Урок № 57

Зв’язне мовлення

Тематичні виписки як спосіб засвоєння почутого й прочитаного

Мета: формувати  такі  комунікативні вміння, як уміння читати, слухати-сприймати  й робити виписки з почутого й прочитаного; розвивати культуру писемного мовлення, увагу, пам’ять, удосконалювати вміння вибирати головне, опускаючи другорядне й менш істотне, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.

Обладнання: підручник.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Робота з підручником.  Виконання вправи 313.

* Бесіда за змістом прочитаного.

• Які види мовленнєвої діяльності вам відомі?
• Які причини спонукають людей до читання? 
• Чи можна сказати. що підвищення загальної культури людей, їхня освіта, поглиблення і розширення знань пов’язана інасамперед із читанням? Чому? 
• Як потрібно читати, щоб читання принесло користь? 
• Які записи роблять у процесі читання з метою  кращого засвоєння і запам’ятання сприйнятого?
• Що таке тематичні виписки? Для чого  їх роблять?

*Робота з підручником. Опрацювання пам’ятки “Як працювати над виписками” (с. 134).

ІІІ. Виконання  вправ на закріплення вивченого.

* Прочитати  текст.  З опорою на  подану в підручнику пам’ятку зробити  в процесі читання виписки для  виступу на  засіданні шкільного історичного гуртка.

Невтомний мандрівник

Василь Григорович-Барський навчався у Київській духовній академії. Навчання в Києві довелося  припинити  через хворобу ноги. Проте, лікуючись у Львові, юнак відвідував Львівську академію.

1724 року, на двадцять третьому році життя Василь вирушає у мандрівку чужими землями. Він прямує святими місцями до Рима, потім до гори Афону, далі – на Схід.  У подорожах Василь Григорович-Барський провів двадцять чотири  роки, перенісши безліч пригод, зазнавши нужди, голоду й небезпек. Йому траплялось ночувати в пустелі просто неба  в сусідстві з хижаками, не знаючи, чим він завтра годуватиметься і що питиме.

З Афону мандрівник вирушає  святими місцями до Палестини, потім протягом двох років живе в Єгипті, Сирії. Тут він  був  пострижений у ченці.  Проте потяг до подорожей знову перемагає, і ось Василь  з нову в дорозі. Якийсь час він живе у монастирі на Афонській горі. Змушений до того обставинами, 1747 року він повертається до Києва, де через шість тижнів помирає.

Подорожні нотатки Барського тривалий час розповсюджувались у рукописах і лише 1778 року  коштом князя Григорія Потьомкіна були видані в Петербурзі. “Пешеходца Василия Барского путешествие к святым местам”  витримало вісім перевидань. Книжку було проілюстровано власними малюнками автора. Читачів видання приваблювало точністю описів,  зрілістю міркувань, чудовим стилем викладу. Надзвичайно цікавими  були докладні географічні  відомості про землі, якими Барський подорожував, розповіді  про звичаї їх мешканців, описи храмів, церковних  свят. Майже весь другий том присвячений розповіді про життя ченців на горі Афон. Докладно описано руїни палестинських міст, переказано їхню історію.

Твори українського мандрівника, його світобачення  є цікавими й для наших сучасників.

За П.Орленком.

* Прослухування  й обговорення виписок, зроблених  двома- трьома учнями.

* Прослухати текст. З опорою на  подану в підручнику пам’ятку зробити  в процесі прослухування виписки для  роботи над заміткою в газету.

Якщо комусь із Галиних друзів зле, вони йдуть до неї, і вона  зцілює їх, виліковує від депресії. Ні, Галина не ворожка, не екстрасенс. Вона – тяжко хвора, змалечку прикута до інвалідного візка. Проте знайомі приходять до дівчини, щоб...  перейнятися оптимізмом.

Найперший Галинчин пацієнт – її мама. Вона не  втомлюється дивуватися з доччиного життєлюбства. Тільки зачиниться в кімнаті, щоб  посумувати й  пожаліти себе й  бідолашну свою дитину, як з-за дверей дзвінкий голосочок: “Які новини? Які проблеми? Яка біда? Усе в нас гарно!” Враз сльози висихають...

Галина мама, вчителька однієї з Львівських шкіл, щоб не травмувати  тяжко хворої дитини, вирішила навчати її вдома. Тому в школі Галинка з’являлася лише в дні  іспитів, добуваючись туди на тому ж візку.

На радіо дуже дивувались, коли по виграні Галинкою в різних конкурсах призи й нагороди приходила не сама дівчина, а її  мама. Коли ж  дізнались про причину, перейнялися проблемами маленької родини. Галине сімнадцятиріччя святкувалося у кількох радіопередачах на різних радіоканалах.

На радіо Галину дуже поважають і  за її  енциклопедичні  знання, і за силу волі. Кажуть, голос в неї завжди такий  щасливий, ніби вона тримає в руках Синього Птаха.

Якось, не втримавшись, мама розповіла радіожурналістам, що доччині ровесниці мріють про  модний  одяг і новеньке взуття, а її дитина мріє мати... здорові ноги. Добре, що  цих  маминих слів не чула Галина, а то не минути б їй  нового  сеансу   Галиної  “життєтерапії”.

Цього літа Галина  Дем’яненко стала студенткою заочного відділення одного з львівських вузів.  Ким стане дівчина після захисту диплому? Звісно, психологом.  До цього веде її  доля. Зцілені нею від песимізму друзі -  то довузівська практика. Ні вони, ні хто інший ніколи не дізнаються, що  найпотаємніша Галина мрія -  побігати босоніж по теплих калюжах. І ще – щоб люди  навколо неї, як і сама вона, завжди раділи життю.

За М.Солич.

Словник. Депресія – хворобливий стан пригніченості, безвиході,  відчаю. Оптимізм – світосприймання, пройняте  життєрадісністю, бадьорістю, вірою в  краще майбутнє.

* Прослухування  й обговорення виписок, зроблених  двома- трьома учнями.

V. Підбиття підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання.  Зробити виписки з тексту, поданого у вправі 313.