технології умовно поділяються на здоров’язберігаючі, оздоровчі, технології навчання здоров’ю, технології виховання культури здоров’я. Тобто йде мова про комплексне використання технологій у змістовому взаємозв’язку на єдиній методологічній основі. Адже саме комплексний підхід до використання технологій у навчально-виховному процесі, завдяки якому вирішуються не тільки проблема захисту здоров’я учнів і педагогів від загрозливих або патогенних впливів, а й завдання формування і зміцнення здоров’я школярів, виховання у них культури здоров’я може бути названий здоров’язберігаючої педагогікою.

Сьогодні, як ніколи, актуальна здоров’язберігаюча педагогіка. Вона не є альтернативною усім іншим педагогічним системам і підходам. Її головна очевидна особливість – пріоритет здоров’я, тобто грамотна турбота про здоров’я як обов’язкову умову освітнього процесу. Це визначає послідовне формування в освіті сприятливого для здоров’я освітнього простору, в якому усі педагоги, фахівці, учні, їх батьки спільно вирішують визначені завдання, пов’язані з турботою про здоров’я, і приймають на себе солідарну відповідальність за отримані результати.

Мета здоров’язберігаючої педагогіки – забезпечити випускникові школи високий рівень реального здоров’я, озброївши його необхідним багажем знань, умінь, навичок, необхідних для ведення здорового способу життя, і виховавши у нього культуру здоров’я.

. Роль педагога у педагогіці збереження здоров’я є дуже важливою. Адже з упевненістю можна стверджувати, що саме вчитель здатний зробити для збереження здоров’я сучасного школяра більше, аніж лікар. Це зовсім не означає,  що педагог має виконувати обов’язки медичного працівника. Просто вчитель повинен працювати так, щоб навчання дітей у школі не завдавало шкоди їх здоров’ю.

Здоров’язберігаюча педагогіка – це напрямок педагогічної діяльності, що розробляє специфічні закономірності, принципи, підходи, зміст, форми і методи медико-педагогічних впливів, що сприяють оптимізації процесів навчання і виховання дітей та підлітків з метою збереження та зміцнення їх здоров’я.

Незважаючи на значну увагу держави, науковців до питань здоров’я зростаючого покоління, поки ще ця проблема не розв’язана належним чином. За останні роки спостерігається тенденція погіршення стану здоров’я учнів. І значна частина захворювань учнівської молоді напряму викликана або спровокована школою.

Актуальним є також і питання про стан здоров’я педагогів, які працюватимуть із контингентом дітей шкільного віку і про їх ставлення до свого здоров’я. Адже вчитель, керівник гуртка. вихователь є прикладом дотримання вимог здорового способу життя для своїх вихованців. Учитель для дітей які займаються в гуртках за покликанням та інтересами уособлює все те нове і важливе, що увійшло в їхнє життя у зв’язку із обраним напрямком діяльності.

Чим нижчий рівень грамотності педагога щодо питань збереження та зміцнення здоров’я, тим менш ефективним є педагогічний вплив на учнів. Педагог повинен володіти важливими професійними якостями, що дозволяють втілювати плідні педагогічні ідеї та забезпечувати позитивні педагогічні результати.

Для ефективного впровадження в педагогічну практику ідей здорового способу життя необхідно вирішити ряд ключових проблем. Зокрема, зміна світогляду вчителя, його ставлення до себе, свого життєвого досвіду щодо усвідомлення власних почуттів, переживань з позиції проблем здоров’язбереження. Зміна ставлення вчителя до учнів. Педагог повинен повністю приймати учня таким, яким він є, і на цій основі намагатися зрозуміти і розкрити його здібності. Зміна ставлення вчителя до завдань навчального процесу педагогіки оздоровлення, яке передбачає не тільки досягнення дидактичних цілей, а й розвиток самих учнів з максимально збереженим здоров’ям.

 

2.          ФОРМУВАННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

На сьогодні помітний тісний зв'язок між здоров'ям людини, її фізичним розвитком та опануванням фізичної культури в цілому. Основи фізичного та психічного здоров'я людини закладаються ще в дошкільному віці, а шкільний період для виховання здорової, загартованої, витривалої фізично людини та для формування її характеру є надзвичайно важливим та вирішальним.

Обов'язок учителя, вихователя, керівника гуртка — формувати у дітей:

•              світогляд, спрямований на збереження власного здоров'я, активну мотивацію щодо зміцнення здоров'я;
•              знання, уміння і навички безпечної поведінки;
•              здатність передбачати наслідки своїх учинків, розвивати вміння прогнозувати можливість виникнення небезпеки, самостійно ухвалювати рішення, жити у гармонії з природою, дбайливо ставитися до довкілля.

Необхідно створювати умови для формування творчої, духовно і фізично здорової особистості.

Потреба дитини у рухах зумовлена біологічними законами її розвитку. Психологи вважають: чим молодша дитина, тим більша в неї потреба в рухах, і тим складніше їй переносити тривале статичне положення під час навчання. За недостатньої рухової діяльності у неї виникає дискомфорт, що проявляється в погіршенні самопочуття (головний біль, біль у м'язах рук, ніг, спині, сонливість) та емоційній неврівноваженості (недисциплінованість, агресивність, дратливість

Завдяки здобуткам цивілізації рухова активність людини поступово знижується. Особливо це стосується дитини. Намагаючись виростити її розумово розвиненою, учителі все більше підвищують інтенсивність процесу навчання, результатом чого стає збільшення навантаження на нервово-емоційну сферу учнів. Слід пам'ятати, що шкоди завдає не сама розумова праця, а позбавлений рухів або значно обмежений у рухах спосіб життя.

Саме початок навчання дитини у школі збігається з різким зниженням її рухової активності. Дитина, яка постійно рухається, з приходом до школи більшу частину дня сидить за партою, потім сидячи читає книжки, сидить перед телевізором і грає, сидячи за комп'ютером. Тому «омолоджуються» захворювання серцево-судинної та нервової систем, порушуються обмінні процеси. Усе це відбувається внаслідок того, що під час навчальних занять у школярів значна кількість м'язів або не бере участі у роботі, або працює у статичному режимі. Навіть у найзручнішій позі м'язи спини та шиї залишаються під статичним навантаженням, що, у свою чергу, призводить до порушення кровообігу.

Положення сидячи та невелика інтенсивність роботи м'язів черева та кінцівок створюють передумови для розвитку стійкого порушення кровообігу у внутрішніх органах,  утруднює крово- та лімфообіг у кінцівках. Застій крові у черевній порожнині спричиняє недостатнє забезпечення кров'ю, а водночас і киснем головного мозку, що в свою чергу знижує працездатність нервових клітин.

Дитина відрізняється від дорослого не тільки зростом, вагою та рівнем фізичного розвитку, а також і будовою всього організму. Дитячий організм доволі пластичний, він значною мірою залежить від впливу навколишніх факторів. Однією з основних умов збереження, зміцнення здоров'я та всебічного фізичного розвитку дитини є дотримання нею відповідного рухового режиму. Фізичні вправи є необхідними для розвитку всіх систем організму.

Обмін речовин у дитини значно інтенсивніший, ніж у дорослих, тому їй необхідно не тільки поповнювати втрачену енергію, а й мати її про запас, щоб зростати. Відповідно підвищуються вимоги до системи травлення, видільної системи.

Значне навантаження мають серцево-судинна система та головний двигун організму – серце. Для нормального розвитку серця дитини необхідно, щоб воно систематично тренувалося (тому, що тільки постійне виконання фізичних вправ сприяє зміцненню і достатньому розвитку серцевого м'яза), а також необхідно стежити, щоб це навантаження не було надмірним, не призвело до перенапруження.

Підвищений обмін речовин вимагає і більшого кисневого забезпечення, що збільшується як під час фізичної, так і розумової діяльності. Ця потреба задовольняється посиленням частоти дихання, тобто підвищуються вимоги і до дихальних м'язів. Цілком зрозумілим стає значення дихальних вправ та занять фізичною культурою на свіжому повітрі для забезпечення нормального розвитку легенів і всієї дихальної системи.

Вирішальну роль у розвитку та діяльності всього організму відіграє нервова система. Вона регулює співпрацю всіх внутрішніх органів, визначає реакцію організму на вплив зовнішнього середовища, поведінку організму.

Процес набуття різних життєвих навичок є процесом утворення умовних рефлексів, з-поміж яких важливе місце займають гальмування та збудження. Обидва ці процеси дуже важливі. Тільки їх постійна взаємодія може забезпечити нормальну діяльність та відповідну поведінку людини.

Усім, хто виховує дітей, необхідно врахувати цю особливість нервової системи дитини: з одного боку, тренувати процеси гальмування, привчати її до зібраності, зосередженості (оскільки діяльність нервової системи пластична і піддається тренуванню), а з іншого боку, необхідно пам'ятати, що статичний стан для дитини — це не відпочинок, а втома, їй обов'язково потрібно надати можливість побігати, пострибати, пограти, не стримуючи заборонами. Дитина втомлюється сидіти і відпочиває у русі.

 Дії, що виконуються систематично, стають умовно-рефлекторними, автоматичними і тому не потребують уваги, не втомлюють нервову систему. І, навпаки, порушення звичних стереотипів призводить до додаткового навантаження нервової системи та її перенапруження. Ось чому важливо виховувати у дитини відповідні звички, правила поведінки, привчати до постійного режиму дня.

Також для здорової нервової системи дуже важливим є сон. Він повинен бути регулярним та визначеної подовженості.

Від організації режиму дня залежать як фізичний розвиток та працездатність школяра, так і його здоров'я взагалі.

Одним із компонентів здорового способу життя та правильного його формування є фізичне виховання. Фізичне виховання стимулює не лише стан здоров’я, але пробуджує в людях прагнення жити, рухатись, робити добро, бути активним членом здорового суспільства. В процесі навчання молоді потрібно постійно виробляти не лише потреби, але й навички здорового способу життя. Фізична культура – це не лише спорт, перемоги та змагання, але й спосіб підтримання духовного життя людини, її прагнення до досконалості та здоров’я.

Використання засобів фізичної культури у програмах позашкільної освіти  займає чільне місце в гуртках спортивно-технічного профілю. Важливо, щоб вихованці  усвідомлювали важливість занять фізичною культурою, відчували потребу в них, тому що фізична культура  є не тільки спортом,а й грою, щирим спілкування і відносинами.

Широкого розмаху в останні роки набуває позакласна діяльність. Основною метою позакласної діяльності є задоволення інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності, формування здорового способу життя. Домінуюча роль в її організації належить керівнику гуртка, який є передусім організатором змістовних позакласних занять, діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками закладу.

 

3.          ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРО’Я ДІТЕЙ НА ЗАНЯТТЯХ ГУРТКА

Гурткові заняття з технічної творчості – одна із складових частин комплексних міроприємств по реалізації основних напрямків реформ у системі освіти .

Гурток – добровільне об’єднання школярів що бажають займатись у сфері науки, техніки, виробництва…

Гурток дає можливість дітям шкільного віку проводити позаурочний час на заняттях за інтересами, які засновані на ініціативності та активності, пов’язати ці інтереси з виконанням суспільно-корисних дій з життям що нас оточує та виробництвом.

 Гурток – це місце, де діти шкільного віку можуть задовольнити свою потребу в діяльності, спробувати свої сили, обрати  близький їм вид діяльності, виявити і розвивати свої здібності.

Перед тим як організувати роботу технічного гуртка з учнями шкіл. Необхідно врахувати перш за все специфіку гурткових занять і завдання з розвитку технічних та творчих здібностей дітей, вікові та індивідуальні здібності, їх нахили, стан здоров’я та умови життя сім’ї.

Грамотно організовані гурткові заняття мають не тільки виховне, а й оздоровче значення. Гурткові заняття забезпечують відновлення втраченої дієздатності організму. При цьому необхідно враховувати, що під час занять в гуртку положення тіла вихованців має розвивати силу м’язів, удосконалювати координацію рухів, сприяти нормальному фізичному розвитку і не заважати функціонуванню окремих систем органів та всього організму.

На заняттях з технічного моделювання необхідно звертати особливу увагу на положення тіла гуртківців. Правильне положення тіла забезпечать:

• пряме положення корпусу з невеликим нахилом голови;
• симетричне розташування правої та лівої половини тулуба (або частими змінами пози);
• рівномірним навантаженням на праву та ліву половину тіла;
• рівномірними вправами для різних груп м’язів;
• відсутністю перенапруги зору;
• впевненою стійкою при пилянні, струганні і т.д.;
• неприпустиме здавлювання грудної клітки та черевної порожнини.

В майстернях та робочих кімнатах, де проходять заняття з гурткової роботи, мають бути забезпечені оптимальні умови мікроклімату, достатнє природнє та штучне освітлення, відповідний санітарно-гігієнічний стан усіх приміщень, де перебуває дитина;

Робочі місця, станки, столи повинні бути підібрані з урахуванням віку та росту вихованців.

 Для проведення технічних занять гуртків мають бути відведені одна або дві кімнати, в яких знаходиться необхідне обладнання для механічної обробки матеріалів, шафи, стелажі для зберігання матеріалів та ручних інструментів, готові моделі та незавершені роботи.

Приміщення, в яких проходять заняття технічних гуртків, повинні бути стенди з техніки безпеки, наочні посібники, стенди з готовими виробами вихованців і т. д.

 

ВИСНОВОК   

Стан громадського здоров’я в Україні свідчить про нагальну необхідність підвищення ефективності реалізації основних положень Конституції України, законодавства щодо збереження та зміцнення здоров'я українського народу, формування здорового способу життя і, таким чином, забезпечення сталого національного розвитку.

Стратегічним напрямком державної політики в Україні має стати збереження, зміцнення та поліпшення громадського здоров’я, утвердження в суспільстві ідеології здорового способу життя.

На сьогоднішній день здоровий спосіб життя – визначальний фактор збереження і зміцнення здоров’я молодої людини. Проблема здоров’я підростаючих поколінь українського суспільства є глобальною проблемою, що особливо гостро, як вже зазначалось, постала на початку ХХІ століття.

Актуалізації проблеми здоров’я та здорового способу життя українського суспільства в сучасних умовах значною мірою сприяють такі фактори, що стали реаліями людського буття наприкінці другого тисячоліття:

– по-перше, це погіршення екологічних умов життя людини, що пов’язане із загальносвітовою екологічною кризою, енергетичною та продовольчою проблемами, антигігієнічними умовами праці й побуту;

– по-друге, це економічні фактори; для розробки сучасних економічно вигідних рішень необхідні творці – люди, які мають найвищий рівень інтелектуального здоров’я;

– по-третє, здоров’я все більше набуває чітко вираженого соціального виміру.

Характерною рисою сучасної епохи є наявні в ній складні політичні, соціально-економічні, екологічні та інші проблеми, які негативно впливають на здоров’я людини. До причин негативного впливу на фізичний стан учені відносять гіподинамію (недостатню рухливість), надлишкову вагу, шкідливі звички (паління, вживання алкогольних напоїв), нераціональний режим роботи й відпочинку тощо.

Соціально-політичні та економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, поставили перед закладами освіти гостру необхідність критичної переоцінки науково-теоретичних основ системи виховання, орієнтованості їх на формування духовних потреб, здорових звичок, фізичного загартовування, здорового способу життя.

Відсутність достатнього фінансування для реалізації законів, доктрин і різних програм є основним протиріччям процесу формування здорового способу життя підлітків засобами фізичного виховання.

Формування здорового способу життя молоді, орієнтація на нього шкільної молоді, його організація є об’єктом уваги педагогів, медиків, психологів тощо.

Здоровий спосіб життя не можна розглядати лише як подолання шкідливих звичок або дотримання режиму праці та відпочинку.

Сутність поняття "здоровий спосіб життя" визначається як спосіб життя людини, направлений на збереження, зміцнення та розвиток фізичного і морального здоров’я, активне творче довголіття, гармонію з природою, забезпечення можливості максимальної адаптації організму до змін умов внутрішнього та зовнішнього середовищ.

Таким чином можна зробити висновок, що обов'язковою умовою виховання здорової дитини є організація правильного способу життя, зокрема рухового режиму.

Складаючи руховий режим, важливо враховувати закономірні зміни розумової працездатності школярів, що відображають функціональний стан центральної нервової системи та тісно пов'язані з добовим ритмом діяльності інших систем.

У процесі навчальних занять у дітей поступово знижується працездатність, погіршується пам'ять. Через довготривале підтримання статичної пози порушується постава, скривлюється хребет. Працездатність у школярів упродовж дня не буває постійною. Спочатку вона не велика, потім її рівень підвищується, утримується якийсь час, після чого поступово знижується. Така фазовість працездатності учнів повторюється на кожному занятті.

З метою попередження зниження працездатності доцільно через відповідні проміжки часу робити невеличкі фізкультхвилинки. Чергування занять та активного відпочинку, зокрема фізичних вправ у різних формах, дасть змогу позбавити стомленості, зумовленої навчальною діяльністю, та підвищити подальшу ефективність навчання.

Якщо працездатність учнів стійко знижується, необхідно застосувати активний відпочинок на свіжому повітрі, що є доцільним для занять з гуркової роботи. Рухова активність упродовж дня забезпечується відвідуванням спортивних секцій, гуртків, активними прогулянками на свіжому повітрі.

Формування здорового способу життя взаємопов'язане з умінням людини жити в гармонії з природою, з дбайливим ставленням до довкілля.

 З-поміж факторів, що впливають на здоров'я, обов'язково слід назвати екологію. Діти мають засвоїти, що наше здоров'я на 50 % залежить від поведінки, способу життя, уміння взаємодіяти з навколишнім середовищем.

На заняттях і в повсякденному житті слід намагатися прищеплювати вихованцям навички гармонійної взаємодії з природою, часто проводити заняття на свіжому повітрі. Тут дитячий організм загартовується і зміцнюється фізично, глибше пізнаються закономірності природи, виховуються естетичні почуття і смаки.

Не тільки школа, а й позашкільні заклади мють стати тим середовищем, що сприяє усвідомленню кожною дитиною значущості здорового способу життя, у якому створюються умови здорової життєдіяльності, гармонійного розвитку особистості, вчасного задоволення її актуальних потреб. У системі шкільної освіти мають зосередитися різні форми профілактичної, діагностичної, корекційної, реабілітаційної роботи для різних категорій учнів.

Система позашкільної освіти – це освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, фізкультурні та спортивно-оздоровчі заклади.  Саме позашкільна освіта спроможна частково компенсувати недоліки у вихованні та розвитку дитини в сім’ї, запропонувати змістовне дозвілля, зайнятість за інтересами у позаурочний час.

Здоровий спосіб життя – це комплекс оздоровчих заходів, що забезпечують гармонійний розвиток, зміцнення здоров’я, підвищують продуктивність праці.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Антропова М. В. Основи гігієни учнів . - М.: Просвещение , 1971.
2. Антропова М. В. Режим дня , працездатність і стан здоров'я школярів . - М.: Просвещение , 1974.
3. Бардін К. В. Як навчити дітей вчитися. - М.: Просвещение . 1987.
4. Вайнбаум Я. С. Дозування фізичних навантажень школярів . - М.:
5. Просвещение , 1991.
6. Вибирай сам: бути здоровим чи курити… Фонд „Здоров’я для всіх” - К., 2002.
7. 11. Олена Шевчук. Основи здоров’я. – К.: Видавництво "шкільний світ", 2007.