Письмовий стислий переказ тексту наукового стилю
Мета: на основі здобутих текстологічних знань формувати такі текстотворчі вміння, як визначення теми й головної думки тексту, з’ясування стилю та основного й допоміжних типів мовлення, самостійне складання його плану, трансформування плану детального переказу у план переказу стислого, самостійний добір адекватних змісту та прослуханому зразкові виражальних засобів мови, реалізація задуму (письмове відтворення вихідного тексту-зразка); формувати вміння стисло переказувати текст із збереженням стильових вимог; виховувати повагу до наукових знань; розвивати слухову пам’ять, логічне мислення, усне й писемне мовлення, удосконалювати вміння відрізняти головне від другорядного; уточнювати й збагачувати словниковий запас учнів.
Хід уроків
І. Повідомлення мети і завдань уроків.
ІІ. Підготовка до роботи над переказом.
* Читання тексту вчителем.
*З’ясування лексичного значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.
*Визначення теми та головної думки тексту.
*Визначення стилю тексту, з’ясування стильових ознак. Визначення покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.
*Самостійне складання плану прослуханого тексту. Трансформація складеного плану детального переказу на план переказу стислого.
*Повторне читання вчителем тексту.
ІІІ. Самостійна робота над переказом (на чернетках).
ІV. Підведення підсумків уроків.
V. Домашнє завдання. Відредагувавши чорновий варіант переказу, переписати текст до зошитів.
Тексти наукового стилю
для письмового стислого переказу
До рівня кращих європейських армій Військо Запорізьке піднялося у першій половині ХVІІ ст. Своєю організованістю та вправністю воно перевершувало армії багатьох європейських держав.
Козацьку піхоту вважали найкращою в Європі. Вона героїчно й майстерно билася з ворогом на суші, шикуючись, як правило, в три шеренги. Перша – стріляла, друга подавала, а третя шеренга заряджала рушниці.
Запорізька піхота уславилася штурмом ворожих фортець, що вважалися неприступними. Воювала вона й на морі у складі славнозвісних козацьких флотилій.
Вітрильно-веслові флотилії вели морські бої, охороняли береги. Є історичні відомості, що в походах проти Туреччини запорожці використовували підводні човни набагато раніше, ніж такі човни з’явилися в Західній Європі. Козаки сміливо атакували не тільки окремі турецькі судна, а й цілі флотилії. Залогу турецьких галер знищували, невільників-веслярів звільняли й повертали до рідних країв або приймали до лав козацтва.
Кіннота у запорожців була менш численна від піхоти, але й її дії відзначалися військовою майстерністю. Запорізька піхота вела наступ так званою лавою, шикуючись напівколом. Таким чином, вона атакувала ворога не лише з фронту, а й з флангів, заходячи в його тили.
Артилерія Запорізького Війська складалася з важких гармат для облоги й захисту, а також легких рухливих фальконетів. Легкі гармати прикріплювали до бортів човна або судна.
Найпоширенішим у козаків видом бойового порядку був так званий табір. З кількох рядів зсунутих і скріплених між собою возів утворювали чотирикутне рухоме укріплення. У його центрі розташовувалося військо. Такий бойовий порядок давав змогу швидко переходити від наступального бою до оборони і навпаки. Сучасники називали його “рухомою фортецею”.
Під час походу піхота часом виходила з-за возів, а в разі небезпеки замикалася в оборонному кільці. Коли оборонялися, вози щільно ставилися один до одного, їхні колеса зв’язували та скріпляли ланцюгами. У бік ворога повертали голоблі як списи або рогатини. За возами ховалося все військо.
Під час довготривалої облоги ворожої фортеці або кругової оборони вози іноді засипалися землею, тоді з них утворювався міцний вал. Довкола копали шанці, вали й “вовчі ями” із загостреними кілками на дні. Як свідчили сучасники, сто козаків у таборі могли успішно боронитися від татарських загонів з тисячі й більше вояків. Польські також улани не могли подолати непорушний мур козацького табору.
На високий рівень запорожці підняли сторожову й розвідувальну служби. Охороняючи кордони від наскоків татарських орд, козаки створили оригінальну систему сигналізації. Це були “маяки”, “фігури”, за допомогою яких про ворожий напад подавали знак населенню. Це був своєрідний світловий телеграф. Коли помічали ворога, запалювали перший маяк, що стояв на кордоні, за ним спалахував другий, третій і так далі. Коли горів один маяк, це означало, що ворог наблизився до кордону, коли три – ворог вдерся в межі України.
На Запоріжжі склалася залізна військова дисципліна. Найтяжчим злочином вважали зраду. Січ стала місцем, де формувалися воєнні таланти, карбувалися характери.
Ще з кінця ХVІ ст. Запорізька Січ перетворюється на політичний центр українського народу. (За О.Апанович; 452 сл.)
Самопізнання передбачає виявлення так званих “бар’єрів”, які стоять на заваді прийняття та виконання людиною вольових рішень. Самовдоско налення має здійснюватися в напрямку усунення таких внутрішніх гальм. Однак щоб усунути ці гальма, потрібно розуміти, як вони виникають і якого вигляду можуть набирати.
Упертість – рішення, яке людина зберігає незважаючи на його виразну помилковість чи навіть абсурдність. Як правило, саме впертість виступає найпершою ознакою дорослішання підлітка.
Найчастіше підлітки виявляють упертість, відстоюючи своє право самостійно приймати рішення. Така впертість – риса позитивна. Хоч при гострому конфлікті, підкреслюючи повагу до опонентів, варто свідомо їм поступитися.
Таким чином, упертість цілком може бути виявом не слабкої волі, а навпаки, засобом її тренування, набуття досвіду відстоювати власні рішення.
Проте буває інший вид упертості, коли підліток наполягає на явно неправильному рішенні або через прагнення дошкулити тим, хто його умовляє, або ж через небажання визнавати свої помилки.
Упертість також може бути виявом нервової перевтоми. За умови ослаблення нервової системи, як зазначав фізіолог І.Павлов, виявляються так звані “фазові стани”, коли на будь-який подразник людина реагує так би мовити “навпаки”, діючи всупереч звичній моделі поведінки. Саме такий вид упертості є яскравим виявом слабкої волі.
Придивіться до самих себе й поміркуйте, наскільки часто і за яких обставин ви виявляєте впертість. Це попоможе більше дізнатися про самих себе. Якщо ви поставите перед собою завдання позбавитися впертості, ви зробите серйозний крок на шляху до самовдосконалення. (За Ю.Орловим; 220 сл.)