Згортання «українізації». «Розстріляне відродження (Червоний ренесанс)».

Згортання «українізації». «Розстріляне відродження (Червоний ренесанс)».

Мета:розглянути розвиток літератури та мистецтва в Україні в 30-ті роки XX століття; з’ясувати умови розвитку літератури та мистецтва та зміст поняття  «розстріляне відродження»; визначити причини та наслідки «великого сталінського терору» проти українських діячів літератури та мистецтва, здобутки і втрати літератури та мистецтва; формувати вміння працювати з джерелами інформації, аналізувати,  узагальнювати, порівнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки щодо історичних подій та явищ;прищеплювати інтерес до вивчення історичного минулого.

Очікувані результати: Після уроку учні зможуть:характеризувати розвиток літератури та мистецтва в Україні в 30-ті роки XX ст.;застосовувати та пояснювати на прикладах поняття «розстріляне відродження»;називати причини та наслідки «великого сталінського терору» проти  українських діячів літератури та мистецтва, здобутки і втрати літератури та мистецтва;визначати та обґрунтовувати зв’язки між розстріляним відродженням та основними тенденціями в культурному житті.

План:Історичні передумови. Неокласники. Літературні об'єднання. Репресії.

Культурне піднесення в Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба "розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор 1932—1933 pp.«Розстріляне відродження» — літературно-мистецьке покоління 20 – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Література цього періоду відзначається багатством стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань. Друга половина 1930-х рр. – «Розстріляне відродження»: Масове знищення української творчої інтелігенції та діячів українізації. Жертвами репресій ставали, насамперед, найяскравіші постаті українського національного відродження – М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас тощо. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, в тому числі 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 89 письменників було знищено, 212 — примушено замовкнути, 64 – заслано,  83 –  емігрували.

Історичні передумови Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905–1917 рр. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення, нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб.

Неокласники Для української літератури 1920-ті рр. були періодом національного відродження. Творчий злет, започаткований Українською революцією, тривав і ширився внаслідок українізації. Виникли численні центри літературної творчості, створювалися різноманітні об’єднання, гуртки і студії, в яких митці експериментували з формою, намагаючись прищепити світові мистецькі досягнення на національному ґрунті. Зокрема, у Києві сформувалася група неокласиків, до якої ввійшли представники різних літературних стилів: О. Бурґгардт (Юрій Клен), М. Драй. Хмара, М. Рильський та ін. Вони прагнули збагатити українську літературу найяскравішими здобутками західноєвропейської літератури. Їхнім ідейним натхненником був колишній університетський професор, літературний критик і перекладач Микола Зеров. Неокласики не визнавали низькопробної революційно-масової літератури, створеної для потреб моменту.

Літературні об'єднання Великим літературним центром була тодішня столиця УСРР – Харків. Тут сформувалися головні літературні об’єднання «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ(об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Репресії У 1925 р. розгорнулася дискусія про шляхи розвитку української літератури. Розпочата як суто літературна, вона незабаром була політизована. Політичні звинувачення в націоналізмі адресувалися передусім М. Хвильовому. Приводом став його заклик «Геть від Москви!». Хвильовий не вкладав у нього політичного підтексту, він застерігав українських митців від некритичного копіювання культурних надбань інших народів, закликав їх виявляти у своїй творчості національні риси, теми і мотиви. Доки міг, М. Хвильового захищав О. Шумський. На початку 1927 р. під тиском влади його виключили з ВАПЛІТЕ.

Основними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Але тоталітарна система не терпить ніякої свободи. В тому числі – і свободи нації. Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на десятиліття розвиток української культури, літератури, розвиток української нації, як цілісного організму. Значна частина української інтелігенції, молодих талановитих письменників, поетів, діячів культури, науки та мистецтва загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах.

Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12– 13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово». У 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Були заарештовані і згодом розстріляні Г. Косинка, Д. Фальківський, К. Буревій, М. Зеров, Л. Гомін. Документ з чекістського досьє на М. Хвильового

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення розстріляний  всесвітньо відомий актор і режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. У списку розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено  понад 100  осіб !!! представників української інтелігенції – цвіту української нації.

Репресій зазнали діячі різних видів мистецтва. Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Всі видатні діячі Розстріляного Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління з’явився доступ до раніше невідомим біографій і слідчих справ українських митців. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом «розстріляний», а ті, кому вдалося вижити або повернутися з суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити.

Розстріляне відродження — це трагедія не лише покоління 20-х — початку 30-х років, яке створило високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Це трагедія всього людства, яке не пізнало багатьох геніїв Українського Народу.