Життя продовжується!

                                      Життя продовжується!

       День видався теплий, але вітряний. Високі берези та тополі, які своїми стрімкими вітами сягали вище шостого поверху дев’ятиповерхової будівлі, голосно шелестіли густим листям, привертаючи увагу не тільки мешканців будинку, а й ластівок, горобчиків, жовтогрудих метких синичок, які не полишали можливості випробувати свої пілотні здібності. Жваві котики й песики, постійні жителі нашого гостинного двору, спостерігали за вищим пілотажем пернатих, розуміючи, що подібне захоплення їм тільки сниться.  Та побачити такі цікаві моменти життя інших мешканців вони були не проти.

       Зовсім поряд, біля пісочниці, на гойдалці, зручно всівшись і міцно тримаючись за поручні, посміхалася маленька Іринка. Гойдалка була її улюбленим місцем відпочинку. Вона посміхалася від задоволення, біляве волоссячко розвівав пустотливий вітерець. Мама уважно спостерігала за донечкою, спілкуючись зі своєю знайомою. Вона була задоволена, що доня не вередувала, була веселою, мала гарний настрій.

       Несподівано почувся голосний звук сирени: тривога! Водночас завмерло все: жінки, які  вийшли на прогулянку з дітьми; старшенькі діти, які спілкувалися в групі, не очікували такого повороту подій; бабусі, котрі наглядали за внуками. Принишкли навіть пернаті пілоти, вони не відразу зрозуміли, що сталося, чому з’явилися такі несподівані голосні звуки й не можна продовжити тренування.

       Але заціпеніння  тривало долі секунди. Першими зорієнтувалися дорослі: вони швидко зібрали малечу, не звертаючи уваги на іграшки, старшенькі діти разом з усіма підтюпцем поспішали в укриття, двері в яке були вже широко відчинені.

       Несподівано зникли пернаті пілоти. Вони швидко зосередилися й узяли курс на невелику й затишну прибудову, де можна було перечекати тривожний період часу, убезпечити себе й своїх малят. Подвір’я завмерло.

       Здавалося, стих навіть пустотливий вітерець. Жодних звуків не було чути у дворі, дерева не тягнулися вітами вгору, листячко  не шелестіло… Невідомо, скільки часу пройшло. Пролунав відбій тривоги… Мешканці будинку вийшли з укриття. Зацвірінькали горобчики… Несподівано почулося таке знайоме всім, голосисте й радісне «Кукуріку!»

        Життя продовжується!