ЗИМА

За дверима зима. Весела, рожевощока, білокоса. З синіми іскрами в очах. Із срібним інеєм на плечах. Сипле снігом. Набирає його повні пригорщі й жбурляє в обличчя, у спину, до ніг.

А тоді принишкне. Підійде до двору, примружиться й почне оглядати кожну стеблинку. Чи все прийняло її ласку, чи все одяглося в біле мереживо? Приляжуть десь у полі вітри відпочити, сонечко вигляне, й міріадами діамантів засяє світ. Гай-гай, ненадовго те. Знов налетять білі вихори. Насиплять кучугури під ворітьми та під вікнами. Повкутують у білі ковдри дерева. І стоять вони в глибокій задумі волохаті, насуплені й суворі, немов древні мудреці.

Калину коло тину зима напнула білою шаллю. Заснула калинонька. Явори через глибокий сніг до яблуньок у садок перебрели. Заступили їх молоденьких, від морозної віхоли.

Підходить зима до вікон. Всміхається-вітається. Виграє-витанцьовує, кличе в гості. Срібно-білі узори тче на шибках. З рукавів витрушує сни...

Мережить світ білий сніг. Срібний сніг.

На щастя. 

На добро. 

На врожай.

Віра Оберемок

3

КОЛЮЧІ ГОСТІ

Це було восени, коли з дерев уже осипалося листя. Гуляючи в саду, Христинка помітила, що під яблунею сидить їхня кицька Мурочка й щось розглядає.

Дівчинка підійшла до неї й питає:

-   Що ти тут видивляєшся, Мурочко? Мишку хочеш упіймати?

Та не звернула на Христинку ніякої уваги й продовжувала пильно дивитися на купку жовтого листя під яблунею.

Стала придивлятися до тієї купки й Христинка. І раптом помітила, що листячко ніби дихає, ворушиться. Ой, що там?

Христинка мерщій - до мами, яка поралася на городі, привела її до яблуні.

-   Там хтось є, - показала рукою на купку листя, що дихало.

Мама взяла гіллячку, обережно розгребла його, а там – їжак. Стомився за ніч, блукаючи, і вмостився під яблунею відпочити.

-   Ой, гарнесенький який! – плеснула в долоньки Христинка.

Їжачок і справді був симпатичний.

Мама передала Христинці гіллячку.

-   Ти постережи його, щоб не втік, а я молока принесу, пригостимо. Принесла, налила в блюдечко й поставила перед їжачком:

-   Пий!

Їжачок посидів хвилинку, принюхуючись, а потім устромив носика в блюдечко й почав пити.

Мурка, що сиділа тут же, біля Христинки, побачила таке й теж захотіла поласувати молочком. Тільки підкралася до блюдечка, а їжачок на неї як чмихне, вона й відскочила.

Вихлебтавши молоко, їжачок подивився на Христинку та її маму блискучими намистинками очей, ніби подякував за частування, і поваго пошелестів від них.

Увечері, відчинивши двері веранди, Христинка загукала:

-   Мамо! Мамо! А до нас гості!

Біля східців вона побачила двох великих і троє маленьких їжачків. Це їжак, якого вони з мамою пригостили уранці молоком, привів до них вечеряти свою сім’ю.

Налили у велику тарілку молока й поставили перед їжаками. Всі п’ятеро одразу ж обступили тарілку й ну дружно смакувати.

Після того сім’я їжачків приходила ще кілька разів, і Христинка з мамою охоче пригощали усіх свіжим молоком.

Аж ось випав перший сніг. Їжаки не показувалися.

-   Залягли на зиму спати, - пояснила Христинці мама.

І дівчинка почала чекати весни, щоб знову побачити своїх друзів.

Віра Оберемок

4

               ДОБРИЙ СНІГОВИК                  БОСО-ВЗУТИЙ СНІГОВИК

— Сніговику, сніговику,                  Взувши правий черевик, скажи нам — а навіщо                             йшов по лісу сніговик: тобі дали мітлу таку,                                трохи босим, трохи взутим яка за тебе вища?                                 Сніговик ходити звик.

— Я нишком-тишком                               В місто видибав: уночі сніг підмету з дороги,                     Овва! щоб діти, з дому ідучи,                               Черевиків треба два!

не замочили ноги.                                     Трохи босих, — Сніговику, сніговику,                       трохи взутих скажи-но — а навіщо                            в місті сла́внім не бува. на голові твоїй стирчить                          Позаходив до крамниць, відрище-здоровище?                                накупив собі дрібниць: — А щоб тоді,
як місто спить,                від смішного хула-хупа малечі ковзанки залить                      до пахучих полуниць.

чи в заметіль кудлату                               Того є, синиць туди сховати:                               і сього є,

нехай собі сидять під ним,                       кожен хвалить щось своє неначе це —                                              тільки лівих черевиків пташиний дім.                                          аніхто не продає. — Ну, а твоя морквина-ніс                 Правий зняв — навіщо —розкажи-но?                             і на льоду

             — Якби колись пішов я в ліс,                   взув на ліву до ладу́.

то я б зайцям її одніс,                               — Я до міста йшов у пра́вім, бо це —                                                        а назад у лівім йду! для них морквина.                                    Скільки клунків! А валіз! — Сніговику, сніговику,                        У маршрутку ледь уліз, ще трохи нас послухай:                           в право-лівім черевику навіщо в тебе рот такий —                       вправо-вліво — од вуха і до вуха?                                     та й у ліс! — Ну, це відомо кожному:                      Олеся Мамчич без посмішки не можу я!

Костецький Анатолій

6

СНІГОМ ЗАВІЯНО

Михайлик випурхнув з теплої постелі й швиденько вдягнувся.

Бабуня загадала випити молока, та ін. чемненько сказав їй «Доброго ранку!» і майнув на двір. Вибіг та став трохи здивований: снігу насипало за ніч аж попід вікна. Через ту незвичайність у Михайлика раптом ускочило радісно прудке бісенятко. Підбурювало кинутися в сніг, борсатися, провалюватися, розчинятися в ньому. Навіщо ж і нападало його стільки, якщо не для цього? Хоч спробуй це зробити: стоїш на розчиненій стежці, обабіч якої звелися рівні білі стіни. Вона ховається за ріг хати, звідки чути, як раз у раз шурхає лопата – єдиний звук, що живе у синьо-дзвонному повітрі. Михайлик біжить на той звук і бачить дідуся: розчервонівся, скинув фуфайку, а кругом нього вирує сніговиця. Веселі злети лопати, завірюха, що здійняв дід, заворожують онука. Він кидається у хмару білого вирування, перехоплюючи дідову руку.

–   Дідуню, дайте мені! – Та гуляй собі! Лижви бери…

–   Вам хіба жалко, діду?

–   Отакої! – каже дід і показує на лопату. – Завелика вона для тебе.

Однак малий уже вхопився за лопату. Спробував підважити повну, але… таки важелезна! Половину снігу довелося скинути. Так шпарко йшла робота у дідуся. Аж ось дідусь мовив:

–   Послухай-но, Михайле! Щоб не однімав ти у мене лопати, давай зробимо ще одну. І держално буде тобі по руці.

Робили її біля повітки. Що вже гарною та ухватливою вийшла! Світилася восковою жовтизною, тендітно чепурна і невеличка.

Потім дідусь із Михайликом прокидали стежку до хвіртки і далі, попід тином, до дороги. Бабуня кликала снідати раз і вдруге. А коли вже почала сердитися, вони врешті послухались і пішли до хати. Юрій Косенко 7

ЗМІСТ

ВЖЕ ЗИМА НЕ ЗА ГОРАМИ .......................................................... 2 ЗИМА .................................................................................................. 2 КОЛЮЧІ ГОСТІ ................................................................................ 2 ЗИМА-МЕТЕЛИЦЯ .......................................................................... 2 ЗИМА-КОМПОЗИТОР ..................................................................... 2 ДОБРИЙ СНІГОВИК ........................................................................ 2 СНІГОМ ЗАВІЯНО ........................................................................... 2 ПРИЙШЛА ЗИМА ............................................................................ 2 ЗАГАДКА ........................................................................................... 2 ВІХОЛА .............................................................................................. 2 ВЕСЕЛА ЗИМА ................................................................................. 2 ЗИМОНЬКА-ЗИМА .......................................................................... 2